Шлункова лейоміосаркома в 4-річного коня: рідкісний випадок із гістологічним підтвердженням

Шлунок — найчастіше уражений орган при шлунково-кишкових новоутвореннях у коней, але самі пухлини шлунка трапляються рідко: близько 0,9% випадків. Зазвичай їх діагностують у коней віком у середньому 18 років, без чіткого зв'язку з породою чи статтю. Найпоширеніший тип — плоскоклітинний рак. Пухлини з м'язової тканини — виняток. Лейоміосаркому шлунка в коней описували лише один раз — у 12-річного коня, і лише за морфологією на H&E.

Цей випадок — 4-річний жеребець чистокровної верхової породи, який брав участь у гладких скачках. З серпня по листопад 2023 року в нього періодично піднімалася температура (38,5–40 °C), поступово знижувалася маса (близько 25 кг) і трималася гіпоальбумінемія. Лейкоцитозу не було. УЗД грудної та черевної порожнини показало транзиторну спленомегалію і легкі плевральні нерівності, але без мас і випоту. БАЛ-цитологія: 59% макрофагів, 39% лімфоцитів, 2% еозинофілів, активовані макрофаги й багатоядерні гігантські клітини — картина хронічного запалення. Бактерій не знайшли. Культури сечі, рентген голови, повторні вірусні та гемопаразитарні скринінги — негативні.

Гастроскопію зробили приблизно за тиждень до смерті. Після 24-годинного голодування шлунок спорожнився не повністю, але слизова виглядала макроскопічно нормальною: без мас, виразок і кровотечі. Кінь отримував цефтіофур, далі енрофлоксацин і метронідазол, підтримуючу терапію та флуніксин меглумін за потреби.

16 листопада різко піднялася температура до 40 °C, з'явилися пригнічення і зниження апетиту. Рентген грудної клітки: бронхіально-інтерстиціальний патерн, бронхоектазія і велика чітка структура, схожа на абсцес легені. Коня евтаназували.

На розтині в негландулярній ділянці шлунка виявили внутрішньостінкову масу, що виступала в просвіт і лежала серед кормових мас. Розміри — 20 × 11 × 11 см, овальна, поверхня коричнева, м'яка; на розрізі сірувато-біла з чорними ділянками і вогнищами некрозу. Основа пухлини щільно зросталася зі стінкою шлунка, стінка була потовщена.

Гістологічно пухлина росла в тісному зв'язку з нормальним м'язовим шаром, руйнуючи його архітектуру. Клітини інфільтрували і серозний шар, викликаючи його потовщення. Частину поверхні, що виступала в просвіт, вкривав плоский епітелій, але більша частина була некротизована з лімфоцитарно-плазмоцитарно-гістіоцитарною реакцією; у некротичних зонах — залишки корму й скупчення бактерій.

Пухлинні клітини виражено поліморфні: круглі, поліморфні та веретеноподібні, з різним об'ємом цитоплазми. Ядра круглі, овальні або неправильної форми. Мітози траплялися рідко. Клітини розташовувалися переважно у взаємопереплетених пучках; подекуди веретеноподібні клітини з рясною еозинофільною цитоплазмою формували скупчення, схожі на м'язову диференціацію. Пухлинні клітини знаходили і в новоутворених внутрішньопухлинних судинах.

Імуногістохімія: сильне цитоплазматичне забарвлення на α-SMA; судини з позитивним забарвленням слугували внутрішнім контролем. CD117 (c-kit) — негативно.

Висновок: лейоміосаркома з гладких м'язів шлунка. Ключове для практики — диференціювати її від GIST. У собак повторний імуногістохімічний перегляд 42 пухлин, раніше діагностованих як лейоміосаркома, підтвердив діагноз лише у 10 випадках, решта — GIST або недиференційована саркома. Тому H&E сама по собі недостатньо: CD117 негативний + α-SMA позитивний = лейоміосаркома; CD117 позитивний (близько 95–97% GIST) = GIST. Виживаність коней із пухлинами шлунка після появи клінічних ознак коротка — близько 4 тижнів, часто закінчується евтаназією або загибеллю.