Блювота в мини-пига: як діяти за протоколом, схожим на собачий

Мини-пиги юридично належать до "харчових тварин", навіть якщо живуть у квартирі як компаньйони. Тому для кожного препарату треба обговорювати й фіксувати в картці терміни виведення, а для застосування поза інструкцією (off-label) звертатися до FARAD. Це питання не лише безпеки харчової продукції, а й збереження ліцензії.

Початковий план діагностики майже такий самий, як у собаки чи кота з блювотою: детальний анамнез, фізикальний огляд, загальний аналіз крові, біохімія сироватки, рентген черевної порожнини (за потреби — з барієм).

Анамнез. Якщо свиня живе на вулиці чи в станку, власник може скаржитися не на блювоту, а на поганий апетит. Питайте про зміни раціону й середовища, доступ до сміття та іграшок, контакт із хворими тваринами чи людьми, частоту й час блювоти та дефекації, консистенцію мас. Сміття чи знищена іграшка зсувають думку в бік обструкції, стрес чи різка зміна корму — у бік стазу або виразки, контакт із хворим — у бік інфекції.

Аналізи. Обструкція: стрес-лейкограма, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпокаліємія, дегідратація. Виразка: регенеративна анемія, підвищений азот сечовини крові, низький загальний білок. Інфекція: запальні зміни крові, можливі низький альбумін і гіпокальціємія на тлі дегідратації.

Візуалізація. Рентген — стандарт для гострої блювоти. Барієва проба допомагає вирішити питання про пробну лапаротомію. Якщо рентген неінформативний — КТ. Для якісних знімків може знадобитися седація: диазепам не підвищує ризик блювоти, а α2-агоністів краще уникати. Захищайте дихальні шляхи від аспірації барію чи блювотних мас.

Інфузійна терапія — основа підтримки за будь-якої причини. Ізотонічні розчини для регідратації; шлях — перорально, внутрішньовенно, ректально, внутрішньоочеревинно або внутрішньокістково. Внутрішньовенні темпи: від 1 до 6 мл/кг/год, підтримуючий зазвичай 2 мл/кг/год. Доступ: латеральна або центральна вушна вена, поверхнева надчеревна, яремна (з розтином), головна, медіальна чи латеральна підшкірна вена. Ректальне введення через червоний гумовий катетер, прикріплений до хвоста, — варіант, коли венозний доступ недоступний, але дослідження показало: 4,4 мл/кг/год ректально (більш ніж удвічі вище підтримки) не замінює внутрішньовенну терапію. Внутрішньоочеревинний та внутрішньокістковий шляхи — крайній варіант для критичних пацієнтів, мета — стабілізувати й перейти на внутрішньовенний. Внутрішньокістковий катетер ставлять у плечову кістку або вертлюгову ямку стегнової кістки.

Обструкція. Гостра блювота при ясній свідомості, далі пригнічення; температура й аускультація легень зазвичай у нормі; кал твердий або відсутній. Стороннє тіло в шлунку з тупими краями — ендоскопія або гастротомія; у тонкій кишці — ентеротомія, за потреби резекція з анастомозом. Доступ — по білій лінії. Особливість свиней: брижові артерії йдуть пучками, тому при резекції треба точно зберегти кровопостачання кожної ділянки. Ускладнення: розходження швів (зовнішнє й внутрішнє), інфекція, девскуляризація. Після операції — знеболення, інфузійна терапія, гастропротектори, антибіотики.

Стаз. Діагностика та сама, різниця — на рентгені: товста кишка, переповнена калом, без ознак обструктивного патерну. Для успішного лікування важливо знайти причину: стрес середовища, біль тощо.

Виразка підтверджується тестом на приховану кров у калі або гастроскопією.