Хронічний риносинусит у котів: чому антибіотики не працюють і що робити

Хронічний риносинусит у котів — 35% усіх випадків назальних хвороб. Антибіотики дають лише тимчасовий ефект, бо лікують вторинну інфекцію, а не основне запалення. Діагноз — метод виключення: КТ, риноскопія, біопсія. Посів з носа малополезний.
Хронічний риносинусит (ХРС) у котів — друга за частотою причина назальних хвороб після новоутворень, і на нього припадає 35% усіх випадків. Хвороба погано досліджена, перебіг хронічний, ефективних методів лікування мало. Це дратує і власників, і лікарів.
Клінічна картина. Типові ознаки — хронічні, часто рецидивні: чхання, виділення з носа, стертор. Вік будь-який, частіше молоді та середнього віку коти, але старші теж хворіють. Виділення бувають серозні, слизові, слизисто-гнійні, іноді з домішкою крові. Двосторонні зустрічаються частіше за односторонні. Такі коти часто тимчасово реагують на антибіотики — це і є типова пастка.
Етіологія. Точна причина невідома. Підозрюють комбінацію генетики, впливу середовища і перенесених інфекцій. Результат — хронічне запалення слизової і надмірне утворення слизу. Первинний бактеріальний риніт у котів вважається рідкісним: бактерії зазвичай приєднуються вдруге на тлі запалення.
FHV-1 (герпесвірус котів 1) розглядають як можливий тригер: експериментально він викликає лізис носових раковин і пошкодження слизової. Але зв'язок активного FHV-1 із ХРС нечіткий — за даними ПЛР біоптатів слизової носа, частота виділення вірусу в здорових котів і в котів із ХРС не відрізнялася.
Ніс не стерильний: у здорових котів там живуть Pseudomonas, E. coli, Staphylococcus, Pasteurella multocida. У котів із ХРС частіше знаходять Mycoplasma і анаероби, а також потенційно патогенні бактерії — але причинну роль довести не вдалося.
Чому не варто спиратися на посів. Відрізнити патоген від нормальної флори практично неможливо, тому бактеріологічне дослідження з носа має обмежену цінність.
Діагностика. ХРС — діагноз виключення. Треба відкинути новоутворення (лімфома, аденокарцинома, плоскоклітинний рак), носоглотковий поліп, грибкові інфекції (криптококоз, аспергільоз), стоматологічні проблеми (абсцес кореня зуба, ороназальна фістула), стеноз носоглотки, вроджені особливості (брахіцефалія, вовча паща), порушення ковтання.
Базовий мінімум — загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, тест на ретровіруси. ПЛР на FHV-1, FCV, Chlamydia felis, Bordetella bronchiseptica і Mycoplasma інтерпретувати складно: FHV-1 і FCV широко поширені й у здорових котів, а Mycoplasma — коменсал верхніх дихальних шляхів.
Цитологія змивів із носа малополезний: тип запальних клітин часто не збігається з гістопатологією. Тонкоголкова аспірація (ТГА) видимих мас — так, вона допомагає виявити грибкову хворобу чи новоутворення. Cryptococcus видно як базофільні інкапсульовані дріжджі. Але цитологія дає хибнонегативні результати, тому при неінформативній ТГА роблять латекс-аглютинацію сироватки на криптококоз або КТ.
Візуалізація. КТ — метод вибору. Рентген черепа потребує загальної анестезії, спеціального укладання і кількох проєкцій, а інформації дає менше. Ознаки, що наводять на новоутворення: збільшені медіальні заглоткові лімфовузли, лізис параназальних кісток, мас-ефект.
Риноскопія. Передня риноскопія можлива гнучким ендоскопом 2–3 мм або жорстким із кутом огляду 0–30°. Виконують під загальною анестезією з інтубацією манжетою і тампонадою глотки відомою кількістю марлевих квадратів — щоб не аспірувати вміст. Нормальна слизова рожева й гладка. При ХРС — надлишок слизу, підвищена кровоточивість, виразки, гіперемія. Сторонні тіла, грибкові бляшки та маси видно, якщо вони в ростральних відділах.
Лікування. Антимікробну терапію вторинної інфекції призначають лише тяжко ураженим котам, і ефект часто тимчасовий та обмежений. Мультимодальний підхід: промивання носа, гідратація, пробні курси протизапальних препаратів і антигістамінних, антибіотики — за показаннями. Ключове — знайти й лікувати основну хворобу носа, а не ганяти рецидиви антибіотиками.