Торсемід при застійній серцевій недостатності у собак і котів: що варто знати практикуючому лікарю

Торсемід (торасемід) — петльовий діуретик для лікування застійної серцевої недостатності (ХСН) у собак і котів. Порівняно з фуросемідом він має вищу пероральну біодоступність, довший період дії та більшу діуретичну силу.

Клінічне застосування у собак

Пероральний торсемід дає стійкий діурез завдяки довшій дії, ніж у фуросеміду, і часто дозволяє призначати препарат раз на добу — це покращує прихильність власників до лікування. У собак із ХСН на тлі міксоматозної дегенерації мітрального клапана торсемід не поступається фуросеміду в контролі набряку легень і клінічних ознак. Проспективні дослідження показали значуще зниження ризику досягнення складеного кардіального кінцевого показника (кардіальна смерть, евтаназія або погіршення ХСН) при застосуванні торсеміду раз на добу порівняно з фуросемідом двічі на добу в еквівалентній дозі. Цей ефект зумовлений переважно зменшенням погіршення ХСН (прогресування класу за модифікованою NYHA у дослідженні TEST або потреба підвищення дози діуретика у CARPODIEM), а не статистично значущою різницею в кардіальній смертності окремо.

Торсемід застосовують, коли відповідь на фуросемід недостатня або часте введення стає недоцільним. Дія починається швидко після перорального прийому, тривалість діурезу зазвичай наближається до 12 годин.

Коти

У котів із ХСН торсемід може бути діуретиком першого вибору або петльовим діуретиком другого вибору, коли відповідь на фуросемід недостатня чи важко забезпечити часте введення. Досліджень у котів мало: ретроспективна серія випадків із ХСН і проспективне дослідження здорових котів свідчать про прийнятну короткострокову переносимість і клінічну ефективність, а одне фармакокінетичне дослідження підтримує призначення раз на добу. Довша дія може бути перевагою для котів, яких важко лікувати кілька разів на день.

Дозування

У собак торсемід приблизно у 10–20 разів потужніший за фуросемід у перерахунку на мг/кг залежно від діапазону доз. Тому початкову дозу торсеміду зазвичай розраховують як 5–10% від загальної добової дози фуросеміду (0,13–0,25 мг/кг кожні 24 години при вперше виявленій ХСН у собак), нижчі співвідношення — при вищих дозах фуросеміду. У котів досліджені пероральні дози — приблизно 0,16–0,4 мг/кг кожні 24 години. Через потужність препарату навіть невеликі корекції дози дають значні зміни діуретичного ефекту. Призначення раз на добу може бути доречним при вперше виявленій ХСН, але при погіршенні серцевої недостатності часто потрібно збільшувати кратність.

Механізм дії

Торсемід пригнічує Na⁺/K⁺/2Cl⁻-котранспортер у товстому висхідному коліні петлі Генле, спричиняючи натрійурез і діурез. Порівняно з фуросемідом він має вищу й передбачуванішу пероральну біодоступність у собак (≈80–100%) і котів (88%), а також довший період напіввиведення: у собак 6–12,3 години проти 3 годин у фуросеміду, у котів 12,9 години проти 1,2–2,3 години. Годування може трохи відтермінувати пік дії, але не впливає на максимальну концентрацію в плазмі — препарат можна давати з їжею або без неї.

Вплив на РААС

Петльові діуретики активують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС) через зменшення об'єму та пригнічення Na⁺/K⁺/2Cl⁻-транспорту в macula densa, що порушує відчуття натрію хлориду й стимулює вивільнення реніну з юкстагломерулярного апарату. У перехресному дослідженні здорових собак торсемід не дав значущих відмінностей від фуросеміду за BUN, натрієм, калієм, артеріальним тиском і частотою серцевих скорочень. Активація РААС була подібною, препарати визнані еквіпотентними приблизно при одній двадцятій дози фуросеміду. Експериментальні й клінічні дослідження показали, що торсемід підвищує циркулюючий ренін і ангіотензинові пептиди та може підвищувати концентрацію альдостерону під час терапії. При приблизно еквіп