У Перу знайшли муміфікованих голих собак віком 1200 років — і вони розповіли про життя з людьми

Що знайшли

На півночі Перу, за 190 миль від Ліми, в археологічному комплексі Castillo de Huarmey — єдиному відомому об'єкті імперії Варі на північному узбережжі — зібрали 341 зразок кісток собак. Це щонайменше 19 особин плюс повний природно муміфікований скелет самця. Комплекс займає 110 акрів і функціонував між 600 і 1050 роками н.е., приблизно за 400 років до підйому інків.

Чому це саме голі собаки

Дослідниця Вероніка Томчик помітила: у трьох собак не було перших премолярів, причому не втрачених за життя — вони просто не прорізалися. У літературі вона знайшла, що той самий ген, який відповідає за безшерстність, відповідає і за зменшену кількість зубів. Це й підтвердило, що рештки належать перуанським голим собакам, а не іншим давнім популяціям.

Один череп зберіг безшерстну шкіру й вуха, його пофарбували кіновар'ю — червоним пігментом, типовим для поховальних традицій давніх перуанців.

Вік і датування

Радіовуглецевий аналіз повного муміфікованого самця дав щонайменше 1200 років — це найдавніший датований зразок з усього комплексу. Результат додає ще одну точку відліку для хронології об'єкта.

Що їли

Ізотопний аналіз вуглецю, азоту, кисню та стронцію порівняли з даними людей і південноамериканських мозоленогих (лам і альпак) з того ж місця. Більшість собак споживали принаймні трохи кукурудзи — основного джерела їжі в доіспанських Андах. Раціон собак перекривався з людським.

Цікава закономірність: у голих цуценят раціон у ранньому віці був схожий на раціон людських дітей, а з дорослішанням ставав різноманітнішим. Це наводить на думку про контрольоване розведення. Чи годували собак кукурудзою навмисно, чи вони просто доїдали залишки й сміття — невідомо.

Як ховали

Більшість собак на момент поховання були дорослими, але ставлення до них різнилося. Частину поховали навмисно: кістки цуценяти 6–8 тижнів лежали поруч з елітним ремісником на прізвисько «Майстер-кошикар»; рештки дорослого собаки — всередині палацу; частину скелета цуценяти — з чоловіком XY, ймовірно принесеним у жертву як охоронець гробниці. Інші кістки знайшли серед викинутого матеріалу. Лише на небагатьох були сліди обробки туш — собак їли нечасто.

Що це дає на практиці

Дослідження не доводить, що ці собаки були улюбленцями чи робочими тваринами. Але різниця в похованнях, фізичних ознаках і харчуванні показує: голі собаки мали окреме місце в громаді. Люди й собаки жили поруч, і стосунки були суперечливими — як і сьогодні, коли для одних тварина є домашнім улюбленцем, а для сусідів — шкідником.

Стаття опублікована в Journal of Anthropological Archaeology. Співавтори — Мілош Ґерш, Веслав Вєнцковський, Роберто Піментель Ніта (Варшавський університет) і Клер Еберт (Піттсбурзький університет).