Кусають найчастіше за руки: 2327 укусів собак і котів у ветмережі Великої Британії та Ірландії

Що зробили

Проаналізували анонімізовані звіти про інциденти та майже-інциденти з системи Assure в мережі IVC Evidensia (Велика Британія та Ірландія) з 01.01.2024 до 28.10.2025. Загалом 708 клінік подали 2860 звітів, з них 2420 — про укуси. Після очищення даних залишилося 2327 укусів собак і котів: 1239 (53,24%) — коти, 1088 (46,76%) — собаки. Решта — гризуни (37), інші види (24), екзоти (7), кролики (2), один віслюк.

Дослідження ретроспективне, на основі добровільних самозвітів. Визначення «укусу» не давали — брали все, що персонал сам позначив як укус.

Де кусають

Кисті й пальці — абсолютний лідер. У котів це понад 80% усіх укусів (n=433 записи з локалізацією), у собак — 63% (n=384). У собак ще 18% припадає на передпліччя.

Коли кусають

Більшість укусів і котів (77,96%), і собак (80,60%) сталася між 9:00 та 18:00 — тобто в розпал робочого дня, а не в ургентні зміни.

Хто і де отримує укуси

Локація відрізняється залежно від ролі. Ветеринарні лікарі найчастіше кусають у кабінеті прийому. Неветеринарний персонал — у підготовчій зоні. Різниця статистично значуща (критерій хі-квадрат, p<0,05).

Що робили в момент укусу

У котів (303 записи) найчастіші ситуації — фіксація й утримання (n=27), взяття крові та подібні процедури (n=21), клінічний огляд (n=17), стрижка кігтів (n=13).

У собак (258 записів) — профілактичні огляди (n=9), фіксація й утримання (n=9), клінічний огляд (n=6), взяття крові (n=5). Часто описують, що собака «кинувся» або «відреагував» під час маніпуляцій.

Як описують тварин

У звітах найчастіше вживають слово «aggression» (агресія). Дослідники окремо шукали емоційні маркери: grumpy, angry, aggressive, agitated, fearful, nervous, scared, anxious, panicked, calm, relaxed, conflict, defensive, protective, guarding, possessive. Це показує, як персонал концептуалізує поведінку — часто через ярлик «агресія», а не через страх чи біль.

Обмеження

Дані — лише добровільні звіти. Попередній аудит тієї ж мережі (Tulloch et al.) показав, що 69 зі 100 травм узагалі не потрапляють у систему. Тобто реальна частота укусів значно вища, а вибірка зміщена в бік важчих або «зручних» для звітування випадків.

Що робити на практиці

Автори рекомендують: методики низькостресової фіксації, адаптацію середовища (шум, запахи, підлога, дизайн залів очікування, щоб уникнути контакту тварин між собою), поглиблення знань із поведінки тварин. Окремо — покращити саму систему звітування: підхід зміни поведінки персоналу плюс навчання, щоб люди перестали вважати укус «частиною роботи».

Єдиної причини укусу не існує — це сума стресорів, а поріг спрацювання залежить від контексту й рівня збудження конкретної тварини.