DGGR-ліпаза у котів: коли тест справді допомагає, а коли — ні
У реферальній клініці перевірили DGGR-ліпазу у 231 кота. Підвищена активність — у 25% котів, але збіг із клінічним діагнозом панкреатиту слабкий. Головний практичний висновок: нормальний результат майже виключає панкреатит (негативна прогностична цінність 97%), а от підвищений — ще нічого не доводить.
Що зробили
Виміряли сироваткову активність DGGR-ліпази (тест Randox) у 231 кота, які надійшли до реферальної клініки. Підвищеним вважали рівень понад 25 U/L. Кожному коту внутрішній лікар-інтерніст, не знаючи результатів ліпази, ставив клінічний бал панкреатиту від 0 (немає) до 4 (точно є). Окремо рахували ультразвуковий бал (0–4) за кількістю змін, типових для панкреатиту.
Що отримали
Підвищену DGGR-ліпазу мали 59 з 231 кота (25,5%). Клінічні бали розподілилися так: 0 — у 20% котів, 1 — у 55%, 2 — у 16%, 3 — у 9%. Жоден кіт не отримав бал 4.
Якщо за референс брати клінічний бал 3 (висока ймовірність панкреатиту), чутливість тесту — 70%, специфічність — 79%. Позитивна прогностична цінність — лише 24%, негативна — 97%.
Активність DGGR-ліпази була значно нижчою у котів з ультразвуковим балом 0 порівняно з балами 1, 2 і 3. Також ліпаза була нижчою у котів із клінічними балами 0 і 1 порівняно з балами 2 і 3.
Що це означає на практиці
У популяції з низькою поширеністю панкреатиту (реферальна клініка) нормальна DGGR-ліпаза — це сильний аргумент проти панкреатиту. Якщо тест у межах норми, ймовірність клінічно значущого панкреатиту дуже низька.
Але підвищений рівень — не діагноз. Три з чотирьох котів із підвищеною ліпазою не мали клінічного панкреатиту. Тож підвищення DGGR-ліпази слід інтерпретувати обережно, обов'язково зіставляючи з клінікою та УЗД.
Обмеження
Дослідження спиралося на клінічну думку лікаря як референс, а не на гістологію. Золотого стандарту діагностики панкреатиту в котів досі немає, тому результати відображають радше кореляцію з клінічною оцінкою, ніж із морфологічним підтвердженням.