Понад 10% ветеринарів мають порушення функції — і професія досі вдає, що це не так

Про що стаття

Авторки — Валері Маркано (пташиний ветеринар, співзасновниця Pawsibilities Vet Med) і Марія Хосе Наваррете Таллоні (патологиня, деканка в LIU) — пишуть про порушення функції у ветеринарній професії. Обидві мають власний досвід: Маркано отримала кілька діагнозів уже після двох докторських програм, включно з СДУГ.

Ключова теза: професія охоче впроваджує наукові інновації для пацієнтів, але не застосовує той самий підхід до людей, які працюють у ній.

Що таке порушення функції

Медично — це фізичні або психічні порушення, які обмежують активність і участь. Закон ADA (США) визначає людину з порушенням функції як таку, що має, мала в минулому або сприймається іншими як така, що має обмеження життєвих функцій.

«Мати порушення функції» і «бути людиною з порушенням функції» — не синоніми. Частина людей обирає формулювання «людина з порушенням функції», частина — «людина з інвалідністю» (identity-first). Мова важлива для конкретної людини.

Класифікують такі стани за:

• часом виникнення — набуті, генетичні, вроджені, розвиткові;
• перебігом — гострі, хронічні, прогресивні, стабільні, термінальні, епізодичні;
• ураженою функцією — мобільність, комунікація, інтелект, когніція, хронічне здоров'я, сенсорика, психічне здоров'я.

Видимість — поганий критерій

Поділ на «видимі» й «невидимі» порушення функції сам по собі ейблістський. Порушення слуху, зору, мовлення не видно оком. Люди з однаковим діагнозом по-різному використовують допоміжні засоби. Ті, чиї обмеження неочевидні, часто стикаються з ігноруванням своїх потреб.

Нейровідмінність — це неврологічні відмінності, які дають інші психічні чи неврологічні функції. Аутизм і СДУГ — це порушення функції, але нейровідмінність ширша за діагноз. Ті самі відмінності, що створюють труднощі, дають і креативні рішення. Нейровідмінні люди часто маскують свої риси, щоб виглядати «нейротипово» — це прямо пов'язано з хронічним стресом, вигоранням і суїцидальними думками.

Чому це важливо для практики

Понад 10% людей у ветеринарній професії мають порушення функції. Якщо вважати, що їх немає серед колег, — не буде ні адаптацій, ні ресурсів.

Людина не зобов'язана розкривати свій статус. Рішення розкритися — це баланс між потребами, страхом осуду й імовірністю підтримки. Причини мовчати (Блок 1):

• страх осуду, стигми, відторгнення, помсти, дискримінації;
• страх виглядати некомпетентною, лінивою або такою, що отримує несправедливу перевагу;
• брак відкритості й підтримки від колег і керівництва;
• бар'єри в отриманні адаптацій: немає процесу, немає прозорості, процес довгий і заплутаний;
• незнання, яка саме адаптація допоможе;
• немає офіційної документації чи діагнозу, немає часу або грошей на обстеження;
• відчуття, що підтримка не допоможе або що людина її не заслуговує.

Люди з порушеннями функції частіше зазнають домагань і дискримінації. Частина не може або не хоче говорити — через страх, сором, побоювання.

Що робити

Боротьба з ейблізмом на роботі вимагає зміни мислення й перебудови процесів, а не лише «толерантності». Ідеал — рівний доступ до потрібних ресурсів для всіх.

Людині потрібні дві речі: спільнота, яка підтримує, і власна адвокація. Авторки наводять приклади дій для людей з порушеннями функції — зокрема, говорити за себе відкрито. Але наголошують: тягар змін не має лежати лише на тих, хто зазнає маргіналізації.