Дикі коні, лісові пожежі та 3F: чому благополуччя тварин не можна зводити до чек-листа

Уявіть: ви працюєте в службі порятунку під час масштабної лісової пожежі. До вас надходить заявка про табун диких коней, які відрізані від води та пасовищ. Але за протоколом вони — нічиї. Не домашні улюбленці, не худоба. Формально — просто частина згорілого ландшафту. Що робити?

Саме з цієї дилеми починається стаття-роздум у Frontiers in Veterinary Science. Її авторка, Дана Грінде з Единбурзького університету, ділиться досвідом роботи в Канадському Червоному Хресті під час пожеж 2017 року. Їй вдалося врятувати той табун, але лише тому, що в інструкції знайшли пункт про «виняткові обставини», який дозволяв діяти за межами стандартних процедур.

Головна думка статті — не про порятунок як такий, а про те, як ми взагалі мислимо благополуччя тварин. Відома модель 3F Девіда Фрейзера (Friends, Forage, Freedom — Друзі, Корм, Свобода) вважається золотим стандартом. Вона проста: коню потрібні сородичі, їжа і можливість рухатися. Забираєш один компонент — страждає вся система.

Але Грінде пропонує копнути глибше. Вона звертає увагу, що сам Фрейзер описує ці три потреби як «шестерні машини». І ось тут проблема: машина — це механізм, а кінь — це жива істота, яка існує не у вакуумі. Її благополуччя залежить не лише від наявності корму чи простору, а від стосунків — з людьми, з іншими тваринами, з конкретною територією.

Авторка називає це «реляційною онтологією». Простими словами: ми не окремі «одиниці», які взаємодіють одна з одною. Ми всі — частина однієї системи, яка постійно змінюється. Кінь, людина, земля — вони творять одне одного. Тому й благополуччя не можна виміряти, просто порахувавши кілограми корму чи гектари пасовища.

Для практики це означає ось що. Коли ми рятуємо тварину під час катастрофи, ми не можемо діяти за шаблоном. Той випадок із дикими кіньми спрацював лише тому, що люди на місцях дозволили собі вийти за межі інструкцій і подивитися на ситуацію ширше. Вони визнали: ці коні мають право на життя не тому, що вони чиясь власність, а тому, що вони — частина цього світу.

Стаття не дає готових рецептів. Але вона змушує задуматися: чи не надто ми покладаємося на цифри та протоколи, коли йдеться про живі істоти? Можливо, справжнє благополуччя — це не сума показників, а здатність бачити цілісну картину і брати відповідальність за стосунки, в які ми вступаємо з тваринами щодня.