Заборона колістину в Індонезії: використання зникло, але обізнаність фермерів — на нулі

Дослідження порівнює дві хвилі опитувань фермерів-несучок у Центральній Яві (Сукохарджо, Каранганьяр, Клатен): до заборони колістину (2014 рік, малі господарства до 11 500 курей) та після неї (2023 рік, 55 учасників). Це не лонгітюдне спостереження одних і тих самих ферм — вибірки й анкети різнилися.

До заборони. Лише 27,5% фермерів мали високий рівень знань про використання антимікробних препаратів (AMU) і резистентність (AMR). Позитивну установку показали 30%, добрі практики — лише 25%. Найчастіше застосовували тетрацикліни, фторхінолони та макроліди; також згадували аміноглікозиди, бета-лактами й колістин.

Після заборони. Колістин не використовувався жодною фермою. Статистично значущих змін у профілі використання інших антимікробних препаратів не виявлено — тобто фермери не перейшли масово на інші класи, але й загальне споживання не впало.

Обізнаність про заборону. Лише 18,2% респондентів знали про національну заборону колістину 2020 року. Жодна з досліджуваних соціодемографічних характеристик не була пов'язана з рівнем обізнаності.

Що це означає для практики. Заборона на конкретну молекулу працює через обмеження постачання — і тут вона спрацювала: колістин зник. Але стюардшип-підходи, які покладаються на відповідальне використання доступних антибіотиків, вимагають знань і зміни поведінки фермерів. Низький рівень KAP і майже нульова обізнаність про саму заборону — це критичне вузьке місце для подальших стратегій. Якщо фермери не знають, чому колістин заборонили, вони не мають причин переглядати решту практик. Ризик: заборона зменшує використання цільової молекули, але не загальну залежність від антимікробних препаратів.

Для ветеринарної практики в регіонах зі слабким наглядом висновок простий: сама лише заборона не формує раціональне використання. Потрібні освітні інтервенції, прив'язані до конкретних господарств, інакше наступна заборона зіткнеться з тим самим — незнанням і збереженням старих схем.