Мультимодальний підхід до остеоартриту в дорослих собак: практична рамка від консенсус-групи

Остеоартрит (ОА) вражає майже половину дорослих собак. Наслідки трьох рівнів: фізіологічні (запалення суглоба, прогресуюча дегенерація хряща, біль), фізичні (зниження сили кінцівки, атрофія м'язів, іноді зменшення обсягу рухів у суглобі) і функціональні (собака не хоче або не може підніматися сходами, стрибати, гратися, виконувати звичні дії). Це б'є по якості життя і собаки, і власника.

ОА зазвичай розвивається внаслідок дисплазії кульшового суглоба, дисплазії ліктя, вивиху надколінка, розриву передньої схрещеної зв'язки. Рідше — остеохондрит, кутові деформації кінцівок, травми, системні хвороби суглобів. Швидше прогресує у великих собак і при надмірній вазі.

Патофізіологія: фібриляція й стирання суглобових поверхонь, фокальна ерозія хряща (типово на головці стегнової кістки й дорсальному краї ацетабулума при дисплазії кульшового суглоба, на медіальному вінцевому відростку при дисплазії ліктя), фіброзне потовщення капсули, остеофіти, ентезофіти, стійке запалення капсули й субхондральної кістки. Вираженість змін дуже різна навіть у межах однієї патології. Остеофіти при дисплазії кульшового суглоба швидше ростуть у молодих собак і в стерилізованих сук.

Клінічно виділяють два умовні профілі. Перший — молоді дорослі собаки з вираженим запаленням і відмовою від кінцівки, часто після різкого навантаження («синдром воїна вихідного дня»). Другий — середнього й старшого віку з поступовою втратою функції, атрофією м'язів, зменшенням обсягу рухів; власники описують їх як «менш щасливих і менш активних». Оцінка внеску запалення, хронічного болю, атрофії та обмеження рухів підказує, на що націлити терапію.

Біль при ОА в собак варіює від ледь помітних зсувів ваги й періодичної кульгавості до повного неспирання на кінцівку. Механізми — локальна ноцицептивна ампліфікація, центральна сенситизація, нейропатичний і психогенний компоненти. У собак це вивчено гірше, ніж у людей, тому рішення приймають на основі клінічної оцінки.

Базова діагностика має визначити уражені суглоби й тяжкість у кожному: біль (реакція на пальпацію, відмова від кінцівки), фізичні зміни (втрата обсягу рухів, атрофія м'язів), функціональні порушення. Обов'язково — валідований опитувальник власника. Доступні CBPI (2007), HCPI (2009), LOAD (2009), COI (2014). Мінімальна клінічно значуща різниця: COI — 14 балів, LOAD — 4 бали. CBPI — найуживаніший. Це критично, бо менш ніж половина собак з ОА мають кульгавість, яку власник помічає сам.

Підтвердження — візуалізація. Рентген: остеофіти й ентезофіти. КТ — коли накладання знижує чутливість рентгена, особливо для ліктя (фрагментація медіального вінцевого відростка), а також для заплесна, зап'ястка, складних суглобів; КТ дозволяє кількісно оцінити тяжкість. Кореляція між зображенням і клінікою слабка: при ОА ліктя зв'язок болю з рентгенологічною тяжкістю поганий, а з запаленням тканин за ПЕТ — сильніший. Артроскопія поєднує діагностику й лікування (наприклад, видалення фрагментованого медіального вінцевого відростка); голчасті ендоскопи менш інвазивні, але менш придатні для одночасної хірургії.

Лікування — комплексне й мультимодальне: харчування, добавки, ліки, зміна способу життя, електрофізичні методи, мануальна терапія, лікувальна фізкультура, ергономічна підтримка, хірургія. Основа — нутритивна стратегія для метаболічного здоров'я й ідеальної кондиції тіла. Добавки — безпечна допоміжна підтримка проти запалення й болю. Коли біль у суглобі встановлено, НПЗЗ залишаються передбачувано ефективною першою лінією. Додаткові або альтернативні втручання підключають, якщо початкова терапія недостатня або безпека обмежує застосування.

ОА хронічний і прогресуючий, тому схеми мають бути практичними, індивідуальними й сті