Цитологія шкіри собак і котів

Цитологія шкіри собак і котів

Повний ілюстрований посібник з інтерпретації шкірних уражень шляхом цитологічного дослідження

Цитологія шкіри собак і котів

На жаль, ви надали лише ім'я "Francesco Albanese", яке є власною назвою (іменем італійського художника). Відповідно до правил, власні назви не перекладаються. Якщо ви мали на увазі переклад наукової ветеринарної статті, будь ласка, надайте повний текст.

Цитологія шкіри собак і котів (Canine and Feline Skin Cytology)

Повний ілюстрований посібник з інтерпретації шкірних уражень шляхом цитологічного дослідження

Франческо Альбанезе, Ареццо, Італія

ISBN 978-3-319-41239-9 ISBN 978-3-319-41241-2 (eBook) DOI

Контрольний номер Бібліотеки Конгресу: 2016959559

© Springer International Publishing Switzerland 2017

Ця робота захищена авторським правом. Усі права застережені за Видавцем, незалежно від того, чи стосується це всього матеріалу, чи його частини, зокрема права на переклад, передрук, повторне використання ілюстрацій, цитування, трансляцію, відтворення на мікрофільмах або в будь-якій іншій фізичній формі, а також передачу або зберігання та пошук інформації, електронну адаптацію, комп'ютерне програмне забезпечення або за допомогою подібної чи відмінної методології, відомої на сьогодні або розробленої в майбутньому.

Використання в цій публікації загальних описових назв, зареєстрованих назв, торговельних марок, знаків обслуговування тощо не означає, навіть за відсутності спеціальної вказівки, що такі назви є вільними від дії відповідних захисних законів і нормативних актів, а отже, є загальнодоступними.

Видавець, автори та редактори вважають, що поради та інформація в цій книзі є достовірними та точними на дату публікації. Ані видавець, ані автори, ані редактори не надають жодних гарантій, прямих або непрямих, щодо матеріалу, викладеного в цьому виданні, або щодо будь-яких помилок чи пропусків, які могли бути зроблені.

Надруковано на безкислотному папері

Це видання Springer опубліковано компанією Springer Nature. Зареєстрована компанія: Springer International Publishing AG. Зареєстрована адреса компанії: Gewerbestrasse 11, 6330 Cham, Switzerland. Я присвячую цю книгу своїй родині: К'ярі, моїй дружині, яку я кохаю, наче це перший день; моїм двом коштовностям, Вероніці та Еміліо, чиї усмішки щодня нагадують мені… який я щасливий.

Передмова

Ця книга створена з метою стати класикою. Не лише, очевидно, тому, що вона була задумана та народилася в Тоскані, Італія, але головним чином завдяки своїм особливостям та винятковій якості. Це перший підручник, присвячений виключно цитології шкіри собаки та кота, субспеціальності, яка надзвичайно розвинулася в останні роки. Медичні та наукові підручники є дзеркалом, у якому можна побачити сучасний стан дисципліни. Читання загального підручника має дати уявлення про рівень розвитку конкретної наукової галузі. Ця книга Франческо Альбанезе є беззаперечним доказом надзвичайного прогресу, якого зазнала цитологія шкіри в останні десятиліття; техніки, яка стала незамінною для належної практики дерматології завдяки своїй простоті, швидкості, мінімальній інвазивності та високій діагностичній цінності. Ця книга, безсумнівно, сприятиме поширенню та правильному використанню цитології у ветеринарній дерматології в наступні роки.

Зміст цієї книги можна визначити як вичерпний. Читач знайде в ній усі наявні на сьогодні знання з цитології шкіри собаки та кота, підкріплені великим списком дуже актуальних і ретельно відібраних бібліографічних посилань. У більшості випадків зображення та цитологічні ознаки процесу представлені разом із клінічною картиною та відповідною гістопатологією, щоб читач мав справді повне уявлення про патологічний процес, а також про показання, застосування та обмеження цитології. Безсумнівно, всебічна підготовка автора, клінічного дерматолога та водночас цитопатолога, відіграла ключову роль у розробці та створенні цієї праці.

Широкий зміст цієї книги дозволяє визначити цю працю як широкоспектральну, придатну для всіх аудиторій. Студент або початківець у науці та мистецтві цитології знайде надзвичайно корисними розділи та , присвячені морфології та функції клітин шкіри, а також методам збору, приготування та фарбування. Більш досвідчений читач також знайде багатий обсяг поглибленої інформації, особливо в розділах , та , присвячених цитології специфічних захворювань шкіри собак і котів. Окрім поширених хвороб, ця книга також містить цитологічні характеристики менш поширених і досі недостатньо задокументованих захворювань, таких як ботріомікоз, феогіфомікоз або шкірний дірофіляріоз, щоб навести лише кілька прикладів. viii Передмова

Розділ , наприклад, містить абсолютно нову інформацію про цитологію шкірних метастазів, включаючи метастазування в шкіру при рідкісних внутрішніх новоутвореннях, таких як карциноми простати, шлунка або слинних залоз.

Книги, попри жорстку конкуренцію з боку нових цифрових форматів, продовжують залишатися об'єктами поклоніння, сповненими чарівності та нематеріальної цінності. Нові електронні книги мають багато переваг, але друковані книги можна торкатися та гортати; книги мають вагу, видають специфічний запах і встановлюють численні різноманітні зв'язки з читачем, зокрема емоційні чи сентиментальні. Точність цієї роботи, якість зображень і друку роблять цю книгу дорогоцінним об'єктом, майже ремісничої цінності. Під час читання цієї книги, перегортаючи її сторінки, легко уявити всі зусилля та натхнення, які автор вклав у кожне зображення, у кожне окреме пояснення чи примітку. Безсумнівно, відтепер ми побачимо цю книгу на полицях бібліотек і ветеринарних клінік, поряд з іншими класиками нашої професії.

Луїс Феррер, DVM, PhD, Dipl.ECVD Кафедра клінічних наук Ветеринарна школа Каммінгса Університет Тафтса Медфорд, Массачусетс, США

Резюме

Франческо Альбанезе закінчив факультет ветеринарної медицини Університету Неаполя «Федеріко II» у 1993 році. З 1994 року він зосередив свої інтереси на ветеринарній дерматології, відвідуючи численні конгреси та курси в Італії та за кордоном. З 1996 по 1998 рік він пройшов поглиблений курс дерматології в Європейській школі підвищення кваліфікації ветеринарів (ESAVS). У червні 2000 року він склав першу частину іспиту для Європейського коледжу ветеринарної дерматології (ECVD). Він вирішив не продовжувати складання заключної частини. Він є повноправним членом як Європейського товариства ветеринарної дерматології (ESVD), так і Італійського товариства ветеринарної дерматології (SIDEV). Він був запрошеним доповідачем на багатьох національних та міжнародних семінарах з цитології шкіри собак і котів. Він публікувався як у національних, так і в міжнародних журналах, а також написав кілька книг з дерматології та цитології шкіри котів і собак, зокрема Атлас дерматологічної цитології собак і котів, який було перекладено п'ятьма мовами. Доктор Альбанезе наразі працює як приватний спеціаліст з консультацій щодо дерматологічних випадків у собак і котів. Він також є консультантом з дерматології, цитології шкіри та гістопатології для приватної ветеринарної лабораторії «La Vallonea».

Передмова

У цьому підручнику розглядаються основні цитологічні знахідки неопластичних та неопластичних (запальних) захворювань шкіри собаки та кота. Книга поділена на п'ять розділів.

Перший розділ зосереджується на морфології клітин, які зазвичай складають шкіру, знання якої є необхідним для інтерпретації патологічних знахідок.

У другому розділі обговорюються діагностичні методики, які можна застосовувати для забору клітин зі шкірних уражень. Відповідно до клінічних аспектів шкірних уражень, він надає читачам правильні рекомендації щодо того, яку методику використовувати для отримання зразка, який є максимально показовим щодо його походження.

Третій і четвертий розділи присвячені відповідно непухлинним та пухлинним ураженням, особливо тим, які доцільно досліджувати за допомогою цитології. Для кращої інтерпретації цитологічних зразків необхідно знати та розрізняти клінічні аспекти уражень шкіри, з яких було взято клітини; з цієї причини в розділі про запальні захворювання автор обговорює цитологічні знахідки, починаючи з клінічних ознак, а не на основі цитологічних запальних патернів. Такий практичний підхід дозволяє навіть ветеринарним лікарям, які менш впевнені в дерматології, інтерпретувати цитологічні результати більш раціонально та отримувати критично важливу інформацію для інтерпретації.

Останній розділ присвячений основним метастатичним новоутворенням, що походять від первинних новоутворень нешкірної локалізації.

Книга супроводжується близько 750 зображеннями високої роздільної здатності, включаючи клінічні, гістологічні та цитологічні знімки, для вичерпного висвітлення всіх клініко-патологічних аспектів уражень шкіри собаки та кота.

Ареццо, Італія Франческо Альбанезе (Francesco Albanese), DVM

Подяки

Коли ви пишете книгу для Springer, одного з найважливіших книжкових видавців у світі, це означає, що є багато людей, яких варто подякувати.

Протягом моєї професійної діяльності я зустрів багатьох людей, які тією чи іншою мірою зробили внесок у мою професійну підготовку, і я висловлюю їм свою найщирішу подяку.

Перша подяка — професору Льюїсу Ферреру (Dipl. ECVD), який погодився написати передмову до моєї книги. Що сказати, я дуже вшанований тим, що передмову до цієї книги написав один із найкомпетентніших патологів у світі. Однак Льюїс, окрім того, що є великим викладачем ветеринарної медицини, також є взірцем скромності та людяності, як могли переконатися всі колеги, які працюють з ним, і всі студенти, які бачили його як професора. Дякую, Льюїсе, твій підпис у цій книзі наповнює мене величезною гордістю; це справді великий подарунок! - Дякую Алессандро Фольяцці (Merial Italy), який кілька років тому надав мені можливість написати Атлас дерматологічної цитології собак і котів, що стало трампліном для публікації цієї книги. - Дякую Вальтеру Бертаццоло (Dipl. ECVCP), який погодився бути співавтором розділу, присвяченого цитології шкірних метастазів, збагативши його своїм досвідом і великими навичками в загальній цитопатології. Дякую, Вальтере, за твою постійну підтримку та ентузіазм. - Дякую професорці Франчесці Абрамо, яка, окрім того, що є дорогою подругою, була важливим професійним орієнтиром від початку моєї кар'єри. - Дякую Джованні Тортореллі, чудовому професіоналу, чудовій людині, завжди готовому пом'якшити мій палкий характер, підтримати мене в моменти кризи та допомогти в найскладніших гістопатологічних діагнозах. - Дякую Гульєльмо Джордано, власнику приватної ветеринарної лабораторії "LaVallonea", в якій я з гордістю працюю. Дякую, Гульєльмо, за те, що надав мені можливість читати дерматопатологію для вашої лабораторії, що дозволило мені досягти стабільного зростання в цій галузі. - Дякую Лаурі Марконато (dipl. ECVIM-CA Oncology) за постійну підтримку в моїх питаннях щодо клінічної онкології собак і котів.

• Завдяки Франческі Джордано, Мартіні Тарантіно та особливо Марії Массаро, технікам лабораторії LaVallonea, які щодня з великою любов'ю та професіоналізмом готують цитологічні та гістопатологічні зразки (cytological and histopathological slides) і терпіли мене протягом багатьох років.

Дякую всім колегам, які направляли дерматологічні клінічні випадки протягом цих 22 років професійної діяльності та дозволили мені отримати величезний клінічний досвід, без якого інтерпретація цитологічних та гістопатологічних знахідок була б значно складнішою. Дякую Крістіано Неччі з Kinaweb Graphic Studio за малюнки уражень шкіри, включені до розділу .

Нарешті, я хотів би подякувати колегам, які підтвердили мою кваліфікацію видавцеві; дякую Моніці Лінек (Dipl. ECVD), К'ярі Нолі (Dipl. ECVD), Доменіко Санторо (Dipl. ECVD та ACVD) та, зокрема, покійному Дідьє Ноелю Карлотті (Dipl. ECVD), який залишив велику порожнечу в людях, які мали задоволення знати його. Дякую, Дідьє, за прихильність і відкритість, які ти завжди мені виявляв.

Contents

| | | | 1 | |-----|------------|----------------------------------------------|-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------| | 1.1 | | | 1 | | 1.2 | | | 1 | | | 1.2.1 | Базальний шар (Stratum Basale) | 2 | | | 1.2.2 | Шипуватий шар (Stratum Spinosum) | 2 | | | 1.2.3 | Зернистий шар (Stratum Granulosum)
| 4 | | | 1.2.4 | Роговий шар (Stratum Corneum) | 4 | | 1.3 | | | 8 | | 1.4 | | | 18 | | 1.5 | | | 19 | | | 1.5.1 | Еритроцити (Red Blood Cells) | 19 | | | 1.5.2 | Нейтрофіли (Neutrophils) | 20 | | | 1.5.3 | Еозинофіли (Eosinophils) | 25 | | | 1.5.4 | Базофіли (Basophils) | 26 | | | 1.5.5 | Лімфоцити (Lymphocytes) | 26 | | | 1.5.6 | Плазматичні клітини (Plasma Cells) | 27 | | | 1.5.7 | Макрофаги (Macrophages) | 29 | | | 1.5.8 | Мастоцити (Mast Cells)
| 33 | | 1.6 | | | 34 | | | 1.6.1 | Нейтрофільне запалення (Neutrophilic Inflammation) | 34 | | | 1.6.2 | Нейтрофільно-макрофагальне (гранулематозне/ | | | | | піогранулематозне) запалення (Neutrophilic and Macrophagic (Granulomatous/ | | | | | Pyogranulomatous) Inflammation) | 35 | | | 1.6.3 | Еозинофільне запалення (Eosinophilic Inflammation) | 38 | | | 1.6.4 | Лімфоплазмоцитарне запалення (Lymphoplasmacellular Inflammation)
| 39 | | | | | | | | | | 41 | | | | | 41 | | | | | 41 | | | | Відбитки-мазки (Impression Smears) | 42 | | | 2.1
2.2 | 2.2.1 | Морфологія та функція клітин шкіри (Morphology and Function of Skin Cells)
Вступ (Introduction)
Клітини епідермісу (The Cells of the Epidermis)
Клітини дерми та придатків (The Cells of the Dermis and Adnexa)
Підшкірна клітковина або гіподерма (The Subcutaneous Tissue or Hypodermis)
Клітини запалення (The Cells of Inflammation)
Запальні патерни (The Inflammatory Patterns)
Методи відбору проб, приготування та фарбування (Techniques of Sampling, Preparation and Staining)
цитологічних зразків (of Cytological Specimens)
Вступ (Introduction)
Методи відбору проб (Sampling Techniques) |

| | 2.3 | | Тонкоголкова біопсія (з аспірацією або без неї)
| 57 | |---|-----|----------|------------------------------------------------------------|-----| | | | 2.3.1 | Цитологічний забір з вузликів | | | | | | та бляшок | 57 | | | 2.4 | | Зішкріб | 61 | | | | 2.4.1 | Цитологічний забір з виразок | 61 | | | 2.5 | | Приготування мазків | 63 | | | 2.6 | | Фарбування мазків | 66 | | | | 2.6.1 | Фарбники за Романовським (Wright's, Giemsa) | 66 | | | | 2.6.2 | Періодична кислота–Шифф (Periodic Acid–Schiff) | 68 | | | | 2.6.3 | Метенамінове срібло за Грокоттом (Grocott's Methenamine Silver) | 68 | | | | 2.6.4 | Ціль–Нільсен (Ziehl–Neelsen)
| 69 | | | | 2.6.5 | Олійний червоний О (Oil-Red-O) | 71 | | | | 2.6.6 | Фон Косса (Von Kossa)
| 71 | | | | 2.6.7 | Толуїдиновий синій (Toluidine Blue) | 73 | | | | 2.6.8 | Берлінська лазур, або реакція Перлза (Prussian Blue, or Perls' Reaction) | 73 | | | | 2.6.9 | Конго червоний (Congo Red) | 74 | | | | | Список літератури | 75 | | | | | | | | 3 | | | Цитологія непухлинних захворювань шкіри собак і котів | 77 | | | 3.1 | | Вступ | 77 | | | 3.2 | | Папули | 77 | | | | 3.2.1 | Папульозні захворювання у собак | 78 | | | | 3.2.2 | Папульозні захворювання у котів
| 80 | | | 3.3 | | Вузликові папули | 86 | | | | 3.3.1 | Глибока піодермія (фурункульоз) | 86 | | | | 3.3.2 | Лицьовий еозинофільний фурункульоз | 96 | | | | 3.3.3 | Папульозно-вузликовий лейшманіоз собак | 100 | | | | 3.3.4 | Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми | 104 | | | | 3.3.5 | Кальциноз шкіри (Calcinosis Cutis) | 108 | | | | 3.3.6 | Ксантоматоз | 116 | | | 3.4 | Пустули | | 122 | | | | 3.4.1 | Пустульозні захворювання у собак | 122 | | | | 3.4.2 | Пустульозні захворювання у котів | 149 | | | 3.5 | | Лущення | 155 | | | | 3.5.1 | Захворювання з лущенням у собак і котів
| 155 | | | 3.6 | | Ерозії | 173 | | | | 3.6.1 | Ерозивні захворювання у собак | 173 | | | | 3.6.2 | Ерозивні захворювання у котів
| 176 | | | 3.7 | | Виразка | 176 | | | | 3.7.1 | Виразкові захворювання у собак
| 177 | | | | 3.7.2 | Виразкові захворювання у котів | 180 | | | 3.8 | | Бляшки та вузли | 191 | | | | 3.8.1 | Інфекційні та паразитарні причини | 194 | | | | 3.8.2 | Стерильні захворювання
| 245 |

| | 3.9 | Ювенільний целюліт (Juvenile Cellulitis) | 266 | |---|-----|----------------------------------------------------------|-----| | | | 3.9.1
Ювенільний стерильний гранулематозний дерматит (Juvenile Sterile Granulomatous Dermatitis) | | | | | та лімфаденіт (Ювенільний целюліт)
| 266 | | | | 3.9.2
Плазмоклітинний пододерматит (Plasma Cell Pododermatitis) | 271 | | | | Список літератури (References) | 275 | | 4 | | Цитологія пухлин шкіри (Cytology of Skin Tumours) | 291 | | | 4.1 | Вступ (Introduction) | 291 | | | 4.2 | Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours) | 292 | | | | 4.2.1
Пухлина з тучних клітин (Mast Cell Tumour)
| 293 | | | | 4.2.2
Лімфома (Lymphoma) | 311 | | | | 4.2.3
Пухлина з плазматичних клітин (Plasma Cells Tumour) | 321 | | | | 4.2.4
Трансмісивна венерична пухлина (Transmissible Venereal Tumour)
| 328 | | | | 4.2.5
Гістіоцитарні захворювання (Histiocytic Diseases) | 335 | | | 4.3 | Епітеліальні пухлини (Epithelial Tumours) | 358 | | | | 4.3.1
Плоскоклітинна карцинома (Squamous Cell Carcinoma) | 358 | | | | 4.3.2
Фолікулярні кісти та фолікулярні пухлини (Follicular Cysts and Follicular Tumours) | 372 | | | | 4.3.3
Пухлини сальних залоз (Sebaceous Gland Tumours) | 399 | | | | 4.3.4
Пухлини потових залоз (Пухлини апокринових залоз) (Sweat Gland Tumours (Apocrine Gland Tumours)) | 418 | | | | 4.3.5
Фіброаденексальна гамартома (Фіброаденексальна дисплазія) (Fibroadnexal Hamartoma (Fibroadnexal Dysplasia)) | 430 | | | 4.4 | Мезенхімальні (веретеноподібноклітинні) пухлини (Mesenchymal (Spindle) Cell Tumours)
| 435 | | | | 4.4.1
Фіброма та фібросаркома (Fibroma and Fibrosarcoma)
| 435 | | | | 4.4.2
Міксома та міксосаркома (Myxoma and Myxosarcoma)
| 445 | | | | 4.4.3
Гемангіома та гемангіосаркома (Haemangioma and Haemangiosarcoma) | 445 | | | | 4.4.4
Пухлини периваскулярної стінки (Perivascular Wall Tumours)
| 450 | | | | 4.4.5
Пухлина оболонки периферичного нерва (Peripheral Nerve Sheath Tumour) | 454 | | | | 4.4.6
Ліпома та ліпосаркома (Lipoma and Liposarcoma)
| 459 | | | | | | | | | 4.4.7
Анапластична саркома м'яких тканин (Anaplastic Soft-Tissue Sarcoma) | | | | | з великою кількістю гігантських клітин (with Many Giant Cells) | 470 | | | 4.5 | Меланоцитарні пухлини (Melanocytic Tumours)
| 473 | | | | Список літератури (References) | 482 | | 5 | | Шкірні метастази з непервинних пухлин шкіри (Cutaneous Metastasis from Non-primary Skin Tumors) | 491 | | | 5.1 | Вступ (Introduction) | 491 | | | 5.2 | Метастатична карцинома легень (Metastatic Pulmonary Carcinoma) | | | | | у котів (Синдром легеня-палець) (in Cats (Lung–Digit Syndrome)) | 492 | | | 5.3 | Шкірні метастази запальної (Cutaneous Metastasis from Inflammatory) | | | | | карциноми молочної залози (Mammary Carcinoma)
| 499 | | | 5.4 | Шкірні метастази з внутрішньої (Cutaneous Metastasis from Internal) | | | | | гемангіосаркоми (Haemangiosarcoma) | 504 | | | 5.5 | Інші рідкісні шкірні метастази (Others Rare Skin Metastasis)
| 508 | | | | Список літератури (References) | 517 | | | | | | | | | Покажчик (Index) | 521 |

Розділ 1 Морфологія та функція клітин шкіри

1.1 Вступ

У цьому розділі розглядається морфологія клітин, які утворюють шкіру. Для кращої інтерпретації цитологічних зразків, отриманих з уражень шкіри, необхідно знати морфологію клітин, що складають епідерміс (epidermis), дерму (dermis) та підшкірну клітковину (subcutaneous tissue), а також клітин, які зазвичай знаходяться в дермі, і, нарешті, тих, що продукуються в кістковому мозку та досягають шкіри через кровотік під час запальних процесів.

Анатомічно шкіра складається з трьох основних різних анатомічних частин: епідермісу (epidermis), дерми (dermis) з фолікулярними (follicular) та залозистими придатками (glandular adnexa), а також гіподерми (hypodermis), також відомої як підшкірна клітковина (subcutis).

1.2 Клітини епідермісу (Cells of the Epidermis)

Понад 90 % епідермісу (epidermis) складають нуклеїновмісні клітини, які дозрівають, стаючи без'ядерними та повністю кератинізованими клітинами. Решта клітин включає меланоцити (melanocytes) та клітини Лангерганса (Langerhans cells) (дендритні антигенпрезентувальні клітини), які виявляються лише у випадку проліферативних/неопластичних процесів, що виникають відповідно при меланоцитомах/меланомах (melanocytomas/melanomas) та шкірній гістіоцитомі (cutaneous histiocytoma). Оскільки клітини епідермісу переважно складаються з кератину, їх називають кератиноцитами (keratinocytes), які утворюють чотири шари епідермісу: базальний (basale), шипуватий (spinosum), зернистий (granulosum) та роговий (corneum); оскільки останній є повністю кератинізованим, його клітини називаються корнеоцитами (corneocytes) (Рис. 1.1 \).

За нормальних умов можна зібрати лише кілька корнеоцитів (corneocytes) зі здорової шкіри, оскільки вони є єдиними клітинами, присутніми на поверхні епідермісу (epidermis) в результаті фізіологічного процесу кератинізації (keratinisation).


Рис. 1.1 Гістологія епідермісу: гіперпластичний епідерміс, у якому чітко визначені різні шари епідермісу: b базальний шар (stratum basale), s шипуватий шар (stratum spinosum), g зернистий шар (stratum granulosum) та c роговий шар (stratum corneum).

1.2.1 Базальний шар (Stratum Basale)

Клітини базального шару є найменшими серед кератиноцитів, а також найрідше спостерігаються на шкірних зразках. У тканині вони мають кубоподібну форму, але на цитологічних препаратах виглядають округлими; їхній розмір становить 8–10 мкм, вони мають округлі ядра, іноді з одним вираженим ядерцем, і високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення (N/C ratio). Цитоплазма мізерна та темно-синього кольору. Іноді буває важко диференціювати базальний кератиноцит від неактивованої гістіоцитарної клітини. Двома цитологічними характеристиками базальних кератиноцитів, які допомагають цитологу їх розпізнати, є наявність тонкого прозорого ореолу між ядром і цитоплазмою, а також те, що вони зазвичай розташовані скупченнями (лише зрідка поодинці; рис. 1.2).

1.2.2 Шипуватий шар (Stratum Spinosum)

Клітини шипуватого шару (spinosum layer) більші за базальні та спостерігаються значно частіше, оскільки вони є найбільш численними ядерними клітинами епідермісу. Шипуваті кератиноцити (spinous keratinocytes) — це великі полігональні клітини з кутовими межами та округлими або овальними ядрами, зазвичай центральними, з нижчим ядерно-цитоплазматичним співвідношенням (N/C ratio), ніж у базальних клітин. Цитоплазма велика та має різноманітні кольори, від блідо-рожевого до небесно-блакитного і навіть темно-синього (Рис. 1.3).


Рис. 1.2 Цитологія базального шару (stratum basale): скупчення базальних кератиноцитів. Зверніть увагу на ахроматичний перинуклеарний ореол.

Рис. 1.3 Цитологія шипуватого шару (stratum spinosum): великі полігональні шипуваті клітини з кутовими межами та центральними овальними ядрами з одним помітним ядерцем.

1.2.3 Зернистий шар (Stratum Granulosum)

Клітини зернистого шару (stratum granulosum) отримали таку назву через наявність у цитоплазмі внутрішньоклітинних кератогіалінових гранул (keratohyaline granules) різного розміру та округлої форми. При фарбуванні барвником типу Романовського гранули набувають еозинофільного кольору. Рожеве забарвлення гранул робить їх легко впізнаваними та цитологічно відмінними від будь-яких інших типів гранул, пігментів або мікроорганізмів, які можна виявити на поверхні кератиноцитів. Розмір клітин варіюється, однак вони є об'ємними, мають полігональну форму та низьке ядерно-цитоплазматичне співвідношення (N/C) (Рис. 1.4).

1.2.4 Роговий шар (Stratum Corneum)

Нормальний процес кератинізації епідермісу призводить до утворення рогового шару (stratum corneum), який складається з кератиноцитів, що втратили ядро та повністю зроговіли. З цієї причини їх також називають роговими клітинами (corneocytes). Морфологія рогових клітин (corneocytes) є надзвичайно варіабельною та варіюється від великих полігональних, сплощених, без'ядерних клітин з кутовими межами до клітин, які інтенсивно забарвлюються у синій колір та мають...

Рис. 1.4 Цитологія зернистого шару (stratum granulosum): великі полігональні кератиноцити з цитоплазмою, заповненою округлими та еозинофільними гранулами кератогіаліну (keratohyalin granules).

ланцетоподібний або папірусоподібний вигляд (Рис. 1.5 та 1.6). Кольорові відмінності корнеоцитів варіюють від повністю незабарвлених клітин до клітин, забарвлених у різні відтінки рожевого, фіолетового та синього кольорів. Ці відмінності залежать не лише від кількості кератину, присутнього в окремих клітинах, але й від нездатності розчинити цераміди, сфінгозин та холестерин — нормальні компоненти ліпідної плівки, що формує шкірний бар'єр, які все ще присутні на їхній поверхні. Надмірна присутність ліпідів, власне, може зменшувати або пригнічувати проникнення барвників у клітини.

Цитологічне розпізнавання кератиноцитів є дуже важливим, оскільки в багатьох випадках їх ідентифікація надає дуже корисні вказівки, як це відбувається у зразках, зібраних з пустул тварин, хворих на листоподібну пухирчатку (pemphigus foliaceus) (акантолітичні кератиноцити). Слід підкреслити, що знання нормальної морфології кератиноцитів може бути дуже корисним для кращої інтерпретації, у контексті запального ураження, диспластичних (dysplastic) змін порівняно з неопластичними (neoplastic) змінами в епітеліальних клітинах, що дозволяє швидко запідозрити злоякісність та провести гістологічне дослідження більш оперативно (Рис. 1.7).

За нормальних умов з поверхні шкіри можна зібрати лише великі пластинки корнеоцитів (рис. 1.8). За допомогою прозорої ацетатної стрічки збір лише ядерних кератиноцитів із поверхневих десквамативних кіркових уражень у тварин із характерною клінічною картиною може вказувати на наявність паракератотичного гіперкератозу (parakeratotic hyperkeratosis) (рис. 1.9). Ці цитологічні знахідки можна спостерігати при деяких первинних дефектах кератинізації (primary keratinisation defects), таких як поверхневий некролітичний дерматит (гепато-кутанний

Рис. 1.5 Цитологія рогового шару (stratum corneum): численні без'ядерні кератиноцити (корнеоцити) та поодинокі ядерні кератиноцити шипуватого шару (stratum spinosum).


Рис. 1.6 Цитологія рогового шару (stratum corneum): численні ланцетоподібні та інтенсивно синьо забарвлені корнеоцити (corneocytes).

Рис. 1.7 Цитологія диспластичних кератиноцитів: зверніть увагу на зміни, представлені ядрами з нерівними контурами та псевдовакуолізацією.


Рис. 1.8 Цитологія нормальної поверхні шкіри: великий пласт корнеоцитів, зібраний за допомогою техніки ацетатної стрічки (acetate tape technique)

Рис. 1.9 Цитологія, зібрана з носа лабрадора-ретривера, ураженого ідіопатичним носовим паракератозом (idiopathic nasal parakeratosis). Зверніть увагу на наявність ядер у всіх зібраних кератиноцитах.

синдром), цинк-чутливий дерматоз та ідіопатичний назальний паракератоз лабрадора-ретривера (Рис. 1.10). Слід зазначити, що невелика кількість ядерних кератиноцитів, зібраних з поверхні шкіри разом з корнеоцитами, є поширеною знахідкою в дерматології собак і котів. Дійсно, вогнищевий паракератоз є зміною ороговіння, яка спостерігається при багатьох захворюваннях і не обов'язково пов'язана з первинними дефектами кератинізації; у цих випадках клінічна картина скеровує лікаря у виборі діагностичних процедур.

1.3 Клітини дерми та придатків (Cells of the Dermis and Adnexa)

Дерма (dermis) — це проміжна частина шкіри, розташована між епідермісом (epidermis) та жировою тканиною (adipose tissue). Анатомічно вона є найскладнішою частиною шкіри, оскільки складається зі сполучної тканини (connective tissue), судинної (vascular) та нервової (nervous) мереж, а також придатків, представлених волосяними фолікулами (hair follicles) та сальними (sebaceous) і потовими залозами (sweat glands).

Сполучна тканина складається з волокон, основної речовини та клітин. Волокна є як нерозчинними, як-от колаген та еластин, так і розчинними, наприклад протеоглікани та гіалуронан (гіалуронова кислота). Більша частина позаклітинного матриксу продукується фібробластами, які також утворюють основну речовину (глікозаміноглікани або мукополісахариди).

Рис. 1.10 Адгезивні лусочки на носі лабрадора-ретривера з ідіопатичним паракератозом носа (idiopathic nasal parakeratosis)

Не заглиблюючись у складний світ сполучної тканини, що виходить за межі мети цього розділу, з вищесказаного можна зробити висновок, що фіброцити/фібробласти (fibrocytes/fibroblasts) є найчастіше виявлюваними клітинами-резидентами дерми на зрізах, отриманих із запальних уражень шкіри.

Фіброцити — це неактивні фібробласти з еліптичними ядрами, слабкобазофільною цитоплазмою та протилежними тонкими хвостами, що надають клітинам видовженої веретеноподібної форми (Рис. 1.11). Фібробласти також є веретеноподібними клітинами, які можуть набувати зірчастого або щупальцеподібного вигляду; ядра округлі або овальні, цитоплазма базофільна та часто вакуолізована. Іноді фібробласти зустрічаються у вигляді псевдоагрегатів, у яких вони продукують позаклітинний матрикс, що утримує клітини разом; останній цитологічно розпізнається як еозинофільний аморфний та фібрилярний матеріал (Рис. 1.12). Фібробласти зазвичай виявляються у зразках, зібраних у процесі загоєння ран (грануляційна тканина), і в цих випадках їх не слід плутати з мезенхімальними неопластичними клітинами. Реактивні фібробласти можуть демонструвати виражену морфологічну атипію, таку як анізоцитоз, подвійні ядра, виразні ядерця та численні мітози, що нагадують ті, які спостерігаються при деяких пухлинах із веретеноподібних клітин (Рис. 1.13). Коли біосинтетична активність фібробластів завершується, вони перетворюються на фіброцити; отже, фібробласти та фіброцити представляють два функціональні моменти існування однієї й тієї ж клітини. Однак невелика кількість фібробластів може бути виявлена у всіх хронічних запальних процесах, у яких вони неминуче стимулюються до відновлення пошкодження тканин.

Рис. 1.11 Цитологія фібробластів: веретеноподібні клітини з видовженими ядрами та хвостатою цитоплазмою з нечіткими межами.


Рис. 1.12 Цитологія позаклітинного матриксу: яскравий еозинофільний матеріал, який скріплює численні реактивні фібробласти. Цей матеріал являє собою основну речовину, що виробляється фібробластами.

Рис. 1.13 Цитологія реактивних фібробластів: диспластичні фібробласти веретеноподібної або зірчастої форми. Деякі цитологічні ознаки можуть викликати сумніви щодо наявності новоутворення з веретеноподібних клітин (spindle cell neoplasia).

Дендритні антигенпрезентувальні клітини (APCs) також присутні в дермі, хоча їх мало, і вони не відрізняються від інших гістіоцитів на цитологічних зразках.

Реактивна проліферація або неопластична трансформація дермальних АПК призводить до виникнення так званих гістіоцитарних захворювань, таких як шкірна/системна реактивна гістіоцитома та гістіоцитарні саркоми у собак, а також прогресуючий гістіоцитоз котів, які розглядаються в розділі .

Нарешті, меланоцити навколо судин і волосяних фолікулів, особливо у собак з чорною шерстю, присутні фізіологічно; ці клітини не видимі при цитології до моменту їхньої неопластичної трансформації.

У деяких зразках можна знайти кровоносні капіляри (blood capillaries), представлені лінійними, а іноді розгалуженими структурами, що складаються з ендотеліоцитів (endotheliocytes) з видовженим ядром і нечіткою цитоплазмою, які обмежують тонкий центральний просвіт, у якому можуть бути ще помітні деякі еритроцити (RBCs) (Рис. 1.14).

Колагенові волокна (collagen fibres) є білковими компонентами сполучної тканини, що продукуються фібробластами (fibroblasts) і цитологічно розпізнаються як фібрилярні лінійні або розгалужені еозинофільні утворення (рис. 1.15).

Дермальні придатки складаються з волосяних фолікулів, а також сальних і потових залоз.

Рис. 1.14 Цитологія судин: лінійні та розгалужені гематичні судини, оточені численними запальними клітинами


Рис. 1.15 Цитологія колагенових волокон: лінійні хвилясті еозинофільні утворення являють собою колагенові волокна.

Фолікули є продовженням зовнішнього епідермісу, які спрямовані донизу, утворюючи стінку фолікула. Знання клітин фолікула та різних типів кератинів, які вони продукують, є обов'язковим для інтерпретації цитології фолікулярних новоутворень. Більш детальний опис морфології фолікула та різних типів кератинів розглядається в розділі, присвяченому епітеліальним пухлинам (Розд. .

Під час запальних процесів зазвичай збирають епітеліальні агрегати сальної та апокринної залозистої тканини.

Сальні залози асоційовані з фолікулами, утворюючи так звану пілосебоцитну одиницю (pilosebaceous unit). Морфологічно вони характеризуються округлими або видовженими часточковими скупченнями клітин, які містять численні внутрішньоцитоплазматичні мікровакуолі, що перекриваються, заповнені шкірним салом (sebum), надаючи клітинам характерного пінистого (foamy) вигляду. Часточки зрілих себоцитів облямовані одним рядом базалоїдних (basaloid) клітин, однакових за розміром і з невеликою гіпербазофільною цитоплазмою, що представляють незрілі гермінативні клітини (germinative cells) (резервні клітини), які дозрівають до себоцитів (Рис. 1.16 \). У котів зрілі себоцити подібні до таких у собак, з тією різницею, що розмір цитоплазматичних вакуолей у котів більш рівномірний. Вивідна протока, названа пілосебоцитним каналом (pilosebaceous canal), коротка, вистелена плоским епітелієм і закінчується безпосередньо в просвіті фолікула, куди дренується шкірне сало. Сальні залози мають голокринний спосіб секреції, при якому плазматична мембрана розчиняється, і внутрішньоцитоплазматичне шкірне сало вивільняється в просвіт. У цитологічних зразках, занурених у шкірне сало, спостерігаються залишки мертвих


Рис. 1.16 Гістологія нормальних сальних залоз: часточки мікровакуолізованих сальних клітин, облямованих базалоїдними резервними клітинами

можна спостерігати себоцити та деякі кератиноцити, що походять із епітелію протоки (рис. 1.17, 1.18 та 1.19). Скупчення добре диференційованих себоцитів зазвичай спостерігаються у собак із гіперплазією та неоплазією сальних залоз. У деяких випадках під час забору матеріалу із запальних уражень можна отримати агрегати себоцитів різного розміру (рис. 1.20). У таких випадках їх слід інтерпретувати як випадкових спостерігачів.

У шкірі собак також присутні деякі модифіковані або спеціалізовані сальні залози. Через незначну мікроскопічну схожість з гепатоцитами їх називають гепатоїдними залозами (hepatoid glands), і вони мають вивідну протоку, яка відкривається в просвіт фолікула. Ці залози часто уражаються гіперпластичними та неопластичними змінами, і, хоча анатомічно вони розташовані в перианальній ділянці та на хвостовій залозі, рідко виявляються в інших ділянках тіла. Гепатоїдні залози (hepatoid glands) відсутні у котів, де хвостова залоза складається лише з себоцитарних сальних залоз, які у разі надмірної продукції шкірного сала є причиною клінічного прояву «хвіст кнура» (stud tail). Цитологічні особливості гепатоїдних залоз (hepatoid glands) вичерпно розглянуто в розд.

Іншими залозами, присутніми в дермі, є потові залози (sweat glands), які морфологічно поділяються на епітрихіальні (epitrichials) та атрихіальні (atrichials). Епітрихіальні залози, які використовують апокринову (apocrine) секрецію, характеризуються тим, що їхні вивідні протоки відкриваються у просвіт фолікула. Атрихіальні (atrichial) залози, натомість, мають еккринову (eccrine) або мерокринову (merocrine) природу та виділяють піт безпосередньо на поверхню шкіри; у домашніх тварин атрихіальні залози


Рис. 1.17 Гістологія нормальних сальних залоз: пілосебацеальний канал, вистелений плоским епітелієм (squamous epithelium), який закінчується безпосередньо у просвіті фолікула (follicular lumen).

Рис. 1.18 Цитологія нормальних сальних залоз: голокринова секреція, при якій цитоплазма себоцитів розчиняється та дає початок шкірному салу ( стрілка )


Рис. 1.19 Цитологія себуму: при фарбуванні Oil-red-O себум забарвлюється в червоно-оранжевий колір. Зверніть увагу на наявність деяких корнеоцитів (corneocytes), які представляють внутрішні клітини сальних проток (sebaceous ducts).

Рис. 1.20 Цитологія сальних залоз: невелике скупчення зрілих себоцитів занурене в запальну популяцію клітин.

виключно присутні в шкірі подушечок лап. Оскільки епітрихіальні залози становлять майже всі потові залози в шкірі, термін апокринні залози (apocrine glands) зазвичай використовують для їх опису, коли йдеться про потові залози. У домашніх тварин ці залози не мають терморегуляторної функції.

На слайдах апокринні залози (apocrine glands) зазвичай спостерігаються у випадку доброякісних або злоякісних новоутворень. Рідкісні апокринні скупчення також можна спостерігати у зразках, отриманих з гамартом або запальних захворювань. Цитологічно потові залози (sweat glands) виглядають як невеликі скупчення кубічних або циліндричних клітин однакового розміру, розташованих у короткі палісади або в когезійні кластери з мікроацинарною архітектурою (рис. 1.21 та 1.22). Ядра однакові за розміром і формою, округлі, центральні або базальні за розташуванням, а цитоплазма невелика або помірна за розміром, базофільного кольору, іноді містить грубий темно-синій секреторний матеріал, що представляє піт. Цитоплазматичні пухирці (blebs) на апікальній люмінальній поверхні секреторних клітин, що представляють типову секрецію шляхом цитоплазматичної декапітації (cytoplasmic decapitation) апокринних залоз, також виявляються (рис. 1.23 \).

У собак із глибокою піодермією невеликі скупчення потових залоз та їхній секрет, представлений глибоко синім або фіолетовим аморфним матеріалом, можуть збиратися разом із запальними клітинами (Рис. 1.24 \).

У випадках таких уражень, як гамартоми або новоутворення (neoplasms), останні як доброякісні, так і злоякісні, апокринові клітини (apocrine cells) також можуть бути отримані у вигляді великих пластів клітин.

Рис. 1.21 Гістологія потових залоз: секреторна частина апокринної залози, утворена подвійним рядом стовпчастих клітин. Зверніть увагу на секрецію шляхом цитоплазматичної декапітації (пухирців) та мізерний базофільний сітчастий секрет, присутній у просвіті.


Рис. 1.22 Цитологія потових залоз: палісад циліндричних апокринових клітин, занурених у запальну популяцію клітин

Рис. 1.23 Гістологія та цитологія потових залоз: ( a ) пухирці цитоплазми вивільняються в просвіт протоки ( стрілка ); ( b ) ідентичні цитологічні ознаки можна спостерігати в цитологічних зразках ( стрілка )


Рис. 1.24 Цитологія глибокої піодерми: піт, представлений аморфним і фіолетовим матеріалом, занурений у запальну популяцію клітин.

Церумінозні залози (ceruminous glands) — це спеціалізовані апокринні залози, розташовані в зовнішньому слуховому проході, тоді як залози анальних мішків (anal sac glands) складаються з апокринних залоз, що вкривають внутрішню поверхню анальних мішків, з яких можуть виникати дуже агресивні злоякісні пухлини. Цитологічні особливості обох типів залоз обговорюються разом із неопластичними ураженнями.

1.4 Підшкірна клітковина або Гіподерма (Subcutaneous Tissue or Hypodermis)

Підшкірна клітковина (subcutis) представлена жировою тканиною, що складається з кількох шарів зрілих адипоцитів (adipocytes) різної товщини залежно від анатомічної ділянки тіла. Адипоцити можуть вивільнятися як окремі клітини, так і у вигляді малих та великих скупчень.

При зборі нормальної жирової тканини за допомогою тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNAB), що відбувається при спробі дослідити глибоке ураження, зазвичай спостерігаються пласти великих, неперекривних полігональних адипоцитів з кутовими межами (рис. 1.25). У випадку ліпоми спостерігаються об'ємні та округлі скупчення зазвичай перекривних клітин з оптично порожньою цитоплазмою, в яких адипоцити характеризуються наявністю однієї або кількох вакуоль, заповнених ліпідами. Ядра жирових клітин, коли вони видимі, є малими, переважно гіперхромними та овальної форми, пікнотичного вигляду і часто розташовані на


Рис. 1.25 Цитологія нормальної жирової тканини: полігональні до округлих великі адипоцити

периферія клітин. На мазках із запальних уражень адипоцити можна іноді спостерігати, але їх виявлення разом із запальними клітинами не дозволяє діагностувати первинний панікуліт, оскільки за допомогою цитології неможливо визначити, чи жир вторинно інфільтрований запальними клітинами, що походять із дерми (невинні спостерігачі; рис. 1.26\).

1.5 Клітини запалення

Нижче коротко описано клітини гематогенного походження та клітини, що постійно перебувають у дермі (dermis), які зазвичай можна виявити при запальному процесі в шкірі.

1.5.1 Еритроцити (Red Blood Cells)

Червоні кров'яні клітини (RBCs) зазвичай присутні у зразках зі шкірних уражень. У запалених та репаративних тканинах часто спостерігається сильна неоваскуляризація (neo-vascularisation), а в ураженнях з виразками часто виявляється кровотеча; крім того, оскільки деякі методи відбору зразків, такі як зішкріб або тонкоголкова аспіраційна біопсія (FNAB), можуть спричиняти кровотечу, це легко


Рис. 1.26 Цитологія глибокої піодерми: поодинокі або невеликі скупчення адипоцитів занурені в запальну популяцію клітин.

Уявіть, у цитології шкіри, чому забруднення кров'ю спостерігається часто. Еритроцити (RBCs) — це без'ядерні круглі клітини розміром 6–7 мкм, блідо-рожевого до темно-фіолетового кольору (Рис. 1.27). Їхня присутність рідко є важливою в цитології шкіри, але дозволяє визначити глибину уражень (епідерміс не васкуляризований) і може використовуватися як цитологічний метр для порівняння розміру інших клітин.

1.5.2 Нейтрофіли

Нейтрофіли є найчастіше виявлюваними клітинами в цитологічних зразках із запальних уражень шкіри. Нейтрофіли залишають кровотік і разом з іншими лейкоцитами мігрують у дерму у відповідь на хемотаксичні молекули, що вивільняються з клітин шкіри або з мікроорганізмів, паразитів, сторонніх тіл тощо. Нейтрофіли є клітинами гострої фази запалення, але в усіх хронічних і персистуючих запальних процесах вони часто все ще присутні. Морфологічно вони характеризуються ядрами з кількома часточками, кількість і вигляд яких суворо залежать від віку клітин та пошкодження, спричиненого середовищем або мікроорганізмами. У здорових клітинах налічується 3–5 ядерних часточок, з'єднаних між собою тонкими хроматиновими перетинками, які не завжди виявляються за допомогою


Рис. 1.27 Цитологія еритроцитів (RBCs): дрібні округлі без'ядерні клітини, що цитологічно характеризують еритроцити.

цитологія. На відміну від еозинофілів і базофілів, цитоплазма нейтрофілів, очевидно, позбавлена гранул; останні не виявляються за допомогою стандартних методів фарбування, а цитоплазма набуває слабкого сіро-блакитного кольору. У деяких клітинах плазматична мембрана ледь помітна (Рис. 1.28 \).

Морфологія ядра може надати цитопатологу корисну інформацію про можливий патогенез уражень.

Здорові багаточасточкові гранулоцити називаються сегментоядерними, тоді як клітини з меншою кількістю часточок, що демонструють дегенеративні зміни, називаються дегенеративними. Три основні морфологічні зміни ядра в цитології — це каріолізис, каріопікноз (пікноз) та каріорексис.

Каріолізис (karyolysis) є найпоширенішою та діагностично значущою формою дегенерації ядра, оскільки вказує на тяжке пошкодження клітини, зазвичай спричинене бактеріальними токсинами.

Каріолітичні ядра зазнають повного розчинення хроматину внаслідок ферментативної деградації ендонуклеазами. Ядра виглядають набряклими, гіпохромними, з втратою часточок через проникнення води в клітини крізь пошкоджену плазматичну мембрану (Рис. 1.29 \).

Багато коротких ядерних смужок, пов'язаних із розривом тяжко дегенерованих ядер, часто присутні на препаратах, отриманих при піодермії (Рис. 1.30\). Наявність цих ядерних ознак спонукає цитопатолога шукати присутність бактеріального мікроорганізму, особливо Staphylococcus pseudintermedius, основного


Рис. 1.28 Цитологія нейтрофілів: поліморфноядерні клітини, без видимих гранул та з ледь помітною плазматичною мембраною (plasmatic membrane).

Рис. 1.29 Цитологія каріолітичних нейтрофілів: бліді та набряклі ядра характеризують ядерну дегенерацію, що називається каріолізисом (karyolysis). Велика кількість коків і паличкоподібних бактерій пояснює тяжкі дегенеративні зміни ядра.


Рис. 1.30 Цитологія каріолітичних нейтрофілів: короткі фрагменти тяжко дегенерованих ядер нейтрофілів

Причина шкірної інфекції у собак. Смуги, що спостерігаються в каріолітичних нейтрофілах, необхідно диференціювати від довших і тонших смуг, спричинених надмірним маніпулюванням під час приготування мазків (Рис. 1.31 \).

Пікноз (pyknosis) є менш тяжкою зміною ядерного матеріалу. На відміну від каріолізису, він не пов'язаний з бактеріальними токсинами, але також може бути цитологічним проявом апоптотичної (apoptotic) загибелі клітин. Пікноз (pyknosis) дійсно є результатом конденсації хроматину, і це є найбільш характерною ознакою апоптозу. Розмір ядра поступово зменшується в міру того, як хроматин конденсується в поодинокі або множинні округлі та гіперхромні утворення (Рис. 1.32\).

Каріорексис (karyorrhexis) — це деструктивна фрагментація ядра клітини, що гине, на численні дрібні округлі та гіперхромні утворення різного розміру, іноді точкові, значно менші за ті, що спостерігаються при пікнозі (pyknosis). Зазвичай йому передує пікноз, і він може виникати внаслідок апоптозу (програмованої клітинної смерті), старіння (senescence) або некрозу (necrosis).

Пікноз (pyknosis) та каріорексис (karyorrhexis), але не каріолізис (karyolysis), тому найчастіше спостерігаються в апоптичних клітинах.

Цитологічно неможливо визначити, чи є пікноз (pyknosis) та каріорексис (karyorrhexis) вторинними щодо апоптозу (apoptosis), чи можуть бути частиною цитоморфологічних змін у випадку некрозу (necrosis). На щастя, їх виявлення не має клініко-патологічного значення при запальних ураженнях шкіри.


Рис. 1.31 Надмірні маніпуляції під час приготування мазка можуть бути причиною тонких ядерних смуг (slender nuclear streaks).

Рис. 1.32 Цитологія каріопікнозу: конденсований хроматин зумовлює округлий і глибоко синій ядерний матеріал, що характеризує пікноз.

Нейтрофіли — це клітини з фагоцитарною активністю, тому внутрішньоцитоплазматичні мікроорганізми, такі як бактерії, гриби та найпростіші, часто спостерігаються при багатьох інфекційних захворюваннях.

1.5.3 Еозинофіли

Еозинофіли спостерігаються в багатьох шкірних запальних процесах, особливо у котів. Їхня присутність є поширеною як у гострих, так і в хронічних ураженнях, хоча точні механізми, за якими інфільтрати багаті на еозинофіли, наприклад при котячих еозинофільних ураженнях, досі не з'ясовані. Хоча наявність еозинофілів часто асоціюється з паразитарними захворюваннями або хворобами гіперчутливості, це не є правилом; насправді, паразитарні захворювання, такі як демодекоз та дірофіляріоз, зазвичай не стимулюють еозинофільне запалення. Більше того, багато еозинофілів присутні при зовсім інших захворюваннях, наприклад, при інфекції котячого герпесвірусу.

Еозинофіли морфологічно подібні до нейтрофілів, але є більшими, з менш вираженими ядерними часточками та наявністю цитоплазматичних гранул оранжево-рожевого кольору, які є округлими у собак та паличкоподібними у котів (Рис. 1.33 та 1.34). У котів часточки еозинофілів ледь помітні, а при малому збільшенні гранули не завжди видно; у деяких випадках еозинофіли розпізнаються за їхніми

Рис. 1.33 Цитологія еозинофілів собаки: зверніть увагу на округлі рожево-оранжеві внутрішньоцитоплазматичні гранули.


Рис. 1.34 Цитологія еозинофілів кішки: зверніть увагу на паличкоподібні рожево-оранжеві гранули, які характерні для еозинофілів котів.

дифузне інтрацитоплазматичне забарвлення оранжево-рожевого кольору. Під час приготування мазків клітини часто руйнуються, і розсіювання еозинофільних гранул на тлі є звичайною знахідкою. Недостатньо досвідчений цитолог не повинен плутати паличкоподібні гранули з бактеріями; при швидкому фарбуванні за Романовським бактерії завжди забарвлюються у темно-синій колір, а не в оранжевий.

1.5.4 Базофіли (Basophils)

Базофіли рідко спостерігаються в цитології шкіри. Вони дещо більші за еозинофілів і характеризуються полілобулярним ядром та цитоплазмою, заповненою гранулами, які забарвлюються у дуже блідо-блакитний колір (Рис. 1.35). У котів, уражених еозинофільними захворюваннями, базофіли виявляються рідко.

1.5.5 Лімфоцити (Lymphocytes)

Лімфоцити — це клітини, які відіграють важливу роль у хронічних запальних процесах, особливо в тих, що є імуноопосередкованими, або коли існує хронічний антигенний стимул, як-от гранульоми. Лімфоцити — це окремі округлі клітини, дещо більші за еритроцити (RBCs), з округлими, іноді втиснутими ядрами, які займають майже всю клітину, та з хроматином, розподіленим у гіперхромних ділянках (гетерохроматин), що перемежовуються світлішими ділянками (еухроматин); цитоплазма є мізерною та обмеженою невеликою периферичною зоною, яка набуває інтенсивного базофільного забарвлення (Рис. 1.36).

1.5.6 Плазматичні клітини (Plasma Cells)

Плазматичні клітини (plasma cells) походять з В-лімфоцитів (B-lymphocytes) і спеціалізуються на виробленні антитіл (antibodies). Плазматичні клітини мають овальний силует, округлі ексцентричні ядра та інтенсивно базофільну цитоплазму, яка відокремлена від ядра характерною дугоподібною безбарвною ділянкою — апаратом Гольджі (Golgi apparatus) (Рис. 1.37). Деякі активовані плазматичні клітини, які називаються клітинами Мотта (Mott cells), містять численні великі внутрішньоцитоплазматичні вакуолі, так звані тільця Рассела (Russell bodies), що являють собою імуноглобулін (immunoglobulin) і надають клітинам пінистого (foamy) вигляду (Рис. 1.38).

Рис. 1.35 Цитологія базофілів: бліді базофільні гранули в цитоплазмі базофільного гранулоцита ( стрілка ). Зверніть увагу на різницю в кольорі ( синюватий ) порівняно з гранулами еозинофілів ( помаранчевий ).


Рис. 1.36 Цитологія лімфоцитів: лімфоцити — це округлі клітини зі скупою, темно-синьою цитоплазмою та грубим хроматином ( стрілки )

Рис. 1.37 Цитологія плазматичних клітин: клітини овальної або округлої форми з ексцентричними ядрами, мізерною, темно-синьою цитоплазмою та невеликою ахроматичною ділянкою, що представляє апарат Гольджі (Golgi apparatus).


Рис. 1.38 Цитологія плазматичних клітин: клітина Мотта (Mott cell), заповнена численними тільцями Рассела (Russell bodies), занурена у нейтрофільне та макрофагальне запалення.

1.5.7 Макрофаги

Макрофаги — це гістіоцитарні клітини, що є результатом трансформації в тканинах циркулюючих моноцитів, які, у свою чергу, мігрують у дерму для виконання своєї основної функції: фагоцитарної активності. Макрофаги є ключовими клітинами хронічних запальних процесів, що вражають різні органи та системи, зокрема й шкіру. Морфологія макрофагів надзвичайно варіабельна залежно від стадії активації: зазвичай вони округлі, з дуже високою варіабельністю розміру, з округло-овальними ядрами, розташованими центрально або ексцентрично, дуже часто з виїмками або характерною бобоподібною формою, з регулярним хроматином і непомітними ядерцями. Цитоплазма може бути від мізерної до дуже рясної, від блідо-сірого до темно-синього кольору, а при активації — заповнена вакуолями різного розміру (Рис. 1.39). Оскільки основною активністю макрофагів є фагоцитоз, цитоплазма може містити клітинний детрит, фрагменти лейкоцитів, пігмент меланін (меланофаги), дрібні сторонні тіла та різні інфекційні агенти, такі як найпростіші, грибки, мікобактерії тощо (Рис. 1.40). У випадку гематоми або геморагічних уражень зазвичай спостерігається еритрофагоцитоз, і цитоплазма макрофагів може містити продукти деградації гему, такі як гемосидерин та гематоїдин; перший є чорним матеріалом зернистого вигляду, другий — жовто-оранжевими ромбоподібними кристалами (Рис. 1.41).

У гранульомах або за наявності великих мікроорганізмів, а також об'ємних сторонніх тіл, які макрофаги не можуть елімінувати, останні можуть трансформуватися у більші округлі клітини з округлим або овальним, часто інвагінованим ядром та базофільною цитоплазмою. Така особлива морфологія подібна до морфології епітеліальних клітин.


Рис. 1.39 Цитологія макрофагів: численні макрофаги різного розміру з сильно вакуолізованою цитоплазмою

Рис. 1.40 Цитологія макрофагів: макрофаги з цитоплазмою, заповненою нейтрофілами на різних стадіях дегенерації (лейкофагоцитоз)


Рис. 1.41 Цитологія макрофагів: кристал гематоїдину чітко розпізнається як жовто-оранжеве ромбоподібне утворення

клітини, і тому ці макрофаги називаються епітеліоїдними клітинами (epithelioid cells). У багатьох випадках епітеліоїдні клітини можуть набувати чіткої веретеноподібної форми, яку не слід плутати з веретеноподібними мезенхімальними клітинами, такими як фібробласти. Ці клітини, як правило, розташовуються як окремо, так і групами навколо великих сторонніх тіл (наприклад, корнеоцитів), утворюючи епітеліоподібні структури, що зазвичай спостерігається у випадку фурункульозу (рис. 1.42). У поєднанні з епітеліоїдними макрофагами деякі макрофаги можуть трансформуватися в багатоядерні гігантські клітини (multinucleated giant cells). Механізм, що лежить в основі утворення цих клітин, які також називають клітинами сторонніх тіл (foreign body cells), не зовсім зрозумілий, і в цій галузі домінують дві теорії: перша теорія полягає в тому, що різні клітини зливаються, друга стверджує, що гігантські клітини виникають внаслідок неповного мітозу, при якому відбувається каріодієрез, але не цитодієрез. Гігантські клітини дуже великі та характеризуються множинною кількістю ядер, що коливається від трьох до понад 50 (рис. 1.43). Оскільки вони мають фагоцитарну активність, у їхній цитоплазмі можна виявити сторонні речовини (кератиноцити, волосяні стрижні, мінеральні солі) та інфекційні мікроорганізми (особливо грибки та найпростіші).

Ядра гігантських клітин можуть бути хаотично розподілені в центрі клітини або розташовані на периферії у формі підкови. Перший тип гігантських клітин називається клітинами стороннього тіла і є найчастіше спостережуваним у цитології шкіри за наявності екзогенного матеріалу. Другий тип гігантських клітин, названий клітинами Лангерганса, зустрічається рідше і зазвичай спостерігається при імунологічних захворюваннях, пов'язаних з грибковою інфекцією, мікобактеріозом або у всіх випадках гранулематозної реакції.

Багато багатоядерних реактивних гістіоцитарних клітин також стимулюються деякими злоякісними новоутвореннями, наприклад, у випадку анапластичних сарком. Слід бути обережним, щоб не сплутати ці клітини з неопластичними клітинами, які спостерігаються при багатьох анапластичних саркомах.


Рис. 1.42 Цитологія епітеліоїдних макрофагів: численні епітеліоїдні клітини, розташовані навколо кератиноцитів.

Рис. 1.43 Цитологія гігантських клітин: численні округлі та веретеноподібні гістіоцитарні багатоядерні клітини (гігантські клітини) у спробі елімінувати велике стороннє тіло, представлене скупченням корнеоцитів.

Рис. 1.44 Цитологія опасистих клітин (mast cells): численні внутрішньоцитоплазматичні пурпурові гранули характеризують добре диференційовані опасисті клітини (mast cells).

з великою кількістю гігантських клітин. Важливою цитологічною відмінністю є те, що в неопластичних клітинах ядра часто мають різні розміри та можуть демонструвати численні атипії (неправильний профіль, макронуклеоли, множинні нуклеоли), тоді як у гігантських клітин гістіоцитарного запалення розмір ядер є однорідним, із регулярним хроматином та непомітними нуклеолами. Ці відмінності не завжди дотримуються, оскільки можна спостерігати запальні клітини з ядрами різного розміру; тому інтерпретація таких клітин має оцінюватися на основі клінічних ознак і, перш за все, супутньої клітинної популяції.

1.5.8 Тучні клітини (Mast Cells)

Тучні клітини (mast cells) походять з попередників кісткового мозку, які мігрують через кровотік і досягають дерми, де перетворюються на тучні клітини (mast cells) та стають резидентними клітинами сполучної тканини, розташованими переважно навколо судин. Тучні клітини особливо залучені до захворювань гіперчутливості. Морфологічно це окремі округлі клітини з центральними круглими ядрами, які часто повністю приховані наявністю численних інтрацитоплазматичних метахроматичних гранул, що при фарбуванні швидкими барвниками Романовського набувають характерного фіолетового кольору (Рис. 1.44). Кількість тучних клітин у запальних процесах завжди незначна, хоча можна виявити велику кількість клітин у цитологічних зразках, взятих зі шкіри котів з еозинофільними захворюваннями.

Рис. 1.45 Цитологія нейтрофільного запалення: сукупність спостережуваних клітин складається із сегментоядерних нейтрофілів.

1.6 Запальні патерни

Комбінація вищезгаданих типів клітин утворює так звані запальні патерни, які при інтерпретації у світлі клінічних уражень дозволяють отримати діагноз захворювання; якщо ж вони не є діагностичними, цитологічні знахідки можуть скерувати клініцистів до вибору подальших тестів. Нижче наведено короткий опис чотирьох основних запальних патернів, що спостерігаються при цитології шкіри собак і котів, а запальні захворювання шкіри детально розглянуто в третьому розділі.

Чотири запальні патерни: нейтрофільний (neutrophilic), нейтрофільно-макрофагальний (neutrophilic and macrophagic) (іноді називається гранулематозним (granulomatous) або піогранулематозним (pyogranulomatous)), еозинофільний (eosinophilic) та лімфоплазмоцитарний (lymphoplasmacellular).

1.6.1 Нейтрофільне запалення

Нейтрофільне запалення є одним із найпоширеніших патернів, що спостерігаються в цитології шкіри, при якому переважаючою клітиною є нейтрофіл. Відсоток нейтрофілів значно вищий, ніж інших клітин, присутніх у зразку, іноді досягаючи понад 90 % усієї клітинної популяції (Рис. 1.45). Цей тип запалення також

Рис. 1.46 Цитологія нейтрофільного гнійного запалення: тяжко каріолітичні ядра в перебігу стафілококової піодермії

зазвичай визначається як гнійний (purulent) або супуративний (suppurative). Існує плутанина щодо термінів гнійний (purulent) та супуративний (suppurative); для одних ці терміни є взаємозамінними, тоді як інші, зокрема автор, вважають, що краще залишити термін супуративний (suppurative) для септичних запалень, що складаються з каріолітичних нейтрофілів та бактерій (Рис. 1.46). Отже, термін гнійний (purulent) не обов'язково вказує на бактеріальну етіологію, оскільки висока присутність нейтрофілів (гною) також може спостерігатися при стерильних процесах, таких як деякі пустульозні імуноопосередковані/аутоімунні захворювання (листоподібна пухирчатка або підрогова пустульозна дерматит) або при рідкісних пустульозних формах, пов'язаних з лейшманіозом собак (Рис. 1.47).

1.6.2 Нейтрофільне та макрофагальне (гранулематозне/піогранулематозне) запалення

Нейтрофільне та макрофагальне запалення характеризується одночасною присутністю двох клітинних популяцій, які представлені в змінних відсотках у зразках. У деяких випадках гістіоцитарний компонент дорівнює або перевищує нейтрофільний, як це спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях, таких як мікобактеріоз або окремі форми глибокого мікозу. У деяких випадках, окрім макрофагів, воно


Рис. 1.47 Цитологія стерильного нейтрофільного запалення при перебігу листоподібної пухирчатки (pemphigus foliaceus): численні сегментоядерні нейтрофіли з великою кількістю акантолітичних кератиноцитів.

часто можна виявити змінну кількість епітеліоїдних макрофагів (epithelioid macrophages) та гігантських гістоцитарних клітин (giant histiocytic cells), що дозволяє цитологу характеризувати запальний процес терміном піогранулематозне запалення (pyogranulomatous inflammation), оскільки обидві клітини є ознакою гранульоми (Рис. 1.48). Говорячи про термінологію, слід підкреслити, що виявлення лише нейтрофілів та макрофагів не дозволяє нам визначати запальний патерн як піогранулематозний (pyogranulomatous), оскільки такі клітини можуть бути дифузно розподілені в тканинах і не обов'язково організовані у вигляді гранульоми (Рис. 1.49).

Гранульоми завжди гістологічно характеризуються наявністю епітеліоїдних макрофагів (epithelioid macrophages), з гігантськими клітинами (giant cells) (гігантські клітини сторонніх тіл або гігантські клітини типу Лангханса) або без них. На практиці термін піогранульоматозне запалення (pyogranulomatous inflammation) слід застосовувати лише у випадках, коли виявляються епітеліоїдні макрофаги. Термін оголена гранульома (naked granuloma) означає гранульому, в якій нейтрофіли майже відсутні, і в таких випадках запальний процес можна цитологічно визначити як гранульоматозний (granulomatous).

Цей запальний патерн, що характеризується змінним відсотком нейтрофілів, макрофагів, епітеліоїдних макрофагів та гігантських клітин, може бути спричинений багатьма різними інфекційними та паразитарними захворюваннями, причини яких включають бактерії (глибока стафілококова піодермія та мікобактеріоз), грибки (дерматофітоз, феогіфомікоз та криптококоз), найпростіші (лейшманіоз) та паразити (демодекоз); тим не менш, багато стерильних захворювань, таких як целюліт або панікуліт (ювенільний целюліт та стерильний вузлуватий панікуліт), реакції на сторонні тіла (ендофолікулярний кератин фрагментів стрижня волосини) та накопичення жиру або мінеральних солей у


Рис. 1.48 Цитологія гранулематозного запалення: численні епітеліоїдні макрофаги та гігантські клітини, які атакують великий агрегат корнеоцитів, свідчать про гранулематозне ураження.

Рис. 1.49 Цитологія нейтрофільного та макрофагального запалення: сегментоядерні нейтрофіли та вакуолізовані макрофаги, зібрані зі стерильного ураження

Рис. 1.50 Цитологія еозинофільного запалення: численні еозинофіли з паличкоподібними гранулами, відібрані при еозинофільному захворюванні котів.

дерма (ксантоматоз і шкірний кальциноз) здатні викликати піогранулематозне запалення.

1.6.3 Еозинофільне запалення

Еозинофіли присутні у змінній кількості в багатьох запальних процесах, зазвичай у поєднанні з іншими різними типами клітин, такими як нейтрофіли, макрофаги, лімфоцити та, особливо у котів, опасисті клітини. Коли кількість еозинофілів дуже висока, перевищуючи кількість інших клітин, запальний процес визначається як еозинофільний (рис. 1.50). Еозинофільне запалення дуже поширене у котів, враховуючи частоту так званих котячих еозинофільних захворювань (еозинофільний гранульоматозний комплекс, міліарний дерматит, гіперчутливість до укусів комарів), тоді як у собак воно зустрічається значно рідше (еозинофільна гранульома та лицьовий еозинофільний фурункульоз).

На відміну від того, що вважалося раніше, не лише паразитарні або алергічні захворювання здатні викликати присутність еозинофілів у тканинах; насправді, інші хвороби, такі як листоподібна пухирчатка (pemphigus foliaceus) та шкірна локалізація котячого герпесвірусу (feline herpesvirus), можуть характеризуватися високою кількістю еозинофілів.

Рис. 1.51 Цитологія лімфоплазмоцитарного запалення: численні плазматичні клітини та деякі гістіоцитарні клітини з хронічного запального ураження шкіри

Нарешті, слід підкреслити, що еозинофіли часто інфільтрують деякі мастоцитоми, особливо у собак. Їхня присутність є значною допомогою при підозрі на мастоцитому, коли неопластичні клітини не мають характерних фіолетових метахроматичних гранул, як це відбувається в деяких недиференційованих пухлинах або, в рідкісних випадках, коли гранули не забарвлюються швидким барвником Романовського (rapid Romanowsky dye).

1.6.4 Лімфоплазмоцитарне запалення

Шкірні захворювання, що характеризуються чистим лімфоцитарним та плазмоклітинним запаленням, є рідкісними у собак і котів; тим не менш, значна кількість лімфоцитів і плазматичних клітин зазвичай виявляється на мазках, відібраних з хронічних уражень шкіри (Рис. 1.51). Їхня присутність зазвичай лише вказує на хронічний, персистуючий, неспецифічний антигенний стимул.

Ці клітини характеризують котячий лімфо-плазмоцитарний пододерматит (lympho-plasmacellular pododermatitis) — імуноопосередковане захворювання, що вражає котів і характеризується дермальним запаленням, багатим на лімфоцити та плазматичні клітини. Велику кількість цих клітин також можна спостерігати у зразках, отриманих із запальних уражень, розташованих на слизово-шкірних з'єднаннях (mucocutaneous junctions). Багато лімфоцитів і плазматичних клітин, додатково до численних гістіоцитарних клітин, дуже часто спостерігаються у багатьох випадках лейшманіозу собак (canine leishmaniasis). У цих випадках запальний патерн можна визначити як гістіо-лімфо-плазмоцитарний (histio-lympho-plasmacellular).

Розділ 2 Методи відбору проб, підготовки та фарбування цитологічних зразків

2.1 Вступ

Існує багато шкірних уражень, які морфологічно відрізняються одне від одного. Папули, пустули, епідермальні комірці (epidermal collarettes), лущення (scales), ерозії, виразки, бляшки, вузли та набряки клінічно легко розпізнати. Деякі з цих уражень можуть одночасно спостерігатися в одного пацієнта, представляючи різні стадії одного й того самого захворювання або клінічні ознаки різних супутніх хвороб.

Цитологія є одним із найшвидших, найдешевших і найпростіших у виконанні діагностичних методів, доступних на сьогодні. Як і у випадку з усіма діагностичними тестами, якість зразків є основою для правильної інтерпретації; навіть якщо з одного й того ж ураження можна виконати більше ніж один метод відбору проб, завжди існує один, який є найбільш придатним і пропонує більше гарантій отримання репрезентативного зразка. У цьому розділі розглядаються методи відбору проб у цитології шкіри собак (canine) та котів (feline). Починаючи з клінічних уражень, читачеві надається фундаментальна інформація для правильної підготовки та фарбування предметних скелець.

На основі вищезазначеного, виконання правильного цитологічного забору не може ігнорувати три основні етапи:

- (a) Вибір ураження для взяття зразка - (b) Вибір методу взяття зразка, найбільш придатного для конкретного ураження - (c) Належна підготовка предметного скла (slide)

2.2 Методи відбору проб

На практиці найпоширенішими методами відбору зразків є відбиток (impression smear), тонкоголкова біопсія (fine needle biopsy), з аспірацією або без неї, та зішкріб (scraping) (Raskin and Meyer 2015; Valenciano and Cowell 2014).

Рис. 2.1 Схематичне зображення папули

2.2.1 Відбиткові мазки (Impression Smears)

Відбитковий мазок (impression smear) — це єдиний виконуваний метод, який ми можемо застосувати, коли клітини необхідно відібрати з непіднятих, поверхневих «вологих» (ексудативних) уражень. Цю техніку часто використовують, оскільки за її допомогою можна зібрати клітини, просто помістивши предметне скло на ураження. Оскільки клітини легко прилипають до скла, достатньо обережно покласти його на ураження, не чинячи надмірного тиску, який міг би змінити морфологію клітин. Тим не менш, існують деякі основні запобіжні заходи, які відрізняються залежно від ураження, яке необхідно дослідити. Ураження шкіри, з яких можна отримати клітини за допомогою техніки відбиткового мазка, численні та розглянуті нижче.

2.2.1.1 Цитологічний забір з папул

Папули — це дрібні, щільні, підвищені та пальповані первинні ураження, зазвичай еритематозні, розміром менше 1 см (Рис. 2.1 та 2.2). Гістопатологічно папули складаються із запальних або, у виняткових випадках, неопластичних клітин, розташованих у поверхневій дермі (superficial dermis), і зазвичай спричиняють легку гіперплазію епідермісу, що лежить над ними. Внутрішньоепідермальний екзоцитоз (intra-epidermal exocytosis) запальних клітин або дрібне виразкування епідермісу, останнє


Рис. 2.2 Множинні еритематозні папули на животі собаки з поверхневою піодермією (superficial pyoderma).

часто розташовані на вершині папули, спричиняють виділення невеликої кількості ексудату, який після висихання утворює невелику кірку (Рис. 2.3). Такі типи уражень називаються корочковими папулами (crusted papules) і часто спостерігаються у котів з міліарним дерматитом та у собак з коростою (scabies).

Папули з неушкодженою поверхнею є занадто малими для тонкоголкової біопсії (FNB), і клітини неможливо зібрати за допомогою методу відбитка; тому лише папульозні кіркові ураження дозволяють зібрати кілька клітин цим методом.

Деякі дерматологи використовують термін вузликова папула (nodular papule) для опису ураження, яке є підвищеним і округлим за формою, проміжного розміру між папулою та вузлом. Вузликові папули мають менше 1 см, і навіть якщо вони іноді можуть трохи перевищувати цей розмір, вони не виглядають достатньо великими, щоб виправдати визначення вузлів (Рис. 2.4). Ці ураження, порівняно з папулами, дають більше діагностичного матеріалу, оскільки за допомогою ТАП (FNB) вони можуть забезпечити достатню кількість клітин.

Автор надає перевагу розгляду цитологічних знахідок папуло-нодулярних уражень окремо від папул, оскільки вважає, що перші є характерними для деяких шкірних захворювань і з цієї причини заслуговують на більш детальний цитологічний опис.

Техніка відбору проб

Загалом, папули не дають багато клітин, але в деяких випадках навіть невелика кількість зібраних клітин може бути корисною для інтерпретації уражень.


Рис. 2.3 Гістологія скоринкової папули: зверніть увагу на скоринку, що покриває виразку

Рис. 2.4 Папульозні вузлики у собаки з папульозною формою лейшманіозу

Рис. 2.5 ( a ) Видалення кірки за допомогою предметного скла, ( b ) накладання предметного скла на оголений ексудат

У випадку папул з інтактним епідермісом збір клітин за допомогою відбиткового мазка неможливий. Коли папули виразкуються або коли спонгіоз сприяє лейкоцитарному екзоцитозу через епідерміс, можна зібрати деякі клітини, обережно приклавши предметне скло зверху. Для збору клітин із кrustозних папул необхідно видалити поверхневу кірку перед накладанням скла на оголений ексудат (Рис. 2.5). У випадку нодулярних папул можна спробувати зібрати клітини за допомогою тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNB) з використанням малої голки (23 G), техніку якої буде розглянуто пізніше.

2.2.1.2 Цитологічний забір зразків із пустул

Пустули — це підвищені, м’які, жовтуваті, внутрішньоепідермальні або внутрішньофолікулярні ураження шкіри. Жовтуватий колір пустул тісно пов’язаний із вмістом у них гранулоцитів, як нейтрофілів, так і еозинофілів, які є основними клітинами, що складають гнійний ексудат (Рис. 2.6 та 2.7).

За визначенням, гній — це запальний ексудат, що складається з каріолітичних нейтрофілів, некротичного детриту та бактерій; згідно з цим визначенням, термін гній слід використовувати лише для опису вмісту пустул при піодермії. Оскільки існує багато захворювань, що продукують стерильний гнійний ексудат, термін гній має стосуватися лише його гранулоцитарного складу і не повинен мати на увазі бактеріальну інфекцію.


Рис. 2.6 Схематичне зображення фолікулярної пустули (follicular pustule)

Рис. 2.7 Схематичне зображення нефолікулярної пустули (non-follicular pustule)

Рис. 2.8 ( a ) Гістологія фолікулярної пустули: зверніть увагу, як пустула розташована в центрі фолікула; ( b ) клінічний вигляд фолікулярної пустули: стрижень волосини виходить із центру пустули.

Окрім гранулоцитів, пустули можуть містити інші типи клітин (кератиноцити), мікроорганізми (бактерії), паразитів ( Demodex spp.) тощо. Виявлення цих компонентів у цитологічних зразках надає важливі діагностичні підказки.

Клінічно пустули можна поділити на фолікулярні та нефолікулярні. Фолікулярні пустули характеризуються наявністю гною в просвіті фолікула та клінічно розпізнаються за їхнім малим розміром і стрижнем волосини, що виступає з їхнього центру. Оскільки фолікулярні пустули дуже малі, вони завжди округлі та мають розмір менше 1 см (Рис. 2.8). Термін фолікулярна пустула також використовується в гістопатології для опису інтрамуральної стерильної пустули фолікула, яку іноді спостерігають при листоподібній пухирчатці (pemphigus foliaceus). У цих випадках пустули настільки малі, що клінічно не виявляються; таким чином, коли з пустули виходить волосина, слід запідозрити інфекційний фолікуліт (Рис. 2.9).

У нефолікулярних пустулах гній відсутній у просвіті фолікула, але він є інтраепідермальним і частіше інтракорнеальним (Рис. 2.10). Залежно від їхнього поширення, нефолікулярні пустули можуть бути різного розміру, округлої або неправильної форми. Вони можуть бути дрібними та локалізованими між фолікулами або настільки великими, що неминуче охоплюють багато волосин, розміром від кількох міліметрів до понад 2 см (Рис. 2.11). Клінічний вигляд та локалізація пустул мають не лише описове значення, але також можуть допомогти клініцисту краще інтерпретувати результати цитологічного дослідження.


Рис. 2.9 Гістологія двох інтрамуральних акантолітичних фолікулярних пустул при перебігу листоподібної пухирчатки (pemphigus foliaceus). Зверніть увагу, як пустули обмежені стінкою фолікула і, оскільки вони не виходять із центру фолікула, вони не є макроскопічно помітними.

Рис. 2.10 Гістологія нефолікулярної пустули: зверніть увагу, що пустула не залучає фолікул.


Рис. 2.11 Великі та нефолікулярні пустули неправильної форми у собаки з ювенільним імпетиго.

Методика відбору проб

Пустули можуть бути найважливішими ураженнями в цитології шкіри собак, оскільки вони зазвичай є прямим наслідком дії захворювання або мікроорганізму. У випадку великих пустул клітини можна зібрати за допомогою техніки мазка-відбитка: проколюючи основу пустули тонкою голкою та піднімаючи кератиноцити, що утворюють її "дах". Гній оголюється, і зразок можна взяти, обережно приклавши предметне скло. Цей метод є варіантом техніки, розробленої доктором Арно Тзанком, французьким дерматологом, який був піонером діагностичної цитології на початку XX століття, і тому ця техніка відома як тест Тзанка (рис. 2.12).

Коли пустули дуже малі, як-от фолікулярні пустули, цей метод виконати дуже складно, а ризик проникнення голкою в дерму (dermis) та спричинення кровотечі є дуже високим. У таких випадках коротшу частину предметного скла необхідно злегка та латерально притиснути до основи пустули, дозволяючи гною переміститися на нього (Рис. 2.13).

Після збору матеріал потрібно обережно розмазати по іншому предметному склу та залишити висихати. Пустули мають тенденцію до швидкого зневоднення та утворення жовтуватих кірок або епідермальних комірців (epidermal collarettes). У таких випадках, як описано нижче, можна отримати цитологічні зразки шляхом збору ексудату, присутнього під кіркою по краях комірців.


Рис. 2.12 Тест Тцанка: розрив великої пустули голкою

Рис. 2.13 ( a ) Бічний тиск, прикладений до невеликої пустули за допомогою предметного скла; ( b ) гній переноситься на предметне скло

Рис. 2.14 Схематичне зображення лусок

2.2.1.3 Цитологічний забір з інтактної шкіри, вкритої "сухими" або "жирними/воскоподібними" лусочками

Луска (Scales) — це агрегати корнеоцитів, які є кінцевим продуктом фізіологічного процесу кератинізації епідермісу та постійно вивільняються в навколишнє середовище, як поодинці, так і невеликими скупченнями (Рис. 2.14). Коли луска стає видимою неозброєним оком, клінічна знахідка описується як ексфоліативний або десквамативний дерматит (exfoliative or desquamative dermatitis), який спостерігається при багатьох захворюваннях шкіри собак і котів. Захворювання, що супроводжуються лущенням, мають як первинні, так і вторинні причини; первинні причини зазвичай пов'язані з генетичними або ідіопатичними розладами, і в цих випадках цитологія не має діагностичної цінності. Луска також дуже поширена при вторинних дефектах кератинізації, зазвичай спричинених інфекційними (лейшманіоз, дерматофітоз, піодерма, Malassezia spp.), паразитарними (демодекоз) та аутоімунними захворюваннями (листоподібна пухирчатка), а також неоплазією (епітеліотропна лімфома), цитологія яких надає діагностичну інформацію або може спрямувати клініцистів на вибір додаткових діагностичних тестів.

Методика відбору проб

Нанесення мазка на жирну/воскову шкіру дозволяє зібрати кератиноцити (keratinocytes) та різні мікроорганізми, присутні на її поверхні. У пацієнтів із сухим лускатим дерматитом (dry scaly dermatitis) техніка мазка-відбитка (impression smear technique) не дозволяє клітинам прилипати до предметного скла; у таких випадках для відбору зразка необхідно використовувати шматок прозорої ацетатної стрічки (transparent acetate tape) (Рис. 2.15). Цей метод дуже корисний при пошуку дріжджів (yeasts) та дерматофітів (dermatophytes).


Рис. 2.15 Багато лусок залишаються приклеєними до адгезивної ацетатної стрічки.

але його можна використовувати для збору будь-якого типу клітин або паразитів, присутніх на поверхні шкіри, як буде обговорено в розділі 3.

2.2.1.4 Цитологічний забір з ерозій

Ерозії — це поверхневі ураження, що характеризуються втратою зовнішніх шарів епідермісу та не залучають дерму (Рис. 2.16 \). Визначення цілісності базальної мембрани не завжди можливе клінічно, особливо коли ерозія глибока, а її дно складається лише з базального шару епідермісу. Цитологічне дослідження підтверджує або виключає виразку на основі наявності або відсутності еритроцитів відповідно.

Епідермальні комірці (epidermal collarettes) є найпоширенішими ерозивними ураженнями, що спостерігаються в дерматології собак, а також мають більшу цінність для цитологічного дослідження. Комірці — це округлі ерозії з еритематозною або гіперпігментованою центральною ділянкою, оточені по периферії лусочками (у випадку везикул) або кірками (у випадку пустул, вторинні ураження). Оскільки везикуло-бульозні ураження є надзвичайно рідкісними у домашніх тварин і здебільшого локалізуються на дермо-епідермальному з'єднанні (dermal–epidermal junctions), їх розрив призводить до утворення виразки; з цієї причини майже всі епідермальні комірці є вторинними по відношенню до дегідратації та розриву пустули. Комірці дуже поширені у собак через високу частоту поверхневої піодермії (superficial pyoderma) у цього виду; дійсно, ці ураження


Рис. 2.16 Схематичне зображення ерозії. Зверніть увагу, що ураження розташоване в епідермісі (epidermis) без залучення дерми (dermis).

часто зустрічаються в комбінації з папулами та пустулами. Рідко епідермальні комірці (epidermal collarettes) є єдиним типом виявлених уражень і, таким чином, єдиним ураженням, яке можна відібрати для дослідження (Рис. 2.17).

У деяких собак, уражених так званою поширеною піодермією (spreading pyoderma), внутрішньорогова дифузія інфекції призводить до розвитку великих і зливних ерозивних уражень, схожих на комірці (collarette-like lesions), які походять із клінічної картини, подібної до ексфоліативного дерматиту (exfoliative dermatitis). Рідше комірці (collarettes) спостерігаються при інших пустульозних стерильних захворюваннях, таких як листоподібна пухирчатка (pemphigus foliaceus), при якій цитологія з комірців може бути дуже корисною.

Техніка відбору проб

Через поверхневе розташування ерозії є плоскими та ексудативними ураженнями; тому накладання предметного скла на їхню поверхню може надати клініцисту корисну інформацію. Як і для всіх уражень, відкритих до зовнішнього середовища, цитологічні зразки, отримані з комірців (collarettes) за допомогою техніки відбитка (impression smear technique), завжди слід інтерпретувати з обережністю. Клініцисти повинні знати про постійно присутню можливість вторинного забруднення зразків як бактеріями з навколишнього середовища, так і, у випадку надмірного вилизування, з ротової порожнини (наприклад, Simonsiella spp., паличкоподібні та нитчасті бактерії).

Збір клітин з епідермальних комірців (epidermal collarettes) виконується шляхом підняття кірок, що обмежують ураження, та прикладання предметного скла до оголеного свіжого ексудату.


Рис. 2.17 ( a ) Епідермальні комірці (epidermal collarettes) із сухою центральною ділянкою; ( b ) гнійний ексудат (purulent exudate) присутній під периферичними кірками (peripheral crusts).

2.2.1.5 Цитологічний забір зразків із виразок

Виразки — це глибокі ураження, що являють собою заглиблення в шкірі з втратою всіх шарів епідермісу та частини дерми (Рис. 2.18). Виходячи з цього визначення, зрозуміло, чому в цитологічних зразках із виразок часто виявляють еритроцити (Рис. 2.19). Зразки з виразок зазвичай мають низьку якість і сильно забруднені кров'ю; тому лише в поодиноких випадках виразкові захворювання дають корисний матеріал. Більшість виразкових захворювань, таких як шкірний вовчак, везикуло-бульозні, субепідермальні захворювання, багатоформна еритема тощо, можна діагностувати лише за допомогою гістопатології. Тим не менш, існують деякі виразкові захворювання, для яких цитологія може забезпечити негайний діагноз.

Методика відбору проб

Метод відбору проб відрізняється залежно від глибини виразки. При глибоких виразках з піднятими краями техніка мазка-відбитка (impression smear technique) неможлива, оскільки предметне скло не може досягти дна виразки; у таких випадках клітини можна відібрати шляхом зіскрібка (scraping) (рис. 2.20). При більш поверхневих виразках із втратою лише невеликих ділянок дерми (dermis) клітини можна зібрати, приклавши предметне скло.

2.2.1.6 Цитологічний забір з кірок

Кірки — це вторинні ураження, що складаються із запальних клітин, кератиноцитів, залишків тканин і, можливо, фрагментів волосяних стрижнів, крові та мікроорганізмів (Рис. 2.21 \).


Рис. 2.18 Схематичне зображення виразки. Зверніть увагу, як ураження є глибоким і залучає дерму (dermis).

Рис. 2.19 Округла виразка, вкрита гематичною кіркою


Рис. 2.20 У випадку глибоких виразок розміщення предметного скла не дозволяє зібрати клітини.

Рис. 2.21 Схематичне зображення гематичної кірки, що покриває виразку

Рис. 2.22 ( a ) Жовтуваті поверхневі кірки, вторинні внаслідок дегідратації пустули; ( b ) темно-червоні гематичні кірки, вторинні внаслідок глибокого ураження

Клінічно кірки класифікуються як поверхневі та глибокі. Перші обмежені епідермісом, і, оскільки ця частина шкіри не васкуляризована, вони не є гематичними, а зазвичай характеризуються жовтувато-коричневим кольором; глибокі кірки, натомість, є вторинними щодо виразки, і тому, оскільки вони містять кров, мають темний, червоно-чорний колір (Рис. 2.22). Цю клінічно різну появу легко розпізнати при візуальному огляді, що дозволяє клініцисту отримати корисну інформацію щодо їхньої етіології. Цитологічно поверхневі кірки є найцікавішими, оскільки вони являють собою зневоднені пустули, тоді як у випадку гематичних кірок зразки більш гемоконтаміновані та дають менш корисні результати.

Методика відбору проб

Відбір клітин з кірки виконується після її видалення шляхом накладання предметного скла на її внутрішню поверхню або на оголений гній (Рис. 2.23 \)).

2.3 Тонкоголкова біопсія (з аспірацією або без)

2.3.1 Цитологічний забір зразків із вузликів (nodules) та бляшок (plaques)

За визначенням, вузли (nodules) — це підвищені ураження, дермальної або підшкірної локалізації, розміром понад 1 см, з тенденцією до росту більше у висоту, ніж у ширину (Рис. 2.24 та 2.25). Бляшки (plaques) також є підвищеними ураженнями, але вони мають тенденцію до більшого поширення в ширину.


Рис. 2.23 Гнійний ексудат (purulent exudate), оголений після видалення кірки.

Рис. 2.24 Схематичне зображення вузлика (nodule)


Рис. 2.25 Кругла, алопецична, вузлувата, доброякісна, шкірна гістіоцитома у собаки

ніж у висоту (рис. 2.26 \). Великі вузли визначаються як маси (masses). Вузли та бляшки можуть складатися як із запальних, так і з неопластичних клітин, або можуть бути спричинені накопиченням жиру (ксантоматоз) чи мінеральних солей (кальциноз) у дермі.

Усі вузлики та бляшки можна досліджувати за допомогою ТАБ (тонкоголкової аспіраційної біопсії, FNB), яка є найкращим методом, коли необхідно взяти зразки дуже дрібних вузликів, особливо розташованих у делікатних ділянках, таких як повіки або слизово-шкірні з'єднання (mucocutaneous junctions). Якщо клітин мало і вони не є репрезентативними для ураження, або якщо необхідно взяти зразок великого шкірного утворення, краще виконати форсовану аспірацію голками більшого діаметру (тонкоголкова аспіраційна біопсія [ТАБ], fine needle aspiration biopsy [FNAB]).

Методика відбору проб

У випадках бляшок або вузлів тонкоголкова біопсія (FNB) або тонкоголкова аспіраційна біопсія (FNAB) є найбільш доцільною технікою (Рис. 2.27).

Техніка ТАГ (FNB) базується на простому введенні голки у вузол. У більшості випадків цього достатньо для отримання великої кількості клітин. Голка малого діаметра (23–25 G) зазвичай підходить для взяття зразків з вузлів і бляшок. Автор рутинно використовує голки малого діаметра, оскільки вони зменшують ймовірність розриву судин і вторинної гемоконтамінації. Голку необхідно вводити в різні ділянки ураження, виконуючи безперервні та повторювані обертальні та зворотно-поступальні рухи. Ці заходи є обов'язковими, оскільки багато вузлів і бляшок не є однорідними та можуть мати змішаний склад, бути некротизованими або мати центральні чи мультифокальні кістозні ділянки. Оскільки багато вузлів і бляшок є виразкованими, техніка мазка-відбитка може дати контаміновані зразки. У таких випадках ТАГ (FNB) завжди слід виконувати перед


Рис. 2.26 Бляшка у собаки, ураженого calcinosis cutis

Рис. 2.27 ( a ) Тонкоголкова біопсія (fine needle biopsy); ( b ) Тонкоголкова аспіраційна біопсія (fine needle aspiration biopsy)

Рис. 2.28 Внутрішньошкірна тонкоголкова аспіраційна біопсія у собаки з лейшманіозом

перевагу надають, оскільки це дозволяє збирати клітини з глибших і незабруднених ділянок того самого ураження, зменшуючи ймовірність відбору нерепрезентативних запальних клітин.

Клітини з поверхневої дерми (superficial dermis) також можна отримати при сплощених ураженнях за допомогою ТГА (FNB) або ТАГА (FNAB). При деяких неузлових ураженнях, наприклад, у перебігу десквамативних уражень, коли неможливо отримати діагноз шляхом забору поверхневих клітин, можна спробувати зібрати клітини, розташовані безпосередньо під епідермісом (epidermis). Голку 23-го калібру, з'єднану зі шприцом об'ємом 5 мл, необхідно ввести в суб-епідермальну ділянку (sub-epidermal area) та виконати аспіраційні рухи. Таким чином можна зібрати клітини, які вказують на походження ураження.

У випадках ексфоліативного лейшманіозу амастиготи часто локалізуються в субепідермальній дермі; тому в більш вдалих випадках їх можна зібрати за допомогою цієї техніки (Рис. 2.28).

2.4 Зішкрібання (Scraping)

2.4.1 Цитологічний забір зразків з виразок

Як зазначалося, зразки, зібрані з виразок за допомогою техніки відбиткового мазка (impression smear), можуть давати недіагностичні зразки, які часто складаються лише з контамінованих матеріалів (рис. 2.29 \)).


Рис. 2.29 ( a ) Техніка відбиткового мазка, застосована на виразковому носі кота з плоскоклітинною карциномою; ( b ) кров і багато бактерій-забруднювачів, розсіяних та розташованих великими групами

Зішкріб (scraping) — це травматичний метод, який дозволяє зібрати велику кількість клітин. Травматичне відшарування клітин від вихідної тканини має недолік, що спричиняє розрив судин і постійне отримання зразків, забруднених кров'ю. Таким чином, зішкріб (scraping) є найбільш прийнятною технікою для глибоких виразок, оскільки вона дозволяє збирати клітини з ділянок, недоступних для інших менш інвазивних методів. Типовим прикладом є плоскоклітинна карцинома (squamous cell carcinoma) у котів, де неопластичні кератиноцити глибоко інфільтрують дерму, спричиняючи виразкові ураження. У цих випадках ТАБ (FNB) не є хорошим методом відбору зразків, тоді як зішкріб (scraping) надає більше можливостей для отримання діагностичних клітин.

Методика відбору проб

Оскільки виразки зазвичай вкриті геморагічною кіркою, що містить запально-некротичні клітини або детрит, забір зразків шляхом зіскрібка верхнього матеріалу був би марним. Відповідно до вищезазначеного, перші зіскрібки необхідно виконувати для видалення поверхневого детриту, а після них слід обережно проводити інші зіскрібки для отримання більш репрезентативних зразків.

Можна використовувати будь-який гострий інструмент, наприклад, лезо скальпеля або край предметного скла; незалежно від використовуваного інструменту, важливо повторювати численні делікатні зіскрібки, щоб поступово досягти дна виразки без надмірної кровотечі (Рис. 2.30).


Рис. 2.30 Клітини, зібрані шляхом зіскрібка виразкового ураження

2.5 Приготування препаратів

Читання цитологічного зразка вимагає правильного приготування предметних скелець. Як уже згадувалося, після вибору ураження та методу відбору проб успіх якісного приготування також залежить від ручної майстерності оператора, який з досвідом здатен готувати скельця високої якості. Коли техніка відбитка-мазка (impression smear) виконується на вологій та ексудативній шкірі, достатньо прикласти скельце до поверхні, щоб забезпечити безпосереднє перенесення клітин (Рис. 2.31). Клініцист повинен бути обережним, прикладаючи скельце м'яко, щоб мінімізувати або уникнути пошкодження клітин.

У разі відбору зразка за допомогою голки, або шляхом FNB, або FNAB, зібраний матеріал необхідно перенести на предметне скло. Цей етап є дуже делікатним і фундаментальним для отримання зразків високої якості. Зібраний матеріал не слід надто енергійно розпорошувати на предметне скло, а потрібно обережно нанести на відстані приблизно 1 см від матової ділянки скла. Таким чином, усі клітини будуть зосереджені в центральній частині скла. Щоб уникнути надмірного тиску на клітини, зазвичай достатньо використання шприца об'ємом 1 мл, і лише якщо з голки витікає дуже мала кількість матеріалу, слід застосовувати більший шприц об'ємом 2,5 або 5 мл. При зборі великої кількості матеріалу обов'язково не наносити його весь на одне предметне скло. Розподіляючи лише невеликі кількості матеріалу на більше


Рис. 2.31 Техніка відбиткового мазка (impression smear technique): предметне скло (slide) розміщується на ексудативному ураженні (exudative lesion).

Мазки мають дві переваги: (а) отримання зразка, розподіленого одним шаром, що дозволяє швидким барвникам (наприклад, Романовського) проникати та фарбувати клітини, (б) отримання більшої кількості мазків, деякі з яких можна використовувати для спеціального або імуноцитохімічного фарбування.

Після того, як на предметне скло нанесено достатню кількість матеріалу, його необхідно обережно розмазати за допомогою другого скла. Два скельця, підтримуючи постійний тиск і швидкість, обережно розсувають у протилежних напрямках (рис. 2.32 та 2.33). Від досвіду оператора залежатиме оцінка, в кожному окремому випадку, тиску, який необхідно прикласти до двох скелець для отримання якісного зразка. На якісних скельцях весь матеріал має міститися в центральній ділянці, не досягаючи країв, утворюючи своєрідний еліпс (рис. 2.34\).

У випадку рідин, таких як ті, що отримані з апокринних кіст, предметні скельця можуть злипатися, що ускладнює ковзання одного скельця по іншому. Це явище може спричинити значне пошкодження клітин, якого можна уникнути, готуючи мазки рідкої консистенції тим самим методом, що й мазки крові.

Матеріал, зібраний шляхом зіскрібання, необхідно перенести на предметне скло. Загалом, оскільки цим методом збирається велика кількість клітин і оскільки швидкі барвники не проникають у занадто товсті зразки, необхідно прикладати більший тиск на предметні скельця. З досвідом клініцисти набувають навички виготовлення відмінних препаратів.


Рис. 2.32 Цитологічний матеріал, розпилений на предметному склі занадто енергійно та не розмазаний.

Рис. 2.33 ( a ) Зібраний матеріал обережно переносять на предметне скло; ( b ) техніка мазка: інше предметне скло накладають на зібраний матеріал і ковзають по ньому.


Рис. 2.34 Еліпсоїдна форма розмазаного матеріалу характеризує якісно виготовлений мазок.

2.6 Фарбування зразків

Останнім кроком перед спостереженням під мікроскопом є фарбування (staining). В останні роки цитологія стала дуже поширеним діагностичним методом у ветеринарній практиці; таким чином, багато ветеринарів щоденно проводять фарбування мазків крові або цитологічних зразків зі шкірних уражень чи внутрішніх органів.

Перше правило, якого повинні дотримуватися клініцисти перед фарбуванням зразків для мікроскопічного дослідження, — уникати контакту нефарбованих зразків із парами формаліну; дійсно, пари формаліну не дозволяють барвникам проникати в клітини, які залишаються слабко забарвленими та мають вицвілий вигляд (Рис. 2.35 \).

2.6.1 Барвники за Романовським (Wright's, Giemsa)

Більшість ветеринарів використовують швидкий барвник Романовського (rapid Romanowsky dye) — поліхромний барвник, спочатку складений з метиленового синього та еозину. Метод фарбування включає перше занурення у спиртовий фіксатор (метиловий спирт) та два послідовні проходи у двох барвниках: перший — це Азур B (N,N,N-триметиламін), основний барвник, що є метаболітом метиленового синього, а другий — Еозин Y (тетрабромфлуоресцеїн), кислотний барвник. При використанні цього типу барвника необхідно, щоб предметні скельця були висушені на повітрі перед зануренням.


Рис. 2.35 Барвник Романовського: ( a ) нефарбовані мазки внаслідок контакту з парами формаліну; ( b ) той самий зразок, не підданий впливу парів формаліну

у спиртовому фіксаторі. Фарбування за типом Романовського було розроблено для мазків крові та кісткового мозку, але з часом і з розширенням цитопатології воно знайшло широке застосування для фарбування будь-якого типу цитологічних зразків.

Романовський — це панхроматичний барвник, який дозволяє адекватно візуалізувати ядерні характеристики та чудово підкреслює цитоплазматичні деталі, такі як гранули та більшість мікроорганізмів. Ядра набувають фіолетового кольору, тоді як цитоплазма забарвлюється в лазурно-блакитний колір.

Початківці повинні знати, що при використанні цього барвника клітини мають бути розподілені тонким моношаром, оскільки занадто товсті зразки не дозволяють барвникам належним чином проникати в клітини.

Техніка дуже проста та швидка: предметне скло необхідно висушити на повітрі та занурити у три вищезгадані розчини. Не існує наперед визначеної кількості занурень або секунд для кожного проходу, оскільки багато залежить від того, як використовуються барвники та як часто їх фільтрують або оновлюють. Загалом, кількість занурень для кожного кольору залежить від того, скільки часу потрібно фіксатору та барвникам для проникнення в клітини. Трьох-чотирьох занурень тривалістю 1–2 с кожне може бути достатньо для якісного фарбування. З часом оператор набуває досвіду для ефективного виконання фарбування.

Метод Романовського також корисний при фарбуванні прозорої ацетатної стрічки. Оскільки деякі стрічки мають низьку якість, вони можуть скручуватися або ставати непрозорими після занурення у фіксатор; можна отримати хороше забарвлення, використовуючи лише третій барвник (синій) або інші фарби, такі як синій лактофенол або кристалічний фіолетовий. Достатньо нанести лише кілька крапель барвника на предметне скло, до якого нижня поверхня

Рис. 2.36 Фарбування періодичною кислотою–Шиффом (Periodic acid–Schiff staining): грибкові тіла, забарвлені у малиновий колір

Прикріплюється клейка стрічка (adhesive tape), на якій зафіксовані клітини. Перед переглядом слайдів під мікроскопом надлишок барвника, який ускладнював би візуалізацію клітинних деталей, видаляється за допомогою шматка абсорбуючого паперу.

*2.6.2 Періодична кислота – Шифф (Periodic Acid–Schiff)

Періодична кислота – Шифф (PAS) — це барвник, який зазвичай використовується в гістології для виявлення молекул із високим вмістом вуглеводів, таких як глікоген, муцини та гриби. У шкірній цитології його найчастіше застосовують для візуалізації грибів, які набувають характерного малинового кольору (Рис. 2.36). Оскільки він забарвлює різні речовини, зразки можуть мати PAS-позитивний фон, і тому в препаратах, що складаються з великої кількості запальних клітин і лише кількох грибів, останні не завжди легко розпізнати (Рис. 2.37\).

2.6.3 Метенамінове срібло за Грокоттом (Grocott's Methenamine Silver)

Як і PAS, метенаміновий срібний метод Грокотта (Grocott's methenamine silver stain) також є барвником, який використовується для кращої візуалізації грибкових організмів. У більшості грибів клітинна стінка складається з хітину, полімеру N-ацетилглюкозаміну, який може бути зв'язаний з полімерами D-глюкози, D-манози, білками та ліпідами.


Рис. 2.37 Фарбування періодичною кислотою–Шиффом (Periodic acid–Schiff staining): у висококлітинних зразках гриби можуть бути важко виявлені. Грибкові тіла помітні як округлі, глибоко малиново забарвлені клітини ( стрілки ).

При використанні барвника Грокотта (Grocott's dye) альдегідні групи, що утворюються внаслідок окислення мукополісахаридів, присутніх у стінці гриба, відновлюють хлорид срібла до металевого срібла, що дозволяє їх візуалізувати. Гриби забарвлюються в чорний колір, а решта клітин і фон — у зелений (Рис. 2.38). На думку автора, барвник Грокотта є кращим за PAS, оскільки гриби легше виявити, і він особливо корисний у випадках дерматофітного керіону (dermatophyte kerion), де зазвичай присутня лише невелика кількість артроконідій (arthroconidia) (Рис. 2.39).

2.6.4 Ціль–Нільсен (Ziehl–Neelsen)

Фарбування за Цілем–Нільсеном (Ziehl–Neelsen, Z–N) використовується для забарвлення мікобактерій (mycobacteria).

Кислотостійкість є особливою характеристикою мікобактерій, яка полягає у здатності цих мікроорганізмів, після фарбування карболовим фуксином, зберігати своє червоне забарвлення навіть під впливом енергійного знебарвлення. Кислотостійкість зумовлена характерним складом клітинної стінки мікобактерій, яка дуже багата на ліпіди. При фарбуванні за Цілем–Нільсеном (Z–N) мікобактерії забарвлюються у яскраво-червоний колір, тоді як ядра набувають синього кольору (Рис. 2.40).


Рис. 2.38 Фарбування за Грокоттом (Grocott's staining): численні грибкові тіла легко виявляються завдяки їхньому чорному кольору на зеленому тлі.

Рис. 2.39 Фарбування за Грокоттом (Grocott's staining): дрібні, округлі, пофарбовані в чорний колір артроконідії (arthroconidia) легко виявляються на зеленому тлі.


Рис. 2.40 Фарбування за Цілем–Нільсеном: мікобактерії виявляються у вигляді яскраво-червоних паличок у цитоплазмі макрофагів.

*2.6.5 Олійний червоний О (Oil-Red-O)

Барвник Oil-red-O є жиророзчинним і тому селективно зв'язується з ліпідними структурами клітин. Фарбування можна проводити лише на свіжих зразках, оскільки фіксація спиртом видаляє більшість ліпідів; з цієї причини слайди не можна занурювати в спиртовий розчин. Oil-red-O використовується для фарбування жирових речовин, і на практиці він дуже корисний для підтвердження наявності жиру у вакуолях макрофагів та гігантських клітин, як це буває у випадках панікуліту та ксантоматозу, або коли в низькодиференційованих ліпосаркомах ми хочемо виявити внутрішньоклітинний ліпідний матеріал. Ліпіди набувають червоно-оранжевого кольору (Рис. 2.41).

2.6.6 Фарбування за фон Косса (Von Kossa)

Зазвичай фарбування за Von Kossa використовують для виявлення іонів кальцію в гістологічних зрізах. В основі цього фарбування лежить реакція заміщення. Клітини обробляють розчином нітрату срібла, який заміщує сіль кальцію. У зразках ділянки кальцію забарвлюються в чорний колір, тоді як ядра забарвлюються в червоний (Рис. 2.42). Таке забарвлення може бути корисним для підтвердження наявності солей кальцію у зразках від собак.


Рис. 2.41 Фарбування Oil-red-O: у цитоплазмі макрофагів виявляються ліпіди, забарвлені у яскраво-червоний колір.

Рис. 2.42 Барвник фон Косса: ділянка, де були присутні солі кальцію, забарвлюється в чорний колір.

Рис. 2.43 ( a ) Барвник Романовського: мастоцитома, у якій у цитоплазмі неопластичних клітин видно кілька фіолетових гранул; ( b ) барвник толуїдиновий синій підкреслює численні червоні гранули в тому самому зразку.

Шкірна мінералізація, як у випадках calcinosis cutis або calcinosis circumscripta.

2.6.7 Толуїдиновий синій (Toluidine Blue)

Барвник толуїдиновий синій (toluidine blue) використовується для метахроматичного фарбування кислих речовин. На практиці його застосовують при пухлинах тучних клітин із низьким вмістом гранул, де мала кількість гранул ускладнює ідентифікацію тучних клітин. Гранули тучних клітин забарвлюються в червоний (red) колір (Рис. 2.43).

2.6.8 Берлінська лазур, або реакція Перлза

Берлінська лазур (Prussian blue) — це барвник, який зазвичай використовується в гістопатології для виявлення тривалентного заліза (ferric iron) та феритину (ferritin) у тканині.

Це гістохімічна реакція, а не справжня методика фарбування. Хлоридна кислота розщеплює білок, дозволяючи фероціаніду калію з'єднатися з тривалентним залізом, утворюючи фероціанід заліза (III), або берлінську лазур (Prussian blue). У шкірній цитології вона може бути

Рис. 2.44 Реакція Перлза: за допомогою берлінської лазурі залізний компонент секрету апокринних залоз виявляється в макрофагах, відібраних з апокринної кісти.

використовується для підтвердження наявності заліза в гранулярному матеріалі, що спостерігається в цитоплазмі апокринових клітин, або коли з кістозного ураження, підозрюваного на апокринове походження, збираються лише макрофаги, заповнені грубим темно-синім матеріалом. При фарбуванні за Прусським синім тривалентне залізо набуває блакитного кольору, тоді як ядра забарвлюються в червоний колір (Рис. 2.44).

2.6.9 Конго червоний (Congo Red)

Амілоїд — це ацидофільна та гіалінова (склоподібна) речовина, яка забарвлюється кислими барвниками. Амілоїд не визначається остаточно за допомогою стандартного фарбування гематоксиліном та еозином, тому потрібні спеціальні барвники. Серед них найчастіше використовується барвник конго червоний (Congo red). Це аніонний барвник, здатний відкладатися в амілоїдних фібрилах. При фарбуванні за Романовським амілоїд цитологічно виглядає як фібрилярний або глобулярний, яскраво-рожевий позаклітинний матрикс, який неможливо диференціювати від інших речовин. При фарбуванні конго червоним амілоїд набуває оранжево-червоного кольору (Рис. 2.45).


Рис. 2.45 Фарбування конго червоним: амілоїди можна виявити за допомогою конго червоного. На зображеннях амілоїд забарвлений у помаранчевий колір серед численних неопластичних плазматичних клітин.

Посилання

Раскін Р.Е., Маєр Д.Дж. (2015) Отримання та обробка цитологічних зразків. У: Цитологія собак і котів. Кольоровий атлас та посібник з інтерпретації. Saunders Elsevier, Сент-Луїс, с. 1–15

Valenciano AC, Cowell RL (2014) Збір та підготовка зразків. В: Діагностична цитологія та гематологія собак і котів Cowell and Tyler, 4-те вид. Mosby, Elsevier Inc, Сент-Луїс, стор. 1–19

Розділ 3 Цитологія непухлинних захворювань шкіри собак і котів

3.1 Вступ

У цьому розділі обговорюються цитопатологічні знахідки при основних непухлинних захворюваннях шкіри. На відміну від новоутворень шкіри, непухлинні захворювання шкіри, які в цій книзі також називають запальними захворюваннями, характеризуються широким клінічним поліморфізмом.

Хоча наведена нижче класифікація не є корисною для діагностичних цілей, ураження шкіри зазвичай поділяють на первинні, які відображають безпосередній вплив захворювання на шкіру, та вторинні, що є результатом еволюції уражень з часом або наслідком самоушкодження. Ураження шкіри, які спостерігаються у дерматологічного пацієнта, є численними та морфологічно дуже різноманітними, і хоча макроскопічний вигляд робить їх легко впізнаваними, цитологічні дані дозволяють їх інтерпретувати. На жаль, їхню природу не завжди можна встановити за допомогою цитології; у таких випадках необхідні інші діагностичні методи або гістопатологічне дослідження. У цьому розділі розглядаються лише ті ураження шкіри, при яких цитологічне дослідження може бути діагностичним або корисним для встановлення діагнозу. Автор вважає, що для кращої інтерпретації запальної цитології шкіри необхідно вміти розрізняти клінічні аспекти уражень шкіри, з яких були відібрані клітини, і тому він надає перевагу обговоренню цитологічних даних, починаючи з клінічних ознак. Такий більш практичний підхід дозволяє ветеринарам, навіть тим, хто менш впевнено почувається в дерматології, легше та раціональніше інтерпретувати цитологічні результати та отримувати з них всю можливу інформацію для їхньої інтерпретації.

3.2 Папули

Як згадувалося в розділі про методи відбору проб, отримати діагноз за допомогою цитологічного дослідження з папул дуже малоймовірно, оскільки вони зазвичай дають бідні клітинні зразки.

Рис. 3.1 Папули, пустули та епідермальні комірці на животі собаки з поверхневою піодермією.

Папули з неушкодженою поверхнею є занадто малими для ТАГ (FNB), і клітини неможливо зібрати методом відбитка; тому лише папули з кірками дозволяють отримати кілька клітин, які, навіть якщо не є діагностичними, можуть скерувати клініциста у виборі подальших діагностичних тестів.

3.2.1 Папульозні захворювання у собак

3.2.1.1 Піодерма

У собак папули часто спостерігаються при поверхневому стафілококовому піодерміті (Ihrke 1996; Miller et al. 2013\). При цьому захворюванні папульозні ураження дуже часто асоціюються з пустулами та епідермальними комірцями, що допомагає клініцисту запідозрити хворобу (Рис. 3.1). За наявності пустул для відбору клітин завжди слід надавати перевагу їм, а не папулам, але якщо папули є єдиними доступними ураженнями, можна спробувати зібрати клітини методом відбитка.

Рис. 3.2 Кров, поодинокі нейтрофіли та множинні агрегати бактерій, що свідчать про забруднення навколишнього середовища

Цитологічні знахідки

Мазки з папульозної бактеріальної інфекції мають низьку клітинність, зазвичай гемоконтаміновані та містять невелику кількість помірно каріолітичних нейтрофілів. У більш ексудативних папулах або папулах з кірками дуже рідко виявляють коки, фагоцитовані нейтрофілами. Зазвичай поверхневі кірки, що покривають папули, захоплюють велику кількість коків, які розподіляються на фоні мазка; у таких випадках скупчення бактерій не слід інтерпретувати як патогенні, оскільки вони просто вказують на забруднення навколишнього середовища (Рис. 3.2).

3.2.1.2 Саркоптоз (Scabies) та алергічний дерматит на блошині укуси (Fleabite Allergic Dermatitis)

Папули дуже поширені при багатьох паразитарних та гіперчутливих захворюваннях собак. Саркоптоз та алергічний дерматит від укусів бліх характеризуються папулами та дрібними покритими кірками папулами. При цих захворюваннях неможливо отримати діагноз за допомогою цитології, але виявлення великої кількості еозинофілів разом з анамнезом та розподілом уражень на тілі може допомогти клініцисту запідозрити захворювання.

Рис. 3.3 (a) Покриті кіркою папули на спині кота з міліарним дерматитом; (b) еритематозні папули у кота з дерматитом, спричиненим укусами бліх: зверніть увагу на дорослу блоху (стрілка).

3.2.2 Папульозні захворювання у котів

Папульозні ураження у котів спостерігаються при численних захворюваннях і об'єднуються під загальною назвою міліарний дерматит, названий так тому, що папульозні ураження мають такий самий розмір, як зерна проса. Міліарний дерматит є дуже поширеним і неспецифічним патерном шкірної реакції котів, який виникає при багатьох захворюваннях різної етіології, але всі вони мають спільну ознаку — наявність еозинофільного інфільтрату в дермі. З цього випливає, що, як і при всіх цих захворюваннях, цитологічні зразки є подібними.

Щодо собак, цитологія кіркових папул не дозволяє встановити діагноз, але може бути корисною для підтвердження клінічної підозри або допомогти клініцисту у виборі подальших тестів для проведення.

3.2.2.1 Захворювання гіперчутливості

Серед найпоширеніших причин міліарного дерматиту у котів є блошиний дерматит (fleabite dermatitis) та харчова або екологічна алергія (food or environmental allergy) (нехарчова та неблошина гіперчутливість) (Hobi et al. 2011; Favrot et al. 2011; Miller et al. 2013; Ravens et al. 2014\).

Ураження шкіри є ідентичними, і з цієї причини не дозволяють клінічної диференціації між ними (Рис. 3.3).

Інша хвороба, що характеризується папулами та, рідше, папуло-нодулярними ураженнями, — це гіперчутливість до укусів комарів (mosquito bite hypersensitivity) (Gross et al. 2005\). Причиною цього

Рис. 3.4 Множинні виразкові та вкриті кірками папули на вушних раковинах (pinnas) чорношерстного домашнього короткошерстного кота з гіперчутливістю до укусів комарів.

захворювання є імуноопосередкованою реакцією гіперчутливості I типу на антигени комарів. Клінічно воно характеризується скоринковими папулами на голові, особливо на зовнішній поверхні вушної раковини (pinna), спинці носа та на носі (рис. 3.4 та 3.5\) (Nagata та Ishida 1997). Рідше уражаються губи, повіки та лапи. Видається, що чорношерсті домашні короткошерсті (ДКШ) коти найбільш схильні до розвитку гіперчутливості, хоча причина цієї схильності ніколи не досліджувалася та не була продемонстрована. Ураження шкіри є дуже свербіжними та схильні до виразкування внаслідок самотравмування.

Цитологічні знахідки

У всіх гіперчутливих захворюваннях, що характеризуються міліарним дерматитом, цитологічні зразки демонструють різну кількість еозинофілів. У деяких випадках, у дрібних скоринкових папулах, мазки складатимуться лише з крові, з базофільним білковим фоном, невеликою кількістю еозинофілів, перемішаних з нейтрофілами, і рідко також можна спостерігати гістіоцити (Рис. 3.6 та 3.7). У більших виразкових папулах та у більш вдалих зразках можна отримати значно більше клітинного матеріалу, багатого на еозинофіли та з різною кількістю макрофагів (Рис. 3.8\).

Рідко, в окремих випадках, можна спостерігати невелику кількість базофілів, які відрізняються від еозинофілів більшим розміром та, особливо, характерними внутрішньоцитоплазматичними базофільними гранулами, що забарвлюються у блідо-блакитний колір (Рис. 3.9).


Рис. 3.5 Кіркові папули на носі кота з гіперчутливістю до укусів комарів (mosquito bite hypersensitivity)

Рис. 3.6 Гістопатологія кіркової папули: серозно-нейтрофільні кірки, що покривають невелику еритематозну папулу

83 3.2 Папули (Papules)

Рис. 3.7 Цитологія міліарного дерматиту: численні еозинофіли та поодинокі корнеоцити на білковому тлі

Рис. 3.8 Цитологія міліарного дерматиту: численні еозинофіли, змішані з нейтрофілами та макрофагами


Рис. 3.9 Цитологія міліарного дерматиту: базофіли (стрілка) та еозинофіли (головка стрілки)

3.2.2.2 Доброякісна папульозна мастоцитарна гіперплазія

У гуманній медицині пігментна кропив'янка (urticaria pigmentosa) є формою шкірного мастоцитозу. У котів описано ідіопатичне папульозне захворювання, назване доброякісною папульозною мастоцитарною гіперплазією (benign papular mastocytic hyperplasia), яке також визначають як пігментну кропив'янкоподібну (urticaria pigmentosa-like) хворобу (Vitale et al. 1996; Noli et al. 2004\). Це захворювання описане у котів порід сфінкс та девон-рекс як клінічна форма мастоцитозу, виключно локалізована в шкірі. Уражені коти на ранніх стадіях розвивають численні покриті кірками папули (міліарний дерматит), які поширюються по всьому тілу та мають лінійну конфігурацію, більш виражену на вентральній ділянці живота (Рис. 3.10). Шкірні ураження часто схильні до злиття, утворюючи невеликі бляшки з потовщеною шкірою (Рис. 3.11). Причина цього захворювання невідома, і оскільки воно спостерігається майже виключно у цих порід котів, припускають можливу генетичну причину. Загоєння уражень після імуномодулюючої терапії та неспецифічність гістопатологічної картини унеможливлюють диференціацію від захворювань гіперчутливості котів (feline hypersensitivity diseases), які завжди слід виключати. У рідкісних випадках міліарний дерматит може бути вторинним щодо дерматофітної гіперчутливості. Описано окремих котів породи девон-рекс, уражених дерматофітією, з клінічними та гістопатологічними ураженнями, подібними до пігментної кропив'янкоподібної хвороби (Colombo et al. 2012).

85 3.2 Папули (Papules)

Рис. 3.10 Міліарний дерматит на животі сфінкса, ураженого доброякісною папульозною мастоцитарною гіперплазією (benign papular mastocytic hyperplasia)

Рис. 3.11 Множинні папули та дрібні бляшки на животі девон-рекса з пігментною кропив'янко-подібною хворобою (urticaria pigmentosa-like disease)

Рис. 3.12 Гістопатологія доброякісної папульозної мастоцитарної гіперплазії: поверхнева дермальна інфільтрація опасистих клітин (mast cells) та еозинофілів (eosinophils) з помірною гіперплазією епідермісу (epidermidis).

Цитологічні знахідки

Гістологічно ураження характеризуються незначним поверхневим периваскулярним дерматитом зі значною кількістю опасистих клітин (mast cells) та невеликою кількістю еозинофілів (eosinophils) (Рис. 3.12). Цитологія, отримана методом відбитка (imprint technique) після видалення кірки, що покриває верхівку кіркових папул, є гемодилюйованою та зазвичай характеризується нейтрофілами. Рідко, на більш вдалих препаратах, зразки можуть демонструвати деякі добре диференційовані опасисті клітини та поодинокі еозинофіли, що не дозволяє встановити діагноз доброякісної папульозної мастоцитарної гіперплазії (benign papular mastocytic hyperplasia), але підсилює підозру на це захворювання, яке має бути підтверджене гістопатологією (Рис. 3.13).

3.3 Вузликові папули (Nodular Papules)

Вузликові папули (nodular papules) забезпечують більш діагностичні зразки порівняно з папулами (papules), оскільки їхній розмір дозволяє зібрати більше клітин.

3.3.1 Глибока піодермія (фурункульоз)

Гістологічно, розрив волосяних фолікулів внаслідок бактеріального стафілококового фолікуліту створює дрібні дермальні піогранульоми, зосереджені на корнеоцитах або на волоссі.


Рис. 3.13 Цитологія доброякісної папульозної мастоцитарної гіперплазії: численні добре диференційовані огрядні клітини (mast cells), зібрані з папул.

фрагменти стрижнів, як із просвіту фолікула (рис. 3.14, 3.15 та 3.16\) (Gross et al. 2005\). Фурункульоз у собак із глибокою піодермією клінічно характеризується папульозно-вузликовими ураженнями, які переважно виявляються на підборідді, кінцівках та в міжпальцевих ділянках, особливо у короткошерстих порід (рис. 3.17, 3.18 та 3.19) (Miller et al. 2013\). Багато вузликових папул фістулізуються на поверхні шкіри, де виділяється гнійний ексудат; отже, велику кількість клітин можна зібрати для цитопатологічного дослідження шляхом ТАП інтактних уражень або за допомогою відбитка на ексудаті, що виділяється з дренувальних ходів.

Цитологічні знахідки

Зразки, отримані за допомогою ТАГ, безумовно мають кращу якість і зазвичай складаються з багатьох запальних клітин, представлених переважно численними каріолітичними та сегментоядерними нейтрофілами та макрофагами. Останні мають різний розмір та морфологію, з великою та часто вакуолізованою цитоплазмою, і демонструють фагоцитоз лейкоцитів, клітинного детриту, аморфного матеріалу, а іноді й пігменту меланіну (меланофаги) у тварин з пігментованою шкірою або з постзапальною гіперпігментацією (Рис. 3.20\). У собак з фурункульозом кератин поширюється в дермі у вигляді пластинчастих корнеоцитів або фрагментів волосяних стрижнів; оскільки кератин є сильно антигенним та подразнюючим, він приваблює багато запальних клітин, але через те, що кератиноцити дуже великі, звичайні макрофаги не здатні їх елімінувати. З цієї причини макрофаги мають тенденцію трансформуватися у так звані епітеліоїдні макрофаги, більші клітини з широкою цитоплазмою, що нагадують епітеліальні клітини (звідси термін "епітеліоїдні"), а також дають початок гістіоцитарним багатоядерним гігантським клітинам (Gross et al. 2005\).


Рис. 3.14 Гістопатологія глибокої піодерми: велике вузлувате піогранулематозне запалення, що заміщує нормальні пілосебаційні комплекси (pilosebaceous units) у собаки з глибокою піодермою.

Рис. 3.15 Гістопатологія глибокої піодерми: гранулематозне запалення навколо пластинчастих корнеоцитів (lamellar corneocytes)


Рис. 3.16 Гістопатологія глибокої піодерми: епітеліоїдні макрофаги та велика гігантська клітина; остання фагоцитує фрагмент стрижня волосини.

Рис. 3.17 Множинні вузликові папули на морді добермана, ураженого глибокою піодермією (deep pyoderma).


Рис. 3.18 Численні поодинокі та зливні вузликові папули на морді та губах неаполітанського мастифа з глибокою піодермією (deep pyoderma)

Рис. 3.19 Папуло-нодулярні ураження в міжпальцевих проміжках добермана з піодермою


Рис. 3.20 Цитологія глибокої піодермії: сегментоядерні нейтрофіли та численні вакуолізовані макрофаги з ознаками лейкофагоцитозу (leukophagocytosis)

На цитологічних препаратах обидва типи клітин присутні у різній кількості та часто розташовані навколо окремих кератиноцитів (corneocytes) або їхніх скупчень (рис. 3.21, 3.22 та 3.23\).

Оскільки кератин діє як справжнє стороннє тіло, вторинна виражена піогранулематозна реакція, що спостерігається при фурункульозі, є причиною того, що при глибокій піодермії бактерії нелегко виявити (Рис. 3.24). Цей цитологічний аспект є дуже важливим у цитології шкіри собак, оскільки відсутність бактерій у зразках із глибоких піогранулематозних уражень не дозволяє нам виключити піодермію. У хронічних ураженнях цитологічні зразки, збагачені лімфоцитами та плазматичними клітинами (plasma cells), вказують на постійну антигенну стимуляцію.

Подібні клінічні, цитологічні та гістопатологічні знахідки спостерігаються у собак із фурункульозом, спричиненим демодекозом (Рис. 3.25 та 3.26) (Gross et al. 2005; Mueller 2004; Mueller et al. 2012; Miller et al. 2013). Патогенетичний механізм, що лежить в основі фурункульозу, є таким самим, як і при глибокій піодермії, і хоча цитологічне дослідження не є найкращим методом для діагностики демодекозу, іноді за допомогою ТАП (тонкоголкової аспіраційної пункції), виконаної при папуло-вузликових ураженнях, можна виявити кліщів Demodex canis або їхні яйця, занурені у піогранулематозне запалення (Рис. 3.27, 3.28 та 3.29).


Рис. 3.21 Цитологія глибокої піодерми: нейтрофіли, макрофаги та багатоядерні гігантські клітини, що атакують корнеоцити

Рис. 3.22 Цитологія глибокої піодерми: епітеліоїдні макрофаги (epithelioid macrophages), що оточують групу корнеоцитів (corneocytes).


Рис. 3.23 Цитологія глибокої піодерми: численні гігантські клітини фагоцитують фрагменти кератину

Рис. 3.24 Цитологія глибокої піодерми: поодинокі макрофаги та численні каріолітичні нейтрофіли з внутрішньоклітинними коками (вставка зі стрілкою)


Рис. 3.25 Папуло-нодулярні ураження з фолікулярними пробками та комедонами на морді добермана з демодекозом.

Рис. 3.26 Множинні зливні вузликові папули на міжпальцевій ділянці (interdigital area) собаки з демодекозом (demodicosis).


Рис. 3.27 Гістопатологія демодекозу: численні Demodex canis, занурені в піогранулематозний ексудат внаслідок розриву інвазованого фолікула.

Рис. 3.28 Цитологія демодекозу: дорослий Demodex, оточений нейтрофілами та макрофагами


Рис. 3.29 Цитологія демодекозу: кліщ Demodex canis, оточений макрофагами та нейтрофілами, причому останні містять багато внутрішньоцитоплазматичних коків (стрілка); коки добре розпізнаються в цитоплазмі нейтрофілів та в макрофазі (вставка).

3.3.2 Еозинофільний фурункульоз обличчя (Facial Eosinophilic Furunculosis)

Еозинофільний фурункульоз (eosinophilic furunculosis) — це захворювання собак, що характеризується гострим початком папуло-нодулярних уражень, переважно локалізованих на морді та рідше на інших ділянках тіла, таких як вушна раковина (pinna), шия, живіт та кінцівки. Ранні ураження представлені нодулярними папулами, які поширюються переважно на спинці носа та морді (рис. 3.30) (Curtis et al. 1995; Gross 1993; Guaguère et al. 1996). Протягом кількох годин нодулярні папули мають тенденцію до збільшення та злиття між собою, утворюючи бляшки та вузли, які схильні до виразкування та інфікування (рис. 3.31\). Еозинофільний фурункульоз зазвичай супроводжується сильним свербежем, і саме тому самоушкодження може швидко змінити початковий папуло-нодулярний вигляд (рис. 3.32\).

Цитологічні знахідки

Хоча гістологічно мішенню запального процесу є фолікули, що спричиняють фурункульоз, кількість гігантських клітин, які спостерігаються в цитологічних зразках, є дуже низькою порівняно з тим, що зазвичай спостерігається при фурункульозі внаслідок глибокої піодерми (рис. 3.33\). Таким чином, зразки ранніх та неуражених інфекцією уражень характеризуються великою кількістю еозинофілів, макрофагів та змінною кількістю нейтрофілів (Gross et al. 2005). Епітеліоїдні макрофаги та багатоядерні клітини присутні в різній кількості (рис. 3.34 та 3.35).


Рис. 3.30 Численні дрібні еритематозні вузликові папули на спинці носа та повіках собаки з еозинофільним фурункульозом.

Рис. 3.31 Поодинокі та зливні папуло-нодулярні ураження на носі собаки з еозинофільним фурункульозом.


Рис. 3.32 Виразкові ураження, вторинні до самоушкодження, в австралійської вівчарки з еозинофільним фурункульозом

Рис. 3.33 Гістопатологія еозинофільного фурункульозу: зверніть увагу, що фолікули є мішенню еозинофільного запалення


Рис. 3.34 Цитологія еозинофільного фурункульозу: багато еозинофілів та макрофагів. Зверніть увагу, що корнеоцити атакуються епітеліоїдними макрофагами.

Рис. 3.35 Цитологія еозинофільного фурункульозу: нейтрофіли, макрофаги та численні еозинофіли

Каріолітичні нейтрофіли з коками, перемішані з еозинофілами, спостерігаються лише у вторинно інфікованих ураженнях. Невелика кількість лімфоцитів і плазматичних клітин доповнює цитологічну картину.

3.3.3 Папульозно-нодулярний лейшманіоз собак (Papular–Nodular Canine Leishmaniasis)

Лейшманіоз собак — це протозойне захворювання, що характеризується широким клінічним поліморфізмом, залежно від типу імунної відповіді, яку розвивають уражені собаки. У клінічній класифікації лейшманіозу собак описано форму, що характеризується лише папуло-нодулярними ураженнями, розташованими переважно на безшерстих ділянках морди, спинці носа, повіках, внутрішній поверхні вушної раковини та, рідше, на безшерстих ділянках живота та стегон (Ordeix et al. 2005; Bottero et al. 2006; Solano-Gallego et al. 2009, 2011; Lombardo et al. 2014). Ураження є алопецичними, злегка еритематозними та здебільшого характеризуються пупкоподібною формою з центральним заглибленням (Рис. 3.36, 3.37 та 3.38). Зазвичай такі типи уражень спостерігаються у молодих собак без інших дерматологічних ознак та системних симптомів, з нормальними показниками крові та негативними або дуже низькими титрами антилейшманіозних антитіл. Деякі автори припускають, що такі ураження можуть являти собою місцеву реакцію на укуси москітів (Phlebotomus) у імунокомпетентних тварин (Ordeix et al. 2005).

Рис. 3.36 Дві вузликові папули на внутрішній поверхні вушної раковини (pinna) собаки з лейшманіозом.


Рис. 3.37 Множинні папуло-нодулярні ураження на носі та губах молодого собаки з лейшманіозом собак (canine leishmaniosis). Вставка: типова пупкоподібна форма нодулярної папули.

Рис. 3.38 Множинні вузликові папули на животі дога де Бордо з папульозним лейшманіозом

Цитологічні знахідки

Амастиготи Leishmania infantum розпізнаються за характерною овальною формою, розміром приблизно 1–2 × 2–5 мкм, що містять паличкоподібний гіперхромний кінетопласт, від якого походить джгутик на стадії промастиготи. Морфологію Leishmania spp. легко розпізнати, коли кінетопласт розташований перпендикулярно до ядра, утворюючи Т-подібний вигляд (Рис. 3.39). Гістопатологічні дослідження біоптатів шкіри виявляють вузликовий або дифузний лімфо-гістіо-плазмоцелюлярний дерматит (Рис. 3.40) (Gross et al. 2005). Змішані запальні клітини характеризують препарати разом із різною кількістю амастигот у цитоплазмі макрофагів (Рис. 3.41). У літературі існують розбіжності щодо кількості амастигот, які можна виявити в цитологічних зразках із цих уражень; деякі статті повідомляють про низьку кількість паразитів (Ordeix et al. 2005), тоді як в інших клінічних випадках кількість виявлених амастигот була стабільно високою (Bottero et al. 2006; Noli and Cornegliani 2006). За неофіційними даними, на думку деяких із цих авторів, кількість амастигот може бути пов'язана з хронічністю уражень. Цитологічні зразки в основному складаються з макрофагів і великої кількості лімфоцитів та плазматичних клітин, тоді як кількість амастигот може бути настільки низькою, що зразки необхідно ретельно досліджувати для виявлення небагатьох найпростіших (Рис. 3.42). Іноді, як повідомляється, для підтвердження наявності паразитів необхідне імуногістохімічне фарбування (Ordeix et al. 2005).

Рис. 3.39 Цитологія лейшманіозу: амастиготи Leishmania spp., у яких кінетопласт легко розпізнається як паличкоподібна структура.


Рис. 3.40 Гістопатологія лейшманіозу: дифузний дерматит, що складається переважно з макрофагів, лімфоцитів та плазматичних клітин. Багато макрофагів заповнені мастиготами (стрілка, вставка).

Рис. 3.41 Цитологія лейшманіозу: численні амастиготи, як вільні, так і в цитоплазмі макрофагів


Рис. 3.42 Цитологія лейшманіозу: багато макрофагів та плазматичних клітин; у цитоплазмі макрофагів видно невелику кількість амастигот (стрілка, вставка). Зверніть увагу на повну відсутність нейтрофілів.

3.3.4 Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми

Хоча синдром стерильної гранульоми та піогранульоми (СГПС) зазвичай включають до вузликового дерматиту, оскільки на ранніх стадіях ураження виглядають як вузликові папули, у цьому розділі він обговорюється окремо. СГПС рідко зустрічається у собак і вкрай рідко — у котів. У собак ураження переважно локалізуються на морді, повіках, носі, спинці носа та вушній раковині (pinna), а за клінічним виглядом, розміром і розташуванням вони дуже подібні до тих, що спостерігаються при папульозно-вузликовому лейшманіозі, від якого їх завжди слід диференціювати. У деяких собак ураження можуть зливатися, утворюючи бляшки, або первинно виникати як справжні вузлики, які можна спостерігати в різних ділянках тіла (рис. 3.43, 3.44, 3.45 та 3.46\) (Scott et al. 1990; Panich et al. 1991; Miller et al. 2013\).

СГПС є стерильним ідіопатичним захворюванням, і, хоча деякі автори припускають, що інфекційний антиген може спричинити дисфункцію імунітету, яка призводить до абераитної гістіоцитарної імунної відповіді, його справжній патогенез досі невідомий. Гістологічні особливості та хороша відповідь на імуномодулюючі препарати свідчать про стерильну природу уражень (Scott et al. 1990; Gross et al. 2005; Miller et al. 2013\). У дослідженні 46 собак із гістологічним діагнозом СГПС 21 були позитивними на Leishmania за результатами полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та імуногістохімічного фарбування (Cornegliani et al. 2005). Значення цієї позитивності потребує уточнення, оскільки виявлення фрагментів ДНК амастигот у шкірі не обов'язково означає, що вони відіграють роль у розвитку уражень.


Рис. 3.43 Папульозні вузлики на повіках собаки із синдромом стерильної гранульоми та піогранульоми (SGPS)

Рис. 3.44 Папульозні вузлики на внутрішній поверхні вушної раковини (pinna)


Рис. 3.45 Папульозні вузлики на слизово-шкірному з'єднанні лівої ніздрі

Рис. 3.46 Зливні папульозні вузлики, які утворюють бляшки на спинці носа джек-рассел-тер'єра зі СГПШ (SGPS).

Щодо СГПС, термін стерильний слід застосовувати лише до випадків із гранульоматозними/піогранульоматозними ураженнями, що мають типові клінічні та гістопатологічні ознаки, та в яких будь-які мікроорганізми були виключені за допомогою спеціальних методів фарбування, ПЛР, імуногістохімії та бактеріологічного посіву.

Необхідні подальші дослідження для визначення справжньої стерильної природи уражень, включених до групи SGPS, або чи дійсно існує можливість тригерного стимулу, опосередкованого інфекційними агентами.

Цитологічні знахідки

Типовою гістопатологічною ознакою СГПС є перифолікулярні гранульоми (perifollicular granulomas) з характерною видовженою (elongated) або сосископодібною (sausage-like) формою (Рис. 3.47 та 3.48\).

На ранній стадії захворювання, коли гранульоми невеликі та розсіяні між фолікулами, не завжди легко зібрати велику кількість клітин; дійсно, у цих випадках дуже важко націлити дрібні гранульоми голкою. Однак, коли гранульоми зливаються та трансформуються з вузликового у дифузний дерматит, легше отримати більш клітинні зразки. Коли виникає така ситуація, типовий гістологічний аспект СГПС (SGPS) втрачається. Незважаючи на термін піогранульома, кількість нейтрофілів зазвичай невелика, і, коли вони присутні, вони чітко сегментовані та розташовані в центрі гранульом. Таким чином, препарати зазвичай характеризуються великою кількістю слабовакуолізованих макрофагів та епітеліоїдних макрофагів, останні з овальними або бобоподібними ядрами та помірною до

Рис. 3.47 Гістопатологія SGPS: множинні видовжені перифолікулярні вузлики


Рис. 3.48 Гістопатологія SGPS: при великому збільшенні можна розпізнати багато гістіоцитів та лімфоцитів

велика, злегка сіро-блакитна цитоплазма. Багато гістіоцитів представлені оголеними ядрами, асоційованими з варіабельною кількістю лімфоцитів та невеликою кількістю плазматичних клітин. Основним клініко-цитологічним диференціалом є папуло-нодулярна форма лейшманіозу собак. У зразках, де не виявляються амастиготи, фактично неможливо цитологічно диференціювати СГПС від лейшманіозу собак. Основною цитологічною відмінністю між цими двома захворюваннями є, ймовірно, більша кількість плазматичних клітин, що спостерігаються при останньому (Рис. 3.49 та 3.50).

3.3.5 Кальциноз шкіри (Calcinosis Cutis)

Мінералізація тканин шкіри може відбуватися через різні патогенетичні механізми: дистрофічний, метастатичний, ідіопатичний та ятрогенний. Calcinosis cutis — це захворювання шкіри, що характеризується поширеною мінералізацією дерми (колагенових волокон) і, рідше, епідермісу. Мінеральні солі, що відкладаються в шкірі, є нерозчинними неорганічними сполуками, переважно складаються з комбінації солей кальцію, фосфату та карбонату. Оскільки перші є найпоширенішими, термін кальциноз зазвичай використовується для опису наявності мінеральних солей, навіть якщо їхній склад не досліджувався (Gross et al. 2005; Doerr et al. 2013\).


Рис. 3.49 Цитологія SGPS: гістіоцити та поодинокі лімфоцити

Рис. 3.50 Цитологія СГПС: гістіоцити та поодинокі лімфоцити. Зверніть увагу на наявність лімфогландулярних тілець, що свідчить про розрив багатьох лімфоцитів.


Рис. 3.51 Множинні еритематозні вузликові папули на животі собаки з кальцинозом шкіри (calcinosis cutis), вторинним щодо ятрогенного гіперкортицизму (iatrogenic hypercortisolism).

У собак найчастішою причиною відкладення солей кальцію в шкірі є спонтанний або ятрогенний гіперкортицизм (Frazier et al. 1998\). Причина, чому при цьому захворюванні солі кальцію відкладаються в дермі, не з'ясована, і визначення дистрофічного кальцинозу, яке використовується багатьма авторами для опису відкладень солей кальцію при гіперкортицизмі, на той час може бути некоректним; термін «дистрофічний» насправді слід пов'язувати з випадками, коли виявлено структурне пошкодження тканини, яке може призвести до внутрішньо- або позаклітинних відкладень мінералів.

Клінічні ураження значно варіюють, від дрібних папуло-нодулярних уражень, часто алопецичних, еритематозних та зливних, до утворення бляшок різного розміру, часто лінійної або серпігінозної форми (Рис. 3.51, 3.52, та 3.53\) (White et al. 2013; Miller et al. 2013). Папульозні та нодулярні ураження краще помітні на безшерстих ділянках пахв, паху та живота. Оскільки організм-хазяїн намагається вивести солі кальцію через епідерміс, ураження часто виразкуються та вкриваються кірками та гноєм внаслідок вторинної бактеріальної інфекції (Рис. 3.54\).

Цитологічні знахідки

Цитологічні зразки характеризуються дуже різними аспектами, які відрізняються залежно від запальної реакції, що розвивається навколо мінеральних солей, та потенціалу вторинних бактеріальних інфекцій. У випадках уражень з інтактним епідермісом (intact epidermidis) гістопатологія характеризується мультифокальними відкладеннями мінеральних солей.


Рис. 3.52 Збільшене зображення тих самих уражень, що й на рис. 3.51

Рис. 3.53 Кальциноз шкіри (calcinosis cutis): множинні вузликові папули, деякі з них зливаються, утворюючи невеликі бляшки у собаки зі спонтанним гіпофізарним гіперадренокортицизмом. Зверніть увагу на наявність комедонів.


Рис. 3.54 Кальциноз шкіри (Calcinosis cutis): множинні вузликові папули, бляшки та гематичні кірки у бультер'єра з ятрогенним гіперкортицизмом.

оточені варіабельною запальною реакцією, зазвичай складеною з епітеліоїдних макрофагів та багатоядерних гігантських клітин (рис. 3.55 та 3.56).

Цитологія демонструє ті самі результати, що й гістопатологія, з великою кількістю гігантських клітин (giant cells), що оточують солі кальцію (calcium salts). У багатьох випадках виявляється виражена фібробластична реакція, яка цитологічно представлена великою кількістю веретеноподібних клітин (spindle cells) з деякою атипією. Для недосвідченого цитолога, особливо коли мінеральні солі (mineral salts) не є очевидними, ця цитологічна картина може бути сплутана з анапластичною саркомою м'яких тканин (anaplastic soft tissue sarcoma) з гігантськими клітинами (giant cells); на щастя, клінічні аспекти кальцинозу (calcinosis) неможливо сплутати зі злоякісним новоутворенням (malignant neoplasia) (Рис. 3.57, 3.58 та 3.59).

Коли виразки утворюються, багато нейтрофілів інфільтрують дерму. У таких випадках на зрізах спостерігається нейтрофільне або піогранулематозне запалення (Рис. 3.60).

У цитології морфологія кальцієвих солей може бути дуже різною: від базофільних загострених або грубих грануляцій до більш типових утворень з аморфним, склоподібним, прозорим, а іноді ромбоїдним або голкоподібним виглядом.

У деяких випадках мінеральні солі можуть бути ледь помітними в гіперклітинних запальних зразках; у таких випадках для кращої демонстрації солей кальцію можна пофарбувати деякі зрізи за методом фон Косса (Von Kossa), який забарвлює в чорний колір ділянки, де були присутні солі кальцію.


Рис. 3.55 Гістопатологія calcinosis cutis (вапнування шкіри): мультифокальна мінералізація дерми (dermis)

Рис. 3.56 Гістопатологія calcinosis cutis: багатоядерні гігантські клітини та реактивні фібробласти навколо мінеральних солей


Рис. 3.57 Цитологія calcinosis cutis (вапняного дерматозу): численні багатоядерні гігантські клітини навколо мінеральних солей

Рис. 3.58 Цитологія calcinosis cutis: численні гігантські клітини, що атакують солі кальцію


Рис. 3.59 Цитологія calcinosis cutis (кальцинозу шкіри): численні веретеноподібні фібробласти та гігантські клітини. Мінеральні солі на цьому зображенні відсутні.

Рис. 3.60 Цитологія calcinosis cutis: запальне піогранулематозне запалення навколо мінеральних солей. Зверніть увагу на гігантську клітину (стрілка).

Рис. 3.61 Гістопатологія остеоми шкіри (osteoma cutis): кісткова метаплазія, вторинна до хронічного відкладення солей кальцію (calcium) у дермі.

Коли голку вводять у мінералізоване ураження, між пальцями можна відчути хрустке відчуття, що допомагає підтвердити підозру на наявність мінеральних солей у тканині. У хронічних випадках солі кальцію можуть трансформуватися в кісткову тканину (кісткова метаплазія), а ураження переходять від calcinosis cutis до osteoma cutis; у цих випадках підозра може виникнути, коли навіть великі голки не можуть проникнути у щільні вузликові папули (Frazier et al. 1998). Гістологія є єдиним дослідженням, що дозволяє діагностувати osteoma cutis, оскільки клінічні ураження неможливо диференціювати від calcinosis cutis (Рис. 3.61).

3.3.6 Ксантоматоз (Xanthomatosis)

Шкірний ксантоматоз (cutaneous xanthomatosis) — рідкісне захворювання шкіри котів і собак, при якому холестерин, тригліцериди та фосфоліпіди накопичуються в дермі. У котів ксантоми здебільшого зумовлені цукровим діабетом, як спонтанним, так і ятрогенним, причому останній зазвичай є вторинним наслідком хронічної терапії кортикостероїдами, призначеної для лікування свербіжних захворювань (особливо алергічного дерматиту). Рідше котячий ксантоматоз розвивається у котів, яких годують дієтою з високим вмістом жирів, у молодих пацієнтів з ідіопатичною гіперліпідемією або у пацієнтів з панкреатитом (Vitale et al. 1998; Chanut et al. 2005).


Рис. 3.62 Множинні виразкові ксантоми на грудях кішки з цукровим діабетом (diabetes mellitus)

У собак ксантоматоз може бути ідіопатичним або, як у котів, вторинним до надмірно жирної дієти або цукрового діабету (Banajee et al. 2011). У будь-якому випадку, шкірні ураження представлені папульозними вузликами та дрібними бляшками й вузлами, зазвичай множинними, розташованими в дермі, алопецичними та біло-жовтого кольору, з яких виділяється жирний матеріал (Рис. 3.62, 3.63, 3.64 та 3.65) (Gross et al. 2005). Поодинокі вузлові ураження рідко описуються як у нормоліпідемічних собак, так і котів (Ravens et al. 2013).

Цитологічні знахідки

Цитологічно ксантоматозні вузлики складаються майже виключно з гістіоцитарних клітин, представлених великими макрофагами з цитоплазмою, багатою на вакуолі, що містять ліпіди, які надають клітині характерного пінистого вигляду (рис. 3.66, 3.67 та 3.68). Нейтрофіли поодинокі або відсутні, тоді як численні гігантські клітини з безладно розподіленими ядрами спостерігаються часто. Багатоядерні клітини з ядрами, розташованими у формі корони, подібні до гігантських клітин Тутона (Touton giant cells), описаних при ксантоматозі у людей, рідко спостерігаються у наших домашніх тварин. Деякі макрофаги та гігантські клітини можуть демонструвати центральну гомогенну та еозинофільну ділянку цитоплазми, що являє собою стадію передксантоматизації (рис. 3.69). Для кращої візуалізації вмісту ліпідів у вакуолях можна застосувати фарбування олійним червоним О (oil-red-O stain); ліпіди забарвлюються у яскраво-червоний колір (рис. 3.70).


Рис. 3.63 Збільшене зображення уражень того самого кота, що й на рис. 3.62

Рис. 3.64 Множинні та виразкові вузлики на задніх кінцівках кошеняти, ураженого ідіопатичною гіперліпемією (hyperlipaemia) (Надано доктором К. Нолі, Італія)


Рис. 3.65 Множинні папульозні вузлики на грудях собаки з ідіопатичним ксантоматозом.

Рис. 3.66 Гістопатологія ксантоматозу: численні пінисті макрофаги та гігантські клітини, що інфільтрують дерму


Рис. 3.67 Цитологія ксантоматозу: численні пінисті макрофаги та гігантські клітини

Рис. 3.68 Цитологія ксантоматозу: при великому збільшенні пінисті макрофаги та гігантські клітини стають більш помітними.


Рис. 3.69 Цитологія ксантоматозу: зверніть увагу на неповністю ксантомізовану гігантську клітину

Рис. 3.70 Цитологія ксантоматозу: вміст ліпідів у вакуолях забарвлюється червоним кольором за допомогою фарбування oil-red-O.

3.4 Пустули

Зразки, зібрані з пустул, завжди дуже корисні та часто дозволяють встановити діагноз.

Макроскопічне розпізнавання фолікулярних та нефолікулярних пустул є дуже корисним для інтерпретації походження уражень.

3.4.1 Пустульозні захворювання у собак

3.4.1.1 Захворювання, що характеризуються фолікулярними пустулами

Фолікулярні пустули (follicular pustules) вказують на інфекцію, локалізовану в просвіті фолікула, і при їх виявленні слід запідозрити внутрішньофолікулярне захворювання, таке як бактеріальний фолікуліт, демодекоз або, у виняткових випадках, дерматофітний фолікуліт.

Бактеріальний фолікуліт

Найпоширенішою причиною фолікулярних пустул у собак є бактеріальний фолікуліт. Піодерма є дуже поширеним захворюванням у собак, а причини, що її зумовлюють, численні та різного походження. Мікроорганізми, паразити, алергічні захворювання та ендокринні розлади часто можуть спричинити пошкодження шкірного бар'єра, дозволяючи бактеріям, таким як Staphylococcus pseudintermedius, викликати інфекцію (Miller et al. 2013\).

Клінічно пустули є переважно фолікулярними, але, оскільки це ніжні ураження, вони швидко зневоднюються та утворюють кірки та епідермальні комірці (рис. 3.71) (Irhke 1996; Gross et al. 2005; Miller et al. 2013\).

Цитологічні знахідки

Мазки з інтактної пустули містять велику кількість нейтрофілів, що характеризуються ядерною дегенерацією, представленою набряклими та гіпохромними ядрами з втратою класичного багаточасткового силуету, внаслідок тяжкого пошкодження клітинної мембрани, яке дозволяє воді проникати в клітину. Як зазначено в розд. 1, цей дуже поширений тип ядерної дегенерації відомий як каріолізис (karyolysis).

У цитоплазмі нейтрофілів зазвичай присутні численні кокові бактерії, розташовані поодинці, парами або тетрадами. Багато бактерій також є позаклітинними, але це пов'язано з розривом сильно дегенерованих нейтрофілів, який неминуче відбувається під час приготування мазків (Рис. 3.72).

Каріолітичні нейтрофіли (karyolytic neutrophils) є дуже ніжними і після руйнування утворюють смуги ядерного матеріалу. Разом із нейтрофілами часто виявляють невелику кількість корнеоцитів (corneocytes), які є клітинами, що складають дах (roof) пустули та злущуються в гній. Іноді в зразках, відібраних із бактеріальних пустул, можна виявити кілька зроговілих кератиноцитів шипуватого або зернистого шарів (акантолітичні).

123 3.4 Пустули

Рис. 3.71 Множинні фолікулярні пустули: зверніть увагу, що з центру пустул виходить волосина.

Рис. 3.72 Цитологія піодерми: каріолітичні нейтрофіли з великою кількістю внутрішньоцитоплазматичних коків (intracytoplasmic cocci)

Рис. 3.73 Цитологія піодерми: виражений каріолізис нейтрофілів із великою кількістю коків та акантолітичних кератиноцитів

клітини); ці епітеліальні клітини відокремлюються від інших кератиноцитів через протеолітичні ферменти, що виділяються бактеріями (акантоліз). Рідко, при поверхневій піодермії, спостерігається дуже велика кількість акантолітичних кератиноцитів (АК) (рис. 3.73).

Demodicosis

У собак із демодекозом (demodicosis) та вторинною піодермою (secondary pyoderma) пустули (pustules) є дуже поширеними ураженнями і зазвичай асоціюються з комедонами (comedones), що сприяє підозрі на залучення фолікулів (follicles) (рис. 3.74 та 3.75) (Gross et al. 2005; Mueller et al. 2011; Miller et al. 2013\).

Цитологічні знахідки

Цитологічні зразки з пустул подібні до описаних при піодермії, оскільки, хоча причиною уражень є кліщі Demodex, пустули спричинені вторинною бактеріальною інтрафолікулярною інфекцією (Рис. 3.76 та 3.77). Окрім каріолітичних нейтрофілів, що фагоцитують коки, зазвичай спостерігається різна кількість дорослих та незрілих кліщів, а також їхні яйця (Рис. 3.78 та 3.79). Як зазначалося для піодермії, також можна спостерігати різну кількість акантолітичних клітин.

125 3.4 Пустули

Рис. 3.74 Фолікулярні пустули та комедони у цуценяти з демодекозом

Рис. 3.75 Фолікулярні пустули: зверніть увагу, що волосина виходить із центру пустули.


Рис. 3.76 Гістологія пустульозного демодекозу: фолікулярна пустула, що містить багато кліщів Demodex

Рис. 3.77 Гістологія пустульозного демодекозу: при великому збільшенні кліщі чітко розпізнаються

127 3.4 Пустули

Рис. 3.78 Цитологія пустульозного демодекозу: численні Demodex canis, занурені в нейтрофільний ексудат

Рис. 3.79 Цитологія пустульозного демодекозу: два дорослі Demodex canis та каріолітичні нейтрофіли, які фагоцитують численні коки.

Рис. 3.80 Гістологія імпетиго: велика не фолікулярна пустула

Пустульозна дерматофітія

У собак з дерматофітозом внутрішньофолікулярно інфіковані стрижні волосся є поширеною знахідкою; однак менш часто гриби приваблюють нейтрофіли в просвіт фолікула в такій кількості, щоб бути макроскопічно помітними як фолікулярні пустули.

3.4.1.2 Захворювання, що характеризуються нефолікулярними пустулами

На відміну від фолікулярних пустул, які майже виключно пов'язані з бактеріальними інфекціями, численні інфекційні та стерильні захворювання спричиняють нефолікулярні пустули (non-follicular pustules). Як зазначалося, нефолікулярні пустули можуть варіюватися за розміром залежно від їхньої причини та поширення в епідермальні шари (epidermal layers).

Пустульозна нефолікулярна стафілококова інфекція (Імпетиго)

При поверхневій піодермії (superficial pyoderma) можна спостерігати інтраепідермальні субкорнеальні пустули, які не локалізуються в просвіті фолікула (Рис. 3.80) (Gross et al. 2005\). Імпетиго (impetigo) є формою поверхневої піодермії, яка переважно реєструється у цуценят та молодих собак, головним чином мисливських порід, і клінічно характеризується дрібними та середніми нефолікулярними пустулами (nonfollicular pustules), локалізованими на животі, паху та пахвовій ділянці (Ihrke 1996). Пустули


Рис. 3.81 Множинні великі нефолікулярні пустули (non-follicular pustules) на груднині та грудях собаки з ювенільним імпетиго (juvenile impetigo).

мають різноманітну форму — від округлої до неправильної, з тенденцією до злиття (Рис. 3.81 та 3.82). Причини бактеріальної інфекції не завжди встановлюються, але, оскільки ураження спостерігаються у молодих тварин і не рецидивують після одужання, стресові події або місцева травма, пов'язана з поганою гігієною, вважаються можливими причинами. Рідко інфекційне передуюче захворювання, наприклад, у цуценят, хворих на чуму м'ясоїдних, може спричинити імпетиго. У дорослих або старих собак, уражених різними імуносупресивними системними захворюваннями, такими як спонтанний або ятрогенний гіперкортицизм, часто спостерігаються великі, часто зливні, нефолікулярні пустули. Через великий розмір цю форму піодермії називають бульозним імпетиго (Рис. 3.83 та 3.84). При цій пустульозній піодермії екзотоксини, що продукуються Staphylococcus pseudintermedius, зв'язуються з позаклітинною частиною десмоглеїну-1 (Dsg-1) і, у поєднанні з розвитком протеолітичних ферментів, є причиною розщеплення кератиноцитів та подальшого утворення пустул (Terauchi et al. 2003; Nishifuji et al. 2008; Amagai 2009).

Цитологічні знахідки

Цитологія імпетигінозної пустули дуже подібна до описаної для фолікулярної пустули. У багатьох випадках імпетиго, особливо при бульозному варіанті, каріолітичні зміни ядер настільки виражені, що недосвідченому цитологу важко розпізнати ці клітини як дегенеровані нейтрофіли (Рис. 3.85\).


Рис. 3.82 Нефолікулярні пустули різної форми та розміру в того самого собаки, що й на рис. 3.81

Рис. 3.83 Бульозне імпетиго: великі нефолікулярні пустули у собаки, якого довго лікували кортикостероїдами


Рис. 3.84 Бульозне імпетиго: еритема, комедони, атрофія шкіри та множинні дрібні фолікулярні кісти у собаки зі спонтанним гіперкортицизмом, що спостерігаються разом із великими нефолікулярними пустулами.

Рис. 3.85 Цитологія бульозного імпетиго: виражена дегенерація ядер нейтрофілів (каріолізис), що характеризується несегментованими зблідлими ядрами. Багато коків занурені в гній.

Іншою характеристикою є висока кількість виявлених бактерій порівняно з тими, що спостерігаються у типових фолікулярних пустулах. Цю різницю можна пояснити тим, що бульозне імпетиго зазвичай є вторинним щодо тяжких системних імуносупресивних захворювань, які можуть порушувати фагоцитарну здатність нейтрофілів, дозволяючи їм масивно проліферувати.

Пухирчатка листоподібна (Pemphigus Foliaceus)

Серед стерильних захворювань, що характеризуються нефолікулярними пустулами, листоподібна пухирчатка (pemphigus foliaceus, PF), безумовно, є найпоширенішою. PF — це аутоімунне захворювання, гістологічно охарактеризоване інтраепідермальними пустулами, які можуть локалізуватися в шипуватому, зернистому або роговому шарі (Gross et al. 2005; Vaughan et al. 2010). Патогенетичним механізмом утворення пустул є акантоліз (acantholysis), під час якого відбувається розщеплення кератиноцитів внаслідок розриву міжклітинних з'єднань (десмосом (desmosomes)). Аутоантитіла при PF спрямовані проти позаклітинного компонента деяких кадгеринів (молекул адгезії), що утворюють десмосоми (desmosomes) (десмоколін-1 та, меншою мірою, десмоглеїн-1 і плакоглобін) (Olivry 2006; Olivry and Linder 2009\). Після атаки на десмосоми, опосередкованої аутоантитілами, рекрутуються нейтрофіли, які заповнюють інтраепідермальну щілину, створену акантолізом, і дають початок пустулам.

Листоподібна пухирчатка (pemphigus foliaceus) — це пустульозне захворювання, яке клінічно характеризується великими нефолікулярними пустулами (нефолікулярні пустули) (Рис. 3.86). Пустули швидко зневоднюються, утворюючи жовтуватий кірковий дерматит, який вражає переважно шкіру живота, морди, вушної раковини (pinna), верхньої щелепи (muzzle) та спинки носа (bridge of the nose) (Рис. 3.87 та 3.88). Ніс часто демонструє запальну депігментацію з кірками на поверхні (Рис. 3.89). Лапи, мошонка та мукокутанні з'єднання (mucocutaneous junctions) є іншими ділянками, де часто спостерігаються пустули, а в генералізованих випадках ураження можуть бути присутніми по всьому тілу (Рис. 3.90 та 3.91) (Gross et al. 2005; Olivry 2006; Miller et al. 2013).

Цитологічні знахідки

Як зазначалося вище, гістопатологія уражень при ПФ характеризується інтраепідермальними пустулами, які повинні містити багато АК (рис. 3.92). Оскільки ПФ є стерильним захворюванням, зразки, отримані з інтактних пустул, зазвичай характеризуються великою кількістю недегенерованих нейтрофілів із сегментованими ядрами, в яких розпізнаються ядерні часточки. В інтактних пустулах, що існують протягом кількох днів, нейтрофіли можуть демонструвати морфологічні зміни, що вказують на старіння клітин, такі як погано виражені ядерні часточки та гіперхромні ядра. Разом із нейтрофілами спостерігається велика кількість кератиноцитів, що характеризуються округлою/овальною або полігональною формою та глибокою базофільною цитоплазмою. Ці клітини є результатом акантолізу і тому називаються акантолітичними клітинами або АК (рис. 3.93 та 3.94).

Акантолітичні кератиноцити походять як із шипуватого, так і з зернистого шарів, залежно від того, в якій частині епідермісу відбувається акантоліз. АК мають округлу або полігональну форму, а цитоплазма часто настільки темна (темно-синя), що може маскувати

133 3.4 Пустули

Рис. 3.86 Великі нефолікулярні пустули у собаки, ураженого листоподібною пухирчаткою (pemphigus foliaceus, PF)

Рис. 3.87 Жовтуваті кірки, поширені по всьому обличчю англійського бульдога з ПФ (PF).


Рис. 3.88 Пухирчатка листоподібна (pemphigus foliaceus): симетричні жовтуваті кірки на спинці носа та в періокулярній ділянці (periocular area).

Рис. 3.89 Запальна депігментація носа та жовтуваті кірки у собаки з ПФ (PF).

135 3.4 Пустули

Рис. 3.90 Дифузні кірки на лапах собаки, ураженої пухирчаткою листоподібною (PF).

Рис. 3.91 Жовтуваті кірки на мошонці (scrotum) собаки з ПФ (PF).


Рис. 3.92 Гістологія пухирчатки листоподібної (PF): субкорнеальна нефолікулярна пустула, заповнена численними акантолітичними кератиноцитами.

Рис. 3.93 Цитологія ПФ: при малому збільшенні акантолітичні клітини не є чітко впізнаваними


Рис. 3.94 Цитологія ПФ: численні сегментоядерні нейтрофіли та акантолітичні клітини, що вказує на ПФ

ядерний профіль при перегляді слайдів на малому збільшенні (рис. 3.95). Ядро округле та центральне, часто з помітним одним ядерцем. Акантокератоцити (AKs) можуть вивільнятися в пустули як поодинці, так і невеликими скупченнями (рис. 3.96).

Хоча акантоцити кератиноцити (acantholytic keratinocytes, AKs) є типовими клітинами при пухирчатці листоподібній (pemphigus foliaceus, PF), вони не є патогномонічними для цього захворювання, оскільки їх також можна спостерігати при інших інфекційних (бактеріальних та дерматофітних) і стерильних пустульозних хворобах. У будь-якому випадку, коли багато акантоцитів кератиноцитів (AKs) зібрано від тварини з типовими клінічними ураженнями, вони є високоіндикативними для пухирчатки листоподібної (PF), і для підтвердження необхідно провести гістологічне дослідження.

У багатьох зразках можна спостерігати численні поодинокі АК, оточені одним рядом гранулоцитів, розташованих у вигляді колеса або пелюстки квітки; коли АК із такими цитологічними знахідками є дуже численними, слід запідозрити ПФ (рис. 3.97). Приблизно у половини собак із ПФ цитологія пустул може показувати, поряд із нейтрофілами, значну кількість еозинофілів, але останні рідко є більш численними (рис. 3.98 та 3.99) (Vaughan et al. 2010).

Дерматофітія

Пустульозний дерматит у собак, уражених дерматофітами, що належать до комплексу Trichophyton mentagrophytes, рідко описується (Scott 1994; Parker and Yager 1997; Poisson et al. 1998).


Рис. 3.95 Цитологія ПР (PF): темно-сині округлі та полігональні акантолітичні клітини. Зверніть увагу, що в багатьох акантолітичних кератиноцитах ядро не видно.

Рис. 3.96 Цитологія ПФ: округлі акантолітичні кератиноцити


Рис. 3.97 Цитологія ПФ: численні нейтрофіли, розташовані навколо поодиноких акантолітичних клітин

Рис. 3.98 Гістологія ПФ: нефолікулярна пустула, що містить нейтрофіли, акантолітичні клітини та багато еозинофілів


Рис. 3.99 Цитологія ПР: нейтрофіли, акантолітичні клітини та багато еозинофілів

Ця форма дерматофітозу гістопатологічно характеризується поверхневими епідермальними нефолікулярними пустулами. У деяких собак пустули можуть містити різну кількість акантолітичних кератиноцитів (АК), а гістопатологічні знахідки можуть бути дуже подібними до тих, що спостерігаються при пухирчатці листоподібній (ПЛ) (Fairley 2001; Gross et al. 2005; Peters et al. 2007\). Для остаточного діагнозу слід виявити грибковий міцелій у роговому шарі (stratum corneum), іноді помітний лише при використанні спеціальних фарбувань, таких як PAS або Grocott's. Механізми, за допомогою яких дерматофіти спричиняють акантоліз, досі невідомі, але, ймовірно, це відбувається через протеази, що секретуються грибами (Poisson et al. 1998; Olivry and Linder 2009).

Клінічні ураження характеризуються поверхневими пустулами та жовтуватими кірками з розподілом, подібним до ПФ (PF) (Рис. 3.100\).

Цитологічні знахідки

Як зазначалося, цитологічні зразки з інтактних пустул можуть бути дуже подібними до описаних при пустульозному фолікуліті (PF), з великою кількістю акантокератоцитів (AKs) і сегментоядерних нейтрофілів. За наявності клінічної підозри на дерматофітний пустульоз для виявлення грибів необхідно ретельно перевірити поверхню корнеоцитів, розсіяних на зразках. У більш успішних випадках на поверхні кератиноцитів виявляються септовані гіфи (рис. 3.101 та 3.102). Спеціальні фарбування, такі як PAS або Grocott, також можуть бути корисними для ідентифікації гіф на цитологічних зразках.

Ідіопатичні та лікарсько-індуковані стерильні пустульозні захворювання

Окрім ПФ (PF), інші імуноопосередковані стерильні пустульозні захворювання, такі як субкорнеальний пустульозний дерматоз з відкладеннями IgA (Kalaher and Scott 1990; Gross et al. 2005\),

141 3.4 Пустули

Рис. 3.100 Пустульозна дерматофітія: жовтуваті кірки на морді та на спинці носа (Надано доктором К. Капоралі, Італія)

Рис. 3.101 Цитологія пустульозної дерматофітії: сегментоядерні нейтрофіли та численні акантолітичні клітини. Зверніть увагу, що цитологічні ознаки подібні до тих, що спостерігаються при ПФ.


Рис. 3.102 Цитологія пустульозної дерматофітії: на поверхні корнеоцитів виявляються септовані гіфи (стрілки).

поверхневий акантолітичний пустульоз внаслідок лікарської реакції (Oberkirchner et al. 2011; White et al. 2002; Bizikova et al. 2014, 2015) та ідіопатичний пустульозний дерматит рідко описуються у собак. Усі ці захворювання клінічно характеризуються нефолікулярними пустулами, поширеними по всьому тілу (Рис. 3.103 та 3.104\) (Miller et al. 2013\).

Цитологічні знахідки

Цитологічні зразки не є діагностичними, оскільки вони складаються із сегментоядерних нейтрофілів та змінної кількості, зазвичай невеликої, акантолітичних клітин (рис. 3.105\).

Нефолікулярний пустульоз у собак із лейшманіозом собак

У ветеринарній літературі існує лише кілька статей, що описують нейтрофільні пустульозні ураження у собак, уражених лейшманіозом, у яких повідомляється про поверхневі пустули (Ferrer et al. 1988; Saridomichelakis and Koutinas 2014\). На жаль, чіткий опис характеристик пустул та їх локалізації відсутній. Гістопатологічне дослідження описує субкорнеальні нейтрофільні пустули з невеликою кількістю або без акантолітичних кератиноцитів (АК) (Bardagì 2012\).

В нещодавній статті повідомлялося про собак, які страждають на вісцеральний лейшманіоз, асоційований з пустульозним дерматитом (Colombo et al. 2016). Культури гнійного ексудату є негативними, і багато собак не реагували на попередню системну антибіотикотерапію. Автор оглянув багатьох собак з лейшманіозом із цією клінічною картиною, яка не регресувала на фоні антипротозойної терапії, але потребувала

143 3.4 Пустули

Рис. 3.103 Жовтуваті кірки, вторинні до дегідратації пустул, у собаки зі стерильним нейтрофільним субкорнеальним пустульозом (sterile neutrophilic subcorneal pustulosis).

Рис. 3.104 Збільшене зображення тих самих уражень, що й на Рис. 3.103


Рис. 3.105 Цитологія стерильного субкорнеального пустульозу: багато сегментоядерних нейтрофілів та відсутність акантолітичних клітин

імуносупресивні препарати. Загоєння уражень за допомогою імуномодулюючих препаратів свідчить про те, що, ймовірно, мав місце імуноопосередкований механізм, спричинений лейшманіозом.

Оскільки лейшманіоз собак є ендемічним у багатьох країнах, не можна виключити можливість одночасного ураження тварин двома різними захворюваннями. Невеликим зауваженням до цих доказів є те, що на практиці стерильні пустульозні захворювання у собак трапляються дуже рідко, і видається дивним, що більшість собак із такою клінічною картиною одночасно уражені лейшманіозом. Однак на сьогодні не вдалося продемонструвати справжню роль Leishmania у розвитку пустульозних висипань. Пустули мають вигляд і розподіл, подібні до описаних для пухирчатки листоподібної (PF), і, як і при цьому аутоімунному захворюванні, іноді спостерігаються системні симптоми, такі як лихоманка та нездужання (Рис. 3.106 та 3.107).

Цитологічні знахідки

Цитологічні та гістопатологічні дані не є сумісними з ПФ (PF), і в більшості випадків акантоцити кератиноцитів (AKs) відсутні. Коли вони присутні, їх менше, ніж при ПФ (PF). Гістопатологічно пустули є нефолікулярними, і в багатьох собак у субдермальному епідермісі (subepidermal dermis) можна виявити макрофаги, заповнені амастиготами (amastigotes) (Рис. 3.108 та 3.109). У деяких собак для виявлення невеликої кількості амастигот у дермі необхідно провести імуногістохімічне фарбування (Рис. 3.110). Цитологія пустул складається із сегментоядерних нейтрофілів, тоді як акантоцити кератиноцитів (AKs) зазвичай нечисленні або повністю відсутні (Рис. 3.111).

145 3.4 Пустули (Pustules)

Рис. 3.106 Великі нефолікулярні пустули з еритематозним ореолом у собаки, ураженого стерильним пустульозом, асоційованим з лейшманіозом.

Рис. 3.107 Збільшене зображення тих самих пустул, що й на Рис. 3.106


Рис. 3.108 Гістологія стерильних пустул у собаки з лейшманіозом: дуже велика підрогова нефолікулярна пустула без акантолітичних кератиноцитів

Рис. 3.109 Гістологія лейшманіозу: численні амастиготи Leishmania infantum у цитоплазмі макрофагів (стрілки)

147 3.4 Пустули (Pustules)

Рис. 3.110 Імуногістохімія: поодинокі амастиготи Leishmania infantum виявляються за допомогою імуногістохімічного забарвлення (стрілки) (Надано проф. Ф. Абрамо, Італія)

Рис. 3.111 Цитологія стерильної пустули у собаки з лейшманіозом: багато сегментоядерних нейтрофілів та відсутність акантолітичних клітин

Рис. 3.112 Множинні дрібні та нефолікулярні пустули на внутрішній поверхні кінцівок у собаки з блошиним дерматитом (fleabite dermatitis).

Еозинофільний пустульоз (eosinophilic pustulosis)

Стерильна еозинофільна пустульозна хвороба (sterile eosinophilic pustulosis) — це рідкісне ідіопатичне захворювання собак, що характеризується розвитком інтраепідермальних або субкорнеальних пустул, переважно локалізованих на тулубі та пов'язаних із системними симптомами, такими як лихоманка, нездужання, лімфаденопатія та еозинофілія (Scott 1987; Carlotti et al. 1989; Gross et al. 2005\). Причина уражень шкіри невідома, але відповідь на імуномодулюючі препарати свідчить про імуноопосередкований патогенез.

Внутрішньоепідермальні еозинофільні пустули (intra-epidermal eosinophilic pustules) є поширеною знахідкою в гістопатологічних зразках від тварин, уражених алергічним дерматитом від блошиних укусів (fleabite allergic dermatitis) (Gross et al. 2005). Пустули є мікроскопічними та клінічно не помітними. Хоча первинні клінічні ураження, які найчастіше виявляють у собак з алергією на блошині укуси, — це папули або кіркові папули на крупу, задній поверхні стегон та животі, іноді можна спостерігати дрібні нефолікулярні пустули (non-follicular pustules) на пахвинній ділянці, животі та вентральній ділянці стегон (Рис. 3.112) (Miller et al. 2013). Оскільки ці еозинофільні пустули клінічно не відрізняються від пустул, що спостерігаються при піодермії собак, цитологічне дослідження може швидко диференціювати їх. Цитологічні дані та супутня наявність дорослих бліх на шкірі дозволяють віднести причину пустул до гіперчутливості до блошиних укусів.

Цитологічні знахідки

Цитологія характеризується численними еозинофілами, варіабельною кількістю нейтрофілів та поодинокими або відсутніми АК (рис. 3.113).


Рис. 3.113 Цитологія еозинофільного пустульозу: чисте еозинофільне запалення

3.4.2 Пустульозні захворювання у котів

Пустульозні захворювання у котів трапляються дуже рідко; таким чином, ймовірність виявлення інтактних пустул на шкірі котів є надзвичайно низькою.

3.4.2.1 Бактеріальна інфекція

Окрім абсцесів та інших рідкісних бактеріальних інфекцій (мікобактеріоз), піодерма у котів зазвичай пов'язана з ускладненням самоушкодження у пацієнтів із свербіжними захворюваннями, і патогенна роль бактерій у цих випадках не доведена. Однак клінічні прояви піодерми у котів значно відрізняються від тих, що спостерігаються у собак.

Рідкісна форма локалізованої піодерми, яка рідко проявляється нефолікулярними пустулами, спостерігається при котячих вуграх. Котячі вугри вважаються ідіопатичним захворюванням, пов'язаним із дефектом кератинізації фолікулів. Шкірні ураження варіюються залежно від хронічності та розвитку фурункульозу; іноді разом із комедонами, папулами та папуло-нодулярними ураженнями можна спостерігати кілька нефолікулярних пустул (Рис. 3.114). Винятково нефолікулярні пустули можуть виявлятися у котів із системними захворюваннями, такими як ендокринні розлади (Рис. 3.115).


Рис. 3.114 Велика не фолікулярна пустула на підборідді кота з котячими акне

Рис. 3.115 Великі не фолікулярні та зливні пустули на животі кота, хворого на цукровий діабет (diabetes mellitus).

Рис. 3.116 Цитологія піодерми: каріолітичні нейтрофіли, що фагоцитують численні коки

Цитологічні знахідки

Як і в собак, цитологія бактеріальних пустул у котів складається з каріолітичних нейтрофілів із внутрішньоцитоплазматичними коками (рис. 3.116).

3.4.2.2 Листоподібна пухирчатка (Pemphigus Foliaceus)

Навіть у котів ПФ є пустульозним захворюванням. На відміну від собак, шкіра котів тонша, і можливість знайти інтактні пустули дуже рідкісна. Пустули швидко дегідрують і утворюють жовтуваті кірки. Пустули або кірки, розташовані на вушній раковині (pinna), морді, носі та навколо сосків, є високопоказовими для котячої ПФ. У поєднанні з цим часто присутній мультидигітальний пароніхій (multidigital paronychia) з нігтьовим валиком, вкритим дегідрованим гноєм, що має характерний сироподібний вигляд (Рис. 3.117, 3.118, та 3.119; Preziosi et al. 2003; Miller et al. 2013\).

Цитологічні знахідки

Гістопатологія та цитологія котячої ПФ (PF) подібні до таких у собак при ПФ (PF), з популяцією сегментоядерних нейтрофілів та великою кількістю акантолітичних клітин (рис. 3.120) (Gross et al. 2005). У більшості котів дуже важко знайти інтактні пустули; тому цитологічний забір необхідно проводити з внутрішньої поверхні кірок, а гістопатологічний діагноз ПФ (PF) часто базується на виявленні АК (AKs) у кірках (рис. 3.121 та 3.122). Цитологічне дослідження гною, відібраного з нігтьових складок, рідко буває діагностичним, оскільки воно зазвичай характеризується численними каріолітичними нейтрофілами через незліченну кількість бактерій, що інфікують ураження. Крім того, АК (AKs) рідко зустрічаються або відсутні у багатьох зразках, зібраних з нігтьових складок.


Рис. 3.117 Жовтуваті кірки навколо носа кота з ПФ (PF).

Рис. 3.118 Жовтуваті кірки від зневоднених пустул на вушній раковині (pinna) кота з ПФ (PF).

153 3.4 Пустули

Рис. 3.119 Паніхій (paronychia) із висохлим гноєм, що має сироподібний вигляд на нігтьовому валику (nail fold).

Рис. 3.120 Цитологія ПФ: сегментоядерні нейтрофіли та численні акантолітичні кератиноцити, розташовані як поодинці, так і у великих скупченнях.


Рис. 3.121 Гістологія ПФ: нейтрофільна кірка, відшарована від поверхневого епідермісу (superficial epidermidis)

Рис. 3.122 Гістологія ПФ (PF): при великому збільшенні в контексті кірки виявляється багато акантолітичних кератиноцитів (acantholytic keratinocytes).

3.5 Луски

У багатьох собак і котів збір матеріалу за допомогою техніки відбиткового мазка (impression smear technique) зі шкіри з інтактною епідермальною поверхнею, вкритою сухими або жирними/воскоподібними лусочками, може надати корисні діагностичні результати.

3.5.1 Хвороби лущення у собак і котів

3.5.1.1 Синдром надмірного бактеріального росту (Bacterial Overgrowth Syndrome)

Синдром бактеріального надмірного росту (BOGS) — це дерматологічний розлад, що спостерігається у собак, який характеризується надмірним ростом бактерій на поверхні шкіри за відсутності справжнього нейтрофільного запалення (Jasmin et al. 2001; Pin et al. 2006). У собак із BOGS зазвичай наявне основне захворювання, найчастіше атопічний дерматит (atopic dermatitis), оскільки воно спричиняє пошкодження шкірного бар'єра та, відповідно, порушує захисні механізми, сприяючи надмірному росту бактерій і надмірній продукції токсинів. З огляду на вищесказане, для усунення BOGS необхідно діагностувати та лікувати основне схильне захворювання. Ураження шкіри характеризуються еритемою (erythema), пруритусом (pruritus), причому шкіра зазвичай вкрита блискучою липкою плівкою та часто асоціюється з хронічними ураженнями, такими як ліхеніфікація (lichenification) та гіперпігментація (hyperpigmentation), особливо в ділянці паху та пахвової ямки (axilla) (Рис. 3.123).

Рис. 3.123 Ліхеніфікація та гіперпігментація шкіри пахвової ділянки (axilla) у собаки із синдромом бактеріального надмірного росту (BOGS).

Рис. 3.124 Цитологія БОГС: полігональні корнеоцити з великою кількістю коків та паличкоподібних бактерій на їхній поверхні. Зверніть увагу на відсутність нейтрофілів.

Цитологічні знахідки

Цитологія характеризується великою кількістю корнеоцитів (corneocytes) з численними коками (cocci) на їхній поверхні, але без запальних клітин. За неофіційними даними, хоча кількість бактерій зазвичай значно вища, вважається, що для діагностики БОГС (BOGS) необхідно виявити більше п'яти бактерій на поле імерсії (×100) (Рис. 3.124).

3.5.1.2 Надмірний ріст Malassezia

Malassezia pachydermatis є коменсалом на шкірі та слизових оболонках собак. Як обговорювалося для БОГС, існують фактори, що сприяють патогенності та дозволяють надмірний ріст Malassezia, такі як високі температури та вологість, надмірна секреція ліпідів та основні захворювання, наприклад, атопічний дерматит (Guaguère et al. 1996; Mauldin et al. 1997, 2002; Chen and Hill 2005; Gross et al. 2005\). Надмірний ріст Malassezia зазвичай спричиняє дуже свербіжний дерматит, що супроводжується лущенням, еритемою та неприємним запахом (Bond et al. 2004\). Типологія та топографія уражень є такими ж, як описано для БОГС, з яким це часто асоціюється.

Надмірний ріст Malassezia/дерматит є частим ускладненням у собак, які страждають на алергічні захворювання (особливо атопічний дерматит), хоча будь-яке захворювання, що впливає на екосистему поверхні шкіри, може спричинити надмірне розмноження дріжджів. У собак клінічні ураження характеризуються еритемою, жирним лущенням, часто з

Рис. 3.125 Алопеція, ліхеніфікація та воскоподібні лусочки у собаки з надмірним ростом Malassezia.

воскоподібний вигляд, помаранчевий колір та прогірклий запах, зазвичай асоційовані з ліхеніфікацією та гіперпігментацією (Рис. 3.125 та 3.126\). Такі знахідки переважно спостерігаються у більш вологих ділянках тіла, таких як міжпальцева ділянка (interdigital area), нігтьовий валик (nail fold), вентральна поверхня шиї (ventral surface of the neck), пахвова ділянка (axilla) та пах (groin), однак у деяких особин вони можуть бути присутніми по всьому тілу.

Часто, незалежно від наявності інших уражень шкіри, у собак спостерігається церуменозний отит (ceruminous otitis) з надмірним ростом дріжджів, що характеризується жовтуватими та смердючими виділеннями.

У котів надмірний ріст маласезії (Malassezia overgrowth) трапляється рідше, ніж у собак (Miller et al. 2013\). Зазвичай дріжджові гриби спостерігаються у котів, уражених гіперчутливістю або імуносупресивними захворюваннями, такими як паранеопластична алопеція, асоційована з неоплазією печінки або підшлункової залози, та ексфоліативний дерматит, асоційований з тимомою (Forster-Van Hijfte et al. 1997; Godfrey 1998\).

Цитологічні знахідки

Як зазначалося, Malassezia spp. є коменсальним дріжджем, який живе на поверхні шкіри, і при надмірному розростанні зазвичай збирається велика кількість дріжджів. Malassezia — це овальний мікроорганізм розміром 3–8 мкм, який під час фази брунькування набуває характерного дволопатевого вигляду (форма американського арахісу; рис. 3.127\). Кількість дріжджів, присутніх на цитопатологічних препаратах, варіюється і залежить від типу ураження, методу відбору зразків та породи. Вона


Рис. 3.126 Алопеція, еритема, ліхеніфікація та воскоподібні лусочки у собаки з Malassezia дерматитом

Рис. 3.127 Цитологія надмірного росту Malassezia: численні дріжджі, що прикріплюються до поверхні корнеоцитів. Вставка: при великому збільшенні легко впізнається характерна форма дріжджів у вигляді арахісу.


Рис. 3.128 Гістологія надмірного росту Malassezia: велика кількість дріжджів у роговому шарі (стрілка). Зверніть увагу, що типова дводольчаста форма добре помітна (вставка).

було показано, що в деяких порід котів, таких як девон-рекс, або собак, таких як бассет-гаунд, кількість дріжджів на шкірі фізіологічно вища, ніж в інших порід (Ahman et al. [2007]](#page-291-0)). За непідтвердженими даними, вважається, що при діагностиці надмірного росту Malassezia необхідно виявити більше ніж два дріжджі на поле імерсії (×100). Хоча кількість дріжджів, яка зазвичай виявляється, перевищує ту, що вважається релевантною для діагностики надмірного росту Malassezia, у деяких собак із хронічною ліхеніфікацією можна отримати негативні зразки. Це відбувається через те, що виражена епідермальна гіперплазія може не дозволяти відбір дріжджів, «прихованих» між епідермальними складками. Щоб уникнути цього діагностичного пропуску, рекомендується проводити повторний відбір зразків з тієї самої ділянки, щоб спробувати зібрати дріжджі, розташовані глибше. При тяжкій інфекції кількість дріжджів настільки велика, що багато Malassezia spp. можна легко зібрати за допомогою шматочка прозорої ацетатної стрічки (Рис. 3.128 і 3.129).

3.5.1.3 Шкірний кандидоз (Cutaneous Candidiasis)

Candida albicans — це коменсальний міцеліальний дріжджовий гриб, який колонізує слизові оболонки собак і котів. Окрім C. albicans, інші дріжджові гриби, такі як C. parapsilosis та C. guilliermondii, також були описані як збудники дерматиту у собак (Carlotti and Pinn 1999; Mueller et al. 2002; Gross et al. 2005). Ці дріжджові гриби можуть іноді спричиняти дерматит, але коли це відбувається, вони зазвичай є опортуністичними інфекціями, зумовленими основним захворюванням, яке порушує роботу імунної системи, наприклад, метаболічними хворобами (поверхневий некролітичний дерматит/гепатокутний синдром), гормональними


Рис. 3.129 Цитологія дерматиту, спричиненого Malassezia: численні Malassezia pachidermatis, зібрані з того самого ураження, що й на рис. 3.128

порушення (гіперкортицизм та цукровий діабет), вісцеральні новоутворення тощо. Зазвичай більш вологі ділянки тіла, такі як мукокутанні зони, міжпальцеві проміжки та ділянки шкірних складок, уражаються частіше, а іноді на поверхні шкіри спостерігається смердюча білувата плівка (рис. 3.130 та 3.131) (Carlotti and Pinn 1999; Greene 2012; Scott et al. 2001; Miller et al. 2013).

Як і Malassezia, Candida також може бути легко відібрана за допомогою методу відбитка (imprint technique) з використанням предметного скла або шматка прозорої ацетатної стрічки.

Цитологічні знахідки

Candida albicans дріжджі живуть у поверхневих шарах епідермісу, тому їх зазвичай спостерігають разом із різною кількістю кератиноцитів (рис. 3.132\). Candida є диморфним грибком і нормальним мешканцем слизових оболонок. На відміну від Malassezia, це міцеліальні дріжджі, які можна спостерігати у вигляді як округлих, так і овальних спор розміром 3–6 мкм, іноді розташованих у псевдоміцелії, ланцюжках або у вигляді розгалужених гіфальних ниток (біполярне або мультиполярне брунькування з вузькою основою). Спори забарвлюються в синій колір за Романовським і мають тонкий, прозорий перицелюлярний ореол (рис. 3.133 та 3.134\).


Рис. 3.130 Еритема та білуватий наліт у міжпальцевій ділянці собаки з пододерматитом, спричиненим Candida albicans.

Рис. 3.131 Еритема та білуватий наліт на анальному слизово-шкірному з'єднанні (anal mucocutaneous junction) у собаки зі шкірним кандидозом (cutaneous candidiasis).


Рис. 3.132 Гістологія шкірного кандидозу: численні округлі до овальних дріжджі у роговому шарі (stratum corneum).

Рис. 3.133 Цитологія шкірного кандидозу: численні овальні дріжджі з прозорим периферичним ореолом, які прикріплюються до корнеоцитів.


Рис. 3.134 Цитологія шкірного кандидозу: численні овальні дріжджі з ахроматичним периферичним ореолом

3.5.1.4 Дерматофітоз

Дерматофітоз — це грибкове захворювання, спричинене кератинофільними грибами, переважно представленими Microsporum canis, Microsporum gypseum або грибами комплексу Trichophyton mentagrophytes (Miller та ін. [2013] (#page-292-0)). Оскільки дерматофіти вражають кератин, однією з найпоширеніших клінічних ознак є ексфоліативний дерматит з алопецією, лущенням, еритемою та обламаним волоссям (Рис. [3.135] (#page-175-0), 3.136, та [3.137] (#page-176-0)). З цієї причини виявлення артроконідій та/або гіф на корнеоцитах не є рідкістю, особливо у котів (Gross та ін. [2005] (#page-292-0)). Найкращим методом відбору проб для збору є техніка відбитка з використанням шматка прозорої ацетатної стрічки.

У випадку інфекцій, спричинених Microsporum persicolor, оскільки цей гриб є корнеофільним, тобто він не інфікує волосся, а лише кератин кератиноцитів, зішкріб лусочок є єдиним способом спробувати виявити гриби за допомогою цитології (Carlotti and Bensignor 1999).

Цитологічні знахідки

Інфекційні зовнішні шари рогового шару (stratum corneum) дозволяють збирати грибкові елементи за допомогою тесту з ацетатною стрічкою. Кількість грибків суворо пов'язана з тяжкістю інвазії (Рис. 3.138 та 3.139). Спори (артроконідії) дуже малі, округлі або овальні, цитологічно характеризуються навколоклітинним прозорим ореолом, тоді як гіфи є лінійними розгалуженими нитками з множинними сегментаціями, що надають грибкам вигляду бамбукової палиці (Рис. 3.140 та 3.141). Гіфи мають різну довжину, тоді як артроконідії варіюються за розміром від 2 до 5 мкм, менші для M. canis, більші для M. gypseum та T. mentagrophytes, і набувають синього кольору при швидкому фарбуванні, малинового при PAS та чорного при фарбуванні за Гоморі (Рис. 3.142).


Рис. 3.135 Жовтуваті лусочки на морді йоркширського тер'єра з генералізованою дерматофітією (generalised dermatophytosis).

Рис. 3.136 Луски на голові та вушній раковині (pinna) собаки з генералізованою дерматофітією.


Рис. 3.137 Жовтуваті лусочки на носі домашньої короткошерстої (ДКШ) кішки з дерматофітозом.

Рис. 3.138 Гістологія дерматофітозу (PAS-забарвлення): численні артроконідії (arthroconidia) оточують волосяні стрижні, а в роговому шарі (stratum corneum) виявляються тонкі сегментовані гіфи (hyphae).


Рис. 3.139 Гістологія дерматофітозу (PAS-забарвлення): численні гіфи в роговому шарі (stratum corneum)

Рис. 3.140 Цитологія дерматофітозу: численні подовжені та септовані гіфи на поверхні корнеоцитів

167 3.5 Луски

Рис. 3.141 Цитологія дерматофітозу: септовані гіфи на поверхні корнеоцитів

Рис. 3.142 Цитологія дерматофітії: численні артроконідії на поверхні корнеоцитів

Рис. 3.143 Цитологія: недерматофітне грибкове тіло, яке виглядає як патогенні дерматофітні макроконідії (macroconidia).

Слід пам'ятати, що будь-які структури, виявлені на зразках, які нагадують макроконідії (macroconidia), не слід плутати з патогенними грибами, оскільки макроконідії дерматофітів ростуть виключно на культурах, а не на шкірі (Рис. 3.143).

3.5.1.5 Демодекоз та інші поверхневі ектопаразити

Кліщі Demodex є нормальними коменсалами шкіри собак і котів. Генетична схильність та порушення імунної системи призводять до неконтрольованого розмноження кліщів. Діагноз демодекозу може бути встановлений за допомогою різних методів; серед них техніка глибокого зіскрібка шкіри є найбільш точною (Miller et al. 2013; Mueller 2004\). У собак і котів розрізняють різні види Demodex, які мають морфологічні відмінності. В обох видів виділяють кліщів з довгим і коротким тілом; у собак нещодавня стаття показала, що короткотілий кліщ, раніше названий Demodex cornei, генотипічно тісно пов'язаний з Demodex canis і, здається, є лише морфологічним варіантом останнього (Sastre et al. 2012\).

У багатьох собак, уражених генералізованим демодекозом, особливо з ексфоліативним дерматитом, численні нормальні та короткотілі кліщі D. canis можна зібрати за допомогою

Рис. 3.144 Лускатий дерматит у вест-хайленд-вайт-тер’єра з генералізованим демодекозом

тест із прозорою стрічкою (transparent tape test) (рис. 3.144) (Mueller 2004; Mueller et al. 2012; Gross et al. 2005; Miller et al. 2013\). На відміну від собак, довгий та короткий варіанти котячого Demodex, названі відповідно D. cati та D. gatoi, нещодавно були визначені як два різні типи кліщів (Ferreira et al. 2015). У котів, уражених ексфоліативним демодекозом, часто спостерігають D. gatoi, особливо у пацієнтів з імуносупресивним розладом або після терапії кортикостероїдами. У таких випадках дуже часто збирають кліщів на поверхні шкіри, оскільки роговий шар (stratum corneum), здається, є середовищем існування цих кліщів (рис. 3.145\).

Цитологічні знахідки

Хоча кліщі D. canis нормального розміру живуть у фолікулах і сальних залозах, вони спаровуються на поверхні шкіри, після чого самки проникають у просвіт фолікула, де відкладають яйця; з цієї причини в багатьох випадках генералізованого демодекозу їх також можна зібрати за допомогою шматка прозорої стрічки (Рис. 3.146 та 3.147). У разі вторинної бактеріальної інфекції також можна спостерігати каріолітичні нейтрофіли з фагоцитованими коками (Рис. 3.148).

У рідкісних випадках собачої крустозної або норвезької корости, на відміну від класичних інфекцій корости, кількість кліщів є дуже високою, і їх можна легко зібрати за допомогою тесту з ацетатною стрічкою (рис. 3.149\). Це є нормою для котів, уражених нотоедрозом, при якому ймовірність збору кліщів за допомогою скотч-тесту є дуже високою, оскільки кліщі Notoedres завжди численні на шкірі (рис. 3.150\).


Рис. 3.145 Атрофія шкіри та лускатий дерматит внаслідок ятрогенного введення стероїдів із вторинною інвазією Demodex gatoi

Рис. 3.146 Гістологія демодекозу: численні Demodex canis у роговому шарі (стрілки, вставка)


Рис. 3.147 Цитологія демодекозу: два дорослі короткі тіла Demodex canis та одне яйце (стрілка)

Рис. 3.148 Цитологія демодекозу: дорослий кліщ Demodex canis, занурений у нейтрофільне запальне тло.


Рис. 3.149 Гістологія корости: численні Sarcoptes scabiei var. canis на поверхні шкіри

Рис. 3.150 Цитологія: доросла особина Notoedres cati, відібрана за допомогою ацетатної стрічкової техніки (acetate tape technique)

3.6 Ерозії

3.6.1 Ерозивні захворювання у собак

Епідермальні комірці (epidermal collarettes) є найпоширенішими ерозивними ураженнями в дерматології собак і також мають більшу цінність для цитологічного дослідження. Комірці — це вторинні округлі ураження з еритематозною або гіперпігментованою центральною ділянкою, периферично облямованою лусочками або кірками, які виникають після розриву пустули. Лише в дуже рідкісних випадках це є вторинним явищем після розриву інтраепідермального міхура (Ihrke 1996; Gross et al. 2005; Miller et al. 2013). Як зазначалося в розд. оскільки везикуло-бульозні ураження є надзвичайно рідкісними у собак і котів і здебільшого локалізуються на дермо-епідермальному з'єднанні, у випадку везикуло-бульозних захворювань їхній розрив є причиною розвитку виразки. Відповідно, можливість виявлення інтраепідермальних міхурів, з яких можуть походити комірці, є надзвичайно рідкісною та обмежується вульгарною пухирчаткою (pemphigus vulgaris). З цієї причини можна стверджувати, що комірці майже завжди є вторинними по відношенню до пустул, і тому цитологія часто може надати дуже корисні результати (Рис. 3.151).

Зазвичай при поверхневій піодермії собак наявні комірці (collarettes) у поєднанні з папулами та інтактними пустулами, але іноді вони є єдиними ураженнями. Великі та зливні ураження, що нагадують комірці, можна спостерігати при поширеній піодермії (spreading pyoderma), ексфоліативному варіанті поверхневої стафілококової піодермії (Рис. 3.152\).

Рис. 3.151 Епідермальні комірці (epidermal collarettes) у собаки з поверхневою піодермою (superficial pyoderma)


Рис. 3.152 Множинні та зливні ерозивні та лускаті ураження, подібні до комірців (collarettes), у собаки з поверхневою поширеною піодермією (superficial spreading pyoderma).

Хоча піодерма є найчастішою причиною утворення комірців, вони можуть розвиватися при всіх випадках пустульозного дерматозу. У собак, уражених пухирчаткою листоподібною (pemphigus foliaceus), під час фази спокою пустульозного висипу шкірні ураження можуть бути представлені лише жовтуватими кірками та епідермальними комірцями (epidermal collarettes), а клінічні ураження можуть імітувати ті, що спостерігаються при поверхневій та поширеній піодермі (рис. 3.153 та 3.154). У цьому випадку цитологія з комірців може надати важливі вказівки для діагностики аутоімунного захворювання, коли спостерігається багато акантолітичних клітин (acantholytic cells).

Цитологічні знахідки

Цитологія, отримана з комірців (collarettes) у собак з піодермою, демонструє ту саму цитологію, що спостерігається у зразках з інтактних пустул.

Зразки менш клітинні та складаються з більшої кількості корнеоцитів або нуклеованих кератиноцитів, останні — із шипуватого та зернистого шарів, разом із багатьма цілими або зруйнованими каріолітичними нейтрофілами (ядерні смуги) та коками, як фагоцитованими, так і вільними на фоні препарату (Рис. 3.155\).

Як зазначалося, комірці (collarettes) можна виявити при всіх пустульозних захворюваннях, незалежно від причини.

При пухирчатці листоподібній (pemphigus foliaceus) цитологічне виявлення сегментоядерних нейтрофілів та акантолітичних кератиноцитів може спрямувати клініцистів на проведення гістопатологічного дослідження.


Рис. 3.153 Множинні та дифузні епідермальні комірці (epidermal collarettes) в англійського бульдога з ПФ (PF).

Рис. 3.154 Дуже великі та зливні епідермальні комірці (epidermal collarettes) у собаки з пухирчаткою листоподібною (PF).


Рис. 3.155 Цитологічні комірці: каріолітичні нейтрофіли з численними коками як внутрішньоцитоплазматично, так і на дні предметного скла

При відборі проб ерозій слід пам'ятати, що візуалізацію бактерій слід інтерпретувати з більшою обережністю, оскільки ерозії піддаються впливу забруднювачів навколишнього середовища та ротової порожнини. Вигляд уражень та анамнез орієнтують клініцистів на правильну інтерпретацію виявлених бактерій.

3.6.2 Ерозивні захворювання у котів

Епідермальні комірці (epidermal collarettes) є надзвичайно рідкісними у котів, оскільки пустули є дуже рідкісними ураженнями у цього виду. При пустульозних захворюваннях, таких як ПФ (PF), замість комірців частіше спостерігаються жовтуваті кірки, що свідчать про висихання пустул. У котів, уражених дерматофітозом (dermatophytosis), часто спостерігаються округлі ураження з лускатими краями, подібні до епідермальних комірців, але вони не є вторинними по відношенню до пустул.

3.7 Виразка

Як згадувалося в розділі, присвяченому методам діагностики, зразки з виразок (ulcers) зазвичай мають низьку якість і сильно забруднені кров'ю; з цієї причини виразкові захворювання рідко дають корисний матеріал. Тим не менш, існують деякі виразкові хвороби, для яких цитологія може забезпечити негайну діагностику.

3.7.1 Виразкові захворювання у собак

3.7.1.1 Глибока піодермія (Deep Pyoderma)

Виразки (ulcers) можуть характеризувати глибоку піодерму (deep pyoderma) у собак. Утворення виразок може бути спричинене самоушкодженням або виникати після глибоких уражень, наприклад, у випадках бактеріального целюліту чи фурункульозу. Виразки можуть бути локалізованими, як при піодермі мозолів (callus pyoderma), або поширюватися по всьому тілу. У всіх цих випадках виразкові ураження є вторинними і зазвичай не є прямим проявом бактеріальної інфекції (Ihrke 1996; Miller et al. 2013). У собак так звана мукокутанна піодерма (mucocutaneous pyoderma) характеризується депігментацією та виразкуванням шкіри, розташованим на слизово-шкірних з'єднаннях губ, повік, ніздрів і, рідше, анальних та генітальних з'єднаннях (Рис. 3.156 та 3.157\) (Bassett et al. 2004; Wiemelt et al. 2004). Ці особливі варіанти піодерми клінічно не відрізняються від деяких аутоімунних захворювань, таких як мукокутанний вовчак, і в багатьох випадках гістопатологічні дані також недостатні для остаточного діагнозу (Wiemelt et al. 2004; Olivry et al. 2015). Іншою формою глибокої піодерми, що характеризується виразковими ураженнями, є так звана ідіопатична рецидивна піодерма (idiopathic recurrent pyoderma) німецької вівчарки. Патогенез цієї форми піодерми нез'ясований, а роль бактерій у розвитку уражень є дискусійною, оскільки багато форм є ідіопатичними. Крім того, багато собак одужують без застосування антибактеріальних препаратів, а значне покращення при терапії на основі імуномодуляторів свідчить про імуноопосередкований патогенез (Рис. 3.158\) (Wisselink et al. 1990; Gross et al. 2005; Rosser 2006; Miller et al. 2013\). Як і у випадку з ерозіями,

Рис. 3.156 Виразковий блефарит у німецької вівчарки з мукокутанною піодермією (mucocutaneous pyoderma)


Рис. 3.157 Запальна депігментація та виразка слизово-шкірного з'єднання (mucocutaneous junction) ніздрі того самого собаки, що й на рис. 3.156.

Рис. 3.158 Множинні виразки, що кровоточать, на тулубі німецької вівчарки з ідіопатичною глибокою піодермією (idiopathic deep pyoderma)

Рис. 3.159 Цитологія глибокої піодерми: у цитоплазмі нейтрофіла присутні поодинокі кокоподібні бактерії (стрілка)

виразки можуть бути контаміновані непатогенними бактеріями, що надходять із навколишнього середовища, або, у випадках надмірного вилизування, перенесеними на шкіру з ротової порожнини. У таких випадках клініцисти повинні ретельно інтерпретувати наявність бактерій на основі клінічних уражень, з яких відбираються клітини.

Цитологічні знахідки

Зразки виразкової піодермії (ulcerative pyoderma) складаються з крові, аморфного детриту та великої кількості нейтрофілів і макрофагів, з варіабельною кількістю лімфоцитів і плазматичних клітин. Кератиноцити з різних шарів епідермісу завжди присутні.

Як зазначалося, бактерії є ключовою ознакою для цитологічної діагностики піодерми, однак їх наявність слід інтерпретувати з обережністю; велику кількість позаклітинних бактерій, розташованих скупченнями та розсіяних між запальними клітинами, слід розцінювати як контамінанти, тоді як невелика кількість внутрішньоклітинних бактерій має безсумнівне патологічне значення. Слід пам’ятати, що, як і при глибокій піодермі, особливо коли вона характеризується виразковими ураженнями, невиявлення бактерій є дуже частим явищем і не дозволяє виключити захворювання (Рис. 3.159).

3.7.1.2 Лейшманіоз

Собачий лейшманіоз (canine leishmaniasis) — це захворювання, яке клінічно характеризується великим поліморфізмом, і виразки дуже часто спостерігаються у хворих тварин (Gross et al. 2005; Solano-Gallego et al. 2009). В ендемічних зонах наявність кровоточивих виразок на кінчику хвоста

Рис. 3.160 Виразка на подушечці лапи собаки з лейшманіозом

Вушна раковина (pinna) дуже часто уражається у хворих собак; ураження на цих ділянках тіла зазвичай інтерпретуються як вторинні щодо васкуліту, хоча в більшості випадків біопсія шкіри не проводиться, або якщо й проводиться, то не завжди демонструє гістопатологічні ознаки васкуліту. Хронічні виразки, які зазвичай не загоюються, часто з підвищеними краями та зазвичай спостерігаються на ділянках тиску, таких як заплюсна (hock), лікоть (elbow) і зап'ясток (carpus), або на слизових оболонках, іноді можуть надавати діагностичні зразки (Рис. 3.160 та 3.161\).

Цитологічні знахідки

Як і при інших виразкових захворюваннях, цитологічні зразки з виразкових уражень дають гемоконтаміновані проби разом із великою кількістю запальних клітин. У зразках з виразок, що не кровоточать, можна виявити гранульоматозне/піогранульоматозне запалення з різною кількістю амастигот — від низької до дуже високої. Найпростіші зазвичай локалізуються в цитоплазмі макрофагів або вільно знаходяться на фоні препаратів після розриву клітин під час приготування зразків (Рис. 3.162\).

3.7.2 Виразкові захворювання у котів

Виразковий дерматит дуже поширений у котів, і більшість випадків спостерігаються після самотравмування у котів із сверблячою алергією, причому ураження переважно локалізуються на голові та шиї. Інші спонтанні запальні виразкові ураження у котів можна дослідити за допомогою цитології.


Рис. 3.161 Виразка слизово-шкірного з'єднання (mucocutaneous junction) статевого члена (penis) у собаки, ураженого лейшманіозом (leishmaniasis).

Рис. 3.162 Цитологія лейшманіозу: численні амастиготи як внутрішньоцитоплазматично, так і вільно на фоні препарату

3.7.2.1 Індолентна виразка котів (Feline Indolent Ulcer)

Котяча індолентна виразка (feline indolent ulcer, IU) — це характерне ураження, локалізоване на губі, яке іноді поширюється на фільтр носа (Colombini et al. 2001; Miller et al. 2013). Їх об'єднують у так званий еозинофільний гранульоматозний комплекс (eosinophilic granuloma complex, EGC), визнану нозологічну одиницю у котів, поряд з еозинофільною гранульомою (eosinophilic granuloma) та еозинофільною бляшкою (eosinophilic plaque). Остання, хоча іноді проявляється у вигляді виразок, частіше має вузлуватий характер, і тому детально розглядається разом із вузлуватими ураженнями.

Індолентна виразка (indolent ulcer) — це типова виразка шкіри, яка спостерігається на губах котів. Клінічно вони можуть бути поодинокими або симетричними на верхніх губах; ураження не болючі при пальпації та характеризуються гладкою, некровоточивою, жовтувато-рожевою поверхнею (Рис. 3.163).

Типова морфологія та локалізація ІВ (IU) зазвичай не потребують підтверджувальної цитології. Деякі автори включають як основне диференціальне захворювання плоскоклітинну карциному (SCC), яка у котів зазвичай є виразковою. На відміну від ІВ (IU), карциноми не мають гладкої та сухої поверхні, а мають неправильну форму та схильність до кровотечі та покриття кривавою кіркою; крім того, ПКК (SCC) не є симетричними та рідко вражають лише верхні губи. Підозра на ПКК (SCC) може виникнути лише тоді, коли тяжка ПКК (SCC), що починається з носового дзеркальця (nasal planum), залучає фільтр (filter) та верхні губи; у цих випадках можна провести цитологічні або гістопатологічні дослідження для диференціації між двома захворюваннями (Рис. 3.164).

Рис. 3.163 Симетрична та білатеральна виразка, що не кровоточить, на верхніх губах кота з індолентною виразкою


Рис. 3.164 Великі індолентні виразки на верхній губі, що імітують плоскоклітинну карциному

Цитологічні знахідки

Хоча виразкові ураження (IUs) включені до еозинофільної гранульоми кішки (EGC), їхній запальний інфільтрат не завжди характеризується наявністю еозинофілів, як можна було б очікувати. Гістопатологія багатьох виразкових уражень (IUs) характеризується незначною кількістю або відсутністю еозинофілів, що також може залежати від хронічності уражень (Gross et al. 2005\). Інша проблема пов'язана з характерною поверхнею виразкових уражень (IU), яка, будучи сухою та щільною, не може забезпечити отримання клітин при заборі матеріалу методом відбитків. Нарешті, мукокутанна локалізація неминуче призводить до забруднення зразків бактеріями з нормальної резидентної флори ротової порожнини (Рис. 3.165).

На ранніх стадіях захворювання забір матеріалу шляхом обережної поверхневої скарифікації може допомогти видалити перші поверхневі та контаміновані шари та зібрати значну кількість еозинофілів (рис. 3.166).

3.7.2.2 Еозинофільна гранульома

Як зазначалося, еозинофільна гранульома (EG) — це поліморфне ураження, яке варіюється від вузликів до виразок (Fondati et al. 2001; Bardagi et al. 2003; Gross et al. 2005; Miller et al. 2013).

Виразки зазвичай зумовлені вираженим еозинофільним інфільтратом дерми, що призводить до виразкування епідермісу. Клінічно типова виразкова гранулематозна ураження на


Рис. 3.165 Цитологія індолентної виразки: еозинофіли, ядерні смуги, агрегати кокоподібних бактерій (контамінація ротової порожнини) та детрит, зібрані з поверхні виразки.

Рис. 3.166 Цитологія індолентної виразки: багато еозинофілів

Рис. 3.167 Міжпальцева виразка (interdigital ulceration) у кота з еозинофільною гранульомою (eosinophilic granuloma)

на лапах та в міжпальцевих проміжках спостерігається в уражених котів (Рис. 3.167). Виразкові ураження, що належать до еозинофільної гранульоми котів, локалізуються в ротовій порожнині, де можна виявити поодинокі або множинні виразкові вузлики та бляшки (Рис. 3.168).

Цитологічні знахідки

Цитологія з міжпальцевих уражень ЕГ (EG) є складною для виконання і, як і у випадку будь-якої виразки, рідко дає зразки хорошої якості. Вторинна піодерма разом із постійним вилизуванням може додатково ускладнювати отримання зразків. У деяких випадках діагностичні слайди можна отримати за допомогою ТАП (FNB), що дозволяє збирати еозинофіли безпосередньо з дерми. Переважна популяція еозинофілів з великою кількістю макрофагів є типовими цитологічними знахідками; кількість нейтрофілів залежить від використаної методики відбору зразків та наявності вторинних інфекцій (Рис. 3.169\).

3.7.2.3 Герпесвірус

Вірус герпесу типу I (Type I herpesvirus) є етіологічним агентом котячого ринотрахеїту (feline rhinotracheitis), що спричиняє добре відомі респіраторні та очні симптоми (Suchy et al. 2000; Sánchez et al. 2012\).


Рис. 3.168 Еозинофільна гранульома: виразкові бляшки на язиці кота

Рис. 3.169 Цитологія еозинофільної гранульоми: багато еозинофілів та деякі макрофаги

Рис. 3.170 Виразки шкірного герпесвірусу та геморагічні кірки на носі та губах у кішки (Надано C. Caporali, Італія)

Вірусний тропізм до кератиноцитів рідко спричиняє ульцеративні ураження і зазвичай обмежується шкірою обличчя із залученням носа, морди та повік. У деяких випадках вірус може бути причиною тяжкого та поширеного некротичного дерматиту обличчя (necrotising facial dermatitis) (Рис. 3.170 та 3.171) (Flecknell et al. 1979; Hargis et al. 1999; Lee et al. 2010). Гістопатологічно ураження, спричинені герпесвірусом, характеризуються некротичним дерматитом із залученням епідермісу та стінки волосяного фолікула (муральний фолікуліт (mural folliculitis)) у поєднанні з вираженим еозинофільним та нейтрофільним дифузним запаленням дерми (Gross et al. 2005\). Діагностика герпесвірусу є дуже складною, але може бути встановлена, якщо при гістологічному дослідженні виявляються вірусні включення в ядрах кератиноцитів. На жаль, ці вірусні включення важко знайти в гістологічних зразках, і майже неможливо спостерігати їх за допомогою цитології (Рис. 3.172\).

Цитологічні знахідки

Мазки, отримані методом відбитків з виразок або нижньої поверхні кірок, завжди забруднені кров'ю та характеризуються еозинофільним ексудатом, змішаним із різною кількістю нейтрофілів і макрофагів (Рис. 3.173). Оскільки велика кількість еозинофілів зазвичай виявляється на ураженнях морди алергічних котів, слід бути обережним при встановленні діагнозу алергії лише на основі виявлення еозинофілів. Лікування системними стероїдами, яке часто застосовується для контролю багатьох алергічних захворювань, може мати серйозні наслідки у котів з герпесвірусною інфекцією.


Рис. 3.171 Тяжкий виразковий дерматит обличчя та набряк рогівки (corneal oedema) у кота з герпесвірусною інфекцією, який отримував хронічну стероїдну терапію.

Рис. 3.172 Гістологія герпесвірусу: внутрішньоядерні вірусні включення (стрілки), деякі з них амфофільні (тонка стрілка); зверніть увагу на еозинофільний інфільтрат у поверхневій дермі (головка стрілки) (Надано проф. Ф. Абрамо, Італія)


Рис. 3.173 Цитологія герпесвірусу: численні еозинофіли та макрофаги, зібрані за допомогою методики відбиткового мазка з внутрішньої поверхні кірки на морді.

Виразки, вкриті геморагічними кірками, відсутність свербежу та наявність в анамнезі попередніх симптомів з боку верхніх дихальних шляхів і кон'юнктивіту можуть спрямувати клініцистів на підозру вірусної інфекції та проведення біопсії шкіри.

3.7.2.4 Споротрихоз (Sporotrichosis)

Sporothrix schenckii — це убіквітарний диморфний гриб, що спричиняє споротрихоз, шкірне та підшкірне грибкове захворювання котів і собак. Захворювання спостерігається переважно в певних географічних регіонах, таких як США, та в деяких районах Південної Америки, наприклад, у Бразилії (Dunstan et al. 1986; Fleury et al. 2001; Crothers et al. 2009; Madrid et al. 2012; Miller et al. 2013; Silva et al. 2015\). Оскільки захворювання найчастіше спостерігається у котів і характеризується ураженнями шкіри на кінцівках, таких як голова та лапи, висловлюється припущення, що Sporothrix може проникати в дерму через укуси та подряпини.

Клінічно розрізняють три різні форми захворювання: локалізовану або фіксовану шкірну форму, яка, здається, частіше зустрічається у собак, шкірно-лімфатичну форму та дисеміновану форму, причому остання зазвичай асоціюється з лімфатичною формою (Crothers et al. 2009\). У котів найпоширенішою є шкірно-лімфатична форма, при якій шкірні ураження проявляються вузликами та виразками, а оскільки залучення лімфатичних судин створює переважно виразкові ураження, автор вважає за краще обговорювати це грибкове захворювання в групі виразкових уражень (Рис. 3.174, 3.175, та 3.176).


Рис. 3.174 Споротрихоз: множинні виразкові ураження на морді та вушній раковині (pinna) (Надано доктором А. Вієйра Перейра, Бразилія)

Рис. 3.175 Виразки та кірки на шиї (той самий кіт, що й на Рис. 3.174) (Надано доктором А. Вієйра Перейра, Бразилія)


Рис. 3.176 Виразковий дерматит вушної раковини (pinna) та спинки носа (bridge of the nose) у кота, ураженого споротрихозом (sporotrichosis) (Надано д-ром А. Вієйра Перейра, Бразилія)

Цитологічні знахідки

Цитологічні зразки демонструють численні макрофаги, заповнені грибковими тілами; останні зазвичай здаються менш численними у зразках, зібраних від собак (Рис. 3.177). Грибкові тіла можуть мати подвійну морфологію, варіюючи від овальної форми до більш характерної форми сигари розміром 2,5–5 мкм із тонким периферичним прозорим ореолом (Рис. 3.178). Як зазначалося, Sporothrix легко спостерігаються, але у собак та рідко у деяких котів фарбування за PAS або Грокоттом може допомогти виявити грибкові тіла, занурені в запальні клітини (Рис. 3.179 та 3.180).

3.8 Бляшки та вузли (Plaques and Nodules)

У домашніх улюбленців багато шкірних уражень ростуть як вузлики (nodules) або бляшки (plaques) і включають численні неопластичні (neoplastic) та не-неопластичні (non-neoplastic) (запальні) захворювання шкіри.

На жаль, шкірні вузлики клінічно не відрізняються один від одного; з цієї причини, щоб спростити обговорення запальних захворювань, що проявляються вузликами та бляшками, їх було поділено на основі наявності або відсутності інфекційних агентів. Таким чином, вони класифікуються на дві групи: інфекційні та паразитарні хвороби, при яких виявляється збудник-мікроорганізм або паразит, та стерильні хвороби, при яких причиною не є мікроорганізм.


Рис. 3.177 Цитологія споротрихозу: численні Sporothrix schenkii у цитоплазмі макрофагів та багатоядерних гігантських клітин

Рис. 3.178 Цитологія споротрихозу: при великому збільшенні чітко видно подвійну морфологію Sporothrix schenkii — округлу та сигароподібну.


Рис. 3.179 Цитологія споротрихозу (фарбування PAS): PAS-позитивні грибкові тіла не завжди легко розпізнати в зразках, що складаються з великої кількості запальних клітин.

Рис. 3.180 Цитологія споротрихозу (фарбування за Грокоттом): грибкові тіла забарвлюються в чорний колір на зеленому тлі

3.8.1 Інфекційні та паразитарні причини

3.8.1.1 Бактерії

Бактеріальні вузликові захворювання у собак і котів

Виключаючи папуло-нодулярні ураження, спричинені Staphylococci, розвиток вузликів у собак із піодермією зумовлений проникненням бактерій у дерму або підшкірну клітковину (subcutis).

Нокардіоз та актиномікоз

Ці вузлуваті форми глибокої піодермії спричинені глибоким проникненням у дерму та панікулус грампозитивних нитчастих бактерій, що належать до родини Actinomycetaceae.

Nocardia spp. є частково спирто-кислотостійкими бактеріями, серед яких комплекс N. asteroides включає N. brasiliensis та N. otitidiscaviarum, тоді як у котів найчастіше виявляють N. nova (Malik et al. 2006; Siak and Burrows 2013).

Актиномікоз спричинюється Actinomyces, спирто-кислотостійкими бактеріями, переважно представленими A. viscosus, A. hordeovulneris та A. odontolycus (Greene [2012]](#page-295-0)).

Список цих груп бактерій постійно розширюється з деякими змінами в їхніх назвах. Хоча обидві бактерії мають нитчасту морфологію, вони мають абсолютно різні середовища існування; Nocardia живе як сапрофіт у ґрунті та проникає в шкіру переважно через глибокі інфіковані рани, тоді як Actinomyces є коменсалом ротової порожнини та кишечника собак і котів і проникає в шкіру через укуси, а також через інфіковані рослинні сторонні тіла (Kirpensteijn and Fingland 1992; Gross et al. 2005; Greene 2012).

Шкірні ураження характеризуються поодинокими або множинними вузлами, які часто схильні до виразкування або утворення дренувальних нориць, з яких виділяється гнійний смердючий ексудат, що може містити видимі білі або коричневі зерна, подібні до тих, що спостерігаються при справжній міцетомі (рис. 3.181\). У котів з актиномікозом ураження частіше спостерігаються на кінцівках, морді та шиї — ділянках, найбільш схильних до укусів. У деяких випадках ураження представлені набряком та погано окресленими вузлами з панікулітом, особливо на ділянці живота; клінічні ознаки нагадують ті, що спостерігаються у котів з опортуністичними мікобактеріальними інфекціями (Miller et al. 2013) (рис. 3.182\).

Цитологічні знахідки

Цитологічно нитчасті мікроорганізми легко розпізнати за характерним силуетом. При малому збільшенні, за наявності, зерна складаються з позаклітинних скупчень бактерій і представлені у вигляді темно-синьої або червонуватої аморфної речовини, зануреної у нейтрофільне та макрофагальне запалення. Нейтрофіли є каріолітичними, а макрофаги — вакуолізованими та демонструють лейкофагоцитоз. При великому збільшенні розпізнаються видовжені, тонкі, нитчасті, часто розгалужені, лінійні або бісероподібні бактерії (Рис. 3.183 та 3.184).


Рис. 3.181 Зливні вузли та дренажні нориці на грудній клітці собаки з інфекцією Nocardia asteroides.

Рис. 3.182 Нокардіоз: дренажні нориці з виділенням зернистого гнійного ексудату у кота


Рис. 3.183 Множинне щільне скупчення бактерій (зерен) з тонкими та нитчастими Nocardia asteroides

Рис. 3.184 Численні коки, деякі палички та нитчасті бактерії, що належать до родини Actinomycetaceae, фагоцитовані нейтрофілами.

Неможливо типізувати бактерії за допомогою цитології, за допомогою якої можна визначити лише форму; для остаточної типізації обов'язковими є анаеробна культура або молекулярні тести, такі як ПЛР.

Ботріомікоз

У деяких випадках глибокий вузликовий піодерміт може бути пов'язаний із дермальною або гіподермальною локалізацією нерозгалужених та ненитчастих бактерій, таких як коки та паличкоподібні бактерії.

Глибокі інфекції, не пов'язані з нитчастими бактеріями, називаються ботріомікозом (Botryomycosis). Оскільки ненитчасті бактерії зазвичай не утворюють гранул, як це роблять деякі гриби при справжніх міцетомах, ця форма глибокої гранулярної бактеріальної інфекції також визначається заплутаним терміном бактеріальна псевдоміцетома (bacterial pseudomycetoma) (Scott 2007; Miller et al. 2013).

Найчастіше ізольовані бактерії включають P. aeruginosa, E. coli, Proteus spp., P. acne, S. marcescens, P. multocida тощо, які проникають у шкіру через контаміновані сторонні тіла та мають тенденцію розташовуватися великими скупченнями, оточеними та ізольованими запальними клітинами.

Клінічно можна спостерігати поодинокі або множинні вузли, припухлості та дренувальні нориці, а в рідкісних випадках ураження представлені абдомінальним панікулітом (abdominal panniculitis), що нагадує ураження, які спостерігаються у котів з опортуністичними мікобактеріальними інфекціями (opportunistic mycobacterial infections) (Рис. 3.185).

Рис. 3.185 Підшкірний вузол на кінцівці собаки з ботріомікозом

Рис. 3.186 Множинні підшкірні вузлики та дренувальні нориці на животі кота, інфікованого Rhodococcus equi (Надано доктором К. Капоралі, Італія)

та 3.186). Бактерії разом із периферичною реакцією хазяїна утворюють зерна, які клінічно розпізнаються як дрібні гранулярні утворення, занурені в гнійний ексудат (міцетомоподібні). Гістопатологічні зразки виявляють вузлувато-дифузний піогранулематозний дерматит і панікуліт із численними зернами, що нагадують гроно винограду (Рис. 3.187 та 3.188). На периферії зерен спостерігається еозинофільний матеріал, що складається з імуноглобуліну та фібрину, який називається реакцією Спендора–Гепплі. Ця реакція не є патогномонічною для ботріомікозу, оскільки завжди спостерігається при справжніх міцетомах. Іноді вона виявляється при глибокій піодермії, спричиненій нитчастими бактеріями (Actinomycetaceae), та в рідкісних випадках глибокої локалізації Microsporum canis (дерматофітна псевдоміцетома) (Gross et al. 2005\).

Цитологічні знахідки

Цитологічно, при малому збільшенні, гранули розпізнаються як аморфний базофільний матеріал, занурений у нейтрофільне та макрофагальне запалення (Рис. 3.189 та 3.190). При великому збільшенні розпізнаються коки та/або паличкоподібні бактерії, як вільні, так і фагоцитовані каріолітичними нейтрофілами; помітні численні вакуолізовані лейкофагоцитарні макрофаги разом із різною кількістю лімфоцитів (Рис. 3.191).


Рис. 3.187 Гістологія ботріомікозу: еозинофільний матеріал (зерно), що складається з нефіламентозних бактерій, занурених у піогранулематозний ексудат.

Рис. 3.188 Гістологія ботріомікозу: піогранулематозне запалення навколо скупчення бактерій


Рис. 3.189 Цитологія ботріомікозу (botryomycosis): скупчення бактерій, занурених у піогранульоматозне запалення (pyogranulomatous inflammation)

Рис. 3.190 Цитологія ботріомікозу: скупчення бактерій (зерно), нанесене на предметні скельця


Рис. 3.191 Цитологія ботріомікозу: при великому збільшенні видно коки та паличкоподібні бактерії, вільні або фагоцитовані нейтрофілами.

Мікобактеріоз

Мікобактерії — це група паличкоподібних, спирто-кислотостійких бактерій, які можна класифікувати на дві основні групи, а саме: облігатні та факультативні патогени, останні також відомі під термінами опортуністичні або атипові мікобактерії (Greene 2012; Laprie et al. 2013; Miller et al. 2013; Gunn-Moore 2014).

Ці мікроорганізми є збудниками трьох різних синдромів, а саме: туберкульозу (комплекс M. tuberculosis, до якого входять M. tuberculosis, M. bovis та M. microti), синдрому котячої лепри (M. lepraemurium, M. visibile та новий неідентифікований вид) та факультативно-патогенних опортуністичних сапрофітів (нетуберкульозний мікобактеріоз), які представляють групу повсюдних мікобактерій (M. fortuitum, M. smegmatis, M. genavense тощо), що живуть у ґрунті та воді і через травматичні рани або інфіковані сторонні тіла можуть спричиняти інфекції у котів з імунодефіцитом та, рідше, у собак. Інфекції, спричинені так званим комплексом Mycobacterium avium (MAC), також належать до останньої групи та часто описуються (Malik et al. 2000, 2004, 2013; Greene 2012).

Клінічні ураження характеризуються поодинокими або множинними вузлами, часто виразковими та з дренувальними норицями (Miller et al. 2013\).

У котів, уражених лепрою, Mycobacteria потрапляє підшкірно через укуси інфікованих щурів. Залежно від способу передачі, ураження характеризуються поодинокими або множинними вузлами різного розміру, особливо розташованими на кінцівках і часто виразкованими (Рис. 3.192 та 3.193\).

У собак було задокументовано самообмежувальну вузлувату форму мікобактеріозу, названу синдромом собачої лепри (canine leprosy syndrome), особливо в Австралії та Бразилії, при якій


Рис. 3.192 Виразковий вузол на передній кінцівці кота з котячою лепрою (Надано доктором В. Імбургія, Італія)

Рис. 3.193 Множинні еритематозні папуло-нодулярні ураження на морді кота, ураженого мікобактеріями, що належать до комплексу Mycobacterium avium (MAC) (Надано Ветеринарним центром Анакапрезе, Італія)

спостерігаються множинні вузлики на вухах і голові. Нещодавно в Європі вперше було зареєстровано випадок (Dedola et al. 2004). Собаки породи боксер представлені надмірно, а постійна локалізація уражень свідчить про те, що мікобактерії можуть передаватися через укуси комах (Smits et al. 2012\) (Рис. 3.194 і 3.195\).

У котів добре відомий характерний абдомінальний панікуліт, спричинений опортуністичними мікобактеріями з ліпідним тропізмом. Ураження варіюються від погано окреслених вузлів до фістул, які дренують гнійний ексудат, змішаний із жиром, що при хронічних нелікованих випадках призводить до руйнування всієї жирової тканини живота (Рис. 3.196 та 3.197\).

Цитологічні знахідки

Котяча лепра (feline leprosy) гістологічно поділяється на дві форми: лепроматозну (lepromatous) та туберкулоїдну (tuberculoid). У першій формі цитологічні зразки складаються з нейтрофілів та численних епітеліоїдних і гігантських клітин, заповнених внутрішньоцитоплазматичними мікобактеріями; у туберкулоїдній формі цитологія, натомість, характеризується меншою кількістю гігантських клітин і мікобактерій та вищою кількістю лімфоїдних клітин (Gross et al. 2005; Davies et al. 2006).

Цитологічні знахідки в перебігу мікобактеріальних інфекцій відрізняються залежно від збудника. При лепрі в мазках спостерігається піогранулематозне запалення з великою кількістю внутрішньоклітинних і позаклітинних ахроматичних лінійних стрижнеподібних ділянок, що являють собою незабарвлені бактерії (негативні зображення) (Рис. 3.198 та 3.199). Мікобактерії вкриті міколовою кислотою, яка не дозволяє стандартним барвникам (типу Романовського) проникати в мікроорганізм; тому для виявлення мікобактерій

Рис. 3.194 Множинні виразкові вузлики на вушній раковині (pinna) боксера з лепройдним синдромом собак (canine leproid syndrome) (Надано д-ром Л. Котта, Бразилія)


Рис. 3.195 Вузли різного розміру на вушній раковині (pinna) того самого собаки, що й на рис. 3.194 (Надано доктором Л. Коттою, Бразилія)

Рис. 3.196 Множинні виразки та дренувальні нориці у кота з панікулітом, спричиненим опортуністичними мікобактеріями (Надано доктором С. Фанфоні, Італія)


Рис. 3.197 Збільшене зображення уражень того самого кота, що й на рис. 3.196 (Надано доктором С. Фанфоні, Італія)

Рис. 3.198 Цитологія котячої лепри: численні макрофаги, заповнені лінійними ахроматичними просторами в цитоплазмі


Рис. 3.199 Цитологія котячої лепри: численні макрофаги, заповнені лінійними ахроматичними просторами в цитоплазмі

Фарбування за Цілем–Нільсеном (Ziehl–Neelsen, Z–N) є обов'язковим, при якому бактерії поглинають карболовий фуксин і зазвичай забарвлюються у яскраво-червоний колір (Рис. 3.200 та 3.201).

При атиповому (опортуністичному) мікобактеріозі макрофаги присутні в різній, але завжди високій кількості, тоді як кількість гігантських клітин видається несуттєвою, а запалення зазвичай є нейтрофільним та макрофагальним. Опортуністичні мікобактерії мають ліпідний тропізм, і тому їх слід гістологічно перевіряти в ліпідних краплях, оточених нейтрофільним та макрофагальним запаленням (Рис. 3.202). У багатьох випадках мікобактерії видно лише за допомогою фарбування за Цілем–Нільсеном або Файтом–Фарако (Рис. 3.203 та 3.204). При панікуліті, спричиненому опортуністичними мікобактеріями, цитологія подібна до тієї, що спостерігається при інших формах запалення жирової тканини, і бактерії також дуже важко побачити навіть при фарбуванні за Цілем–Нільсеном. Зразки складаються з сегментоядерних нейтрофілів разом із нормальними або пінистими ліпофагоцитарними макрофагами, а також можуть містити деякі лімфоцити та плазматичні клітини. При спеціальних фарбуваннях у жирі можна виявити кілька мікобактерій, але не в макрофагах (Рис. 3.205).

Інфекція, спричинена мікобактеріями комплексу Mycobacterium avium (MAC), гістологічно характеризується гранульоматозним/піогранульоматозним запаленням із варіабельною кількістю гігантських клітин та, у деяких варіантах, вираженою фібробластичною реакцією, яка цитологічно може імітувати саркому м'яких тканин із гігантськими клітинами.

При МАК зі слабкою фібробластичною реакцією кількість мікроорганізмів, тим не менш, є високою. Слід підкреслити, що типізувати мікобактерії за допомогою цитології неможливо, для чого обов'язковими є культуральні дослідження (часто складні у виконанні) або тести молекулярної біології (ПЛР).


Рис. 3.200 Цитологія котячої лепри: численні макрофаги, заповнені лінійними яскраво-червоними бактеріями в цитоплазмі (фарбування за Цілем–Нільсеном)

Рис. 3.201 Цитологія котячої лепри: при великому збільшенні мікобактерії, пофарбовані в червоний колір, легко впізнавані (фарбування за Цілем–Нільсеном)


Рис. 3.202 Гістологія опортуністичного мікобактеріозу: гранулематозний панікуліт (granulomatous panniculitis) з чітко окресленими центральними ліпідними вакуолями, в яких бактерії не виявляються при фарбуванні гематоксиліном та еозином (H–E staining).

Рис. 3.203 Гістологія опортуністичного мікобактеріозу: численні Z–N-позитивні бактерії в ліпідній вакуолі, оточеній піогранулематозним запаленням


Рис. 3.204 Гістологія опортуністичного мікобактеріозу: при великому збільшенні добре розпізнаються Z–N-позитивні бактерії.

Рис. 3.205 Цитологія опортуністичного мікобактеріозу: численні Z–N-позитивні бактерії присутні в ліпідному матеріалі, але не в цитоплазмі запальних клітин (Надано доктором В. Бертаццоло, Італія)

3.8.1.2 Найпростіші (Protozoa)

Лейшманіоз

Як уже згадувалося, шкірні ураження при лейшманіозі собак є дуже різноманітними, однак вузликові ураження описуються рідко. Окрім папуло-вузликової форми, описаної вище, яка вважається місцевою реакцією на укуси москітів у імунокомпетентних тварин, собаки, які страждають на системний лейшманіоз, можуть розвивати як поодинокі, так і множинні шкірні/підшкірні вузли (рис. 3.206 та 3.207) (Solano-Gallego et al. 2009). Лейшманіоз у котів трапляється дуже рідко, але хоча типологія шкірних уражень ще не охарактеризована, відомо, що коти, здається, розвивають вузли та виразкові ураження (рис. 3.208 та 3.209) (Poli et al. 2002; Pennisi et al. 2013).

Цитологічні знахідки

На відміну від деяких папульозних уражень, у тварин з лейшманіозом вузликові ураження зазвичай багаті на амастиготи. Запальні клітини представлені сегментоядерними нейтрофілами, макрофагами та змінною кількістю епітеліоїдних макрофагів і гігантських клітин; лімфоцити, а особливо плазматичні клітини, зазвичай численні (Gross et al. 2005\). Амастиготи видимі в цитоплазмі як гістіоцитів, так і нейтрофілів, а також розсіяні на фоні препарату після розриву деяких клітин під час приготування зразка (Рис. 3.210, 3.211, та 3.212).

Рис. 3.206 Поодинокий алопеційний вузол на морді собаки із системним лейшманіозом


Рис. 3.207 Множинні підшкірні вузлики у добермана із системним лейшманіозом

Рис. 3.208 Множинні шкірні вузлики на повіках кота з лейшманіозом (Надано доктором І. Філеччіа, Італія)


Рис. 3.209 Множинні шкірні вузлики на губах кота з лейшманіозом (Надано доктором І. Філеччіа, Італія)

Рис. 3.210 Гістологія котячого лейшманіозу: піогранулематозне запалення з великою кількістю амастигот Leishmania infantum у цитоплазмі як макрофагів, так і гігантських клітин


Рис. 3.211 Цитологія котячого лейшманіозу: численні амастиготи Leishmania infantum, як вільні, так і в цитоплазмі макрофагів та гігантських клітин. Зверніть увагу на велику кількість плазматичних клітин.

Рис. 3.212 Цитологія котячого лейшманіозу: численні амастиготи Leishmania infantum, як вільні, так і в цитоплазмі макрофагів та гігантських клітин

Токсоплазмоз і неоспороз

Toxoplasma gondii — це найпростіше, яке інфікує всіх теплокровних тварин. Коти є остаточними хазяями, тоді як як коти, так і некотичні тварини виступають проміжними хазяями. Передача Toxoplasma може відбуватися через проковтування ооцист із фекалій котів або через поїдання інфікованих проміжних тварин. Системний токсоплазмоз виникає у кошенят або у дорослих з імунодефіцитом, таких як коти, позитивні на вірус імунодефіциту котів (FIV) та/або вірус лейкемії котів (FeLV). Рідко повідомлялося про шкірну локалізацію тахізоїтів T. gondii у пацієнтів із системним захворюванням; шкірні ураження складалися з множинних шкірних та підшкірних вузликів (рис. 3.213 та 3.214) (Dubey and Carpenter 1993; Anfray et al. 2005; Little et al. 2005; Park et al. 2007; Kul et al. 2011; Greene 2012\). Рідко повідомлялося про шкірну локалізацію Toxoplasma у собак (Hoffmann et al. 2012). Інфекція Neospora caninum із залученням шкіри була описана у собак (Dubey et al. 1995; La Perle et al. 2001; Perl et al. 1996; Ordeix et al. 2002; Greene 2012; Donahoe et al. 2015; Legnani et al. 2016; Mann et al. 2016). У більшості цих випадків ураження були вторинними щодо імуносупресивної терапії кортикостероїдами (Lloret et al. 2002). Шкірні ураження здебільшого характеризувалися множинними вузликами та дренувальними ходами, а також гістологічними ознаками піогранулематозного дерматиту, багатого на тахізоїти (рис. 3.215\).

Цитологічні знахідки

Цитологічно шкірна локалізація обох найпростіших характеризується нейтрофільним та макрофагальним запаленням із великою кількістю фагоцитованих тахізоїтів.

Рис. 3.213 Шкірний токсоплазмоз: множинні підшкірні вузлики на шиї кота (Надано доктором К. Капоралі, Італія)


Рис. 3.214 Шкірний токсоплазмоз: алопецичні вузлики на вушній раковині (pinna) того самого кота, що й на рис. 3.213 (Надано доктором К. Капоралі, Італія)

Рис. 3.215 Шкірний неоспороз: виразкуватий вузол у собаки (Надано д-ром Дж. Занною, Італія)

Рис. 3.216 Цитологія токсоплазмозу: піогранулематозне запалення. Зверніть увагу на наявність численних найпростіших у цитоплазмі макрофагів.

Коли тахізоїти знаходяться внутрішньоцитоплазматично, вони зазвичай скупчені та містяться в псевдоцисті, яка називається паразитофорною вакуолею (parasitophorous vacuole); на цій стадії їх можна сплутати з амастиготами Leishmania spp. (Рис. 3.216). Характерний силует найпростіших легше розпізнати, коли паразити знаходяться вільно на фоні препарату, а не внутрішньоклітинно. Тахізоїти мають розміри 6–7 × 2–3 мкм, з овальними ядрами та базофільною цитоплазмою, і легко ідентифікуються, коли їхній серпоподібний силует чітко виражений (Рис. 3.217, 3.218, та 3.219).

Toxoplasma gondii та N. caninum неможливо диференціювати за допомогою цитології; для їх ідентифікації слід застосовувати серологію, імуногістохімію, електронну мікроскопію або ПЛР.

3.8.1.3 Гельмінти

Дірофіляріоз

Дорослі черви Dirofilaria repens живуть у підшкірній клітковині собак і котів, де статевозрілі самиці вивільняють мікрофілярії (личинка 1) у кров. Хоча D. repens, ймовірно, спричиняє субклінічне захворювання у собак, було зареєстровано велику кількість неспецифічних шкірних проявів (наприклад, еритема, папули, вузлики, алопеція та свербіж) (Hargis et al. 1999; Tarello 2002; Miller et al. 2013\).


Рис. 3.217 Цитологія токсоплазмозу: численні серпоподібні тахізоїти T. gondii, як вільні, так і в цитоплазмі макрофага.

Рис. 3.218 Цитологія неоспорозу: піогранулематозне запалення. Зверніть увагу на наявність численних найпростіших у цитоплазмі макрофагів та гігантських клітин.


Рис. 3.219 Цитологія неоспорозу: при великому збільшенні чітко видно типову серпоподібну форму найпростіших Neospora caninum.

Однак у цих звітах наявність D. repens у шкірних ураженнях не завжди була підтверджена; таким чином, роль паразитів у розвитку уражень лише передбачалася (Tarello 2002). У нещодавньому дослідженні 16 собак єдиними спостережуваними ураженнями були поодинокі або множинні підшкірні вузли, що містили дорослих черв'яків та мікрофілярії (Albanese et al. 2013\)). Вузли шкірного дірофіляріозу можуть варіюватися за розміром і часто ледь помітні при пальпації, оскільки вони локалізовані в підшкірній клітковині (panniculus), нормальному середовищі існування дорослих черв'яків (Рис. 3.220).

Цитологічні знахідки

Цитологічні знахідки варіюють залежно від того, чи складається вузлик лише з дорослих червів, чи виникла вторинна запальна реакція після вивільнення личинок у дерму.

В останніх випадках препарати характеризуються змінною кількістю мікрофілярій, занурених в ексудат, що складається з багатьох слабко дегенерованих нейтрофілів та змінної кількості вакуолізованих макрофагів (Рис. 3.221 та 3.222). У деяких випадках спостерігається невелика кількість еозинофілів. Коли дорослі черви повністю займають вузлики, а вторинна запальна реакція ще відсутня, частини тіла деяких дорослих червів неминуче потрапляють у зразок при тонкоголковій аспіраційній біопсії (FNB). У таких випадках на препаратах можна спостерігати невеликі фрагменти матки, що містять численні яйця та незрілі личинки (Рис. 3.223, 3.224, 3.225, 3.226, 3.227, та 3.228; Giori et al. 2010).


Рис. 3.220 Невеликий підшкірний вузлик, що містить дорослих червів Dirofilaria repens

Рис. 3.221 Цитологія шкірного дирофіляріозу: численні мікрофілярії, занурені у піогранульоматозне запалення


Рис. 3.222 Цитологія шкірного дирофіляріозу: незріла личинка Dirofilaria repens

Рис. 3.223 Гістологія дирофіляріозу: макрофілярія самиці Dirofilaria repens у глибокому шарі дерми (deep dermis), оточена слабким запаленням (mild inflammation).


Рис. 3.224 Гістологія дирофіляріозу: зріз дорослої самиці гельмінта, в якому видно матку, заповнену незрілими мікрофіляріями.

Рис. 3.225 Цитологія при дірофіляріозі: фрагмент матки, заповнений яйцями та мікрофіляріями


Рис. 3.226 Цитологія дирофіляріозу: численні яйця та личинки в матці

Рис. 3.227 Цитологія дірофіляріозу: численні незрілі личинки


Рис. 3.228 Цитологія дирофіляріозу: (A) яйця на різних стадіях; (B) личинка всередині яйцевої оболонки; (C) вільні личинки на різних стадіях

Клініцисти повинні знати, що відбір мікрофілярій зі шкірного вузлика, який дає гемоконтамінований зразок без запальних клітин, не слід інтерпретувати як шкірну локалізацію червів; насправді це може лише свідчити про наявність мікрофіляріємії.

3.8.1.4 Гриби (Fungi)

Дерматофітний керіон (Dermatophytic Kerion)

Дерматофітний керіон — це піогранулематозне вузликове захворювання, спричинене проникненням дерматофітів у дерму внаслідок розриву інфікованих фолікулів. Вважається, що воно є результатом аномальної імунної відповіді на дерматофіти, які інфікують волосся, і внаслідок розриву стінки фолікула виникає реактивне гранулематозне запалення. Керіони зазвичай спостерігаються як поодинокі вузли, розташовані переважно на морді, особливо на спинці носа та губах, але в багатьох собак вони можуть бути численними та поширюватися по всьому тілу. На ранній стадії керіони характеризуються округлим вузлом, зазвичай ґудзикоподібної форми, вкритим волоссям та кірками ексудату, в якому можуть бути наявні множинні дренажні ходи, що виділяють гнійний ексудат. За кілька днів він стає алопеційним.

Рис. 3.229 Керіон дерматофітний: вузол, вкритий кіркою гнійного ексудату, що виділяється з норицевих ходів

з гладкими до нерівних поверхнями, на яких часто видно численні дрібні дренажні ходи, що виділяють гнійний ексудат (Рис. 3.229, 3.230, 3.231 та 3.232). Хоча деякі автори анекдотично стверджують, що керіони часто спричиняються M. gypseum та T. mentagrophytes (Miller et al 2013), у деяких роботах M. canis був найчастіше ізольованим дерматофітом (Koutinas et al 2003; Albanese and Caruso 2007; Cornegliani et al 2009).

Цитологічні знахідки

Гістопатологія дерматофітного керіону характеризується множинними піогранульомами, вторинними до розриву стінки фолікула та подальшого поширення інфікованих стрижнів волосся в дерму (рис. 3.233) (Gross et al 2005). Зрізи зазвичай складаються із сегментоядерних нейтрофілів, макрофагів і дуже невеликої кількості епітеліоїдних макрофагів та гігантських клітин. У деяких випадках можна виявити значну кількість еозинофілів. У більш вдалих зразках можна знайти, вільно або в цитоплазмі нейтрофілів та макрофагів, різну кількість грибкових артроконідій, що дозволяє швидко діагностувати дерматофітію. Округлі, овальні або видовжені базофільні тільця розміром 2–5 мкм, оточені тонким світлим ореолом, характеризують дерматофітні артроконідії (рис. 3.234 та 3.235). Коли грибкові елементи є рідкісними та важко виявляються, зрізи можна фарбувати спеціальними барвниками, такими як


Рис. 3.230 Дерматофітний керіон: еритематозний та алопецичний вузол на спинці носа у собаки

Рис. 3.231 Дерматофітний керіон: алопецичний дерматофітний керіон на морді


Рис. 3.232 Дерматофітний керіон: множинні алопецичні вузлики на губах та повіках пінчера

Рис. 3.233 Гістологія дерматофітного кериона: фрагмент інвазованого стрижня волосини, оточений піогранулематозним запаленням. Зверніть увагу на PAS-позитивні артроконідії, пофарбовані у малиновий колір.


Рис. 3.234 Цитологія дерматофітного керіона: нейтрофіли, макрофаги та численні артроконідії M. canis

Рис. 3.235 Цитологія дерматофітного керіона: при великому збільшенні спори розпізнаються як округлі або овальні тільця, оточені прозорим ореолом.

Рис. 3.236 Цитологія дерматофітного керіона (фарбування PAS): забарвлені в маджентові кольори тільця є артроконідіями дерматофітів.

PAS або Grocott's, які забарвлюють грибкові тіла відповідно в малиновий або чорний колір (Рис. 3.236). На жаль, фарбування PAS забарвлює не лише грибкові тіла, але й внутрішньоцитоплазматичний матеріал або матеріал, присутній на тлі; тому, якщо артроконідій мало і вони розсіяні у висококлітинному запаленні, перевагу надають фарбуванню Grocott's (Рис. 3.237).

Дерматофітна псевдоміцетома (Dermatophytic Pseudomycetoma)

Дерматофітний псевдоміцетома — це рідкісне грибкове вузликове піогранулематозне захворювання, що характеризується атиповою локалізацією Microsporum canis у дермі. Оскільки лише справжні міцетоми зазвичай локалізуються в дермі та утворюють гранули, формування гранул під час дерматофітної інфекції є абсолютно ненормальним. З цієї причини ці глибокі вузликові інфекції визначаються як дерматофітний псевдоміцетома. На сьогоднішній день M. canis є єдиним видом, виділеним при дерматофітному псевдоміцетомі. Вони найчастіше спостерігаються у котів, особливо у довгошерстих порід, таких як перська кішка, хоча також повідомлялося про випадки у котів DSH (Thian et al. 2008; Miller 2010; Chang et al. 2011\); навпаки, у собак це реєструється рідко (Abramo et al. 2001). Зазвичай, оскільки дерматофіти є кератинофільними грибами, вони


Рис. 3.237 Цитологія дерматофітного керіону (фарбування за Грокоттом): артроконідії, пофарбовані в чорний колір на зеленому тлі.

виключно інфікують зовнішні кератинові структури, такі як луска, волосся та нігті. З невідомих досі причин M. canis іноді локалізується глибоко в дермі або панікулюсі, спричиняючи поодинокі або множинні вузлики, особливо на голові, тулубі та хвості (Рис. 3.238).

Вузлики часто виразковуються та містять жовтувато-білі зерна, що являють собою суміш грибів і піогранулематозного запалення (Рис. 3.239 та 3.240). Гістологічно ураження характеризуються тяжким вузликовим піогранулематозним запаленням навколо численних грибкових агрегатів, оточених типовою антигенною реакцією (реакція Сплендора–Геплі; Рис. 3.241, 3.242 та 3.243) (Gross et al. 2005).

Цитологічні знахідки

Зрізи характеризуються вираженим гранулематозним запаленням із великою кількістю нейтрофілів, макрофагів, епітеліоїдних клітин та численних гігантських клітин, розташованих навколо зерен; останні складаються з аморфного, від зернистого до грубого темно-синього матеріалу, що являє собою реакцію Сплендора–Гепплі (Splendore–Hoeppli), яка спостерігається при гістопатології та містить багато грибкових тілець (Рис. 3.244 і 3.245). Цей темно-синій матеріал разом із грибковими тільцями переважно фагоцитується епітеліоїдними макрофагами та гігантськими клітинами (Рис. 3.246). При великих збільшеннях можна розпізнати, як на периферії, так і всередині зерен, багато грибів у вигляді коротких та деформованих форм.


Рис. 3.238 Виразкована бляшка на морді кота з дерматофітним псевдоміцетомою

Рис. 3.239 Виразкуваний вузол, з якого виділяється жовтуватий зернистий ексудат (Надано д-ром Ф. Неччі, Італія)


Рис. 3.240 Зверніть увагу на жовті зерна, які характеризують дерматофітний псевдоміцетома (Надано доктором Ф. Неччі, Італія)

Рис. 3.241 Гістологія дерматофітного псевдоміцетоми: множинні гранулематозні вузлики


Рис. 3.242 Гістологія дерматофітного псевдоміцетоми (PAS-забарвлення): вузлики є PAS-позитивними

Рис. 3.243 Гістологія дерматофітного псевдоміцетоми: при великому збільшенні чітко розпізнається піогранулематозне запалення, що складається з численних гігантських клітин.


Рис. 3.244 Цитологія дерматофітного псевдоміцетоми: великий аморфний глибоко базофільний матеріал оточений піогранулематозним запаленням

Рис. 3.245 Цитологія дерматофітної псевдоміцетоми: макрофаги та гігантські клітини, що атакують аморфний темно-синій матеріал


Рис. 3.246 Цитологія дерматофітного псевдоміцетоми: макрофаги та гігантські клітини, які фагоцитують глибоко базофільний безклітинний матеріал

гіфи, часто септовані та з розгалуженнями, і численні великі та везикулярні тільця, округлої або овальної форми, з товстою стінкою, морфологічно подібною до стінки хламідоспор (Рис. 3.247). Зерна необхідно ретельно оглядати для виявлення грибів, які, як правило, забарвлюються лише частково при використанні стандартних швидких барвників. Для кращого розпізнавання мікроорганізмів можна застосувати фарбування за методом PAS або Грокотта (Рис. 3.248 та 3.249\).

Феогіфомікоз (Phaeohyphomycosis)

Феогіфомікоз (Phaeohyphomycosis) включає групу глибоких мікозів, що вражають як котів, так і собак, при яких гриби локалізуються в дермі та/або панікулюсі (Gross et al. 2005; Greene 2012). Ця група грибів включає багато різних сапрофітних, вільноіснуючих цвілевих грибів навколишнього середовища, які у тварин зі зниженою імунокомпетентністю можуть спричиняти вузликові ураження після імплантації контамінованих сторонніх тіл (Greene 2012; Miller et al. 2013). Грибкові ізоляти належать до різних груп, і перелік мікроорганізмів, що спричиняють феогіфомікоз, зростає згідно з літературою; серед них повідомляється про Alternaria alternata, Bipolar spp., Curvularis spp., Phialophora verrucosa, Fonsecaea та багато інших (Fondati et al. 2001; Abramo et al. 2002; Beccati et al. 2005).


Рис. 3.247 Цитологія дерматофітного псевдоміцетоми: септовані гіфи видимі на периферії гранули.

Рис. 3.248 Цитологія дерматофітної псевдоміцетоми (фарбування PAS): септовані гіфи у вигляді великих округлих грибкових тіл, забарвлених у малиновий колір


Рис. 3.249 Цитологія дерматофітної псевдоміцетоми (фарбування за Грокоттом): септовані гіфи та великі округлі грибкові тіла, пофарбовані в чорний колір

Поодинокі або множинні вузлики, часто виразковані, зазвичай розташовані на кінцівках та носі, рідко поширюються лімфатичними шляхами на прилеглі ділянки без метастазування. Гриби, що входять до групи феогіфомікозу (phaeohyphomycosis), є деметієвими (темними) грибами, оскільки при культивуванні вони утворюють пігментовані грибкові колонії (Рис. 3.250\). Деякі плісені також можуть бути темними за своєю природою, і в таких випадках вузлики на тваринах можуть мати чорну пігментацію (Рис. 3.251 та 3.252).

Цитологічні знахідки

Зрізи характеризуються гранулематозним запаленням із великою кількістю нейтрофілів, від сегментоядерних до помірно дегенеративних, у супроводі змінної кількості епітеліоїдних макрофагів та численних багатоядерних гігантських клітин; можна виявити поодинокі лімфоцити та плазматичні клітини. Гриби представлені септованими та розгалуженими гіфами різної довжини, разом із дріжджоподібними округлими тілами різного розміру, везикулярного вигляду, з деформованим профілем та товстою стінкою, що нагадують хламідоспори. Гриби часто дуже численні та великі, тому їх рідко спостерігають у цитоплазмі запальних клітин. З цієї причини багато цитологічних зразків характеризуються великими грибковими агрегатами, перемішаними із запальними клітинами. В інших випадках гриби мають менший розмір та короткі деформовані гіфи (Рис. 3.253, 3.254, та 3.255\). У випадках, коли гриби мають пігментовану природу, на цитологічних препаратах також можна виявити темні грибкові тіла (Рис. 3.256\). На цитологічних препаратах гриби зазвичай численні, але іноді їх мало; у таких випадках для їх виявлення використовують спеціальні фарбування, такі як PAS та Grocott.


Рис. 3.250 Феогіфомікоз: пігментовані колонії Phialophora verrucosa (Надано проф. А. Пеано, Італія)

Рис. 3.251 Феогіфомікоз: пігментований та виразкований вузол на носі кота (Надано доктором Д.Н. Карлотті, Франція)


Рис. 3.252 Пігментоване новоутворення на носі кота, ураженого феогіфомікозом (Надано доктором Ф. Бастеллі, Італія)

Рис. 3.253 Цитологія феогіфомікозу: непігментовані, видовжені та розгалужені гіфи разом із округлими грибковими тілами занурені в некротичний фон.


Рис. 3.254 Цитологія феогіфомікозу: незабарвлені, дрібні, округлі до овальних грибкові тіла фагоцитуються макрофагами.

Рис. 3.255 Гістологія феогіфомікозу (фарбування PAS): PAS-позитивні видовжені та розгалужені гіфи та округлі грибкові тіла, занурені в некротичний фон


Рис. 3.256 Цитологія феогіфомікозу: пігментовані, видовжені та розгалужені гіфи, занурені в піогранулематозне запалення

Криптококоз

Криптококоз є найчастіше спостережуваною формою системного мікозу у котів; це захворювання рідко спостерігається у собак. C. neoformans та C. gattii є найпоширенішими зареєстрованими видами, які мають різні біологічні резервуари, що переважно є послідом голубів для першого та евкаліптовими рослинами для C. gattii.

Оскільки криптококоз (cryptococcosis) є системним захворюванням, у багатьох уражених пацієнтів можуть розвиватися респіраторні та неврологічні ознаки (Malik et al. 2001; Xiarong and Heitman 2006; Martins et al. 2011; Greene 2012; Miller et al. 2013\).

У деяких тварин грибки можуть поширюватися на шкіру, спричиняючи вузликові ураження, які можуть бути поодинокими або множинними, часто виразкованими та розташованими переважно на морді, голові та кінцівках (Рис. 3.257, 3.258 та 3.259\).

Цитологічні знахідки

У цитопатологічних зразках грибкові тіла є дуже численними і зазвичай асоційовані із запаленням, що складається переважно з макрофагів та гігантських клітин і невеликої кількості нейтрофілів. Грибкові тіла завжди дуже численні, тому легко виявляються в цитоплазмі запальних клітин (Рис. 3.260) (Gross et al. 2005).


Рис. 3.257 Множинні вузлики, деякі з них виразковані, на морді та вушній раковині (pinna) кота зі шкірною локалізацією криптококозу.

Рис. 3.258 Множинні вузлики на вушній раковині (pinna) того самого кота, що й на рис. 3.257


Рис. 3.259 Криптококоз собаки: поодинокий виразковий вузол на шиї котон-де-тулеара (Coton de Tulear)

Рис. 3.260 Гістологія криптококозу: велика ахроматична капсула та брунькування з вузькою основою характеризують гриб криптокок (cryptococcus fungus).

Cryptococcus neoformans — це диморфний гриб, який у тканинах набуває характерної дріжджоподібної морфології: округлої або овальної форми, діаметром 4–20 мкм, з округлим, овальним або еліптичним ядром та характерною широкою мукополісахаридною капсулою, яка не забарвлюється звичайними швидкими барвниками типу Романовського. Ця велика ахроматична перицелюлярна ділянка змінного розміру є ознакою криптококозу, разом із типовим однополярним брунькуванням з вузькою основою, що надає характерного вигляду краплі. Послідовні утворення однополярного брунькування можуть призводити до появи структур, подібних до коротких гіф (псевдогіф) (Рис. 3.261 та 3.262).

Велика капсула та типове брунькування з вузькою основою краще візуалізуються при використанні спеціальних фарбників для грибів, таких як PAS та Grocott (Рис. 3.263\).

Ще одним швидким методом фарбування, який дуже корисний для візуалізації капсули, є туш (India ink). Нанесення кількох крапель туші на щойно приготовлений, ще вологий мазок, дозволяє отримати на чорному фоні чудову візуалізацію незабарвлених капсул у вигляді великого та чіткого ореолу (Рис. 3.264\).

Рис. 3.261 Цитологія криптококозу: піогранулематозне запалення з великою кількістю грибкових тіл


Рис. 3.262 Цитологія криптококозу: типове брунькування з вузькою основою (стрілка)

Рис. 3.263 Цитологія криптококозу (фарбування PAS): чітко розпізнаються вузькобазове однополярне брунькування та псевдогіфи.


Рис. 3.264 Цитологія криптококозу (туш): за допомогою туші капсула Cryptococcus spp. візуалізується як ахроматична периферична ділянка.

3.8.2 Стерильні захворювання

Ця група захворювань включає кілька розладів різної природи, які об'єднує характеристика відсутності інфекційного мікроорганізму як причини. Для деяких захворювань, наведених нижче, патогенез є зрозумілим, тоді як для інших він повністю невідомий.

Гіперчутливість, імуноопосередковані розлади, метаболічні захворювання, відкладення в шкірі або накопичення ліпідів чи мінеральних солей, а також травматичні ураження можуть бути причиною розвитку одиничних або множинних вузлових уражень, що спостерігаються у собак і котів.

3.8.2.1 Мінералізація шкіри (Cutaneous Mineralization)

Мінералізація шкіри характеризується відкладенням солей кальцію в дермі, епідермісі та рідко в підшкірній клітковині (Scott and Buerger 1988; Gross et al. 2005; Tafti et al. 2015).

Окрім кальцинозу шкіри (calcinosis cutis), розглянутого в розділі папуло-нодулярних уражень та майже виключно спостережуваного у собак зі спонтанним або ятрогенним гіперкортицизмом, існують інші форми мінералізації, що характеризуються поодинокими або множинними шкірними вузликами.

Метастатичний кальциноз (metastatic calcinosis) внаслідок хронічної хвороби нирок описаний у котів, але рідко у собак (Gross 1997). Уражені тварини розвивають гіперкальціємію через зміну співвідношення Ca:P, особливо коли добуток Ca:P перевищує значення 70. Ураження являють собою дрібні, щільні, неправильної форми та часто виразковані вузлики, локалізовані на лапах та між пальцями (Рис. 3.265 та 3.266) (Bertazzolo et al 2003). Дистрофічний кальциноз (dystrophic calcinosis) виникає внаслідок травматичних причин, при яких відкладення кальцію (calcium) відбувається в пошкодженій тканині, що, як вважається, має відбуватися при кальцинозі обмеженому (calcinosis circumscripta). Нарешті, при ідіопатичному шкірному кальцинозі (idiopathic cutaneous calcinosis) шкірні вузлики описують у пацієнтів без анамнезу травми та без гіперкальціємії.

Calcinosis circumscripta — це форма кальцинозу, клінічно охарактеризована поодиноким вузлом різного розміру, який спостерігається переважно на точках тиску або пальцях, ймовірно, тому що ці ділянки шкіри більш схильні до травм (Doerr et al. 2013; Gross et al. 2005\). Молоді німецькі вівчарки та ротвейлери, здається, є надмірно представленими, але ураження можуть розвиватися у будь-якої породи (Рис. 3.267 та 3.268).

Клінічною ознакою, що вказує на наявність мінеральних солей у шкірному вузлику, є характерне відчуття хрускоту, яке оператор може відчути після проходження голки в мінералізовану тканину під час взяття зразка. Крім того, ще одним макроскопічним показником мінерального складу вузлика є типовий білуватий, крейдоподібний вигляд зібраного матеріалу при нанесенні на предметне скло (Рис. 3.269).

Рис. 3.265 Міжпальцеве набрякання з кальцифікованим вузликом у кота з хронічною хворобою нирок (Надано доктором В. Бертаццоло, Італія)


Рис. 3.266 Рентгенографія лап, на якій спостерігаються множинні кальцифіковані міжпальцеві ділянки (Надано доктором Е. Антоніацці, Італія)

Рис. 3.267 Множинні вузлики на лапі вест-хайленд-вайт-тер'єра (WHWT) з кальцинозом обмеженим (calcinosis circumscripta)


Рис. 3.268 Кальциноз обмежений (Calcinosis circumscripta): множинні ділянки мінералізації

Рис. 3.269 Крейдоподібний вигляд матеріалу, зібраного з мінералізованого вузлика.

Цитологічні знахідки

Солі кальцію (Calcium salts) цитологічно характеризуються аморфним, крапкоподібним, зернистим, ромбоподібним або голкоподібним безклітинним матеріалом, який забарвлюється у фіолетовий до блідо-блакитного кольору, хоча в багатьох випадках він є прозорим (Рис. 3.270). Кальцій (Calcium) діє як справжнє стороннє тіло; таким чином, у мазках з кальцинозу обмеженого (calcinosis circumscripta) або інших кальцифікованих уражень можна спостерігати піогранулематозне запалення з макрофагами та багатоядерними гігантськими клітинами, які атакують фрагменти мінеральних солей (Рис. 3.271, 3.272, та 3.273\).

Склад кальцію в мінералізованій тканині можна визначити за допомогою фарбування за фон Косса, яке забарвлює в чорний колір ділянки, де були присутні солі кальцію (Рис. 3.274).

3.8.2.2 Еозинофільна гранульома та еозинофільна бляшка

У котів еозинофільна гранульома (eosinophilic granuloma, EG), еозинофільна бляшка (eosinophilic plaque, EP) та індолентна виразка (indolent ulcer, IU) об'єднуються в так званий еозинофільний гранульомний комплекс (eosinophilic granuloma complex, EGC). Оскільки ці ураження демонструють значні відмінності за клінічними проявами та гістопатологічними знахідками, визначення EGC вважається застарілим, і багато дерматологів надають перевагу використанню більш загального терміна котячий еозинофільний дерматит (feline eosinophilic dermatitis) (Fondati et al. 2001; Miller et al. 2013). Єдиним спільним аспектом цих уражень є наявність еозинофільного інфільтрату (Gross et al. 2005).

Рис. 3.270 Цитологія calcinosis circumscripta (кальцинозу обмеженого): аморфний, безклітинний та зернистий матеріал, що представляє солі кальцію (calcium).


Рис. 3.271 Гістологія calcinosis circumscripta (кальцинозу обмеженого): численні гігантські клітини, що оточують аморфні та гранулярні солі кальцію.

Рис. 3.272 Цитологія calcinosis circumscripta (кальцинозу обмеженого): численні гігантські клітини, що оточують аморфні, прозорі солі кальцію.


Рис. 3.273 Цитологія calcinosis circumscripta (кальциноз обмежений): дві гігантські клітини, що оточують аморфні, прозорі солі кальцію.

Рис. 3.274 Цитологія кальцинозу обмеженого (calcinosis circumscripta) (фарбування за методом фон Косса): ділянка, в якій були присутні солі кальцію, забарвлена в чорний колір при фарбуванні за фон Косса.

Еозинофільна гранульома (eosinophilic granuloma) клінічно проявляється різними ураженнями, але в більшості випадків запальні клітини призводять до вузликових уражень. ЕГ дуже поширена у котів і рідкісна у собак.

У котів може розвиватися одиничний вузлик на підборідді, або, точніше, в ділянці між нижньою губою та підборіддям (Рис. 3.275). Лінійне, шнуроподібне вузликове ураження, розташоване вздовж заднього профілю одного або обох стегон, добре відоме у котів; завдяки своїй конфігурації ця форма ЕГ називається лінійною еозинофільною гранульомою (Рис. 3.276\).

Поверхня лінійної гранульоми (linear granuloma) часто вкрита лусочками та кірками, але при пальпації ураження помітна наявність дрібних вузликів, які в деяких випадках також видно при візуальному огляді.

Нарешті, не є рідкістю спостерігати вузлики та бляшки в ротовій порожнині, особливо на твердому піднебінні (hard palate) та язиці (tongue) (Рис. 3.277\). Макроскопічною характеристикою, спільною для всіх форм ЕГ, яка підсилює клінічну підозру, є жовтувато-рожевувата поверхня. Причиною більшості випадків ЕГ є гіперчутливість (hypersensitivity disease), хоча повідомлялося також про ідіопатичні причини, особливо в молодих котів.

Еозинофільна гранульома у собак трапляється дуже рідко і спостерігається переважно у вигляді виразкових вузликів та бляшок у ротовій порожнині, особливо у сибірського хаскі та кавалер-кінг-чарльз-спанієля (Madewell et al. 1980; Joffe and Allen 1995; Gross et al. 2005). Іноді ЕГ реєстрували в інших порід (Рис. 3.278) (Vercelli and Cornegliani 2002).

Еозинофільна бляшка (eosinophilic plaque) є поширеним еозинофільним ураженням, що спостерігається у котів. ЕБ клінічно характеризується еритематозною та ексудативною, поодинокою або зливною, зазвичай сверблячою бляшкою, переважно локалізованою на животі та медіальній поверхні стегон (Рис. 3.279 та 3.280) (Gross et al. 2005). Як і для ЕГ, гіперчутливість є найпоширенішою причиною виникнення ЕБ (Miller et al. 2013).

Рис. 3.275 Еозинофільна гранульома: вузлик на підборідді кота


Рис. 3.276 Еозинофільна лінійна гранульома (ЕГ): множинні вузлики на задньому профілі стегна

Рис. 3.277 Виразкові бляшки на язиці та піднебінні кота з ЕГ


Рис. 3.278 Виразкові бляшки на твердому піднебінні кавалер-кінг-чарльз-спанієля з оральною еозинофільною гранульомою (oral EG).

Рис. 3.279 Велика ексудативна еозинофільна бляшка (eosinophilic plaque, EP) у перігенітальній ділянці (perigenital area) алергічної кішки.


Рис. 3.280 Множинні зливні бляшки на животі кота з еозинофільною бляшкою (eosinophilic plaque, EP).

Цитологічні знахідки

Гістопатологічні знахідки при ЕГ у котів демонструють дифузний еозинофільний дерматит, у якому виявляються від кількох до багатьох полум'яних фігур, множинні осередки колагенових волокон, захоплених аморфним еозинофільним матеріалом, що складається з фрагментації та дегрануляції еозинофілів (Рис. 3.281 та 3.282) (Fondati et al. 2001; Bardagi et al. 2003; Gross et al. 2005). Іншими утвореннями, що спостерігаються та нещодавно були гістопатологічно визначені, є так звані некротичні осередки. Вони складаються з аморфного зернистого еозинофільного до слабкобазофільного матеріалу, оточеного фібробластами, епітеліоїдними клітинами та гігантськими клітинами. На відміну від полум'яних фігур, у некротичних осередках колагенові волокна зазвичай не спостерігаються (Porcellato et al. 2014).

Зразки, зібрані з ЕГ, демонструють велику кількість еозинофілів та змінну кількість нейтрофілів і макрофагів (Рис. 3.283). У деяких випадках виявляються численні гістіоцитарні гігантські клітини, розташовані навколо аморфного, безклітинного та інтенсивно базофільного матеріалу, який представляє речовину, що утворює фігури полум'я (flame figures), які спостерігаються в гістології (Рис. 3.284 та 3.285) (Porcellato et al. 2014).

Еозинофільна бляшка (eosinophilic plaque) гістологічно характеризується дифузним дермальним еозинофільним інфільтратом з меншою кількістю гістоцитів, опасистих клітин та нейтрофілів, причому останні збільшуються при хронічних або виразкових ураженнях (Рис. 3.286) (Fondati et al. 2001; Miller et al. 2013). Епідерміс часто виразкований і вкритий кіркою, заповненою кров'ю, детритом та численними агрегатами бактерій-контамінантів (Рис. 3.287 та 3.288). Цитологія, отримана за допомогою ТАП (FNB) з неускладнених бляшок, складається майже повністю з еозинофілів та змінної кількості опасистих клітин (Рис. 3.289). У поєднанні з еозинофілами, у зразках, відібраних за допомогою


Рис. 3.281 Гістологія ЕГ: дифузне еозинофільне запалення

Рис. 3.282 Гістологія ЕГ: численні полум'яні фігури (flame figures), занурені в еозинофільне запалення.


Рис. 3.283 Цитологія ЕГ: багато еозинофілів та поодинокі макрофаги

Рис. 3.284 Гістологія ЕГ: численні гігантські клітини, що оточують аморфний еозинофільний матеріал, який складається з фрагментації та дегрануляції еозинофілів.


Рис. 3.285 Цитологія ЕГ: еозинофільний матеріал, що спостерігається в гістології, цитологічно розпізнається як базофільний аморфний матеріал, оточений численними гігантськими клітинами. Зверніть увагу на наявність деяких еозинофілів (стрілка).

Рис. 3.286 Гістологія ЕП: еозинофіли та деякі мастоцити інфільтрують дерму


Рис. 3.287 Гістологія ЕП: дермальний еозинофільний інфільтрат із виразковою поверхнею

Рис. 3.288 Гістологія ЕП: виразкований епідерміс, вкритий кіркою, яка містить кров, детрит та численні агрегати бактерій-забруднювачів.


Рис. 3.289 Цитологія ЕП: чисте еозинофільне запалення

Техніка мазка-відбитка (impression smear technique), нейтрофіли з внутрішньоклітинними коками або паличкоподібними бактеріями, також розсіяними на фоні предметного скла, спостерігаються часто. Ці дані свідчать про те, що відбулася вторинна інфекція бактеріями з навколишнього середовища або ротової порожнини, останнє — внаслідок надмірного вилизування (рис. 3.290).

У цих випадках типовий клінічний вигляд ЕБ у поєднанні з наявністю еозинофілів допомагає клініцисту інтерпретувати піодерму як вторинну. Однак існують ситуації, коли зразок має складатися виключно з каріолітичних нейтрофілів із бактеріальним фагоцитозом без еозинофілів. У таких випадках, навіть за наявності клінічної підозри, неможливо встановити діагноз еозинофільної бляшки за допомогою цитології. З цієї причини для кожного підвищеного ураження шкіри найкращою технікою збору клітин залишається ТГА (FNB).

Слід пам'ятати, що рідко ЕП асоціюється з варіабельною кількістю добре диференційованих опасистих клітин (mast cells), і коли цих клітин багато, слід бути обережними, щоб не сформулювати діагноз шкірного мастоцитозу (cutaneous mastocytosis), який, як відомо, може хемотаксично залучати варіабельну кількість інфільтруючих еозинофілів (eosinophils).

3.8.2.3 Панікуліт (Panniculitis)

Запалення жирової тканини називається панікулітом (panniculitis). Панікуліт у собак і котів може мати різні причини, включаючи етіологічні агенти (наприклад, атипові Mycobacteria, Leishmania infantum), травми (після ін'єкцій, проникаючі сторонні тіла), метаболічні порушення (панкреатит), ліки, вакцини, імуноопосередковані захворювання (ревматоїдний артрит,


Рис. 3.290 Цитологія ЕП: змішане запалення, що складається з еозинофілів та деяких нейтрофілів, які фагоцитують численні коки.

лімфоплазмоцитарний коліт) та стерильні ідіопатичні захворювання (Scott and Anderson 1988; German et al. 2003; Mellanby et al. 2003; O'Kell et al. 2010; Kim et al. 2011; Boynosky and Stokking 2014; Contreary et al. 2015\).

Клінічні ознаки представлені поодинокими або множинними вузлами, що залежать від патогенезу, локалізуються в жировій клітковині, зазвичай болючі, з дренувальними норицями або виразковою поверхнею. Поодинокі вузли найчастіше спостерігаються після ін'єкцій лікарських засобів, таких як антибіотики або вакцини, тоді як у випадку мультинодулярного панікуліту слід розглядати стерильний нодулярний панікуліт (sterile nodular panniculitis) (Рис. 3.291\). При цьому рідкісному імуноопосередкованому захворюванні наявні множинні болючі підшкірні вузли, переважно на тулубі; ураження мають тенденцію до швидкого виразкування та дренування ліпідного матеріалу, змішаного з кров'ю (Рис. 3.292 та 3.293\). У багатьох випадках загоєння уражень призводить до утворення постійних рубців. Разом зі шкірними ураженнями завжди присутні системні симптоми, такі як нездужання та гіпертермія (Yamagishi et al. 2007\).

У котів добре задокументовано характерний панікуліт (panniculitis), розташований у місці ін'єкції вакцини проти сказу (Gross et al. 2005).

Цитологічні знахідки

При малих збільшеннях ліпідний фон характеризує панікуліт. Постійно присутні численні ахроматичні, округлі ліпідні краплі різного розміру. Занурені в цей ліпідний фон, виявляються численні запальні клітини, зазвичай представлені нейтрофілами, макрофагами, лімфоцитами та плазматичними клітинами; їхня типологія та відсоткове співвідношення суворо залежать від причини панікуліту (Рис. 3.294\) (Gross et al. 2005\).


Рис. 3.291 Ятрогенний підшкірний вузол у собаки (панікуліт), спричинений ін'єкцією антибіотика

Рис. 3.292 Геморагічний вузлик та мультифокальні рубці, вторинні щодо стерильного панікуліту (sterile panniculitis)


Рис. 3.293 Збільшене зображення вузлика панікуліту на дорсальній поверхні (dorsum) тієї самої собаки, що й на рис. 3.292.

Рис. 3.294 Цитологія панікуліту: ліпідний фон, на якому чітко видно піогранульоматозне запалення.

При стерильному ідіопатичному вузликовому панікуліті основними клітинами є макрофаги та нейтрофіли, тоді як при постін’єкційному поодинокому панікуліті кількість лімфоцитів і плазматичних клітин може бути вищою. Зазвичай макрофаги мають цитоплазму, заповнену мікровакуолями, багатими на ліпіди, що надає клітинам пінистого вигляду (рис. 3.295 і 3.296). При панікуліті, вторинному до ін’єкції лікарських засобів, може виявлятися аморфний сторонній матеріал, такий як мінеральні солі, як у вільному вигляді, так і фагоцитований нейтрофілами та макрофагами. У випадку панікуліту, вторинного до вакцинації проти сказу, в цитології характерно спостерігається велика кількість некротичного детриту, оточеного вираженим гранулематозним запаленням, багатим на гігантські клітини. Якщо голка була введена в центр некротичної ділянки, ліпідний матеріал, який характеризує цитологічні знахідки при всіх типах панікуліту, не спостерігається (рис. 3.297). У цих випадках анамнез попередньої вакцинації проти сказу може спрямувати діагностику.

У деяких хронічних випадках може виникати тяжка фіброплазія, і багато набряклих реактивних веретеноподібних клітин (фібробластів) можуть бути перемішані із запальними клітинами; деякі фібробласти можуть бути настільки диспластичними, що цитологічно їх важко відрізнити від неопластичних мезенхімальних веретеноподібних клітин.

Багато інфекційних агентів можуть спричиняти панікуліт, таких як лейшманії, опортуністичні мікобактерії, грибки тощо. Таким чином, якщо вони не виявлені за допомогою цитології, перед визначенням панікуліту як стерильного необхідно провести мікробіологічне культивування, спеціальні фарбування та молекулярно-біологічні тести. Нарешті, у тварин з дифузним панікулітом слід ретельно перевірити наявність метаболічних розладів.

Рис. 3.295 Гістологія панікуліту: пінисті макрофаги та гігантські клітини в панікулюсі (panniculus).


Рис. 3.296 Цитологія панікуліту: пінисті макрофаги характеризуються численними дрібними та накладеними внутрішньоцитоплазматичними вакуолями, що вказує на ліпофагоцитоз.

Рис. 3.297 Цитологія панікуліту після вакцинації проти сказу: некротичний аморфний матеріал, оточений гранулематозною реакцією, представленою переважно гігантськими клітинами (стрілка, вставка).

У цю групу включено два захворювання, які через типологію клінічних уражень важко віднести до груп, розглянутих вище. Обидва захворювання на ранніх стадіях клінічно характеризуються набряком шкіри.

3.9.1 Ювенільний стерильний гранулематозний дерматит і лімфаденіт (ювенільний целюліт)

Ювенільний целюліт (juvenile cellulitis) — це захворювання невідомої причини, яке вражає молодих собак віком від кількох тижнів, а в рідкісних випадках — дорослих собак. Певні породи, такі як кокер-спанієль, такса та сетер Гордон, здаються більш схильними (Jeffers et al. 1995; Reimann et al. 1989; Scott and Miller 2007; Miller et al. 2013\). Оскільки ураження зникають після лікування імуномодулюючими препаратами, припускають імуноопосередкований патогенез, який може бути спровокований вакцинацією, вірусними інфекціями тощо. Ранніми шкірними проявами є набряк та ексудація шкіри вух, повік, губ та спинки носа, які швидко схильні вкриватися гнійним ексудатом (рис. 3.298 та 3.299\). Слизово-шкірні з'єднання (mucocutaneous junctions) також можуть бути набряклими та ексудативними, а в деяких собак можуть розвиватися множинні вузлики, переважно розташовані на тулубі (рис. 3.300\). Під час

Рис. 3.298 Набряк морди у цуценяти бульдога з ювенільним целюлітом


Рис. 3.299 Ювенільний целюліт: набряк та висохлий гній на морді та повіках такси (Dachshund)

Рис. 3.300 Множинні шкірні вузлики у молодого пітбуля з ювенільним целюлітом (Надано доктором А. Раузео, Італія)

Рис. 3.301 Ювенільний целюліт: виразковий дерматит у золотистого ретривера

пізня стадія захворювання, глибокі виразки, переважно розташовані на морді, та вторинна піодерма можуть змінювати початкову клінічну картину (Рис. 3.301).

Шкірні ураження асоціюються із загальним нездужанням, лихоманкою, болем у суглобах, збільшеними та болючими лімфатичними вузлами, а також призводять до втрати апетиту та слабкості.

Цитологічні знахідки

Зразки, отримані від собак із ювенільним целюлітом (juvenile cellulitis), можуть варіюватися залежно від методу відбору та стадії захворювання.

Враховуючи тип шкірних уражень, представлених дренувальними норицями з виділенням змішаного геморагічного та гнійного ексудату, часто ускладненого бактеріями, забір клітин методом відбитків не є ідеальною технікою. Гістопатологічно ювенільний целюліт характеризується великими перифолікулярними стерильними гранульомами/піогранульомами, що складаються з макрофагів та великих епітеліоїдних макрофагів із центральним ядром нейтрофілів (Gross et al. 2005); тому, у спробі зібрати якомога репрезентативніші для захворювання клітини, бажано виконати тонкоголкову біопсію (FNB) із введенням голки безпосередньо в стерильні гранульоми (Рис. 3.302 та 3.303).

У зразках хорошої якості цитологічні знахідки є дуже показовими, і при оцінці разом із клінічними ознаками можна встановити діагноз ювенільного целюліту (juvenile cellulitis). Добре сегментовані нейтрофіли, макрофаги з варіабельною вакуолізованою цитоплазмою та численні епітеліоїдні макрофаги є класичними клітинами, отриманими з неінфікованих зразків. Оскільки запальний процес є перифолікулярним без залучення фолікулів, ймовірність виявлення гігантських клітин дуже низька. Коли це відбувається, слід запідозрити вторинний фурункульоз (secondary furunculosis) (Рис. 3.304 та 3.305).


Рис. 3.302 Гістологія ювенільного целюліту: множинні перифолікулярні гранульоми

Рис. 3.303 Гістологія ювенільного целюліту: при великому збільшенні вузлики складаються переважно з гістіоцитів та змінної кількості нейтрофілів.


Рис. 3.304 Цитологія ювенільного целюліту: нейтрофільне та макрофагальне запалення

Рис. 3.305 Цитологія ювенільного целюліту: сегментоядерні нейтрофіли та вакуолізовані макрофаги

Збір матеріалу дуже легкий за наявності інтактних вузликів, з яких за допомогою тонкоголкової біопсії (FNB) можна легко отримати велику кількість добре сегментованих нейтрофілів, макрофагів та епітеліоїдних макрофагів.

3.9.2 Плазмоклітинний пододерматит (Plasma Cell Pododermatitis)

Плазмоклітинний пододерматит (plasma cell pododermatitis) — це запальне захворювання невідомої етіології. На основі типу клітин, що характеризують захворювання, та хорошої відповіді на імуномодулюючі препарати, було запідозрено імуноопосередкований патогенез. Це захворювання вражає виключно котів, у яких клінічні ураження характеризуються пододерматитом, що зазвичай вражає всі лапи та проявляється набряком та еритемою подушечок лап (Gruffydd-Jones et al. 1980; Pereira and Faustino 2003; Miller et al. 2013). На ранніх стадіях ураження лапи набряклі, а на деяких може розвиватися центральна виразка, з якої може випинатися еритематозна та геморагічна тканина м'ясистого вигляду (Рис. 3.306 та 3.307). Лапи, які залишаються неушкодженими та не виразкуються, виглядають спущеними та втрачають еластичність. У деяких котів також спостерігається набряк спинки носа, який гістопатологічно характеризується дифузним плазмоцитарним інфільтратом у дермі. Цей специфічний тип ураження спостерігався разом із пододерматитом або окремо (Рис. 3.308) (Declercq and De Bosschere 2010).

Рис. 3.306 Набряк лап у кота з плазмоклітинним пододерматитом (plasma cell pododermatitis)


Рис. 3.307 Виразка подушечок лап у кота з плазмоцитарним пододерматитом (plasma cell pododermatitis)

Рис. 3.308 Набряк носа у кота з супутнім плазмоклітинним пододерматитом (plasma cell pododermatitis)

Цитологічні знахідки

Цитологія, отримана з ранніх уражень, має бути найбільш репрезентативною та відображати типове плазмоклітинне запалення, що характеризує гістопатологічні зразки (Gross et al. 2005; Рис. 3.309). На жаль, мазки майже завжди малоклітинні, і лише в дуже вдалих зразках можна зібрати зрілі лімфоцити та змінну кількість плазматичних клітин (Рис. 3.310 та 3.311\). У деяких випадках на мазках присутні клітини Мотта (Mott cells), що являють собою гіперпродуктивні плазматичні клітини, заповнені великими та неправильної форми вакуолями, які називаються тільцями Рассела (Russell bodies). Нарешті, зразки з виразкових уражень можуть бути інфікованими та багатими на нейтрофіли й макрофаги.

Рис. 3.309 Гістологія плазмоклітинного пододерматиту: дифузне запалення плазматичних клітин; зверніть увагу на дві клітини Мотта (Mott cells), заповнені тільцями Рассела (Russell bodies), які розпізнаються за вакуолізованою еозинофільною цитоплазмою (стрілки).


Рис. 3.310 Цитологія плазмоклітинного пододерматиту: група клітин, що переважно складається з плазматичних клітин (plasma cells)

Рис. 3.311 Цитологія плазмоклітинного пододерматиту: при великому збільшенні добре диференційовані плазматичні клітини (plasma cells) легко впізнаються.

275 Список літератури

Посилання

Папульозні захворювання у собак

Піодермія

Ірке П.Дж. (1996) Бактеріальні захворювання шкіри у собак: посібник з каніної піодермії. Veterinary Learning Systems, Трентон, с. 1–97

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Поверхневий бактеріальний фолікуліт (Superficial bacterial folliculitis). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 194–195

Папульозні захворювання у котів

Хвороби гіперчутливості

Фавро С, Стеффан Ж, Зеевальд В та ін. (2011) Встановлення діагностичних критеріїв для гіперчутливого дерматиту котів, не спричиненого блохами. Vet Dermatol 23:45–51

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Гіперчутливість до укусів комарів у котів (Feline mosquito bite hypersensitivity). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 345–347

Хобі С, Лінек М, Маріньяк Г (2011) Клінічні характеристики та причини свербежу у котів: багатоцентрове дослідження гіперчутливих дерматозів котів. Vet Dermatol 22(5):406–413

Нагата М, Ішіда Т (1997) Шкірна реактивність на укуси комарів та їхні антигени у котів. Vet Dermatol 8(1):19–26

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Гіперчутливість котів до укусів комарів. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 412–414

Ravens PA, Xu BJ, Vogelnest LJ (2014) Котячий атопічний дерматит: ретроспективне дослідження 45 випадків (2001–2012). Vet Dermatol 25:95–104

Доброякісна папульозна мастоцитарна гіперплазія (Benign Papular Mastocytic Hyperplasia)

Коломбо С, Скарампелла Ф, Ордейкс Л та ін. (2012) Дерматофітоз та папульозний еозинофільний/мастоцитарний дерматит (уртикарно-пігментозоподібний дерматит) у трьох котів породи девон-рекс. J Feline Med Surg 14(7):498–502

Нолі С, Коломбо С, Абрамо Ф та ін. (2004) Папульозний еозинофільний/мастоцитарний дерматит (котяча уртикарна пігментація) у котів породи девон-рекс: окрема нозологічна одиниця чи гістопатологічний патерн реакції? Vet Dermatol 15(4):253–259

Вітале К.Б., Ірке П.Дж., Оліврі Т. та ін. (1996) Котяча пігментна кропив'янка (feline urticaria pigmentosa) у трьох споріднених сфінксів. Vet Dermatol 7(4):227–233

Папуло-нодулярні захворювання у собак

Глибока піодермія (Фурункульоз)

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Пустульозні та вузликові захворювання з деструкцією придатків шкіри. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 442–449 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Глибокий фолікуліт, фурункульоз та целюліт. У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 198–203 та 305–314 - Mueller RS (2004) Протоколи лікування демодекозу: доказовий огляд. Vet Dermatol 15(2):75–89 - Mueller RS, Bensignor E, Ferrer L та ін. (2012) Лікування демодекозу у собак: клінічна настанова 2011 року. Vet Dermatol 23(2):86–96, e20–e21

Лицьовий еозинофільний фурункульоз

- Curtis CF, Bond R, Blunden AS та ін. (1995) Еозинофільний фолікуліт та фурункульоз у собак: три випадки. J Small Anim Pract 36(3):119–123 - Gross TL (1993) Еозинофільний фурункульоз морди у собак. В: Ihrke PJ та ін. (ред.) Advances in veterinary dermatology, том II. Pergamon Press, Нью-Йорк, с. 239 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Еозинофільний фурункульоз морди. В: Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 450–453 - Guaguère E та ін. (1996) Еозинофільний фурункульоз у собак. Prat Méd Chir Anim Comp 31:413

Папуло-нодулярний лейшманіоз собак

- Bottero E, Poggi M, Viglione M (2006) Папульозні ураження, спричинені Leishmania spp., у 8 молодих собак. Veterinaria 20:33–36 - Lombardo G, Pennisi MG, Lupo T та ін. (2014) Папульозний дерматит, спричинений інфекцією Leishmania infantum, у сімнадцяти собак: діагностичні ознаки, поширеність інфекції та результат лікування. Parasit Vectors 7:120 - Noli C, Cornegliani L (2006) Ботоніформний лейшманіоз. Опис п'яти італійських випадків та порівняння з ветеринарною літературою. Quaderni di dermatología 11(1):23–26 - Ordeix L, Solano-Gallego L, Fondevila D та ін. (2005) Папульозний дерматит, спричинений інфекцією Leishmania spp., у собак із клітинними імунними відповідями, специфічними до паразита. Vet Dermatol 16:187–191 - Solano-Gallego L, Koutinas A, Miro G та ін. (2009) Напрямки діагностики, клінічного стадіювання, лікування та профілактики лейшманіозу собак. Vet Parasitol 165:1–18 - Solano-Gallego L, Miro G, Koutinas A та ін. (2011) Рекомендації LeishVet щодо практичного ведення лейшманіозу собак. Parasit Vectors 4:86

Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми

Корнельяні Л, Фондевілья Д, Верчеллі А та ін. (2005) Виявлення Leishmania spp. методом ПЛР, але не Mycobacterium spp., при синдромі «стерильної» піогранульоми/гранульоми шкіри собак. Vet Dermatol 16(4):233–238

277 Список літератури

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005) Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 320–323

- Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Синдром стерильної гранульоми/піогранульоми. В: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 704–706 - Panich R, Scott DW, Miller WH (1991) Синдром шкірної стерильної піогранульоми/гранульоми у собак: ретроспективний аналіз 29 випадків (1976–1988). J Am Anim Hosp Assoc 27:519–528 - Scott DW, Buerger RG, Miller WH Jr (1990) Ідіопатичний стерильний гранулематозний та піогранулематозний дерматит у котів. Vet Dermatol 1(3):129–137

Кальциноз шкіри (Calcinosis Cutis)

- Doerr KA, Outerbridge CA, White DS та ін. (2013) Кальциноз шкіри (calcinosis cutis) у собак: гістопатологічний та клінічний аналіз 46 випадків. Vet Dermatol 24:355–e79 - Frazier KS, Hullinger GA, Liggett AD та ін. (1998) Множинна метапластична осифікація шкіри (multiple cutaneous metaplastic ossification), асоційована з ятрогенним гіперглюкокортикоїдизмом. J Vet Diagn Invest 10:303–307 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Кальциноз шкіри (calcinosis cutis). В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 373–378 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Кальциноз шкіри (calcinosis cutis). В: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's- small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 680–682, 831–832 - White SD, Kass PH, Shiraki R та ін. (2013) Кальциноз шкіри (calcinosis cutis) у собак: гістопатологічний та клінічний аналіз 46 випадків. Vet Dermatol 24(3):355–361, e78–e79

Ксантоматоз

- Banajee KH, Orandle MS, Ratterree W та ін. (2011) Ідіопатична солітарна шкірна ксантома у собаки. Vet Clin Path 40(1):95–98 - Chanut F, Colle MA, Deschamps JY та ін. (2005) Системний ксантоматоз, асоційований з гіперхіломікронемією у кішки. J Vet Med A Physiol Pathol Clin Med 52(6):272–274 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірна ксантома. В: Хвороби шкіри собаки та кішки: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Oxford, с. 330–333 - Ravens PA, Vogelnest LJ, Piripi SA (2013) Унікальна презентація нормоліпемічної шкірної ксантоми у кішки. Aust Vet J 91(11):460–463 - Vitale CB, Ihrke P, Gross TL (1998) Індуковані дієтою зміни ліпідного метаболізму та асоційоване формування шкірної ксантоми у 5 кішок. В: Kwochka KW, Willemse T, von Tscharner C (ред.) Досягнення ветеринарної дерматології, том 3. Butterworth-Heinemann, Oxford, с. 243–249

Пустульозні захворювання у собак

Стафілококовий фолікуліт

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 406–410 - Ihrke P (1996) Бактеріальні захворювання шкіри у собак: посібник з каніної піодермії. Veterinary Learning Systems, Trenton, с. 1–97

Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Поверхневий бактеріальний фолікуліт (Superficial bacterial folliculitis). У: Muller & Kirk's small animal dermatology, 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 194–195

Демодекоз

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Пустульозні та нодулярні захворювання з деструкцією придатків шкіри (adnexal destruction). У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 442–449

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Демодекоз. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-е вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 305–314

Mueller RS, Bensignor E, Ferrer L та ін. (2011) Лікування демодекозу у собак: клінічні настанови. Vet Dermatol 23(2):86–96, e20–e21

Пустульозна нефолікулярна стафілококова інфекція (Імпетиго)

Амагай М (2009) Молекулярна логіка пемфігусу та імпетиго: історія десмоглеїну. Vet Derm 20(5-6):308–312

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005) Пустульозні захворювання епідермісу. В: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 4–9

Ірке П (1996) Бактеріальні захворювання шкіри у собак: посібник з каніної піодермії. Veterinary Learning Systems, Трентон, с. 1–97

Нішіфуджі К, Сугай М, Амагай М (2008) Стафілококові ексфоліативні токсини: «молекулярні ножиці» бактерій, що атакують шкірний захисний бар'єр у ссавців. J Dermatol Sci 49:21–31

Тераучі Р, Сато Х, Хасегава Т та ін. (2003) Виділення ексфоліативного токсину з Staphylococcus intermedius та його місцева токсичність у собак. Vet Microbiol 94:19–29

Пемфігус листоподібний (Pemphigus Foliaceus)

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005) Листоподібна пухирчатка (Pemphigus foliaceous). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathologic diagnosis). Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 13–19

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Собача листоподібна пухирчатка (canine pemphigus foliaceus). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 441–445

Оліврі Т (2006) Огляд аутоімунних захворювань шкіри у домашніх тварин: I – поверхнева пухирчатка (superficial pemphigus). Vet Dermatol 17:291–305

Оліврі Т, Ліндер КЕ (2009) Дерматози, що вражають десмосоми у тварин: механістичний огляд акантолітичних бульозних захворювань шкіри. Vet Dermatol 20(5–6):313–326

Воан Д.Ф., Ходжін Е.К. та ін. (2010) Клінічні та гістопатологічні особливості пухирчатки листоподібної (pemphigus foliaceus) з еозинофільними інфільтратами та без них: ретроспективна оцінка 40 собак. Vet Dermatol 21(2):166–174

279 Список літератури

Дерматофітія

Fairley RA (2001) Гістопатологічні ураження при інфекції Trichophyton mentagrophytes var. erinacei у собак. Vet Dermatol 12:119–122

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Поверхневий пустульозний дерматофітоз. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 11–13 - Parker WM, Yager JA (1997) Дерматофітоз, спричинений Trichophyton: захворювання, яке легко сплутати з еритематозною пухирчаткою. Can Vet J 38:502–505 - Peters J, Scott DW, Erb HN та ін. (2007) Порівняльний аналіз дерматофітозу собак та поверхневої пухирчатки за поширеністю дерматофітів та акантолітичних кератиноцитів: ретроспективне гістопатологічне та клінічне дослідження. Vet Dermatol 18:234–240 - Poisson L, Olivry T, Lemons C (1998) Підроговий нейтрофільний акантолітичний пустульозний дерматит: незвичайний прояв дерматофітозу, що нагадує листоподібну пухирчатку собак. У: Kwochka KW, Willemse T, von Tscharner C (ред.) Досягнення ветеринарної дерматології, том 3. Butterworth-Heinemann, Оксфорд, с. 456–457 - Scott DW (1994) Виражений акантоліз, асоційований з дерматофітозом, спричиненим Trichophyton equinum, у 2 коней. Vet Dermatol 5:105–110

Ідіопатичні та лікарсько-індуковані стерильні пустульозні захворювання

- Bizikova P, Linder KE, Olivry T (2014) Фіпроніл-амітраз-S-метопрен-індукована пухирчатка листоподібна у 21 собаки: клінічні, гістологічні та імунологічні характеристики. Vet Dermatol 25(2):103–111 - Bizikova P, Moriello KA, Linder KA et al (2015) Динотефуран/пірипроксифен/перметрин-асоційована пухирчаткоподібна лікарська реакція у трьох собак. Vet Dermatol 26(3):206–208, e45–e46 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ et al (2005) Підроговий пустульозний дерматоз. В: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Oxford, с 19–25 - Kalaher KM, Scott DW (1990) Підроговий пустульозний дерматоз у собак і людини: порівняльні аспекти. J Am Acad Dermatol 22:1023–1028 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Підроговий пустульозний дерматоз. В: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка, 7-е вид. Elsevier, Сент-Луїс, с 712–713 - Oberkirchner U, Linder KE, Dunston SM et al (2011) Метафлумізон-амітраз (Promeris)-асоційований пустульозний акантолітичний дерматит у 22 собак: дані свідчать про контактну лікарсько-індуковану пухирчатку листоподібну. Vet Dermatol 22:436–448 - White SD, Carlotti DN, Pin D et al (2002) Ймовірна лікарсько-асоційована пухирчатка листоподібна у чотирьох собак. Vet Dermatol 13:195–202

Пустульозний пемфігусоподібний стан у собак із канінозним лейшманіозом

- Bardagì M (2012) Лейшманіоз собак: виклик гістопатологічної діагностики. У: Матеріали Міжнародного товариства ветеринарної дерматопатології (ISVD). Передконгресний день 7-го Всесвітнього конгресу з ветеринарної дерматології. Ванкувер, с. 22–30 - Colombo S, Abramo F, Borio S, Albanese F та ін. (2016) Пустульозний дерматит у собак, хворих на лейшманіоз: 22 випадки. Vet Dermatol 27(1):9–e4 - Ferrer L, Rabanal R, Fondevila D та ін. (1988) Ураження шкіри при лейшманіозі собак. J Small Anim Pract 29:381–388

Saridomichelakis MN, Koutinas AF (2014) Ураження шкіри при лейшманіозі собак, спричиненому Leishmania infantum (syn. L. chagasi). Vet Dermatol 25:61–71, e22

Еозинофільний пустульоз

Carlotti D, Prost C, Magnol J-P та ін. (1989) Хвороба Офуджі (стерильна еозинофільна пустульозна хвороба). Prat Méd Chir Anim Comp 24:131–138

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005a) Стерильна еозинофільна пустульозна хвороба (Sterile eosinophilic pustulosis). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 417–418

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005b) Алергічний дерматит від бліх у собак (Canine flea allergy dermatitis). В: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 208–211

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Блошиний дерматит собак (Canine fleabite dermatitis). У: Muller & Kirk's- дерматологія дрібних тварин (Muller & Kirk's- small animal dermatology), 7-е вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 405–410

Скотт ДВ (1987) Стерильна еозинофільна пустульозна хвороба у собак і людини: порівняльні аспекти. J Am Acad Dermatol 16:1022–1026

Пустульозні захворювання у котів

Пемфігус листоподібний (Pemphigus Foliaceus)

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж. та ін. (2005) Листоподібна пухирчатка (Pemphigus foliaceous). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathologic diagnosis). Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 13–19

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Котяча пухирчатка листоподібна (Feline pemphigus foliaceus). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, стор. 447–448

Preziosi DE, Goldschmidt MH, Greek JS та ін. (2003) Котяча листоподібна пухирчатка (feline pemphigus foliaceus): ретроспективний аналіз 57 випадків. Vet Dermatol 14:313–321. Blackwell Publishing Ltd

Хвороби лущення у собак і котів

Синдром надмірного бактеріального росту (Bacterial Overgrowth Syndrome, BOGS)

Ясмін П., Пін Д., Карлотті Д.Н. (2001) Ефективність та доцільність системного лікування антибіотиками з використанням цефалексину у собак, уражених бактеріальним надмірним ростом (bacterial overgrowth, BOG). У: Матеріали 7-го конгресу FECAVA та 47-го щорічного конгресу FK-DVG, Берлін, жовтень, с. 51

Пін Д, Карлотті ДН, Жасмін П та ін. (2006) Проспективне дослідження синдрому надмірного бактеріального росту у восьми собак. Vet Rec 158(13):437–441

Malassezia Надмірний ріст

Ахман С., Перрінс Н., Бонд Р. (2007) Носійство дріжджів Malassezia spp. у здорових та себорейних котів породи девон-рекс. Med Mycol 45(5):449–455

281 Список літератури

Бонд Р., Паттерсон-Кейн Дж.К., Ллойд Д.Г. (2004) Клінічні, гістопатологічні та імунологічні ефекти впливу Malassezia pachydermatis на шкіру собак. Med Mycol 42:165–175

- Chen T, Hill PB (2005) Біологія мікроорганізмів Malassezia та їхня здатність індукувати імунні відповіді та захворювання шкіри. Vet Dermatol 16(1):4–26 - Forster-Van Hijfte MA, Curtis CF, White RN (1997) Розв'язання ексфоліативного дерматиту та надмірного росту Malassezia pachydermatis у кішки після хірургічної резекції тимоми. J Small Anim Pract 38:451–454 - Godfrey DR (1998) Випадок паранеопластичної алопеції у кішки з вторинним дерматитом, асоційованим з Malassezia. J Small Anim Pract 39:394–396 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Дерматит, спричинений Malassezia. У: Хвороби шкіри собаки та кішки: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Oxford, с. 142–146 - Guaguère E, Prélaud P (1996) Ретроспективне дослідження 54 випадків дерматиту, спричиненого Malassezia pachydermatis, у собак: епідеміологічні, клінічні, цитологічні та гістопатологічні результати. Prat Méd Chir Anim Comp 31:309–323 - Mauldin EA, Scott DW, Miller WH та ін. (1997) Дерматит, спричинений Malassezia, у собак: ретроспективне гістопатологічне та імунопатологічне дослідження 86 випадків (1990–95). Vet Dermatol 8:191–202 - Mauldin EA, Morris DO, Goldschmidt MH (2002) Ретроспективне дослідження: наявність Malassezia у біопсіях шкіри кішок. Клінікопатологічне дослідження. Vet Dermatol 13:7–13 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Дерматит, спричинений Malassezia, у кішок. У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка, 7-е вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 243–249

Шкірний кандидоз (Cutaneous Candidiasis)

- Carlotti D, Pinn D (1999) Кандидозний пододерматит у собак: опис 5 випадків. У: Матеріали 15-ї зустрічі AAVD/ACVD, Мауї, с. 55–56 - Greene CE (2012) Водоростеві та грибкові захворювання. У: Інфекційні хвороби собак і котів. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 666–671 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Кандидоз. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 9–11 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Кандидоз котів. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 267–268 - Mueller RS, Bettenay SV, Shipstone M (2002) Шкірний кандидоз у собаки, спричинений Candida guilliermondii. Vet Rec 150(23):728–730 - Scott DW, Miller WH, Griffin CE (2001) Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 6-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 361–363

Дерматофітія

- Carlotti DN, Bensignor E (1999) Дерматофітоз, спричинений Microsporum persicolor (13 випадків) або Microsporum gypseum (20 випадків) у собак. Vet Dermatol 10:17–27 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Дерматофітоз котів і собак. У: Шкірні хвороби собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 410–415 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Дерматофітоз. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 231–243

Демодекоз та інші поверхневі ектопаразити

- Ferreira D, Sastre N, Ravera I та ін. (2015) Ідентифікація третього виду Demodex у котів шляхом часткового секвенування 16S рДНК та частота видів Demodex у 74 котів за допомогою ПЛР-аналізу. Vet Dermatol 26(4):239–e53 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Пустульозні та нодулярні захворювання з деструкцією придатків. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 442–449 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Демодекоз. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 305–314 - Mueller RS (2004) Протоколи лікування демодекозу: доказовий огляд. Vet Dermatol 15(2):75–89 - Mueller RS, Bensignor E, Ferrer L та ін. (2012) Лікування демодекозу у собак: клінічні рекомендації 2011 року. Vet Dermatol 23(2):86–96, e20–e21 - Sastre N, Ravera I, Villanueva S та ін. (2012) Філогенетичні зв'язки між трьома видами кліщів Demodex собак на основі часткових послідовностей мітохондріальної 16S рДНК. Vet Dermatol 23(6):509–e101

Ерозія у собак

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Пустульозні захворювання епідермісу. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 4–9 - Ihrke PJ (1996) Бактеріальні захворювання шкіри у собак: посібник з собачої піодермії. Veterinary Learning Systems, Trenton, с. 1–97 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Поверхневий бактеріальний фолікуліт. У: Muller & Kirk's дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 194–195

Виразкові захворювання у собак

Глибока піодермія (Deep Pyoderma)

- Bassett RJ, Burton GG, Robson DC (2004) Antibiotic responsive ulcerative dermatoses in German Shepherd dogs with mucocutaneous pyoderma. Aust Vet J 82:485–489 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Піотравматичний дерматит (Pyotraumatic dermatitis). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 116–118 - Ihrke PJ (1996) Бактеріальна хвороба шкіри у собак: посібник з каніної піодермії (Bacterial skin disease in the dog: a guide to canine pyoderma). Veterinary Learning Systems, Trenton, с. 1–97 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Бактеріальні хвороби шкіри (Bacterial skin diseases). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's- small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 185–205 - Olivry T, Rossi MA, Banovic F (2015) Мукошкірний червоний вовчак у собак (21 випадок) (Mucocutaneous lupus erythematosus in dogs (21 cases)). Vet Dermatol 26:256–e55 - Rosser EJ Jr (2006) Піодермія німецької вівчарки (German shepherd dog pyoderma). Vet Clin North Am Small Anim Pract 36(1):203–211, viii. Огляд - Wiemelt SP, Goldschmidt MH, Greek JS та ін. (2004) Ретроспективне дослідження, що порівнює гістопатологічні особливості та відповідь на лікування двох назальних дерматозів собак: дискоїдного червоного вовчака та мукошкірної піодермії (A retrospective study comparing the histopathological features and response to treatment in two canine nasal dermatoses, discoid lupus erythematosus and mucocutaneous pyoderma). Vet Dermatol 15:341–348

283 Література

Вісселінк М.А., Кеман Й.П., Ван ден Інг Т.С. та ін. (1990) Дослідження ролі антигену бліх у патогенезі піодермії німецької вівчарки (GSP). Vet Q 12(1):21–28

Собачий лейшманіоз

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірний лейшманіоз (Cutaneous leishmaniosis). У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathologic diagnosis). Blackwell Publishing, Oxford, с. 312–316

Solano-Gallego L, Koutinas A, Miro G та ін. (2009) Напрямки діагностики, клінічного стадіювання, лікування та профілактики лейшманіозу собак. Vet Parasitol 165:1–18

Виразкові захворювання у котів

Котяча індолентна виразка

- Colombini S, Hodgin EC, Foil CS та ін. (2001) Індукція алергічного дерматиту на бліх у котів та частота і гістопатологічні характеристики супутніх індолентних виразок губ. Vet Dermatol 12:155–161 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Індолентна виразка котів. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 128–130 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Індолентна виразка. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 716–718

Еозинофільна гранульома

- Bardagi M, Fondati A, Fondevila D та ін. (2003) Ультраструктурне дослідження шкірних уражень при комплексі еозинофільної гранульоми котів. Vet Dermatol 14:297–303 - Fondati A, Fondevila D, Ferrer L (2001) Гістопатологічне дослідження еозинофільних дерматозів котів. Vet Dermatol 12(6):333–338 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Індолентна виразка котів. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 128–130 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Еозинофільна гранульома котів. У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 714–715

Герпесвірусний виразковий дерматит (Herpesvirus Ulcerative Dermatitis)

- Flecknell PA, Orr CM, Wright AI та ін. (1979) Виразка шкіри, асоційована з герпесвірусною інфекцією у котів. Vet Rec 104:313–315 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Виразковий дерматит, спричинений герпесвірусом котів. В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 124–127 - Hargis AM, Ginn PE, Mansell JEKL та ін. (1999) Виразковий дерматит обличчя та носа, а також стоматит у котів, асоційовані з герпесвірусом котів 1. Vet Dermatol 10:267–274

- Lee M, Bosward KL, Norris JM (2010) Імуногістологічна оцінка інфекції котячого герпесвірусу-1 при котячих еозинофільних дерматозах або стоматитах. J Feline Med Surg 12:72–79 - Sánchez MD, Goldschmidt MH, Mauldin EA (2012) Герпесвірусний дерматит у двох котів без уражень на морді. Vet Dermatol 23(2):171–173, e35 - Suchy A, Bauder B, Gelbmann W та ін. (2000) Діагностика котячої герпесвірусної інфекції за допомогою імуногістохімії, полімеразної ланцюгової реакції та in situ гібридизації. J Vet Diagn Invest 12:186–191

Споротрихоз

- Crothers SL, White SD, Ihrke PJ та ін. (2009) Споротрихоз: ретроспективна оцінка 23 випадків, зареєстрованих у північній Каліфорнії (1987–2007). Vet Dermatol 20(4):249–259 - Dunstan RW, Reimann KA, Langham RF (1986) Споротрихоз котів. J Am Vet Med Assoc 189:880–883 - Fleury RN, Taborda PR, Gupta AK та ін. (2001) Зоонозний споротрихоз. Передача людині через подряпини інфікованої домашньої кішки: опис чотирьох випадків у Сан-Паулу, Бразилія. Int J Dermatol 40:318–322 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Споротрихоз. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 298–301 - Madrid IM, Mattei AS, Fernandes CG та ін. (2012) Епідеміологічні дані та лабораторна оцінка споротрихозу: опис 103 випадків у котів і собак на півдні Бразилії. Mycopathologia 173(4):265–273 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Споротрихоз. У: Muller & Kirk's- дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 249–252 - Silva JN, Passos RL, Menezes CR та ін. (2015) Оцінка діагностичної точності цитопатологічного дослідження споротрихозу котів. Med Mycol 53(8):880–884

Бляшки та вузлики

Бактеріальні нодулярні захворювання у собак і котів

Нокардіоз та актиномікоз

- Greene CE (2012) Актиномікоз і нокардіоз. У: Інфекційні хвороби собак і котів. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 484–494 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Актиномікоз і нокардіоз. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 272–275 - Kirpensteijn J, Fingland RB (1992) Шкірний актиномікоз і нокардіоз у собак: 48 випадків (1980-1990). Кафедра клінічних наук, Коледж ветеринарної медицини, Університет штату Канзас, Манхеттен. J Am Vet Med Assoc 201(6):917–920 - Malik R, Krockenberger MB, O'Brien CR та ін. (2006) Інфекції, спричинені Nocardia, у котів: ретроспективне багатоцентрове дослідження 17 випадків. Aust Vet J 84(7):235–245 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Бактеріальні хвороби. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 212–214 - Siak MK, Burrows AK (2013) Шкірний нокардіоз у двох собак, які отримували терапію циклоспорином для лікування атопічного дерматиту собак. Vet Dermatol 24:453–e103

285 Література

Ботріомікоз

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Бактеріальна псевдоміцетома (Bacterial pseudomycetoma). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 275–276

- Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Бактеріальні хвороби. В: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 212–214 - Scott DW (2007) Бактеріальна псевдоміцетома (ботріомікоз) у собак: два нові клінічні випадки та огляд літератури. Jpn J Vet Dermatol 13(3):135–140

Мікобактеріоз

- Davies JL, Sibley JA, Myers S та ін. (2006) Гістологічна та генотипна характеристика котячої шкірної мікобактеріозу: ретроспективне дослідження тканин, фіксованих формаліном та залитих парафіном. Vet Dermatol 17(3):155–162 - Dedola C, Zobba R, Pinna Parpaglia ML (2014) Перше повідомлення про собачу лепру в Європі: молекулярні та клінічні ознаки. Vet Rec 1;174(5):120 - Greene CE (2012) Мікоплазмові та бактеріальні хвороби. В: Інфекційні хвороби собаки та кота. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 495–521 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Синдром котячої лепрозної хвороби. В: Шкірні хвороби собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 276–288 - Gunn-Moore DA (2014) Котячі мікобактеріальні інфекції. Vet J 201(2):230–238 - Laprie C, Duboy J, Malik R та ін. (2013) Котячий шкірний мікобактеріоз: огляд клінічної, патологічної та молекулярної характеристики одного випадку інфекції Mycobacterium microti шкіри та дев'яти випадків синдрому котячої лепрозної хвороби з Франції та Нової Каледонії. Vet Dermatol 24(6):561–569, e133-4 Epub 2013 Вер 2 - Malik R, Wigney D, Dawson D та ін. (2000) Інфекція підшкірної клітковини та шкіри котів швидкоростучими мікобактеріями: огляд мікробіологічних та клінічних даних. J Feline Med Surg 2(1):35–48 - Malik R, Shaw SE, Griffin C та ін. (2004) Інфекції підшкірної клітковини та шкіри собак, спричинені швидкоростучими мікобактеріями. J Small Anim Pract 45(10):485–494 - Malik R, Smits B, Reppas G та ін. (2013) Виразкові та невиразкові нетуберкульозні шкірні мікобактеріальні гранульоми у котів та собак. Vet Dermatol 24:146–153, e32–e33 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Мікобактеріальні інфекції. В: Muller & Kirk's- дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 207–212 - Smits B, Willis R, Studdert V та ін. (2012) Кластери випадків 'лепройдних гранульом' у фоксгаундів у Новій Зеландії та Австралії. Vet Dermatol 23:465–e88

Найпростіші

Лейшманіоз

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірний лейшманіоз (Cutaneous leishmaniosis). У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathologic diagnosis). Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 312–316 - Pennisi MG, Hartmann K, Lloret A та ін. (2013) Лейшманіоз у котів: рекомендації ABCD щодо профілактики та лікування (Leishmaniosis in cats: ABCD guidelines on prevention and management). J Feline Med Surg 15(7):638–642 - Poli A, Abramo F, Barsotti P та ін. (2002) Котячий лейшманіоз, спричинений Leishmania infantum в Італії (Feline leishmaniosis due to Leishmania infantum in Italy). Vet Parasitol 106:181–191

Solano-Gallego L, Koutinas A, Miro G та ін. (2009) Напрямки діагностики, клінічного стадіювання, лікування та профілактики лейшманіозу собак (canine leishmaniosis). Vet Parasitol 165:1–18

Toxoplasma та Neospora

- Anfray P, Bonetti C, Fabbrini F та ін. (2005) Котячий шкірний токсоплазмоз: опис випадку. Vet Dermatol 16:131–136 - Donahoe SL, Lindsay SA, Krockenberger M та ін. (2015) Огляд неоспорозу та патологічних знахідок інфекції Neospora caninum у диких тварин. Int J Parasitol Parasites Wildl 4(2):216–238 - Dubey JP, Carpenter JL (1993) Гістологічно підтверджений клінічний токсоплазмоз у котів: 100 випадків (1952–1990). J Am Vet Med Assoc 203:1556–1566 - Dubey JP, Metzger FL Jr, Hattel AL та ін. (1995) Шкірний неоспороз собак: клінічне покращення при застосуванні кліндаміцину. Vet Dermatol 6(1):37–43 - Greene CE (2012) Протозойні хвороби. У: Інфекційні хвороби собак і котів. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 806–827 - Hoffmann AR, Cadieu J, Kiupel M та ін. (2012) Шкірний токсоплазмоз у двох собак. J Vet Diagn Invest 24(3):636–640 - Kul O, Atmaca HT, Deniz A та ін. (2011) Клініко-патологічна діагностика шкірного токсоплазмозу у ангорського кота. Berliner und Muncher Tierarzt Wochensch 124:10–13 - La Perle KM, Del Piero F, Carr RF та ін. (2001) Шкірний неоспороз у двох дорослих собак на хронічній імуносупресивній терапії. J Vet Diagn Invest 13(3):252–255 - Legnani S, Pantchev N, Forlani A та ін. (2016) Виникнення шкірного неоспорозу у собаки, який отримував імуносупресивну терапію: молекулярна ідентифікація та лікування. Vet Dermatol 27(1):49–e14 - Little L, Shokek A, Dubey JP та ін. (2005) Організми, подібні до Toxoplasma gondii, в аспіратах шкіри кота з дисемінованою протозойною інфекцією. Vet Clin Pathol 34:156–160 - Lloret A, Fondevila D та ін. (2002) Шкірний неоспороз під час лікування пухирчатки листоподібної (pemphigus foliaceus) у собаки. J Am Anim Hosp Assoc 38(5):415–419 - Mann TR, Cadore GC, Camillo G та ін. (2016) Шкірний неоспороз собак у Бразилії. Vet Dermatol 27:195–197 - Ordeix L, Lloret A, Fondevila D та ін. (2002) Шкірний неоспороз під час лікування пухирчатки листоподібної (pemphigus foliaceus) у собаки. J Am Anim Hosp Assoc 38(5):415–419 - Park CH, Ikadai H, Yoshida E та ін. (2007) Шкірний токсоплазмоз у японської кішки. Vet Pathol 44:683–687 - Perl S та ін. (1996) Піогранулематозний дерматит, асоційований з Neospora caninum, у собаки. World Small Anim Vet Assoc 21:417

Глисти

Дірофіляріоз

- Albanese F, Abramo F, Braglia C та співавт. (2013) Вузлові ураження, спричинені інвазією Dirofilaria repens у собак з Італії. Vet Dermatol 24:255–e56 - Giori L, Garbagnoli V, Venco L та співавт. (2010) Який ваш діагноз? Тонкоголковий аспірат із підшкірної маси у собаки. Змішане нейтрофільно-еозинофільне запалення з фрагментами Dirofilaria. Vet Clin Pathol 39(2):255–256

287 Список літератури

Гаргіс А.М., Льюїс Т.П., Дюкло Д.Д. та ін. (1999) Дерматит, асоційований з мікрофіляріями (Filarioidea), у 10 собак. Vet Dermatol 10(2):95–107

Міллер В.Г., Гріффін К.Е., Кемпбелл К.Л. (2013) Дірофіляріоз. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-е вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 292–293

Тарелло В. (2002) Шкірні ураження у собак з інвазією Dirofilaria (Nochtiella) repens та супутніми хворобами, що передаються кліщами. Vet Dermatol 13:267–274

Fungi

Дерматофітний керіон (Dermatophytic Kerion)

- Albanese F, Caruso C (2007) Дерматофітний керіон: етіопатологічні, клінічні, діагностичні та терапевтичні аспекти у 39 собак. Veterinaria 21:9–18 - Cornegliani L, Persico P, Colombo S (2009) Вузликовий дерматофітоз собак (керіон): 23 випадки. Vet Dermatol 20(3):185–190 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Пустульозні та вузликові захворювання з деструкцією придатків. В: Шкірні хвороби собаки та кішки. Клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Оксфорд, с. 420–459 - Koutinas AF, Saridomichelakis M, Lekkas S та ін. (2003) Клінічні та гістопатологічні аспекти дерматофітного керіона у собак: ретроспективне дослідження 20 спонтанних випадків. Vet Dermatol 14:243 (Анотація) - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Дерматофітоз. В: Muller & Kirk's- дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 231–241

Дерматофітна псевдоміцетома (Dermatophytic Pseudomycetoma)

- Abramo F, Vercelli A, Mancianti F (2001) Два випадки дерматофітного псевдоміцетоми у собаки: імуногістохімічне дослідження. Vet Dermatol 12:203–207 - Chang SC, Liao JW, Shyu CL та ін. (2011) Дерматофітні псевдоміцетоми у чотирьох котів. Vet Dermatol 22(2):181–187 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Дерматофітна псевдоміцетома. В: Шкірні хвороби собаки та кота. Клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Оксфорд, с. 288–291 - Miller RI (2010) Вузлуваті гранулематозні грибкові захворювання шкіри котів у Сполученому Королівстві: ретроспективний огляд. Vet Dermatol 21(2):130–135 - Thian A, Woodgyer AJ, Holloway SA (2008) Дисгонічний штам Microsporum canis псевдоміцетоми у домашнього довгошерстого кота. Aust Vet J 86(8):324–328

Феогіфомікоз (Phaeohyphomycosis)

- Abramo F, Bastelli F, Nardoni S та ін. (2002) Котячий шкірний феогіфомікоз (phaeohyphomycosis), спричинений Cladophyalophora bantiana. J Feline Med Surg 4:157–163 - Beccati M, Vercelli A, Peano A та ін. (2005) Феогіфомікоз (Phaeohyphomycosis), спричинений Phialophora verrucosa: перший європейський випадок у кота. Vet Rec 157(3):93–94 - Fondati A, Gallo MG, Romano E та ін. (2001) Випадок котячого феогіфомікозу (phaeohyphomycosis), спричиненого Fonsecaea pedrosoi. Vet Dermatol 12:297–301 - Greene CE (2012) Грибкові та водоростеві захворювання. В: Інфекційні хвороби собак і котів. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 685–688

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірні інфекції, спричинені іншими опортуністичними грибами. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 301–312 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Хромомікоз (феогіфомікоз та хромобластомікоз). У: Дерматологія дрібних тварин за Muller & Kirk, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 253–255

Криптококоз

- Greene CE (2012) Грибкові та водоростеві захворювання. У: Інфекційні хвороби собак і котів. 4-те вид. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 621–633. Розділ III - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірний криптококоз. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика. Blackwell Publishing, Оксфорд, с. 295–298 - Malik R, Jacobs GJ, Love DN (2001) Криптококоз: нові перспективи етіології, патогенезу, діагностики та клінічного ведення. У: August JR, ред. Консультації з фелінології. Філадельфія, Пенсільванія: W.B. Saunders Co.: 39–50 - Martins DB, Zanette RA, França RT та ін. (2011) Масивна дисемінована криптококова інфекція в імунокомпетентного кота. Vet Derm 22(2):232–234 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Котячий криптококоз (торулоз, європейський бластомікоз). У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 262–265 - Xiarong L, Heitman J (2006) Біологія видового комплексу Cryptococcus neoformans. Annual Review of Microbiology 60:69–105

Стерильні захворювання

Шкірна мінералізація (Cutaneous Mineralization)

- Bertazzolo W, Toscani L, Calcaterra S та ін. (2003) Клініко-патологічні знахідки у п'яти котів з вапняними відкладеннями в подушечках лап. J Feline Med Surg 5:11–17 - Gross TL (1997) Обмежений кальциноз (calcinosis circumscripta) та ниркова дисплазія у собаки. Vet Dermatol 8:27–32 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Обмежений кальциноз (Calcinosis circumscripta). В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 378–380 - Scott DW, Buerger RG (1988) Ідіопатичний обмежений кальциноз (idiopathic calcinosis circumscripta) у собак: ретроспективний аналіз 130 випадків. J Am Anim Hosp Assoc 24:651–658 - Tafti AK, Hanna P, Bourque AC (2005) Обмежений кальциноз (Calcinosis circumscripta) у собак: ретроспективне патологічне дослідження. J Vet Med A Physiol Pathol Clin Med 52(1):13–17 - Doerr KA, Outerbridge CA, White SD та ін. (2013) Кальциноз шкіри (Calcinosis cutis) у собак: гістопатологічний та клінічний аналіз 46 випадків. Vet Dermatol 24(3):355–361, e78–e79

Еозинофільна гранульома та еозинофільна бляшка

- Bardagi M, Fondati A, Fondevila D та співавт. (2003) Ультраструктурне дослідження шкірних уражень при комплексі еозинофільної гранульоми котів. Vet Dermatol 14:297–303 - Fondati A, Fondevila D, Ferrer L (2001) Гістопатологічне дослідження еозинофільних дерматозів котів. Vet Dermatol 12(6):333–338

289 Література

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005a) Еозинофільна бляшка котів (Feline eosinophilic plaque). У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 109–111

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005b) Еозинофільна гранульома котів; еозинофільна гранульома собак. У: Захворювання шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 355–360 - Joffe DJ, Allen AL (1995) Виразковий еозинофільний стоматит у трьох кавалер-кінг-чарльз-спанієлів. J Am Anim Hosp Assoc 31:34–37 - Madewell BR, Stannard AA, Pulley LT та ін. (1980) Оральна еозинофільна гранульома у сибірських хаскі. J Am Vet Med Assoc 177:701–703 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Комплекс еозинофільної гранульоми котів. У: Muller & Kirk's — дерматологія дрібних тварин, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 714–716 - Porcellato I, Giontella A, Mechelli L та ін. (2014) Еозинофільні дерматози котів: ретроспективне імуногістохімічне та ультраструктурне дослідження ремоделювання позаклітинного матриксу. Vet Dermatol 25(2):86–94, e26 - Vercelli A, Cornegliani L (2002) Оральна еозинофільна гранульома у двох німецьких вівчарок. У: Матеріали 18-ї зустрічі ESVD/ECVD, Ніцца, с. 243

Панікуліт

- Boynosky NA, Stokking LB (2014) Панікуліт, асоційований з бромідом калію. J Small Anim Pract 55:640–642 - Contreary CL, Outerbridge CA, Affolter VK та ін. (2015) Стерильний вузликовий панікуліт у собак: ретроспективне дослідження 39 собак. Vet Dermatol 26:1–10 - German AJ, Foster AP, Holden D та ін. (2003) Стерильний вузликовий панікуліт та панстеатит у трьох веймаранерів. J Small Anim Pract 44:449–455 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Захворювання панікулюса. В: Шкірні хвороби собак та котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 538–560 - Kim HJ, Kang MH, Kim J-H та ін. (2011) Стерильний панікуліт у собак: нові діагностичні знахідки та альтернативні методи лікування. Vet Dermatol 22:352–359 - Mellanby RJ, Stell A, Baines E та ін. (2003) Панікуліт, асоційований з панкреатитом, у кокер-спанієля. J Small Anim Pract 44:24–28 - O'Kell AL, Inteeworn N, Diaz SF та ін. (2010) Стерильний вузликовий панікуліт у собак: ретроспективне дослідження 14 випадків. J Vet Intern Med 24:278–284 - Scott DW, Anderson WI (1988) Панікуліт у собак та котів: ретроспективний аналіз 78 випадків. J Am Anim Hosp Assoc 24:551–559 - Yamagishi C, Momoi Y, Kobayashi T та ін. (2007) Ретроспективне дослідження та генетичний аналіз стерильного панікуліту у собак. J Vet Med Sci 69:915–924

Набряк

Ювенільний стерильний гранулематозний дерматит і лімфаденіт (ювенільний целюліт)

Джефферс Дж.Г., Дюкло Д.Д., Гольдшмідт М.Г. (1995) Дерматоз, що нагадує ювенільний целюліт у дорослого собаки. J Am Anim Hosp Assoc 31(3):204–208

- Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Ювенільний стерильний гранулематозний дерматит та лімфаденіт (Juvenile sterile granulomatous dermatitis and lymphadenitis). У: Шкірні хвороби собак та котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 327–330 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Ювенільний целюліт (Juvenile cellulitis). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's- small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, St. Louis, с. 708–709 - Reimann KA, Evans MG, Chalifoux LV та ін. (1989) Клініко-патологічна характеристика ювенільного целюліту собак (Clinicopathologic characterization of canine juvenile cellulitis). Vet Pathol 26:499–504 - Scott DW, Miller WH (2007) Ювенільний целюліт у собак: ретроспективне дослідження 18 випадків (1976–2005) (Juvenile cellulitis in dogs: a retrospective study of 18 cases (1976–2005)). Jpn J Vet Dermatol 13(2):71–79

Плазмоклітинний пододерматит (Plasma Cell Pododermatitis)

- Declercq J, De Bosschere H (2010) Набряк носа внаслідок інфільтрату плазматичних клітин у кота без плазмоклітинного пододерматиту (plasma cell pododermatitis). Vet Dermatol 21(4):412–414 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Плазмоклітинний пододерматит (Plasma cell pododermatitis). У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 363–364 - Gruffydd-Jones TJ, Orr CM, Lucke VM (1980) Набряк та виразкування подушечок лап у котів: звіт про п'ять випадків. J Small Anim Pract 21:381–389 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Плазмоклітинний пододерматит (Plasma cell pododermatitis). У: Дерматологія дрібних тварин Мюллера та Кірка (Muller & Kirk's small animal dermatology), 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 718–719 - Pereira PD, Faustino AMR (2003) Плазмоклітинний пододерматит котів (Feline plasma cell pododermatitis): дослідження 8 випадків. Vet Dermatol 14(6):333–337

Розділ 4 Цитологія пухлин шкіри

4.1 Вступ

У цьому розділі розглядаються первинні новоутворення шкіри. Шкірні метастази, що походять від внутрішніх злоякісних пухлин, не включені до цієї широкої групи неоплазій, оскільки вони будуть коротко висвітлені в розділі 5. За рідкісними винятками, такими як виразкова котяча плоскоклітинна карцинома (ulcerative feline squamous cell carcinoma) та ексфоліативний еритематозний дерматит (exfoliative erythematous dermatitis) у деяких випадках собачої епітеліотропної лімфоми (canine epitheliotropic lymphoma), майже всі новоутворення шкіри є вузликами або бляшками. З цієї причини підхід, заснований на клінічних ознаках, як це використовується для запальних захворювань шкіри, неможливий. Отже, для обговорення цитології новоутворень шкіри необхідно використовувати класифікацію, засновану на цитологічній та гістологічній морфології неопластичних клітин.

У «Гістологічній класифікації пухлин домашніх тварин ВООЗ» (WHO Histological Classification of Tumours of Domestic Animals), опублікованій у 1998 році, пухлини шкіри поділяються на епітеліальні, меланоцитарні, мезенхімальні та некласифіковані; окрім цих чотирьох груп, також включено метастатичні пухлини шкіри, кісти, гамартоми та пухлиноподібні ураження. Ця класифікація є застарілою, оскільки не включає багато пухлин шкіри, які наразі добре задокументовані в численних статтях і підручниках з гістопатології та клінічної онкології шкіри (Gross et al. 2005; Withrow et al. 2012).

В останні десятиліття вивчення гістопатології та розширене використання імуногістохімічних барвників дозволили здійснювати ширшу та детальнішу класифікацію пухлин шкіри домашніх тварин (Yager and Wilcock 1994; Gross et al. 2005). Водночас ветеринарна неопластична цитологія досягла значних успіхів, що призвело до публікації багатьох книг, присвячених загальній цитопатології та цитопатології шкіри (Baker and Lumsden 1999; Valenciano and Cowell 2014; Raskin and Meyer 2015). Крім того, було опубліковано низку статей, які підтверджують точність цитології в діагностиці раку шкіри та її високу кореляцію з гістопатологічними висновками (Griffiths et al. 1984; Chalita et al. 2001; Cohen et al. 2003; Ghisleni et al. 2006). Усі ці фактори призвели до рутинного використання цитології як обов'язкового етапу в діагностиці уражень шкіри; результати цитології можуть, власне, визначити природу пухлини та скерувати ветеринара у виборі правильних тестів, необхідних для належного передопераційного стадіювання пухлини.

Підручники з цитології шкіри та дерматології собак і котів використовують «гібридну» цитологічну класифікацію пухлин шкіри; дійсно, хоча для деяких пухлин застосовується визначення, засноване на походженні клітин та/або їхній архітектурній організації (наприклад, епітеліальні та мезенхімальні пухлини), інші пухлини групуються виключно на основі їхньої морфології (наприклад, круглоклітинні пухлини). Пухлини меланоцитарного походження, такі як меланоцитома та меланома, можуть посилювати плутанину в цій класифікації, оскільки неопластичні меланоцити характеризуються значним поліморфізмом; дійсно, вони можуть бути округлими або веретеноподібними, або організованими в епітеліоїдному порядку. З цієї причини їх включають в окрему групу під заголовком меланоцитарні пухлини. Ця цитологічна класифікація не відображає ту, що використовується в гістопатології (Gross et al. 2005); більше того, цитологічний підхід, зосереджений на морфології клітин, дозволяє ветеринарам дотримуватися спрощеного алгоритму, спрямованого на швидше досягнення діагнозу. Слід підкреслити, що стосовно неопластичної цитології клітини не завжди дотримуються морфологічних правил, на яких базується вищезазначена класифікація, як вичерпно обговорюється в цьому розділі.

У цьому підручнику новоутворення шкіри поділяються на чотири групи:

- Пухлини з округлих клітин (round cell tumours) - Епітеліальні пухлини (epithelial tumours) - Мезенхімальні пухлини (mesenchymal tumours) - Меланоцитарні пухлини (melanocytic tumours)

4.2 Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours)

Пухлини з округлих клітин (round cell tumours), хоча й походять з різних клітинних ліній, мають спільні цитологічні характеристики: велику кількість отриманих клітин, округлий силует з чітко окресленими цитоплазматичними межами та ознаку дискретності, тобто вони не агрегують одна з одною або з позаклітинним матриксом. Хоча вищезазначені характеристики спостерігаються в більшості випадків, визнаються деякі винятки. Типовим прикладом є гістіоцитарна саркома, яка належить до групи пухлин з округлих клітин (гістіоцитарні захворювання); у веретеноподібноклітинному підтипі цієї неоплазії цитологічні ознаки, що дозволяють визначити клітини як округлі клітини (round cells), не спостерігаються. Навпаки, існують інші раки шкіри, такі як ліпосаркоми, меланоми або деякі низькокогезивні анапластичні карциноми, які, хоча й не включені до цієї групи, можуть проявлятися як округлі клітини. З вищесказаного випливає, що ця цитологічна класифікація не позбавлена ризиків інтерпретації і повинна використовуватися лише як діагностична орієнтація, а якщо діагноз не було встановлено за допомогою цитології, необхідно провести подальші гістопатологічні, а іноді й імуногістохімічні дослідження.

Пухлини, включені до цієї групи: мастоцитоми (mast cell tumours), лімфоми (lymphomas), пухлини з плазматичних клітин (plasma cell tumours), трансмісивні венеричні пухлини (transmissible venereal tumours) та так звані гістіоцитарні захворювання (histiocytic diseases).

*4.2.1 Пухлина з тучних клітин (Mast Cell Tumour)

Пухлини з тучних клітин (Mast cell tumours, MCTs) дуже поширені у собак, тоді як у котів вони трапляються рідше (Goldschmidt and Hendrick 2002; Welle et al. 2008). MCTs походять із дермальних тучних клітин. У собак пухлини з тучних клітин є найпоширенішою формою раку шкіри і можуть проявлятися у вигляді вузликів або бляшок різного розміру — від кількох міліметрів до великих мас. Вузлики зазвичай поодинокі, але можуть бути множинними, дермальної або підшкірної локалізації, куполоподібної або ґудзикоподібної форми, на ніжці, алопецичні, еритематозні або гіперпігментовані, щільної, м'якої або желеподібної консистенції, іноді виразковані (Рис. 4.1, 4.2, 4.3 та 4.4). Найчастіше уражаються дорослі та старі собаки, однак рідко поодинокі або множинні MCTs можуть спостерігатися і в дуже молодих тварин. Багато порід собак, такі як боксер, шарпей, лабрадор, золотистий ретривер, бостон-тер'єр тощо, мають виражену схильність; у собак породи шарпей, які мають високу кількість муцину в дермі, MCTs часто проявляються у вигляді припухлостей із нечіткими межами (Рис. 4.5) (Blackwood et al. 2012).

Транзиторна зміна розміру, що виникає після незначної травми, наприклад, FNB, часто спостерігається в багатьох МКТ собак; ця клінічна поведінка є унікальною для МКТ, при якій вузли мають тенденцію збільшуватися в розмірі, а потім, через кілька годин, повертатися до початкового розміру. Це явище зумовлене дегрануляцією тучних клітин, що спричиняє

Рис. 4.1 Пухлини з тучних клітин (MCTs) у собак: поодинокі алопецичні та еритематозні вузлики

Рис. 4.2 Множинні МКТ на грудній клітці собаки

Рис. 4.3 Мастоцитоми (MCTs) собаки: множинні виразкові маси на кінцівці боксера

Рис. 4.4 Велика маса тістоподібної консистенції на правому крупі (right rump) боксера (Boxer).

Рис. 4.5 Дифузне набрякання з нечіткими межами є типовою клінічною картиною МКТ у собак породи шарпей.

Рис. 4.6 Мастоцитома собаки. Зміна розміру під час тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNB): ( a ) до та ( b ) після взяття зразка. Зверніть увагу, як збільшився вузол.

вивільнення внутрішньогранулярних вазоактивних речовин, що призводить до внутрішньо- та періураженого набряку (рис. 4.6). У деяких випадках, внаслідок цієї дегрануляції, можна спостерігати дифузну еритему шкіри, що покриває пухлину (симптом Дар'є (Darier's sign); рис. 4.7).

Котяча МКТ зазвичай проявляється у вигляді невеликого, поодинокого, алопецичного, рожевого або еритематозного вузлика, переважно розташованого на голові, вухах або кінцівках (Рис. 4.8 та 4.9). У деяких пацієнтів спостерігаються множинні вузлики або бляшки з неушкодженою або виразкованою шкірою (Рис. 4.10 та 4.11) (Johnson et al. 2002; Blackwood et al. 2012; Henry and Herrera 2013). Поодинокі пухлини зазвичай обмежені шкірою, тоді як мультицентричні ураження часто є вторинними внаслідок метастазування з первинної селезінкової або кишкової МКТ. У будь-якому випадку, виявлення шкірної МКТ завжди має супроводжуватися пошуком можливого первинного або метастатичного вісцерального ураження. Клінічний варіант МКТ, що вражає молодих сіамських котів віком від кількох місяців до 4 років, іноді описується в літературі. Цей підтип, який називається атиповою або слабогранульованою МКТ, клінічно характеризується спонтанною регресією вузликів (Рис. 4.12 та 4.13).

Цитологічні знахідки

У добре диференційованих МКТ (MCTs) цитологічний діагноз є легким і негайним, особливо при належному відборі зразків; мазки зазвичай висококлітинні, і в 90 % випадків діагноз може бути встановлений (Рис. 4.14) (Pedraza et al. 2011). У собак МКТ (MCTs) складаються з округлих клітин, що характеризуються численними внутрішньоцитоплазматичними гранулами, які набувають характерного фіолетового кольору при використанні фарбування за типом Романовського (Romanowsky-type staining) (Рис. 4.15). У багатьох клітинах гранули настільки численні, що

Рис. 4.7 Почервоніння шкіри навколо МКТ (MCT) характеризує симптом Дар'є (Darier's sign).

Рис. 4.8 Поодинока та виразкована МКТ (MCT) біля основи вушної раковини (pinna) у кота

Рис. 4.9 МСТ у кота: дрібний алопецичний вузлик на вушній раковині (pinna).

Рис. 4.10 Множинні вузли, деякі з них виразковані, на морді кота з мультицентричними МКП (MCTs).

Рис. 4.11 Множинні метастатичні МКТ (MCTs). Первинне новоутворення було розташоване в селезінці.

Рис. 4.12 Атипова МКТ у сіамського кота

Рис. 4.13 Множинні МКТ у того самого кота, що й на рис. 4.12

Рис. 4.14 Гістопатологія канальної МКТ: проліферація добре диференційованих неопластичних мастоцитів

301 4.2 Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours)

Рис. 4.15 Цитологія канальної МКТ (canine MCT): багато добре диференційованих мастоцитів.

повністю затемнюють ядра; в інших випадках гранули поглинають більшу частину барвника, і ядра ледь помітні в центрі клітини як бліда та світло-блакитна кругла ділянка, оточена інтенсивно забарвленими гранулами (Рис. 4.16). У всіх підручниках і статтях, присвячених МКТ собак, постійно повідомляється про можливість того, що барвники типу Романовського не здатні фарбувати гранули. На практиці це явище трапляється дуже рідко, і в більшості випадків ретельне дослідження мазка дозволяє виявити внутрішньоцитоплазматичні гранули в деяких клітинах. У випадках, коли гранул мало або вони погано видимі, їх можна підкреслити за допомогою толуїдинового синього, який фарбує гранули в червоний колір (Рис. 4.17).

У багатьох пухлинах зазвичай спостерігається змінна кількість еозинофілів — від невеликої до значної, приваблених еозинофілотаксичними речовинами, що містяться в гранулах; тому еозинофіли є великою підмогою при підозрі на недиференційовані або слабогранулярні мастоцитоми. У деяких пухлинах кількість еозинофілів перевищує кількість неопластичних клітин. У такому випадку, перш ніж формулювати діагноз еозинофільного запалення, обов'язковим є гістопатологічне дослідження ураження. Кількість еозинофілів, здається, нижча в анапластичних МКТ (рис. 4.18).

Багато реактивних фібробластів (reactive fibroblasts) також часто виявляються, ймовірно, внаслідок вивільнення внутрішньоцитоплазматичних речовин, що стимулюють фіброз, особливо у добре диференційованих МКТ собак (рис. 4.19). Фібробласти можуть демонструвати цитологічні аномалії, такі як анізокаріоз (anisokaryosis), подвійні ядра та виражені ядерця, і в деяких зразках вони можуть бути настільки численними, що, особливо для недосвідченого цитолога, може бути поставлений помилковий діагноз мезенхімальної неоплазії. У добре диференційованих

Рис. 4.16 Цитологія канальної МКТ (MCT): зверніть увагу на бліді, ледь помітні центральні ядра та інтенсивно фіолетові внутрішньоцитоплазматичні гранули.

Рис. 4.17 Цитологія собачої МКТ (MCT): фарбування за Романовським. Характерні фіолетові внутрішньоцитоплазматичні гранули не набули кольору.

Рис. 4.18 Гістопатологія добре диференційованої МКТ собаки: численні еозинофіли інфільтрують неопластичні клітини.

Рис. 4.19 Цитологія канальної МКТ (MCT): численні реактивні фібробласти разом із невеликою кількістю опасистих клітин (mast cells) та еозинофілів (eosinophils).

МКТ, деякі еозинофільні колагенові волокна, ймовірно, через збільшення кількості фібробластів або внаслідок колагенолітичної дії певних речовин, що містяться в цитоплазматичних гранулах, часто спостерігаються (Рис. 4.20 та 4.21). У так званих келоїдних пухлинах з тучних клітин, колагенові волокна є численними, товщими та блідо-рожевого кольору (Рис. 4.22).

У низькодиференційованих МКП злоякісні ознаки клітин є більш вираженими: ядра демонструють більше атипії, такої як анізокаріоз, можуть бути множинними, мати химерну форму та виражені ядерця (Рис. 4.23). У деяких випадках гранули є нечисленними або повністю відсутніми, а цитоплазма може містити множинні мікровакуолі. Кількість атипових мітозів зростає. Іноді в дуже анапластичних пухлинах наявність еозинофілів дозволяє цитологу запідозрити МКП (Рис. 4.24 та 4.25).

Хоча цитологічна оцінка клітинної морфології може надати деякі вказівки щодо ступеня диференціювання МКТ (MCTs), визначення градації залишається виключною прерогативою гістопатології (Patnaik et al. 1984; Kiupel et al. 2011). Цитологічно, коли мазки демонструють виражені ознаки злоякісності, можна діагностувати високодиференційовану МКТ (high-grade MCT), тоді як у випадках, коли МКТ (MCTs) складаються виключно з добре диференційованих опасистих клітин, можна лише припустити низьку градацію (low grade), і обов'язковим є гістопатологічне підтвердження.

Рис. 4.20 Цитологія собачої МКТ: еозинофільні видовжені утворення є колагеновими волокнами (collagen fibres). Ці волокна дуже часто спостерігаються у високодиференційованих МКТ.

Гістопатологічна система Патнайка (Patnaik) класифікує МКТ на три ступені, від I до III. Перші два, більш поширені ступені, при яких клітини мають цитологічні ознаки, що вказують на добру (I ступінь) або помірну диференціацію (II ступінь), аж до III ступеня, при якому зростають цитологічні ознаки атипії. Окрім морфологічних аспектів, ця класифікація також базується на поширенні неопластичних клітин, і тому зрозуміло, що цитологічно неможливо диференціювати перші два ступені МКТ.

У цікавому нещодавньому дослідженні було оцінено можливість проведення цитологічного градуювання МКТ на основі кількісних морфологічних критеріїв (кількість мітозів, атипові ядра, множинні каріомегалічні ядра), які є основою гістопатологічної класифікації за Кіупелем (Kiupel).

Система, запропонована Кіупелем та співавторами, класифікує МКТ (MCTs) як низького та високого ступеня злоякісності (Kiupel et al. 2011). У цьому цитологічному дослідженні точність прогнозування гістологічного ступеня становила 94 %, однак вона виявилася менш надійною для прогнозування МКТ (MCTs) високого ступеня. Кількість мітозів та наявність атипових ядер (bizarre nuclei) насправді є двома параметрами, які створюють високу ймовірність помилкової цитологічної оцінки, оскільки гранули часто не дозволяють правильно візуалізувати контур ядра. Крім того, клітини можуть бути пошкоджені під час неправильного приготування мазка.

Рис. 4.21 Цитологія канальної МКТ (MCT): при великому збільшенні морфологія колагенових волокон легко розпізнається.

Рис. 4.22 Цитологія келоїдної форми МКТ (мастоцитоми) собаки: численні колагенові волокна переплітаються з неопластичними мастоцитами. При великому збільшенні великі та бліді колагенові волокна легко розпізнаються ( вставка ).

Рис. 4.23 Цитологія низькодиференційованої МКТ (MCT) собаки: зверніть увагу на очевидні ознаки атипії, такі як анізокаріоз (anisokaryosis), множинні ядра та атиповий мітоз (atypical mitosis).

307 4.2 Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours)

Рис. 4.24 Гістопатологія низькодиференційованої МКТ собаки: виражена цитологічна атипія. Велика кількість еозинофілів викликала підозру на МКТ, що було підтверджено імуногістохімією.

що унеможливлює правильну оцінку форми ядра (химерні ядра) та каріомегалії — усіх параметрів, включених до класифікації Кіупеля (Scarpa et al. 2014).

Крім того, мітотичні та багатоядерні клітини не мають рівномірного розподілу в контексті неопластичної проліферації, тому ризик їх не потрапляння у зразок при тонкоголковій біопсії (FNB) є дуже високим, що знижує чутливість цитологічного градуювання. Нарешті, оскільки будь-які МКП (MCTs) завжди повинні бути хірургічно видалені та піддані гістопатологічному дослідженню, будь-які спроби градуювання МКП (MCTs) за допомогою цитології досі залишаються невалідованим методом. З цієї причини цитологія не може замінити гістопатологію, особливо тому, що вона може занижувати ступінь злоякісності високодиференційованих МКП (MCTs) через дуже низькі граничні значення параметрів, встановлених класифікацією Кюпеля (Kiupel) (щонайменше 7 мітозів на 10 полів зору при великому збільшенні (hpf); щонайменше 3 багатоядерні клітини [з 3 або більше ядрами] на 10 hpf; щонайменше 3 химерні ядра на 10 hpf та каріомегалія) (Kiupel et al. 2011; Scarpa et al. 2014).

Котячі МКП зазвичай добре диференційовані та подібні до таких у собак. Як і у собак, морфологія котячих опасистих клітин не дозволяє встановити гістологічну кореляцію; більше того, у котів справжнє градуювання МКП ще не було валідоване.

Рис. 4.25 Цитологія низькодиференційованої МКТ (MCT) собаки: виражена цитологічна атипія. Поодинокі пурпурові гранули все ще виявляються в цитоплазмі деяких неопластичних клітин.

Наразі визнано три гістологічні типи: мастоцитарна добре диференційована МКТ (mastocytic well-differentiated MCT), мастоцитарна плеоморфна МКТ (mastocytic pleomorphic MCT) та так звана атипова МКТ (atypical MCT), остання раніше була відома під терміном гістіоцитарна МКТ (histiocytic MCT) (Thamm and Vail 2007; Blackwood et al. 2012). Щоб уникнути плутанини з номенклатурою котячих гістіоцитарних розладів, деякі автори запропонували скасувати визначення гістіоцитарної МКТ та перейменувати цей атиповий підтип на пухлина з тучних клітин із низьким вмістом гранул (poorly granular mast cell tumour) (Melville et al. 2014).

Найпоширенішим підтипом у котів є високодиференційований мастоцитарний підтип, який зазвичай клінічно представлений поодиноким вузлом. Клітини мають округлу або полігональну форму і зазвичай щільно прилягають одна до одної, створюючи вигляд бруківки; ядра зазвичай центральні, а гранули дрібніші та менш інтенсивно забарвлені порівняно з такими у собак (Рис. 4.26 та 4.27). Варіант цієї форми, який вважається підгрупою високодиференційованого мастоцитарного підтипу, характеризується наявністю численних багатоядерних мастоцитів (multinucleated mast cells), у яких ядра мають однорідний розмір, а цитоплазма рясно гранульована (Рис. 4.28 та 4.29) (Melville et al. 2014). У низькодиференційованих МКТ (MCTs) атипові ознаки клітин посилюються, і в деяких випадках на препаратах можна спостерігати невелику кількість зрілих лімфоцитів, розсіяних по склу (Gross et al. 2005; Melville et al. 2014; Sabattini and Bettini 2010). У котів атиповий або слабогранулярний підтипи характеризуються клітинами, які морфологічно нагадують гістіоцити, з великими округлими або овальними ядрами, іноді злегка втиснутими, та більшою

Рис. 4.26 Цитологія котячої мастоцитарної МКТ (MCT): висококлітинний зразок. Зверніть увагу на полігональний силует котячих опасистих клітин.

Рис. 4.27 Цитологія мастоцитарної МКТ (MCT) у кішки: при великому збільшенні дрібні фіолетові внутрішньоцитоплазматичні гранули стають більш помітними.

Рис. 4.28 Гістопатологія котячої багатоядерної мастоцитарної МКТ (MCT): зверніть увагу на велику кількість багатоядерних мастоцитів (multinucleated mast cells).

Рис. 4.29 Цитологія котячої багатоядерної мастоцитарної МКТ: численні багатоядерні мастоцити

311 4.2 Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours)

Рис. 4.30 Цитологія атипової котячої МКТ (MCT): багато поодиноких клітин овальної або веретеноподібної форми, зі злегка увігнутими ядрами та зернистою цитоплазмою. Зверніть увагу на велику кількість еозинофільних гранул на фоні.

Цитоплазма, що містить дуже мало гранул або не містить їх зовсім, а іноді й мікровакуолі. У поодиноких випадках толуїдиновий синій може забарвлювати рідкісні гранули. Деякі клітини можуть мати веретеноподібну форму, що може призвести до їх плутанини з мезенхімальною неоплазією або гістіоцитарним захворюванням. Кількість еозинофілів, зазвичай незначна в більшості добре диференційованих пухлин кішок, часто вища в атиповому підтипі, і це може бути дуже корисним для підозри на низькогранулярну МКТ (рис. 4.30).

4.2.2 Лімфома

Шкірні лімфоми є непоширеними пухлинами у собак та дуже рідкісними у котів. Гістологічно шкірні лімфоми класифікуються як епітеліотропні, при яких неопластичні клітини мають тропізм до епідермісу, як зовнішнього, так і фолікулярного, або не-епітеліотропні, при яких неопластичні клітини локалізуються в дермі та можуть поширюватися на панікулус (підшкірну жирову клітковину) (Gross et al. 2005). Фенотип епітеліотропної лімфоми завжди є Т-клітинним, тоді як фенотип не-епітеліотропного варіанту може бути як Т-, так і В-клітинним. У нещодавньому клінічному випадку було продемонстровано ко-експресію Т- та В-неопластичних клітин у собаки з епітеліотропною лімфомою (Brachelente et al. 2015).

У собак макроскопічні аспекти шкірної лімфоми (cutaneous lymphoma) значно відрізняються залежно від локалізації неопластичних клітин.

Епітеліотропна лімфома (epitheliotropic lymphoma) — це рак дорослих та старих собак, при якому розпізнають різні клінічні прояви:

- (a) Дифузне почервоніння та лущення (ексфоліативна еритродермія), - (b) Бляшки та вузлики, - (c) Депігментація, почервоніння, ерозії та виразки слизово-шкірних з'єднань і носа, - (d) Ерозії та виразки, локалізовані виключно в ротовій порожнині.

Такі ураження можуть виникати окремо або одночасно на одній і тій самій тварині (рис. 4.31, 4.32, 4.33 та 4.34) (Moore et al. 2009; Affolter et al. 2009; Fontaine et al. 2009, 2010; Keller and Moore 2012; Miller et al. 2013).

При неепітеліотропній лімфомі (non-epitheliotropic lymphoma) ураження характеризуються множинними, дермальними або підшкірними за локалізацією, різного розміру, алопецичними, еритематозними та часто виразкованими вузлами та/або бляшками (Moore et al. 2013). Більш поверхневі вузли іноді можуть набувати химерного вигляду, що характеризується формою пончика, дуги або серпігінозною формою (Рис. 4.35, 4.36, 4.37 та 4.38). Така клінічна картина є високопідозрілою, але не патогномонічною для неепітеліотропної лімфоми, оскільки вона також може спостерігатися під час інших проліферативних розладів, таких як шкірний або системний реактивний гістіоцитоз.

Рис. 4.31 Еритема з великими лусочками у собаки з епітеліотропною лімфомою

Рис. 4.32 Вузликова канаїна епітеліотропна лімфома: еритематозні бляшки та вузли на пахвовій ділянці (axilla)

Рис. 4.33 Епітеліотропна лімфома собаки: запальна депігментація носового дзеркальця (nasal planum) та губ.

Рис. 4.34 Виражена еритема та набряк слизової оболонки ротової порожнини та слизово-шкірного з'єднання (mucocutaneous junction) у собаки, ураженої епітеліотропною лімфомою собак (canine epitheliotropic lymphoma).

Рис. 4.35 Неепітеліотропна лімфома собаки: вузлики та серпігінозні бляшки. Зверніть увагу на C-подібну бляшку.

Рис. 4.36 Неепітеліотропна лімфома собаки (canine non-epitheliotropic lymphoma): вузлики та серпігінозні бляшки на животі та кінцівках

Рис. 4.37 Канаїна неепітеліотропна лімфома: при великому збільшенні характерні клінічні ураження стають більш очевидними.

Рис. 4.38 Канаїна неепітеліотропна лімфома: химерна S-подібна бляшка

Котяча епітеліотропна лімфома є надзвичайно рідкісною і зазвичай макроскопічно характеризується мультифокальною або генералізованою алопецією, еритемою та десквамацією, або множинними, часто виразкованими вузлами та бляшками різних розмірів; останні також є типовими для неепітеліотропної лімфоми.

Цитологічні знахідки

Як і в інших пухлинах із круглих клітин, за винятком випадків, коли епітеліотропна лімфома не проявляється у вигляді вузлів (ексфоліативна еритродермія, депігментація слизово-шкірних з'єднань), цитопатологічні зразки зазвичай багаті на клітини.

У випадку епітеліотропної лімфоми кількість зібраних клітин суворо пов'язана з типом уражень та методикою виконаного забору. Зразки, що містять найбільше клітин, отримують із вузликових уражень, тоді як ексфоліативні ураження зазвичай дають зразки з низькою кількістю клітин. При останній клінічній формі клітини можна отримати лише шляхом відбитків виразкових уражень. Мазки зазвичай мають низьку кількість клітин, і деякі запальні клітини, переважно нейтрофіли, часто асоційовані з неопластичними клітинами. У цих випадках, оскільки при багатьох епітеліотропних лімфомах клітини не демонструють вираженої атипії, співіснування з нейтрофілами може призвести до помилкової інтерпретації (Рис. 4.39 та 4.40).

У випадку вузлових уражень мазки характеризуються гомогенною популяцією дрібних та середніх округлих клітин із круглими, часто злегка втиснутими, а іноді звивистими ядрами з нерівним профілем. Ядерний

Рис. 4.39 Цитологія епітеліотропної лімфоми: неопластичні лімфоцити однакового розміру з незначною атипією.

Рис. 4.40 Цитологія епітеліотропної лімфоми: неопластичні лімфоїдні клітини, асоційовані з нейтрофілами. Зверніть увагу, що неопластичні клітини не демонструють вираженої атипії.

розмір є досить однорідним, з крапчастим хроматином, високим ядерно-цитоплазматичним (Я/Ц) співвідношенням та цитоплазмою, яка демонструє різні відтінки синього кольору — від темного до блідого. При неепітеліотропних лімфомах (nonepitheliotropic lymphomas) клітини зазвичай більші та більш плеоморфні (рис. 4.41).

У деяких епітеліотропних лімфомах клітини можуть бути менш диференційованими, а анізокаріоз, об'ємні ядерця, множинні та химерні патерни хроматину стають більш очевидними. Оскільки більшість лімфом походять з Т-лімфоцитів, іноді можна спостерігати ядра з множинними та глибокими вгинаннями, що надають ядрам церебріформного або пелюсткоподібного вигляду; цитоплазми є більшими та блідішими і можуть містити базофільні гранули (Рис. 4.42). Ці цитологічні характеристики можуть лише вказувати на Т-походження неопластичних лімфоцитів, але не дозволяють диференціювати епітеліотропну та неепітеліотропну лімфому, для чого обов'язковим є гістопатологічне дослідження.

Як зазначалося вище, коли ураження складаються виключно з ексфоліативної еритродермії, часто асоційованої зі свербежем, їх можна сплутати з іншими інфекційними або алергічними захворюваннями (дерматофітія, лейшманіоз, атопічний дерматит). У таких випадках можна спробувати отримати зразки неопластичних клітин за допомогою внутрішньошкірної тонкоголкової аспіраційної біопсії (intradermal FNAB). Цей метод, описаний у розділі 2, не завжди дозволяє отримати діагностичні клітини, особливо у випадку пейджетоїдної (pagetoid) варіанту епітеліотропної лімфоми, при якій неопластичні клітини розташовані виключно всередині епідермісу та фолікулів.

Рис. 4.41 Цитологія неепітеліотропної лімфоми: великі неопластичні лімфобласти демонструють численні ознаки атипії (atypia).

319 4.2 Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumours)

Рис. 4.42 Цитологія епітеліотропної лімфоми: церебріформний або пелюстковий вигляд ядер вказує на їхнє Т-походження.

стінки. І навпаки, на пухлинних стадіях захворювання, коли клітини дифузно інфільтрують поверхневу та середню дерму, за допомогою ТАП (FNAB) можна отримати змінну кількість неопластичних клітин (Рис. 4.43 та 4.44).

У випадку неепітеліотропних лімфом гістологія характеризується наявністю дифузного неопластичного лімфоїдного інфільтрату, що проникає в дерму та підшкірну клітковину (panniculus). Коли клітини переважно локалізуються в підшкірній клітковині (subcutis), можна виявити численні ліпідні краплі разом із різною кількістю лімфобластів. Останні часто складаються переважно з оголених ядер (без цитоплазми), і лише невелика кількість клітин має ще неушкоджену цитоплазму. У таких випадках слід бути обережним, щоб не поставити помилковий діагноз панікуліту (panniculitis). Зазвичай велика кількість лімфогландулярних тілець, розсіяних на тлі, допомагає інтерпретувати оголені ядра як такі, що мають лімфоїдне походження.

За наявності одиничного шкірного вузла, що складається з лімфоїдних клітин із неопластичним виглядом, слід бути обережним перед встановленням цитологічного діагнозу лімфоми, оскільки може відбуватися спонтанна регресія цих уражень (Рис. 4.45).

Клінічна поведінка дозволила визначити такі ураження як непухлинні лімфоїдні запальні реакції невідомої причини, які можна вважати псевдолімфоматозними ураженнями. З огляду на вищесказане, на основі виключно морфології клітин, багато поодиноких вузлів, діагностованих як лімфома лише за допомогою гістопатології, могли бути невизначеною непухлинною лімфоматозною проліферацією. У цих випадках, для

Рис. 4.43 Гістопатологія епітеліотропної лімфоми: неопластичні клітини дифузно інфільтрують як зовнішній, так і фолікулярний епідерміс.

Рис. 4.44 Імуногістохімічне фарбування на CD3: виражена позитивність внутрішньоепідермальних неопластичних клітин

Рис. 4.45 Цитологія непухлинних лімфоїдних клітин: зверніть увагу на велику кількість бластів та розсіяні малі лімфоцити.

Для отримання остаточного діагнозу лімфоми необхідно оцінити клональність клітин, яка має бути моноклональною при неоплазії та поліклональною при реактивних ураженнях. Тому діагноз шкірної лімфоми за допомогою цитології слід завжди встановлювати з обережністю, особливо коли присутній лише один вузол.

4.2.3 Пухлина плазматичних клітин (Plasma Cells Tumour)

Позамедулярна або шкірна пухлина з плазматичних клітин або плазмоцитома є нечастою неоплазією у собак та рідкісною у котів. Шкірна плазмоцитома собак зазвичай розвивається як поодинокі, а рідше — множинні алопецичні вузлики, які часто мають рожево-червонуватий колір. Ураження мають різні розміри та форми, локалізуються переважно на пальцях, подушечках, вушній раковині (pinna), носі, губах та в ротовій порожнині (Рис. 4.46, 4.47, 4.48 та 4.49). У котів це дуже рідкісні пухлини, які характеризуються поодиноким вузликом, найчастіше описаним на кінцівках, морді та хвості.

Цитологічні знахідки

Канарська шкірна плазмоцитома (cutaneous plasmacytoma) класифікується на п’ять гістологічних підтипів, тому поліморфізм цієї пухлини є значним. П’ять гістотипів: гіаліновий (hyaline), зрілий (mature), розщеплений (cleaved), асинхронний (asynchronous) та поліморфно-бластний (polymorphous–blastic) (Рис. 4.50 та 4.51) (Platz et al. 1999; Cangul et al. 2002; Gross et al. 2005). Цей детальний

Рис. 4.46 Дрібні еритематозні шкірні пухлини з плазматичних клітин (cutaneous plasma cell tumours)

Рис. 4.47 Дві шкірні пухлини з плазматичних клітин (cutaneous plasma cell tumours)

Рис. 4.48 Екстрамедулярні плазмоклітинні пухлини неправильної форми на повіці вест-хайленд-вайт-тер'єра.

Рис. 4.49 Пухлини з плазматичних клітин: велика виразкована пухлина, що кровоточить, на пальці

Рис. 4.50 Гістопатологія високодиференційованої плазмоцитоми: дрібні та однорідні за розміром неопластичні плазматичні клітини, силует яких нагадує зрілі плазматичні клітини.

Рис. 4.51 Гістопатологія плеоморфної пухлини плазматичних клітин (pleomorphic plasma cell tumour): округлі та дискретні неопластичні плазматичні клітини (neoplastic plasma cells) із вираженою атипією (severe atypia).

класифікація на основі цитологічної морфології, здається, не має суттєвого впливу на біологічну поведінку пухлини. У котів виділяють чотири підтипи (Majzoub et al. 2003). Цитологічно не завжди можливо визначити, до якого гістотипу належать клітини, також через те, що в деяких випадках різні гістологічні типи можуть співіснувати в одній пухлині. Тому з цитологічної точки зору можливо лише класифікувати ступінь диференціювання на основі морфології клітин та визначити, чи є неоплазія високо- або низькодиференційованою, або плеоморфною; перші характеризуються мономорфною популяцією дрібних клітин з округлими або овальними ексцентричними чи центральними ядрами, регулярним, іноді крапчастим хроматином, а в деяких клітинах помітна ахроматична зона між ядром і цитоплазмою. Ця зона являє собою комплекс Гольджі (рис. 4.52 та 4.53). Деякі двоядерні та кілька багатоядерних клітин є нормальною знахідкою у високодиференційованих пухлинах із плазматичних клітин (рис. 4.54). Ці цитологічні ознаки, що дозволяють запідозрити плазмоцитарне походження, зазвичай не є очевидними в плеоморфних плазмоцитомах, у яких клітини демонструють різний ступінь анізоцитозу, анізокаріозу, бобоподібні або химерні ядра та велику кількість багатоядерних клітин (рис. 4.55 та 4.56). У цих пухлинах можна спостерігати невеликий відсоток лімфоцитів та еозинофілів.

У менш ніж 10% пухлин із плазматичних клітин можна виявити аморфний фібрилярний еозинофільний матеріал, розташований між неопластичними клітинами. Він являє собою амілоїд (amyloid), секретований злоякісними плазматичними клітинами (Рис. 4.57) (Rowland et al. 1991). Оскільки плазмоцитома є єдиною круглоклітинною пухлиною, яка продукує

Рис. 4.52 Цитологія добре диференційованих шкірних пухлин із плазматичних клітин: дрібні, однорідні за розміром неопластичні плазматичні клітини. Зверніть увагу, що деякі клітини зберігають впізнавану морфологію плазматичних клітин.

Рис. 4.53 Цитологія добре диференційованих шкірних пухлин із плазматичних клітин: при великих збільшеннях плазмоцитарна морфологія стає більш очевидною. Зверніть увагу, що в деяких цитоплазмах комплекс Гольджі все ще розпізнається.

Рис. 4.54 Цитологія низькодиференційованих шкірних пухлин із плазматичних клітин: анізоцитоз, анізокаріоз та багатоядерні клітини. Лише деякі клітини зберігають плазмоцитоїдний вигляд.

Рис. 4.55 Цитологія недиференційованих шкірних пухлин із плазматичних клітин: плеоморфні неопластичні клітини з вираженим анізокаріозом.

Рис. 4.56 Цитологія недиференційованих шкірних пухлин із плазматичних клітин: плеоморфні неопластичні клітини, більшість із яких є багатоядерними. Зверніть увагу, що типові плазмоцитарні ознаки повністю втрачені.

Рис. 4.57 Цитологія шкірної плазмоцитоми (cutaneous plasma cell tumour): еозинофільний аморфний матеріал являє собою амілоїд (amyloid).

амілоїд, його наявність дозволяє підтвердити плазмоклітинну природу неопластичної пухлини.

Хоча амілоїд зазвичай продукується краще диференційованими плазматичними клітинами, його наявність може бути корисною для підозри на плазмоцитому за відсутності типових цитологічних ознак плазматично-клітинного походження. Для виявлення амілоїду мазки необхідно фарбувати барвником Congo red, який забарвлює амілоїд у червоно-оранжевий колір (Рис. 4.58). У рідкісних випадках продукція амілоїду настільки інтенсивна, що стимулює масивне гранульоматозне запалення з численними гігантськими клітинами; у таких випадках діагностика плазмоцитоми може бути дуже складною.

4.2.4 Трансмісивна венерична пухлина (Transmissible Venereal Tumour)

Канарська трансмісивна венерична пухлина (TVT) є рідкісною неоплазією псових (canidae), яка переважно реєструється в субтропічних географічних регіонах (Das and Das 2000 ; Mukaratirwa and Gruys 2003 ). Клітини TVT мають унікальні характеристики, демонструючи каріотип, що складається лише з 59 хромосом, що значно відрізняється від 78 хромосом нормальних диплоїдних клітин собаки. Ця пухлина має особливість передаватися від однієї собаки до іншої шляхом прямого імплантування життєздатних клітин. Було доведено

Рис. 4.58 Цитологія шкірної плазмоцитоми: фарбування конго червоним (Congo red) підкреслює амілоїд у вигляді помаранчевого матеріалу, перемішаного між неопластичними плазматичними клітинами.

що прабатьківська клітина ТВТ (TVT) поширювалася з часом, передаючись від тварини до тварини до сьогодення; на практиці неопластична клітина поводиться як паразит (Cohen 1985; Murgia et al. 2006; Murchison et al. 2014).

Соціальна та статева поведінка, а також бійки між безпритульними собаками є основою локалізації уражень, які, як зазначалося вище, виникають внаслідок прямого імплантування неопластичних клітин. Ураження шкіри найчастіше спостерігаються у собак з імунодефіцитом або у безпритульних собак, які перебувають у поганому стані здоров'я.

Ураження є поодинокими та різного розміру — від дрібних вузликів до дуже великих еритематозних мас, з нерівною поверхнею та крихкою консистенцією, часто виразковані та кровоточиві. Класичні ураження ТВТ (TVT) спостерігаються переважно на слизовій оболонці зовнішніх статевих органів (Рис. 4.59 і 4.60). У деяких собак можуть спостерігатися шкірні вузлики, асоційовані або не асоційовані з генітальними ураженнями, різного розміру, розташовані на будь-якій ділянці шкіри та часто виразковані. У безпритульних собак лише зі шкірними вузликами було висунуто гіпотезу про імплантацію внаслідок укусів під час бійок. У собак з множинними ураженнями клітини ТВТ (TVT) поширюються через кровотік або лімфатичні шляхи, і ці два способи передачі пояснюють метастази, зареєстровані в різних внутрішніх органах (Park et al. 2006). В одному клінічному випадку клітини ТВТ (TVT) були виявлені в периферичній крові у собаки з тяжким імунодефіцитом, у якої розвинулися сотні вузликів ТВТ (TVT), поширених по всьому тілу (Рис. 4.61 і 4.62) (Albanese et al. 2006).

Рис. 4.59 Неоформація вульви у суки з трансмісивною венеричною пухлиною (ТВП)

Рис. 4.60 Велике еритематозне утворення на пенісі собаки з ТВП (TVT).

Рис. 4.61 Множинні та зливні вузли ТВП (TVT) у імунокомпрометованого боксера

Рис. 4.62 ТВП. Множинні та накладені вузли у того самого собаки, що й на рис. 4.61

Цитологічні знахідки

Природа клітин ТВТ (TVT) обговорювалася протягом багатьох років. Останні теорії, схоже, сходяться на їхній гістіоцитарній природі, що ґрунтується на демонстрації їхньої фагоцитарної активності та позитивності кількох імуногістохімічних маркерів до гістіоцитів (Mozos et al. 1996; Marchal et al. 1997; Albanese et al. 2002; Mukaratirwa and Gruys 2003; Gross et al. 2005; Park et al. 2006).

Цитологічні зразки, отримані з уражень TVT, характеризуються дуже високою клітинністю з щільно упакованими клітинами, які іноді важко ідентифікувати як окремі круглі клітини при малому збільшенні (Рис. 4.63 та 4.64).

Ядра округлі, центральні або ексцентричні, з регулярним хроматиновим малюнком та одним ядерцем; цитоплазма велика та бліда, характеризується наявністю змінної кількості, зазвичай великої, внутрішньоцитоплазматичних вакуолей, які не перекриваються, однакового розміру та з чіткими межами (Рис. 4.65 та 4.66). Анізоцитоз є більш вираженим, ніж в інших високодиференційованих пухлинах з округлих клітин. Іншою характерною гістологічною ознакою TVT є наявність великої кількості мітотичних клітин (mitotic cells), які не слід помилково інтерпретувати як показник злоякісності, оскільки TVT має сприятливий прогноз завдяки чудовій чутливості до хіміотерапії (Рис. 4.67). TVT, хоча й дуже рідко, може спонтанно

Рис. 4.63 Гістологія TVT: окремі округлі клітини з великою цитоплазмою. Зверніть увагу, що при гістології типові внутрішньоцитоплазматичні вакуолі не настільки чітко виражені, як у цитологічних зразках.

Рис. 4.64 Цитологія ТВП (TVT): при малих збільшеннях дискретне розташування клітин ТВП (TVT) важко розпізнати.

Рис. 4.65 Цитологія ТВП (TVT): при середньому збільшенні чітко видно округлі, добре окреслені вакуолі, які не накладаються одна на одну.

Рис. 4.66 Цитологія ТВП (TVT): при великих збільшеннях округлий силует клітин ТВП (TVT) не викликає сумнівів.

Рис. 4.67 Цитологія ТВП (TVT): численні мітотичні клітини характеризують більшість цитологічних препаратів ТВП (TVT).

регресують після атаки цитотоксичних Т-лімфоцитів; отже, виявлення великої кількості зрілих лімфоцитів слід інтерпретувати як позитивний прогностичний показник.

4.2.5 Гістіоцитарні захворювання (Histiocytic Diseases)

Хвороби гістіоцитарного походження (histiocytic diseases) собак і котів охоплюють складну групу реактивних/неопластичних розладів, що походять з дендритних клітин, так званих антигенпрезентувальних клітин (antigen-presenting cells, APCs), які локалізуються в епідермісі, дермі та підшкірній клітковині.

Ця група включає доброякісну гістіоцитому шкіри (benign cutaneous histiocytoma), гістіоцитоз із клітин Лангерганса (Langerhans cell histiocytosis), реактивний гістіоцитоз (шкірний та системний) (reactive histiocytosis (cutaneous and systemic)) та комплекс гістіоцитарної саркоми (локалізований та дисемінований) (histiocytic sarcoma complex (localised and disseminated)) (Moore 2014).

Деякі з останніх не вважаються справжніми новоутвореннями: гістіоцитома (histiocytoma) насправді є проліферацією клітин Лангерганса, яка спонтанно регресує, а реактивний шкірний гістіоцитоз (reactive cutaneous histiocytosis) вважається реактивною запальною відповіддю інтерстиціальних дермальних дендритних клітин, що ґрунтується на зареєстрованій спонтанній регресії деяких випадків та на добрій відповіді на кілька імуномодулюючих препаратів; з цієї причини багато авторів вважають за краще об'єднувати всі ці форми під загальною назвою гістіоцитарні розлади (histiocytic disorders) або захворювання (diseases), а не як гістіоцитарну неоплазію (Palmeiro et al. 2007; Moore 2014).

Хоча деякі з цих розладів мають певні анамнестичні, клінічні та цитологічні особливості, їх диференціація від інших неопластичних та непухлинних захворювань не завжди є легкою.

Типовим прикладом є шкірний реактивний гістіоцитоз, який цитологічно можна сплутати з іншими гістіоцитарними захворюваннями макрофагального походження, такими як синдром стерильної гранульоми або деякими вузликовими формами лейшманіозу, а також із веретеноподібним варіантом гістіоцитарної саркоми, який цитологічно неможливо диференціювати від деяких анапластичних сарком м'яких тканин із гігантськими клітинами. У цих випадках остаточний діагноз можна встановити лише за допомогою імуногістохімічних досліджень.

У котів лише так звана котяча дендритна прогресуюча гістіоцитоз (feline dendritic progressive histiocytosis) добре задокументована як справжнє шкірне гістіоцитарне захворювання; нечисленні описані випадки гістіоцитарної саркоми (histiocytic sarcoma) у котів здебільшого є гемофагоцитарними (макрофагального походження) та вісцеральної локалізації (Affolter and Moore 2006).

4.2.5.1 Доброякісна шкірна гістіоцитома (Benign Cutaneous Histiocytoma)

Канаїнна шкірна гістіоцитома — це доброякісна проліферація клітин Лангерганса, АПК, що знаходяться в епідермісі (Moore 2014). Вона поширена у молодих собак (віком до 3 років), хоча може спостерігатися у собак будь-якого віку. Зазвичай вона проявляється у вигляді поодинокого вузла, локалізованого переважно на кінцівках, голові та вушній раковині (pinna), але може рости в будь-якій частині тіла. Канаїнна гістіоцитома зазвичай має куполоподібну або ґудзикоподібну форму, може бути алопецичною з еритематозною поверхнею та швидко росте (Рис. 4.68, 4.69 і 4.70). Рідше повідомляється про множинні вузли, особливо у собак породи шарпей (Рис. 4.71) (Maina et al. 2014).

Рис. 4.68 Доброякісна гістіоцитома собаки (canine benign histiocytoma): невеликий еритематозний вузлик на повіці французького бульдога.

Рис. 4.69 Доброякісна гістіоцитома собаки: еритематозний та алопецичний вузол на пальці англійського бульдога

337 4.2 Пухлини з круглих клітин (Round Cell Tumours)

Рис. 4.70 Ґудзикоподібний алопеційний, еритематозний, виразковий та кірковий вузол, діагностований як доброякісна шкірна гістіоцитома (benign cutaneous histiocytoma).

Хоча шкірна гістіоцитома (cutaneous histiocytoma) проявляє клінічні ознаки, які можуть насторожити багатьох власників, такі як швидке зростання та схильність до виразкування, вона характеризується доброякісною біологічною поведінкою, що призводить до спонтанної регресії протягом кількох місяців (Рис. 4.72). У рідкісних випадках поодинокі або множинні гістіоцитоми не регресують спонтанно і можуть зберігатися тривалий час (персистуючі шкірні гістіоцитоми (persistent cutaneous histiocytomas); Рис. 4.73 та 4.74) (Maina et al. 2014). Деякі клітини Лангерганса можуть мігрувати до лімфатичних вузлів, спричиняючи вторинне збільшення; ці форми також схильні до спонтанної регресії. Наявність множинних шкірних гістіоцитом з дисемінацією клітин Лангерганса в лімфатичні вузли та внутрішні органи характеризує прогресуючий гістіоцитоз з клітин Лангерганса (progressive Langerhans cell histiocytosis), розлад, який зазвичай є летальним для уражених тварин (Nagata et al. 2000).

Цитологічні знахідки

Мазки з гістіоцитоми завжди висококлітинні та характеризуються округлими дискретними клітинами з незначним анізоцитозом і центральним або ексцентричним, округлим або овальним ядром, яке часто має глибоке вдавлення, що надає ядрам характерної бобоподібної форми; хроматин регулярний або крапчастий, а ядерце, коли видиме, є малим. Цитоплазма від помірної до рясної, слабко базофільна або блідо-сіра (рис. 4.75, 4.76 та 4.77). У деяких випадках клітини є менш характерними та дрібнішими, зі скупою та більш базофільною цитоплазмою, що створює труднощі в диференціації між лімфоцитами та плазматичними клітинами (рис. 4.78).

Рис. 4.71 Множинна шкірна гістіоцитома на внутрішній поверхні вушної раковини (pinna) собаки (Надано доктором Ф. Леоне, Італія)

Рис. 4.72 Доброякісна шкірна гістіоцитома. Фаза регресії: ( a ) день 0; ( b ) день 40; ( c ) день 60; ( d ) день 80

Рис. 4.73 Стійка шкірна гістіоцитома. Вузол був видалений після цитологічного діагнозу через 8 місяців. Гістіоцитома була гістопатологічно підтверджена.

Рис. 4.74 Множинні вузлики та маси, розповсюджені по всьому тілу пінчера з множинними шкірними гістіоцитомами (Надано доктором Е. Майна, Італія)

Рис. 4.75 Гістопатологія шкірної гістіоцитоми. Дифузна дермальна проліферація округлих та дискретних клітин. Зверніть увагу на епітеліотропізм клітин ( стрілка ) та глибоко складчасті ядра ( вставка ).

Рис. 4.76 Цитологія шкірної гістіоцитоми. Багато округлих клітин з округлими та переважно центрально розташованими ядрами та великою блідо-блакитною цитоплазмою.

Рис. 4.77 Цитологія шкірної гістіоцитоми. При великому збільшенні морфологія клітин стає більш очевидною. Зверніть увагу на характерні ядра ниркоподібної форми (kidney-shaped nuclei).

Рис. 4.78 Цитологія шкірної гістіоцитоми. Малі клітини Лангерганса (Langerhans cells) зі скупою цитоплазмою можуть спричинити хибний діагноз пухлин із плазматичних клітин.

Цитоплазма може містити невелику кількість вакуолей, хоча зрідка вони можуть бути численними (Рис. 4.79). Коли зразки були зібрані у фазі регресії, вони характеризуються змінною кількістю малих Т-лімфоцитів, які можуть бути настільки численними, що перевищують кількість клітин гістіоцитоми; цитологічний зразок, отриманий на цій стадії, може ускладнити діагностику гістіоцитоми та призвести до плутанини ураження з хронічним лімфо-гістіоцитарним запальним процесом (Рис. 4.80 і 4.81). На пізніх стадіях, разом із лімфоцитами, можна виявити інші гістіоцитарні клітини, які є більшими за клітини гістіоцитоми. Ці клітини характеризуються великою цитоплазмою та інвагінованими ядрами і являють собою інфільтруючі дендритні клітини в дермі. Нарешті, разом із лімфоцитами можна спостерігати змінну кількість плазматичних клітин. Деякі автори вважають їхню присутність несприятливою прогностичною ознакою, яка спостерігається при персистуючих гістіоцитомах. Ця біологічна поведінка, пов'язана з наявністю плазматичних клітин, не має, здається, наукового обґрунтування.

4.2.5.2 Шкірний та системний реактивний гістіоцитоз

Шкірний реактивний гістіоцитоз (cutaneous reactive histiocytosis, CH) — це запальна лімфо-гістіоцитарна проліферація дендритних антигенпрезентувальних клітин (APCs), що локалізуються в дермі; ймовірна дерегуляція імунної системи невідомого походження, що, можливо, виникає внаслідок дефектної взаємодії.

Рис. 4.79 Цитологія шкірної гістіоцитоми (cutaneous histiocytoma). Чітко видно численні внутрішньоцитоплазматичні вакуолі. Зверніть увагу, що клітини нагадують клітини ТВП (TVT).

дендритних клітин і Т-клітин підозрюється (Moore 2014). Ця патогенетична гіпотеза базується на спонтанному розсмоктуванні уражень та добрій відповіді на кілька імуномодулюючих препаратів, що спостерігається в багатьох випадках.

Повідомляють про дві форми реактивного гістіоцитозу: шкірну, при якій ураження обмежені шкірою, та іншу форму, що характеризується одночасним залученням шкіри та внутрішніх органів, яку називають реактивним системним гістіоцитозом (СГ) (Moore 1984, 2014; Affolter and Moore 2000). Однак не всі випадки СГ мають ураження шкіри. Шкірні ураження представлені множинними вузликами або бляшками, дермальної та підшкірної локалізації, різного розміру та вигляду, іноді мають форму пончика або дуги, які дуже схожі на ураження, що спостерігаються у собак з неепітеліотропною лімфомою; вузлики здебільшого локалізуються на голові, морді, тулубі, мошонці, носі та кінцівках (Рис. 4.82, 4.83, 4.84 та 4.85). У багатьох собак одночасно спостерігається залучення кон'юнктивальної та носової слизової оболонки. В останньому випадку ніс може набувати так званого вигляду носа клоуна (Gross et al. 2005). Повідомляють про поодинокі випадки, виключно локалізовані на носі. У деяких випадках множинні вузлики розташовані лінійно, що дозволяє припустити їх розподіл уздовж кровоносних та лімфатичних судин (Рис. 4.86).

Цитологічні знахідки

Цитологічні особливості залежать від стадії захворювання. Гістологічно реактивний гістіоцитоз характеризується періаднексальними та часто ангіоцентричними гранульомами.

Рис. 4.80 Гістопатологія шкірної гістіоцитоми на стадії регресії. Багато малих інфільтруючих лімфоцитів інфільтрують пухлину.

Рис. 4.81 Цитологія шкірної гістіоцитоми у фазі регресії. Між дендритними клітинами гістіоцитоми виявляються численні малі лімфоцити.

Рис. 4.82 Вузлики та кільцеподібні бляшки у кокера з реактивним шкірним гістіоцитозом

Рис. 4.83 Реактивна шкірна гістіоцитоз: вузол та набряк носа у того самого собаки, що й на рис. 4.82

Рис. 4.84 Множинні та зливні папули у формі пончика на грудній клітці собаки з реактивним шкірним гістіоцитозом

Рис. 4.85 Множинні еритематозні вузлики на грудній клітці бернського зенненхунда з шкірним реактивним гістіоцитозом (cutaneous reactive histiocytosis)

Рис. 4.86 Реактивна шкірна гістіоцитоз. Великі кільцеподібні виразкові бляшки в ділянці грудини (sternal area) у золотистого ретривера (Golden retriever).

розташовані в глибокому дермі (з переважанням у нижній частині) та інфільтрують панікулу (рис. 4.87 і 4.88). На ранніх стадіях, при тонкоголковій аспіраційній біопсії (FNB), ймовірність проникнення голки в гранульоми дуже низька; таким чином, зразки зазвичай містять мало клітин. На пізніх стадіях захворювання гранульоми можуть зливатися, а інфільтрат змінюється з вузлуватого на дифузний, що дозволяє більш успішно збирати клітини. У багатьох випадках клітини отримують у вигляді згуртованих груп, і дуже важко спостерігати інтактні дендритні клітини з чітким силуетом. Більш репрезентативні зразки характеризуються округлими гістіоцитами з овальними, складчастими або бобоподібними ядрами, рівномірним хроматином, непомітними ядерцями та великою блідою цитоплазмою, іноді з погано визначеними межами та зрідка з дрібними вакуолями (рис. 4.89 і 4.90). Багато гістіоцитів представлені голими ядрами з цитоплазмою, розповсюдженою на фоні. У поєднанні з гістіоцитарними дендритними клітинами постійно присутня варіабельна, але зазвичай висока кількість лімфоцитів; також виявляються поодинокі плазматичні клітини та нейтрофіли. У більшості випадків цитологічні ознаки не відрізняються від тих, що спостерігаються при синдромі стерильної гранульоми або інших гранульоматозних захворюваннях, оскільки антигенпрезентувальні клітини (APCs) можуть бути цитологічно подібними до гістіоцитів макрофагального ряду.

Остаточний діагноз, у випадках, коли є сумніви, може бути встановлений лише за допомогою гістопатології та імуногістохімії на замороженій тканині, оскільки на тканині, залитій у парафін, не існує жодного імунного забарвлення, яке б могло диференціювати дендритний гістоцит (АПК) від макрофага.

4.2.5.3 Гістіоцитарна саркома (Histiocytic Sarcoma)

Гістіоцитарна саркома (histiocytic sarcoma) — рідкісна неоплазія у собак і дуже рідкісна у котів, яка походить від інтерстиційних дендритних клітин, присутніх у багатьох органах (Affolter and Moore 2002; Moore 2014). У шкірі антигенпрезентувальні клітини (APCs), з яких походить гістіоцитарна саркома, присутні в дермі та підшкірній клітковині.

Первинно шкірна форма частіше спостерігається у деяких порід, таких як бернський зенненхунд, ротвейлер, золотистий ретривер і гладкошерстий ретривер (Moore and Rosin 1986; Constantino-Casas et al. 2011; Moore 2014), у вигляді поодиноких вузлів різного розміру, переважно локалізованих на кінцівках, особливо в ділянці суглобів, які дуже часто інфільтровані (рис. 4.91). Ця ж неоплазія може метастазувати у внутрішні органи або первинно виникати з вісцерального органу, такого як селезінка. Добре відома клінічна варіація гістіоцитарної саркоми, яка починається як дисемінована у множинних вісцеральних органах і може навіть уражати шкіру (рис. 4.92 та 4.93). Усі ці форми з мультицентричними ураженнями визначаються терміном дисемінована гістіоцитарна саркома, який замінює старий термін злоякісний гістіоцитоз.

Цитологічні знахідки

Цитологічна картина гістіоцитарної саркоми (histiocytic sarcoma) є плеоморфною і може варіювати залежно від ділянки ураження, яка досліджується. Можна виявити два різних типи: варіант, що складається переважно з округлих клітин (round cells), та іншу форму з веретеноподібними клітинами (spindle-shaped cells). У будь-якому випадку злоякісні ознаки неопластичних клітин завжди...

Рис. 4.87 Гістопатологія реактивного шкірного гістіоцитозу: множинні глибокі та зливні дермальні вузлики

Рис. 4.88 Гістопатологія реактивного шкірного гістіоцитозу: при великому збільшенні розпізнаються великі гістіоцити та малі лімфоцити.

Рис. 4.89 Цитологія реактивного шкірного гістіоцитозу: гістіоцити з овальними та злегка втиснутими ядрами. Також присутні багато вільних голих ядер та кілька лімфоцитів.

Рис. 4.90 Цитологія реактивного шкірного гістіоцитозу: гістіоцити з овальними та бобоподібними ядрами, з нечітко окресленими цитоплазматичними межами.

Рис. 4.91 Поодиноке утворення на кінцівці собаки з локалізованою гістіоцитарною саркомою (Надано доктором Л. Марконато, Італія)

Примітно. Округлі клітини характеризуються вираженим анізоцитозом, з дуже великими, округлими або овальними, часто втиснутими або бобоподібними ядрами, з одним або кількома химерними ядерцями та великою цитоплазмою, слабко базофільною та зазвичай мікровакуолізованою (Рис. 4.94 і 4.95). Веретеноподібні клітини мають округлі до овальних, часто втиснуті та деформовані ядра. В обох варіантах клітини демонструють тяжкі ознаки атипії, а в підтипі веретеноподібних клітин наявність численних багатоядерних клітин може створювати багато діагностичних труднощів, оскільки цитологічні ознаки дуже подібні до тих, що спостерігаються при деяких анапластичних саркомах м'яких тканин з великою кількістю гігантських клітин (раніше названих злоякісна фіброзна гістіоцитома; Рис. 4.96 і 4.97). У деяких зразках також можна виявити змінну, часто значну, кількість інфільтруючих лейкоцитів.

4.2.5.4 Прогресивний дендритний гістіоцитоз котів (Feline Progressive Dendritic Histiocytosis)

Прогресуючий гістіоцитоз котів (feline progressive histiocytosis) — це гістіоцитарне захворювання з ураженням шкіри, яке спостерігається у дорослих та літніх котів і походить з інтерстиційних АПК (Moore 2014 ; Pinto da Cunha et al. 2014 ). У більшості описаних випадків ураження зазвичай характеризуються поодиноким вузлом на кінцівці, який з часом поширюється на інші ділянки шкіри.

Рис. 4.92 Множинні дрібні вузлики у боксера з дисемінованою гістіоцитарною саркомою (disseminated histiocytic sarcoma)

Рис. 4.93 Збільшене зображення того самого собаки, що й на рис. 4.92

Рис. 4.94 Цитологія гістіоцитарної саркоми: округлі неопластичні дендритні клітини, що характеризуються вираженим анізокаріозом та вакуолізованою цитоплазмою.

Рис. 4.95 Цитологія гістіоцитарної саркоми: округлі неопластичні дендритні клітини, що характеризуються вираженою атипією та багатоядерністю.

Рис. 4.96 Цитологія гістіоцитарної саркоми: веретеноподібні неопластичні дендритні клітини. Клітини характеризуються вираженою атипією та багатоядерністю. Зверніть увагу, що цитологічно їх неможливо диференціювати від веретеноподібної анапластичної саркоми м'яких тканин.

Рис. 4.97 Цитологія гістіоцитарної саркоми: зверніть увагу на виражений атиповий мітоз у більшій клітині.

ділянки (рис. 4.98, 4.99 та 4.100). Іноді спостерігається спонтанна регресія деяких вузликів, але захворювання завжди прогресує та поширюється на шкіру або внутрішні органи. Шкірні вузлики варіюють за розміром від малих до дуже великих і можуть зливатися, утворюючи бляшки, переважно розташовані на голові, кінцівках та тулубі.

Цитологічні знахідки

Мазки при прогресуючому гістіоцитозі котів варіабельні. На початковій стадії гістіоцити варіюють від округлих до полігональних, рідше — веретеноподібних, з ядрами від округлих до втиснутих, іноді подвійними та рідше множинними, зі слабкою цитоплазмою, забарвленою у блідо-блакитний колір (Рис. 4.101 та 4.102). У хронічних випадках цитологічна атипія стає значно більш вираженою, аж до дуже помітної (анізокаріоз, анізоцитоз, химерні ядра, великі та множинні макронуклеоли) (Рис. 4.103 та 4.104). У хронічних випадках повідомляється про значну інфільтрацію лімфоцитів та, рідше, опасистих клітин. Через складність діагностики АПК (антигенпрезентувальних клітин) у парафінових зразках, що обмежує використання імуногістохімічних маркерів, у деяких роботах нещодавно було запропоновано можливість використання імуноцитохімії на заморожених цитологічних зразках. Використання специфічних маркерів для ідентифікації різних популяцій дендритних гістіоцитів дозволяє диференціювати їх не лише від інших дендритних клітин, але й від гістіоцитарних макрофагів (Pinto da Cunha et al. 2014).

Рис. 4.98 Прогресуючий гістіоцитоз котів. Поодинокий, алопецичний та еритематозний вузол на кінцівці.

Рис. 4.99 Множинні алопецичні вузлики на голові кота з прогресуючим гістіоцитозом

Рис. 4.100 Прогресуючий гістіоцитоз котів. Збільшене зображення множинних шкірних вузликів на грудях того самого кота, що й на рис. 4.99.

Рис. 4.101 Цитологія прогресуючого гістіоцитозу котів. Дискретні округлі дендритні антигенпрезентувальні клітини (antigen-presenting cells, APCs).

Рис. 4.102 Цитологія прогресуючого гістіоцитозу котів (feline progressive histiocytosis). При великому збільшенні гістіоцитарні ознаки стають більш очевидними. Зверніть увагу, що багато клітин мають інвагіновані ядра.

Рис. 4.103 Цитологія прогресуючого гістіоцитозу котів. Висококлітинні зразки, що складаються з поліморфних круглих клітин із вираженими ознаками злоякісності.

Рис. 4.104 Цитологія прогресуючого гістіоцитозу котів (feline progressive histiocytosis). При великому збільшенні видно великі гістіоцитарні дендритні клітини (histiocytic dendritic cells) різного розміру та деякі лімфоцити (lymphocytes).

4.3 Епітеліальні пухлини (Epithelial Tumours)

У цій підгрупі розглядаються пухлини, що походять з епідермісу (epidermis) та його придатків (adnexa).

Епітеліальні клітини, присутні в шкірі, з яких може походити неоплазія, включають кератиноцити як зовнішнього, так і фолікулярного епідермісу, а також сальні та апокринні залози.

Окрім цих пухлин, також розглядаються новоутворення спеціалізованих залоз, які можуть бути як апокриновими (церумінозні залози та залози анальних мішків), так і сальними (гепатоїдні залози).

Цитологічні ознаки, спільні для всіх епітеліальних пухлин, полягають у тому, що клітини виділяються у вигляді зчеплених кластерів, оскільки за своєю природою вони тісно з'єднані одна з одною міжклітинними з'єднаннями (intercellular joints).

Епітеліальні пухлини складаються з клітин середнього та великого розміру, зі скудною до рясної цитоплазмою та округлими або овальними ядрами з хроматином, що варіює від дрібного до грубого. Наявність ацинарної, протокової та папілярної цитоархітектури разом із внутрішньоцитоплазматичними секретами дозволяє цитологічно ідентифікувати апокринове залозисте походження пухлини. Часточки клітин, що зберігають зчеплення, з пінистою цитоплазмою, натомість вказують на їхнє сальне походження.

У низькодиференційованих пухлинах (анапластичних карциномах) вищезгадані цитологічні ознаки можуть бути втрачені, і клітини вивільняються не у вигляді кластерів, а поодинці та з вираженою цитологічною атипією. У таких випадках морфологічні аспекти можуть ускладнювати віднесення пухлини до групи епітеліальних пухлин (epithelial tumours). Класичною епітеліальною пухлиною, при якій клітини часто зустрічаються поодинці, є плоскоклітинна карцинома (squamous cell carcinoma).

Епітеліальні новоутворення шкіри у собак і котів є численними, і лише найважливіші з них, або ті, для яких цитологічне дослідження має велике діагностичне значення, детально описані в цьому розділі.

4.3.1 Плоскоклітинна карцинома (Squamous Cell Carcinoma)

Плоскоклітинна карцинома (squamous cell carcinoma, SCC) є дуже поширеним раком у котів, але менш поширеним у собак, і походить з клітин шипуватого шару епідермісу (Gross et al. 2005; Webb et al. 2009; Hauck 2013; Murphy 2013). Основною причиною SCC у домашніх тварин є хронічне перебування на сонці, тому SCC дуже часто зустрічаються у тварин з білою шкірою, особливо на безшерстих або слабо вкритих шерстю ділянках з тонкою шкірою.

Роль папіломавірусу в розвитку ПКК (SCC) широко задокументована у собак, а постійне відкриття нових вірусних варіантів є постійним підтвердженням цього (Zaugg et al. 2005). У котів роль папіломавірусу обмежується кількома повідомленнями, хоча нещодавні дослідження показали, що в багатьох випадках ПКК (SCC) та боуеноїдної карциноми in situ (BISC) було виявлено частки папіломавірусу (Nespeca et al. 2006; Wilhelm et al. 2006; Favrot et al. 2009). Крім того, хоча BISC може виникати на котячих вірусних бляшках, індукованих папіломавірусом (papillomavirus-induced feline viral plaque), деякі випадки також можуть бути пов'язані з невірусною причиною (Wilhelm et al. 2006).

У собак ПКР (SCC) проявляються у вигляді вузлів, бляшок або екзофітних мас із нечіткими краями та часто з виразковою поверхнею, що кровоточить. Ці пухлини переважно локалізуються на безволосій і тонкій шкірі, такій як пах, живіт і мошонка, особливо у собак із білою шкірою, яка менш захищена від сонячного світла (Рис. 4.105 і 4.106). У багатьох собак ураження спостерігаються в поєднанні з актинічним кератозом, який є карциномою in situ, що передує розвитку інфільтративної ПКР (SCC) (Рис. 4.107). Виразкові ПКР (SCC) також спостерігаються на носі, особливо у лабрадорів і золотистих ретриверів (Рис. 4.108) (Lascelles et al. 2000). Іншою ділянкою, де у собак розвивається ПКР (SCC), яка вважається високозлоякісною, є нігтьове ложе; ця локалізація найчастіше спостерігається у чорношерстих гігантських порід, таких як гігантські шнауцери, ротвейлери та лабрадори, де можуть одночасно уражатися кілька пальців більш ніж однієї кінцівки (Рис. 4.109 і 4.110). На цьому слід наголосити, оскільки на ранніх стадіях розвитку пухлини ураження характеризуються набряком пальця та періунгвальної ділянки і не можуть бути клінічно диференційовані від запального пароніхію.

У котів ПКР (SCC) часто спостерігається на носі, повіках та вушній раковині (pinna). Навіть у цього виду біла шерсть є сильним фактором схильності. У котів ПКР (SCC)

Рис. 4.105 Плоскоклітинна карцинома (squamous cell carcinoma, SCC). Велике виразкове утворення на животі аргентинського собаки.

Рис. 4.106 Плоскоклітинна карцинома (squamous cell carcinoma). Виразкована ПКК на пенісі (penis) собаки.

Рис. 4.107 Плоскоклітинна карцинома (SCC) та актинічний кератоз на пенісі собаки з білою шерстю.

Рис. 4.108 Плоскоклітинна карцинома (SCC) носа у золотистого ретривера (Надано д-ром М. Анноні, Італія)

Рис. 4.109 Багатопальцева ПКК (SCC) нігтьового ложа у гігантського шнауцера (Giant Schnauzer)

Рис. 4.110 Тяжкий остеоліз трьох суміжних пальців тієї самої собаки, що й на рис. 4.109

частіше виникає при виразкових ураженнях, що спричиняють втрату великих ділянок тканини, спотворюючи уражені зони (Рис. 4.111, 4.112, 4.113 та 4.114). Екзофітні ураження зустрічаються значно рідше, ніж у собак (Рис. 4.115).

Випадки не спричинених сонцем ПКР зазвичай спостерігаються у вигляді поодиноких або множинних уражень у котів із темним забарвленням шерсті (BISC). У котів, уражених BISC, шкірні ураження зазвичай характеризуються множинними пігментованими бляшками, часто вкритими товстими жовтуватими або коричневими кірками, поширеними по всьому тілу та з частим залученням морди. Клінічно вони часто не підозрюються як неоплазія, а плутаються з непухлинними ураженнями (Рис. 4.116, 4.117 та 4.118).

Цитологічні знахідки

Цитологічні особливості ПКР (SCC) пов'язані зі ступенем його диференціювання, і різні аспекти можуть співіснувати в межах однієї неоплазії. Цитологічні зразки характеризуються дуже плеоморфними ознаками (Рис. 4.119 та 4.120). У більшості випадків ПКР (SCC) є високодиференційованими та цитологічно характеризуються невеликими, більш-менш численними скупченнями епітеліальних клітин, у яких присутні очевидні аспекти плоскоклітинного диференціювання. Хоча ПКР (SCC) є епітеліальною неоплазією, клітини не завжди зберігають справжню когезію, і тому вони часто виявляються у вигляді поодиноких клітин (Рис. 4.121).

Основною цитологічною характеристикою ПКР (SCC), яка вже помітна при малих збільшеннях, є типова асинхронна дозрівання різних плоскоклітинних клітин та,

Рис. 4.111 Плоскоклітинна карцинома (SCC) у кота. Виразкове, кровоточиве та кіркове ураження вражає ніс.

Рис. 4.112 Біла кішка з тяжкою та деформуючою ПКР носа.

Рис. 4.113 Виразкована ПКР (SCC) на вушній раковині (pinna) білошерстого кота

Рис. 4.114 Типовий вигляд ПКК у кота. Виразка обох вушних раковин

Рис. 4.115 Вузликова форма ПКР (SCC) з екзофітним ростом на вушній раковині (pinna) кота

Рис. 4.116 Карцинома in situ на повіках кота

Рис. 4.117 Карцинома in situ, представлена множинними темними кірковими бляшками на обличчі

Рис. 4.118 Множинні ураження як карциноми in situ, так і ПКР (SCC) на тулубі кота породи сфінкс

Рис. 4.119 Гістопатологія ПКР (SCC). Множинні гнізда плоскоклітинних неопластичних клітин. Зверніть увагу на утворення численних кератинових перлин.

Рис. 4.120 Гістопатологія ПКР. Анізоцитоз, анізокаріоз та макронуклеоли представляють злоякісні аспекти неопластичних кератиноцитів.

Рис. 4.121 Цитологія ПКР (SCC). Виражена асинхронна дозрівання неопластичних кератиноцитів

між ядром і цитоплазмою в контексті однієї клітини: зменшення розміру ядра не завжди супроводжує плоскоклітинну диференціацію цитоплазми. Плоскоклітинна диференціація проявляється полігональною або округлою формою клітин із великою цитоплазмою, яка демонструє дуже різноманітні кольори — від світло-блакитного до сіруватого та рожевого (Рис. 4.122). У низькодиференційованих ПКР (SCC) діагностика може бути ускладненою, оскільки дуже мало клітин виявляють плоскоклітинну диференціацію, а препарати можуть містити більш або менш пухкі скупчення неопластичних кератиноцитів із високим ядерно-цитоплазматичним співвідношенням (N/C ratio) без очевидних ознак плоскоклітинної диференціації. Однак у більшості недиференційованих ПКР (SCC) зазвичай виявляються деякі клітини з плоскоклітинними ознаками (Рис. 4.123 і 4.124).

Ознаки атипії представлені анізокаріозом (anisokaryosis) з малими до дуже великих ядер, іноді подвійними або множинними, грубим хроматином та великими, множинними й химерними ядерцями; також можна спостерігати дрібну ядерну та перинуклеарну вакуолізацію та ознаки канібалізму (рис. 4.125 і 4.126). У деяких ПКР (SCC) можна виявити веретеноподібні плоскі клітини з пуголовкоподібним виглядом (рис. 4.127). При веретеноподібному підтипі ПКР (SCC) основною ознакою є велика кількість фузиформних клітин, і їх не слід плутати з мезенхімальними клітинами.

У багатьох ПКР кератиноцити мають тенденцію до фокального утворення кератинових перлин; оскільки кератин є високоантигенним і подразнювальним, цитопатологічні зразки з ПКР часто супроводжуються вторинним переважно нейтрофільним запаленням. Це явище необхідно ретельно враховувати під час дослідження зразків із запалених ділянок.

Рис. 4.122 Цитологія ПКР (SCC). Округлі, полігональні та веретеноподібні неопластичні клітини плоского епітелію.

Рис. 4.123 Цитологія низькодиференційованої ПКР (SCC). Великі та слабко зчеплені групи низькодиференційованих сквамозних неопластичних кератиноцитів. Серед них добре помітна клітина зі сквамозною диференціацією ( стрілка ).

Рис. 4.124 Цитологія ПКР (SCC). Серед недиференційованих кератиноцитів розпізнаються деякі клітини зі сквамозними ознаками.

Рис. 4.125 Цитологія ПКР (SCC). Зверніть увагу на високозлоякісні багатоядерні клітини.

Рис. 4.126 Цитологія ПКР (SCC). Зверніть увагу на канібалізм між двома неопластичними клітинами ( стрілка ).

Рис. 4.127 Множинні веретеноподібні плоскоклітинні неопластичні клітини. Веретеноподібний або пуголовкоподібний вигляд деяких неопластичних плоскоклітинних клітин не слід плутати з мезенхімальними клітинами.

шкіра, де кератиноцити можуть зазнавати помірної або тяжкої дисплазії, спричиненої запаленням, що імітує атипію, яка спостерігається при плоскоклітинних карциномах (SCCs).

У випадку одиничної карциноми in situ або БІСК (BISC), цитологія зазвичай не дозволяє отримати діагностичні клітини; тому остаточний діагноз потребує гістопатології.

У деяких випадках спробу відбору зразків неопластичних клітин можна здійснити шляхом введення голки у верхні шари дерми (FNAB), з надією зібрати неопластичні кератиноцити, які, хоча все ще присутні в епідермісі ( in situ ), спрямовані донизу (Рис. 4.128 та 4.129).

4.3.2 Фолікулярні кісти та фолікулярні пухлини

Фолікулярні ураження включають фолікулярні кісти (follicular cysts) та фолікулярні пухлини (follicular tumours).

Кісти поділяються на інфундибулярні (infundibular), істмічні (isthmic), матрикальні (matrical) та гібридні (hybrid), причому останні одночасно демонструють різні типи продукції кератину (Stannard and Pulley 1975; Scott and Anderson 1991; Abramo et al. 1999; Gross et al. 2005).

Група фолікулярних неоплазій, однак, є дуже численною, і серед них варті детального обговорення інфундибулярна кератинізуюча акантома (ІКА), яка походить з інфундибулума та істмуса, трихобластома — з примордіального зародка волосяного фолікула, піломатрикома — з матриксу цибулини, та трихоепітеліома — з усіх трьох частин фолікула. За винятком деяких рідкісних випадків злоякісних піломатриком і трихоепітеліом, пухлини волосяного фолікула мають доброякісний перебіг і сприятливий прогноз.

У межах однієї фолікулярної неоплазії описано кілька варіантів (наприклад, трабекулярна, стрічкова та веретеноподібноклітинна трихобластома), і в контексті однієї пухлини можуть спостерігатися різні типи кератинової диференціації (наприклад, трихоепітеліома, гібридна інфундибулярна/матриксна кіста) або кістозні ділянки; тому цитологія фолікулярних пухлин може лише припустити діагноз, який має бути підтверджений гістопатологією (Gross et al. 2005).

У більшості випадків поодинокі вузлові ураження, переважно локалізовані на тулубі та голові, клінічно являють собою фолікулярні кісти (рис. 4.129, 4.130 та 4.131). У деяких випадках, особливо у таких порід, як німецька вівчарка та пекінес, вони можуть бути множинними (рис. 4.132 та 4.133) (Park et al. 2010; White et al. 2013). Ураження зазвичай мають розмір кількох сантиметрів, хоча рідко можуть зростати до кількох десятків сантиметрів. У собак із гіперкортицизмом на ділянках із тоншою шкірою, таких як пахвова ділянка та вентральна частина живота, нерідко спостерігається велика кількість дрібних інфундибулярних кіст. Ці множинні кератинові кісти, ймовірно, є вторинними щодо надмірного розширення комедонів, які є дуже поширеними ураженнями у собак із синдромом Кушинга (рис. 4.134). Шкіра зазвичай інтактна, алопецична або вкрита шерстю, а іноді гіперпігментована. У багатьох випадках розрив стінки кісти призводить до поширення кератину в дерму, що спричиняє тяжку піогранулематозну реакцію та виділення зернистого, жовтуватого до темного кольору, кремо-подібного вмісту, що складається з кератинового матеріалу, змішаного з гноєм (рис. 4.135). В інших

Рис. 4.128 Гістологія карциноми in situ. У випадку актинічного кератозу неопластичні кератиноцити залишаються обмеженими в межах епідермісу, не порушуючи базальну мембрану (basement membrane).

Рис. 4.129 Алопеційна фолікулярна кератинова інфундибулярна кіста на хвості кавалер-кінг-чарльз-спанієля

Рис. 4.130 Ніжкова фолікулярна кератинова інфундибулярна кіста (pedunculated follicular keratin infundibular cyst)

Рис. 4.131 Матрикальна кіста на стопі бассет-гаунда

Рис. 4.132 Множинна інфундибулярна кіста на калитці (scrotum) собаки

Рис. 4.133 Множинна інфундибулярна кіста на грудях добермана

Рис. 4.134 Множинні дрібні кератинові інфундибулярні кісти (keratin infundibular cysts) у собаки, ураженого спонтанним гіперкортицизмом (spontaneous hypercortisolism).

Рис. 4.135 Виразкована фолікулярна кіста (ulcerated follicular cyst). Зверніть увагу на щільний та зернистий вигляд кератинового матеріалу, що міститься в кісті.

У деяких випадках вміст кісти може бути темним і мати більш рідку консистенцію. Ці макроскопічні ознаки кератину також поширені у фолікулярних новоутвореннях, що продукують кератин, і тому можуть використовуватися лише для підозри на наявність вузла, що містить кератиновий матеріал. Ще однією характеристикою, яка дуже вказує на наявність кератину у вузлі, є складність, що виникає при нанесенні зібраного матеріалу на предметне скло, оскільки він, будучи дуже щільним, закупорює просвіт голки. Сильний тиск на поршень шприца та наступне вивільнення щільної, зернистої та жирної на вигляд пробки посилюють підозру щодо її кератинової природи.

Навіть фолікулярні неоплазії клінічно не відрізняються та представлені поодинокими вузлами різного розміру — від кількох сантиметрів до понад 10 см, іноді поліпоподібними та ніжкоподібними, часто виразкуваними та вторинно запаленими внаслідок поширення кератину в дерму. Рідше фолікулярні пухлини можуть бути множинними (Toma and Noli 2005 ; Campos et al. 2014 ). Іноді наявність деяких макроскопічних характеристик може спрямувати клініциста на підозру щодо фолікулярної неоплазії, наприклад, коли невеликий центральний кратер, з якого виступає кератиновий матеріал, вказує на наявність ІКА, особливо у німецьких вівчарок та лхаса-апсо (Рис. 4.136 ) (Hauck 2013 ). Найчастішими фолікулярними пухлинами, безумовно, є трихобластоми, раніше визначені як базальноклітинні пухлини, які проявляються вузловими ураженнями, зазвичай алопецичними та з гладкою поверхнею, іноді пігментованими, різного розміру, але зазвичай кількох сантиметрів. Трихобластома є однією з найпоширеніших пухлин шкіри у котів, яка часто спостерігається на голові та шиї. У собак вона часто зустрічається у мініатюрного пуделя, де зазвичай локалізується на шиї та біля основи вушної раковини. Багато фолікулярних кіст та неоплазій є пігментованими, оскільки, як добре відомо, кератиноцити можуть містити меланін (Рис. 4.137 , 4.138 , 4.139 , 4.140 та 4.141 ).

Цитологічні знахідки

У більшості випадків цитологія фолікулярних кіст і фолікулярних пухлин не є діагностичною і може лише підтвердити фолікулярне походження ураження. Крім того, оскільки як солідні, так і кістозні ділянки характеризують багато фолікулярних новоутворень, цитологія може надавати дуже варіабельні результати, пов'язані з ділянкою уражень, які були зібрані.

Для кращого опису цитологічних аспектів фолікулярних уражень їх розглядають окремо, висвітлюючи характерні ознаки найпоширеніших новоутворень та тих, для яких цитологічна оцінка може бути корисною.

Для кращої інтерпретації цитології, отриманої з кіст та фолікулярних новоутворень, необхідний короткий опис анатомії волосяних фолікулів та різних типів кератину, який вони продукують.

Волосяний фолікул — це дуже складна структура, яку можна розділити на три частини: лійка (infundibulum), перешийок (isthmus) та цибулина (bulb). Ці три різні частини характеризуються кератиноцитами та проходять дуже різні процеси кератинізації. Лійка (infundibulum) — це верхня частина фолікула: вона простягається від зовнішнього отвору (фолікулярний отвір) до гирла сальної залози і характеризується тим самим типом кератинізації, що присутній на зовнішньому епідермісі, в

Рис. 4.136 Клінічний вигляд інтактної інфундибулярної кератинізуючої акантоми (ІКА) з кератиновим матеріалом, який виступає з центральної ділянки.

Рис. 4.137 Великий алопецичний трихобластома на морді собаки

Рис. 4.138 Дрібний та алопецичний трихобластома на голові чорного пуделя з вовняним покривом.

Рис. 4.139 Велика та виразкована трихобластома на шиї кота

Рис. 4.140 Еритематозна трихоепітеліома (erythematous trichoepithelioma) у собаки

Рис. 4.141 Виразкована злоякісна піломатрикома (ulcerated malignant pilomatricoma) на грудях бассет-гаунда (Basset hound).

в якому утворення пластинчастого кератину (лусочок) проходить через зернистий шар (stratum granulosum), багатий на кератогіалінові гранули (рис. 4.142). Перешийок (isthmus), який обмежений зверху вихідним отвором сальних залоз, а знизу — місцем прикріплення м'яза-підіймача волосини (arrector pili muscle), являє собою середню частину. У цій частині фолікула епідерміс позбавлений зернистого шару, тому спостерігається трихілемальне зроговіння (trichilemmal keratinisation); утворений кератин є аморфним та еозинофільним при стандартному гістологічному забарвленні (рис. 4.143). Третя, глибша частина фолікула, яка починається від нижньої межі місця прикріплення м'яза-підіймача волосини, називається цибулиною (bulb). У цій частині фолікула клітини, що знаходяться в матриксі, продукують як кератин волосини, так і клітини внутрішньої кореневої піхви (inner root sheath) (рис. 4.144). Тип дозрівання, який відбувається в цьому місці, називається матрикальним (matrical) і характеризується утворенням зроговілих клітин, які все ще мають оптично порожню центральну ділянку, що є місцем, де раніше знаходилося ядро; через цю цитологічну особливість такі клітини визначаються як клітини-привиди (ghost cells).

4.3.2.1 Фолікулярні кісти (Follicular Cysts)

Інфундибулярні кісти (Infundibular Cysts)

Цитологія інфундибулярних кіст (infundibular cysts) характеризується наявністю пластинчастих корнеоцитів (lamellar corneocytes) полігональної форми та різною тональністю забарвлення; ця різна спорідненість до фарбування пов'язана переважно з наявністю ліпідного матеріалу, який у нормі оточує клітини (ліпідна оболонка, lipid envelope) і який, якщо не був належним чином розчинений фіксатором, може спричинити недостатнє проникнення барвників у клітини (Рис. 4.145, 4.146, 4.147 та 4.148). Спиртова фіксація мазків також може спричинити розчинення холестерину, присутнього в ліпідній оболонці, з утворенням кристалів, які мають вигляд прозорих або прямокутних утворень (негативне зображення, negative image), іноді дуже численних. Кісти, що містять кератин рідкої консистенції, можуть цитологічно демонструвати аморфний та інтенсивно базофільний білковий фон (Рис. 4.149).

Істмічні кісти (isthmic cysts)

Істмічні кісти походять із зовнішньої кореневої піхви, і тому характеризуються трихілемальною кератинізацією, яка раптово виникає з істмічної частини фолікула. Стінка істмічної кісти не має зернистого шару, тому вона представлена аморфним, блідішим і більш гомогенним неламелярним кератином (Рис. 4.150 і 4.151).

Матрикальні кісти (Matrical cysts)

Матрикальні кісти (matrical cysts) походять із цибулинної частини анагенового фолікула та гістологічно складаються з однієї великої кісти, вистеленої базалоїдними матрикальними кератиноцитами, які різко трансформуються в тіньові клітини (рис. 4.152 і 4.153). Останні

Рис. 4.142 Гістологія інфундибулума. Зверніть увагу, що тип кератину, який утворюється, є таким самим, як і в зовнішньому епідермісі.

Рис. 4.143 Гістологія аморфного та еозинофільного трихілемального кератину, що утворюється в істмічній ділянці фолікула. Зверніть увагу на відсутність зернистого шару.

Рис. 4.144 Гістологія волосяної цибулини (follicular bulb), де утворюються як кератин волосини (hair), так і клітини внутрішньої кореневої піхви (inner root sheath).

Рис. 4.145 Гістопатологія інфундибулярної кісти. Велика кіста, заповнена пластинчастими корнеоцитами.

Рис. 4.146 Гістопатологія інфундибулярної кісти. Зверніть увагу, що кератин утворюється через зернистий шар (granular layer).

Рис. 4.147 Цитологія інфундибулярної кісти. Багато полігональних без’ядерних кератиноцитів.

Рис. 4.148 Цитологія інфундибулярної кісти. Рожеві та сині полігональні корнеоцити з верхньої частини фолікула.

Рис. 4.149 Цитологія інфундибулярної кісти. Більш рідкий кератиновий матеріал, у якому деякі кристали холестерину розпізнаються як негативне утворення з чітко окресленими кутовими краями.

Рис. 4.150 Гістопатологія істмічної кісти. Аморфний кератин, раптово утворений зі стінки фолікула. Зверніть увагу, що зернистий шар (granular layer) відсутній.

Рис. 4.151 Цитологія істмічної кісти. Трихілемальна кератинізація характеризується аморфним базофільним кератиновим матеріалом.

Рис. 4.152 Гістопатологія матрикальної кісти. Заповнена множинними видовженими скупченнями клітин-примар (ghost cells).

Рис. 4.153 Цитологія матриксної кісти. Тіні клітин (ghost cells), як поодинокі, так і у великих скупченнях.

зібрані як поодинці, так і, частіше, у висококогезійних агрегатах, що утворюють овальні або трабекулярні тривимірні ахроматичні структури. Матриксні кісти неможливо цитологічно диференціювати від піломатрикоми (pilomatricoma), особливо коли в останній на препараті відсутні базалоїдні неопластичні клітини.

Гібридні кісти

Гібридні кісти складаються з двох або всіх трьох частин фолікула, тому характеризуються цитологічними зразками, що містять різні типи кератину. Комбінацію пластинчастих корнеоцитів, трихілемального кератину та клітин-тіней можна спостерігати в цитологічних зразках гібридних кіст (Рис. 4.154 та 4.155). Це необхідно підкреслити, оскільки, коли пластинчасті корнеоцити та клітини-тіні одночасно присутні в одному зразку, слід бути обережним при формулюванні діагнозу змішаної інфундибулярно-матрикальної кісти, оскільки подібні цитологічні ознаки можна спостерігати при трихоепітеліомах.

4.3.2.2 Фолікулярні неоплазії

Трихобластома

Трихобластома — це новоутвір, що виникає з клітин зародка волоса (hair germ), з якого походить волосяний фолікул. Ця фолікулярна неоплазія частіше зустрічається у собак, ніж у котів.

Трихобластома (trichoblastoma) сильно підозрюється, коли при цитології виявляються базалоїдні епітеліальні клітини, що характеризуються округлими або овальними ядрами, однаковими за розміром, зі скудною цитоплазмою. Ці базалоїдні клітини по-різному розташовані у вигляді тривимірних когезійних округлих або трабекулярних скупчень, або у вигляді лінійних та розгалужених тяжистих чи стрічкоподібних утворень, або, особливо у котів, у скупченнях веретеноподібних клітин. У багатьох випадках часто виявляються базалоїдні кератиноцити, розташовані подвійним рядом, з ядрами, орієнтованими перпендикулярно до їх довгої осі, у вигляді палісадної структури (Stockhaus et al. 2001). Ці різні клітинні розташування залежать від гістологічного підтипу новоутворення; наприклад, різні гістологічні типи, такі як стрічкоподібна трихобластома (ribbon-type trichoblastoma) з її трьома варіантами: голова медузи (medusa-head), стрічка (ribbon) та гірлянда (garland), які частіше зустрічаються у собак, та трабекулярна трихобластома (trabecular trichoblastoma), частіша у котів, можуть давати різні цитологічні знахідки (Рис. 4.156, 4.157, 4.158, 4.159, 4.160, 4.161 та 4.162). У котів, а іноді й у собак, розпізнається веретеноподібноклітинна трихобластома (spindle cell trichoblastoma), цитологічно охарактеризована скупченнями щільно упакованих веретеноподібних базалоїдних клітин (Рис. 4.163 та 4.164). Появу цих веретеноподібних базалоїдних клітин не слід плутати з мезенхімальним новоутворенням (Gross et al. 2005). Цитологічна диференціація різних підтипів неможлива, оскільки багато трихобластом можуть демонструвати різні патерни в контексті однієї пухлини; крім того, точна ідентифікація гістологічного підтипу не має прогностичного значення, оскільки всі пухлини, що належать до цієї групи новоутворень, поводяться доброякісно. Часто

Рис. 4.154 Цитологія гібридної кісти. Пластинчасті корнеоцити (lamellar corneocytes) разом із множинними скупченнями клітин-тіней (ghost cells).

Рис. 4.155 Цитологія гібридної кісти. При великому збільшенні чітко видно подвійну популяцію кератину.

Рис. 4.156 Гістопатологія трихобластоми: множинні гнізда базалоїдних кератиноцитів

Рис. 4.157 Гістопатологія трихобластоми: тяжі базалоїдних клітин

Рис. 4.158 Гістопатологія стрічкоподібної трихобластоми (варіант голова медузи).

Рис. 4.159 Гістопатологія трихобластоми: звивисті ряди поодиноких або подвійних базалоїдних кератиноцитів, розташованих з ядрами, орієнтованими перпендикулярно до їхньої довгої осі.

Рис. 4.160 Цитологія трихобластоми: множинні округлі скупчення базалоїдних клітин

Рис. 4.161 Цитологія трихобластоми: множинні трабекули базалоїдних клітин, що починаються від центральної осі

Рис. 4.162 Цитологія трихобластоми: типові ряди базалоїдних кератиноцитів

Рис. 4.163 Гістопатологія веретеноподібної трихобластоми у кішки: численні базалоїдні кератиноцити мають веретеноподібну форму.

Рис. 4.164 Цитологія веретеноподібної трихобластоми: численні базалоїдні клітини демонструють виражену веретеноподібну форму ( стрілки )

Базоїдні клітини (basaloid cells) інтенсивно пігментовані, а в інших цитологічних зразках іноді спостерігається невелика кількість аморфного кератину (рис. 4.165). Трихобластоми (trichoblastomas), особливо у котів, можуть мати кістозні ділянки, що містять колікваційну рідину; це необхідно враховувати, коли на мазках виявляються скупчення базоїдних клітин разом із великою кількістю аморфного детриту (рис. 4.166, 4.167 та 4.168). Макрофаги у стадії фагоцитозу некротичного матеріалу або пігменту меланіну, кристали холестерину є поширеними цитологічними знахідками, які також спостерігаються при кістозних новоутвореннях різних типів, наприклад, при апокринній солідній кістозній аденомі (apocrine solid cystic adenoma), від якої трихобластома не завжди цитологічно відрізняється.

Інфундибулярна кератинізуюча акантома (Infundibular Keratinising Acanthoma)

Гістологічно інфундибулярна кератинізуюча акантома (infundibular keratinising acanthoma, IKA) є доброякісною фолікулярною неоплазією, що характеризується солідним розростанням епітеліальних клітин, які утворюють товсту стінку, складену з гнізд і трабекул базалоїдних клітин, що зазнали плоскоклітинної диференціації, обмежуючи велику порожнину, заповнену пластинчастим кератином (рис. 4.169) (Stannard and Pulley 1975).

Якщо зразок береться з центру пухлини, цитологічні зразки ІКА характеризуються пластинчастими корнеоцитами (lamellar corneocytes) та іноді кристалами холестерину (cholesterol crystals). На жаль,

Рис. 4.165 Цитологія трихобластоми: численні трабекули інтенсивно пігментованих базалоїдних клітин

Рис. 4.166 Гістопатологія трихобластоми: численні базалоїдні кератиноцити з множинними кістозними ділянками

Рис. 4.167 Гістопатологія трихобластоми: при великому збільшенні видно численні округлі скупчення пігментованих базалоїдних кератиноцитів разом з аморфним матеріалом та меланофагами.

Рис. 4.168 Цитологія трихобластоми: великий пласт базалоїдних кератиноцитів занурений у фон, багатий на аморфний детрит та меланофаги.

Рис. 4.169 Гістопатологія ІКА: гнізда та трабекули базалоїдних і сквамозних кератиноцитів, що обмежують велику кісту, заповнену пластинчастим кератином.

ці ознаки є такими ж, як і ті, що отримують з інфундибулярної кісти (infundibular cyst). В інших випадках, окрім пластинчастого кератину (lamellar keratin), можна відібрати невеликі скупчення базалоїдних (basaloid) та плоскоклітинних (squamous) клітин (Рис. 4.170).

Також у цих випадках цитологічна діагностика ІКА неможлива, оскільки таку саму цитологію можна спостерігати в деяких трихоепітеліомах, у яких неопластичні кісти переважно складаються з інфундибулярної стінки (продукція пластинчастих корнеоцитів), а не з базальних клітин матриксу (продукція тіньового кератину). За наявності вузла, який макроскопічно демонструє центральну пору, з якої виступає кератин, описані цитологічні ознаки можуть бути дуже показовими для ІКА.

Трихоепітеліома

Трихоепітеліоми походять з усіх трьох компонентів фолікула та гістологічно характеризуються солідними гніздами і, частіше, множинними кістами базалоїдних клітин, однакових за розміром з овальними ядрами. Оскільки клітини, що утворюють стінку кіст, походять з усіх сегментів фолікула, просвіти заповнені різними типами кератину. У ділянці матриксних клітин спостерігається раптова кератинізація з утворенням клітин-тіней (ghost cells), тоді як у фолікулярних ділянках, де присутня епідермальна кератинізація, через зернистий шар (granulosum layer) утворюється пластинчастий кератин (рис. 4.171). Оскільки стінки деяких

Рис. 4.170 Цитологія ІКА: великі пласти базалоїдних клітин (basaloid cells) та розсіяні сквамозні клітини (squamous cells) одночасно присутні в асоціації з корнеоцитами (corneocytes).

Рис. 4.171 Гістопатологія трихоепітеліоми: множинні кісти вистелені кератиноцитами з різних частин фолікула. Зверніть увагу на одночасну присутність як пластинчастого ( коротка стрілка ), так і «тіньового» матриксального ( довга стрілка ) кератину в одній і тій самій кісті ( вставка ).

Кісти складаються з кількох шарів нуклеованих клітин, і оскільки в цих пухлинах зазвичай присутня велика центральна кіста, на додаток до згаданих різних кератинізованих клітин, ймовірність отримання нуклеованих базалоїдних клітин не є високою. Цитологічні ознаки трихоепітеліоми мають багато спільних аспектів з тими, що спостерігаються в інших фолікулярних кістах і новоутвореннях. Дійсно, коли препарати складаються лише з пластинчастого та матриксного кератину, неможливо диференціювати трихоепітеліому від гібридної кісти (інфундибулярно-матриксної), тоді як наявність базалоїдних клітин і лише пластинчастого кератину не дозволяє диференціювати трихоепітеліому від ІКА; нарешті, одночасна наявність базалоїдних клітин і клітин-тіней не дозволяє цитологічно диференціювати трихоепітеліому від доброякісної піломатрикоми (рис. 4.172 і 4.173). Отже, як і для інших фолікулярних пухлин, остаточний діагноз потребує гістопатології. Гістологічний варіант трихоепітеліоми зі злоякісною біологічною поведінкою іноді описується (Goldschmidt and Hendrick 2002; Gross et al. 2005).

Піломатрикома (pilomatricoma)

Піломатрикома (pilomatricoma) — це фолікулярні пухлини, що походять із зародкових клітин матриксу волоса та характеризуються множинними кістами, обмеженими базалоїдними клітинами з великими та овальними ядрами, які раптово продукують зроговілі тіні клітин (ghost cells), як описано вище (Рис. 4.174). На більш вдалих препаратах у цитологічних зразках можна спостерігати базалоїдні матрикальні агрегати, що переходять у тіні клітин (Masserdotti and Ubbiali 2002). У рідкісних випадках піломатрикоми зазнають кальцифікації, тому в цитологічних зразках можна виявити мінеральні солі та гігантські клітини. Слід підкреслити, що наявність великої кількості тіней клітин є поширеною знахідкою в цитологічних зразках, отриманих із чистої матрикальної або матрикально-гібридної кісти. У цих двох випадках ймовірність виявлення базалоїдних клітин дуже низька; тому, коли вони виявляються, набагато більш імовірною є піломатрикома, що має бути підтверджено гістопатологічним дослідженням (Рис. 4.175).

Іноді піломатрикоми можуть бути злоякісними та метастазувати, хоча, на думку деяких авторів, відсоток злоякісного варіанту є недооціненим (Carroll et al. 2010).

4.3.3 Пухлини сальних залоз (Sebaceous Gland Tumours)

Пухлини сальних залоз є дуже численними і можуть походити як від зрілих себоцитів, так і від гермінативних клітин; останні розташовані на периферії диференційованих сальних клітин і називаються базалоїдними резервними клітинами. Резервні клітини диференціюються в ліпідизовані себоцити. Новоутворення з резервних клітин включають себоцитарну епітеліому та її злоякісний аналог — себоцитарну епітеліоматозну карциному, тоді як пухлини, що виникають із себоцитів, охоплюють як доброякісні, так і злоякісні новоутворення; перші представлені себоцитарною гіперплазією та себоцитарною

Рис. 4.172 Цитологія трихоепітеліоми: великий кластер однорідних базалоїдних клітин, пластинчастий кератин та невелике скупчення матрикальних клітин-тіней ( стрілка, вставка )

Рис. 4.173 Цитологія трихоепітеліоми: великий пласт однорідних базалоїдних клітин, пластинчастий кератин та скупчення матриксних клітин-тіней ( стрілка )

Рис. 4.174 Гістопатологія піломатрикоми: матриксні клітини зазнають раптової кератинізації, що призводить до утворення численних тіньових клітин (ghost cells).

Рис. 4.175 Цитологія доброякісної піломатрикоми: помітне раптове утворення матриксальних «клітин-тіней» ( стрілки )

себоцитарна аденома (sebocytic adenoma), а злоякісним варіантом є себоцитарна карцинома (sebaceous sebocytic carcinoma) (Scott and Anderson 1990; Gross et al. 2005). Пухлини сальних залоз повік називаються новоутвореннями мейбомієвих залоз (Meibomian gland neoplasms), які переважно представлені аденомами та епітеліомами.

Інший тип модифікованої залози сального походження присутній у шкірі. Ці спеціалізовані залози, названі періанальними залозами (perianal glands) або, через їхню гістоморфологічну схожість з гепатоцитами, гепатоїдними залозами (hepatoid glands), присутні лише у собак.

Доброякісна гіперплазія сальних залоз є найпоширенішим типом сальної пухлини, особливо у літніх собак, таких як кокер-спанієль та мініатюрний пудель, тоді як у котів вона зустрічається рідше (Scott and Anderson 1990). Макроскопічно ураження характеризуються вузлами різного розміру, поодинокими або множинними, з цвітною капустою або ожиноподібним виглядом, зазвичай рожевого кольору або гіперпігментованими. У багатьох випадках їх поверхня вкрита жовто-оранжевою плівкою воскоподібного шкірного сала (рис. 4.176 та 4.177).

Себоцитарна аденома сальних залоз (sebaceous sebocytic adenoma) та себоцитарна епітеліома (sebaceous epithelioma) не мають типового макроскопічного вигляду і зазвичай виникають у вигляді поодиноких і лише зрідка множинних вузлів, різних за розміром, неправильної форми, алопецичних, еритематозних та часто виразкуваних (Рис. 4.178). Себоцитарна епітеліома (sebaceous epithelioma), зазвичай доброякісна, рідко описується як потенційно метастатична пухлина (Bettini et al. 2009). У тварин з множинними ураженнями може спостерігатися одночасна наявність гіперплазії, аденом та епітеліом у одного суб'єкта, що може вказувати на різну еволюцію гіперпластичних вузлів (Рис. 4.179). Карциноми сальних залоз (carcinomas of the sebaceous glands) є більш рідкісними і зазвичай характеризуються поодиноким вузлом, який має різний розмір і часто є виразкуваним.

Гіперплазія та аденоми гепатоїдних залоз дуже поширені у некастрованих самців і розвиваються переважно в перианальній ділянці, яка дуже багата на ці залози. Рідше можуть уражатися інші ділянки тіла, такі як хвіст, препуцій, спина та стегно. Клінічний вигляд варіабельний. Вузлики різняться за розміром, можуть бути поодинокими або множинними, еритематозними та виразкованими (Рис. 4.180, 4.181, 4.182 та 4.183).

Гепатоїдні залози також фізіологічно присутні в так званому надхвостовому органі (supracaudal organ) або хвостовій залозі (tail gland) — групі сальних і гепатоїдних залоз, розташованих у дорсальній частині хвоста собак, на кілька сантиметрів від крижів (sacrum). Як і в сальних залозах, у гепатоїдних залозах можуть розвиватися гіперпластичні ураження, аденоми, епітеліоми та карциноми.

Цитологічні знахідки

Клітини сальної гіперплазії та сальної аденоми морфологічно не відрізняються від нормальних себоцитів, а також не можуть бути диференційовані одна від одної за допомогою цитології. У цих ураженнях себоцити організовані в невеликі зчеплені кластери, з округлими, однорідними ядрами, розташованими переважно в центрі клітин, та з мікровакуолізованою цитоплазмою, заповненою дрібними ліпідними вакуолями, що перекриваються, надаючи клітинам характерного пінистого вигляду (Рис. 4.184 та 4.185). Вакуолі різняться за розміром у собак, тоді як у котів вони більш однорідні (Рис. 4.186). Часто на периферії агрегатів себоцитів, розташованих в один ряд, зазвичай спостерігаються резервні клітини, що характеризуються дрібними, округлими, гіперхромними ядрами та мізерною цитоплазмою; як зазначалося, це незрілі клітини, які диференціюються в себоцити (Рис. 4.187, 4.188 та 4.189).

Рис. 4.176 Сальна гіперплазія (sebaceous hyperplasia). Типовий клінічний вигляд доброякісної сальної гіперплазії. Зверніть увагу на помаранчевий воскоподібний матеріал, що вкриває поверхню правого вузлика.

Рис. 4.177 Себорейна гіперплазія (sebaceous hyperplasia). Множинні вузлики у формі цвітної капусти та гіперпігментовані вузлики на голові старої собаки.

Рис. 4.178 Себоцитарна сальна аденома (sebocytic sebaceous adenoma). Поодинокий вузол із неправильною багаточасточковою поверхнею.

Рис. 4.179 Себорейна епітеліома. Поодинокий виразковий вузол на морді собаки.

Рис. 4.180 Періанальна аденома гепатоїдних залоз. Виразкований вузол. Зверніть увагу на наявність другого меншого інтактного вузла з правого боку ануса. Останній був гістологічно діагностований як вузликова гіперплазія.

Рис. 4.181 Аденома гепатоїдної залози в препуціальній ділянці

Рис. 4.182 Мала алопецична аденома гепатоїдної залози (small alopecic hepatoid gland adenoma) на спині собаки змішаної породи. Збільшене зображення новоутворення (вставка).

Рис. 4.183 Гепатоїдна карцинома залози (hepatoid gland carcinoma). Множинні виразкові новоутворення навколо та на анусі.

Рис. 4.184 Гістопатологія сальної гіперплазії (sebaceous hyperplasia): правильні та округлі часточки однакових за розміром себоцитів (sebocytes), вистелені одним шаром базалоїдних клітин (basaloid cells).

Рис. 4.185 Цитологія гіперплазії сальних залоз собаки: типовий пінистий вигляд себоцитів (sebocytes) із внутрішньоцитоплазматичними вакуолями різного розміру.

Рис. 4.186 Цитологія себорейної гіперплазії у котів: внутрішньоцитоплазматичні вакуолі мають більш однорідний розмір порівняно з собаками. Стрілки вказують на невеликі групи резервних клітин.

Рис. 4.187 Гістопатологія аденоми сальної залози: множинні шари базалоїдних клітин вистилають неправильні часточки та трабекули себоцитів. Також помітні деякі внутрішньонеопластичні кісти та сальні протоки.

Рис. 4.188 Цитологія аденоми сальної залози: видно великий агрегат зрілих себоцитів, вистелений кількома шарами незрілих клітин. Ахроматична центральна ділянка являє собою велику кістозну зону, в якій містяться шкірне сало (sebum) та пластинчастий кератин (lamellar keratin).

Рис. 4.189 Цитологія гіперплазії сальної залози: при фарбуванні олійним червоним О (oil-red-O) жир виділяється червоним кольором. Зверніть увагу, що периферичні резервні клітини не забарвлюються.

У деяких випадках, через анатомічне розташування сальних залоз навколо великої центральної кісти, вистеленої зроговілим багатошаровим плоским епітелієм (keratinised stratified epithelium), можна отримати зразки великої кількості шкірного сала (sebum), змішаного з різною кількістю корнеоцитів (corneocytes) (Рис. 4.190). Цитологічно шкірне сало (sebum) характеризується ахроматичним жирним матеріалом, який не забарвлюється барвником, і в якому виявляються лише поодинокі корнеоцити (corneocytes) та рідко — інтактні або некротичні себоцити (sebocytes), що вказує на голокринову секрецію (holocrine secretion) (Рис. 4.191). Це явище частіше спостерігається при неоплазіях мейбомієвих залоз (Meibomian gland neoplasias), часто асоційованих із вторинним гранулематозним запаленням (secondary granulomatous inflammation), представленим переважно ліпофагоцитарними макрофагами (lipophagocytic macrophages). Цитологічна диференціація між доброякісною себоцитарною гіперплазією (sebaceous hyperplasia) та себоцитарною аденомою (sebocytic adenoma), як і між двома іншими доброякісними себоцитарними ураженнями — себоцитарною гамартомою (sebaceous hamartoma) та себоцитарним невусом (sebaceous nevus), неможлива. Висловлювалося припущення, що якщо зразки містять більшу кількість резервних клітин (reserve cells) з більшими агрегатами менш однорідних себоцитів (sebocytes), слід запідозрити аденоматозне ураження (adenomatous lesion). Однак диференціація не має прогностичного значення через доброякісний перебіг усіх цих себоцитарних уражень сальних залоз.

Дуже рідко, як при гіперплазії, так і при аденомі, можна спостерігати кілька елементів із гепатоїдною диференціацією. Себоцитарна епітеліома (sebaceous epithelioma) — це новоутворення, що походить із резервних клітин сальних залоз (рис. 4.192). Цитологічно виявляються великі скупчення однорідних, поодиноких або кластерних базалоїдних клітин, у контексті яких спостерігається дуже невелика кількість зрілих себоцитів (рис. 4.193 та 4.194). Зрілі себоцити зазвичай мають фестончасті, центрально розташовані ядра та типову мікровакуолізовану пінисту цитоплазму. У більшості випадків цитологічно неможливо відрізнити себоцитарну епітеліому від високодиференційованої епітеліоматозної себоцитарної карциноми (welldifferentiated epitheliomatous sebaceous carcinoma), особливо коли в останній цитологічні атипії є слабко вираженими. У випадках, коли присутня дуже мала кількість зрілих себоцитів, їх можна візуалізувати за допомогою барвника oil-red-O, який забарвлює внутрішньовакуолярні ліпіди в червоно-оранжевий колір (рис. 4.195). Загалом, навіть якщо цитологічний препарат майже повністю складається з базалоїдних клітин, на слайдах зазвичай видно численні ліпідні краплі, розсіяні по препарату, що допомагає інтерпретувати базалоїдні резервні клітини як такі, що належать до сальних залоз.

Себоцитарні сальні карциноми (sebocytic sebaceous carcinomas) демонструють цитологічні особливості, які відрізняються залежно від ступеня злоякісності. Внутрішньоцитоплазматичні вакуолі є менш численними та більшими за розміром (Рис. 4.196). У низькодиференційованих карциномах вакуолі можуть бути відсутніми, що унеможливлює ідентифікацію сального походження клітин. Слабко зчеплені кластери клітин характерні для деяких видів раку, тоді як в інших випадках можна спостерігати численні веретеноподібні клітини; останні не слід плутати з мезенхімальними клітинами (Рис. 4.197).

Цитологія гіперплазії/аденоми гепатоїдних залоз зазвичай демонструє численні та великі скупчення полігональних або округлих клітин із округлими або овальними ядрами, розташованими центрально, зазвичай з одним або двома чітко помітними ядерцями та великою цитоплазмою рожевого кольору та зернистого вигляду. На периферії скупчень іноді помітні резервні клітини, зазвичай розташовані в один шар. Резервні клітини є тими, з яких може виникати епітеліома періанальної залози (perianal gland epithelioma) (Рис. 4.198, 4.199 та 4.200). У багатьох зразках спостерігається змінна кількість голих

Рис. 4.190 Цитологія сальної залози: голокринова секреція. Себоцити розчиняються, утворюючи шкірне сало (sebum), в якому часто видно численні корнеоцити з вивідної протоки сальної залози (sebaceous duct).

Рис. 4.191 Цитологія сальної залози: при фарбуванні oil-red-O сальний секрет дифузно забарвлюється в червоно-оранжевий колір завдяки його ліпідному складу.

Рис. 4.192 Гістопатологія сальної епітеліоми: великі гнізда базалоїдних гермінативних клітин, у яких розпізнаються поодинокі та невеликі скупчення зрілих себоцитів ( стрілки )

Рис. 4.193 Цитологія сальної епітеліоми: великі скупчення базалоїдних клітин, серед яких розпізнаються поодинокі зрілі себоцити (sebocytes).

Рис. 4.194 Цитологія сальної епітеліоми: при великому збільшенні пінистий аспект зрілих себоцитів (sebocytes) є більш очевидним.

Рис. 4.195 Цитологія сальної епітеліоми: при фарбуванні олійним червоним О (oil-red-O) одна добре диференційована сальна клітина може бути виділена серед великого скупчення недиференційованих базалоїдних клітин ( стрілка ).

Рис. 4.196 Цитологія сальної карциноми (sebaceous carcinoma): слабко зчеплений кластер злоякісних себоцитів (malignant sebocytes), у якому все ще розпізнається пінистий вигляд цитоплазми. Зверніть увагу на атиповий мітоз неопластичної клітини ( стрілка ).

Рис. 4.197 Цитологія сальної карциноми: виражена злоякісна атипія клітин сальних залоз (sebaceous sebocytic cells). Зверніть увагу, що деякі неопластичні клітини набувають веретеноподібної форми (spindle shape).

Рис. 4.198 Гістопатологія гіперплазії гепатоїдних залоз (hepatoid gland hyperplasia): множинні та правильні, від округлих до овальних часточок гепатоїдних залоз (hepatoid glands). Видно один шар дрібних базалоїдних клітин (basaloid cells), однорідних за розміром та морфологією ( вставка ).

Рис. 4.199 Цитологія гіперплазії гепатоїдної залози (hepatoid gland hyperplasia): множинні та регулярні скупчення гепатоїдних залоз (hepatoid glands).

Рис. 4.200 Цитологія гіперплазії гепатоїдної залози (hepatoid gland hyperplasia): скупчення добре диференційованих гепатоїдних клітин (hepatoid cells) з округлими ядрами та великою цитоплазмою зернистого вигляду, пофарбованою у фіолетовий колір.

Також часто спостерігаються оголені ядра внаслідок руйнування цитоплазми під час приготування препаратів. Цитологічна диференціація між гіперплазією та аденомою не є простою, і, спираючись на гістопатологічні знання, за наявності неправильних трабекул гепатоїдних клітин, асоційованих із численними кровоносними судинами, слід запідозрити аденому (Рис. 4.201). Ці цитологічні ознаки зазвичай не є очевидними у випадку гіперплазії, при якій клітини мають більш правильне, округле розташування, а кровоносні судини зазвичай відсутні. Однак ці відмінності не є важливими для прогностичних цілей. У деяких зразках можна спостерігати цитологічні ознаки, що вказують на плоскоклітинну або сальну диференціацію (Рис. 4.202).

Карциноми гепатоїдних залоз цитологічно розпізнаються лише за наявності очевидних клітинних атипій. Оскільки деякі високодиференційовані карциноми не демонструють чітких цитологічних ознак злоякісності, остаточний діагноз можна встановити лише за допомогою гістопатології. Крім того, поширеною характеристикою гепатоїдних новоутворень є одночасна наявність карциноматозних ділянок у контексті доброякісної аденоми (Рис. 4.203). У таких випадках цитологічно неможливо виключити карциному, якщо злоякісні клітини відсутні на препаратах.

З цієї причини цитологію гепатоїдних залоз слід виконувати в будь-якому випадку для визначення їхньої природи, однак остаточна диференціація між доброякісним та злоякісним гістотипом завжди базується на результатах гістопатологічного дослідження.

Рис. 4.201 Цитологія аденоми гепатоїдної залози (hepatoid gland adenoma): неправильне скупчення добре диференційованих гепатоїдних клітин (hepatoid cells). Також присутні численні кровоносні судини (haematic vessels).

Рис. 4.202 Цитологія аденоми гепатоїдної залози: великий пласт гепатоїдних клітин. Зверніть увагу на себоцитарну диференціацію ( стрілка ).

Рис. 4.203 Цитологія карциноми гепатоїдної залози: скупчення злоякісних клітин гепатоїдної залози

4.3.4 Пухлини потових залоз ( Пухлини апокринових залоз *)

Класифікація пухлин потових залоз зазнала значних змін, оскільки багато пухлин, які раніше діагностували як базальноклітинні пухлини, з появою імуногістохімічних барвників були перекласифіковані як апокринові. Новоутворення, що походять з потових залоз, включають багато непухлинних та пухлинних уражень. Серед перших виділяють поодинокі або множинні апокринові кісти та апокринову кістоматоз, тоді як новоутворення включають численні варіанти, пов'язані з різними гістоморфологічними особливостями.

Серед пухлин виділяють апокринну цистаденому (apocrine cystadenoma) з її простою (simple), протоковою (ductal) та комплексною (complex) варіантами, апокринну аденому (apocrine adenoma), солідну кістозну протокову апокринну аденому (solid cystic ductular apocrine adenoma) та злоякісні пухлини, такі як апокринна секреторна карцинома (apocrine secretory carcinoma), яка, у свою чергу, поділяється на просту (simple), комплексну (complex) та кістозну (cystic) варіанти, протокову апокринну карциному (ductular apocrine carcinoma), солідну кістозну протокову апокринну карциному (solid cystic ductular apocrine carcinoma) та світлоклітинну карциному (clear cell carcinoma) (Kalaher et al. 1990; Simko et al. 2003; Gross et al. 2005).

Пухлини потових залоз досить поширені у собак і котів, майже всі вони походять з епітрихіальних (epitrichial) залоз, розташованих по всьому тілу. Вони є апокринними (apocrine) і характеризуються секрецією шляхом цитоплазматичної декапітації (cytoplasmic decapitation). Атрихіальні (atrichial) залози, які виводять секрет безпосередньо на поверхню шкіри, є екринними (eccrine) або мерокринними (merocrine) і присутні лише у шкірі подушечок лап. Пухлини, що походять з екринних залоз, є надзвичайно рідкісними, тому в цій книзі не розглядаються.

Відомі дві інші залозисті тканини, що походять із модифікованих апокринних залоз: церумінозні залози (ceruminous glands) та залози анальних мішків (anal sac glands), причому останні вистилають внутрішню стінку анальних мішків.

Поодинокі або множинні (апокринний цистоматоз) апокринні кісти є вторинними щодо обструкції проток і проявляються у вигляді вузлових утворень різного розміру, зазвичай вкритих лише атрофічною та алопецичною шкірою внаслідок компресії, спричиненої рідиною на стінку кісти. Під час тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNAB) зібраний піт зазвичай безбарвний або, у хронічних випадках, темний. Після спорожнення вмісту тонка атрофічна стінка спадається і набуває вигляду міхура, млявої консистенції, при цьому тверда тканина в її основі не пальпується (Рис. 4.204).

Апокринна котяча цистоматоз (apocrine feline cystomatosis) проявляється множинними дрібними кістозними новоутвореннями темно-синюватого кольору, які локалізуються на морді, повіках та голові та/або на внутрішній поверхні вушної раковини до зовнішнього слухового проходу (Рис. 4.205, 4.206 та 4.207). Перські та гімалайські коти, здається, мають схильність до цього стану (Chaitman et al. 1999; Marignac et al. 2002).

Аденоми та карциноми апокринових залоз не мають специфічних макроскопічних ознак і можуть виникати переважно на голові у вигляді вузлів різного розміру, алопецичних і часто виразкованих. Однією з клінічних ознак, яка може свідчити про апокринове походження пухлини, є синюватий колір вузлів, зумовлений темно-синім вмістом кіст, присутніх майже в усіх апокринових пухлинах. Апокринові пухлини у котів локалізуються переважно на голові (Рис. 4.208).

Новоутворення церумінозних залоз (ceruminous glands) виявляються в зовнішньому слуховому проході або на його вході та можуть бути різного розміру, алопецичними, еритематозними, виразкованими та часто кістозними. У котів більше половини з них є злоякісними (Рис. 4.209).

Аденокарцинома анальних мішків (anal sac adenocarcinoma) є рідкісною пухлиною собак і котів. У літніх собак вона рідко виявляється клінічно; дійсно, для її виявлення, оскільки вона зазвичай дуже мала, необхідно проводити пальцеве дослідження анальних мішків (Williams et al. 2003; Shoieb and Hanshaw 2009). З цими карциномами часто асоціюється тяжка паранеопластична гіперкальціємія, і навіть якщо гіперкальціємія є вторинною щодо інших карцином і лімфом, її виявлення завжди має спонукати до ретельного дослідження анальних мішків (Рис. 4.210).

Цитологічні знахідки

Цитологія, отримана з апокринових уражень, не дозволяє диференціювати різні неоплазії, і справді, у багатьох випадках, коли відбирається лише кілька базалоїдних клітин, вони не відрізняються від тих, що спостерігаються при трихобластомі.

Зрізи, отримані з кістозних уражень (cystic lesions), містять лише прозору рідину, яка при хронічних застійних ураженнях може набувати темнішого кольору. У деяких випадках спостерігаються поодинокі вакуолізовані макрофаги.

У котів з апокринною кістоматозом (apocrine cystomatosis) внутрішньокістозні макрофаги заповнені грубим темно-синім матеріалом, який містить залізо та може бути краще візуалізований за допомогою берлінської лазурі (Prussia blue) (Рис. 4.211 та 4.212). Кристали холестерину також можуть бути дисперговані в рідині, а в кальцифікованих випадках можуть бути присутні прозорі аморфні мінеральні солі.

Рис. 4.204 Апокринні кісти у собаки: прозора рідина, отримана за допомогою тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNAB). Гістологія: велика кіста, вистелена одним шаром апокринних клітин і заповнена зернистим еозинофільним секретом ( вставка )

Рис. 4.205 Множинні темні кісти на морді перського кота з апокринною кістоматозом котів (feline apocrine cystomatosis)

Рис. 4.206 Котяча апокринна кістоматоз (feline apocrine cystomatosis). Множинні дрібні темні кісти присутні на вушній раковині (pinna) та в слуховому проході (ear canal) домашньої короткошерстої кішки. Зверніть увагу на найбільшу кісту в скроневій ділянці (temporal region).

Рис. 4.207 Гістопатологія апокринної кістоматозу котів. Великі кісти, заповнені темною аморфною секрецією. Макрофаги в цьому випадку відсутні.

Рис. 4.208 Апокринна солідно-кістозна аденома (apocrine solid cystic adenoma) у кішки. Поодинокий темно-синій вузол на шиї кота. На розрізі вузла макроскопічно розпізнаються множинні великі кісти ( вставка ).

Рис. 4.209 Карцинома церуменальної залози (ceruminous gland carcinoma). Множинні зливні, темно-сині або виразковані вузлики на слуховому проході та вушній раковині (ear canal and pinna) кота.

Рис. 4.210 Карцинома анального мішка. Невелике новоутворення, що випинається з отвору протоки правого анального мішка.

Рис. 4.211 Цитологія апокринної кістоматозу котів: численні вакуолізовані макрофаги, заповнені темно-синім та грубим матеріалом

Рис. 4.212 Цитологія апокринної кістоматозу котів: при великому збільшенні внутрішньоцитоплазматичний матеріал стає більш помітним. Фарбування берлінською лазур'ю (Prussia blue) підкреслює залізо, що міститься в секреті, фагоцитованому макрофагами ( вставка ).

Винятково, на препаратах виявляються поодинокі злущені протокові клітини (exfoliated ductal cells), кубічної форми, з базально розташованими ядрами.

Цитологія апокринних аденом зазвичай демонструє дуже щільні скупчення базалоїдних клітин однакового розміру з чіткими межами, округлими регулярними ядрами та мізерною цитоплазмою. Клітини можуть розташовуватися пластами, іноді з бруківкоподібним малюнком, або з ацинарною та протоковою архітектурою, і характеризуються циліндричною формою з базальними ядрами та внутрішньоклітинною секрецією. Наявність апікальних цитоплазматичних пухирців, що вказує на секрецію шляхом цитоплазматичної декапітації, може бути очевидною у багатьох добре диференційованих аденомах (Рис. 4.213, 4.214, 4.215 та 4.216). Часто апокринні новоутворення є кістозними, і часто спостерігається змінна кількість темно-синього матеріалу, особливо в цитоплазмі внутрішньопротокових макрофагів (Рис. 4.217 та 4.218).

Карциноми апокринових залоз демонструють цитологічні характеристики різного ступеня вираженості, але у високодиференційованих карциномах цитологічне дослідження не дозволяє диференціювати доброякісні пухлини від карцином (Рис. 4.219 та 4.220).

Цитологія пухлин церумінозної залози (ceruminous gland) відповідає тим самим ознакам, що описані для інших апокринових пухлин, і так само дуже часто виявляються великі кількості грубих базофільних внутрішньоцитоплазматичних секретів. Той самий матеріал присутній на фоні препарату та фагоцитований макрофагами (Рис. 4.221 і 4.222).

Рис. 4.213 Цитологія апокринної аденоми: великі скупчення апокринних залоз. Глибоко синій та безклітинний матеріал представляє піт.

Рис. 4.214 Цитологія апокринної аденоми: великі скупчення апокринних залоз. Зверніть увагу на стовпчасте розташування та апікальні цитоплазматичні пухирці, що представляють секрецію шляхом цитоплазматичної дезінтеграції.

Рис. 4.215 Цитологія апокринної аденоми: тубулярне розташування доброякісних неопластичних апокринних клітин

Рис. 4.216 Цитологія апокринної аденоми: гранулярний синій матеріал помітний у цитоплазмі всіх апокринних клітин. Фарбування за Прусським синім підкреслює його вміст заліза ( вставка ).

Рис. 4.217 Гістопатологія солідно-кістозної апокринної аденоми у кішки. Велика кіста, обмежена кількома шарами однорідних базалоїдних клітин.

Рис. 4.218 Цитологія солідного кістозного апокринного аденоми (apocrine solid cystic adenoma) у кішки. Скупчення апокринних клітин, занурених у фон, багатий на макрофаги з інтрацитоплазматичними продуктами секреції.

Рис. 4.219 Гістологія апокринної карциноми. Тубулярні апокринні структури, що характеризуються численними ознаками злоякісності (анізокаріоз, макронуклеоли, канібалізм).

Рис. 4.220 Цитологія апокринної карциноми. Помітні численні ознаки злоякісності. Зверніть увагу на виражену ядерну атипію ( коротка стрілка ) та наявність макрофагів, заповнених апокринним секретом ( довга стрілка ).

Рис. 4.221 Цитологія карциноми церумінозної залози (ceruminous gland carcinoma). Великі епітеліальні пласти занурені у фон, багатий на аморфний детрит.

Рис. 4.222 Цитологія карциноми церуменальної залози (ceruminous gland carcinoma). Помітні численні ознаки злоякісності. Зверніть увагу на наявність типового грубого та темно-синього секрету, що вказує на апокринове походження пухлини.

Цитологія анальних мішковидних карцином (anal sac carcinomas) зазвичай не демонструє вираженої атипії, незважаючи на їхню дуже агресивну біологічну поведінку. Зазвичай спостерігаються дрібні, слабко зчеплені скупчення клітин з округлими ядрами, ніжним хроматином і прозорою цитоплазмою з нечіткими межами. Неопластичні клітини часто представлені голими ядрами на тлі цитоплазматичного матеріалу, що вивільняється після руйнування клітин. Деякі клітини виявляють схильність до папілярного або ацинарного розташування, у центральній частині якого можна виявити секрет. Ці особливості дозволяють підтвердити апокринову природу залоз, хоча локалізація може усунути будь-які діагностичні сумніви. У цих пухлинах цитологічні атипії зазвичай незначні, а при їх наявності вони представлені легким анізокаріозом (рис. 4.223 та 4.224).

4.3.5 Фіброаднексальна гамартома (Фіброаднексальна дисплазія)

Термін гамартома (hamartoma) позначає доброякісну мальформацію придатків шкіри, яка може залучати сполучну тканину, фолікули, а також сальні та апокринні залози. Хоча гамартоматозні ураження вказують на вроджене порушення, воно переважно є набутим, і навіть якщо патогенез залишається спірним, вважається, що вони можуть виникати в ділянках, де відбулася реактивна фіброплазія (reactive fibroplasia), ймовірно, вторинна до травматичної події. Тим не менш, не можна виключити первинний дефект пілосебоцитарної одиниці (pilosebaceous unit).

Гамартоми зазвичай виникають як поодинокі, алопецичні та іноді гіперпігментовані шкірні вузлики, переважно розташовані на тулубі та кінцівках (Рис. 4.225 та 4.226) (Kimura et al. 1991; Abramo et al. 2003).

У деяких випадках дрібні множинні та часто зливні вузликові папули характеризують шкірні гамартоми (Рис. 4.227). Гамартомні ураження можуть походити з фолікулів, колагену або сальних залоз, хоча зазвичай спостерігається співіснування кількох придаткових структур.

Цитологічні знахідки

Цитологічні особливості гамартом тісно пов'язані з ураженими придатками шкіри. Фіброаденексна дисплазія (fibroadnexal dysplasia) є найпоширенішим гамартомним ураженням у собак, при якому спостерігається одночасна наявність нормальних сальних залоз, фібробластів, колагенових волокон та корнеоцитів (Рис. 4.228 та 4.229). Оскільки навколо диспластичних структур часто присутня значна гіперплазія апокринових залоз, у цитологічних зразках виявляється змінна кількість скупчень потового епітелію (Рис. 4.230). Нарешті, у більшості випадків фолікул значно розширюється та заповнюється пластинчастим кератином; після розриву стінки фолікула та поширення корнеоцитів у дерму часто спостерігається виражене піогранулематозне запалення, яке може маскувати справжню природу уражень.

Підсумовуючи, коли нормальні компоненти шкірних придатків (cutaneous adnexa) одночасно присутні на одному зразку, слід запідозрити фіброаднаксальну гамартому (fibroadnexal hamartoma).

Рис. 4.223 Цитологія карциноми анального мішка. Багато оголених ядер, розташованих як поодинці, так і короткими рядами. Деякі клітини мають мізерну блідо-блакитну цитоплазму.

Рис. 4.224 Цитологія апокринної карциноми (apocrine carcinoma). Чітко видно ацинарний патерн (acinar pattern). Зверніть увагу, що цитологічна морфологія неопластичних клітин (neoplastic cells) не демонструє очевидних критеріїв клітинної злоякісності (cellular malignancy).

Рис. 4.225 Поодинока та дрібна фіброаденексна гамартома (fibroadnexal hamartoma)

Рис. 4.226 Велика та пігментована фіброанексальна гамартома на нозі родезійського ріджбека

Рис. 4.227 Множинні та зливні фіброанексальні гамартоми на нозі золотистого ретривера (Golden retriever).

Рис. 4.228 Гістологія фіброанексальної гамартоми: одночасна наявність розширених та деформованих фолікулів і деяких орфанних сальних залоз. Зверніть увагу на розширену потову залозу.

Рис. 4.229 Цитологія фіброаденексальної гамартоми: одночасно спостерігаються скупчення нормальних сальних залоз та численні фібробласти, останні переважно представлені голими овальними ядрами.

Рис. 4.230 Цитологія фіброаденексальної гамартоми: одночасно присутні скупчення нормальних сальних та апокринових залоз.

4.4 Пухлини мезенхімальних (веретеноподібних) клітин

Термін мезенхімальні пухлини (mesenchymal tumours) позначає групу новоутворень, що виникають з опорних м'яких тканин (support soft tissues) дерми та підшкірної клітковини, які представлені сполучною тканиною (connective tissue) (фібробласти/фіброцити), кровоносними та лімфатичними судинами (blood and lymphatic vessels) (ендотеліальні клітини, гладенькі м'язи, перицити), нервами (nerves) (клітини Шванна), м'язами-підіймачами волосся (erector muscles of the hair) (гладенькі м'язи) та жировою тканиною (adipose tissue) (адипоцити).

Цитологічно мезенхімальні новоутворення мають спільну морфологічну ознаку — веретеноподібну форму, зумовлену наявністю одного або кількох цитоплазматичних відростків; з цієї причини деякі автори надають перевагу терміну веретеноклітинні пухлини (spindle cell tumours) для їх визначення. Однак веретеноподібний вигляд не можна вважати догмою, оскільки відомі винятки: пухлини, такі як ліпоми (lipomas) та деякі недиференційовані круглоклітинні саркоми (undifferentiated round cell sarcomas), є типовими прикладами. Навпаки, веретеноподібні клітини не завжди вказують на мезенхімальну неоплазію; дійсно, як згадувалося, деякі меланоми (melanomas), плоскоклітинні карциноми (squamous cell carcinomas) та гістіоцитарні саркоми (histiocytic sarcomas) можуть бути представлені веретеноподібними клітинами, навіть якщо вони не входять до групи веретеноклітинних пухлин.

Цитоплазматичні межі мезенхімальних клітин зазвичай погано визначені порівняно з епітеліальними клітинами, а ядра можуть варіюватися від округлої до овальної або видовженої (еліптичної) форми.

Оскільки строма складається з мезенхімальних клітин, цитологічні препарати зазвичай містять мало клітин, причому клітини можуть розташовуватися як поодинці, так і у вигляді псевдоагрегатів. В останньому випадку клітини утримуються разом за допомогою позаклітинного матриксу (extracellular matrix), в який вони занурені, що розпізнається на цитології як еозинофільна безклітинна речовина, або за допомогою вже існуючих стромальних структур, таких як судини (периваскулярна архітектура). Ці ознаки спостерігаються як у доброякісних, так і у злоякісних новоутвореннях, однак в останніх вони асоціюються з більш клітинно багатими зразками. Як і для пухлин, що належать до інших груп, морфологічні аспекти клітин не завжди можна використовувати для ідентифікації тканини походження, і часто цитологія веретеноклітинних пухлин може лише визначити їхнє мезенхімальне походження та описати цитологічні ознаки злоякісності. Щодо останнього пункту, слід підкреслити, що оцінка цих аспектів не вільна від інтерпретаційних сумнівів; дійсно, у той час як деякі добре диференційовані саркоми демонструють лише кілька цитологічних ознак атипії, деякі випадки реактивного фіброплазії характеризуються фібробластами, які виявляють очевидну цитологічну атипію. У цих випадках анамнез та співіснування запальних клітин є фундаментальними для правильної діагностичної орієнтації, яка часто потребує гістологічного дослідження.

Мезенхімальні новоутворення є дуже численними, і в цьому розділі обговорюються лише найважливіші з них, а також ті, для яких цитологія є найбільш корисною.

4.4.1 Фіброма та фібросаркома

Фіброма (fibroma) та фібросаркома (fibrosarcoma) — це пухлини, що походять з дермальних та підшкірних фіброцитів/фібробластів. Фіброми (fibromas), які походять з фіброцитів, та фібросаркоми (fibrosarcomas), які походять з фібробластів, розвиваються переважно у літніх пацієнтів, зазвичай проявляючись поодинокими вузлами різного розміру, розташованими головним чином на кінцівках, голові та тулубі.

Фіброма є непоширеною у собак і дуже рідкісною у котів. Зазвичай вона має форму одиничного шкірного вузлика або, у виняткових випадках, може бути множинною (рис. 4.231).

У котів найбільший інтерес викликає фібросаркома, яка, безумовно, є саркомою місця ін'єкції, раніше визначеною як вакциноасоційована саркома, для якої різні дослідження показали, що інші ін'єкційні речовини, не пов'язані з вакцинацією, такі як глюкокортикоїди тривалої дії або антибіотики, також можуть спричиняти стан хронічного запалення, що призводить до неопластичної трансформації примітивних мезенхімальних клітин (Hendrick et al. 1994; Hendrick 1998; Macy and Hendrick 1996; Madewell et al. 2001; Hauck 2003; Gross et al. 2005; Martano et al. 2011; Hartman et al. 2015). Оскільки у котів ін'єкції зазвичай вводяться в міжлопаткову ділянку, розвиток постін'єкційних сарком часто спостерігається саме в цій ділянці тіла та характеризується поодиноким підшкірним вузлом неправильної форми, розміром від кількох сантиметрів до великої, інфільтративної та часто виразкованої маси (Рис. 4.232 та 4.233). У минулому вважалося, що всі міжлопаткові саркоми походять з фібробластів і тому класифікувалися як фібросаркоми. Нещодавні імуногістохімічні та молекулярні дослідження показали, що ці саркоми можуть мати фібробластичне, міофібробластичне, міобластичне, остеобластичне, хондробластичне або недиференційоване походження. Оскільки без імуногістохімії неможливо визначити точний гістотип, а також через можливість співіснування двох різних гістотипів в одній пухлині, наразі використовується загальний термін саркома місця ін'єкції.

У котів ще однією частою локалізацією фібросаркоми на шкірі є вушна раковина (pinna). У тварин можуть розвиватися як вузликові, так і виразкові ураження вушної раковини. Останні не слід плутати з більш поширеною плоскоклітинною карциномою (squamous cell carcinoma) (Рис. 4.234 і 4.235). У молодих котів, позитивних за вірусом лейкемії котів (FelV), визнається форма мультицентричної шкірної фібросаркоми (multicentric cutaneous fibrosarcoma), асоційованої з вірусом саркоми котів (FeSV) (Hardy 1981; Harasen 1984).

Цитологічні знахідки

Цитологія фіброми зазвичай характеризується низькою або помірною кількістю поодиноких веретеноподібних клітин. Ядра овальні або видовжені, однорідні за розміром і формою, іноді з ледь помітним ядерцем та хвостатою цитоплазмою, яка зазвичай має нечіткі та слабобазофільні межі (Рис. 4.236). Часто присутній аморфний еозинофільний білковий фон, який представляє колаген, секретований фібробластами; іноді також спостерігаються колагенові волокна.

Фібросаркома характеризується підвищеною клітинністю порівняно з фібромою, хоча кількість клітин, що спостерігаються, як і в усіх мезенхімальних новоутвореннях, пов'язана з кількістю стромального колагену, який виявляється на периферії окремих клітин або в контексті псевдоагрегатів (стромальна цитоархітектоніка). З цієї причини неопластичні клітини можуть вивільнятися поодинці або розташовуватися в псевдоагрегатах, що містять різну кількість клітин (Рис. 4.237 і 4.238).

Цитологічна ознака є поліморфною: від чітко веретеноподібної до пухкої форми, з великими округлими або овальними, поодинокими або множинними ядрами, часто множинними та вираженими ядерцями, а також хвостатою цитоплазмою з нечіткими межами, базофільного забарвлення.

Рис. 4.231 Множинні фіброми поширені на кінцівках та тулубі собаки змішаної породи.

Рис. 4.232 Саркома в місці ін'єкції. Виразкована маса між лопатками старого кота.

Рис. 4.233 Багаточасточкова саркома місця ін'єкції у кота

Рис. 4.234 Вузлувата фібросаркома на вушній раковині (pinna) кота

Рис. 4.235 Виразкована фібросаркома (ulcerated fibrosarcoma) на вушній раковині (pinna) кота. Цю неоплазію не слід плутати з плоскоклітинною карциномою (SCC), яка часто є виразкованою.

Рис. 4.236 Цитологія фіброми. Група доброякісних фіброцитів без цитологічної атипії.

Рис. 4.237 Гістопатологія фібросаркоми. Переплетені пучки веретеноподібних клітин, іноді з ялинковим розташуванням (herringbone arrangement).

Рис. 4.238 Гістопатологія фібросаркоми. При великому збільшенні легко виявляються цитологічні ознаки атипії, представлені анізокаріозом та великою кількістю мітозів.

іноді вакуолізовані. Деякі клітини можуть мати подвійні або множинні хвости, що надає клітинам зіркоподібного вигляду (рис. 4.239 і 4.240). Атипові мітози присутні в різній кількості. У деяких фібросаркомах клітини можуть бути отримані у великих групах, які все ще зберігають свою цитоархітектуру, представлену невеликими пучками веретеноподібних клітин, розташованих упорядковано, а іноді й хвилеподібно (рис. 4.241). Ці пухлини зазвичай містять обмежену кількість багатоядерних клітин, але вони можуть бути дуже численними в більш недиференційованих пухлинах, які одночасно спостерігаються разом із веретеноподібними та округлими гістіоцитоподібними клітинами. Фібросаркоми котів зазвичай демонструють більше гігантських клітин, ніж їхні аналоги у собак.

У великій кількості анапластичних сарком м'яких тканин із великою кількістю гігантських клітин (ASTSgcs) багатоядерні клітини не є неопластичного походження, а є гістіоцитарними (макрофагальними гігантськими клітинами), що вказує на клітинно-опосередковану реакцію імунної системи. Для диференціації багатоядерних ракових клітин від реактивних гістіоцитарних клітин необхідно використовувати імуногістохімічне фарбування. Цитологічну інтерпретацію їхньої природи можна спробувати здійснити шляхом оцінки розміру ядер, які є однорідними та без атипії в реактивних гігантських клітинах. Крім того, вони не мають однорідного розміру, і в ракових клітинах спостерігаються очевидні ознаки аномалії (рис. 4.242).

Одночасна присутність цих трьох різних клітинних морфологій (веретеноподібної, гістіоцитоїдної та багатоядерної) не дозволяє диференціювати фібросаркоми та інші анапластичні саркоми м'яких тканин; останні, колись визначені загальним терміном злоякісна фіброзна гістіоцитома , тепер включені до плеоморфної групи злоякісних недиференційованих сарком, що позначаються як ASTSgc (Daugaard 2004).

Нарешті, ця потрійна морфологія, особливо у собаки з одиничним ураженням на кінцівці, також може спостерігатися при локалізованій веретеноподібноклітинній гістіоцитарній саркомі (localised spindle-shaped histiocytic sarcoma), яка, хоча й належить до гістіоцитарних захворювань, може демонструвати цитологічні ознаки, не відмітні від ASTSgc (Gross et al. 2005).

Коли саркома місця ін'єкції (injection-site sarcoma) походить від неопластичних фібробластів, клітини демонструють ті самі морфологічні аспекти, що описані для інших фібросарком. Тому цитологічна діагностика саркоми місця ін'єкції неможлива, але вона сильно підозрюється, коли ураження розташовані міжлопатково (interscapular) і коли в мазках спостерігається співіснування малих лімфоцитів та некротичного детриту, нейтрофілів і макрофагів, причому останні містять внутрішньоцитоплазматичний аморфний матеріал, що представляє ад'ювант вакцини або інші ін'єкційні продукти.

Виявлення запальних клітин не дозволяє діагностувати ін'єкційну саркому (injection-site sarcoma); тому необхідне гістопатологічне підтвердження. Слід зазначити, що деякі фібросаркоми характеризуються множинними внутрішньопухлинними кістозними ділянками, цитологічні зразки можуть складатися лише з білкового фону та небагатьох веретеноподібних клітин, іноді представлених переважно овальними голими ядрами.

Підтип фіброми/фібросаркоми, названий келоїдною фібромою/фібросаркомою, при якому неопластичні веретеноподібні клітини перемішані з великою кількістю товстих еозинофільних колагенових волокон гіалінового або склоподібного вигляду, описаний у собак і котів (Рис. 4.243 і 4.244) (Mikaelian and Gross 2002; Little and Goldschmidt 2007; Gumber and Wakamatsu 2015). Вузлики зазвичай невеликі та підшкірні, і оскільки може бути присутній вторинний інфільтрат опасистих клітин, слід бути обережним, щоб не сплутати ці пухлини з келоїдною пухлиною з опасистих клітин, яка вже була описана в розділі про круглоклітинні пухлини вище.

Рис. 4.239 Цитологія фібросаркоми. Численні веретеноподібні неопластичні фібробласти з ознаками кількох злоякісних атипій.

Рис. 4.240 Цитологія фібросаркоми. Веретеноподібні неопластичні фібробласти, розташовані як у псевдоагрегатах, так і поодинці.

Рис. 4.241 Цитологія фібросаркоми. При малому збільшенні іноді розпізнається розташування неопластичних клітин у вигляді переплетених пучків.

Рис. 4.242 Гістопатологія фібросаркоми. Багато гігантських клітин перемішані між неопластичними веретеноподібними фібробластами

Рис. 4.243 Гістопатологія келоїдної фібросаркоми (keloidal fibrosarcoma). Багато неопластичних веретеноподібних клітин перемішані з великою кількістю товстіших і слабо еозинофільних колагенових волокон.

Рис. 4.244 Цитологія келоїдної фібросаркоми. Веретеноподібні неопластичні клітини та численні товсті колагенові волокна характеризують цитологію.

4.4.2 Міксома та міксосаркома

Міксома (myxoma) та міксосаркома (myxosarcoma) — рідкісні пухлини, що походять з дермальних або підшкірних фіброцитів, а також, рідше, з інших примітивних мезенхімальних клітин, які продукують велику кількість муцину (Graadt van Roggen 1999; Gross et al. 2005). Макроскопічно вони характеризуються погано відмежованими вузлами різного розміру, м'якої консистенції, переважно локалізованими на кінцівках та грудній клітці, з яких може виділятися прозора в'язка рідина, що являє собою муцин (Рис. 4.245 та 4.246). В інших випадках ураження характеризуються великими масами пастоподібної консистенції з нечіткими краями.

Цитологічні знахідки

Цитологія цих пухлин відповідає їхнім гістологічним особливостям, підкреслюючи фон, що складається з рясної міжклітинної матриці у вигляді еозинофільного аморфного та дрібнозернистого матеріалу.

Клітини міксоми мають овальні або видовжені ядра з дрібними ядерцями; цитоплама зазвичай веретеноподібна або зірчаста, з ледь помітними межами, які часто губляться в міжклітинному матриксі, що вони самі продукують (Рис. 4.247). Добре диференційовані міксосаркоми цитологічно не відрізняються від міксом, особливо в зразках із малою кількістю клітин. Злоякісні міксосаркоми натомість характеризуються великою кількістю атипових та плеоморфних клітин, від округлих до веретеноподібних або зірчастих, з великими, іноді множинними ядрами, а також атиповими мітозами. Цитоплазма велика та містить еозинофільний матеріал (муцин), який також помітний на позаклітинному фоні (Рис. 4.248 та 4.249).

Однак рясний міксоїдний компонент не є патогномонічним для міксом і міксосарком; насправді, інші саркоми також можуть продукувати муцин.

4.4.3 Гемангіома та Гемангіосаркома

Гемангіоми (HA) та гемангіосаркоми (HSA) є доброякісними та злоякісними пухлинами відповідно, які походять з ендотеліальних клітин кровоносних судин дерми та підшкірної клітковини (Carpenter et al. 1987 ; Gross et al. 2005).

Одиничний вузол, макроскопічно темного кольору при локалізації в дермі та покритий безволосою шкірою (glabrous skin), зазвичай представляє ГА (рис. 4.250). Шкірна ГСА зазвичай є примітивною, а клінічно її характеризує одиничний вузол різного розміру, зазвичай темно-червоного кольору, іноді м'ясистого вигляду (рис. 4.251 та 4.252) (Brown et al. 1985; Hargis et al. 1992; Miller et al. 1992; Ward et al. 1994; McAbee et al. 2005; Johannes et al. 2007). У собак, коли на шкірі присутні множинні ГСА, вони, ймовірно, є метастатичним поширенням з первинної ГСА селезінки або вушка серця, як обговорюється в розділі 5 про шкірні метастази. У будь-якому випадку, при діагностиці шкірної ГСА обов'язковим є стадіювання новоутворення. Винятком із доброякісною поведінкою є ГСА, індуковані УФА, які спостерігаються на безволосій шкірі короткошерстих собак з білою шкірою, таких як аргентинський дог, американський стаффордширський тер'єр, пітбуль, далматин тощо. Пахова ділянка та шкіра живота є найбільш часто ураженими ділянками при сонячно-індукованій ГСА.

Рис. 4.245 Велика міксосаркома на лікті німецької вівчарки

Рис. 4.246 В'язка рідина, зібрана з ураження, показаного на Рис. 4.245

Рис. 4.247 Цитологія міксоми. Численні веретеноподібні фіброцити занурені в щільний білковий матеріал.

Рис. 4.248 Цитологія міксосаркоми. Злоякісні веретеноподібні мезенхімальні клітини занурені у щільне білкове та еозинофільне тло, що представляє муцин.

Рис. 4.249 Цитологія міксосаркоми. Виражена ядерна атипія клітин низькодиференційованої мезенхімальної пухлини, що секретує муцин. Це новоутворення неможливо цитологічно диференціювати від інших анапластичних сарком м'яких тканин із великою кількістю гігантських клітин.

Рис. 4.250 Кавернозна гемангіома. Пігментований вузол на заплюсні (hock) собаки. Зверніть увагу на темно-червону поверхню зрізу ( вставка ).

Рис. 4.251 Гемангіосаркома на пенісі пітбуля

Рис. 4.252 Гемангіосаркома. Темно-фіолетова, виразкована судинна неоплазія неправильної форми у собаки

Цитологічні знахідки

Гемангіома — це судинна неоплазія, найпоширенішою формою якої є кавернозна гемангіома. Цей гістотип ГА складається з множинних судинних лакун, заповнених кров'ю та вистелених моношаром сплощених ендотеліоцитів (ендотеліоцитів) (Рис. 4.253 та 4.254). Цитологія фактично складається лише з клітин крові. З цієї причини, коли після численних тонкоголкових біопсій (тонкоголкових біопсій) з вузла виділяється лише кров, слід запідозрити судинну неоплазію. Клінічний вигляд, відсутність травматичного анамнезу та наявність тромбоцитів і еритрофагоцитарних макрофагів (еритрофагоцитарних макрофагів), які містять продукти метаболічної деградації гемоглобіну, такі як гемосидерин (гемосидерин) та гематоїдин (гематоїдин), дозволяють диференціювати гемангіому від гематоми.

Сильний геморагічний фон та змінна кількість плеоморфних клітин (веретеноподібних, зірчастих або епітеліоїдних), що характеризуються атиповими ознаками, пов'язаними зі ступенем злоякісності пухлини, визначають цитологічні знахідки ГСА (HSA) (Рис. 4.255). Цитоплазма є гіпербазофільною, може мати нечіткі межі, і часто спостерігаються дрібні вакуолі у вигляді крапок (Рис. 4.256 та 4.257) (Bertazzolo et al. 2005). Цитологія ГСА (HSA), як і для більшості мезенхімальних новоутворень, не дозволяє ідентифікувати їх походження, для чого обов'язковою є гістопатологія. Сильна підозра на ГСА (HSA) може виникнути, коли спостерігаються ангіоформативні ознаки, представлені дрібними та неправильними групами неопластичних клітин, іноді з завихреним розташуванням, навколо невеликої центральної ділянки, що містить одну або декілька еритроцитів (RBCs) (Рис. 4.258). Ця цитологічна знахідка вказує на наявність новоутворених атипових судинних структур, які зазвичай спостерігаються на гістологічних зразках ГСА (HSA). Іншим цитологічним аспектом, який рідко спостерігається в деяких шкірних ГСА (HSA), є наявність гемопоетичних попередників, таких як мегакаріоцити та рубрицити.

4.4.4 Пухлини периваскулярної стінки

Пухлини периваскулярної стінки (perivascular wall tumours, PWTs) — це мезенхімальні новоутворення, що належать до групи неоплазій, які походять з різних клітинних ліній, що оточують ендотеліальні клітини стінок кровоносних судин, таких як перицити (pericytes), міоперицити (myopericytes), адвентиційні клітини (adventitial cells) та міофібробласти (myofibroblasts). У ветеринарній медицині більш детальний опис цих пухлин є відносно нещодавнім і таким, що розвивається (Caniatti et al. 2001; Mentzel et al. 2006; Avallone et al. 2007, 2013; Stefanello et al. 2011; Palmieri et al. 2013). Протягом тривалого часу PWTs діагностували без встановлення точної лінії неопластичної клітини, що спричиняло велику плутанину в їхній класифікації. Нові знання у ветеринарній патології показали, що в минулому, хоча вони були гістологічно нерозрізненні від інших PWTs, багато периваскулярних новоутворень помилково діагностували як гемангіоперицитоми (haemangiopericytomas, HPCs).

Останнім часом на основі поєднання гістологічної картини та позитивності до різних імуногістохімічних антитіл було продемонстровано різні типи ПВП, що походять з різних ліній периваскулярних клітин. У результаті цих досліджень багато ПВП, раніше діагностованих як ГПК, які походять з перицитів (pericytes) субендотеліального простору капілярів, натомість виявилися міоперицитомами (myopericytomas) (МПЦ), неопластичними клітинами яких є міоперицити (myopericytes), що розташовані в субендотеліальних клітинах

Рис. 4.253 Множинні судинні лакуни, заповнені кров'ю, характеризують гістопатологію кавернозної гемангіоми (cavernous haemangioma).

Рис. 4.254 Гістологія кавернозної гемангіоми. При великому збільшенні чітко видно один шар сплощених однорідних та веретеноподібних ендотеліоцитів (endotheliocytes), що вистилають судинні лакуни ( стрілки ).

Рис. 4.255 Гістологія гемангіосаркоми. Високозлоякісні ендотеліоцити обмежують судинну лакуну.

Рис. 4.256 Цитологія гемангіосаркоми. Веретеноподібні та зірчасті неопластичні ендотеліоцити демонструють численні цитологічні атипії.

Рис. 4.257 Цитологія гемангіосаркоми. Кілька цитологічних атипій демонструються неопластичними ендотеліоцитами. Також помітні внутрішньоцитоплазматичні точкові вакуолі.

Рис. 4.258 Цитологія гемангіосаркоми. Поодинокі або кілька еритроцитів містяться між неопластичними клітинами ( стрілки ). Ці цитологічні ознаки спостерігаються в багатьох гіперклітинних гемангіосаркомах і можуть інтерпретуватися як ангіоформативні структури.

середні за розміром судини (артеріоли та венули). Справжні ГПК (HPCs) існують у собак, але вони є значно рідкіснішими, ніж повідомлялося раніше, і, на відміну від МПК (MPCs), демонструють більш агресивну біологічну поведінку (Avallone et al. 2007, 2013). Їх диференціація, неможлива за допомогою цитології, тому може мати відповідне прогностичне значення.

Інші ПВП, включаючи ангіолейоміому/ангіолейоміосаркому, які походять з гладких м'язів судинної стінки, ангіофіброму, що походить з клітин адвентиції судин, ангіоміофібробластому та ангіоміксому, що походять з периваскулярних міофібробластів, рідко описуються у ветеринарній медицині (Avallone et al. 2007).

Макроскопічно ПВП наявні у вигляді поодиноких вузлів, локалізованих на кінцівках, особливо на ліктях та скакальних суглобах, і рідше — на животі та грудній клітці (Рис. 4.259 та 4.260). Розмір варіює від кількох сантиметрів до великих мас, що перевищують 15–20 см. МПК мають тенденцію до дуже рідкісного метастазування, але характеризуються високим індексом місцевого рецидивування, оскільки через їхній специфічний ріст уздовж дрібних судин та частоту локалізації в ділянках зі скудною підшкірною клітковиною хірургічна резекція часто є неповною (Stefanello et al. 2011).

Цитологічні знахідки

Морфологія ПВП (PWTs) добре задокументована, і коли всі цитологічні ознаки присутні на одному зразку, вони дозволяють запідозрити периваскулярну природу клітин (Caniatti et al. 2001).

Препарати варіюються від малоклітинних до висококлітинних, залежно від кількості строми, в яку занурені пухлинні клітини. Щодо походження, зразки завжди гемодилюйовані, і діагноз також сильно підтверджується, коли виявляються численні псевдоагрегати з характерною периваскулярною цитоархітектурою (Рис. 4.261 та 4.262). Клітини ПВП (PWTs) мають веретеноподібну форму та тонкі цитоплазматичні хвостики, які забарвлюються слабко базофільно, часто з погано визначеними межами та мікровакуолями. Ядра пухкі або злегка овальні, з рівномірним хроматином, а ядерця не виражені; ядра часто можуть бути подвійними та парними в ексцентричному розташуванні, надаючи клітинам так званого вигляду комашиної голови, або можуть бути множинними (п'ять і більше), розташованими на периферії цитоплазми, утворюючи так звані корончасті клітини (Рис. 4.263, 4.264 та 4.265) (Caniatti et al. 2001). Рідше, у випадках ПВП (PWTs), гістологічно охарактеризованих численними завитковими структурами, можна зібрати групи периваскулярних клітин, розташованих у цитоархітектурі, що нагадує характерний завитковий патерн, який спостерігається гістологічно (Рис. 4.266 та 4.267).

Оскільки на сьогодні жоден інший тип мезенхімальної пухлини (mesenchymal tumour) ніколи не демонстрував згаданих цитологічних ознак, цитологія ПВП (PWTs) має дуже високу прогностичну цінність.

4.4.5 Пухлина оболонки периферичного нерва (Peripheral Nerve Sheath Tumour)

Пухлини оболонок периферичних нервів (peripheral nerve sheath tumours, PNSTs), раніше відомі як шваноми (schwannomas), є пухлинами собак і котів, що походять із клітин Шванна (Schwann cells) (оболонка нерва), локалізованих у дермі та підшкірній клітковині (Gross et al. 2005). Вони класифікуються на доброякісні (BPNSTs) та злоякісні (MPNSTs) (Koestner and Higgins 2002). Клінічно це зазвичай поодинокі вузлики, які можуть виникати в будь-якому місці, хоча

Рис. 4.259 Пухлина периваскулярної стінки (perivascular wall tumour, PWT) на лікті німецької вівчарки

Рис. 4.260 ПВТ на кінцівці собаки

Рис. 4.261 Гістологія ПВТ (PWT): численні завиткові структури розташовані навколо дрібних кровоносних судин

Рис. 4.262 Цитологія ПВП: периваскулярне розташування неопластичних клітин

Рис. 4.263 Цитологія ПВП (PWT): численні веретеноподібні клітини та одна багатоядерна клітина (корончаста клітина).

Рис. 4.264 Гістологія ПВП: веретеноподібні неопластичні клітини, розташовані з утворенням периваскулярного вихору. Зверніть увагу на наявність багатоядерної клітини-корони ( коротка стрілка ) та двоядерної клітини-голови комахи ( довга стрілка ).

Рис. 4.265 Цитологія ПВП (PWT): характеризується багатоядерними корончастими клітинами ( довга стрілка ) та двоядерними клітинами у вигляді комашиної голови ( короткі стрілки )

Рис. 4.266 Цитологія ПВП (PWT): веретеноподібні неопластичні клітини, розташовані у вигляді завитків.

Рис. 4.267 Цитологія ПВТ (PWT): при великих збільшеннях завитки стають більш помітними.

частіше спостерігаються на голові, шиї та кінцівках (рис. 4.268, 4.269 і 4.270) (Gaitero et al. 2008; Schulman et al. 2009).

Цитологічні знахідки

PNSTs — це веретеноподібноклітинні пухлини, які можуть мати спільні гістопатологічні характеристики з іншими мезенхімальними новоутвореннями, зокрема з PWT. Для їх диференціації, особливо за відсутності специфічних гістологічних ознак, характерних для пухлин нервових клітин, таких як так звані патерни Антоні А та Антоні В, остаточний діагноз потребує імуногістохімії (Chijiwa et al. 2004; Schulman et al. 2009; Suzuki et al. 2014) (Рис. 4.271). Цитологічні зразки мають помірну або високу клітинність, а клітини мають веретеноподібну форму з овальними або витягнутими ядрами та тонкими цитоплазматичними хвостиками. У зразках з більшою кількістю клітин можна виявити пучки веретеноподібних клітин, розташованих у різному порядку (Рис. 4.272, 4.273, 4.274 та 4.275). Наявність веретеноподібних клітин, організованих у палісадний малюнок, що нагадує патерн Антоні А, є дуже показовою для нейронального походження клітин. На жаль, ці цитологічні знахідки не є поширеними у собак і котів. Гіперклітинність та різні ступені клітинної атипії підтверджують злоякісність пухлини.

4.4.6 Ліпома та ліпосаркома

Ліпома — це доброякісна пухлина жирової тканини, дуже поширена у собак, але рідкісна у котів. Ліпосаркоми трапляються рідше, ніж ліпоми, і не виникають внаслідок злоякісної трансформації останніх, а розвиваються безпосередньо зі злоякісних клітин.

Рис. 4.268 Невелика ПНСТ (PNST) на верхній губі кота

Рис. 4.269 Велика та ніжкова пухлина периферичної нервової оболонки (PNST) на морді кота (Надано доктором К. Капоралі, Італія)

Рис. 4.270 Велика та виразкована злоякісна пухлина периферичних нервових оболонок (malignant PNST) на лапі собаки

Рис. 4.271 Гістологія ПНПН (PNST): веретеноподібні клітини занурені в еозинофільний матрикс. Помітне палісадне розташування клітин, яке може нагадувати тільця Верока (Verocay bodies), що спостерігаються в шванномах людини (Надано проф. Ф. Абрамо, Італія).

Рис. 4.272 Цитологія ПНПН. Висококлітинний зразок, що складається з невпорядкованих пучків видовжених веретеноподібних клітин.

Рис. 4.273 Цитологія ПНСТ (PNST). При середньому збільшенні більш помітні пучки веретеноподібних клітин.

Рис. 4.274 Гістологія ПНПН. Стрімкі хвилясті веретеноподібні клітини, деякі з них із перекрученими ядрами.

Рис. 4.275 Гістологія ПНПН (PNST). Тонкі хвилясті нервові веретеноподібні клітини

підшкірні ліпобласти (Baez et al. 2004 ; Gross et al. 2005 ). Ліпома проявляється у вигляді поодиноких або множинних вузлів, розміром від кількох сантиметрів до об'ємних мас, м'яко-еластичної консистенції, зазвичай з добре визначеними та пальпованими краями, за винятком рідкісних випадків інфільтративної ліпоми, при якій жир інфільтрує підлеглу тканину. Вони переважно локалізуються на тулубі та проксимальній частині кінцівок, особливо у дорослих/літніх сук та огрядних тварин (Рис. 4.276 і 4.277 ). Ліпосаркоми можуть бути поодинокими або множинними та більш щільними при пальпації, ніж ліпоми (Рис. 4.278 ). Першою ознакою можливої наявності ліпоми є макроскопічне спостереження безбарвних ліпідних крапель на склі після забору матеріалу; ці краплі не мають тенденції висихати та зникати після занурення предметних скелець у спиртовий фіксатор (Рис. 4.279 ). Ця характеристика не повинна призводити до макроскопічного діагнозу ліпоми.

Цитологічні знахідки

Необхідно підкреслити, що неможливо встановити цитологічний діагноз ліпоми (lipoma), оскільки неможливо диференціювати нормальні адипоцити (adipocytes) від ліпоматозної тканини (lipomatous tissue).

У будь-якому випадку, цитологія ліпоми характеризується об'ємними клітинами різних розмірів, розташованими поодинці або частіше скупченнями, з дрібними, округлими або овальними пікнотичними та гіперхромними ядрами. Останні знаходяться на периферії клітин завдяки наявності внутрішньоклітинного жиру, який надає цитоплазмі оптично порожнього вигляду (Рис. 4.280).

У деяких клітинах при зміні фокусу мікроскопа можна спостерігати наявність однієї великої вакуолі, заповненої жиром, тоді як в інших розпізнаються множинні вакуолі (Рис. 4.281).

Хоча наявність капілярів, розсіяних серед адипоцитів, більше вказує на ліпому, діагностика ліпоми за допомогою цитології є дуже ризикованою, особливо якщо цитолог, який читав мазок, особисто не збирав зразок (Рис. 4.282). Тому діагноз ліпоми може бути встановлений лише за допомогою гістології.

Існують також інші гістологічні варіанти ліпоми, включаючи фіброліпому (fibrolipoma), ангіоліпому (angiolipoma), ангіофіброліпому (angiofibrolipoma), хондроліпому (chondrolipoma) та веретеноподібноклітинну ліпому (spindle cell lipoma), які неможливо ідентифікувати за допомогою цитології, а для остаточного діагнозу обов'язковим є гістопатологічне дослідження (Messick and Radin 1989; Liggett et al. 2002; Gross et al. 2005). Слід бути обережним при встановленні діагнозу саркоми, коли разом з адипоцитами спостерігається багато веретеноподібних клітин, оскільки цитологічно неможливо виключити, що ці веретеноподібні клітини походять із веретеноподібноклітинної ліпоми (spindle cell lipoma).

Цитологія ліпосарком характеризується наявністю як округлих, так і веретеноподібних клітин, зазвичай розташованих поодинці або периваскулярно, з центральними великими округлими або овальними ядрами та різним ступенем атипії залежно від ступеня диференціювання (Рис. 4.283, 4.284, 4.285).

У зразках недиференційованих ліпосарком за відсутності ліпідів у інтрацитоплазматичних вакуолях цитологічна діагностика майже неможлива. Ядерні та нуклеолярні атипії залежать від ступеня злоякісності, а в плеоморфному підтипі можна спостерігати виражену атипію та багато багатоядерних клітин. У цих випадках неможливо диференціювати ліпосаркому від інших анапластичних сарком м'яких тканин (soft-tissue sarcomas) із великою кількістю гігантських клітин.

Рис. 4.276 Велика ліпома в ділянці грудини (sternal area) у лабрадора-ретривера.

Рис. 4.277 Ліпома на лівому плечі собаки змішаної породи

Рис. 4.278 Велика ліпосаркома на грудній клітці собаки (Надано доктором М. Анноні, Італія)

Рис. 4.279 Краплі ліпідів на предметному склі

Рис. 4.280 Цитологія ліпоми. Велике скупчення об'ємних доброякісних неопластичних адипоцитів (adipocytes).

Рис. 4.281 Цитологія ліпоми. При фарбуванні олійним червоним О (oil-red-O) вміст ліпідів в адипоцитах підкреслюється.

Рис. 4.282 Цитологія ліпоми. Зверніть увагу на кровоносні судини, що переплітаються серед адипоцитів ( стрілка )

Рис. 4.283 Гістологія ліпосаркоми. Злоякісні жирові клітини, в яких чітко розпізнаються великі внутрішньоцитоплазматичні вакуолі.

Рис. 4.284 Цитологія ліпосаркоми. Периваскулярне розташування злоякісних адипоцитів

Рис. 4.285 Цитологія ліпосаркоми. Зверніть увагу на гігантський ядерний ліпобласт більшої клітини з цитоплазмою, заповненою великими вакуолями.

У погано диференційованих ліпосаркомах із цитоплазматичними вакуолями невизначеного походження можна продемонструвати вміст ліпідів у цитоплазмі за допомогою фарбування oil-red-O, яке забарвлює ліпіди в червоно-оранжевий колір (Masserdotti et al. 2006).

4.4.7 Анапластична саркома м'яких тканин з великою кількістю гігантських клітин (Anaplastic Soft-Tissue Sarcoma with Many Giant Cells)

Багато мезенхімальних пухлин об'єднані під загальною назвою ASTSgc, раніше класифікованих як злоякісна фіброзна гістіоцитома . Ці пухлини мають спільну рису: вони складаються з трьох різних морфологічних типів клітин: веретеноподібних клітин , округлих гістіоцитоїдних клітин та багатоядерних клітин ; останні можуть бути як неопластичними, так і реактивними (гістіоцитарні гігантські клітини).

Термін злоякісна фіброзна гістіоцитома (malignant fibrous histiocytoma) протягом багатьох років використовувався для опису пухлини, яка цитологічно характеризується популяцією, що складається з одночасної присутності трьох вищезазначених різних клітинних морфологій. Численні клініко-патологічні, імуногістохімічні та молекулярно-біологічні дослідження показали, що цей рак не є гістіоцитарним, а має мезенхімальне походження; отже, термін злоякісна фіброзна гістіоцитома (malignant fibrous histiocytoma) є лише описовим морфологічним терміном і повинен вважатися некоректним, оскільки він передбачає існування фіброзного гістіоцита (Pace et al. 1994; Gross et al. 2005). З цієї причини більш доречно використовувати загальний термін ASTSgc (Goldschmidt and Shofer 1992).

Ці пухлини можуть походити з багатьох різних клітинних ліній і є цитологічно нерозрізненними між собою. Справді, вони можуть бути анапластичним варіантом фібросаркоми (fibrosarcoma), міофібробластичної фібросаркоми (myofibroblastic fibrosarcoma), рабдоміосаркоми (rhabdomyosarcoma), лейоміосаркоми (leiomyosarcoma), ліпосаркоми (liposarcoma), синовіально-клітинної саркоми (synovial cell sarcoma) або іншої саркоми.

Слід підкреслити, що оскільки постін'єкційна саркома (post-injection sarcoma) може демонструвати ті самі цитологічні знахідки, її також можна морфологічно включити до цієї групи новоутворень (Couto et al. 2002 ; Gross et al. 2005 ). Нарешті, слід зазначити, що цитологія деяких веретеноподібноклітинних підтипів гістіоцитарних сарком (histiocytic sarcomas) може мати ідентичні ознаки до описаних для ASTSgcs. У таких випадках єдиним дослідженням, яке дозволяє диференціювати ASTSgcs та гістіоцитарні саркоми, є імуногістохімія.

Ці новоутворення, нечасті у собак і більш поширені у котів, клінічно характеризуються поодинокими, а іноді множинними вузлами різного розміру та неправильної форми, розташованими переважно на тулубі та кінцівках (Рис. 4.286 і 4.287).

Цитологічні знахідки

Як зазначалося вище, цитологія цієї групи новоутворень зазвичай характеризується висококлітинними зразками з вираженим плеоморфізмом, представленими переважно веретеноподібними клітинами, змінною кількістю округлих гістіоцитоподібних клітин та численними багатоядерними гігантськими клітинами (рис. 4.288).

Саркоматозні клітини демонструють численні ознаки атипії, такі як виражений анізоцитоз та анізокаріоз, нерегулярний хроматин, численні об'ємні та химерної форми ядерця, а також атипові мітози (Рис. 4.289). У багатьох ASTSgc гігантські клітини складаються з великої кількості ядер, однорідних за розміром та формою, які не демонструють

Рис. 4.286 Виразкована анапластична саркома з великою кількістю гігантських клітин (ASTSgc) на грудях кота

Рис. 4.287 Виразкована ASTSgc на вушній раковині (pinna) кота

Рис. 4.288 Гістологія ASTSgc: численні реактивні гістіоцитарні гігантські клітини (reactive histiocytic giant cells) перемішані з веретеноподібними мезенхімальними клітинами (spindle mesenchymal cells).

Рис. 4.289 Цитологія ASTSgc: високозлоякісні мезенхімальні клітини. Зверніть увагу на гігантську мітотичну клітину.

будь-які цитологічні критерії злоякісності (рис. 4.290). Доброякісний вигляд цих ядер контрастує з вираженими атипіями, що спостерігаються в інших клітинах, особливо веретеноподібних клітинах, і ця відмінність дозволяє інтерпретувати гігантські клітини як реактивні гістіоцитарні клітини, які інфільтрують пухлину; у гуманній медицині їхня наявність вважається позитивною прогностичною ознакою.

4.5 Меланоцитарні пухлини

Меланоцитарні новоутворення можуть виникати з епідермальних, дермальних та фолікулярних меланоцитів і класифікуються на дві групи, що відрізняються за гістологічними ознаками: меланоцитома (доброякісна меланома) та меланома (злоякісна меланома). Меланоцитарні пухлини шкіри є нечастими у собак та рідкісними у котів (Luna et al. 2000; Schultheiss 2006; Bergman et al. 2013). Поодинокі шкірні вузлики різного розміру, алопецичні та зазвичай високопігментовані, макроскопічно характеризують меланоцитоми, які переважно локалізуються на голові, кінцівках та тулубі (Рис. 4.291). Меланоми є більшими за меланоцитоми; вони бувають поодинокими або множинними і не завжди пігментованими, з інтактною або виразкованою поверхнею (Рис. 4.292 та 4.293). Протягом багатьох років численні роботи повідомляли, що меланоми ротової порожнини та губ мають вищий рівень злоякісності порівняно з тими, що виникають в інших ділянках тіла; нещодавні дослідження показали, що, хоча меланоми, що ростуть у цій ділянці, є дуже агресивними, відсоток сприятливих прогнозів є вищим, ніж повідомлялося раніше (Smedley et al. 2011). У собак меланоми нігтьового ложа є дуже агресивними і частіше спостерігаються у великих собак з чорною шерстю (Smith et al. 2002; Gross et al. 2005).

Цитологічні знахідки

Цитологія меланоцитарних пухлин значно варіює. Оскільки меланоцити мають нейроектодермальне походження, пухлинні клітини в одній і тій самій пухлині можуть демонструвати цитологічні ознаки як мезенхімальних, так і епітеліальних клітин; тому за повної відсутності пігменту меланіну діагностика неможлива навіть для найдосвідченіших цитологів. Пухлинні меланоцити, отримані з меланоцитоми, зазвичай добре диференційовані та характеризуються помірним цитологічним поліморфізмом. Пухлинні клітини можуть бути округлими, з округлими або овальними ядрами та помірною або великою цитоплазмою, заповненою однорідними паличкоподібними або округлими чорними або темно-зеленими гранулами; у деяких випадках гранули можуть бути настільки численними, що повністю затуляють ядра (Рис. 4.294 та 4.295). Як зазначалося, пухлинні меланоцити можуть мати округлу, веретеноподібну, епітеліоїдну та балоноподібну форму; останні клітини мають прозору та велику цитоплазму, що містить дрібні овальні ядра, тоді як епітеліоїдна форма є дуже частою та характеризується пухлинними клітинами, розташованими у вигляді псевдоагрегатів (Рис. 4.296, 4.297, 4.298, 4.299 та 4.300). Ці різні морфології часто присутні разом в одній пухлині. Цитологічна діагностика меланоцитарної неоплазії, незалежно від морфології клітин, є легкою, коли пігмент меланіну в цитоплазмі є очевидним.

Гістологічний варіант меланоми, названий перстнеподібноклітинною меланомою (signet-ring cell melanoma), визнаний у собак і котів (van der Linde-Sipman et al. 1997; Cangul et al. 2001). У цьому підтипі меланоми клітини мають плазмоцитоїдний вигляд, з ексцентричними ядрами, іноді подвійними, вираженими ядерцями та еозинофільною цитоплазмою, що містить

Рис. 4.290 Цитологія ASTSgc: співіснування округлих, веретеноподібних та багатоядерних клітин характеризує мезенхімальні новоутворення, об'єднані під парасолькою ASTSgc.

Рис. 4.291 Дрібна пігментована меланоцитома (small pigmented melanocytoma)

Рис. 4.292 Велика виразкована меланома на тулубі ротвейлера

Рис. 4.293 Множинні та зливні вузли у кота з перснеподібноклітинною меланомою (signet-ring cell melanoma) (Надано доктором К. Даміані, Італія)

Рис. 4.294 Гістологія меланоцитоми. Дермальна проліферація високопігментованих меланоцитів.

Рис. 4.295 Цитологія меланоцитоми. Ядерні характеристики меланоцитів нечітко видимі через високу кількість внутрішньоцитоплазматичного меланіну.

Рис. 4.296 Цитологія меланоми. Округлі та пігментовані неопластичні меланоцити

Рис. 4.297 Цитологія меланоми. Великий псевдоагрегат неопластичних меланоцитів з епітеліоїдним виглядом

Рис. 4.298 Гістологія веретеноклітинної меланоми. Зверніть увагу на пігмент меланіну в цитоплазмі деяких веретеноподібних меланоцитів.

Рис. 4.299 Цитологія веретеноклітинної меланоми (spindle cell melanoma). Зверніть увагу, що всі веретеноподібні клітини містять пігмент меланін, що підтверджує їхнє меланоцитарне походження.

Рис. 4.300 Цитологія меланоми з балоноподібних клітин (balloon cell melanoma). Великі меланоцитарні неопластичні клітини, що характеризуються однорідним ядерним хроматином та великою цитоплазмою без пігментації (Надано доктором Л. Марконато, Італія).

включенеподібні глобулярні тільця (рис. 4.301, 4.302 та 4.303). У меланомах, що характеризуються перснеподібними клітинами, а також у балонноклітинних меланомах пігмент зазвичай мізерний або повністю відсутній (Wilkerson et al. 2003). При повністю амеланотичних перснеподібних меланомах їх диференціація від плазмоцитоми є дуже складною та потребує гістопатологічного дослідження для виявлення меланінового пігменту. Крім того, якщо останній відсутній, діагноз встановлюється лише за допомогою імуногістохімічного забарвлення.

Цитологічне розрізнення меланоцитоми та високодиференційованої меланоми може бути складним, через що в багатьох випадках необхідно проводити підтверджувальну гістопатологію. У низькодиференційованих пухлинах спостерігаються виражені ознаки злоякісності; зазвичай виявляються ядра з великими, часто множинними та химерної форми макронуклеолами. У дуже анапластичних амеланотичних меланомах, особливо тих, що характеризуються веретеноподібними та багатоядерними клітинами, цитологічна діагностика неможлива. Подібні цитологічні знахідки можна спостерігати в зразках, отриманих з анапластичних сарком м'яких тканин або дендритно-клітинних гістіоцитарних сарком (Рис. 4.304; Choi and Kusewitt 2003). На щастя, амеланотичні меланоми надзвичайно рідко зустрічаються на шкірі, тоді як частіше вони трапляються в ротовій порожнині.

У амеланотичних меланомах виявлення меланофагів підвищує підозру на меланому. Меланофаги можна розпізнати та, відповідно, диференціювати від меланоцитів за виглядом ядерного хроматину, наявністю цитоплазматичних вакуолей і грубішим внутрішньоцитоплазматичним пігментом меланіну (Рис. 4.305). Ця цитологічна диференціація не завжди є легкою, особливо коли кількість пігменту затемнює ядро.

Рис. 4.301 Гістологія меланоми з перснеподібними клітинами (signet-ring cell melanoma) у кішки. Клітини плазмоцитоїдного вигляду з еозинофільною цитоплазмою, що містить включення у вигляді глобулярних тілець.

Рис. 4.302 Цитологія меланоми з перснеподібними клітинами (signet-ring cell melanoma). Зверніть увагу на ексцентричні ядра та внутрішньоцитоплазматичну наявність еозинофільного глобулярного тільця.

Рис. 4.303 Цитологія меланоми з перснеподібними клітинами (signet-ring cell melanoma). При великому збільшенні цитологічні особливості цього типу меланоми стають очевидними.

Рис. 4.304 Цитологія недиференційованої амеланотичної меланоми. Чітко виражені виражені цитологічні ознаки злоякісності.

Рис. 4.305 Цитологія недиференційованої амеланотичної меланоми. Серед неопластичних меланоцитів помітний меланофаг. Пігмент меланіну ледь помітний у цитоплазмі кількох меланоцитів.

Посилання

Introduction

Бейкер Р., Ламсден Дж.Х. (1999) Кольоровий атлас цитології собаки та кота. Мосбі, Сент-Луїс

Чаліта МС, Матера ЖМ, Алвес МТ та ін. (2001) Неаспіраційна тонкоголкова цитологія та її гістологічна кореляція при пухлинах шкіри та м'яких тканин у собак. Anal Quant Cytol Histol 23:395–399

Коен М, Болінг МВ, Райт ДжК та ін. (2003) Оцінка чутливості та специфічності цитологічного дослідження: 269 випадків (1999–2000). J Am Vet Med Assoc 222:964–967

Гіслені Дж, Роккаб'янка П, Черуті Р та ін. (2006) Кореляція між цитологією тонкоголкової аспірації (fine-needle aspiration cytology) та гістопатологією (histopathology) при оцінці шкірних та підшкірних мас у собак і котів. Vet Clin Pathol 35:24–30

Гріффітс Г.Л., Ламсден Дж.Г., Валлі В.Е.О. (1984) Цитологія тонкоголкової аспіраційної біопсії та гістологічна кореляція при пухлинах собак. Vet Clin Pathol 13:13–17

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Оксфорд

Раскін Р.Е., Маєр Д.Дж. (2015) Цитологія собак і котів. У: Кольоровий атлас та посібник з інтерпретації, 3-тє вид. WB Saunders Co, Філадельфія

Valenciano AC, Cowell RL (2014) Cowell and Tyler's diagnostic cytology and hematology of the dog and cat, 4-те видання. Elsevier/Masson, Сент-Луїс

Вітроу С.Дж., Вейл Д.М., Пейдж Р. (2012) Клінічна онкологія дрібних тварин Вітроу та Мак'юена. Elsevier-Saunders, Сент-Луїс

Ягер Дж.А., Вілкок Б.П. (1994) Дерматопатологія та пухлини шкіри, том 1, Кольоровий атлас і текст хірургічної патології собаки та кота. Mosby Inc, Лондон

Пухлини з округлих клітин (Round Cell Tumors)

Мастоцитоми (Mast Cell Tumors)

- Blackwood L, Murphy S, Buracco P та ін. (2012) Європейський консенсусний документ щодо мастоцитом у собак і котів. Vet Comp Oncol 10:e1–e29 - Goldschmidt MH, Hendrick MJ (2002) Пухлини шкіри та м'яких тканин. В: Meuten DJ (ред.) Пухлини домашніх тварин, 4-е вид. Iowa State Press/Blackwell, Ames, с. 45–117 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Захворювання шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-е вид. Blackwell Science, Oxford, с. 853–865 - Henry C, Herrera C (2013) Мастоцитоми у котів: клінічне оновлення та можливі нові шляхи лікування. J Feline Med Surg 15:41 - Johnson TO, Schulman FY, Lipscomb TP та ін. (2002) Гістопатологія та біологічна поведінка плеоморфних шкірних мастоцитом у п'ятнадцяти котів. Vet Pathol 39:452–457 - Kiupel M, Webster JD, Bailey KL та ін. (2011) Пропозиція дворівневої гістологічної системи градації для шкірних мастоцитом собак для більш точного прогнозування біологічної поведінки. Vet Pathol 48:147–155 - Melville K, Smith KC, Dobromylskyj MJ (2014) Шкірні мастоцитоми котів: дослідження на основі даних Великої Британії, що порівнює сигнальні дані та гістологічні особливості з довгостроковими наслідками. J Feline Med Surg 17(6):486–493 - Patnaik AK, Ehler WJ, MacEwen EG (1984) Шкірна мастоцитома собаки: морфологічна градація та час виживання у 83 собак. Vet Pathol 21:469–474 - Pedraza F, Grandi F, Rocha NS (2011) Необхідність цитологічних/гістологічних кореляційних досліджень для створення цитологічної системи градації мастоцитом собак у ветеринарній медицині. Vet Clin Pathol 40:280–281 - Sabattini S, Bettini G (2010) Прогностична цінність гістологічних та імуногістохімічних особливостей у шкірних мастоцитомах котів. Vet Pathol 47:643–653 - Scarpa F, Sabattini S, Bettini G (2014) Цитологічна градація шкірних мастоцитом собак. Vet Comp Oncol. 14(3):245–251 - Thamm DH, Vail DM (2007) Мастоцитоми. В: Withrow SJ, MacEwen EG (ред.) Клінічна онкологія дрібних тварин Вітроу та МакЮена, 4-е вид. Saunders-Elsevier, St Louis, с. 402–424 - Welle MM, Rohrer Bley C, Howard J та ін. (2008) Мастоцитоми собак: огляд патогенезу, клінічних особливостей, патології та лікування. Vet Dermatol 19:321–339

Шкірна лімфома

- Affolter VK, Gross TL, Moore PF (2009) Індолентна шкірна Т-клітинна лімфома, що проявляється як шкірний лімфоцитоз у собак. Vet Dermatol 20(5–6):577–585 - Brachelente C, Affolter VK, Fondati A та ін. (2015) Коекспресія CD3 та CD20 у випадку собачої шкірної епітеліотропної Т-клітинної лімфоми (грибоподібний мікоз). Vet Pathol 53(3):563–566 - Fontaine J, Bovens C, Bettenay S та ін. (2009) Собача шкірна епітеліотропна Т-клітинна лімфома: огляд. Vet Comp Oncol 7:1–14 - Fontaine J, Heimann M, Day MJ (2010) Собача шкірна епітеліотропна Т-клітинна лімфома: огляд 30 випадків. Vet Dermatol 21(3):267–275 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Шкірні захворювання собаки та кішки: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Wiley-Blackwell, Oxford, с. 876–888

- Keller SM, Moore PF (2012) Новий метод аналізу клональності для оцінки проліферації Т-клітин у собак. Vet Immunol Immunopathol 145(1–2):410–419 - Miller WH, Griffin CE, Campbell KL (2013) Пухлини лімфоїдного походження. В: Muller & Kirk's small animal dermatology, 7-ме вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 810–816 - Moore PF, Affolter VK, Graham PS та ін. (2009) Епітеліотропна шкірна Т-клітинна лімфома собак: дослідження імунофенотипу Т-клітинного рецептора, топографії уражень та молекулярної клональності. Vet Dermatol 20(5–6):569–576 - Moore PF, Affolter VK, Keller SM (2013) Запальна неепітеліотропна шкірна Т-клітинна лімфома собак: діагностична загадка. Vet Dermatol 24(1):204–211

Пухлини з плазматичних клітин

- Cangul IT, Wijnen M, Van Garderen E та ін. (2002) Клініко-патологічні аспекти шкірних та мукокутанних плазмоцитом у собак. J Vet Med A Physiol Pathol Clin Med 49(6):307–312 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Захворювання шкіри собаки та кішки: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Wiley-Blackwell, Оксфорд, с. 866–872 - Majzoub M, Breuer W, Platz SJ та ін. (2003) Гістопатологічна та імунофенотипова характеристика екстрамедулярних плазмоцитом у дев'яти котів. Vet Pathol 40:249–253 - Platz SJ, Breuer W, Pfleghaar S та ін. (1999) Прогностична цінність гістопатологічного градуювання екстрамедулярних плазмоцитом у собак. Vet Pathol 36:23–27 - Rowland PH, Valentine BA, Stebbins KE та ін. (1991) Шкірні плазмоцитоми з амілоїдом у шести собак. Vet Pathol 28:125–130

Трансмісивна венерична пухлина

- Albanese F, Marconato L, Salerni F (2006) Екстрагенітальна трансмісивна венерична пухлина, асоційована з циркулюючими неопластичними клітинами, у імунологічно компрометованого собаки. Vet Comp Oncol 4(1):57–62(6) - Albanese F, Poli A, Millanta F та ін. (2002) Первинна шкірна екстрагенітальна трансмісивна венерична пухлина собаки з макрофагами, навантаженими Leishmania: подальше припущення про гістіоцитарне походження? Vet Dermatol 13:243–246 - Cohen D (1985) Трансмісивна венерична пухлина собаки: унікальний результат прогресування пухлини. Adv Cancer Res 43:75–112 - Das U, Das AK (2000) Огляд трансмісивної венеричної саркоми собаки. Vet Res Commun 24:545–556 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Трансмісивна венерична пухлина. В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 800–803 - Marchal T, Chabanne L, Kaplanski C та ін. (1997) Імунофенотип трансмісивної венеричної пухлини собаки. Vet Immunol Immunopathol 57(1–2):1–11 - Mozos E, Mendez A, Gomez-Villamandos JC та ін. (1996) Імуногістохімічна характеристика трансмісивної венеричної пухлини собаки. Vet Pathol 33:257–263 - Mukaratirwa S, Gruys E (2003) Трансмісивна венерична пухлина собаки: цитогенетичне походження, імунофенотип та імунобіологія. Огляд. Vet Q 25(3):101–111 - Murchison EP, Wedge DC, Alexandrov LB та ін. (2014) Геном трансмісивного раку собаки розкриває походження та історію стародавньої клітинної лінії. Science 343(6169):437–440 - Murgia C, Pritchard JK, Kim SY та ін. (2006) Клональне походження та еволюція трансмісивного раку. Cell 126(3):477–487 - Park MS, Kim Y, Kang MS та ін. (2006) Дисемінована трансмісивна венерична пухлина у собаки. J Vet Diagn Invest 18:130–133

Гістіоцитарні захворювання

Аффольтер В.К., Мур П.Ф. (2000) Канальна шкірна та системна гістіоцитоз: реактивний гістіоцитоз дермальних дендритних клітин. Am J Dermatopathol 22(1):40–48

- Affolter VK, Moore PF (2002) Локалізована та дисемінована гістіоцитарна саркома дендритно-клітинного походження у собак. Vet Pathol 39(1):74–83 - Affolter VK, Moore PF (2006) Прогресивний гістіоцитоз котів. Vet Pathol 43:646–655 - Constantino-Casas F, Mayhew D, Hoather TM та ін. (2011) Клінічна презентація та гістопатологічно-імуногістохімічна класифікація гістіоцитарних сарком у флет-коутед ретривера. Vet Pathol 48(3):764–771 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Реактивний гістіоцитоз. У: Шкірні хвороби собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 323–327 - Maina E, Colombo S, Stefanello D (2014) Множинна шкірна гістіоцитома, лікована ломустином у собаки. Vet Dermatol 25:559–562, e98–e99 - Moore PF (1984) Системний гістіоцитоз бернських зенненхундів. Vet Pathol 21(6):554–563 - Moore PF, Rosin A (1986) Злоякісний гістіоцитоз бернських зенненхундів. Vet Pathol 23(1):1–10 - Moore PF (2014) Огляд гістіоцитарних захворювань собак і котів. Vet Pathol 51(1):167–184 - Nagata M, Hirata M, Ishida T та ін. (2000) Прогресивний гістіоцитоз клітин Лангерганса у цуценяти. Vet Dermatol 11(4):241–246 - Palmeiro BS, Morris DO, Goldschmidt MH та ін. (2007) Шкірний реактивний гістіоцитоз у собак: ретроспективна оцінка 32 випадків. Vet Dermatol 18(5):332–340 - Pinto da Cunha N, Ghisleni G, Scarampella F та ін. (2014) Цитологічна та імуноцитохімічна характеристика прогресивного гістіоцитозу котів. Vet Clin Pathol 43(3):428–436

Епітеліальні пухлини

Плоскоклітинна карцинома (Squamous Cell Carcinoma)

- Favrot C, Welle M, Heimann M та ін. (2009) Клінічний, гістологічний та імуногістохімічний аналіз карциноми in situ плоскоклітинного раку котів. Vet Pathol 46(1):25–33 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Епідермальні пухлини. В: Захворювання шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 581–589 - Hauck ML (2013) Пухлини шкіри та підшкірних тканин. В: Клінічна онкологія дрібних тварин Вітроу та Мак'юена, 5-те вид. Elsevier, St. Louis, с. 305–320 - Lascelles BD, Parry AT, Stidworthy MF та ін. (2000) Плоскоклітинний рак носового дзеркальця у 17 собак. Vet Rec 147(17):473–476 - Murphy S (2013) Шкірний плоскоклітинний рак у котів: сучасне розуміння та підходи до лікування. J Feline Med Surg 15(5):401–407 - Nespeca G, Grest P, Rosenkrantz WS та ін. (2006) Виявлення нових папіломавірусоподібних послідовностей у парафінових зразках інвазивних та in situ плоскоклітинних карцином котів. Am J Vet Res 67(12):2036–2041 - Webb JL, Burns RE, Brown HM та ін. (2009) Плоскоклітинний рак. Compend Contin Educ Vet 31(3):E9 - Wilhelm S, Degorce-Rubiales F, Godson D та ін. (2006) Клінічне, гістологічне та імуногістохімічне дослідження вірусних бляшок котів та бовеноїдних карцином in situ. Vet Dermatol 17(6):424–431 - Zaugg N, Nespeca G, Hauser B та ін. (2005) Виявлення нових папіломавірусів у слизових, шкірних та in situ плоскоклітинних карциномах собак. Vet Dermatol 16:290–298

Фолікулярні кісти та неоплазія

- Abramo F, Pratesi F, Cantile C та ін. (1999) Огляд фолікулярних пухлин та пухлиноподібних уражень у собак і котів у центральній Італії. J Small Anim Pract 40:479–481 - Campos AG, Cogliati B, Guerra JM та ін. (2014) Множинні трихобластоми у собаки. Vet Dermatol 25(1):48–e19 - Carroll EE, Fossey SL, Mangus LM та ін. (2010) Злоякісна піломатрикома у 3 собак. Vet Pathol 47:937–943 - Goldschmidt MH, Hendrick MJ (2002) Пухлини шкіри та м'яких тканин. В: Meuten DJ (ред.) Пухлини домашніх тварин, 4-е вид. Iowa State Press, Ames, с. 60 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Фолікулярні пухлини. В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-е вид. Blackwell Science, Ames, с. 608–639 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Трихобластома. В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-е вид. Blackwell Science, Ames, с. 625–634 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Трихоепітеліома. В: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-е вид. Blackwell Science, Ames, с. 616–619 - Masserdotti C, Ubbiali FA (2002) Цитологія тонкоголкової аспірації піломатрикоми у трьох собак. Vet Clin Pathol 31(1):22–25 - Park JK, Hong IH, Ki MR та ін. (2010) Множинні перианальні інфундибулярні фолікулярні кісти у собаки. Vet Dermatol 21(3):303–306 - Scott DW, Anderson WI (1991) Неоплазії волосяних фолікулів у собак: ретроспективний аналіз 80 випадків (1986–1987). Vet Dermatol 2:143–150 - Stannard AA, Pulley LT (1975) Інтракутанна зроговіла епітеліома (кератоакантома) у собаки: ретроспектива 25 випадків. J Am Vet Med Assoc 167:385–388 - Stockhaus C, Teske E, Rudolph R та ін. (2001) Оцінка цитологічних критеріїв для діагностики базальноклітинних пухлин у собак і котів. J Small Anim Pract 42(12):582–586 - Toma S, Noli C (2005) Ізотретиноїн у лікуванні множинних доброякісних піломатриксом у собаки змішаної породи. Vet Dermatol 16(5):346–350 - White A, Stern A, Campbell K та ін. (2013) Множинні (дисеміновані) фолікулярні кісти у п'яти собак та одного кота. Vet Rec 173(11):269

Неоплазія сальних залоз

- Bettini G, Morini M, Mandrioli L та ін. (2009) Метастази сальної епітеліоми в центральну нервову систему та легені у собаки. Vet Dermatol 20:289–294 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Пухлини сальних залоз. У: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 641–664 - Scott DW, Anderson WI (1990) Пухлини сальних залоз у собак: ретроспективний аналіз 172 випадків. Canine Pract 15:19–27

Неоплазія потових залоз

- Chaitman J, van der Woerdt A, Bartick TE (1999) Множинні кісти повік, що нагадують апокринні гідроцистоми, у трьох перських котів та одного гімалайського кота. Vet Pathol 36:474–476 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Пухлини потових залоз. В: Шкірні хвороби собак та котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 665–689

Калахер К.М., Андерсон В.І., Скотт Д.В. (1990) Новоутворення апокринових потових залоз у 44 собак та 10 котів. Vet Rec 127:400–403

- Marignac G, Barlerin L, Meunier V та ін. (2002) Апокринна цистаденоматоз у трьох споріднених перських котів. У: Матеріали конференції ISVD, Ніцца, с. 30 - Simko E, Wilcock BP, Yager JA (2003) Ретроспективне дослідження 44 випадків аденокарциноми апокринних потових залоз у собак. Can Vet J 44:38–42 - Shoieb AM, Hanshaw DM (2009) Карцинома анальних мішковидних залоз у 64 котів у Сполученому Королівстві (1995–2007). Vet Pathol 46(4):677–683 - Williams LE, Gliatto JM, Dodge RK та ін. (2003) Карцинома апокринних залоз анального мішка у собак: 113 випадків (1985–1995). J Am Vet Med Assoc 223(6):825–831

Фіброаднексальна гамартома (Фіброаднексальна дисплазія)

- Abramo F, Guido P, Davide L та ін. (2003) Фіброаденексальна гамартома собак (вогнищева аденексальна дисплазія): епідеміологічне дослідження. У матеріалах 9-ї зустрічі ESVD, Тенерифе, с. 154 (постер) - Kimura T, Miyazawa H, Aoyagi T та ін. (1991) Фолікулосебацеозна кістозна гамартома: характерна мальформація шкіри. Am J Dermatopathol 13:213–230

Мезенхімальні (веретеноподібноклітинні) новоутворення

Фіброма та фібросаркома

- Daugaard S (2004) Сучасні класифікації сарком м'яких тканин (Current soft-tissue sarcoma classifications). Eur J Cancer 40:543–548 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Фіброма та фібросаркома (Fibroma and Fibrosarcoma). В: Шкірні хвороби собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 719–727 - Gumber S, Wakamatsu N (2015) Вакциноасоційована фібросаркома з келоїдною диференціацією у кота (Vaccine-associated fibrosarcoma with keloidal differentiation in a cat). J Vet Diagn Invest 23(5):1061–1064 - Harasen GL (1984) Мультицентрична фібросаркома у кота та огляд літератури (Multicentric fibrosarcoma in a cat and a review of the literature). Can Vet J 25(5):207–210 - Hardy WDJ (1981) Вірус саркоми котів (The feline sarcoma virus). J Am Anim Hosp Assoc 17:981–997 - Hartman K, Day MJ, Thiry E та ін. (2015) Саркома місця ін'єкції у котів: рекомендації ABCD щодо профілактики та лікування (Feline injection-site sarcoma ABCD guidelines on prevention and management). J Feline Med Surg 17:606–613 - Hauck M (2003) Саркома місця ін'єкції у котів (Feline injection site sarcomas). Vet Clin North Am Small Anim Pract 33(3):553–557 - Hendrick M (1998) Історичний огляд та сучасні знання про фактори ризику, пов'язані з вакциноасоційованими саркомами котів (Historical review and current knowledge of risk factors involved in feline vaccine-associated sarcomas). J Am Vet Med Assoc 213(10):1422–1423 - Hendrick MJ, Shofer FS, Goldschmidt MH та ін. (1994) Порівняння фібросарком, що розвинулися в місцях вакцинації та поза місцями вакцинації у котів: 239 випадків (1991–1992) (Comparison of fibrosarcomas that developed at vaccination sites and at nonvaccination sites in cats: 239 cases (1991–1992)). J Am Vet Med Assoc 205(10):1425–1429 - Little LK, Goldschmidt M (2007) Цитологічний вигляд келоїдної фібросаркоми у собаки (Cytologic appearance of a keloidal fibrosarcoma in a dog). Vet Clin Pathol 36(4):364–367 - Macy DW, Hendrick MJ (1996) Потенційна роль запалення в розвитку поствакцинальних сарком у котів (The potential role of inflammation in the development of postvaccinal sarcomas in cats). В: Rosenthal RC, Jeglum KA (ред.) Суперечливі питання клінічної онкології (Controversies in clinical oncology), том 26. W.B. Saunders, Philadelphia, с. 103–109 - Madewell BR, Griffey SM, McEntee MC та ін. (2001) Вакциноасоційована фібросаркома котів: ультраструктурне дослідження 20 пухлин (1996–1999) (Feline vaccine-associated fibrosarcoma: an ultrastructural study of 20 tumors (1996–1999)). Vet Pathol 38(2):196–202 - Martano M, Morello E, Buracco P (2011) Саркома місця ін'єкції у котів: минуле, сьогодення та перспективи (Feline injection-sarcoma: past, present and perspectives). Vet J 188:136–141

Мікаелян І, Гросс ТЛ (2002) Келоїдні фіброми та фібросаркоми у собак. Vet Pathol 39(1):149–153

Міксома та міксосаркома

Graadt van Roggen JF, Hogendoorn PC, Fletcher CD (1999) Міксоїдні пухлини м'яких тканин (Myxoid tumours of soft tissue). Histopathology 35:291–312

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Оксфорд, с. 727–730

Гемангіома та Гемангіосаркома

Бертаццоло В, Делл'Орко М, Бонфанті У та ін. (2005) Ангіосаркома собак: цитологічні, гістологічні та імуногістохімічні кореляції. Vet Clin Pathol 34(1):28–34

Браун Н.О., Патнаїк А.К., Мак'юен Е.Г. (1985) Гемангіосаркома собак: ретроспективний аналіз 104 випадків. J Am Vet Med Assoc 186:56–58

Карпентер Дж.Л., Ендрю Л.К., Хольцворт Дж. (1987) Пухлини та пухлиноподібні ураження. В: Хольцворт Дж. (ред.) Хвороби кішки. W.B. Saunders, Філадельфія, с. 408, 479–80

Гросс Т.Л., Ірке П.Дж., Волдер Е.Дж., Аффольтер В.К. (2005) Гемангіома та гемангіосаркома. У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 741–753

Гаргіс А.М., Ірке П.Дж., Спенглер В.Л. та ін. (1992) Ретроспективне клініко-патологічне дослідження 212 собак із шкірними гемангіомами та гемангіосаркомами. Vet Pathol 29:316–328

Йоханнес КМ, Генрі КДж, Тернквіст СЕ та ін. (2007) Гемангіосаркома у котів: 53 випадки (1992–2002). J Am Vet Med Assoc 231(12):1851–1856

McAbee KP, Ludwig LL, Bergman PJ, Newman SJ (2005) Шкірна гемангіосаркома котів: ретроспективне дослідження 18 випадків (1998–2003). J Am Anim Hosp Assoc 41(2):110–116

Міллер М.А., Рамос Х.А., Крігер Дж.М. (1992) Шкірні судинні новоутворення у 15 котів: клінічні, морфологічні та імуногістохімічні дослідження. Vet Pathol 29:329–336

Ворд Г., Фокс Л.Е., Калдервуд-Мейз М.Б. та ін. (1994) Шкірна гемангіосаркома у 25 собак: ретроспективне дослідження. J Vet Intern Med 8:345–348

Пухлини периваскулярної стінки

Аваллоне Г, Бораккі П, Стефанелло Д та ін. (2013) Пухлини стінки периваскулярних судин у собак: високий прогностичний вплив локалізації, глибини та повноти країв резекції. Vet Pathol 51(4):713–721

Avallone G, Helmbold P, Caniatti M та ін. (2007) Спектр периваскулярних стінкових пухлин шкіри собак: морфологічна, фенотипова та клінічна характеристика. Vet Pathol 44(5):607–620

Caniatti M, Ghisleni G, Ceruti R та ін. (2001) Цитологічні особливості гемангіоперицитоми собак при тонкоголковій аспіраційній біопсії. Vet Rec 149:242–244

Mentzel T, Dei Tos AP, Sapi Z та ін. (2006) Міоперицитома шкіри та м'яких тканин: клініко-патологічне та імуногістохімічне дослідження 54 випадків. Am J Surg Pathol 30(1):104–113

Палм'єрі К, Аваллоне Дж, Чіміні М та ін. (2013) Використання електронної мікроскопії для класифікації периваскулярних пухлин стінки у собак. Vet Pathol 50(2):226–233

Stefanello D, Avallone G, Ferrari R (2011) Пухлини стінки периваскулярних судин шкіри собак при першому зверненні: клінічна поведінка та прогностичні фактори у 55 випадках. J Vet Intern Med 25(6):1398–1405

Пухлини оболонок периферичних нервів

- Chijiwa K, Uchida K, Tateyama S (2004) Імуногістохімічна оцінка пухлин оболонок периферичних нервів та інших сарком м'яких тканин у собак. Vet Pathol 41:307–318 - Gaitero L, Añor S, Fondevila D та ін. (2008) Веретеноподібноклітинні пухлини шкіри собак з ознаками пухлин оболонок периферичних нервів: гістопатологічне та імуногістохімічне дослідження. J Comp Pathol 139:16–23 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Пухлина оболонки периферичного нерва. У: Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 789–797 - Koestner A, Higgins RJ (2002) Пухлини нервової системи. У: Meuten DJ (ред.) Пухлини домашніх тварин, 4-те вид. Iowa State Press, Ames, с. 697e738 - Schulman FY, Johnson TO, Facemire PR та ін. (2009) Пухлини оболонок периферичних нервів у котів: гістологічна, імуногістохімічна та клініко-патологічна кореляція (59 пухлин у 53 котів). Vet Pathol 46:1166–1180 - Suzuki S, Uchida K, Nakayama H (2014) Вплив локалізації пухлини на діагностичні критерії злоякісних пухлин оболонок периферичних нервів (MPNST) у собак та маркери для розрізнення MPNST собак і пухлин периваскулярної стінки собак. Vet Pathol 51(4):722–736

Ліпома та ліпосаркома

- Baez JL, Hendrick MJ, Shofer FS та ін. (2004) Ліпосаркоми у собак: 56 випадків (1989–2000). J Am Vet Med Assoc 224:887–891 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Ліпома та ліпосаркома. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Ames, с. 766–778 - Liggett AD, Frazier KS, Styer EL (2002) Ангіоліпоматозні пухлини у собак та одного кота. Vet Pathol 39:286–289 - Masserdotti C, Bonfanti U, De Lorenzi D та ін. (2006) Використання фарбування Oil Red O в цитологічній діагностиці ліпосаркоми собак. Vet Clin Pathol 35(1):37–41 - Messick JB, Radin MJ (1989) Цитологічні, гістологічні та ультраструктурні характеристики міксоїдної ліпосаркоми собаки. Vet Pathol 26:520–522

Анапластична саркома м'яких тканин з великою кількістю гігантських клітин

- Couto SS, Griffey SM, Duarte PC та ін. (2002) Фелінна вакциноасоційована фібросаркома: морфологічні відмінності. Vet Pathol 39:33–41 - Goldschmidt MH, Shofer FS (1992) Пухлини шкіри собаки та кота. Pergamon Press, Oxford, с. 2–3, 175–8 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ та ін. (2005) Хвороби шкіри собаки та кота: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Oxford, с. 798–800 - Pace LW, Kreeger JM, Miller MA та ін. (1994) Імуногістохімічне забарвлення фелінних злоякісних фіброзних гістіоцитом. Vet Pathol 31:168–172

Меланоцитарні пухлини

- Bergman PJ, Kent MS, Farese JP (2013) Меланома (Melanoma). У: Withrow & MacEwen's: клінічна онкологія дрібних тварин (small animal clinical oncology), 5-те вид. Elsevier, Сент-Луїс, с. 321–333 - Cangul IT, van Garderen E, van der Linde-Sipman JS та ін. (2001) Балонні та перстнеподібноклітинні меланоми собак: гістологічна та імуногістохімічна характеристика (Canine balloon and signet-ring cell melanomas: a histological and immunohistochemical characterization). J Comp Pathol 125(2–3):166–173 - Choi C, Kusewitt DF (2003) Порівняння імунореактивності тирозиназа-асоційованого білка-2, S-100 та Melan A у безпігментних меланомах собак (Comparison of tyrosinase-related protein-2, S-100, and Melan A immunoreactivity in canine amelanotic melanomas). Vet Pathol 40(6):713–718 - Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Меланоцитарні пухлини (Melanocytic tumors). У: Хвороби шкіри собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика (Skin diseases of the dog and cat: clinical and histopathological diagnosis), 2-ге вид. Blackwell Science, Еймс, с. 608–639

Розділ 5 Шкірні метастази з пухлин не первинно-шкірного походження

У співпраці з Вальтером Бертаццоло (дипл. ECVCP)

5.1 Вступ

У цьому розділі розглядаються шкірні метастази неепітеліальних новоутворень шкіри, а саме тих, що походять з пухлин внутрішніх органів. Шкірні метастази злоякісних новоутворень внутрішніх органів, за деякими винятками, є дуже рідкісними, і у ветеринарній літературі повідомлялося лише про поодинокі випадки метастазів карцином шлунка, кишечника, простати та бронхів, семіноми яєчка, а також деяких сарком, таких як гемангіосаркоми та остеосаркоми. Поширення неопластичних клітин відбувається переважно через кровотік, тому метастази можуть розвиватися на будь-якій ділянці шкіри. Найчастіше спостерігаються шкірні метастази, пов'язані з бронхогенною карциномою у котів, які характеризують так званий синдром легеня-палець (lung–digit syndrome). При цьому неопластичному захворюванні метастази є мультицентричними і здебільшого локалізуються в пальцях та м'язах. Хоча тканина молочної залози є шкірним придатком, через важливість та масштабність теми рак молочної залози зазвичай розглядається в підручниках, присвячених виключно цьому питанню. У собак, як і у людей, добре задокументований клінічний варіант неоплазії молочної залози, який називається запальна карцинома молочної залози (inflammatory mammary carcinoma). Ця неоплазія демонструє клінічні ознаки, дуже подібні до інших первинних раків шкіри або вузликових непухлинних захворювань шкіри, і характеризується лімфогенним поширенням неопластичних клітин. З цієї причини цей варіант карциноми молочної залози обговорюється в даному розділі. Метастази пухлин з круглих клітин, таких як мастоцитоми, лімфоми, гістіоцитарні захворювання та множинна мієлома, не включені до цього розділу. При цих гематопоетичних пухлинах одночасна наявність уражень у внутрішніх органах та на шкірі вважається звичайним явищем. Крім того, не завжди можна визначити, чи є неоплазія шкіри первинною або метастатичною. Новоутворення, включені до цієї групи пухлин, були детально розглянуті в розділі .

5.2 Метастатична карцинома легень у котів (синдром легеня–палець)

Термін синдром легеня–палець (lung–digit syndrome, LDS) використовується для опису клінічного синдрому, що характеризується шкірними метастазами, вторинними до поширення первинної бронхогенної карциноми через кровотік (Estrada and Lagadic 1992; Gottfried et al. 2000; van der Linde-Sipman and van den Ingh 2000). Дорослі та старі коти більш схильні до цього захворювання, хоча в рідкісних випадках LDS був описаний у дуже молодих пацієнтів. У більшості випадків LDS характеризується розвитком множинних уражень, переважно розташованих на кількох пальцях різних кінцівок; пальці виглядають набряклими, виразкуватими, з виділенням гнійного ексудату, змішаного з кров'ю, болючими при пальпації, з відхиленням осі кігтя та/або оніхомадезом (рис. 5.1 і 5.2). Неопластичні клітини спричиняють остеоліз, і у котів розвивається кульгавість.

У деяких котів повідомляється про позапальцеву шкірну локалізацію, як у вигляді одиничного ураження, так і в поєднанні з пальцевими ураженнями (Favrot and Degorce-Rubiales 2005 ; Petterino et al. 2005 ; van der Linde-Sipman and van den Ingh 2000 \) (Рис. 5.3 \). Також повідомлялося про деякі випадки позашкірних метастазів, які переважно вражають скелетні м'язи та кістки (Goldfi nch and Argyle 2012 ; Langlais et al. 2006 \). Рентгенографія грудної клітки зазвичай виявляє первинний рак легенів, переважно одиничний та добре відмежований; у рідкісних випадках можна виявити множинні ураження, тоді як в інших

Рис. 5.1 Множинне набрякання пальців у перського кота із синдромом «легеня–палець» (LDS)


Рис. 5.2 Набряк, виразкування та оніхомадез (onychomadesis) пальця того самого кота, що й на рис. 5.1.

Рис. 5.3 Випадок LDS: невеликий виразковий шкірний вузол на грудях кішки. Первинне новоутворення було підтверджено як бронхогенна карцинома (bronchogenic carcinoma).

Рис. 5.4 Первинна бронхіальна карцинома (primary bronchial carcinoma). Невелике новоутворення не було виявлено при рентгенографічному дослідженні.

у пацієнтів рак не виявляється рентгенографічно, особливо коли уражена діафрагмальна частка (diaphragmatic lobe) легені (рис. 5.4) (Barr et al. 1987). Більшість котів не демонструють респіраторних симптомів (Moore and Middleton 1982). Вважається, що ангіоінвазивна здатність (angioinvasive power) цього типу раку, а також той факт, що коти мають високий цифровий кровотік (digital blood flow), який забезпечує краще розсіювання тепла, є причиною множинних цифрових метастазів (multiple digital metastases) (Moore and Middleton 1982).

Цитологічні знахідки

Три гістологічні підтипи бронхіальної карциноми визнані причинами синдрому «легеня–палець» (lung–digit syndrome): аденоплоскоклітинна (мукоепідермоїдна) карцинома, плоскоклітинна карцинома та аденокарцинома. Перші два, здається, є найпоширенішими підтипами (Рис. 5.5 \) (Gross et al. 2005).

Цитологічні зразки характеризуються скупченнями епітеліальних клітин, більш-менш когезійних, від полігональної до стовпчастої форми, які демонструють різні ознаки атипії, такі як анізоцитоз, анізокаріоз, плеоморфні ядра та виражені ядерця. Наявність ацинарних або тубулярних структур дозволяє ідентифікувати залозисту природу неоплазії, але діагноз метастатичної бронхіальної карциноми може бути встановлений лише тоді, коли спостерігаються війчасті та/або келихоподібні клітини (муцин-секретуючі клітини) (Рис. 5.6, 5.7 та 5.8). Останні розпізнаються за


Рис. 5.5 Гістопатологія шкірного метастазу бронхогенної карциноми: множинні кістозні залозисті утворення, що складаються з полігональних до стовпчастих епітеліальних злоякісних клітин. Неопластичний внутрішньосудинний тромб ( вставка ).

Рис. 5.6 Цитологія LDS: множинні когезійні скупчення епітеліальних карциноматозних клітин


Рис. 5.7 Цитологія LDS: скупчення кубічних бронхіальних клітин, що демонструють ацинарне та палісадне розташування

Рис. 5.8 Цитологія LDS: скупчення стовпчастих бронхіальних клітин (columnar bronchial cells), що демонструють ацинарне (acinar) та палісадне (palisading) розташування. Келихоподібні клітини (goblet cells) демонструють внутрішньоцитоплазматичний аморфний та грубий базофільний матеріал.

Рис. 5.9 Цитологія ЛДС: скупчення стовпчастих бронхіальних клітин. Війки чітко видно на апікальній частині клітин (Надано доктором Ф. Каррані, Італія)

наявність вакуолей або внутрішньоцитоплазматичного аморфного та грубого базофільного матеріалу, що представляє слизовий секрет (рис. 5.9). Ці два типи клітин частіше зустрічаються в аденокарциноматозному підтипі та, меншою мірою, у варіанті аденоквамозної карциноми. Оскільки аденокарцинома є менш поширеним підтипом LDS, виявлення війчастих клітин не є постійною знахідкою; тому, коли вони відсутні на препаратах, цитологічна діагностика метастатичної бронхіальної карциноми неможлива. У зразках, отриманих з аденоквамозного підтипу, можна виявити деякі епітеліальні клітини з ознаками плоскоклітинної диференціації; останні є переважною цитологічною популяцією в гістологічному підтипі ПКР (плоскоклітинної карциноми) (рис. 5.10 та 5.11). З цих причин цитологічна диференціація між первинною шкірною ПКР нігтьового ложа та цифровим метастазом бронхогенної ПКР є дуже складною і може бути неможливою. Однак виявлення кластерів із залозистою архітектурою та клінічна картина множинних цифрових уражень дозволяють запідозрити LDS.


Рис. 5.10 Цитологія LDS: скупчення злоякісних бронхіальних клітин із плоскоклітинною диференціацією (squamous differentiation)

Рис. 5.11 Цитологія ЛДС (LDS): при великих збільшеннях плоскі клітини (squamous cells) стають більш помітними.

5.3 Шкірний метастаз запального раку молочної залози (Cutaneous Metastasis from Inflammatory Mammary Carcinoma)

Запальна карцинома молочної залози (inflammatory mammary carcinoma, IMC) є найбільш злоякісним, агресивним та летальним варіантом раку молочної залози у собак і характеризується клінічною картиною, яка повністю відрізняється від інших карцином молочної залози (Marconato et al. 2009; Perez Alenza et al. 2001). У людей дослідження запального раку молочної залози показали високий ангіогенний та ангіоінвазивний потенціал пухлини, що сприяє її агресивності (Kleer et al. 2000).

Хоча карциноми молочної залози у собак часто метастазують у внутрішні органи, запальний рак молочної залози (IMC) характеризується здатністю поширювати неопластичні клітини через шкірні лімфатичні судини.

Макроскопічно шкірні метастатичні ураження можуть виглядати як дифузний еритематозний набряк шкіри, ерозії та множинні, погано окреслені, часто зливні вузликово-папульозні або вузликові ураження (Рис. 5.12, 5.13, 5.14 та 5.15). Метастаз поширювався відцентрово від первинної пухлини молочної залози, але первинне новоутворення не завжди клінічно очевидне, і в таких випадках запальний рак молочної залози (IMC) підозрюють, коли вищезазначені ураження спостерігаються в ділянці молочних залоз (Clemente et al. 2010\). Оскільки новоутворення швидко метастазує лімфатичними шляхами, у багатьох собак ураження можна спостерігати далеко від ділянки молочних залоз, наприклад, на внутрішній поверхні стегон і пахвовій ділянці, а також на бічній ділянці грудної клітки та плечей. Слід зазначити

Рис. 5.12 Множинні дрібні еритематозні та виразковані вузликові папули і бляшки на животі та внутрішній поверхні стегна кокера із запальною карциномою молочної залози (ЗКМЗ). Вологе волосся зумовлене надмірним вилизуванням через сильний свербіж (pruritus).


Рис. 5.13 Набряк та еритема шкіри, що покриває велику неоплазію молочної залози. Зверніть увагу, що ураження поширюються на ліве стегно, утворюючи велику бляшку.

Рис. 5.14 Множинні неопластичні вузликові папули та вузли на животі та кінцівці ротвейлера, ураженого ІМК.


Рис. 5.15 Велике еритематозне виразкування шкіри на правій задній кінцівці собаки змішаної породи: незвичайна презентація ІМХ (IMC).

що клінічні аспекти уражень шкіри пояснюють, чому прикметник запальний (inflammatory) був введений для визначення цього варіанту раку молочної залози. Прикметник дійсно пов'язаний з макроскопічними характеристиками раку і абсолютно не пов'язаний з мікроскопічною присутністю запальних клітин у контексті неопластичної проліферації.

Цитологічні знахідки

Мікроскопічною ознакою ІМК є поширення неопластичних клітин через лімфатичні судини, що легко діагностується за допомогою гістопатології (Рис. 5.16 та 5.17 ). Така метастатична поведінка виправдовує те, чому цю неоплазію також визначають як карциноматозний лімфангіектаз (carcinomatous lymphangiectasia) . Цитологічні зразки, отримані з папуло-нодулярних уражень, демонструють висококлітинні препарати, які зазвичай характеризуються чистим фоном, іноді дещо гемоконтамінованим, з великою кількістю скупчень злоякісних епітеліальних клітин, що виявляють різні ознаки злоякісності, переважно анізоцитоз, анізокаріоз, об'ємні ядра, макронуклеоли, ядерний молдинг, канібалізм та вакуолізовану цитоплазму різного розміру, яка може містити гранулярний секрет (Рис. 5.18 \). Багато скупчень епітеліальних карциноматозних клітин демонструють втрату когезії; у таких випадках міжклітинні простори є більш помітними, а іноді спостерігаються невеликі скупчення, що складаються з кількох клітин, або окремі неопластичні клітини (Рис. 5.19 \). Виявлення ацинарних структур клітин, особливо в низькодиференційованих карциномах, допомагає інтерпретувати залозисте походження неоплазії (Рис. 5.20 \). Також часто виявляються поодинокі клітини, що містять великі секреторні інтрацитоплазматичні вакуолі, які зміщують ядро на периферію, так звані перснеподібні клітини (signet ring cells) .


Рис. 5.16 Гістопатологія ІМК: множинні неопластичні тромби в лімфатичних судинах

Рис. 5.17 Гістопатологія ІМК: при великих збільшеннях злоякісні ознаки епітеліальних клітин добре розпізнаються. Зверніть увагу, що деякі клітини втратили свою когезію.


Рис. 5.18 Цитологія ІМК: скупчення карциноматозних клітин молочної залози на злегка гематичному фоні

Рис. 5.19 Цитологія ІМК: при великому збільшенні втрата когезії (cohesion) та ядерна атипія (nuclear atypia) добре помітні.


Рис. 5.20 Цитологія ІМК (IMC): неопластичні клітини розташовані ізольовано, рядами та в мікропапілярних структурах. Клітини мають високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення (N/C ratio), скудну слабко базофільну цитоплазму та округлі ядра. Зверніть увагу на канібалізовану неопластичну клітину ( вставка ).

5.4 Шкірні метастази внутрішньої гемангіосаркоми (Cutaneous Metastasis from Internal Haemangiosarcoma)

Вісцеральна гемангіосаркома (vHSA) має високий метастатичний потенціал і, іноді, може метастазувати в шкіру. Двома основними вісцеральними локалізаціями первинної vHSA, з яких можуть починатися метастази, є селезінка та вушко серця (cardiac auricle) (Guaguère et al. 1994 \). У випадку множинних пухлин шкіри та дисемінованих вісцеральних метастазів важко визначити первинне місце походження (Hargis et al. 1992 ). Шкірні метастази HSA зазвичай проявляються у вигляді поодиноких або, частіше, множинних шкірних/підшкірних вузликів червоного, фіолетового або темно-синього кольору (Рис. 5.21 ).

Цитологічні знахідки

Цитологічні ознаки подібні до тих, що спостерігаються при ГСА (HSA) інших локалізацій: зразки завжди високо гематичні та з помірною або низькою клітинністю. Неопластичні клітини можуть бути веретеноподібними або плеоморфними, часто розташовані в пухких псевдоагрегатах, з помірною або рясною базофільною цитоплазмою, яка часто містить дрібні, точкові, безбарвні вакуолі. Ядра округлі або овальні, з вираженими ядерцями, а критерії злоякісності є помірними або вираженими. Описано епітеліоїдний варіант ГСА (HSA); при цьому рідкісному гістотипі округлі або полігональні клітини утворюють щільні скупчення, які можуть нагадувати епітеліальну тканину (Рис. 5.22 та 5.23) (Bertazzolo et al. 2005 ; Wilkerson et al. 2002). У багатьох таких випадків для остаточного діагнозу ендотеліального походження необхідне імуногістохімічне забарвлення. Остаточний діагноз ГСА (HSA) встановлюється лише за допомогою гістології та підтвердження позитивності до ендотеліальних маркерів методом імуногістохімії. Додатковою, менш частою цитологічною ознакою, що спостерігається при ГСА (HSA), є наявність апоптотичних клітин (найімовірніше, лейкоцитів), гемосидерофагів, гемопоетичних попередників та еозинофілів, розсіяних серед неопластичних клітин (Рис. 5.24). Цитологічне виявлення мегакаріоцитів та рубрицитів у зразках, отриманих із м'якотканинного новоутворення, завжди має викликати підозру щодо можливої злоякісної судинної пухлини, навіть якщо неопластичні клітини відсутні в цитологічному зразку. Нарешті, ще однією ознакою, яка може допомогти підтвердити цитологічний діагноз ГСА (HSA), є наявність вазоформативних характеристик: клітини можуть бути розташовані в псевдоацинарних агрегатах, у вихрових структурах, що оточують еритроцити, або, іноді, окремі клітини можуть утворювати внутрішньоцитоплазматичний судинний канал, що містить еритроцити (Рис. 5.25) (Bertazzolo et al. 2005 ; Wilkerson et al. 2002).

Рис. 5.21 Еритематозна шкірна гемангіосаркома (HSA). Зверніть увагу на насичений фіолетовий колір пухлини, що вказує на вміст крові.


Рис. 5.22 Цитологія ГСА (HSA): скупчення плеоморфних неопластичних клітин. Незважаючи на їхню когезивність та епітеліоподібний вигляд, це ендотеліальні неопластичні клітини. Зверніть увагу на численні точкові вакуолі.

Рис. 5.23 Цитологія ГСА (HSA): епітеліоподібний вигляд неопластичних ендотеліальних клітин


Рис. 5.24 Цитологія ГСА (HSA): одна апоптотична клітина, представлена множинним фрагментованим округлим фрагментом ядра ( стрілка )

Рис. 5.25 Цитологія ГСА (HSA): злоякісні веретеноподібні ендотеліоцити (malignant spindle endotheliocytes) у вазоформативному розташуванні (vasoformative arrangement).

5.5 Інші рідкісні метастази в шкіру

Повідомлялося, що інші новоутворення також спричиняють шкірні метастази у собак: задокументовано кілька клінічних випадків, що описують шкірні метастази з семіноми яєчка (testicular seminoma) (Lucas et al. 2012; Spugnini et al. 2000 ; Takiguchi et al. 2001 \), апендикулярної остеосаркоми (appendicular osteosarcoma) (Gorman et al. 2006), дуоденальної карциноми (duodenal carcinoma) (Juopperi et al. 2003 \), перехідноклітинної карциноми (transitional cell carcinoma) (Reed et al. 2013), аденокарциноми ободової кишки (colonic adenocarcinoma) (Tomlinson et al. 1982 \), муцинозної карциноми шлунка (gastric mucinous carcinoma) (Рис. 5.26, 5.27, 5.28, 5.29 та 5.30) (Dell'Orco et al. 2005), нейроендокринної пухлини носа (nasal neuro-endocrine tumour) (Koehler et al. 2011) та дисемінованої альвеолярної рабдоміосаркоми (alveolar rhabdomyosarcoma) (Otrocka-Domagala et al. 2015 \).

Інші рідкісні шкірні метастази з внутрішніх злоякісних новоутворень спостерігалися авторами (неопубліковані дані). Два випадки шкірних метастазів карциноми простати (prostatic carcinoma) були діагностовані одним з авторів (WB). Множинні вузли, розташовані переважно на тулубі, ділянках живота та паху, характеризували шкірні метастази (Рис. 5.31). Також було уражено множинні внутрішні органи.

На знімках спостерігалася унікальна популяція плеоморфних клітин, поодиноких або згрупованих у невеликі скупчення, з помірною до рясної слабкобазофільною цитоплазмою, овальними ядрами з вираженими ядерцями та іншими цитологічними атипіями, такими як множинні ядра, канібалізм і атипові мітози, що вказує на високозлоякісне новоутворення (рис. 5.32 та 5.33).

У деяких випадках раку простати, таких як перехідноклітинна карцинома (transitional cell carcinoma), можна виявити карциноматозні веретеноподібні клітини, які можуть бути помилково віднесені до мезенхімального походження. Вважається, що дедиференціація в бік мезенхімального типу, включаючи коекспресію цитокератинів (cytokeratins) та віментину (vimentin), розглядається як показник підвищеної злоякісності.

Множинні шкірні та підшкірні метастатичні вузли з первинної карциноми слинної залози (salivary gland carcinoma) також були діагностовані одним з авторів (WB; Рис. 5.34\). Цитологія вузлів характеризувалася великою кількістю аморфного еозинофільного матриксу, що містив плеоморфні та слабко зчеплені атипові неопластичні клітини (Рис. 5.35, 5.36 та 5.37\).

Нарешті, у 9-річного собаки змішаної породи зі шкірним метастатичним феохромоцитомою (pheochromocytoma) діагноз був встановлений обома авторами (Рис. 5.38). Один підшкірний метастаз спостерігався на правій стороні поперекової ділянки, тоді як первинна неоплазія була присутня на лівому наднирковому залозі (adrenal gland). Цитологічні знахідки відповідали нейроендокринній пухлині (neuroendocrine tumour), демонструючи численні голі ядра різного розміру, розташовані рядами або з ацинарною структурою (acinar arrangement) (Рис. 5.39). Коли цитоплазма була присутня, вона варіювала від мізерної до помірної та була слабко базофільною (slightly basophilic) (Рис. 5.40). Також спостерігалися деякі цитологічні ознаки злоякісності (malignancies). Підтвердження нейроендокринного походження пухлини було досягнуто за допомогою гістопатології (histopathology) та позитивної реакції на імунофарбування синаптофізином (synaptophysin immune-staining) (Рис. 5.41 та 5.42).


Рис. 5.26 Метастатична аденокарцинома шлунка, що проявляється у вигляді невеликого синюватого шкірного вузлика.

Рис. 5.27 Цитологія аденокарциноми шлунка: при малому збільшенні неопластичні клітини занурені в рясний еозинофільний, муко-протеїновий матрикс.


Рис. 5.28 Цитологія аденокарциноми шлунка: при більшому збільшенні неопластичні клітини розташовані поодинці або у вигляді невеликих скупчень; цитоплазма велика, еозинофільна та має зернистий вигляд. Іноді клітини нагадують келихоподібні клітини ( вставка ).

Рис. 5.29 Гістологія шкірного метастазу аденокарциноми шлунка: неопластичні клітини, що характеризуються дифузною інфільтрацією дерми.


Рис. 5.30 Імуногістохімія аденокарциноми шлунка: неопластичні клітини демонструють сильну позитивність до імунофарбування панцитокератином.

Рис. 5.31 Набряк та множинні дрібні вузлики на животі собаки. Гістопатологія дозволила діагностувати метастази простатичної карциноми (prostatic carcinoma) (Надано доктором М. Анноні, Італія)


Рис. 5.32 Гістологія шкірного метастазу карциноми простати: поверхнева та дифузна дермальна проліферація злоякісних клітин простати

Рис. 5.33 Цитологія карциноми простати: мономорфна популяція неопластичних округлих до полігональних клітин. Епітеліальна природа клітин вказується наявністю дрібних агрегатів із міжклітинним з'єднанням ( стрілка ).


Рис. 5.34 Метастаз первинної карциноми слинної залози у шкіру: великий вузол на правій частині грудної клітки боксера.

Рис. 5.35 Гістологія шкірного метастазу карциноми слинної залози: злоякісні неопластичні клітини слинної залози демонструють неорганізоване розташування. Аденомери все ще добре впізнавані.


Рис. 5.36 Цитологія карциноми слинної залози. При малому збільшенні видно аморфний, еозинофільний, муцинозний матеріал, що містить погано окреслені клітини.

Рис. 5.37 Цитологія карциноми слинної залози. Пухко зчеплені плеоморфні клітини занурені в еозинофільний матрикс. Клітини демонструють нечіткі межі, помірну, злегка базофільну цитоплазму, мономорфні овальні ядра з грубим хроматином та нечіткі до виражених ядерця.


Рис. 5.38 Метастатичний підшкірний вузол первинної феохромоцитоми надниркової залози (metastatic subcutaneous nodule from a primary adrenal pheochromocytoma) (Надано доктором К. Даміані, Італія)

Рис. 5.39 Цитологія метастатичної феохромоцитоми: мономорфна популяція округлих голих ядер, часто розташованих рядами та у вигляді псевдоацинарних структур


Рис. 5.40 Цитологія метастатичної феохромоцитоми: інтактні клітини, організовані в згуртовані кластери з плазмоцитоїдним виглядом.

Рис. 5.41 Гістологія шкірного метастазу феохромоцитоми: неопластичні клітини розташовані у щільних гніздах, занурених у фіброзну сполучнотканинну строму.


Рис. 5.42 Імуногістохімія метастатичної феохромоцитоми: неопластичні клітини демонструють сильну позитивність до імунофарбування на синаптофізин

Посилання

Синдром легеня–палець (Lung–Digit Syndrome)

Barr F, Gruffydd-Jones TJ, Brown PJ та ін. (1987) Первинні пухлини легень у котів. J Small Anim Pract 28:1115–1125

Естрада М, Лагадік М (1992) Метастази в пальцях при безсимптомній карциномі легень у кота: дослідження серії з 11 випадків. Практ Мед Хір Анім Комп 27:791–795

Фавро С, Дегорс-Рубіалес Ф (2005) Шкірні метастази бронхіальної аденокарциноми у кота. Vet Dermatol 16(3):183–186

Голдфінч Н, Аргайл ДДж (2012) Синдром легеня-палець у котів: незвичайні метастатичні патерни первинних пухлин легень у котів. J Feline Med Surg 14(3):202–208

Готфрід С.Д., Поповіч К.А., Гольдшмідт М.Х. та ін. (2000) Метастатична карцинома пальців у котів: ретроспективне дослідження 36 котів (1992-1998). J Am Anim Hosp Assoc 36(6):501–509

Gross TL, Ihrke PJ, Walder EJ, Affolter VK (2005) Метастатична карцинома легень у котів. У: Шкірні хвороби собак і котів: клінічна та гістопатологічна діагностика, 2-ге вид. Blackwell Science, Оксфорд, с. 703–706

Лангле Л.М., Гібсон Дж., Тейлор Дж.А. та ін. (2006) Аденокарцинома легень з метастазами у скелетні м'язи у кота. Can Vet J 47:1122–1123

- Moore AS, Middleton DJ (1982) Аденокарцинома легень у трьох котів лише з нереспіраторними ознаками. J Small Anim Pract 23:501–509 - Petterino C, Guazzi P, Ferro S та ін. (2005) Бронхогенна аденокарцинома у кота: незвичайний випадок метастазування в шкіру. Vet Clin Pathol 34:401–404 - van der Linde-Sipman JS, van den Ingh TS (2000) Первинні та метастатичні карциноми пальців у котів. Vet Q 22:141–145

Запальна карцинома молочної залози

- Clemente M, Pérez-Alenza MD, Peña L (2010) Метастазування запальних та незапальних пухлин молочної залози у собак. J Comp Pathol 143(2–3):157–163 - Kleer CG, van Golen KL, Merajver SD (2000) Молекулярна біологія метастазування раку молочної залози. Запальний рак молочної залози: клінічний синдром та молекулярні детермінанти. Breast Cancer Res 2(6):423–429 - Marconato L, Romanelli G, Stefanello D та ін. (2009) Прогностичні фактори для собак із запальною карциномою молочної залози: 43 випадки (2003-2008). J Am Vet Med Assoc 235(8):967–972 - Perez Alenza MD, Tabanera E, Peña L (2001) Запальна карцинома молочної залози у собак: 33 випадки (1995-1999). J Am Vet Med Assoc 219:1110–1114

Шкірний метастаз внутрішньої гемангіосаркоми (Cutaneous Metastasis from Internal Hemangiosarcoma)

- Bertazzolo W, Dell'Orco M, Bonfanti U та ін. (2005) Ангіосаркома собак: цитологічні, гістологічні та імуногістохімічні кореляції. Vet Clin Pathol 34(1):28–34 - Guaguère E, Vanderkerckhove M, Mialot M (1994) Шкірні метастази вісцеральної гемангіосаркоми у бретонського епаньйола. Prat Med Chir Anim Comp 29(5):479–480 - Hargis AM, Ihrke PJ, Spangler WL та ін. (1992) Ретроспективне клініко-патологічне дослідження 212 собак із шкірними гемангіомами та гемангіосаркомами. Vet Pathol 29(4):316–328 - Wilkerson MJ, Chard-Bergstrom C, Andrews G та ін. (2002) Аспірат підшкірної маси у собаки. Vet Clin Pathol 31(2):65–68

Інші рідкісні метастази в шкіру

- Dell'Orco M, Bertazzolo W, Vergine M та ін. (2005) Муцинозна аденокарцинома шлунка зі шкірними метастазами у собаки: діагностика за допомогою тонкоголкової аспіраційної цитології. J Small Anim Pract 46(9):449–453 - Gorman E, Barger AM, Wypij JM та ін. (2006) Шкірний метастаз первинної остеосаркоми апендикулярного скелета у собаки. Vet Clin Pathol 35(3):358–361 - Juopperi TA, Cesta M, Tomlinson L та ін. (2003) Поширені шкірні метастази у собаки з аденокарциномою дванадцятипалої кишки. Vet Clin Pathol 32(2):88–91 - Koehler JW, Weiss RC, Aubry OA та ін. (2011) Пухлина носа з поширеними шкірними метастазами у золотистого ретривера. Vet Pathol 49(5):870–875 - Lucas X, Rodenas C, Cuello C та ін. (2012) Незвичні системні метастази злоякісної семіноми у собаки. Reprod Domest Anim 47(4):e59–e61

519 Список літератури

Отроцька-Домагала І, Паждзьор-Чапула К, Гесек М та ін. (2015) Агресивний, солідний варіант альвеолярної рабдоміосаркоми з ураженням шкіри у ювенільного лабрадора-ретривера. J Comp Pathol 152(2–3):177–178

- Reed LT, Knapp DW, Miller MA (2013) Шкірні метастази перехідноклітинної карциноми у 12 собак. Vet Pathol 50(4):676–681 - Spugnini EP, Bartolazzi A, Ruslander D (2000) Семінома зі шкірними метастазами у собаки. J Am Anim Hosp Assoc 36(3):253–256 - Takiguchi M, Iida T, Kudo T та ін. (2001) Злоякісна семінома з системними метастазами у собаки. J Small Anim Pract 42(7):360–362 - Tomlinson MJ, McKeever PJ, Nordine RA (1982) Аденокарцинома ободової кишки зі шкірним метастазуванням у собаки. J Am Vet Med Assoc 180(11):1344–1345

| A | Кератиноцити (corneocytes), 1, 4–8, 15, 32, 37, 51, | |------------------------------------------------|-------------------------------------------------| | Акантолітичні клітини (acantholytic cells), | 83, 86–88, 91, 92, 99, 123, 140, | | 124, 132, 136–142, 144, 147, 151, 174 | 142, 156, 158, 162, 163, 166, 167, | | Акантолітичні кератиноцити (acantholytic keratinocytes), | 174, 381, 383, 385, 388, 389, 394, | | 5, 36, 48, 124, 132, 136, 138, | 397, 398, 410, 411, 430 | | 146, 153, 154, 174 | Кіркові папули (crusted papules), 43–45, 79–82, 84, 86, 148 | | Актиномікоз (actinomycosis), 194 | Кірки (crusts), 43–45, 49, 52–58, 79, 82, 86, 110, | | Аденокарцинома анального мішка (anal sac adenocarcinoma), 419 | 112, 123, 132–135, 140, 141, 143, | | Залози анальних мішків (anal sacs glands), 18, 358, 419 | 151, 152, 154, 173, 174, 176, 181, | | Анапластична саркома м'яких тканин з | 187, 189, 190, 249, 256, 259, 362 | | великою кількістю гігантських клітин (anaplastic soft tissue sarcoma with many giant cells), 470–473 | Криптококоз (cryptococcosis), 36, 240–245 | | Апокринна котяча цистоматоз (apocrine feline cystomatosis), 419 | Шкірний (cutaneous), 1, 2, 8, 11, 19, 25, 38, 54, 59, | | Пухлини апокринних залоз (apocrine gland tumors), 358, 418–430 | 73, 77, 84, 116, 155, 159–163, 187, | | | 189, 209, 211, 212, 214, 216–220, | | | 223, 241, 245, 261, 267, 296, 311, | | B | 312, 321, 322, 325–329, 335–349, | | Бактеріальний фолікуліт (bacterial folliculitis), 122–123 | 352–354, 430, 436, 445, 450, | | Синдром бактеріального надмірного росту (bacterial overgrowth syndrome, BOGS), | 493–535 | | 155–156 | Шкірний та системний реактивний гістіоцитоз (cutaneous and systemic reactive histiocytosis), | | Базофіли (basophils), 21, 26, 28, 81, 84 | 342–347 | | Доброякісна шкірна гістіоцитома (benign cutaneous histiocytoma), 59, 335–342 | Шкірний метастаз (cutaneous metastasis), 493–535 | | Доброякісна папульозна мастоцитарна гіперплазія (benign papular mastocytic hyperplasia), 84–87 | | | Ботріомікоз (botryomycosis), 197–201 | D | | | Глибока піодермія (deep pyoderma), 16, 18, 20, 86–93, 96, | | C | 177–179, 194, 198 | | Кальциноз обмежений (calcinosis circumscripta), 73, 245, 247–252 | Демодекоз (demodicosis), 25, 36, 51, 91, 94–96, 122, | | Кальциноз шкіри (calcinosis cutis), 60, 73, 108–116, 245 | 124–127, 168–171 | | Кандидоз (candidiasis), 159–163 | Дендритні антигенпрезентуючі клітини (dendritic antigen presenting cells, APC), 1, | | Лейшманіоз собак (canine leishmaniasis), 35, 61, 100–104, | 11, 335, 342, 347, 350, 356 | | 108, 142–144, 179, 209 | Дерматофітний керіон (dermatophytic kerion), 223–229 | | Церумінозні залози (ceruminous glands), 18, 419, 422, 424, 429 | Дерматофітна псевдоміцетома (dermatophytic pseudomycetoma), 198, | | Колагенові волокна (collagen fibres), 11, 12, 108, 249, 256, 304, | 228–236 | | 306, 430, 436, 441, 444 | Дерматофітоз (dermatophytosis), 36, 51, 84, 128, 137–142, | | Конго червоний (Congo red), 74–75, 328, 329 | 160, 164–167, 176, 224 |

| Дерма (Dermis), 1, 8–20, 27, 33, 38, 42, 49, 52, 54,
55, 59, 61, 62, 80, 87, 108, 110, 112,
113, 116, 117, 119, 144, 185, 188,
189, 194, 218, 220, 223, 224, 228,
229, 234, 245, 258, 271, 277, 293,
311, 319, 335, 342, 347, 372, 430,
435, 445, 454, 522
Дірофіляріоз (Dirofilariasis), 25, 216–223 | Фібросаркома (Fibrosarcoma), 435–444, 470
Алергічний дерматит від блошиних укусів (Fleabite allergic dermatitis), 79–80, 148
Фолікулярні кісти (Follicular cysts), 131, 372–377, 381–394
Фолікулярні неоплазії (Follicular neoplasms),
12, 372, 377, 388–394
Фолікулярні пустули (Follicular pustules), 46–49, 122–129, 131
Фолікулярні пухлини (Follicular tumors), 372–377, 399 | |-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------|----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------| | E
Еозинофільна гранульома (Eosinophilic granuloma, EG),
38, 181, 183–186, 249, 252–258, 283
Еозинофільне запалення (Eosinophilic inflammation), 25, 38–39, 98,
149, 255, 256, 260, 301
Еозинофільна бляшка (Eosinophilic plaque), 181, 249, 254, 256, 261
Еозинофільний пустульоз (Eosinophilic pustulosis), 148, 149
Еозинофіли (Eosinophils), 4, 9–12, 21, 25–26, 28, 33,
34, 38, 39, 45, 79–81, 83, 84, 86,
96–100, 117, 137, 139, 140, 148,
149, 181, 183–189, 198, 218, 224,
248–261, 273, 301, 303, 304, 307,
311, 325, 328, 381, 382, 420, 436,
444, 445, 447, 461, 479, 480, 500,
503, 520, 521
Епідермальні комірці (Epidermal collarettes),
41, 49, 52–54, 78, 123, 173–176
Епідерміс (Epidermis), 1–8, 12, 20, 42, 45, 51–53,
57, 61, 132, 187, 245, 256, 311,
320, 335, 358, 372, 373, 377,
381, 382
Епітеліальні пухлини (Epithelial tumors), 12, 292, 358–435, 473, 495
Епітеліоїдні клітини (Epithelioid cells), 27, 32, 229, 256
Епітеліоїдні макрофаги (Epithelioid macrophages), | G
Грокотт (Grocott), 68–70, 140, 191, 193, 228,
229, 234, 236, 240, 243
H
Гемангіома (Haemangioma), 445–451
Гемангіоперицитоми (Haemangiopericytomas), 450, 454
Гемангіосаркома (Haemangiosarcoma), 445, 448–453, 493,
499–501, 514
Волосяні фолікули (Hair follicles), 8, 11, 86, 372, 377
Гепатоїдні залози (Hepatoid glands), 13, 358, 402,
405, 406, 410, 415–418
Герпесвіроз (Herpesvirosis), 185–189
Гістіоцитарні захворювання (Histiocytic diseases), 11, 292, 335–342,
441, 493
Гістіоцитарні багатоядерні гігантські клітини (Histiocytic multinucleate giant cells), 87
Гістіоцитарна саркома (Histiocytic sarcoma), 11, 292, 335,
347–351, 435, 441, 470
Гібридні кісти (Hybrid cysts), 388, 389, 399
Гіперплазія/аденома гепатоїдних
залоз (Hyperplasia/adenoma of hepatoid glands), 410
Захворювання гіперчутливості (Hypersensitivity diseases),
25, 33, 79–84, 245, 249
Гіподерма (Hypodermis), 1, 18–19 | | 31, 32, 36, 37, 87, 89, 92, 96,
99, 112, 209, 224, 229, 236, 268
Епітеліотропна лімфома (Epitheliotropic lymphoma),
51, 61, 291, 311–320, 343
Ерозії (Erosions), 41, 52–54, 173–177, 312, 497
F
Лицьова еозинофільна фурункульоз (Facial eosinophilic furunculosis),
38, 96–100
Індолентна виразка котів (Feline indolent ulcer, IU), 181–183, 249
Прогресуюча дендритична гістіоцитоз котів (Feline progressive dendritic histiocytosis),
350–354
Фіброаденексальна гамартома (Fibroadnexal hamartoma), 430–434
Фібробласти (Fibroblasts), 8–11, 27, 112, 113, 115,
207, 256, 265, 301, 303, 304, | I
Ідіопатичний пустульозний дерматит (Idiopathic pustular dermatitis), 142
Імпетиго (Impetigo), 49, 128–132
Відбитки-мазки (Impression smears),
42, 45, 49, 51, 53, 54, 59, 61–64
Запальна карцинома молочної залози (Inflammatory mammary carcinoma),
493, 497–99, 505
Інфундибулярні кісти (Infundibular cysts),
372–376, 381, 383–385, 397
Інфундибулярна кератинізуюча акантома (Infundibular keratinizing acanthoma),
394, 397
Істмічні кісти (Isthmic cysts), 381, 386 | | 430, 434–436, 442, 443, 450,
454, 470
Фіброцити (Fibrocytes), 9, 435, 439, 445, 447
Фіброма (Fibroma), 435–437, 439, 441, 454 | J
Ювенільний целюліт (Juvenile cellulitis), 61, 266–270
Ювенільний стерильний гранулематозний дерматит та
лімфаденіт (Juvenile sterile granulomatous dermatitis and lymphadenitis), 266–270 |

| K | N | |------------------------------------------------|---------------------------------------------------| | Каріолізис (Karyolysis), 21–23, 123, 124, 132 | Неоспороз (Neosporosis), 214, 215, 217, 218 | | Каріорексис (Karyorrhexis), 21, 23 | Нейтрофільне та макрофагальне | | | (гранулематозне/піогранулематозне) | | L | запалення (Neutrophilic and macrophagic | | Лейшманіоз (Leishmaniasis), 35, 36, 44, 51, 61,| (granulomatous/pyogranulomatous) | | 100–104, 108, 142, 144–147, | inflammation), 29, 35–38, 194, 198, | | 179–182, 209–212, 318, 335 | 207, 214, 270 | | Ліпома (Lipoma), 18, 59, 435, 459–468 | Нейтрофільне запалення (Neutrophilic inflammation), 34–38, 155, 368 | | Ліпосаркома (Liposarcoma), 71, 292, 459, 464, | Нокардіоз (Nocardiosis), 194, 195 | | 466, 468–470 | Вузликова папула (Nodular papule), 43, 45, 86–117, 430, 505, 507 | | Синдром легеня-палець (Lung-digit syndrome), 493–497 | Вузлики (Nodules), 41, 43, 44, 57–59, 96, 104–107, | | Лімфоцити (Lymphocytes), 26–28, 38, 39, 41, 108, 109, | 117–119, 183, 185, 189, 191–269, | | 179, 198, 207, 209, 236, 261, 272, | 291, 293, 296, 298, 308, 312–314, | | 308, 317, 318, 321, 325, 335, 337, | 316, 318, 319, 321, 329–331, 335–337, | | 342–344, 347–349, 354, 357, 441 | 339, 343–346, 348, 350, 351, 354, 377, | | Лімфома (Lymphoma), | 397, 402–405, 419, 422, 430, 435, 436, | | 51, 61, 191, 291, 292, 311–321, 493 | 441, 445, 448, 450, 454, 464, 473, 496, | | Лімфоплазмоцитарне запалення (Lymphoplasmacellular inflammation), 39 | 501, 503, 507, 519, 524, 527, 531 | | | Неепітеліотропна лімфома (Non-epitheliotropic lymphoma), 312, 314–316, | | M | 318, 319, 343 | | Макрофаги (Macrophages), 02–27, 104–33, 35–38, 71, | Нефолікулярні пустули (Non-follicular pustules), 46–49, 122, 128–133, | | 72, 74, 81, 83, 87, 89, 91–93, 95, | 136, 139, 140, 142, 145, 146, 148–150 | | 96, 99, 107, 112, 117, 119, 120, | | | 144, 146, 179, 180, 185–187, 189, | O | | 191, 192, 194, 198, 205–207, 209, | Oil-Red-O, 15, 71, 72, 117, 121, | | 212, 213, 216–218, 224, 227, 229, | 409–411, 413, 467, 470 | | 233, 234, 236, 239, 240, 247, 256, | | | 257, 261, 264, 268, 270, 272, 347, | P | | 354, 394, 410, 419, 421, 423, 424, | Панікуліт (Panniculitis), 19, 36, 71, 194, 197, 198, 204, | | 427, 428, 441, 450 | 207, 208, 261–265 | | Malassezia, 51, 156–160 | Папули (Papules), 41–45, 53, 77–149, 173, 216, 430, | | Злоякісна фіброзна гістіоцитома (Malignant fibrous histiocytoma), | 505, 507 | | | Пухирчатка листоподібна (Pemphigus foliaceus, PF), | | 350, 353, 441, 470 | 5, 35, 36, 38, 47, 51, 53, 131–141, 144, | | Мастоцити (Mast cells), 33, 38, 39, 73, 86, 87, 256, 258, | 151–154, 174, 176 | | 261, 292–311, 354, 441, 493 | Періодична кислота–Шифф (Periodic acid–Schiff, PAS), 68, 69, 140, 163, | | Мастоцитоми (Mast cell tumors, MCTs),
293–301, 304–311 | 165, 166, 191, 193, 226, 228, 232, 234, | | Матриксні кісти (Matrical cysts), 372, 374, 381–388 | Пухлина оболонки периферичного нерва (Peripheral nerve sheath tumor, PNST),
454–463 | | Меланоцити (Melanocytes), | Периваскулярні пухлини (Perivascular wall tumors, PWT), 450–459 | | 1, 11, 292, 473, 476–478, 482 | Феогіфомікоз (Phaeohyphomycosis), 36, 234–240 | | Меланоцитарні пухлини (Melanocytic tumors), 473–482 | Піломатрикома (Pilomatricoma), 372, 380, 388, 399, 401 | | Меланоцитома (Melanocytoma), 1, 292, 473, 474, 476, 479 | Бляшки (Plaques), 41, 57, 59, 84, 85, 96, 104, 106, | | Меланома (Melanoma), 1, 292, 435, 473, 475, 477–482 | 110–112, 117, 181, 185, 186, 191–263, | | Пухлини з мезенхімальних (веретеноподібних) клітин (Mesenchymal (spindle) cell tumors), 265 | 291, 293, 296, 312–316, 343–346, 354, | | Багатоядерні гігантські клітини (Multinucleated giant cells), | 359, 362, 366, 505, 506 | | 31, 92, 112–114, 192, 236, 247, 470 | Плазмоцити (Plasma cells), 27, 29, 39, 75, 91, 100, 102–104, | | Мікобактеріоз (Mycobacteriosis), | 108, 179, 209, 213, 236, 261, 271–274, | | 31, 149, 201–204, 207–210 | 292, 321–329, 337, 341, 342, 347 | | Міоперицитоми (Myopericytomas), 450 | пододерматит (pododermatitis), 271–274 | | Міксома (Myxoma), 445, 447, 454 | пухлина (tumor), 27, 29, 39, 75, 91, 100, 102–04, | | | 108, 179, 207, 209, 213, 236, 261, |

| Приготування препаратів, 26, 63–66, 416 | Базальний шар (Stratum basale), 2, 3 | |-------------------------------------------------|--------------------------------------------------------------| | Берлінська лазур або реакція Перлза, 73–74 | Роговий шар (Stratum corneum), 2, 4–8, 140, 159, | | Пустульозний, 35, 53, 122, 126–129, 131, 132, 137, | 162, 163, 165, 166, 169, 170 | | 140–142, 144, 149, 151, 174, 176 | Зернистий шар (Stratum granulosum), 2, 4, 381 | | Пустули, 5, 41, 45–50, 52, 53, 57, 78, | Шипуватий шар (Stratum spinosum), 2–4 | | 117–153, 173, 174, 176 | Субкорнеальний пустульозний дерматоз, 140 | | Пікноз, 21, 23, 24 | Підшкірна клітковина (Subcutaneous tissue), | | | | | Піодерма, 372, 380, 383, 399, 401 | 1, 18–19, 216, 245, 347, 454 | | | Потові залози (Sweat glands), 8, 11, 13, 16, 17, | | | 418–430, 433 | | R | пухлини, 418–434 | | Романовського тип, 4, 26, 33, 39, 64, 66–68, | | | 73, 74, 160, 204, 243, 296, 301, 302 | | | Пухлини з округлих клітин, 493 | T | | | Толуїдиновий синій (Toluidine blue), 73, 301, 311 | | | Токсоплазмоз (Toxoplasmosis), 214–217 | | S | Трансмісивна венерична пухлина, 292, 328–335 | | Методи відбору зразків, 19, 41–57, 59, 61–63 | Трихобластома (Trichoblastoma), 372, 377–379, 389–396, 419 | | Луски, 8, 41, 51, 155–167, 173, | Трихоепітеліома (Trichoepithelioma), 372, 380, 388, 397–400 | | 229, 249, 312, 381 | | | Зішкріб, 19, 41, 54, 61–64, 168 | | | Сальна епітеліома (Sebaceous epithelioma), | U | | 399, 402, 404, 410, 412, 413 | Виразка (Ulcer), 41, 44, 52, 54–57, 62, 173, 176–190, | | Сальна епітеліоматозна карцинома, 39 | 204, 249, 271, 312, 313 | | Пухлини сальних залоз, 399–418 | | | Сальна гіперплазія (Sebaceous hyperplasia), | | | 399, 402, 403, 407, 408, 410 | V | | Сальна себоцитарна аденома, 402 | Вісцеральна гемангіосаркома (vHSA), 499 | | Сальна себоцитарна карцинома, 402 | Фарбування за Von Kossa, 71–73, 112, 249, 252 | | | | | Споротрихоз (Sporotrichosis), 189–193 | | | Плоскоклітинна карцинома (SCC), | | | 62, 181, 183, 291, 358–364, | X | | 366–371, 435, 436, 439, 495–497 | Ксантоматоз (Xanthomatosis), 38, 59, 71, 116–117, 119–121 | | Фарбування препаратів, 41, 66–73 | | | Стафілококова піодерма, 35, 36, 78, 173 | | | Синдром стерильної гранульоми та піогранульоми | Z | | (SGPS), 104–109 | Фарбування за Ziehl–Neelsen, 69, 71, 204, 206, 207 |