Американське товариство з вивчення дірофіляріозу (American Heartworm Society, AHS) Бібліотека ресурсів

2024 Настанови щодо дірофіляріозу котів

Опубліковано: 01 січня 2024 року

Feline - (PDF-версія) Актуальні рекомендації для котів щодо профілактики, діагностики та лікування інфекції, спричиненої серцевим гельмінтом (Dirofilaria immitis)

Підготовлено д-ром C. Thomas Nelson, д-ром John W. McCall, д-ром Andrew Moorhead, д-ром Lindsay Starkey, д-ром Marisa Ames та д-ром W. Mark Cousins, і затверджено Виконавчою радою Американського товариства з вивчення дірофіляріозу (American Heartworm Society) (посадові особи: д-р Jennifer Rizzo, президент; д-р Chris Duke, попередній президент; д-р Chris Adolph, віцепрезидент; д-р Angele Bice, секретар-скарбник; д-р Lindsay Starkey, редактор; д-р C. Thomas Nelson, голова з досліджень; д-р Andrew Moorhead, голова програми симпозіуму; члени ради: д-р Marisa Ames, д-р Blue Brawner, д-р Elizabeth Clyde, д-р W. Mark Cousins, д-р Uri Donnett, д-р Aliya Magee; та члени ex officio: д-р Jason Drake, д-р Doug Carithers, д-р Lisa Young, д-р John W. McCall і Paola Domínguez-López, CVT).

Преамбула

Ці рекомендації замінюють попередні видання та ґрунтуються на інформації, представленій на Трирічному симпозіумі Американського товариства боротьби з дирофіляріозом 2022 року, а також на нещодавно завершених дослідженнях. Рекомендації щодо профілактики, діагностики та лікування дирофіляріозної інвазії у собак містяться в супровідному документі (доступний на вебсайті AHS).

Зміст

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Ключові положення: епідеміологія

• Інфекцію серцевого гельмінта (heartworm infection) діагностовано в усіх 50 штатах і в усьому світі.
• Екологічні та кліматичні зміни, як природні, так і спричинені людиною, переміщення собак із мікрофіларемією (microfilaremic dogs) та розширення ареалів диких псових (wild canids) із мікрофіларемією залишаються важливими чинниками, що сприяють подальшому поширенню паразита.
• Ключовою передумовою для передачі серцевого гельмінта (heartworm transmission) є клімат, який забезпечує достатню температуру та вологість для підтримки життєздатної популяції комарів (mosquito population), а також здатен підтримувати достатнє тепло для дозрівання проковтнутих мікрофілярій (microfilariae) в інфекційні личинки третьої стадії (L3) (third-stage larvae) в організмі проміжного хазяїна (intermediate host).
• Тривалість сезону передачі серцевого гельмінта (heartworm transmission season) у помірних широтах (temperate latitudes) також залежить від таких чинників, як вплив мікрокліматів (microclimates), унікальні біологічні звички та адаптації комара-вектора (mosquito vector), варіації в часі розвитку личинок (larval development), тривалість життя комарів (mosquito life expectancy) та температурні коливання (temperature fluctuations).
• Передача серцевого гельмінта (heartworm transmission) справді знижується в холодніші місяці, але наявність мікросередовищ (microenvironments) в урбанізованих зонах (urban areas) свідчить про те, що ризик передачі серцевого гельмінта ніколи не досягає нуля.
• У котів мікрофіларемія (microfilaremia) є дуже низькою та транзиторною, тому вони інфікуються, коли їх кусає комар, інфікований L3, який раніше кусав собаку з мікрофіларемією (microfilaremic dog).

Зараження серцевими гельмінтами в котів є ризиком усюди, де відбувається зараження серцевими гельмінтами в собак, що робить його глобальною загрозою. У Сполучених Штатах, їхніх територіях і протекторатах серцеві гельмінти вважаються принаймні регіонально ендемічними в кожному з 48 суміжних штатів, на Гаваях, у Пуерто-Рико, на Віргінських островах США та на Гуамі (Bowman et al., 2009; Kozek et al., 1995; Ludlam et al., 1970). Існують регіони на Алясці, де є комарі-вектори та кліматичні умови, що підтримують передачу серцевих гельмінтів протягом коротких періодів, і коти в межах штату давали позитивні результати тестування (Darsie and Ward, 2005; Slocombe et al., 1995; Terrell, 1998; AHS incidence survey 2022; CAPC, 2024). Отже, завезення собак з мікрофіларемією або переміщення диких псових у неендемічні місцевості може створити осередок інфекції для локальної передачі серцевих гельмінтів (див. блок на сторінці 4 настанов для собак щодо ролі транспортування інфікованих собак). Таке переміщення собак з мікрофіларемією та розширення територій диких псових з мікрофіларемією в інших регіонах продовжують залишатися важливими чинниками, що сприяють подальшому поширенню паразита, оскільки повсюдна присутність одного або кількох видів комарів, здатних бути векторами, уможливлює передачу всюди, де співіснують резервуар інфекції та сприятливі кліматичні умови. Зміна будь-якого з цих чинників може мати значний вплив на потенціал передачі в конкретній географічній локації.

Екологічні та кліматичні зміни, як природні, так і спричинені людиною, а також переміщення тварин підвищили потенціал інфікування дірофіляріозом. Забудова комерційної та житлової нерухомості в неендемічних зонах і зонах низької захворюваності призвела до поширення та зростання поширеності дірофілярій шляхом зміни дренажу неосвоєних земель і створення водних місць розмноження на ділянках нових міських будинків. На заході Сполучених Штатів зрошення та насадження дерев розширили ареал Aedes sierrensis (західний дупловий комар), основного вектора передачі дірофілярій у тих штатах (Scoles & Dickson, 1995; Scoles et al., 1993).

Aedes albopictus (азійський тигровий комар), який був інтродукований у порт Х'юстона в 1985 році, нині поширився на північ і схід, включаючи частини Канади (Khan et al., 2020), а ізольовані популяції були виявлені в районах західних штатів (Couper & Mordecai, 2022). Цей комар, що мешкає в міських умовах, здатен розмножуватися в невеликих контейнерах, таких як квіткові горщики (Benedict et al., 2007).

Міська експансія призвела до формування «островів тепла», оскільки будівлі та паркувальні майданчики утримують тепло протягом дня (Рисунок 1), створюючи мікросередовища з потенціалом підтримувати розвиток личинок дірофілярій у комарах-векторах протягом холодніших місяців, тим самим подовжуючи сезон передачі (Morchón et al., 2012; Nelson, 2016; Ledesma & Harrington, 2015).

Профіль міського острова тепла, що показує підвищення температури міського повітря порівняно з температурою сільського повітря. (Зображення люб'язно надано Heat Island Group, Lawrence Berkeley National Laboratory).

У міру розширення території комарів-векторів та інтродукції нових немісцевих векторів, таких як Aedes notoscriptus (Peterson and Campbell, 2015; Metzger et al., 2022), кількість інфікованих тварин продовжуватиме зростати. Ключовою передумовою для передачі дірофіляріозу є клімат, який забезпечує достатню температуру та вологість для підтримки життєздатної популяції комарів, а також здатен підтримувати достатнє тепло для дозрівання проковтнутих мікрофілярій до інфекційної личинки третьої стадії (L3) в організмі цього проміжного хазяїна. Було показано на трьох видах комарів, що дозрівання личинок припиняється за температури нижче 57˚F (14˚C) (Christensen and Hollander, 1978; Fortin and Slocombe, 1981). Передача дірофіляріозу дійсно знижується в холодні місяці, але наявність мікрокліматів у міських районах свідчить про те, що ризик передачі дірофіляріозу ніколи не досягає нуля (Nelson, 2016). Крім того, деякі види комарів зимують у стадії імаго (Hudson, 1978; Bolling et al., 2007; Farajollahi et al., 2005; Hawley et al., 1989, Hanson & Craig, 1995; Romi et al., 2006). Хоча розвиток личинок дірофілярій у цих комарах може припинятися за прохолодних температур, розвиток швидко відновлюється з подальшим потеплінням (Christensen and Hollander, 1978; Ernst and Slocombe, 1983).

Тривалість сезону передачі серцевих гельмінтів у помірних широтах критично залежить від накопичення достатньої кількості тепла для інкубації личинок до інвазійної стадії в комарі (Knight and Lok, 1998). Хоча прогнози передачі на основі моделей із використанням кліматичних даних є академічно привабливими, вони зазвичай не враховують кілька потенційно важливих факторів, таких як вплив мікроклімату, унікальні біологічні звички та адаптації комара-вектора, варіації в часі розвитку личинок, тривалість життя комарів та температурні коливання. Прогностичні карти ризику припускають, що комарі-вектори живуть лише один місяць; однак кілька значущих видів комарів-векторів живуть і розмножуються значно довші періоди, зокрема:

• Aedes albopictus (3 місяці) (Löwenberg-Neto and Navarro-Silva, 2004),
• Aedes sticticus (3 місяці) (Gjullin et al., 1950),
• Ochlerotatus (раніше Aedes) trivittatus (2 місяці) (Christensen and Rowley, 1978),
• Aedes vexans (2 місяці) (Gjullin et al., 1950),
• Ochlerotatus (раніше Aedes) canadensis (кілька місяців) (Pratt and Moore, 1960) та Anopheles quadrimaculatus (від 4 до 5 місяців) (Hinman and Hurlbut, 1940).

Дослідження відловлених комарів, зібраних у різних локаціях, продемонстрували рівень інфікованості комарів збудником дирофіляріозу від 2,1% до 19,4% (McKay et al., 2013; Holderman et al., 2021). Коли відбір проб комарів обмежувався структурами розплідників, де утримувалися відомі позитивні собаки, рівень інфікованості комарів у цих обмежених вибірках становив 74% усередині приміщень (McKay et al., 2013). На основі цих даних важливо захищати домашніх тварин від впливу комарів (див. Боротьба з переносниками, сторінка 10) на додаток до цілорічного застосування профілактичних препаратів проти дирофіляріозу.

Щойно резервуар мікрофіляремічних свійських і диких собак сформується поза межами досяжності ветеринарної допомоги або без відома місцевих практикуючих лікарів (тобто без проведення тестування), повсюдна присутність одного або кількох видів комарів, компетентних як вектори, робить передавання можливим, а ерадикацію — малоймовірною.

Скорочення

• ARDS, синдром гострого респіраторного дистресу
• AHS, Американське товариство з вивчення дірофіляріозу
• EPA, Агентство з охорони довкілля
• FDA, Управління з контролю за продуктами й ліками США
• FHWD, дірофіляріоз у котів
• HARD, респіраторне захворювання, асоційоване з дірофіляріями
• L1, личинки першої стадії
• L2, личинки другої стадії
• L3, личинки третьої стадії
• L4, личинки четвертої стадії
• NAbD, антитіла не виявлено
• NAgD, антиген не виявлено
• POCUS, ультразвукове дослідження в місці надання допомоги

рухливість підвищила потенціал інфікування дірофіляріозом.

Екологічні та кліматичні зміни, як природні, так і створені людиною, та тваринні

Біологія серцево-глистової інфекції у котів

Ключові моменти: Біологія

• Існують значні відмінності між дирофіляріозом у котів та його аналогом у собак. Хоча коти є сприйнятливими хазяями, вони більш стійкі до інфекції дорослими Dirofilaria immitis, ніж собаки.
• Більшість інфекцій дорослими дирофіляріями у котів є порівняно легкими та складаються з менш ніж шести гельмінтів. Зазвичай присутні лише один або два гельмінти, і приблизно одна третина з них складається з гельмінтів однієї статі.
• Тим не менш, через відносно невеликий розмір тіла коти навіть із кількома гельмінтами все ще вважаються тяжко інфікованими з точки зору біомаси паразитів.
• Справжня поширеність дирофіляріозної інфекції у котів, ймовірно, занижена через діагностичні обмеження та більшу схильність котів проявляти лише транзиторні клінічні ознаки або гинути без підтвердження інфекції.
• Рівні антитіл до дирофілярій (HW Ab) по всій країні, схоже, знаходяться в діапазоні 15–17%, але повідомлялося про коливання від низького рівня 3,5% до високого — 44%.
• Циркулюючі мікрофілярії рідко виявляються в інфікованих котів. Схоже, що інфекції у котів стають окультними внаслідок імуноопосередкованої елімінації мікрофілярій хазяїном.
• Аберантна міграція виникає частіше у котів, ніж у собак. Хоча це й нечасто, дирофілярії виявляються непропорційно часто в очах, порожнинах тіла, системних артеріях та центральній нервовій системі котів.
• Тривалість життя паразита у котів, як вважають, становить від 2 до 4 років, що значно коротше, ніж у собак.

Існують значні відмінності між дирофіляріозом у котів та його класичним аналогом у собак, і вони узгоджуються з характеристиками частково адаптованих взаємовідносин «хазяїн–паразит». Хоча коти є сприйнятливими хазяями, вони більш стійкі до інвазії дорослими Dirofilaria immitis, ніж собаки. Коли собакам, які раніше не зазнавали впливу дирофілярій, інокулювали 100 L3, в середньому розвивалося 60 дорослих гельмінтів майже у 100% собак (Blagburn et al., 2011); однак у 177 експериментально інфікованих котів, яким ввели 100 L3, 22,6% котів не мали гельмінтів, 26,0% мали одного гельмінта, і лише 51,4% мали двох або більше гельмінтів із середнім показником 5,6 на інфікованого кота та

медіана 5,9 серцевого хробака на кота (McCall et al, 1992, Dillon et al 2007, McTier et al, 2019; McCall & McTier, 2020). Ці L3 линяють до L4, а згодом до статевонезрілих дорослих особин із певними втратами на цьому шляху, але важливо зазначити, що існує дуже високий рівень смертності статевонезрілих дорослих хробаків, коли вони досягають легеневих артерій (pulmonary arteries), що займає від 70 до 120 днів після інфікування у собак (Kotani and Powers, 1982). Більшість дорослих інвазій серцевого хробака у котів є порівняно легкими та складаються з менш ніж шести хробаків (Genchi et al., 1992b). Хоча іноді трапляються значно важчі інвазії, зазвичай присутні лише один-два хробаки, і приблизно одна третина з них складається з хробаків однієї статі (McTier et al., 1992; Ryan and Newcomb, 1995). Тим не менш, через їхній відносно малий розмір тіла, коти лише з кількома хробаками все ще вважаються тяжко інфікованими з точки зору біомаси паразитів.

Перевага хазяїна у деяких найпоширеніших векторів схиляється до собак і може сприяти нижчій поширеності інфекції у котів (Di Sacco et al., 1992; Genchi et al., 1992a). У дослідженні, в якому збирали комарів із принадних пасток, використовуючи самця собаки масою 28 кг та самця кота масою 8 кг, виявили вчетверо більше комарів у пастці, що містила собаку, і вони втричі частіше живилися. Це призвело до 12-кратно вищого рівня експозиції у собаки (Genchi et al., 1992a). Крім того, комарі роду Culex spp., включаючи C. quinquefasciatus, південного домового комара, які є найпоширенішими комарами в багатьох міських районах, живляться як на котах, так і на собаках без переваги (Wilke et al., 2021; Fitzpatrick et al., 2019).

Справжня поширеність дирофіляріозної інвазії у собак, ймовірно, занижена через діагностичні обмеження та більшу схильність котів проявляти лише транзиторні клінічні ознаки або гинути без підтвердження інфекції. Патологоанатомічні дослідження притулкових котів встановили поширеність інвазії статевозрілими дирофіляріями на рівні 5–15% від показника в незахищених собак у певній місцевості (Ryan and Newcomb, 1995). Було проведено численні серологічні дослідження як домашніх, так і притулкових котів (Таблиця 1). Рівні антитіл до дирофілярій (HW Ab) по всій країні, схоже, перебувають у діапазоні 15–17%, але повідомлялося про коливання від низького показника 3,5% до високого — 44%.

Циркулюючі мікрофілярії рідко виявляються в інфікованих котів (Browne et al., 2005). Коли мікрофіляремія все ж розвивається в котів, вона з'являється лише приблизно на один тиждень пізніше, ніж у собак (щонайраніше 195 днів після інфікування), і рідко зберігається довше 228 днів після інфікування (McCall et al., 1992). Серцеві гельмінти, пересаджені від котів, здатні відновити продукцію циркулюючих мікрофілярій у собак; таким чином, видається, що інфекції в котів стають окультними внаслідок імуноопосередкованої елімінації мікрофілярій хазяїном і, можливо, оборотної супресії продукції мікрофілярій.

Є й інші ознаки того, що кіт є недосконалим хазяїном для серцевих гельмінтів. Аберантна міграція трапляється частіше в котів, ніж у собак (McCall et al., 1992). Хоча це й нечасто, серцеві гельмінти виявляються непропорційно часто в очах, порожнинах тіла, системних артеріях і центральній нервовій системі котів. Крім того, вважається, що тривалість життя паразита в котів становить 2–4 роки, що значно коротше, ніж у собак (Рисунок 2) (Genchi et al., 2008; McCall et al., 1992). Тим не менш, серцеві гельмінти здатні спричиняти тяжке захворювання в котів.

Таблиця 1. Зареєстровані рівні антитіл до дірофілярій (Heartworm Antibody, HW Ab) у котів

Скорочення: Heska (an Antech Company) (HC), Synbiotics Corp. (SYN), Animal Diagnostics (AD), Shelter Cats (SC), Owned Cats (OC), Symptomatic (SYM), Asymptomatic (ASYM), Indoor 100% (IN), Outdoor 100% (OUT), HW Ab Experimental (HW Ab1)

Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manual Manua

Рисунок 2. Життєвий цикл дірофілярії у котів (праворуч)

Попередній розділ Догори сторінки Наступний розділ

Патофізіологія дірофіляріозу в котів

Ключові моменти: Патофізіологія

• Захворювання, спричинене серцевими гельмінтами в котів (feline heartworm disease, FHWD), також відоме як респіраторне захворювання, асоційоване із серцевими гельмінтами (heartworm-associated respiratory disease, HARD), є патологією, спричиненою поточною або перенесеною інфекцією.
• Хоча живі дорослі гельмінти в легеневих артеріях спричиняють локальний артеріїт, у деяких котів клінічні ознаки ніколи не проявляються. Коли ознаки очевидні, вони зазвичай розвиваються протягом однієї або кількох із трьох стадій захворювання.
• На першій стадії, яка виникає з надходженням статевонезрілих дорослих гельмінтів у легеневі артерії та артеріоли приблизно через 75–90 днів після інфікування, спостерігається інтенсивна запальна реакція внаслідок наявності легеневих внутрішньосудинних макрофагів (pulmonary intravascular macrophages, PIMs).
• На другій стадії зрілі гельмінти починають гинути, і пригнічення імунної системи припиняється; дегенеруючі паразити зумовлюють легеневе запалення та тромбоемболію, що часто призводить до фатального гострого ушкодження легень.
• Третя стадія захворювання виникає, якщо кіт виживає після загибелі дорослого гельмінта. Гіперплазія альвеолярних клітин 2-го типу заміщує нормальні альвеолярні клітини 1-го типу, що потенційно призводить до незворотного ушкодження легень.
• Синдром порожнистої вени рідко виникає в котів, оскільки інфекції зазвичай слабкі; однак навіть один або два гельмінти можуть спричинити недостатність тристулкового клапана та зумовлений нею серцевий шум.

Інфекція серцевими гельмінтами у котів — це наявність мігруючих личинок серцевих гельмінтів у тканинах або дорослих гельмінтів у легеневих судинах. Хвороба серцевих гельмінтів у котів (FHWD), також відома як респіраторна хвороба, асоційована із серцевими гельмінтами (HARD), — це патологія, спричинена поточною або перенесеною інфекцією. Клінічне значення серцевих гельмінтів посилюється у котів, оскільки навіть невелика кількість серцевих гельмінтів потенційно загрожує життю. Хоча живі дорослі гельмінти в легеневих артеріях спричиняють локальний артеріїт, у деяких котів клінічні ознаки ніколи не проявляються. Коли ознаки очевидні, вони зазвичай розвиваються протягом трьох стадій хвороби. Перша стадія збігається з потраплянням статевонезрілих дорослих гельмінтів у легеневі артерії та артеріоли приблизно через 75–90 днів після інфікування. Ці ранні ознаки зумовлені гострою судинною та паренхіматозною запальною реакцією на новоприбулих гельмінтів і подальшою загибеллю більшості з цих самих гельмінтів (Blagburn and Dillon, 2007; Nelson et al., 2007; Nelson, 2008; Dillon et al., 2014; Dillon et al., 2017a; Dillon et al., 2017b).

Інтенсивна запальна реакція зумовлена наявністю внутрішньосудинних макрофагів легень (pulmonary intravascular macrophages, PIMs). Ретикулоендотеліальна система котів відрізняється від такої у собак тим, що 70% фагоцитарної активності припадає на PIMs. У собак 80% фагоцитозу здійснюється купферівськими клітинами печінки. Коли личинки дірофілярій гинуть у тканинах, дрібні частинки переносяться лімфою в кровообіг і фагоцитуються PIMs, що призводить до вивільнення цитокінів та виникнення запальної реакції (Dillon et al., 1996a; Dillon et al., 2008; Warner, 1996). Це може спричиняти кашель або диспное і часто помилково діагностується як астма чи алергічний бронхіт, але насправді є частиною синдрому, відомого як FHWD/HARD. Клінічні ознаки, пов'язані з цією гострою фазою, згасають у міру дозрівання гельмінтів; однак демонстровані гістопатологічні ураження виявляються навіть у тих котів, які подолали інфекцію або ніколи не мали остаточного діагнозу (Browne et al., 2005, Nelson and Johnson, 2024). Найпомітнішим мікроскопічним ураженням є оклюзійна гіпертрофія медії дрібних легеневих артеріол (Рисунок 3); але також відзначаються інші зміни в бронхах, бронхіолах, альвеолах (Рисунок 4) та легеневих артеріях (Dillon et al., 2017a, Dillon et al., 2014).

Після встановлення дорослої легеневої інфекції дані свідчать про те, що живі серцеві гельмінти здатні пригнічувати активність PIM та знижувати функцію імунної системи (Dillon et al., 1996a; Dillon et al., 2008; González-Miguel et al., 2010; Nelson, 2008; Simón et al., 2001). Це дозволяє багатьом котам переносити інфекцію без видимих негативних наслідків — доти, доки зрілі гельмінти не почнуть гинути, а пригнічення імунної системи не припиниться, що започатковує другу стадію прояву захворювання. Дегенеруючі паразити спричиняють легеневе запалення та тромбоемболію, що часто призводить до фатального гострого ушкодження легень (Atkins et al., 2000; McCall et al., 1992; McCall et al., 2008; Nelson 2008). Такі реакції у котів виникали навіть при інфекції, спричиненій одним гельмінтом, внаслідок загибелі цього гельмінта. Також було показано, що загибель прекардіальних стадій (L3 та L4) може призводити до гіпертрофії гладких м'язів легеневих артеріол та збільшення кількості міофіброцитів легеневої інтерстиціальної тканини (Dillon et al., 2014, Browne et al., 2005). Коти, які отримували профілактику дирофіляріозу

однак до інфікування не виявляли жодних значущих патологічних змін.

Третя стадія захворювання виникає, якщо кіт виживає після загибелі дорослого гельмінта, у вигляді гіперплазії альвеолярних клітин типу 2, які заміщують нормальні альвеолярні клітини типу 1, що потенційно призводить до незворотного ушкодження легень (Dillon et al., 1995).

Артеріальна проліферація інтими, що нагадує характерний артеріїт, спричинений серцевими гельмінтами у собак, також розвивається у великих часткових та периферичних легеневих артеріях у котів. Оскільки інфекції серцевих гельмінтів у котів зазвичай характеризуються невеликою кількістю гельмінтів і відносно короткою тривалістю, ці ураження є локалізованими і зазвичай не спричиняють достатньої обструкції, щоб викликати клінічно значущу легеневу гіпертензію. Отже, гіпертрофія правого шлуночка (right ventricular hypertrophy) та правошлуночкова серцева недостатність (right heart failure) зустрічаються рідше у котів, інфікованих серцевими гельмінтами, ніж у собак. Навіть коли звуження просвіту ускладнюється тромбозом, спричиненим гельмінтами, бронхолегеневий колатеральний кровообіг (bronchopulmonary collateral circulation) зазвичай є достатнім, щоб запобігти інфаркту легені (Dillon et al., 1995).

У собак синдром порожнистих вен (дірофілярійна гемоглобінурія) частково виникає внаслідок переміщення великої кількості серцевих гельмінтів до порожнистих вен і правого атріовентрикулярного з'єднання, що порушує функцію тристулкового клапана. Синдром порожнистих вен рідко виникає в котів, оскільки інвазії зазвичай слабкі; однак навіть один-два гельмінти можуть спричинити тристулкову регургітацію та зумовлений нею серцевий шум (Bowman and Atkins, 2009).

Дрібні легеневі артеріоли. A, Дорослий серцевий гельмінт і антитіла (Ab) негативні. B, Дорослий серцевий гельмінт негативний, антитіла позитивні. C, Дорослий серцевий гельмінт позитивний.

Альвеола, A, Дорослий серцевий гельмінт і антитіла (Ab) негативні. B, Дорослий серцевий гельмінт негативний, антитіла позитивні. C, Дорослий серцевий гельмінт позитивний

ПРОФІЛАКТИКА

Ключові моменти: Профілактика

• AHS продовжує рекомендувати, щоб усі коти отримували профілактику дирофіляріозу протягом усього року.

• Будь-який кіт, який мешкає там, де поблизу є інфіковані дірофіляріями собаки та дикі тварини, перебуває в зоні ризику. З огляду на те, що комарі можуть залітати до помешкань, це стосується й котів, які утримуються в приміщенні.
• Хіміопрофілактику дірофіляріозу в котів можна забезпечити щомісячними дозами мільбеміцину оксиму перорально або топічними еприномектином, моксидектином чи селамектином; також доступна топічна форма моксидектину для застосування раз на два місяці.
• Препарати для профілактики дірофіляріозу слід застосовувати протягом усього року з таких причин: 1) додаткова активність проти деяких поширених кишкових паразитів +/- зовнішніх паразитів, які також можуть мати зоонозний потенціал, 2) підвищення прихильності до лікування, та 3) певна ретроактивна ефективність як запобіжний захід на випадок ненавмисно пропущених доз.
• Тоді як боротьба з переносниками для доповнення профілактики інфекції зазвичай включає репелентні проти комарів засоби, що наносяться на собак, у котів мультимодальна програма боротьби з переносниками зазвичай спрямована на зниження ризику появи комарів у навколишньому середовищі, а не на застосування репелентів проти комарів безпосередньо на котах.
• Заходи боротьби з переносниками включають усунення джерел стоячої води або їх обробку хімічними та/або біологічними засобами, такими як регулятори росту комах, види Bacillus та риби-гамбузії.
• Використовуйте локальне застосування інсектицидних спреїв/туманів та пастки для дорослих комарів у навколишньому середовищі.
• Інші заходи включають зменшення експозиції котів шляхом обмеження перебування на відкритому повітрі та використання ектопаразитицидних засобів, схвалених FDA або EPA, призначених для застосування в котів, оскільки багато засобів, схвалених для собак, містять рівні перметрину або споріднених сполук, які можуть бути токсичними при нанесенні на котів або випадковому проковтуванні ними
  • ◦ DEET, який схвалений для застосування в людей, НЕ рекомендується застосовувати на котах. (Dorman, 1990; Gwaltney-Brant, 2004)
• Хоча стратегії зменшення чисельності переносників та управління способом життя окремо або разом є корисними, вони не є повністю ефективними як монотерапія для профілактики дірофіляріозу макроциклічним лактоном.

Існує ризик для будь-якого кота, незалежно від способу життя, інфікуватися дирофіляріями, якщо поблизу перебувають дирофілярієпозитивні дикі або домашні собаки. Ризик зростає ще більше для котів, які проводять час на відкритому повітрі, та в регіонах, де дирофіляріоз є ендемічним. Навіть коти, які проводять усе своє життя в приміщенні, залишаються в зоні ризику, оскільки комарі проникають у житло. В одному ретроспективному дослідженні приблизно 25% котів, у яких діагностували дорослих дирофілярій, вважалися котами, що утримуються в приміщенні, згідно з визначенням власника (Atkins et al., 2000). Щоб допомогти зменшити ризик інфікування дирофіляріями в котів, доступно кілька безпечних та ефективних варіантів для котів, які забезпечують захист не лише проти дирофілярій, а й проти інших паразитів. Опікунів слід об'єктивно поінформувати про потенційний ризик інфікування дирофіляріями в їхній місцевості та за умов утримання їхнього кота. Коли обирають хіміопрофілактику дирофіляріозу, її слід застосовувати цілорічно з таких причин: 1) додаткова активність проти деяких поширених кишкових паразитів +/- зовнішніх паразитів, які також можуть мати зоонозний потенціал (Arther et al., 2005; Bishop et al., 2000; Bowman et al., 1991; Boy et al., 2000; Humbert-Droz et al., 2004; Nolan et al., 1992); 2) підвищення прихильності до лікування, та 3) певна ретроактивна ефективність як запобіжний захід на випадок ненавмисно пропущених доз. (Для детальнішого пояснення зверніться до Canine Guidelines у розділі Macrocyclic Lactones та Animal Drugs @FDA.) Резистентні ізоляти дирофілярій були задокументовані. Для отримання додаткової інформації дивіться настанови щодо собак.

Препарати

Хіміопрофілактика дирофіляріозу у котів може бути досягнута щомісячними дозами мільбеміцину оксиму перорально або топічного еприномектину, моксидектину чи селамектину (див. таблицю «Препарати для профілактики у котів» на вебсайті AHS). Також доступна топічна формула моксидектину для застосування раз на два місяці. Профілактичні препарати слід розпочинати застосовувати кошенятам уже у віці 6 тижнів і призначати всім котам. Індивідуальна мінімальна щомісячна профілактична доза івермектину становить 24 мкг/кг (Longhofer et al., 1995), мільбеміцину оксиму — 2 мг/кг (Genchi et al., 2004), еприномектину — 0,48 мг/кг (Baker et al, 2021), моксидектину — 1 мг/кг (Arther et al., 2003) або 2 мг/кг (Freedom of Information Summary: Bravecto® Plus, 2019) залежно від тривалості дії формули, та селамектину — 6 мг/кг маси тіла (McTier et al., 2000). Застосування цих препаратів у котів не може бути виключене через наявність антитіл або

антигенна серопозитивність, так само як і тестування на дірофіляріоз перед застосуванням не є обов'язковим для котів, як це потрібно для собак, але тестування все одно НАСТІЙНО РЕКОМЕНДОВАНО. Ці препарати були оцінені щодо безпечності у дірофіляріоз-позитивних котів. Завжди слід читати етикетку при застосуванні цих продуктів у дірофіляріоз-позитивних котів. Селамектин був схвалений для застосування у дірофіляріоз-позитивних котів.

Боротьба з переносниками

Захворювання на дірофіляріоз, імовірно, значною мірою недостатньо реєструється в котів. Існує низка препаратів широкого спектра дії для профілактики дірофіляріозу в котів; однак кількість котів, яким призначають профілактику дірофіляріозу, є низькою, а для тих, кому профілактичні засоби призначені, недотримання режиму лікування ще більше зменшує кількість захищених котів. Оскільки комар є облігатним проміжним хазяїном і переносником дірофілярій, можливість розірвати ланцюг передачі на рівні переносника не повинна ігноруватися ні власником тварини, ні ветеринарним лікарем, ні місцевими органами влади, відповідальними за здоров'я довкілля та боротьбу з комарами.

Контроль комарів у котів меншою мірою зосереджений на продуктах, що застосовуються до котів, і більшою мірою — на впровадженні мультимодальної стратегії для зниження ризику передачі. Це передбачає оцінку загрози інфекції та захворювання як у собак (резервуари), так і в котів, з подальшим скоординованим і обґрунтованим застосуванням заходів протидії для пом'якшення кожної з цих загроз. Оскільки коти зазнають більшого ризику, перебуваючи поблизу позитивних собак, корисно оцінити локальну загрозу інфекції дирофілярії у собак за допомогою карт захворюваності AHS (heartwormsociety.org) та інформації, наданої в Настановах для собак, а також інших джерел даних щодо інформації, пов'язаної з дирофілярією у собак.

Для підтримки загальної стратегії контролю векторів можна застосувати кілька тактичних підходів. Біологію векторів розглянуто в інших розділах цих настанов. Першим підходом на рівні громади має бути усунення місць розмноження личинок комарів, як-от джерела стоячої води, де це можливо, або обробка цих місць хімічними та/або біологічними засобами, такими як, зокрема, регулятори росту комах, види Bacillus та риба-комар. Іншими підходами є локальне застосування інсектицидних обприскувань і туманів та розміщення пасток для дорослих комарів. Слабкий вітер значно порушує внутрішньо спрямовані траєкторії польоту комарів, а вітер, створюваний вентилятором, як було показано, розбавляє атрактанти, як-от вуглекислий газ, і є практичним підходом до захисту людей і домашніх тварин на подвір'ях (Hoffman and Miller, 2003). Державні муніципальні організації, а також приватні професійні підприємства можуть надавати експертне керівництво та інструменти для цих зусиль.

Ветеринарів слід заохочувати надавати рекомендації щодо профілактики інфекції Dirofilaria immitis та заходів протидії захворюванню, які відповідають відомому або очікуваному рівню загрози. Наприклад, кішці, яка проживає в зоні низької захворюваності або виключно в приміщенні, можна призначити препарат макроциклічного лактону як обґрунтований цілорічний захід профілактики. У міру зростання загрози застосування обґрунтованих заходів боротьби з комарами є доцільним доповненням до цілорічного прийому макроциклічного лактону.

Використання мультимодального підходу до управління ризиками для протидії загрозі інфікування дірофіляріями та захворюванню підвищує потенціал розірвати цикл передачі дірофіляріозу та захистити кота, а також вирішити проблеми резистентних фенотипів у популяції дірофілярій.

До прямих профілактичних заходів, які можна рекомендувати власнику кота, належить модифікація ризикованої поведінки, як-от усунення доступу на вулицю або обмеження активності на відкритому повітрі в пікові періоди живлення комарів та уникнення відомих місць існування комарів. Високоефективним прямим профілактичним заходом є застосування ектопаразитицидних засобів для зовнішнього нанесення з доведеною репелентною дією щодо комарів та інсектицидними властивостями, спеціально СХВАЛЕНИХ ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ У КОТІВ. Деякі ектопаразитицидні засоби для собак токсичні для котів, тому слід бути обережними при виборі відповідного засобу проти ектопаразитів.

Хоча стратегії зменшення чисельності переносників і управління способом життя окремо або разом є корисними, вони не є повністю ефективними як монотерапія для профілактики дирофіляріозу. Таким чином, макроциклічний лактон

профілактичні заходи на додаток до заходів боротьби з переносниками забезпечать повніший захист від сприйнятливих серцевих гельмінтів.

Макроциклічний лактон як профілактичний засіб на додаток до заходів боротьби з переносниками забезпечить повніший

Ключові моменти: фізикальна діагностика

• Клінічні ознаки, пов'язані з FHWD, можуть бути лише невиразним нездужанням або складатися з респіраторних, шлунково-кишкових (наприклад, блювання) чи зрідка неврологічних проявів, як хронічних, так і гострих.
• Найчастіше спостерігаються ознаки хронічного респіраторного захворювання, такі як стійка тахіпное, періодичний кашель та підвищене респіраторне зусилля.
• Систолічний шум серця на правій стернальній межі може бути наявним у котів, коли гельмінти локалізуються у правому атріовентрикулярному з'єднанні (right atrioventricular junction), порушуючи функцію тристулкового клапана (tricuspid valve).
• Анорексія та втрата маси тіла виникають у деяких котів. Періодичне блювання, не пов'язане з прийомом їжі, повідомляється часто, і в ендемічних районах, коли жодна інша причина не є очевидною, має викликати підозру на інфекцію дірофілярії (heartworm infection).
• Надгострий синдром (peracute syndrome), що складається з певної комбінації ознак, включаючи респіраторний дистрес, атаксію, колапс, судоми, гемоптизис або іноді раптову смерть, може виникнути без попередження.

Клінічні ознаки та фізикальні дані

Інфекція дірофіляріозу в котів є серйозним захворюванням, яке може призвести до летального наслідку, хоча багато котів переносять інфекцію без будь-яких помітних клінічних ознак або з ознаками, що проявляються лише транзиторно. Клінічні ознаки, пов'язані з FHWD, можуть бути лише невиразним нездужанням або складатися з респіраторних, шлунково-кишкових (наприклад, блювання) чи зрідка неврологічних проявів, як хронічно, так і гостро. Найпоширенішими є ознаки хронічного респіраторного захворювання, такі як стійка тахіпное, періодичний кашель та підвищене респіраторне зусилля.

При локалізації гельмінтів у правому атріовентрикулярному з'єднанні (right atrioventricular junction), що порушує функцію тристулкового клапана (tricuspid valvular function), у котів може вислуховуватися систолічний шум серця вздовж правого краю грудини (right sternal border). У деяких котів виникають анорексія та втрата маси тіла. Часто повідомляється про періодичне блювання, не пов'язане з прийомом їжі, і в ендемічних районах, коли не виявляється жодної іншої причини, це має викликати підозру на інвазію серцевими гельмінтами (heartworm infection). Повідомлялося також про інші відхилення, такі як асцит, плевральний випіт (pleural effusion) (можливо, хільозний), пневмоторакс, атаксія, судоми та синкопе, однак вони є нечастими. Надгострий синдром (peracute syndrome), що складається з певної комбінації ознак, включаючи респіраторний дистрес, атаксію, колапс, судоми, гемоптизис або іноді раптову смерть, може виникнути без попередження (Atkins et al., 2000; Dillon, 1984; Dillon et al., 1996b, 1997a,b; McCall et al., 2008).

Ключові моменти: Діагностичне тестування

• Зараження серцевими гельмінтами в котів є більш складним для діагностування, ніж у собак, і його можна легко пропустити; тому ми НАПОЛЕГЛИВО РЕКОМЕНДУЄМО проводити щорічне тестування котів на серцевих гельмінтів.
• У котів жоден окремий тест не виявить усіх випадків зараження серцевими гельмінтами. Хоча антигенні тести є високоспецифічними для виявлення антигену дорослих серцевих гельмінтів, вони не виявлять інфекції, спричинені лише живими самцями гельмінтів. Клініцист повинен використовувати комбінацію результатів тестів, щоб визначити ймовірність того, що серцево-гельмінтозна хвороба є етіологією симптомів у кота.

• Оскільки мікрофіляремія у котів трапляється нечасто, є транзиторною і нижчою за рівні концентрації, які могли б спричинити небажану реакцію на мікрофілярицидні хіміопрофілактичні препарати, попереднє тестування на мікрофілярії перед призначенням профілактики дирофіляріозу є недоцільним.
• Бажаний метод скринінгу включає використання як термообробленого антигену, так і тесту на антитіла Heska (компанія Antech).
• Тести на антитіла мають перевагу в тому, що здатні виявляти інфекцію як самців, так і самиць гельмінтів, оскільки личинки будь-якої статі можуть стимулювати виявну імунну відповідь уже через 2 місяці після інфікування
• Тест на антиген є «золотим стандартом» у діагностиці дирофілярій у собак, але оскільки в котів частіше трапляються одностатеві інфекції, що складаються лише з самців гельмінтів, або симптоматичні незрілі інфекції, жоден із наявних на сьогодні тестів на антиген не можна вважати надійним для виключення дирофіляріозу в котів.
• Рутинне нагрівання зразків крові для вивільнення антигену РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ для котів і доступне в більшості референсних лабораторій. Ця рекомендація відрізняється від Настанов AHS для собак і може перешкоджати результатам комбінованих тестів, які включають тест на антитіла для виявлення інших інфекційних агентів.
• Результати тестування на дирофілярії слід записувати лише як позитивний, антиген не виявлено (NAgD) або антитіла не виявлено (NAbD), і не слід записувати як «негативний».
• Рентгенографія та ехокардіографія є найкориснішими дослідженнями для оцінки кардіопульмональних структур у кота з підозрою на дирофіляріоз. Однак ультразвукове дослідження в місці надання допомоги (POCUS) є корисним для приліжкової оцінки котів із респіраторним дистресом.
• Встановлення діагнозу дирофілярійної інфекції за життя тварини може бути складним, тому слід намагатися підтвердити його розтином у котів із підозрою на загибель від цього захворювання або в яких причина смерті залишилася нез'ясованою.

Інфекція дірофіляріозу в котів є більш складним для діагностування, ніж у собак, і може легко залишитися поза увагою. Усвідомлення її існування є критично важливим; тому ми НАПОЛЕГЛИВО РЕКОМЕНДУЄМО щорічне тестування котів на дірофіляріоз. Переважний метод скринінгу включає використання як термічно обробленого антигену, так і тесту на антитіла Heska (компанія Antech). Готовність дотримуватися цього високого індексу підозри часто передбачає застосування множинних діагностичних тестів, деякі з яких можуть потребувати повторення в кількох випадках. З них серологія дірофіляріозу, торакальна радіографія (thoracic radiography) та ехокардіографія (echocardiography) є найбільш корисними методами клінічного підтвердження. Однак навіть використання множинних діагностичних модальностей може не підтвердити інфекцію дірофіляріозу в деяких котів.

Основні причини тестування на дірофіляріоз у котів:

• 1. Встановити етіологічний діагноз у тих особин, які, виходячи з інших клінічних даних, підозрюються на інфікування;
• 2. Відстежувати клінічний перебіг у тих котів, яким уже встановлено діагноз дірофіляріозу (feline heartworm disease);
• 3. Встановити вихідний референтний показник перед початком хіміопрофілактики;
• 4. Інформувати ветеринарних лікарів і власників тварин про ризик інфікування дірофіляріями шляхом відстеження кількості місцевих тварин із позитивними результатами тестування.

Інфекція дірофіляріозу в котів є більш складним для діагностики, ніж у собак, і може легко залишитися поза увагою; тому ми НАПОЛЕГЛИВО РЕКОМЕНДУЄМО щорічне тестування котів на дірофіляріоз.

Серологія

Інтерпретація результатів тестів на антитіла та антигени є складною, і для впевненого використання цих аналізів у клінічних умовах необхідне глибоке розуміння обмежень обох тестів.

Тестування антитіл

Тести на антитіла мають перевагу в тому, що здатні виявляти інфекцію як у самців, так і в самок гельмінтів, оскільки личинки будь-якої статі можуть стимулювати виявну імунну відповідь уже з 2 місяців

після інфікування (McCall et al., 1995). Однак тести на антитіла не дають вказівки на подальше існування інфекції, а лише на те, що інфекція мала місце. Початкові дослідження повідомляли про чутливість і специфічність тестів на антитіла у котів на рівні до 98% у експериментально інфікованих котів з дорослими гельмінтами (Bestul et al., 1998; McCall et al., 1992). Проте некропсійні дослідження природно інфікованих котів із притулків вказали на нижчу чутливість, що коливалася від 32% до 89% (Berdoulay et al., 2004; Snyder et al., 2000). Різні тести на антитіла відрізняються за своєю чутливістю до кожної стадії розвитку личинок, тому розбіжні результати між методами тестування є звичайним явищем. У некропсійному дослідженні, в якому оцінювали шість різних тестів на антитіла, 21 з 31 кота, інфікованого дирофіляріями, був негативним принаймні за одним тестом на антитіла (Snyder et al., 2000). Ці тести виконували на посмертних зразках, що могло певним чином вплинути на чутливість; але в іншому некропсійному дослідженні, що включало 10 котів, позитивних щодо дирофілярій, 50% були негативними за антитілами на прижиттєвих зразках (Nelson and Self, 1998). Третє повідомлення про 50 клінічних випадків із університетського реферального центру мало 14% хибнонегативного рівня за антитілами (Atkins et al., 2000).

У цих дослідженнях повідомлялося про широкий діапазон чутливості; щоб зрозуміти відмінності, необхідно дослідити популяцію, яку тестували, та терміни виконання тесту. У першому дослідженні на експериментально інфікованих котах 50–100 L3 було інокульовано котам, які не мали попереднього контакту з дірофіляріями, і за котами спостерігали протягом 6 місяців (Bestul et al, 1998). Це значно більше навантаження, ніж трапляється в природі, і немає даних про те, чи знизиться рівень антитіл протягом очікуваної тривалості життя дорослого гельмінта 2–4 роки в природно інфікованого кота. Два некропсійні дослідження представляють популяції котів, більш типові для тих, що зустрічаються в клінічній практиці (Snyder et al, 2000; Nelson and Self, 1998). В останньому дослідженні з університетського реферального центру 72% котів мали клінічні ознаки захворювання (Atkins et al, 2000). Обмежені дані цих досліджень свідчать про те, що рівень антитіл у котів знижується з часом у міру дозрівання паразита і що інфіковані дірофіляріями коти з клінічними ознаками частіше є антитілопозитивними, ніж безсимптомні інфіковані коти. Некропсійні дослідження котів із притулків вказують на виразну кореляцію між антитілами та оклюзійною гіпертрофією медії значної кількості дрібних легеневих артеріол. Ці патологічні зміни виявляються у 79% підтверджених некропсією інфекцій дорослих гельмінтів і у 50% антитілопозитивних котів, негативних щодо дорослих дірофілярій (Browne et al., 2005). Ці знахідки були підтверджені в дослідженні з використанням експериментальної моделі та є значущими, оскільки вказують на те, що захворювання легень виникає навіть у тих котів, у яких не розвивається інфекція дорослих гельмінтів (Blagburn and Dillon, 2007; Dillon et al., 2017a). У цій моделі котів інфікували 100 L3, а потім лікували івермектином у дозі 150 мкг/кг кожні 2 тижні, починаючи з 84-го дня після інфікування, щоб скоротити тривалість інфекції. Дослідження показало, що 50% котів були антитілонегативними через 8 місяців під час некропсії. У цих котів розвинулися радіографічні та гістопатологічні зміни, характерні для FHWD/HARD. Друга група котів, яких лікували за тим самим протоколом, але некропсію проводили через 18 місяців, були всі антитілонегативними, хоча радіографічні та гістопатологічні зміни все ще можна було виявити (Dillon et al., 2017b).

Історично існувало пів дюжини тестів на антитіла до дірофілярій, і їхній цільовий антиген відрізнявся між тестами. Наразі залишилося лише два тести на антитіла: один наданий Heska (компанія Antech), а другий виготовлений Synbiotics. Кілька досліджень, що порівнювали ці два тести, показали, що тест Heska (компанія Antech) є більш чутливим. Snyder et al. (2000) повідомили, що тест Heska (компанія Antech) HW Ab, застосований до 330 котів із притулків Флориди, виявив HW Ab у 87 з 330 котів (26,4%), тоді як тест Synbiotics HW Ab виявив HW Ab у 35 з 330 котів (10,6%) (Snyder et al., 2000). Друге дослідження, проведене на зразках крові від 100 котів, отриманих із притулків для тварин Флориди, повідомило, що тест Heska (компанія Antech) HW Ab був позитивним у 17 з 100 котів, тоді як тест Synbiotics HW Ab був позитивним лише у 2 з 100 котів (Hays et al., 2020). Третє дослідження на котах із притулку на 50 котах повідомило, що тест Synbiotics не виявив жодних антитіл до дірофілярій, незважаючи на те, що 20% були позитивними за антигеном дірофілярій (HW Ag) після термічної обробки; очевидно, чому отримання діагнозу для FHWD/HARD є настільки складним (Nelson and Johnson, 2024).

Антигенне тестування

Антигенний тест є «золотим стандартом» у діагностиці дирофіляріозу в собак, але оскільки в котів частіше трапляються одностатеві інвазії, що складаються лише з самців, або симптоматичні незрілі інвазії, жоден із наявних на сьогодні антигенних тестів не можна вважати надійним для виключення дирофіляріозу.

у котів. У котів, якщо виявляється антигенемія, це відбувається приблизно через 5,5–8 місяців після інфікування (McCall et al., 1998; Stewart et al., 1992). Патологоанатомічні дослідження притулкових котів показали, що 50–70% інфікованих котів мають принаймні одну самку гельмінта (Berdoulay et al., 2004; Snyder et al., 2000). Хибнонегативні результати тестів найчастіше виникають, коли інвазія слабка, самки гельмінтів ще незрілі, присутні лише самці гельмінтів та/або не дотримано інструкцій до тест-набору (Genchi et al., 1998; McCall et al., 1998). Також задокументовано випадки, коли комплекси антиген-антитіло перешкоджають тестуванню на антиген, що призводить до хибнонегативних результатів. Нагрівання пробірки зі зразком у теплій водяній бані до 104 °C протягом 10 хвилин руйнує ці комплекси, вивільняючи будь-який антиген, що забезпечує точніші результати тестування (Little et al., 2014). Рутинне нагрівання зразків крові для вивільнення антигену РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ для котів і доступне в більшості референс-лабораторій (Little et al., 2014; Nelson and Johnson, 2024; Gruntmeir et al., 2017). Ця рекомендація відрізняється від Настанов AHS для собак і може впливати на результати комбінованих тестів, які включають тест на антитіла для виявлення інших збудників інфекцій. Слід зазначити, що були зареєстровані випадки позитивних результатів тесту на антиген після термічної обробки, за яких на розтині гельмінти не виявлялися (Nelson and Johnson, 2024). У цих випадках 86% мали судинні ураження, характерні для FHWD/HARD. Ектопічні інвазії частіше трапляються в котів, а фрагменти гельмінтів, які нещодавно загинули, можуть бути занесені в дистальні ділянки артеріолярного дерева легень і можуть бути пропущені під час розтину. Gruntmeir et al. також повідомили, що серед котів, які стали HW Ag-позитивними після термічної обробки, 77% були Hw Ab-позитивними за тестом Heska (компанія Antech) Solo Step (Gruntmeir et al., 2017). З огляду на це та інші згадані міркування, результати тестування на дирофіляріоз слід записувати лише як позитивний або антиген не виявлено (NAgD), антитіла не виявлено (NAbD), і не слід записувати як «негативний».

Рутинне нагрівання зразків крові РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ для котів і доступне в більшості референсних лабораторій.

Торакальна рентгенографія

Незалежно від результатів серологічних тестів, рентгенографія може надати вагомі докази FHWD і є цінною для оцінки тяжкості захворювання та моніторингу його прогресування або регресу. Найбільш характерними рентгенографічними ознаками дирофіляріозу в котів, як і в собак, є незначне збільшення головних часткових та периферичних легеневих артерій (pulmonary arteries), що характеризується втратою звуження, а іноді й звивистістю та обривом у каудальних часткових гілках (Brawner et al., 1998; Donahoe et al., 1976a,b; Schafer and Berry, 1995). Ці судинні ознаки найкраще візуалізуються у вентродорсальній та дорсовентральній проєкціях і можуть бути видимими лише в правій каудальній частковій артерії, де дирофілярії виявляються найчастіше. Кількісно співвідношення більше 1,6 при порівнянні каудальної часткової легеневої артерії (caudal lobar pulmonary artery) з розміром 9-го ребра на рівні 9-го міжреберного проміжку вказує на збільшення легеневої артерії, яке може бути спричинене FHWD (Schafer & Berry, 1995). Характерна морфологія легеневих артерій в інфікованих котів, на відміну від собак, має тенденцію до нормалізації і може повністю зникати, не залишаючи залишкових доказів інфекції (Selcer et al., 1996). Збільшення сегмента головної легеневої артерії (main pulmonary artery) може виникати в heavily infected котів, але не є надійним маркером, оскільки більшість котів не розвивають легеневу гіпертензію (Winter et al., 2017) і оскільки головна легенева артерія затінена серцевим силуетом. Сам серцевий силует рідко буває збільшеним. Бронхіальний та/або неструктурований інтерстиціальний легеневий патерн, який може спонтанно зникнути протягом кількох місяців, є поширеною вторинною ознакою, що вказує на FHWD, але не є унікальною для нього. Інші менш поширені легеневі знахідки включають альвеолярний патерн, гіперінфляцію легень зі сплощенням діафрагми, фокальні паренхіматозні радіощільності, фокальну гіперпрозорість, консолідовані частки легень, плевральний випіт та пневмоторакс (Schafer and Berry, 1995; Selcer et al., 1996). У деяких випадках FHWD торакальні рентгенограми не надають жодних доказів інфекції (Selcer et al., 1996).

Рентгенологічні ознаки, що вказують на FHWD, виявляють приблизно в половини котів, у яких на підставі даних анамнезу та фізикальних ознак підозрюють інфікування. Крім того, приблизно половина тих котів із розширенням легеневих артерій, що свідчить про FHWD, є серопозитивними (Brawner et al., 1998). Часові відмінності в розвитку паразита, імунних реакціях хазяїна та органічному ураженні, а також спонтанний регрес ушкоджень можуть пояснювати розбіжності між рентгенологічними

клінічні та серологічні знахідки. На основі експериментальної моделі легеневої личинкової дирофіляріозу (HARD), надходження та загибель ранніх стадій статевонезрілих дорослих серцевих гельмінтів у легеневих судинах спричиняють ураження дихальних шляхів, інтерстицію та артерій легень (Dillon et al., 2017a). Ці ураження призводять до рентгенографічних змін, подібних до тих, що спостерігаються у котів із зрілими дорослими інфекціями, проте рентгенографічні ураження з часом покращувалися (Dillon et al., 2017b). Інфекція Toxocara cati та видами легеневих гельмінтів котів може спричиняти подібні рентгенографічні картини і повинна враховуватися при диференціальній діагностиці (Browne et al., 2005; Mackenzie, 1960; Swerczek et al., 1970).

Ехокардіографія

Камери правого відділу серця у собак, головна легенева артерія та довгий сегмент правої й коротка частина лівої легеневих артерій можуть бути ретельно досліджені за допомогою ехокардіографії (Venco et al., 1998b). Хоча серцеві гельмінти найчастіше виявляються в головній та правій частковій гілці легеневої артерії, необхідно методично обстежувати всі ці локації, оскільки гельмінти при типовій легкій інвазії можуть займати лише одну-дві ділянки й залишитися невиявленими. Стінка тіла дорослого серцевого гельмінта є сильно ехогенною та створює короткі, сегментовані, паралельні лінійні артефакти в місцях, де площина зображення перетинає тіло паразита, що дає характерні ознаки живих гельмінтів (Selcer et al., 1996). Іноді мертвих серцевих гельмінтів можна розпізнати за колапсом паралельних сторін стінки тіла. Дорослий серцевий гельмінт є відносно довгим порівняно з довжиною легеневих артерій у котів. Тому у котів, порівняно з собаками, є більша ймовірність виявити серцевих гельмінтів, що поширюються з периферичних гілок у проксимальні сегменти, де вони можуть бути візуалізовані (Atkins et al., 1998). Досвідчений сонографіст має дуже високу ймовірність встановити остаточний діагноз у котів, які насправді інфіковані дорослими серцевими гельмінтами, особливо коли є кілька гельмінтів (DeFrancesco et al., 2001; Genchi et al., 1998). У підозрілих випадках висока специфічність цього дослідження зазвичай дозволяє підтвердити інвазію серцевими гельмінтами тривалістю щонайменше 5 місяців (Selcer et al., 1996). Водночас кількісна оцінка гельмінтного навантаження практично неможлива, оскільки потенційне змієподібне розташування дозволяє ехопроменям перетинати гельмінта в кількох ділянках, що дає множинні ехозображення та потенційно призводить до завищення гельмінтного навантаження. Крім того, навіть будучи високоспецифічною, чутливість візуального виявлення гельмінта за допомогою ехокардіографії є надзвичайно варіабельною з низки причин; таким чином, інвазію серцевими гельмінтами не можна виключити через відсутність візуалізації цим діагностичним методом.

Ультразвукове дослідження біля ліжка пацієнта

Рентгенографія та ехокардіографія є найбільш корисними дослідженнями для оцінки кардіопульмональних структур у котів із підозрою на дірофіляріоз. Однак ультразвукове дослідження в місці надання допомоги (POCUS) є корисним для оцінки біля клітки котів із респіраторним дистресом. Лівобічна хвороба серця є поширеною причиною респіраторного дистресу та важливим диференціальним діагнозом. Виявлення збільшеного співвідношення лівого передсердя до аорти (наприклад, співвідношення ≥2) підвищує ймовірність того, що лівобічна хвороба серця є причиною респіраторного дистресу, і робить дихальні шляхи або первинну легеневу причину респіраторного дистресу менш імовірною. Правобічне збільшення серця більше відповідало б серцевій дисфункції внаслідок хронічної легеневої хвороби (включаючи дірофіляріоз) і подальшої легеневої гіпертензії. Стінка тіла дорослих дірофілярій є високоехогенною та створює характерні короткі зображення з паралельними сторонами, що мають вигляд «знаків рівності», коли площина візуалізації перетинає петлі паразита. Враховуючи, що дірофілярія є відносно довгою порівняно з легеневими судинами кота, можливо, що гельмінта можна побачити у правому шлуночку та передсерді в кота з інфекцією дорослих дірофілярій. POCUS також використовується для оцінки плеврального випоту, коли знижені або відсутні легеневі звуки відзначаються вентрально. Однак коти з лівобічною хворобою серця (наприклад, гіпертрофічною кардіоміопатією) можуть розвинути набряк легень та/або плевральний випіт. Плевральний випіт не завжди вказує на правобічну серцеву недостатність у кота, і, крім того, тяжка легенева гіпертензія та правобічна серцева недостатність є

Підтвердження розтину

Постановка діагнозу за життя при інфекції серцевими гельмінтами може бути складною, тому слід намагатися підтвердити діагноз шляхом розтину в котів, щодо яких є підозра, що вони загинули від цього захворювання, або в яких причина смерті залишилася нез'ясованою. Необхідно ретельно дослідити дистальні легеневі артерії (distal pulmonary arteries), порожнисті вени (venae cavae) та праву частину серця, оскільки один або два гельмінти легко можуть бути пропущені, особливо якщо вони незрілі, загиблі або фрагментовані (Atkins et al., 1998; Genchi et al., 1998; Levy, 2007; McCall et al., 1992; McCall et al., 1995). Особливу увагу слід приділити дослідженню дистальних відділів легеневих артерій, оскільки будь-які загиблі гельмінти будуть занесені та стиснуті потоком крові в найдистальніший і найменший можливий простір (Miller et al., 1998a). Оскільки серцеві гельмінти іноді локалізуються виключно в ектопічних ділянках, слід також ретельно дослідити системні артерії, порожнини тіла, а за наявності неврологічних ознак — головний мозок і спинномозковий канал (Snyder et al., 2000).

Мікрофілярії

У собак мікрофіляремія рідко виявляється під час обстеження. Важливо усвідомлювати, що в крові собак можуть бути присутні інші мікрофілярії, зокрема D. repens та D. striata (Genchi et al., 1992b; Genchi et al., 1993, Hays al., 2020, Wyatt et al., 2020). Оскільки мікрофілярії присутні лише в незначній кількості, ймовірність їх виявлення підвищується завдяки використанню методів концентрації (модифікований метод Кнотта або мембранна фільтрація). Для клінік, які досі мають доступ до фільтрувального апарата, зазначені вище розчини можна використовувати в поєднанні з фільтрувальними мембранами (полікарбонатні, діаметр 25 мм, розмір пор 5 мкм), які найлегше придбати через комерційні джерела наукового постачання. ПЛР також доступна як опція зовнішнього направлення для виявлення мікрофілярій через комерційні або дослідницькі лабораторії та забезпечує перевагу чутливості, а також специфічності, використовуючи генетичні послідовності для диференціації видів, а не морфологічні характеристики.

Діагностика дирофіляріозу в котів проілюстрована на Рисунку 5, а діагностичні процедури та тести щодо дирофіляріозу узагальнено в Таблиці 2.

Таблиця 2. Інтерпретація діагностичних процедур і тестів щодо дирофіляріозу в котів

Примітка: У котів жоден окремий тест не виявить усі випадки дирофіляріозу. Хоча антигенні тести є високоспецифічними для виявлення антигену дорослих дирофілярій, вони не виявлять інфекції за наявності лише живих самців гельмінтів. Клініцист повинен використовувати комбінацію результатів тестів, щоб визначити ймовірність того, що дирофіляріоз є етіологією симптомів у кота.

Тестування перед хіміопрофілактикою

Попереднє тестування (скринінг) у собак обмежується документуванням або антигенемії до дирофілярій, або циркулюючих мікрофілярій, обидва з яких є специфічними індикаторами інфекції дорослих гельмінтів у собак; однак жоден з них не гарантовано присутній у котів. Оскільки мікрофіляремія у котів є нечастою, транзиторною та нижчою за рівні концентрації, які могли б спричинити небажану реакцію на мікрофілярицидні хіміопрофілактичні препарати, попереднє тестування на мікрофілярії перед призначенням профілактичного засобу проти дирофілярій є непотрібним. Термічно оброблений антиген та тест на антитіла Heska (компанія Antech) НАСТІЙНО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ перед застосуванням профілактичних засобів для котів. Як зазначено вище, ці препарати були оцінені щодо безпечності у котів, позитивних щодо дирофілярій. Виходячи з результатів досліджень з іншими профілактичними препаратами проти дирофілярій, не було жодних протипоказань до їх застосування у котів, позитивних щодо дирофілярій.

Інтерпретація результатів тесту на антитіла може бути складною, якщо тварина наразі отримує хіміопрофілактику через потенційну наявність L3/L4, які були вбиті профілактичними препаратами (Donoghue et al., 1998). Багато профілактичних продуктів проти дирофілярії не зберігають залишкову активність проти личинкових стадій дирофілярії після введення дози, і оскільки укуси комарів/передача личинкових стадій можуть відбуватися між введеннями доз, необхідність у послідовно витриманих за часом і цілорічних схемах дозування є обов'язковою для зниження ризику розвитку личинкових стадій до стадії, що спричиняє HARD або інші проблеми, пов'язані з дирофілярією. Саме ті передані личинкові стадії здатні викликати імунну відповідь, яка призведе до позитивного тесту на антитіла, навіть у кота, якому сумлінно вводиться профілактичний продукт проти дирофілярії.

Ключові моменти: Лікування

• Хоча для котів не існує схваленого лікування проти дорослих гельмінтів, як для собак, є медикаментозні варіанти для лікування котів, інфікованих серцевими гельмінтами.
• Ці заходи можуть полегшити клінічні ознаки захворювання та, у випадках інвазії дорослими гельмінтами, запобігти раптовій загибелі кота.
• Лікарські засоби, які слід розглянути, включають такі:
  • ◦Преднізолон для полегшення кашлю та інших респіраторних ознак
  • ◦ Доксициклін для усунення організмів Wolbachia з серцевих гельмінтів, які сприяють патогенезу захворювання
  • ◦ Підтримувальна терапія кортикостероїдами, бронходилататорами, киснем, рідинами та термічною підтримкою для полегшення респіраторного дистресу
  • ◦Антилейкотрієни для запобігання респіраторній кризі
• Меларсомін не рекомендується застосовувати у котів; попередні дані свідчать, що меларсомін є токсичним для котів у дозах від 3,5 мг/кг.
• Дорослих серцевих гельмінтів у котів можна видалити хірургічно, якщо точне розташування гельмінтів можна ідентифікувати за допомогою ультрасонографії.
• Серологічне повторне тестування з інтервалом 6 місяців з метою моніторингу статусу інфекції рекомендується для всіх інфікованих котів, незалежно від наявності клінічних ознак, які лікуються емпірично або отримують медикаментозну/хірургічну терапію проти дорослих гельмінтів.

Медичні варіанти

На сьогодні немає досліджень, які б вказували, що будь-яка форма медикаментозної дорослої терапії (adulticidal therapy) підвищує виживаність котів, інфікованих дорослими серцевими гельмінтами. Водночас використання тестів з термічно обробленим антигеном та тесту Heska (компанія Antech) на антитіла до HW (HW Ab) неминуче призведе до того, що більше котів буде діагностовано з FHWD/HARD, а також до потреби забезпечити хоч якусь терапію для пом'якшення клінічних ознак і реальної можливості раптової смерті внаслідок гострого ушкодження легень. Нижче наведено обговорення потенційних варіантів лікування, які можуть бути застосовані та базуються на поєднанні теорії, анекдотичних повідомлень та/або екстраполяції з протоколів лікування серцевих гельмінтів у собак.

Преднізолон у знижуваних дозах часто є ефективною медикаментозною підтримкою для інфікованих котів із рентгенографічними ознаками захворювання легень, незалежно від того, чи мають вони вигляд хворих. Преднізолон також слід розпочинати щоразу, коли коти з позитивними результатами на антитіла та/або антиген виявляють клінічні ознаки, такі як кашель і тахіпное. Емпірична пероральна схема становить 1–2 мг/кг маси тіла на добу, з поступовим зниженням до 0,5 мг/кг через день протягом 2 тижнів або до найнижчої можливої дози для контролю клінічних ознак, з потенційним припиненням залежно від клінічної відповіді. Це лікування можна повторювати в котів із рецидивними клінічними ознаками за потреби. Якщо клінічні ознаки рецидивують або персистують, тоді застосовують глюкокортикоїдну терапію через день у найнижчій дозі, ефективній для контролю ознак (Nelson, 2023). Перехід на флутиказон

110–220 мкг за допомогою дозованого інгалятора зі спейсером і лицевою маскою, 1 вдих кожні 12 год, можна розглядати в котів, яких успішно переведено на альтернативну (через день) глюкокортикоїдну терапію.

Коти, які гостро захворіли та звертаються з респіраторним дистресом, потребують негайної стабілізації підтримувальною терапією, відповідною для лікування шоку. Додатковий підтримувальний догляд також може включати кортикостероїди (дексаметазон 0,1–1,0 мг/кг на кота внутрішньовенно або внутрішньом'язово), бронходилататори (амінофілін 6,6 мг/кг кожні 12 годин внутрішньовенно або внутрішньом'язово; або тербуталін 0,01 мг/кг внутрішньовенно, внутрішньом'язово або підшкірно) та кисень. Верхня межа діапазону доз дексаметазону може здатися надмірною, проте гострий респіраторний дистрес-синдром, що спостерігається після загибелі дорослого гельмінта, може прогресувати швидко, без часу на повторне введення додаткових доз кортикостероїдів. Підтримання підтримувальної терапії (внутрішньовенні рідини та термічна підтримка) необхідне до стабілізації пацієнта. Зверніть увагу, що реакція гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС), яка виникає при загибелі дорослого серцевого гельмінта, не буде усунена застосуванням низькодозових альтернативних доз преднізолону (Nelson, 2008; Nelson, 2023). Діуретики є недоречними, навіть для інфікованих котів із вираженими інтерстиціальними або плямистими альвеолярними легеневими патернами. Ці легеневі патерни зазвичай є результатом запалення та тромбоемболічних процесів, а не кардіогенного набряку легень (лівошлуночкова серцева недостатність) (Davidson et al., 2006; Schermerhorm et al., 2004; Venco et al., 2008). Серцева недостатність є рідкісним наслідком у котів із дирофіляріозом, і коли вона присутня, зазвичай це правошлуночкова серцева недостатність, де підвищений системний венозний тиск призводить до розвитку порожнинних випотів. У цих рідкісних випадках показані центез і діуретики. Аспірин та інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не продемонстрували доведеної користі й насправді можуть загострювати паренхіматозне захворювання легень (Rawlings, 1990).

Івермектин у дозі 24 мкг/кг щомісяця протягом 2 років, за повідомленнями, зменшує кількість гельмінтів на 65% порівняно з нелікованими котами (Guerrero et al., 2002). Оскільки більшість котів має невелику кількість гельмінтів, проблемою є не сама маса гельмінтів, а «анафілактична» реакція, що виникає при їх загибелі. Це, ймовірно, також відбуватиметься при загибелі гельмінтів, оброблених івермектином, але ступінь реакції невідомий.

Застосування антилейкотрієнів було висунуто як гіпотезу лікування, з огляду на те, що цитокіни є важливим компонентом процесу FHWD. Клітини-хазяї продукують інтерлейкін-8 (IL-8) у відповідь на Wolbachia. Інтерлейкін-4 (IL-4) також було виявлено в секретах, отриманих шляхом бронхоальвеолярного лаважу від інфікованих дирофіляріями котів. За анекдотичними даними, антилейкотрієни (наприклад, montelukast) у пероральній дозі 2 мг щодня могли б сприяти запобіганню респіраторної кризи в інфікованих дирофіляріями котів (Feldman et al., 2011; Nelson, 2008; Nelson, 2023).

На цей час досвід застосування меларсоміну дигідрохлориду є недостатнім; таким чином, меларсомін не рекомендується для використання у котів. Попередні дані свідчать, що меларсомін є токсичним для котів у дозах від 3,5 мг/кг (Goodman, 1996; McLeroy, 1998).

Більшість філярійних нематод, включаючи D. immitis, містять облігатні внутрішньоклітинні грамнегативні бактерії роду Wolbachia (Rickettsiales) (Taylor et al., 2005). Ці бактерії також причетні до патогенезу філярійних захворювань, імовірно, через їхні ендотоксини (Bouchery et al., 2013). Доксициклін є компонентом рекомендацій AHS щодо лікування дірофіляріозу в собак і значно зменшує легеневу патологію та ускладнення після лікування. Застосування доксицикліну в котів із дірофіляріозом усе ще вивчається. Однак у випадках, коли власник розглядав би непідтверджені додаткові методи лікування, можна розглянути доксициклін. Доксициклін призначають у дозі 10 мг/кг, вводять кожні 24 год або 5 мг/кг кожні 12 год протягом 30 днів, у поєднанні з макроциклічним лактоновим препаратом для профілактики дірофіляріозу. Суспензія доксицикліну є кращою за таблетку для запобігання езофагіту та потенційних стравохідних стриктур, які можуть виникнути, якщо таблетка застрягне у стравоході. Якщо використовується таблетка, слід дати 6 мілілітрів води (Nelson, 2023).

Було б розважливо надати власнику кота з відомим позитивним результатом на дірофіляріоз шприц із дексаметазону натрію фосфатом (1 мг/кг) для підшкірного введення у разі тяжкого респіраторного дистресу (Nelson, 2008, Nelson, 2023). Кота слід негайно доставити до

ветеринарний заклад невідкладної допомоги.

Хірургічні варіанти

У принципі, краще видалити серцевих гельмінтів, ніж знищити їх in situ. Цього можна успішно досягти шляхом уведення щіткових струн (Venco et al., 1998a), кошикових катетерів (Borgarelli et al., 1997) або петлевих ловців (Small et al., 2008) через венотомію правої яремної вени, або після лівої торакотомії можна ввести алігаторові щипці через кисетний шов правого шлуночка (Glaus et al., 1995; Rawlings et al., 1994). Перед спробою будь-якого з цих підходів серцевих гельмінтів слід ідентифікувати ультрасонографічно в місцях, які можна досягти цими інструментами (Borgarelli et al., 1997). Гельмінти в порожнистих венах, правому передсерді та правому шлуночку зазвичай доступні через яремний венозний доступ, тоді як гельмінти в легеневій артерії або її гілках важче витягти наявними на сьогодні інструментами. Обидва передсердя та шлуночки, а також головну легеневу артерію можна досягти через вентрикулотомічний розтин прямими алігаторовими щипцями.

Хоча, можливо, і не вдасться витягти кожного гельмінта, хірургічне втручання може бути розумною альтернативою симптоматичній підтримці або лікуванню дорослих гельмінтів у котів із тяжкою інвазією та/або в критичному стані (Rawlings et al., 1994; Small et al., 2008). Хірургія особливо показана в тих небагатьох випадках, коли розвивається синдром порожнистої вени. Необхідно бути обережним, щоб видалити гельмінтів цілими, оскільки часткове або повне травматичне пересічення гельмінта може призвести до гострої циркуляторної недостатності та смерті (Venco et al., 1998a).

Дорослих серцевих гельмінтів у котів можна видалити хірургічно, якщо точне розташування гельмінтів можна ідентифікувати за допомогою ультрасонографії.

Нагляд за інфікованими котами

Серологічне повторне тестування з інтервалом 6 місяців з метою моніторингу інфекційного статусу рекомендується для всіх інфікованих котів, незалежно від наявності в них клінічних ознак, які лікують емпірично або за яких призначають медикаментозну/хірургічну терапію дорослих гельмінтів. Після встановлення діагнозу інфекції дорослих серцевих гельмінтів моніторинг буде найбільш інформативним, якщо виконувати як тестування на антитіла Heska (компанія Antech), так і тестування на антиген із термічною обробкою. Спонтанна або спричинена терапією проти дорослих гельмінтів елімінація інфекції в антиген-позитивних котів зазвичай супроводжується зникненням виявлюваної антигенемії протягом 4–5 місяців (Levy et al., 2003). Після того як коти стають антиген-негативними та клінічно нормальними, подальше повторне тестування на антитіла стає проблематичним, оскільки антитіла можуть персистувати протягом невизначеного періоду після зникнення паразитів, а також тому що подальший контакт, навіть за профілактичної терапії, може призвести до позитивного результату тесту. Радіографія та ультразвукове дослідження також можуть бути дуже корисними для моніторингу перебігу інфекції та захворювання в тих котів із ураженням легеневих судин та/або паренхіми легень, або в яких серцевих гельмінтів було ідентифіковано за допомогою ехокардіографії.

Література

Arther RG, Bowman DD, McCall JW, et al. Feline Advantage Heart™ (imidacloprid and moxidectin) topical solution as monthly treatment for prevention of heartworm infection (Dirofilaria immitis) and control of fleas (Ctenocephalides felis) on cats. Parasitol Res. 2003;90, S137-S139.

Arther RG, Charles S, Ciszewski DK, et al. Imidacloprid/moxidectin topical solution for the prevention of heartworm disease and the treatment and control of flea and intestinal nematodes of cats. Vet Parasitol. 2005;133, 219-225.

Atkins, CE, DeFrancesco TC, Coats JR, et al. Інфекція дірофіляріозу в котів: 50 випадків (1985-1997). J Am Vet Med Assoc. 2000;217, 355-358.

Atkins CE, DeFrancesco TC, Miller MW, et al. Поширеність дирофіляріозної інвазії в котів з ознаками кардіореспіраторних відхилень. J Am Vet Med Assoc. 1998;212, 517-520.

Baker C, McCall J, Mansour A, et al. Ефективність нової топічної комбінації езафоксоланеру, еприномектину та празиквантелу для профілактики дірофіляріозу в котів. Parasite. 2021:28:30.

Benedict MQ, Levine RS, Hawley WA, Lounibos LP. Поширення тигра: глобальний ризик інвазії комара Aedes albopictus. Vector Borne Zoonotic Dis. 2007;7:76-85.

Berdoulay P, Levy JK, Snyder PS, et al. Порівняння серологічних тестів для виявлення природної інфекції дірофіляріозу в котів. J Am Anim Hosp Assoc. 2004;40, 376-384.

Bestul KJ, McCall JW, Supakorndej N, et al. Оцінка імуноферментного аналізу ASSURE/FH для виявлення дирофіляріозної інвазії в котів. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, с. 179-185.

Bishop BF, Bruce CI, Evans NA, et al. Селамектин: новий широкого спектра ендектоцид для собак і котів. Vet Parasitol. 2000;91, 163-176.

Блабберн Б.Л., Діллон А.Р. Дірофіляріоз у котів: розв'язання головоломки. Vet Med. 2007;102 (додаток), 7-14.

Blagburn BL, Dillon AR, Arther RG, et al. Порівняльна ефективність чотирьох комерційно доступних препаратів для профілактики дирофіляріозу проти лабораторного штаму MP3 Dirofilaria immitis. Vet Parasitol. 2011;176, 189-194.

Bolling BG, Moore CG, Anderson SL, et al. Ентомологічні дослідження вздовж Колорадського Передгір'я (Colorado Front Range) у період інтенсивної активності вірусу Західного Нілу. J Am Mosq Control Assoc. 2007;23(1):37-46.

Borgarelli M, Venco L, Piga PM, et al. Хірургічне видалення серцевих гельмінтів із правого передсердя у кота. J Am Vet Med Assoc. 1997;211, 68-69.

Bouchery T, Lefoulon E, Karadjian G, et al. Симбіотична роль Wolbachia в Onchocercidae та її вплив на філяріоз. Clin Microbiol Infect. 2013;19, 131-140.

Bowman DD, Atkins CE. Біологія, лікування та контроль дірофіляріозу. Vet Clin North Am Small Anim Pract. 2009;39, 1127-1158.

Bowman DD, Johnson RD, Fogelson M, Hepler DI. Вплив мільбеміцину оксиму на дорослих аскарид (Toxocara cati) у котів із природно набутими інфекціями. У Матеріалах 36-ї щорічної зустрічі AAVP, 1991.

Boy MG, Six RH, Thomas CA, et al. Ефективність і безпечність селамектину проти бліх і дирофілярій у собак і котів, представлених як ветеринарні пацієнти в Північній Америці. Vet Parasitol. 2000;91:233-250.

Brawner WR Jr., Dillon AR, Robertson-Plouch CK, Guerrero J. Рентгенологічна діагностика дірофіляріозу в котів та кореляція з іншими клінічними критеріями: результати багатоцентрового клінічного дослідження випадків. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, pp 91-95.

Browne LE, Carter TD, Levy JK, et al. Захворювання легеневих артерій у котів, серопозитивних до Dirofilaria immitis, але без дорослих гельмінтів у серці та легенях. Am J Vet Res. 2005;66, 1544-1549.

CAPC. https://capcvet.org/maps/#/2023/all-year/feline-heartworm-ab/cat/united-states Accessed 10 Sep2024.

CAPC. https://capcvet.org/maps/#/2024/all-year/feline-heartworm-ag/cat/united-states/alaska Accessed 10 Sep2024.

Christensen BM, Hollander AL. Вплив температури на взаємини вектора й паразита у Aedes trivittatus та Dirofilaria immitis. Proc Helminthol Soc Washington. 1978;45:115-119.

Christensen BM, Rowley WA. Спостереження щодо лабораторної біології та утримання Aedes trivittatus. Mosquito News. 1978;38:9-14.

Couper LI, Mordecai EA. Екологічні чинники передачі серцевого гельмінта в собак у Каліфорнії. Parasit Vectors. 2022;15(1):388.

Дарсі Р. мол., Ворд Р. Ідентифікація та географічне поширення комарів Північної Америки на північ від Мексики. University Press of Florida, Гейнсвілл, Флорида, 2005.

Davidson BL, Rozanski EA, Tidwell AS, Hoffman AM. Легенева тромбоемболія в кота з позитивним тестом на дірофіляріоз. J Vet Intern Med. 2006;20:1037-1041.

DeFrancesco TC, Atkins CE, Miller MW, et al. Використання ехокардіографії для діагностики дирофіляріозу в котів: 43 випадки (1985-1997). J Am Vet Med Assoc. 2001;218:66-69.

Di Sacco B, Cancrini G, Genchi C. Дослідження тропізму щодо собак і котів з боку двокрилих — потенційних векторів філяріозів у провінції Павія. Parassitologia. 1992;34:11-12.

Dillon AR. Дирофіляріоз у котів. Vet Clin North Am Small Anim Pract. 1984;14, 1185-1199.

Dillon AR, Atkins C, Clekis T, et al. Feline heartworm disease, Part 1. Feline Pract. 1996b;24:12-16.

Dillon AR, Atkins C, Clekis T, et al. Захворювання серця у котів, спричинене дирофіляріями, Частина 2. Feline Pract. 1997a;25:26-30.

Dillon AR, Atkins C, Clekis T, et al. Захворювання серця, спричинене серцевими гельмінтами, у котів, Частина 3. Feline Pract. 1997b;25:12-21.

Dillon AR, Blagburn B, Tillson DM, et al. Неінвазивна інфекція серцевих гельмінтів спричиняє захворювання паренхіми легень, дихальних шляхів і судин у котів. J Vet Intern Med. 2007;21:608–609.

Dillon AR, Blagburn BL, Tillson M, et al. Респіраторне захворювання, асоційоване з дірофіляріозом (HARD), індуковане незрілими дорослими особинами Dirofilaria immitis у котів. Parasit Vectors. 2017a; 10 Suppl 2: 514.

Dillon AR, Blagburn BL, Tillson M, et al. Прогресування респіраторного захворювання, асоційованого з дірофіляріозом (HARD), у SPF-котів через 18 місяців після інфікування Dirofilaria immitis. Parasit Vectors. 2017b; 10 Suppl 2: 533.

Dillon AR, Brawner Jr WR, Robertson-Plouch CK, Guerrero J. Захворювання на дирофіляріоз у котів: кореляції клінічних ознак, серології та інших діагностичних методів — результати багатоцентрового дослідження. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, American Heartworm Society, Tampa, FL. 1998:153-158.

Dillon AR, Tillson DM, Wooldridge A, et al. Вплив прекардіальної та дорослої стадій Dirofilaria immitis на легеневу патологію в котів: загальний аналіз крові, цитологія бронхоальвеолярного лаважу, серологія, рентгенографія, КТ-зображення, бронхіальна реактивність та гістопатологія. Vet Parasitol. 2014;206:24–37.

Dillon AR, Warner AE, Brawner W, et al. Активність внутрішньосудинних макрофагів легень у котів і собак з наявністю та без дорослих Dirofilaria immitis. Vet Parasitol. 2008;158:171–176.

Dillon AR, Warner AE, Molina RM. Зміни паренхіми легень у собак і котів після експериментальної трансплантації загиблих Dirofilaria immitis. У Proceedings of the Heartworm Symposium '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995, с. 97-101.

Dillon A, Warner A, Hudson J, et al. Роль PIM у запальних захворюваннях легень у котів і собак. J Vet Intern Med. 1996a;10:162.

Donahoe, JM, Kneller SK, Lewis RE. Гематологічні та рентгенографічні зміни у котів після інокуляції інфекційними личинками Dirofilaria immitis. J Am Vet Med Assoc. 1976a;168:413-417.

Донахью, JM, Кнеллер SK, Льюїс RE. Прижиттєва ангіопульмонографія у котів, інфікованих Dirofilaria immitis. Vet Radiol. 1976b;17:147-151.

Donoghue AR, Piche´ Radecki SV, Schaad LE, Frank GR. Вплив профілактики на рівні антитіл проти серцевого гельмінта в котів за умов експериментального краплинного інфікування Dirofilaria immitis. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, с. 135-138.

Dorman DC, Buck WB, Trammel HL, et al. Fenvalerate/N,N-diethyl-m-toluamide (Deet) toxicosis in two cats. J Am Vet Med Assoc. 1990 Jan 1;196(1):100-2.

Ernst J, Slocombe JOD. Вплив низької температури на розвиток личинок Dirofilaria immitis в Aedes triseriatus. У Proceedings of the Heartworm Symposium '83, Orlando, FL. American Heartworm Society, 1983, pp 1-4.

Farajollahi A, Crans WJ, Bryant P, et al. Виявлення РНК вірусу Західного Нілу з пулу Culex pipens pipiens (Diptera: Culicidae), що перезимував, у Нью-Джерсі, 2003. J Med Entomol. 2005;42:490-494.

Feldman C, Theron AJ, Steel HC, et al. Вплив Montelukast на продукцію інтерлейкіну-8 та фактора некрозу пухлини нейтрофілами людини, активованими хемоатрактантом FMLF та цистеїніл-лейкотрієном LTD4, окремо та в комбінації.

Fitzpatrick DM, Hattaway LM, Hsueh AN, et al. Аналіз харчового вмісту крові методом ПЛР у Aedes aegypti та Culex quinquefasciatus (Diptera: Culicidae) у парафії Сент-Джордж, Гренада. J Med Entomol. 2019;27 червня;56(4):1170-1175.

Резюме щодо свободи інформації: Bravecto® Plus розчин для зовнішнього застосування для котів (NADA 141-518). Затверджено 14 листопада 2019 р. https://animaldrugsatfda.fda.gov/adafda/app/search/public/document/downloadFoi/7947Доступ 10 вер. 2024 р.

Фортін JF, Слокомб JOD. Температурні вимоги для розвитку Dirofilaria immitis в Aedes triseriatus та Ae. vexans. Mosquito News. 1981;41:625-633.

Genchi C, Cody R, Pengo G, et al. Ефективність одноразового введення мільбеміцину оксиму в комбінації з празиквантелом проти експериментально індукованої інфекції серцевих гельмінтів (Dirofilaria immitis) у котів. Vet Parasitol. 2004;122:287-292.

Genchi C, Di Sacco B, Cancrini G. Епізоотологія інвазії дірофіляріями у собак і котів у Північній Італії: можливі види комарів-переносників. У Proceedings of the Heartworm Symposium '92, Austin, TX. American Heartworm Society, 1992a, pp 39-46.

Genchi C, Guerrero J, Di Sacco B, Formaggini L. Поширеність інфекції Dirofilaria immitis в італійських котів. У Матеріалах симпозіуму з дірофіляріозу '92, Остін, Техас. Американське товариство з дірофіляріозу, 1992b, с. 97-102.

Genchi C, Kramer L, Venco L, et al. Порівняння тестування на антитіла й антигени з ехокардіографією для виявлення дирофілярій (Dirofilaria immitis) у котів. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, с. 173-177.

Genchi C, Venco L, Ferrari N, et al. Інфекція серцевого гельмінта (Dirofilaria immitis) у котів: статистичне опрацювання тривалості інфекції та очікуваної тривалості життя безсимптомних котів. Vet Parasitol. 2008;158:177-182.

Genchi C, Venco L, Magnino S, et al. Епідеміологічне оновлення щодо філяріозу у собак і котів. Veterinaria. 1993;7:5-11.

Gjullin CM, Yates WW, Stage HH. Дослідження Aedes vexans (Meig.) та Aedes sticticus (Meig.) — паводкових комарів у нижній долині річки Колумбія. Ann Entomol Soc Am. 1950;43:262-275.

Glaus TM, Jacobs GJ, Rawlings CA, et al. Хірургічне видалення серцевих гельмінтів у кота з кавальним синдромом. J Am Vet Med Assoc. 1995;206:663-666.

González-Miguel J, Morchón R, та ін. Ідентифікація імунореактивних білків Dirofilaria immitis, розпізнаваних сироватками інфікованих котів, за допомогою двовимірного електрофорезу та мас-спектрометрії. Mol Biochem Parasitol. 2010;174:78-82.

Goodman DA. Оцінка одноразової дози меларсоміну дигідрохлориду щодо дорослої нематоцидної активності проти Dirofilaria immitis у котів. Дисертація на здобуття ступеня магістра наук. Університет Джорджії, Афіни, Джорджія, 1996.

Gruntmeir JM, Adolph CB, Thomas JE, et al. Підвищення виявлення антигену Dirofilaria immitis у котів після термічної попередньої обробки зразків. J Feline Med Surg. 2017; 19(10):1013-1016.

Guerrero J, McCall JW, Genchi C. Застосування макроциклічних лактонів для контролю та профілактики дирофіляріозу та інших паразитів у собак і котів. У Vercruysse J, Rew RS (ред.): Macrocyclic Lactones in Antiparasitic Therapy. Wallingford, UK: CABI Publishing, 2002, с. 353-369.

Gwaltney-Brant S. Інсектициди та молюскоциди. У Plumlee KH (ред): Clinical Veterinary Toxicology. St. Louis: Mosby, 2004; с. 177-192.

Hanson SM, Craig GB. Яйця Aedes albopictus (Diptera: Culcidae): виживаність у польових умовах протягом зим на півночі Індіани. J Med Entomol. 1995;32(5);599-604.

Hawley WA, Pumpuni CB, Brady RH, Craig Jr. GB. Перезимівля яєць Aedes albopictus (Diptera: Culicidae) в Індіані. J Med Entomol. 1989;26(2):122-129.

Хейс KM, Родрігес JY, Літтл SE, та ін. Поширеність дірофіляріозу в собак проти котів: множинні діагностичні методи дають нові уявлення. Vet Parasitol. 2020; 12 червня;4

Hinman EH, Hurlbut HS. Дослідження зимової активності та гібернації Anopheles quadrimaculatus у долині Теннессі. Am J Trop Med Hyg. 1940;20:431-446.

Hoffman J, Miller JR. Переоцінка ролі та корисності вітру в пригніченні пошуку хазяїна комарами (Diptera: Culicidae): розведення стимулу підтримується більше, ніж обмеження польоту. J Med Entomol. 2003;40(5):607-614.

Holderman C, Abruzzo NO, Abdelsamad NA, et al. Збір та ДНК-детекція Dirofilaria immitis (Rhabditida Onchocercidae) із використанням нового набору праймерів у відловлених у природі комарах з Гейнсвілла, Флорида. J Med Entomol. 2021;58(3):1429-1432.

Hudson JE. Холодостійкість деяких дорослих комарів у центральній Альберті. Can J Zool. 1978;56(8):1697-1709.

Humbert-Droz E, Buscher G, Cavalleri D, Junquera P. Ефективність мільбеміцину оксиму проти личинок четвертої стадії та дорослих особин Ancylostoma tubaeforme в експериментально інфікованих котів. Vet Rec. 2004;154:140-143.

Khan SU, Ogden NH, Fazil AA, et al. Сучасне та прогнозоване поширення Aedes aegypti та Ae. albopictus у Канаді та США. Environ Health Perspect. 2020;128(5):57007.

Knight DH, Lok JB. Сезонність інфекції дірофіляріозу та наслідки для профілактики. Clin Tech Small Anim. 1998;13:77-82.

Kotani T, Powers KG. Стадії розвитку Dirofilaria immitis у собак. Am J Vet Res. 1982;43:2199-2206.

Kozek WJ, Vazquez AE, Gonzalez C Jr, et al. Поширеність філярій у собак у Пуерто-Рико та Карибському басейні. In Proceedings of the Heartworm Symposium '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995.

Ledesma N, Harrington L. Дрібномасштабні температурні коливання та модуляція розвитку личинок Dirofilaria immitis в Aedes aegypti. Vet Parasitol. 2015;209(1–2):93–100.

Levy JK. Діагностичні зміни при дирофіляріозі у котів. У State of the Heartworm '07 Symposium, Washington,

2024 Настанови щодо дірофіляріозу в котів - American Heart... https://www.vin.com/members/cms/project/defaultadv...

DC. Американське товариство з вивчення дірофіляріозу, 2007, с. 30.

Levy JK, Snyder PS, Taveres LM, et al. Поширеність та фактори ризику інфікування дірофіляріозом у котів з північної Флориди. J Am Anim Hosp Assoc. 2003;39:533-537.

Little SE, Raymond MR, Thomas JE, et al. Термічна обробка перед тестуванням дозволяє виявити антиген Dirofilaria immitis у сироватці котів. Parasites Vectors. 2014;7:1.

Longhofer SL, Daurio CP, Plue RE, et al. Івермектин для профілактики дірофіляріозу в котів. У Proceedings of the Heartworm Symposium '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995, pp 177-182.

Löwenberg-Neto P, Navarro-Silva MA. Розвиток, тривалість життя, гонотрофічний цикл та яйцекладка Aedes albopictus Skuse (Diptera: Culicidae) за циклічних температур. Neotrop Entomol. 2004;33:29-33.

Ludlam KW, Jachowski LA Jr, Otto GF. Потенційні переносники Dirofilaria immitis. J Am Vet Med Assoc. 1970;157:1354-1359.

Mackenzie A. Патологічні зміни при ураженні легеневими гельмінтами у двох котів з особливою увагою до змін у гілках легеневих артерій (pulmonary arterial branches). Res Vet Sci. 1960;1:255-259.

McCall JW, Dzimianski MT, McTier TL, et al. Біологія експериментальних інфекцій серцевих гельмінтів у котів. У Матеріалах Американського симпозіуму з серцевих гельмінтів '92, Остін, Техас. Американське товариство серцевих гельмінтів, 1992, с. 71-79.

McCall JW, Genchi C, Kramer LH, et al. Heartworm disease in animals and humans. In Rollinson D, Hay SI (eds): Advances in Parasitology. New York: Academic Press, 2008, pp 193-285.

McCall JW, Guerrero J, Supakorndej P. Оцінка точності антигенних та антитіл-тестів для виявлення інфекції дірофіляріозу в котів. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, с. 32.

McCall JW, McTier TL. Неопубліковані дані. Особисте повідомлення CT Nelson від 20 квітня 2020 р.

McCall JW, Supakorndej N, Ryan W, Soll MD. Корисність ELISA-тесту на антитіла для виявлення дирофіляріозної інвазії у котів. У Proceedings of the Heartworm Symposium '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995, с. 127-133.

McKay T, Bianco T, Rhodes L, Barnett S. Поширеність Dirofilaria immitis (Nematoda: Filarioidea) у комарах з північно-східного Арканзасу, Сполучені Штати. J Med Entomol. 2013;50:871-878.

McLeroy LW. Оцінка дигідрохлориду меларсоміну щодо дорослої адультицидної активності проти Dirofilaria immitis у котів з інтравенозно трансплантованими дорослими серцевими гельмінтами. Дисертація на здобуття ступеня магістра наук. Університет Джорджії, Афіни, Джорджія, 1998.

McTier TL, McCall JW, Dzimianski MT, et al. Prevention of heartworm infection in cats by treatment with ivermectin at one month post-infection. In Proceedings of the Heartworm Symposium '92, Austin, TX. American Heartworm Society, 1992, pp 111-116.

McTier TL, Pullins A, Chapin S, et al. Ефективність нової топічної форми селамектину плюс сароланеру (Revolution Plus®/Stronghold Plus®) у запобіганні розвитку Dirofilaria immitis у котів. Vet Parasitol. 2019;270:56-62.

McTier TL, Shanks DJ, Watson P, et al. Запобігання експериментально індукованим інфекціям серцевого гельмінта (Dirofilaria immitis) у собак і котів за допомогою одноразового топічного застосування селамектину. Vet Parasitol. 2000;91, 259-268.

Metzger ME, Wekesa JW, Kluh S, et al. Виявлення та встановлення комарів Aedes notoscritpus (Diptera: Culicidae) у Південній Каліфорнії, Сполучені Штати. J Med Entomol. 2022;59(1):67–77.

Miller MW, Atkins CE, Stemme K, et al. Поширеність експозиції до Dirofilaria immitis у котів у різних регіонах Сполучених Штатів. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998a, с. 161-166.

Miller MW, Zoran DL, Relford RL, Glaze KM. Серопревалентність антитіл до Dirofilaria immitis в асимптомних котів у районі Браян/Коледж-Стейшн, Техас. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Тампа, Флорида. American Heartworm Society, 1998b, с. 159-60.

Morchón R, Carretón E, González Miguel J, Mellado Hernández I. Heartworm disease (Dirofilaria immitis) and their vectors in Europe. New distribution trends. Front Physiol. 2012;3.

Murillo DFB, Starkey L, Wood T, et al. Загальнонаціональне серологічне дослідження Dirofilaria immitis у домашніх котів у Сполучених Штатах Америки: 3,5% позитивних за антитілами та 0,3% позитивних за антигеном. Parasit Vectors. 2023;16(1):296.

Nelson CT. Dirofilaria immitis у котів: анатомія захворювання. Compend Contin Educ Vet. 2008; 30: 382–389.

Nelson CT. Оцінка варіації температури в мікрокліматах у різних місцевостях США та її вплив на точність моделей для прогнозування виживання комарів і передачі дірофіляріозу. Представлено на Трирічному симпозіумі Американського товариства дірофіляріозу, Новий Орлеан, Луїзіана. 2016.

Nelson CT. Heartworm and related nematodes. In Sykes J (ed): Greene's Infectious Diseases of the Dog and Cat, Expert Consult, ed 5 Chapter 11. Philadelphia: Elsevier, 2023: 1399-1417

Nelson CT, Johnson CM. Оцінка захворювання на дірофіляріоз у котів на основі даних макроскопічного розтину, серології, гістопатології легень та рентгенологічних даних у дорослих котів із притулку на північному сході Алабами. Parasit Vectors. 2024;17(1):161.

Nelson CT, Self TS. Захворюваність на Dirofilaria immitis у котів із притулків на південному сході Техасу. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Тампа, Флорида. American Heartworm Society, 1998, с. 63-66.

Nelson CT, Seward RL, McCall JW, et al. 2007 Настанови з діагностики, профілактики та лікування дирофіляріозної інвазії (Dirofilaria immitis) у котів. American Heartworm Society, Batavia, IL 2007.

Nolan TJ, Niamatali S, Bhopale V, et al. Ефективність жувальної форми івермектину проти змішаної інфекції Ancylostoma braziliense та Ancylostoma tubaeforme у котів. Am J Vet Res. 1992;53:1411-1413.

Peterson AT, Campbell LP. Глобальний потенційний ареал комара Aedes notoscriptus — нового чужорідного виду в США. J Vector Ecol. 2015 Jun;40(1):191-4.

Piché CA, Cavanaugh MT, Donoghue AR, et al. Результати тестування на антитіла та антигени для діагностики дірофіляріозу у котів у Heska® Veterinary Diagnostic Laboratories. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998, с. 139-143.

Пратт Г.Д., Мур К.Д. Комарі, що мають значення для громадського здоров'я, та боротьба з ними. Друкарня уряду Сполучених Штатів, Вашингтон, округ Колумбія, 1960.

Rawlings CA. Легенева артеріографія та гемодинаміка за дирофіляріозу в котів. Вплив аспірину. J Vet Intern Med. 1990;4:285-291.

Rawlings CA, Calvert CA, Glaus TM, Jacobs GJ. Хірургічне видалення серцевих гельмінтів. Sem Vet Med Surg Small Anim. 1994;9:200-205.

Romi R, Severini F, Toma L. Холодова акліматизація та перезимівля самок Aedes albopictus у Римі. J Am Mosq Control Assoc. 2006;22(1):149–151.

Ryan WG, Newcomb KM. Поширеність дірофіляріозу в котів — глобальний огляд. У Матеріалах Heartworm

Симпозіум '95, Оберн, Алабама. Американське товариство з вивчення дірофіляріозу, 1995, с. 79-86.

Schafer M, Berry CR. Вимірювання серця та легеневої артерії за дирофіляріозу в котів. Vet Radiol Ultrasound. 1995;36:499-505.

Schermerhorm T, Pembleton-Corbett JR, Kornreich B. Тромбоемболія легеневої артерії в котів. J Vet Intern Med. 2004;18:533–535.

Scoles GA, Dickson SL. Нові осередки дірофіляріозу в собак, пов'язані з інтродукцією нових видів векторів. У Proceedings of the Heartworm Symposium '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995, pp 27-35.

Scoles GA, Dickson SL, Blackmore MS. Оцінка Aedes sierrensis як вектора серцевого гельмінта у собак в Юті з використанням нової методики визначення показника інфікованості. J Am Mosq Control Assoc. 1993;9:88-90.

Selcer BA, Newell SM, Mansour AE, McCall JW. Рентгенографічні та 2-D ехокардіографічні знахідки у вісімнадцяти котів, експериментально інфікованих D. immitis через укуси комарів. Vet Radiol Ultrasound. 1996;37:37-44.

Simón F, Genchi C, Prieto G, Allende E. Імунітет у хребетних хазяїв. У Simón F, Genchi C (ред.): Heartworm Infection in Humans and Animals. Ediciones Universidad de Salamanca, Salamanca, Spain, 2001, с. 218.

Slocombe J, Srivastava B, Surgeoner G. Період передачі дірофіляріозу в Канаді. У Матеріалах симпозіуму з дірофіляріозу '95, Auburn, AL. American Heartworm Society, 1995, с. 43–48.

Small MT, Atkins CE. Використання катетера-пастки з нітинолу типу «гусяча шия» для видалення дорослих Dirofilaria immitis у двох котів. J Am Vet Med Assoc. 2008;233:1441-5.

Snyder PS, Levy JK, Salute ME, et al. Performance of serologic tests used to detect heartworm infection in cats. J Am Vet Med Assoc. 2000;216:693-700.

Stewart VA, Hepler DI, Grieve RB. Ефективність мільбеміцину оксиму в хіміопрофілактиці дирофіляріозу в котів. Am J Vet Res. 1992;53:2274-2277.

Swerczek TW, Nielsen SW, Helmboldt CF. Аскаридоз, що спричиняє гіперплазію легеневих артерій у котів. Res Vet Sci. 1970;11:103-104.

Taylor MJ, Bandi C, Hoerauf A. Wolbachia бактеріальні ендосимбіонти філярійних нематод. Adv Parasitol. 2005;60:245-284.

Террелл С. Дірофіляріоз на Алясці: поширеність у свійських собак і диких псових. У Recent Advances in Heartworm Disease Symposium '98, Тампа, Флорида. Американське товариство з дірофіляріозу, 1998, с. 83-86.

Venco L, Borgarelli M, Ferrari E, et al. Хірургічне видалення серцевих гельмінтів у природно інфікованих котів. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998a, pp 241246.

Venco L, Morini S, Ferrari E, Genchi C. Методика ідентифікації серцевих гельмінтів у котів за допомогою двовимірної ехокардіографії. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society, 1998b, pp 97-102.

Venco L, Genchi C, Genchi M, et al. Клінічна еволюція та рентгенографічні знахідки при інфекції серцевого гельмінта в безсимптомних котів. Vet Parasitol. 2008;158:232–237.

Warner AE. Внутрішньосудинні макрофаги легень. Роль у гострому ушкодженні легень. Clin Chest Med. 1996; 17: 125-135.

Watkins BF, Toro M, Toro G. Поширеність сироваток, позитивних за антитілами та антигенами, серед зразків, надісланих до комерційної лабораторії у США. У Recent Advances in Heartworm Disease: Symposium '98, Tampa, FL. American Heartworm Society,

Wilke ABB, Vasquez C, Carvajal A, et al. Урбанізація сприяє розмноженню Aedes aegypti та Culex quinquefasciatus у міських районах округу Маямі-Дейд, Флорида. Sci Rep. 2021;26;11(1):22989.

Winter RL, Dillon AR, Cattley RC, et al. Вплив дирофіляріозу та асоційованого з дирофіляріями респіраторного захворювання (HARD) на правий шлуночок у котів. Parasit Vectors. 2017;10(Suppl 2):492.

Wyatt D, Santoro D, Deabold K, et al. Підшкірні вузли та дерматит, пов'язані з non-immitis non-repens дирофіляріозом, морфологічно сумісним з Dirofilaria striata, у 2-річного самця свійського кота у Флориді, США. Vet Q. 2020 Dec;40(1):215-222.

URL:https://www.vin.com/doc/?id=12762513&pid=145 0580e759-2866-45cc-9c02-7a9833bde87e.1767618748

Нагадування нашим колегам: Використання контенту VIN обмежене особистим довідковим використанням членами VIN. Зверніть увагу, що хоча «особисте довідкове використання» може включати завантаження або друк окремої статті, масове завантаження або друк контенту VIN не дозволяється. Жодна частина будь-якого контенту VIN не може бути скопійована або розповсюджена без письмового дозволу VIN.

Клініцистам нагадують, що саме ви несете остаточну відповідальність за лікування своїх пацієнтів. Будь-який контент, що стосується лікування ваших випадків, слід вважати рекомендаціями колег, які ви маєте враховувати під час ухвалення рішень щодо ведення своїх пацієнтів. Дозування слід підтверджувати перед відпуском незнайомих вам лікарських засобів. Щоб краще зрозуміти походження та логіку цих правил і обговорити їх зі своїми колегами, натисніть тут.

Зображення, опубліковані членами спільноти VIN та відображені через VIN, не слід вважати такими, що мають діагностичну якість, і остаточна інтерпретація зображень залишається за лікарем, який лікує пацієнта. Пропозиції, обговорення та інтерпретація, пов'язані з опублікованими зображеннями, є лише пропозиціями та рекомендаціями, які можуть ґрунтуватися на інформації, що не відповідає діагностичній якості.