Американське товариство з вивчення дірофіляріозу (American Heartworm Society, AHS) Бібліотека ресурсів

2024 Настанови щодо дірофіляріозу котів

Опубліковано: 01 січня 2024 року

Feline - (PDF-версія) Актуальні рекомендації для котів щодо профілактики, діагностики та лікування інфекції, спричиненої серцевим гельмінтом (Dirofilaria immitis)

Підготовлено д-ром C. Thomas Nelson, д-ром John W. McCall, д-ром Andrew Moorhead, д-ром Lindsay Starkey, д-ром Marisa Ames та д-ром W. Mark Cousins, і затверджено Виконавчою радою Американського товариства з вивчення дірофіляріозу (American Heartworm Society) (посадові особи: д-р Jennifer Rizzo, президент; д-р Chris Duke, попередній президент; д-р Chris Adolph, віцепрезидент; д-р Angele Bice, секретар-скарбник; д-р Lindsay Starkey, редактор; д-р C. Thomas Nelson, голова з досліджень; д-р Andrew Moorhead, голова програми симпозіуму; члени ради: д-р Marisa Ames, д-р Blue Brawner, д-р Elizabeth Clyde, д-р W. Mark Cousins, д-р Uri Donnett, д-р Aliya Magee; та члени ex officio: д-р Jason Drake, д-р Doug Carithers, д-р Lisa Young, д-р John W. McCall і Paola Domínguez-López, CVT).

Преамбула

Ці рекомендації замінюють попередні видання та ґрунтуються на інформації, представленій на Трирічному симпозіумі Американського товариства боротьби з дирофіляріозом 2022 року, а також на нещодавно завершених дослідженнях. Рекомендації щодо профілактики, діагностики та лікування дирофіляріозної інвазії у собак містяться в супровідному документі (доступний на вебсайті AHS).

Зміст

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Ключові положення: епідеміологія

• Інфекцію серцевого гельмінта (heartworm infection) діагностовано в усіх 50 штатах і в усьому світі.
• Екологічні та кліматичні зміни, як природні, так і спричинені людиною, переміщення собак із мікрофіларемією (microfilaremic dogs) та розширення ареалів диких псових (wild canids) із мікрофіларемією залишаються важливими чинниками, що сприяють подальшому поширенню паразита.
• Ключовою передумовою для передачі серцевого гельмінта (heartworm transmission) є клімат, який забезпечує достатню температуру та вологість для підтримки життєздатної популяції комарів (mosquito population), а також здатен підтримувати достатнє тепло для дозрівання проковтнутих мікрофілярій (microfilariae) в інфекційні личинки третьої стадії (L3) (third-stage larvae) в організмі проміжного хазяїна (intermediate host).
• Тривалість сезону передачі серцевого гельмінта (heartworm transmission season) у помірних широтах (temperate latitudes) також залежить від таких чинників, як вплив мікрокліматів (microclimates), унікальні біологічні звички та адаптації комара-вектора (mosquito vector), варіації в часі розвитку личинок (larval development), тривалість життя комарів (mosquito life expectancy) та температурні коливання (temperature fluctuations).
• Передача серцевого гельмінта (heartworm transmission) справді знижується в холодніші місяці, але наявність мікросередовищ (microenvironments) в урбанізованих зонах (urban areas) свідчить про те, що ризик передачі серцевого гельмінта ніколи не досягає нуля.
• У котів мікрофіларемія (microfilaremia) є дуже низькою та транзиторною, тому вони інфікуються, коли їх кусає комар, інфікований L3, який раніше кусав собаку з мікрофіларемією (microfilaremic dog).

Зараження серцевими гельмінтами в котів є ризиком усюди, де відбувається зараження серцевими гельмінтами в собак, що робить його глобальною загрозою. У Сполучених Штатах, їхніх територіях і протекторатах серцеві гельмінти вважаються принаймні регіонально ендемічними в кожному з 48 суміжних штатів, на Гаваях, у Пуерто-Рико, на Віргінських островах США та на Гуамі (Bowman et al., 2009; Kozek et al., 1995; Ludlam et al., 1970). Існують регіони на Алясці, де є комарі-вектори та кліматичні умови, що підтримують передачу серцевих гельмінтів протягом коротких періодів, і коти в межах штату давали позитивні результати тестування (Darsie and Ward, 2005; Slocombe et al., 1995; Terrell, 1998; AHS incidence survey 2022; CAPC, 2024). Отже, завезення собак з мікрофіларемією або переміщення диких псових у неендемічні місцевості може створити осередок інфекції для локальної передачі серцевих гельмінтів (див. блок на сторінці 4 настанов для собак щодо ролі транспортування інфікованих собак). Таке переміщення собак з мікрофіларемією та розширення територій диких псових з мікрофіларемією в інших регіонах продовжують залишатися важливими чинниками, що сприяють подальшому поширенню паразита, оскільки повсюдна присутність одного або кількох видів комарів, здатних бути векторами, уможливлює передачу всюди, де співіснують резервуар інфекції та сприятливі кліматичні умови. Зміна будь-якого з цих чинників може мати значний вплив на потенціал передачі в конкретній географічній локації.

Екологічні та кліматичні зміни, як природні, так і спричинені людиною, а також переміщення тварин підвищили потенціал інфікування дірофіляріозом. Забудова комерційної та житлової нерухомості в неендемічних зонах і зонах низької захворюваності призвела до поширення та зростання поширеності дірофілярій шляхом зміни дренажу неосвоєних земель і створення водних місць розмноження на ділянках нових міських будинків. На заході Сполучених Штатів зрошення та насадження дерев розширили ареал Aedes sierrensis (західний дупловий комар), основного вектора передачі дірофілярій у тих штатах (Scoles & Dickson, 1995; Scoles et al., 1993).

Aedes albopictus (азійський тигровий комар), який був інтродукований у порт Х'юстона в 1985 році, нині поширився на північ і схід, включаючи частини Канади (Khan et al., 2020), а ізольовані популяції були виявлені в районах західних штатів (Couper & Mordecai, 2022). Цей комар, що мешкає в міських умовах, здатен розмножуватися в невеликих контейнерах, таких як квіткові горщики (Benedict et al., 2007).

Міська експансія призвела до формування «островів тепла», оскільки будівлі та паркувальні майданчики утримують тепло протягом дня (Рисунок 1), створюючи мікросередовища з потенціалом підтримувати розвиток личинок дірофілярій у комарах-векторах протягом холодніших місяців, тим самим подовжуючи сезон передачі (Morchón et al., 2012; Nelson, 2016; Ledesma & Harrington, 2015).

Профіль міського острова тепла, що показує підвищення температури міського повітря порівняно з температурою сільського повітря. (Зображення люб'язно надано Heat Island Group, Lawrence Berkeley National Laboratory).

У міру розширення території комарів-векторів та інтродукції нових немісцевих векторів, таких як Aedes notoscriptus (Peterson and Campbell, 2015; Metzger et al., 2022), кількість інфікованих тварин продовжуватиме зростати. Ключовою передумовою для передачі дірофіляріозу є клімат, який забезпечує достатню температуру та вологість для підтримки життєздатної популяції комарів, а також здатен підтримувати достатнє тепло для дозрівання проковтнутих мікрофілярій до інфекційної личинки третьої стадії (L3) в організмі цього проміжного хазяїна. Було показано на трьох видах комарів, що дозрівання личинок припиняється за температури нижче 57˚F (14˚C) (Christensen and Hollander, 1978; Fortin and Slocombe, 1981). Передача дірофіляріозу дійсно знижується в холодні місяці, але наявність мікрокліматів у міських районах свідчить про те, що ризик передачі дірофіляріозу ніколи не досягає нуля (Nelson, 2016). Крім того, деякі види комарів зимують у стадії імаго (Hudson, 1978; Bolling et al., 2007; Farajollahi et al., 2005; Hawley et al., 1989, Hanson & Craig, 1995; Romi et al., 2006). Хоча розвиток личинок дірофілярій у цих комарах може припинятися за прохолодних температур, розвиток швидко відновлюється з подальшим потеплінням (Christensen and Hollander, 1978; Ernst and Slocombe, 1983).

Тривалість сезону передачі серцевих гельмінтів у помірних широтах критично залежить від накопичення достатньої кількості тепла для інкубації личинок до інвазійної стадії в комарі (Knight and Lok, 1998). Хоча прогнози передачі на основі моделей із використанням кліматичних даних є академічно привабливими, вони зазвичай не враховують кілька потенційно важливих факторів, таких як вплив мікроклімату, унікальні біологічні звички та адаптації комара-вектора, варіації в часі розвитку личинок, тривалість життя комарів та температурні коливання. Прогностичні карти ризику припускають, що комарі-вектори живуть лише один місяць; однак кілька значущих видів комарів-векторів живуть і розмножуються значно довші періоди, зокрема:

• Aedes albopictus (3 місяці) (Löwenberg-Neto and Navarro-Silva, 2004),
• Aedes sticticus (3 місяці) (Gjullin et al., 1950),
• Ochlerotatus (раніше Aedes) trivittatus (2 місяці) (Christensen and Rowley, 1978),
• Aedes vexans (2 місяці) (Gjullin et al., 1950),
• Ochlerotatus (раніше Aedes) canadensis (кілька місяців) (Pratt and Moore, 1960) та Anopheles quadrimaculatus (від 4 до 5 місяців) (Hinman and Hurlbut, 1940).

Дослідження відловлених комарів, зібраних у різних локаціях, продемонстрували рівень інфікованості комарів збудником дирофіляріозу від 2,1% до 19,4% (McKay et al., 2013; Holderman et al., 2021). Коли відбір проб комарів обмежувався структурами розплідників, де утримувалися відомі позитивні собаки, рівень інфікованості комарів у цих обмежених вибірках становив 74% усередині приміщень (McKay et al., 2013). На основі цих даних важливо захищати домашніх тварин від впливу комарів (див. Боротьба з переносниками, сторінка 10) на додаток до цілорічного застосування профілактичних препаратів проти дирофіляріозу.

Щойно резервуар мікрофіляремічних свійських і диких собак сформується поза межами досяжності ветеринарної допомоги або без відома місцевих практикуючих лікарів (тобто без проведення тестування), повсюдна присутність одного або кількох видів комарів, компетентних як вектори, робить передавання можливим, а ерадикацію — малоймовірною.