ВСТУП
Розширення шлунка (gastric dilatation, GD) та розширення шлунка із заворотом (gastric dilatation and volvulus, GDV) у собак характеризуються помірним або тяжким газовим розтягненням шлунка. Розширення шлунка із заворотом є небезпечним для життя невідкладним станом, що потребує термінового втручання. 1 , 2 Це динамічний патологічний процес, який характеризується гострим заворотом шлунка навколо його брижової осі. 2 , 3 Переважними клінічними ознаками цього стану є непродуктивні позиви до блювання, здуття живота та тахікардія. 4 , 5
Діагноз зазвичай ґрунтується на анамнестичних даних і клінічній картині з наявністю помірного або вираженого здуття живота. У цьому випадку оглядова рентгенографія черевної порожнини може підтвердити наявність вираженого розширення шлунка. 6 , 7 Рентгенограми також чутливі для виявлення неправильного положення воротаря (pylorus) і дають змогу диференціювати розширення шлунка від розширення шлунка з неправильним положенням воротаря, яке зазвичай наявне у випадках гострого розширення та завороту шлунка (GDV). 8 , 9 У випадках завороту шлунка на 360 градусів (360‐GDV) положення воротаря залишається нормальним, що ускладнює його диференціацію від розширення шлунка (GD). 8 , 9
Після ретельного огляду літератури автори дійшли висновку, що дослідження, які описують рентгенографічні ознаки 360‐GDV, відсутні. З огляду на історичне припущення, що 360‐GDV має дуже подібні рентгенографічні ознаки порівняно з GD, та на той факт, що 360‐GDV є загрозливими для життя станами, які потребують негайного хірургічного втручання, диференціація цих двох станів має першочергове значення. Крім того, рівень узгодженості щодо позиції воротаря (pylorus) між різними фахівцями не був задокументований. Метою цього дослідження є опис специфічних рентгенографічних та клінічних знахідок, пов'язаних із 360‐GDV, а також звітування про чутливість і специфічність рентгенограм для діагностики 360‐GDV. Додатково ми проспективно досліджуємо рівень узгодженості між радіологами щодо рентгенографічних змінних, пов'язаних із GD, 180‐GDV та 360‐GDV, зосереджуючись на позиції воротаря (pylorus). Ми припустили, що виявимо характерні рентгенографічні зміни, пов'язані з 360‐GDV, і що чутливість та специфічність рентгенограм будуть низькими. По-друге, ми припустили низький рівень узгодженості між сертифікованими радіологами щодо прогнозування позиції воротаря (pylorus).
МЕТОДИ
За допомогою пошуку в комп'ютеризованій медичній документації (з 1 січня 2000 року по 31 червня 2020 року) було ідентифіковано собак, прийнятих до чотирьох ветеринарних навчальних лікарень Північної Америки (Онтарійський ветеринарний коледж, Гвелф, Онтаріо, Канада; Каліфорнійський університет, Девіс, Каліфорнія, США; Університет штату Північна Кароліна, Ролі, Північна Кароліна, США; Техаський університет A&M, Коледж-Стейшн, Техас, США). Додатково було проведено пошук звітів з радіології від компанії телерадіології (Antech Imaging Services) з використанням ключового слова 360‐GDV. Було включено собак з інтраопераційним діагнозом 360‐GDV. Також було включено неоперованих собак з післясмертним патологоанатомічним дослідженням <24 год, що підтверджувало наявність 360GDV. Собак було виключено, якщо вони первинно були доставлені до лікарні з іншим захворюванням або мали інше первинне ураження, що спричиняло абдомінальний криз. До дослідження було включено лише радіографічні дослідження, що містили щонайменше дві проєкції, включаючи праву латеральну проєкцію. Собак з попередньою гастропексією, спленектомією та/або додатковими знахідками під час операції (тобто масою печінки або селезінки) не було включено. Додатково було також відібрано випадки з GD та хірургічно підтвердженим 180-градусним GDV (180‐GDV). Критеріями включення для випадків GD були помірне або виражене газове розширення шлунка з нормальним положенням воротаря на радіографах, які лікувалися консервативно. До груп GD та 180‐GDV було включено лише собак масою >25 кг.
Стать, вік, порода та маса тіла були взяті з медичних записів. Зареєстровані клінічні змінні включають тип початку (гострий проти не гострого) та тривалість клінічних ознак (години). Частота серцевих скорочень при надходженні (удари за хвилину) також була задокументована, коли була доступною. Лабораторні змінні, включаючи лактат периферичної венозної крові при надходженні (ммоль/л), об'єм клітинної маси (%), загальні сухі речовини (г/дл) та pH у венозній крові, були зареєстровані, коли були доступними.
Заява про етику
Це дослідження було проведено відповідно до етичних стандартів і настанов. Будь-які потенційні конфлікти інтересів було розкрито, а дослідження дотримувалося принципів доброчесності та прозорості у звітуванні про результати.
Рентгенологічна оцінка
Три радіологи, які не знали розподілу груп, оцінювали всі випадки та реєстрували й оцінювали заздалегідь визначені рентгенографічні ознаки. Ці дослідники не брали участі у відборі пацієнтів, огляді медичних записів або вилученні даних з медичних записів. Перед рентгенографічною оцінкою один дослідник (P.E.M.) анонімізував усі зображення, видаливши ідентифікатори випадків. Послідовні номери випадків були присвоєні кожному дослідженню в рандомізований спосіб за допомогою безкоштовного онлайн-генератора випадкових чисел (random.org). Було розповсюджено таблицю Excel із зазначенням оцінок для кожної з рентгенографічних змінних. Радіологи не знали сигнаменту та будь-якої клінічної інформації про кожен випадок. У кожному випадку допускалося три остаточні діагнози (GD, 180-GDV та 360-GDV). Жодних діагностичних настанов не було розповсюджено серед радіологів до рентгенографічної оцінки випадків, і вони виконували інтерпретації у власному темпі. Для завершення всіх оцінювань було відведено загалом 8 тижнів. Кожен радіолог оцінював такі рентгенографічні змінні: розширення стравоходу газом (відсутнє, легке або виражене); газ у шлунку (відсутній, легкий або виражений); пневматоз шлунка (відсутній або наявний); компартменталізація (відсутня або наявна); положення селезінки (наявність або відсутність неправильного положення селезінки); розмір селезінки (нормальний, помірно збільшений або значно збільшений); положення селезінки у вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкції (наявність або відсутність дорсального кінця селезінки каудально до фундальної частини шлунка); розширення дванадцятипалої кишки (відсутнє або наявне); розширення порожньої кишки (відсутнє або наявне); контрастність перитонеальної серозної оболонки (нормальна або знижена); пневмоперитонеум (відсутній або наявний); розмір каудальної порожнистої вени у латеральній проєкції (нормальний або зменшений розмір). Було оцінено три змінні, що стосуються аналізу положення воротаря: положення воротаря (наявність або відсутність неправильного положення воротаря); воротар у латеральній проєкції (краніовентральний, краніодорсальний, каудовентральний або каудодорсальний); воротар у вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкції (правий краніальний, правий каудальний, лівий краніальний або лівий каудальний). Для останніх двох змінних, що описують положення воротаря, було визначено чотири заздалегідь встановлені квадранти з використанням анатомічних орієнтирів. У правій латеральній проєкції краніокаудальну лінію проводили від вентрального краю каудальної порожнистої вени паралельно вздовж осі каудального грудного відділу хребта. По-друге, дорсовентральну лінію проводили від міжхребцевого дискового простору T12-13 вентрально перпендикулярно до каудального грудного відділу хребта. У вентродорсальній або дорсовентральній проєкції (вентродорсальна 35/81, дорсовентральна 14/81, не уточнено 9/81, недоступна 23/81) хребет використовували як поздовжню уявну лінію, що відокремлює лівий бік від правого. Поперечну лінію, що розділяє краніальну частину живота на краніальну та каудальну, проводили на рівні міжхребцевого дискового простору T12-13. Інформація щодо методики та обладнання, використаних для отримання зображень, була недоступною.
Розрахунки обсягу вибірки
Для визначення обсягу вибірки використано шістнадцять підтверджених випадків 360‐GDV з однієї установи (University of California, Davis, CA, USA). У дев'яти з цих випадків рентгенограми були недоступні, і інформацію отримано зі звіту, написаногого сертифікованим радіологом. Зафіксовано частоту таких рентгенографічних змін: газове розширення стравоходу, гастральний пневматоз, краніодорсальне положення воротаря (pylorus) у правій латеральній проєкції та компартменталізація шлунка. Частоти чотирьох попередньо відібраних рентгенографічних ознак порівнювали з подібною кількістю випадків GD та 180‐GDV з тієї самої установи. Розраховано аналіз потужності з використанням пропорцій чотирьох рентгенографічних змінних. Потужність встановлено довільно на рівні 0,8. Виконано розрахунок обсягу вибірки для критерію хі‐квадрат для порівняння біноміальних пропорцій.
Статистичний аналіз
Частота зареєстрованих змінних та рентгенографічних змінних для кожної групи наведена. Чутливість і специфічність рентгенограм для діагностики 360‐GDV також були розраховані для кожного радіолога. Відсоток узгодженості для пар рецензентів був розрахований для всіх рентгенографічних змінних. Міжрейтингову узгодженість між радіологами розраховували за допомогою коефіцієнта каппа Коена. Зважений коефіцієнт каппа Коена був розрахований для змінних із більш ніж двома ступенями (газ у стравоході, газ у шлунку та розмір селезінки). Коефіцієнти каппа інтерпретували таким чином: значення ≤ 0 як такі, що вказують на відсутність узгодженості, значення 0,01–0,2 як відсутність або незначну узгодженість, 0,21–0,4 як задовільну, 0,41–0,6 як помірну, 0,61–0,8 як суттєву та 0,81–1 як майже повну узгодженість. 10 Точну логістичну регресію виконували для оцінки прогностичної цінності зареєстрованих рентгенографічних ознак для діагностики 360‐GDV. Медіану ступенів, присвоєних трьома радіологами, використовували для статистичного аналізу. Для номінальних рентгенографічних змінних, що описували положення воротаря в латеральній та вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкціях, було обрано моду, яку використовували для статистичного аналізу. У випадках повної розбіжності між трьома радіологами було обрано положення, присвоєне найбільш досвідченим радіологом. Для змінної частоти серцевих скорочень була побудована крива операційних характеристик приймача. Були наведені відношення шансів та 95% довірчі інтервали для вибраних значущих змінних. Значення P вважалося значущим, якщо <.05. Для статистичного аналізу використовували Stata IC версії 13.1.
РЕЗУЛЬТАТИ
Обсяг вибірки
Змінну «краніодорсальний пілорус (craniodorsal pylorus)» було обрано для визначення конкретного обсягу вибірки з метою порівняння GD (6%) та 360‐GDV (37%) з остаточною кількістю 28 особин у кожній групі. Для порівняння 180‐GDV проти 360‐GDV було обрано змінну шлунковий пневматоз (gastric pneumatosis) (6% у 180‐GDV проти 31% у 360‐GDV), що встановило остаточну необхідну кількість включених випадків — 37 у кожній групі. Як згодом було зазначено, кількість випадків 360‐GDV з наявними рентгенографічними зображеннями була незначною, і максимально доступними були 16 випадків. Розраховану кількість випадків для GD (28) та 180‐GDV (37) було відібрано та використано для описового й статистичного аналізу.
Тварини та клінічні змінні
Загалом було ідентифіковано 25 собак із підтвердженим 360‐GDV (підтверджено хірургічно n = 18; підтверджено некропсією n = 7). У 16 із 25 випадків були доступні рентгенограми для інтерпретації, і вони були використані в дослідженні. У групі 360‐GDV 11/16 випадків мали повне трипроєкційне дослідження черевної порожнини для оцінки, включно з вентродорсальною проєкцією. Права латеральна та вентродорсальна проєкції були доступні у 3 із 16 випадків. У решті двох випадків оцінювали праву та ліву латеральні проєкції. Дванадцять із 16 випадків 360‐GDV із доступними рентгенограмами були підтверджені під час хірургічного втручання, а решта (4/16) — під час некропсії. Медіанний вік у групі 360‐GDV становив 10 років (2–13 років), а середня маса тіла — 41,5 кг (SD ± 11,3). Самці були вірогідно частішими (P = .03) у групі 360‐GDV порівняно з двома іншими групами (50% у групі GD, 60% у групі 180‐GDV, 88% у групі 360‐GDV). Не було виявлено вірогідних відмінностей за віком (P = .57) та масою тіла (P = .13) між трьома групами. Найпоширенішою породою була німецька вівчарка (13/81; 16%), далі — лабрадор-ретривер (11/81; 13%), великий данець (8/81; 10%) та пудель (7/81; 8%). У групі 360‐GDV німецькі вівчарки також були найпоширенішою породою (3/16; 19%), далі — великий данець (2/16; 12,5%), лабрадор-ретривер (2/16; 12,5%) та пудель (2/16; 12,5%). Інші породи в цій групі включають акіту (1), басет-гаунда (1), добермана (1), ньюфаундленда (1) та веймаранера (1). Решта двох собак у цій групі вважалися метисами. Не було статистичної різниці в поширеності німецьких вівчарок між трьома групами (P = .14).
Тривалість клінічних ознак було зафіксовано у 32 з 81 випадку (10/16 360‐GDV; 13/37 180‐GDV; 9/28 GD). Середня тривалість клінічних ознак для групи 360‐GDV становила 5,6 год (SD ± 7,2), для 180‐GDV — 11,13 год (SD = 19), а для групи GD — 5,2 год (SD = 5,75) (Рисунок 1A). Значущих відмінностей у тривалості клінічних ознак між трьома групами не виявлено. Частота серцевих скорочень при надходженні (ударів за хвилину) була доступна у 44 з 81 випадку (13/16 360‐GDV; 15/37 180‐GDV; 16/28 GD). Частота серцевих скорочень у випадках із 360‐GDV була значущо вищою порівняно з GD (P < .001) та 180‐GDV (P = .032). Середня частота серцевих скорочень у випадках із 360‐GDV становила 184 (SD ± 33,34), для 180‐GDV — 151 (SD ± 37,54), а для GD — 130 (SD ± 25,37; Рисунок 1B). Було побудовано криву операційних характеристик приймача для змінної частоти серцевих скорочень. Порогове значення, що максимізує чутливість і специфічність між 360‐GDV та GD, становить 150 (чутливість 84%; специфічність 80%). Порогове значення, що максимізує чутливість і специфічність між 360‐GDV та 180‐GDV, становить 162 (чутливість 62%; специфічність 45%). Значущих відмінностей у PCV, загальних сухих речовинах, венозному лактаті та pH між трьома групами не виявлено.
Чутливість виявлення випадків GD для трьох сертифікованих радіологів коливалася від 75% до 82,1%. Специфічність коливалася від 86,8% до 90,5%. Чутливість виявлення випадків 180‐GDV для трьох сертифікованих радіологів коливалася від 83,8% до 92%. Специфічність коливалася від 88,6% до 91%. Чутливість виявлення випадків 360‐GDV для трьох сертифікованих радіологів коливалася від 43,7% до 50%. Специфічність коливалася від 84,6% до 92,3% (Таблиця 1).
| GD | 180‐GDV | 360‐GDV | |
|---|---|---|---|
| Sensitivity | 79.3 (75–82.1) | 87.4 (83.8–92) | 47.9 (43.7–50) |
| Specificity | 88.6 (86.8–90.5) | 89.4 (88.6–91) | 88.7 (84.6–92.3) |
Узгодженість між радіологами
Рівень узгодженості щодо остаточного діагнозу (360‐GDV, 180‐GDV або GD) між трьома радіологами коливався від 75,3 до 79%. Найвищий рівень узгодженості спостерігався у випадках 180‐GDV (87%), далі — у випадках GD (72%) та 360‐GDV (46%). Коефіцієнт Каппа між радіологами щодо остаточного діагнозу вважався суттєвим і коливався від 0,608 до 0,669. Повна узгодженість щодо остаточного діагнозу 360‐GDV між трьома радіологами була виявлена лише у чотирьох випадках (Рисунок 2). Два випадки з хірургічно підтвердженим 360‐GDV були оцінені трьома радіологами як 180‐GDV (Рисунок 3). Два випадки з хірургічно підтвердженим 360‐GDV були оцінені трьома радіологами як GD (Рисунок 4).
У 51 з 81 випадку (63%) була повна згода щодо визначення наявності (39/51) або відсутності (12/51) зміщення воротаря (pyloric malpositioning). Отриманий коефіцієнт Каппа варіював у межах від 0,361 до 0,751. При визначенні положення воротаря у правій латеральній проєкції у 41 спостереженні (50%) була повна згода між трьома радіологами. Двадцять сім із цих спостережень (27/41; 66%) стосувалися краніодорсального положення, яке найчастіше спостерігалося у 180 випадках GDV (86,5% проти 7% для GD та 31,2% у 360-GDV). У восьми спостереженнях (8/41; 19,5%) згода стосувалася краніовентрального положення, яке вважається нормальним положенням воротаря. Коефіцієнти Каппа, що відображають згоду між парами радіологів при визначенні положення воротаря у правій латеральній проєкції, варіювали в межах від 0,456 до 0,589. Повна згода щодо положення воротаря у вентродорсальній або дорсовентральній проєкції між трьома радіологами була виявлена у 28 із 58 (48%) випадків, у яких був доступний цей вид. З них 14 (14/28; 50%) стосувалися лівого краніального положення, яке часто повідомлялося у випадках 180-GDV. При порівнянні згоди між парами радіологів при визначенні положення воротаря у вентродорсальній або дорсовентральній проєкціях коефіцієнти Каппа варіювали в межах від 0,503 до 0,557.
Рентгенографічні змінні, пов'язані з 360‐GDV
Випадки з 360‐GDV (56,2% відсутня; 12,5% легка; 31,25% виражена) мали вірогідно вищий ступінь розширення стравоходу порівняно з GD (82,1% відсутня; 10,7% легка; 7,1% виражена; P = ,039) та 180‐GDV (79,2% відсутня; 11,6% легка; 9,2% виражена; P = ,041). Вірогідних відмінностей у розширенні стравоходу між GD та 180‐GDV не виявлено (P = ,918; Таблиця 2). За наявності газового розширення стравоходу шанси мати 360‐GDV були у 2,34 раза вищими, ніж GD, та у 2,23 раза вищими, ніж 180‐GDV.
| GD | 180‐GDV | 360‐GDV | |
|---|---|---|---|
| Absent | 82.1 | 79.2 | 56.2 |
| Mild distention | 10.7 | 11.6 | 12.5 |
| Marked distension | 7.1 | 9.2 | 31.2 |
Випадки з 180‐GDV мали значно вищу частоту пілоричної мальпозиції порівняно з GD [91,9% проти 17,8% (P < ,001)] та 360‐GDV (91,9% проти 56,2% [P = ,005]). При оцінці положення пілоруса у правій латеральній проєкції 180‐GDV значно частіше локалізувалися у краніодорсальній ділянці черевної порожнини (86,5% проти 7,1% для групи GD та 31,2% для 360‐GDV; Таблиця 3). Відносно подібна частка випадків GD (35,7%) та 360‐GDV (25%) мали пілорус, розташований у каудовентральному квадранті. Більшість випадків GD (53,6%) мали пілорус, розташований у краніовентральній ділянці черевної порожнини. Майже третина (31,3%) випадків 360‐GDV також мали пілорус, розташований у нормальному положенні (краніовентральна ділянка черевної порожнини), тоді як лише 10,8% випадків 180‐GDV були розташовані у краніовентральній ділянці черевної порожнини (Рисунок 5). Група 180‐GDV мала значно відмінний розподіл пілоруса для кожної локації порівняно з групами GD (P < ,001) та 360‐GDV (P < ,001). Не було виявлено значущих відмінностей у розподілі положення пілоруса між групами GD та 360‐GDV (P = ,071).
| GD | 180‐GDV | 360‐GDV | |
|---|---|---|---|
| Craniodorsal | 7.1 (2) | 86.49 (32) | 31.2 (5) |
| Caudodorsal | 3.57 (1) | 0 (0) | 12.5 (2) |
| Caudoventral | 35.71 (10) | 2.7 (1) | 25 (4) |
| Cranioventral | 53.57 (15) | 10.8 (4) | 31.2 (5) |
При оцінюванні позиції воротаря у вентродорсальній або дорсовентральній проєкції більшість випадків GD (60,7%) та 360‐GDV (62,5%) були розташовані у правому краніальному квадранті (Таблиця 4). Випадки 180‐GDV були майже виключно розташовані у лівому краніальному квадранті (91%; Рисунок 6). Приблизно третина (32%) випадків GD перебували у правому каудальному квадранті, тоді як для 360‐GDV таких випадків було лише (6,2%). Однак ця різниця не була статистично значущою (P = ,089). Статистичних відмінностей між 360‐GDV та GD для решти квадрантів виявлено не було. Розподіл позиції воротаря у 180‐GDV у вентродорсальній або дорсовентральній проєкції статистично відрізнявся від GD (P < ,001) та 360‐GDV у всіх чотирьох квадрантах (P < ,001).
| GD | 180‐GDV | 360‐GDV | |
|---|---|---|---|
| Right cranial | 60.7 (17) | 0 (0) | 62.5 (10) |
| Left cranial | 7.1 (2) | 89.1 (33) | 31.2 (5) |
| Left caudal | 0 (0) | 5.4 (2) | 0 (0) |
| Right caudal | 32.1 (9) | 5.4 (2) | 6.25 (1) |
Газове розширення тонкої кишки виявляли значно рідше у випадках 360‐GDV (18,7%) порівняно з GD (60,7%; P = ,011) та 180‐GDV (56,76%; P = ,015). Не виявлено відмінностей у частоті газового розширення тонкої кишки між GD та 180‐GDV (P = ,8). Компартменталізація шлунка була наявна у 89,19% випадків 180‐GDV і лише у 37,5% випадків 360‐GDV. У жодному з випадків GD не було ознак компартменталізації. Компартменталізація була значно поширенішою у групі 180‐GDV порівняно з 360‐GDV (P = ,031) та групою GD (P < ,001). Компартменталізацію також значно частіше виявляли у випадках 360‐GDV порівняно з GD (P = ,0011). Не виявлено значущих відмінностей у ступені розширення шлунка між 180‐GDV та 360‐GDV (P = ,227). 360‐GDV (P = ,048) мали значно вираженіше розширення шлунка порівняно з GD. Не виявлено значущих відмінностей у ступені розширення шлунка між 180‐GDV та GD (P = ,472). За наявності вираженого газового розширення шлунка шанси отримати остаточний діагноз 360‐GDV були у 5,069 раза вищими, ніж діагноз GD.
Відсоток зниженого серозного контрасту був значно вищим у групі 360‐GDV (62,5%) порівняно з групою GD (25%; P = ,035). Не виявлено значущих відмінностей у поширеності зниженого серозного контрасту між групами GD та 180‐GDV (43,2%; P = ,24), а також між групами 180‐GDV та 360‐GDV (P = ,19).
Не виявлено значущих відмінностей у відсотковій частоті наявності дилатації дванадцятипалої кишки (GD проти 180‐GDV [P = .31]; 180‐GDV проти 360‐GDV [P = .33]; GD проти 360‐GDV [P = .056]), неправильного положення селезінки (GD проти 180‐GDV [P = .21]; GD проти 360‐GDV [P = .184]; 180‐GDV проти 360‐GDV [P = .534]), положення селезінки у вентродорсальній або дорсовентральній проєкціях (GD проти 180‐GDV [P = .52]; 180‐GDV проти 360‐GDV [P = .46]; GD проти 360‐GDV [P = .09]), розміру селезінки (GD проти 180‐GDV [P = .29]; 180‐GDV проти 360‐GDV [P = .105]; GD проти 360‐GDV [P = .45]), розміру каудальної порожнистої вени (caudal vena cava) (GD проти 180‐GDV [P = .24]; 180‐GDV проти 360‐GDV [P = .74]; GD проти 360‐GDV [P = .33]) між трьома групами.
Наявність пневматозу шлунка була зафіксована лише у двох хірургічно підтверджених випадках 180‐GDV (3,7% випадків із заворотом шлунка (180 або 360‐GDV) та 2,4% усіх випадків). Пневмоперитонеум був виявлений у 4 з 81 випадку. В одному з цих випадків хірургічний діагноз становив 360‐GDV. У решті трьох остаточний діагноз був 180‐GDV. Мала кількість випадків із пневматозом і пневмоперитонеумом унеможливила подальший статистичний аналіз.
ОБГОВОРЕННЯ
У цьому дослідженні повідомляється, що випадки тяжкого розширення шлунка з нормальним положенням воротаря (pylorus), наявністю газового розширення стравоходу (esophageal gas distension) та відсутністю газового розширення тонкого кишечника (small intestinal gas distension) мають викликати підозру щодо 360‐GDV. Ця стаття також описує додаткові рентгенографічні та клінічні ознаки, які можуть допомогти клініцистам і радіологам покращити виявлення 360‐GDV. Однак, як і припускали, чутливість рентгенограм (radiographs) для виявлення 360‐GDV у собак є низькою, причому численні випадки 360‐GDV зазвичай неправильно інтерпретуються як GD. Як і очікувалося, показники виявлення були найвищими у випадках 180‐GDV, у яких найчастіше зустрічалася компартменталізація шлунка (compartmentalization of the stomach). Всупереч початковому припущенню, узгодженість між радіологами щодо положення воротаря (pyloric position) та остаточного діагнозу була визнана помірною та суттєвою відповідно.
Як і припускалося спочатку, і незважаючи на те, що рецензенти знали про мету дослідження — виявити 360 випадків GDV, — зареєстрована чутливість рентгенограм для виявлення 360‐GDV була низькою (50%). Значно вищі показники чутливості повідомляються для випадків GD та 180‐GDV. Низька чутливість пояснюється великою кількістю випадків GD, діагностованих радіологами як 360‐GDV. Це підкреслює складність використання рентгенограм для розрізнення цих двох станів. Можна припустити, що показники виявлення 360‐GDV зросли б, якби радіологам було надано дані анамнезу та клінічних змінних. Однак у всіх собак був гострий початок абдомінального розтягнення, і, виходячи з наших результатів, тривалість клінічних ознак не відрізнялася між трьома групами. Лише наявність тахікардії була статистично значущо пов'язана з наявністю 360‐GDV. Кілька випадків із рентгенографічними ознаками, що відповідали 180‐GDV, були діагностовані як випадки 360‐GDV, що підкреслює динамічну природу цього стану. Обґрунтовано вважати, що чим довший час між отриманням зображення та операцією, тим вища ймовірність подальшого обертання шлунка. На жаль, час між рентгенографічним дослідженням та діагностичною лапаротомією не було зареєстровано.
Згода між радіологами щодо остаточного діагнозу вважалася суттєвою, з коефіцієнтом Каппа в діапазоні від 0,608 до 0,669. Подібні коефіцієнти згоди були описані в дуже добре вивчених кардіологічних шкалах, 11 деяких органах черевної порожнини, 12 або інших методах візуалізації, таких як КТ 13 чи сцинтиграфія. 14 Всупереч висунутій гіпотезі, показники згоди між радіологами щодо точної локалізації воротаря (pylorus) у правій латеральній та вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкціях вважалися помірними, з коефіцієнтами Каппа, що майже досягали суттєвого рівня згоди (найвищий коефіцієнт Каппа = 0,589). Це перше повідомлення, що описує міжспостерігацьку згоду між радіологами щодо діагностування собак з гострим розширенням шлунка.
Езофагеальне газове розширення було значно тяжчим у собак із 360‐GDV (31,2% вираженого езофагеального розширення) порівняно з групами GD (7,1% вираженого езофагеального газового розширення) та 180‐GDV (8,1% вираженого езофагеального газового розширення). Вищий ступінь шлункового перекруту міг спричиняти тяжче звуження та подальше закриття кардії (cardia), зменшуючи відтік зі стравоходу та перешкоджаючи проходженню рідини, газу й вмісту. Було висловлено припущення, що у собак із 360‐GDV шлункова інтубація, ймовірно, неможлива через повідомлене тяжче звуження в ділянці кардії (cardia) та повне закриття нижнього стравохідного сфінктера (lower esophageal sphincter). 9 Езофагеальне газове розширення також нещодавно було описано в одному випадку з 360‐GDV. 15 Інше повідомлення про собаку з перфорацією стравоходу, у якої діагностовано 360‐GDV, висунуло гіпотезу, що тяжкий шлунковий перекрут, як спостерігається при 360‐GDV, міг спричинити некроз і перфорацію стравоходу. 16 Досить несподіваною була відсутність значущих відмінностей в езофагеальному розширенні між GD та 180‐GDV. Ми вважаємо, що м'якші шлункові перекрути, як-от перекрут на 180 градусів, можуть дозволяти проходження рідини та газу через кардію (cardia). Клініцисти та радіологи мають усвідомлювати вищу ймовірність остаточного діагнозу 360‐GDV за наявності езофагеального газового розширення.
Цікаво, що у 360‐GDV випадках спостерігалася значно нижча поширеність розтягнення тонкого кишечника газом порівняно з GD. Можливим поясненням цього явища є те, що виражений заворот шлунка додатково перекриває гастродуоденальне з'єднання та спричиняє повну обструкцію на цьому рівні. 4 Як наслідок, увесь газ, наявний у шлунку, не може далі поширюватися в дванадцятипалу кишку та решту відділів шлунково-кишкового тракту. Крім того, патофізіологія GD без завороту може бути пов'язана з генералізованим зниженням моторики шлунково-кишкового тракту та вторинним, більш вираженим і дифузним розтягненням шлунково-кишкового тракту.
Відсоток зниження серозного контрасту очеревини був вірогідно вищим у групі 360‐GDV порівняно з групою GD, але невірогідним порівняно з групою 180‐GDV. Гемоперитонеум може бути вторинним внаслідок розриву коротких шлункових вен, які проходять уздовж великої кривизни шлунка1. Вищий ступінь шлункового завороту, ймовірно, пов'язаний із тяжчим розривом шлункових судин, що пояснює отримані результати. Крім того, запалення очеревини з подальшим стеатитом може додатково зумовлювати різницю між 360‐GDV та 180‐GDV. Легке тяжіння очеревинного жиру навколо закручених судин нещодавно було описано в собаки з підтвердженим 360‐GDV, якій проводили КТ-дослідження. 15 Скупчення нутрощів, пов'язане з вищим ступенем шлункового розтягнення, що спостерігалося в групах 180‐GDV та 360‐GDV порівняно з групою GD, також могло сприяти нижчому серозному контрасту відносно групи GD. Можливі конфаундні зв'язки між шлунковим розтягненням і серозним контрастом не досліджувалися додатково в цьому дослідженні.
Компартменталізація була дуже поширеною (89,19%) у групі 180‐GDV і наявною лише у 37,5% випадків 360‐GDV, при цьому жоден із випадків GD не виявляв ознак компартменталізації. Це виявлення узгоджується з раніше описаною відсутністю компартменталізації, яку попередньо описували у собак, уражених 360‐GDV. 8 , 9 , 15 Два хірургічно підтверджені випадки 360‐GDV демонстрували чітко відмежований шлунковий компартмент і краніодорсальний пілорус у правій латеральній проєкції. Ці випадки були оцінені трьома радіологами як 180‐GDV (Рисунок 3). Ми вважаємо, що під час рентгенографічного дослідження пілорус, імовірно, розташовувався в лівому краніодорсальному відділі живота, як це спостерігається у випадках 180‐GDV, і що подальша ротація шлунка між рентгенограмами та діагностичною лапаротомією спричинила зареєстрований 360‐GDV. Це підкреслює, що GDV у собак є дуже динамічним процесом і що зміни шлункового завороту слід очікувати між рентгенографічним дослідженням і хірургічним втручанням.
Пілоричний зсув найчастіше реєстрували у 180 випадках ШЗШ (шлунково-зв'язкового завороту) порівняно з ШР (шлунковою дилатацією) та 360‐ШЗШ. При порівнянні позиції пілоруса у правій латеральній та вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкції розподіл позиції пілоруса у випадках 180‐ШЗШ значно відрізнявся від решти груп. У випадках шлункової дилатації та 360‐ШЗШ частота нормального розташування пілоруса була відносно високою, і статистичних відмінностей між цими двома групами не виявлено. Цей результат узгоджується з попередніми повідомленнями, що описують цей стан у собак. 8 , 15 Незважаючи на відсутність значущих відмінностей між ШР та 360‐ШЗШ, спостерігалася тенденція до більш центрального розташування пілоруса у випадках 360‐ШЗШ та ближче до серединної лінії у вентродорсальній (або дорсовентральній) проєкції (Рисунок 6). Цей результат певною мірою подібний до випадку, описаного Li et al. 15 у 15‐річної стерилізованої самки з підтвердженим 360‐ШЗШ. У цьому випадку КТ‐дослідження підтвердило дорсальне та медіальне зміщення гастродуоденального з'єднання.
Рентгенографічні змінні, які були подібними між трьома групами, включали розширення дванадцятипалої кишки, положення та розмір селезінки, а також розмір каудальної порожнистої вени (caudal vena cava). Порівняно з попередніми дослідженнями, у поточній роботі повідомлялося про нижчу частоту шлункової пневматозності та пневмоперитонеуму. 8 Ймовірно, ця різниця зумовлена більш раннім зверненням випадків, включених до поточного дослідження.
Самці собак були значно надпредставлені у групі 360‐GDV (88%), причому лише двоє з них були некастрованими. У попередніх повідомленнях описано подібну вищу захворюваність на GDV у самців собак порівняно із самками. 17 Вищий рівень активності та конформаційні відмінності з більшою черевною порожниною й грудною кліткою у самців є найбільш імовірними поясненнями цієї різниці. Більшість (14/16) собак із 360‐GDV були кастрованими; з огляду на те, що шлунок утримується в положенні кількома зв'язками, можна припустити, що підвищена нестабільність зв'язок, спричинена дефіцитом естрогену, як повідомлялося для краніальної хрестоподібної зв'язки18, могла б схиляти цих пацієнтів до вищого ступеня шлункової ротації. Кількість випадків невелика, і ця гіпотеза ще потребує підтвердження гістопатологічними дослідженнями. Як і очікувалося, і попри відносно швидке звернення більшості пацієнтів, лабораторні відхилення, що відображають синдром поліорганної дисфункції, часто виявляли у собак із GDV. 4 У цьому дослідженні частота серцевих скорочень при надходженні була значно вищою у випадках із 360‐GDV порівняно з рештою. Тахікардія могла бути зумовлена численними патофізіологічними подіями, що відбуваються під час GDV. Гіповолемічний шок є найімовірнішим із усіх них. 4 Інші змінні, пов'язані з шоком, такі як гіперлактатемія або підвищений PCV, також були тяжчими у випадках із 360‐GDV, але, що цікаво, різницю вважали статистично незначущою. Швидке звернення після появи клінічних ознак могло пояснити відсутність відмінностей у цих змінних.
Слід зазначити кілька обмежень. Була відсутня документація щодо собак, яким проводили передопераційні процедури для стабілізації (троакаризація, інтубація), що могли змінити або вплинути на деякі з наведених рентгенографічних даних. Також у цих випадках були задіяні кілька клініцистів і хірургів із різних установ. Оцінки, визначені радіологом для кожної змінної, були суб'єктивними та базувалися на їхньому попередньому досвіді. Пошук медичних записів не був стандартизований між різними установами, включеними до дослідження. Як наслідок, описати поширеність 360‐GDV у собак неможливо. Для статистичного аналізу щодо позиції воротаря (pylorus) ми використовували моду між трьома радіологами. У випадках повної розбіжності ми використовували позицію, визначену найбільш досвідченим радіологом, виходячи з припущення, що цей оцінювач може бути успішнішим у локалізації воротаря. Ми визнаємо, що це припущення може бути спірним і що з нього можуть виникати помилки. Слід зазначити обмеження, пов'язані з одноосьовою (uniplanar) природою рентгенограм. Також деякі включені випадки не проходили повне рентгенографічне обстеження черевної порожнини з трьома ортогональними проєкціями. Велика частка цих випадків належала до групи 180‐GDV, причому більшість випадків 360‐GDV (69%) та випадків GD (57%) мали повний набір рентгенограм черевної порожнини. Оскільки складність полягає у диференціації 360‐GDV від GD, ми вважаємо, що це обмеження мало незначний вплив на наші результати.
На завершення, ми виявили помірну узгодженість між радіологами щодо локалізації воротаря шлунка як у правій латеральній, так і у вентродорсальній проєкціях. Узгодженість була суттєвою для остаточного діагнозу GD, 180‐GDV або 360‐GDV. Чутливість виявлення 360‐GDV була низькою, але специфічність — високою. Наявність газового розширення стравоходу та відсутність дилатації тонкого кишечника були єдиними рентгенографічними ознаками, пов'язаними з 360‐GDV, порівняно з групою 180‐GDV та GD. Подібне положення воротаря було виявлено між GD та 360‐GDV, з тенденцією до більш центрального та дорсального положення воротаря у випадках 360‐GDV порівняно з GD. Додаткові рентгенографічні змінні, які могли б допомогти диференціювати GD від 360‐GDV, включають ступінь розширення шлунка та перитонеальний серозний контраст. Радіологи та клініцисти повинні усвідомлювати низьку чутливість рентгенограм для виявлення 360‐GDV, і клінічні змінні, такі як частота серцевих скорочень, завжди повинні враховуватися для прийняття рішень.
СПИСОК АВТОРСЬКИХ ВНЕСКІВ
- (a) Концепція та дизайн: Espinosa Mur, Appleby, Kathryn, Erin; zur Linden
- (b) Збір даних: Mur, Appleby, Kathryn, Lindsey, Erin, Daniaux, zur Linden
- (c) Аналіз та інтерпретація даних: Mur, Appleby, zur Linden
- (a) Написання статті: Espinosa Mur, Appleby, Linden
- (b) Рецензування статті щодо інтелектуального змісту: Mur, Appleby, Kathryn, Singh, Gabrielle, Lindsey, Erin, Daniaux, zur Linden
- (a) Остаточне затвердження завершеної статті: Espinosa Mur, Appleby, Kathryn, Singh, Gabrielle, Lindsey, Erin, Daniaux, zur Linden
- (a) Згода нести відповідальність за всі аспекти роботи, забезпечуючи належне розслідування та вирішення питань, пов'язаних з точністю чи цілісністю будь-якої частини роботи: Espinosa Mur, Appleby, Kathryn, Singh, Gabrielle, Lindsey, Erin, Daniaux, zur Linden.
ЗАЯВА ПРО КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
ПОПЕРЕДНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ
Попередні результати були представлені на щорічній зустрічі Американського коледжу ветеринарних радіологів 2023 року, Новий Орлеан, Луїзіана, США.
ЗВІТНІ КОНТРОЛЬНІ ПЕРЕЛІКИ
Для підготовки рукопису використано контрольний список STROBE Vet.
Розкриття інформації
Це дослідження є оригінальним і раніше не подавалося.
ПОДЯКИ
Ця стаття присвячена Еріку та Оліверу Еспіноса Ромеро і Консепсьйон Ромеро Хіменес за їхню неоціненну підтримку та безумовну підтримку. Перший автор хотів би висловити подяку доктору Філіпу Кассу з Каліфорнійського університету за допомогу в аналізі потужності.
Mur PE, Appleby R, Phillips KL, et al. Рентгенографічні знахідки у собак із заворотом шлунка на 360 градусів та дилатацією. Vet Radiol Ultrasound. 2025;66:e13445.
ЗАЯВА ПРО ДОСТУПНІСТЬ ДАНИХ
Дані, що підтверджують результати цього дослідження, доступні від автора для листування за обґрунтованим запитом.
ЛІТЕРАТУРА
Пов'язані дані
Заява про доступність даних
Дані, що підтверджують результати цього дослідження, доступні від автора для листування за обґрунтованим запитом.