Настанови AAHA 2015 щодо управління поведінкою собак і котів

Марсі Хаммерле, DVM, DABVP (C/F), Крістін Хорст, DVM, Емілі Левін, DVM, DACVB, MRCVS, Карен Овералл, MA, VMD, PhD, DACVB, CAAB, Ліза Радоста, DVM, DACVB, Марсія Рафтер-Рітчі, LVT, CPDT, VTS-Behavior, Софія Їн, DVM, MS†

АНОТАЦІЯ

Настанови AAHA 2015 року з управління поведінкою собак і котів (Canine and Feline Behavior Management Guidelines) були розроблені, щоб надати практикуючим лікарям і персоналу стислу, засновану на доказах інформацію для забезпечення того, щоб базові поведінкові потреби пацієнтів-котів і собак були зрозумілі та задоволені в кожній практиці. Певна обізнаність у ветеринарній поведінці та ветеринарній поведінковій медицині є необхідною в сучасній ветеринарній практиці. Більше котів і собак страждають від поведінкових проблем, ніж від будь-якого іншого стану. Поведінкові проблеми призводять до страждання пацієнта та відмови від нього, а також негативно впливають на моральний дух персоналу. Ці настанови використовують повністю інклюзивний командний підхід для інтеграції базового управління поведінкою в повсякденний догляд за пацієнтом за допомогою стандартизованих поведінкових оцінок; створення середовища з низьким рівнем страху та стресу для пацієнтів, персоналу та власників; і створення кооперативних відносин із власниками та пацієнтами, щоб можна було забезпечити найкращий догляд. Практичний, систематичний підхід настанов дозволяє ветеринарному персоналу розуміти нормальну поведінку та розпізнавати й втручатися в поширені поведінкові проблеми на ранніх етапах їх розвитку. Настанови наголошують, що управління поведінкою є основною компетенцією будь-якої сучасної практики. (J Am Anim Hosp Assoc 2015; 51:205–221. DOI

З клініки The Pet Doctor, О'Феллон, Міссурі (M.H.); Ветеринарна лікарня Меса, Голден, Колорадо (C.H.); Animal Emergency and Referral Associates, Ферфілд, Нью-Джерсі (E.L.); Пенсильванський університет, кафедра біології, Філадельфія, Пенсильванія (K.O.); Coral Springs Animal Hospital, Корал-Спрінгс, Флорида (L.R.); Спрінгвілл, Нью-Йорк (M.R.-R); та Девіс, Каліфорнія (S.Y.).

Листування: kloverallvmd@gmail.com (K.O.) Орфографічні та інші незначні помилки було виправлено 15 вересня 2015 року. AAHA, Американська асоціація лікарень для тварин (American Animal Hospital Association); BZD, бензодіазепін (benzodiazepine); MAOI, інгібітор моноаміноксидази (monoamine oxidase inhibitor); SARI, подвійний антагоніст серотоніну 2A/інгібітор зворотного захоплення серотоніну (dual serotonin 2A antagonist/serotonin reuptake inhibitor); SSRI, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (selective serotonin reuptake inhibitor); TCA, трициклічний антидепресант (tricyclic antidepressant)

*Ці настанови були підготовлені цільовою групою експертів, скликаною Американською асоціацією лікарень для тварин (American Animal Hospital Association) з безпосередньою метою створення цієї статті. Вони пройшли той самий процес зовнішнього рецензування, що й усі статті JAAHA. Цей документ призначений лише як настанова. Доказове обґрунтування конкретних рекомендацій було наведено щоразу, коли це було можливо та доречно. Інші рекомендації ґрунтуються на практичному клінічному досвіді та консенсусі експертної думки. Для документування деяких із цих рекомендацій потрібні подальші дослідження. Оскільки кожен випадок є різним, ветеринарні лікарі повинні ґрунтувати свої рішення та дії на найкращих наявних наукових доказах у поєднанні з власною експертизою, знаннями та досвідом. Ці настанови були підтримані щедрим освітнім грантом від CEVA Animal Health, Virbac Animal Health та AAHA Foundation.

• Помер 28 вересня 2014 року.

^Q 2015 by American Animal Hospital Association JAAHA.ORG 205

Вступ

Мета цих настанов — надати практикуючим лікарям та персоналу актуальну інформацію, засновану на доказах, щоб забезпечити задоволення базових поведінкових потреб пацієнтів у собак та котів. Більше собак і котів страждають від поведінкових проблем, ніж від будь-якого іншого стану, що часто призводить до евтаназії, відмови від пацієнта або хронічного страждання. Ці настанови були написані, щоб допомогти ветеринарним фахівцям досягти таких цілей:1–5

• 1. Інтегрувати базове поведінкове управління в усі аспекти клінічної практики, щоб кожен пацієнт отримував найкращий практичний догляд у середовищі з низьким рівнем стресу.
• 2. Розуміти вікові норми та відхилення поведінки у собак і котів, щоб забезпечити розпізнавання та корекцію наявних або нових поведінкових проблем.
• 3. Сприяти рутинній оцінці поведінкового розвитку та змін у поведінці шляхом використання стандартизованих інструментів оцінювання.
• 4. Надавати власникам рекомендації щодо найпоширеніших поведінкових станів у собак і котів, щоб клієнти вчасно зверталися по допомогу (за потреби).
• 5. Формувати пацієнтів, схильних до співпраці, та чудові взаємини між клієнтом, ветеринаром і пацієнтом, щоб пацієнт і клієнт могли користуватися найкращим можливим доглядом протягом усього життя.
• 6. Переконати всю команду ветеринарної охорони здоров'я у важливості перетворення поведінкового управління на ключову компетенцію практики.

Ці настанови допоможуть читачам розвинути експертизу та впевненість, щоб навчати клієнтів про поведінкові потреби їхніх улюбленців. Якщо персонал і клієнти ефективно поінформовані щодо поведінкових потреб улюбленців, ветеринари створять команду охорони здоров'я, яка забезпечує найкращі результати для пацієнтів. Покращені результати транслюються в підвищення утримання клієнтів і зниження частоти евтаназії. Ветеринари відіграють ключову роль у підвищенні якості життя своїх пацієнтів і власників пацієнтів. Знання про поведінку також знижує ризик травм для персоналу та клієнтів і підвищує задоволеність роботою членів персоналу. Ефективніші фізичні обстеження, кращий обмін інформацією та персонал, навчений проводити модифікацію поведінки та навчальні прийоми, ведуть до покращеного догляду за пацієнтами, кращих результатів справ і прибутковості ветеринарних практик. Ці настанови допоможуть ветеринарам стати першим джерелом інформації для клієнтів, щоб вони не зверталися за послугами чи порадами до тих, хто не кваліфікований надавати оптимальний догляд.

Важливість думки та сприйняття клієнта

Сприйняття клієнтів є ключовим в усіх аспектах ветеринарної медицини. Ветеринарні лікарі та їхній персонал втрачають довіру, якщо не здатні зі співчуттям поводитися з активними, буйними, полохливими та стресованими тваринами. Клієнти не схильні повертатися, якщо їхній улюбленець був наляканий, якщо їхній улюбленець погрожував персоналу або травмував його, або якщо ветеринарний лікар був роздратований чи відчував дискомфорт. Клієнти оцінюють клінічну компетентність, принаймні частково, за тим, як поводяться з їхнім улюбленцем і як він реагує на ветеринарного лікаря. На жаль, опитування показують, що клієнти зазвичай покладаються на осіб без клінічної підготовки, а не на ветеринарних лікарів, щодо порад із проблем поведінки улюбленців.6–8 Ці настанови надають практикуючим лікарям інструменти, які допоможуть змінити цю тенденцію.

Ключові повідомлення

Теми та методи, розглянуті в цих настановах, не є частиною традиційної навчальної програми в багатьох ветеринарних медичних школах. Ці настанови ґрунтуються на таких ключових положеннях:

• 1. Ветеринарні лікарі повинні запроваджувати культуру доброзичливості у практиці та уникати використання як примусового обмеження, так і каральних методів навчання чи управління.
• 2. Ветеринарні лікарі повинні постійно усвідомлювати мову тіла пацієнта, розуміючи, що вона передає інформацію про основні фізіологічні та психічні стани.
• 3. Практикуючі лікарі повинні навчати персонал і клієнтів розпізнавати ранні індикатори поведінкових проблем.
• 4. Стандартизована поведінкова оцінка має бути частиною кожного обстеження та частиною постійної медичної карти пацієнта.
• 5. Увесь персонал повинен бути обізнаний з базовими техніками управління поведінкою та вміти кваліфіковано їх застосовувати.
• 6. Ветеринарні лікарі повинні бути віддані здоровому розвитку мозку у цуценят і кошенят через належне харчування та соціальну експозицію.
• 7. Розвиток компетенцій у ветеринарній поведінковій медицині, управлінні поведінкою та поведінковому благополуччі є можливістю для практики, її клієнтів і особливо її пацієнтів

Включення поведінкових оцінювань до кожного обстеження

Кожен ветеринарний візит має включати оцінку поведінки. Така оцінка спонукає клієнта поговорити з ветеринаром щодо будь-яких занепокоєнь або запитань, які він може мати стосовно поведінки своєї тварини, і дозволяє персоналу краще задовольнити поведінкові потреби своїх пацієнтів під час та після обстеження. Оцінка повинна включати використання стандартизованої форми збору анамнезу поведінки, яка стає частиною постійної медичної карти пацієнта. Використання одного й того самого опитувальника на кожному візиті, індивідуальні поведінкові зміни

ТАБЛИЦЯ 1 (продовження в наступній колонці)

Найбільш часто визнані ознаки неспецифічної тривоги/дистресу в собак і котів11–22

• -Сечовипускання
• -Дефекація
• -Випорожнення анальних залоз
• -Задишка/часте дихання
• -Підвищене дихання та частота серцевих скорочень
• -Тремтіння, дрижання
• -М'язова ригідність (зазвичай із тремором)
• -Облизування губ
• -Облизування носа
• -Гримаса (відтягування губ)
• -Трясіння головою
• -Прицмокування/клацання губами або щелепами
• -Салівація/гіперсалівація
• -Вокалізація (надмірна та/або поза контекстом)
• -Часто повторювані звуки, зокрема високочастотне скавчання, подібне до того, що пов'язане з ізоляцією
• -Позіхання
• -Нерухомість, «завмирання», глибоко знижена активність
• -Ходіння туди-сюди, глибоко підвищена активність
• -Переховування або спроби переховування
• -Втеча або спроби втечі
• -Мова тіла соціального відсторонення (тобто відвертання голови або тіла від того, хто подає сигнал)
• -Опускання голови або шиї
• -Нездатність витримати прямий погляд
• -Погляд у певну середню відстань
• -Поза тіла нижча за норму (у разі страху тіло надзвичайно опущене або хвіст підібганий)
• -Вуха опущені/можливо, звислі через зміни тонусу м'язів обличчя
• -Мідріаз
• -Сканування (тобто рух очима та/або головою по навколишньому середовищу для безперервного спостереження за всією активністю)
• -Гіперпильність/гіпералертність (може бути помітна лише при дотику або перериванні, але тварина може гіперреагувати на подразники, які за інших обставин не викликали б такої реакції)
• -Переступання лапами
• -Підняття лапи в навмисному русі
• -Підвищена близькість до улюблених компаньйонів
• -Знижена близькість до улюблених компаньйонів
• -Глибокі зміни в їжі/питті (гострий стрес зазвичай пов'язаний зі зниженням апетиту та спраги, тоді як хронічний стрес часто пов'язаний зі збільшенням)
• -Підвищений грумінг, можливо, із самоушкодженням
• -Знижений грумінг

ТАБЛИЦЯ 1 (продовження)

• -Можлива поява ритуалізованих/повторюваних дій
• • Зміни в інших формах поведінки, зокрема підвищена реактивність або підвищена агресивність (можуть бути неспецифічними)

можна відстежувати, а проблеми — вирішувати на ранніх етапах розвитку.

Поведінкові оцінки, зафіксовані в історії хвороби, корисні після хірургічного втручання або невідкладної допомоги. Період одужання найкраще оцінювати щодо звичайної поведінки пацієнта.

Належна оцінка поведінки особливо важлива для молодих тварин. Дослідження показують, що 10% цуценят, які виявляли страх під час фізикального обстеження у віці 8 тижнів, також виявляли страх у 18 місяців.9,10 Пацієнти не переростають патологічний страх.

Ветеринарний персонал повинен уміти розпізнавати ознаки страху й дистресу, розуміти, коли поведінка відхиляється від норми, та виявляти пацієнтів із ризиком розвитку проблемної поведінки. Збір анамнезу поведінки дасть змогу визначити, чи така поведінка є винятковою та контекстуальною (наприклад, собака справді боїться лише у ветеринарній клініці), чи більш генералізованою (наприклад, кота ніколи не бачать нагорі, і його доводиться ловити в підвалі, щоб повезти до ветеринарної клініки). Такі оцінювання допомагають власникам відстежувати поведінку пацієнта, водночас інформуючи їх про ризики.

Найбільш загальновизнані ознаки неспецифічної тривоги та дистресу наведено в таблиці 1. 11–22 Клієнти легко розпізнають тремтіння, дрижання та високочастотну вокалізацію як ознаки дистресу, але можуть не помічати менш виражених ознак. Ветеринарні фахівці перебувають в ідеальній позиції, щоб навчати клієнтів щодо потенційних проблем поведінки та факторів ризику. Поведінкові стани мають прогресуючий характер. Раннє втручання є надзвичайно важливим для збереження якості життя як пацієнта, так і клієнта, а також для забезпечення найкращих шансів на успіх лікування.

Вік і поведінка

Вік і поведінкові особливості, притаманні певним етапам життя, слід враховувати під час поведінкового та фізичного обстеження. Нормальні закономірності поведінкових змін є передбачуваними в міру дозрівання мозку, тоді як атипові зміни можуть сигналізувати про розвиток поведінкової проблеми.

Цуценята та кошенята

Пре-, пери- та постнатальне середовище мають критичне значення для формування спокійних, нереактивних тварин. Спокійніші собаки та коти легше піддаються обробці й дресируванню, і менш імовірно, що вони стануть агресивними та полохливими. Якщо пацієнти зазнають раннього стресу (наприклад, нехтування, жорстокого поводження, ізоляції, порушення харчування або нестабільності середовища) чи їхні матері зазнають гестаційного стресу, ймовірно, виникнуть несприятливі наслідки для ранньої поведінки. Клієнти та ветеринари повинні спілкуватися щодо ранньої поведінки та ризиків.

Тварини найкраще здатні навчатися реагувати на соціальне та фізичне середовище протягом конкретних етапів нейророзвитку. Реакції на подразники в ці періоди можуть бути точними предикторами майбутньої поведінки та мають спонукати власників і ветеринарів звертати увагу на ранні проблеми. Ветеринари повинні проводити кілька поведінкових оцінювань протягом перших 18 місяців, на додаток до тих, що виконуються під час візитів для вакцинації, щоб переконатися, що пацієнт розвивається нормально. Хоча віхи розвитку мають типові вікові межі початку (таблиці 2, 3), собаки та коти ніколи не припиняють навчатися зі свого досвіду. Відповідні втручання слід проводити рано та за потреби.

«Соціалізація» певною мірою ґрунтується на змінах, що відбуваються протягом сенситивних періодів розвитку. За належного доступу собаки та коти самостійно піддаватимуть себе соціальним ситуаціям; однак спосіб життя людей може позбавляти домашніх тварин таких можливостей. Клієнтів слід заохочувати дозволяти своїм улюбленцям взаємодіяти з іншими людьми, відвідувати нові місця та брати участь у нових видах діяльності, а також позитивно стикатися з іншими тваринами чи видами протягом цих сенситивних періодів.

Існує два ризики, пов'язані з концепцією соціалізації. По-перше, припущення, що соціальна експозиція має відбуватися лише в певні періоди, є неправильним. Існує значна індивідуальна варіативність розвитку. Важливо дозволити собакам і котам можливість розвиватися у власному темпі. По-друге, як наявність, так і розвиток страху в сенситивні періоди загострюються примусовою соціальною експозицією. Надмірна експозиція може погіршити стан полохливих собак, створюючи поведінкову невідкладність. Клієнтам слід рекомендувати, що будь-який собака, який починає уникати взаємодій або виявляє явний страх, не повинен мати більше експозиції, якщо це не рекомендовано їхнім ветеринаром. Якщо поведінка є екстремальною, слід проконсультуватися з ветеринарним фахівцем із поведінки. Продовження експозиції полохливих цуценят під виглядом «соціалізації» натомість сенсибілізує їх.

Якщо собаки та коти позбавлені належного впливу в критичні сенситивні періоди, у них підвищується ризик розвитку проблемної поведінки. Оскільки сенситивні періоди починаються так рано, соціальний вплив має розпочинатися під наглядом заводчика. Цуценята та кошенята, народжені від здорових, належно вакцинованих матерів і залучених до активної програми вакцинації, мають низький ризик зараження інфекційними захворюваннями.23,24 Немає медичних підстав відкладати заняття для цуценят і кошенят або соціальний вплив до завершення серії вакцинації, доки заборонено контакт із хворими тваринами, дотримується базова гігієна та якісне харчування.24,25 Ризики, пов'язані з відсутністю соціального впливу, значно перевищують будь-який ризик захворювання.

Цуценят не слід відлучати від їхніх однопослідних братів і сестер та матері-годувальниці (dam) до досягнення щонайменше 8-тижневого віку. Цуценята, відлучені у віці 30–40 днів порівняно з 56 днями, мали більшу частоту проблем, пов'язаних із раннім відлученням, таких як надмірний гавкіт, боязкість під час прогулянок, реактивність на шуми, власницька поведінка щодо іграшок чи їжі, поведінка привертання уваги та руйнівна поведінка в дорослому віці.²⁶

Ризик виникнення поведінкових проблем можна оцінити під час візитів для вакцинації або профілактичних оглядів. Розвиток страху та інших поведінкових патологій можна виявити в ранньому віці. Кілька ключових тестів і спостережень можуть бути корисними для виявлення тварин із високим ризиком (Таблиця 4). Будь-яку тривожну поведінку слід сприймати серйозно та негайно коригувати, щоб уникнути ризику відмови від тварини та/або евтаназії.

Підлітки та дорослі

Від 6 місяців до соціальної зрілості (12–36 місяців у собак і до 48 місяців у котів) собаки та коти фізично дозрівають і розвивають свої перші незалежні поведінкові патерни. Ювенільний період — це період інтенсивного соціального дослідження та навчання, який в ідеалі сприяє резилієнтності. Якщо собаки та коти стають менш резилієнтними, більш замкнутими або більш реактивними чи агресивними, корекцію слід проводити негайно. Ветеринарні лікарі повинні під час візитів із цуценятами та кошенятами повідомляти клієнтам, що немає доказів того, що домашні тварини «переростають» поведінкові проблеми в міру соціального дозрівання. Будь-яка зміна потребує професійної оцінки.

Помилкові або неправильні уявлення можуть стати очевидними вже на ранньому етапі. Клієнти можуть не розуміти, що деякі небажані форми поведінки є нормальними (наприклад, молоді цуценята не можуть витримати 8–10 год без сечовипускання). Клієнти можуть не розуміти різниці між поведінкою, яка є небажаною, але, можливо, нормальною та піддається коригуванню дресируванням (наприклад, хапання когось під час гри), і аномальною поведінкою, яка потребує професійної допомоги (наприклад, прояв агресії, якщо не дозволяють гратися після хапання). Клієнти можуть не знати, що лікування у ветеринара є варіантом для проблемної поведінки і що лікування може бути потрібним для цуценят або кошенят. Завдання ветеринарної команди — визначити, чи стурбований клієнт або чи має бути стурбований поведінкою домашньої тварини, і знати, коли медичне втручання, модифікація поведінки або направлення до фахівця є доцільними. Щоб таке раннє втручання відбулося, клієнтів потрібно заохочувати до регулярного діалогу з їхнім ветеринаром.

Термін «соціальна зрілість» використовується для опису етапу нейророзвитку, що характеризується посиленням нейрональної модифікації. Це типовий час, коли поведінкові проблеми або розвиваються, або прогресують, і коли власники помічають зміни в поведінці.

Потенційні проблеми у разі експозиції під час

ТАБЛИЦЯ 2 Поведінковий розвиток у собак¹⁴

Таблицю адаптовано з Manual of clinical behavioral medicine for dogs and cats.

Порушення регуляції деяких раніше набутих форм поведінки може виникати, що вимагає від власників спостереження та повідомлення про зміни у здатності до навчання, відновлюваності або розвиток страхів і агресії. Ці поведінкові зміни не пов'язані з гормонами чи статевою зрілістю (6 міс у котів та 6–9 міс у собак). Хоча багато собак і котів після досягнення соціальної зрілості стають спокійнішими та уважнішими, у тих, хто має поведінкові патології, стан незмінно погіршується. Більшість собак і котів, переданих до притулків, евтаназованих через поведінкові проблеми або покинутих, мають вік 1–3 роки та перебувають у процесі соціального дозрівання.1,12,27 Зміни в поведінці домашніх тварин потенційно загрожують життю, проте багато з

ТАБЛИЦЯ 3 Поведінковий розвиток у котів¹⁴

Таблицю адаптовано з «Manual of clinical behavioral medicine for dogs and cats».

проблеми, що виникають протягом цього часу, можна вирішити за допомогою простого втручання.

Оскільки існує проміжок між останнім візитом для вакцинації цуценяти або кошеняти, який зазвичай припадає на 16 тижнів віку, та першим візитом для профілактичного догляду дорослої тварини, який відбувається або у віці 1 року, або через 1 рік після останньої вакцинації (у віці 16 місяців), ця Робоча група рекомендує ветеринарним лікарям навчати клієнтів щодо поведінки домашніх тварин під час візиту у 6 місяців та запровадити перевірку поведінкового здоров'я у віці 1 року. Крім того, клієнтам слід нагадувати про необхідність звертатися до свого ветеринарного лікаря при перших ознаках будь-якої проблемної поведінки. Перелік таких видів поведінки (Таблиця 5) слід надавати та переглядати разом з усіма клієнтами.

ТАБЛИЦЯ 4

Ключові поведінкові реакції, які використовуються в клінічних умовах для виявлення переляканих собак і котів

Поведінкові патерни, пов'язані з нормальним розвитком. Поведінкові патерни, пов'язані з проблемним розвитком

Користується лотком/справляє потребу надворі, коли його виводять, і не забруднює дім, якщо загалом має розумний доступ

Підходить до незнайомих людей Не підходить/активно уникає незнайомих людей

Підходи та/або грає з іншими дружніми та/або приязними тваринами. Не взаємодіє та не грає з іншими приязними тваринами, уникає їх або агресивно реагує на їхні спроби залучити до гри

Не боїться більшості звуків і швидко відновлюється після впливу гучних звуків. Боїться багатьох звуків і не відновлюється одразу після впливу гучних звуків.

Бере ласощі та досліджує кабінет для огляду. Не бере ласощів, ховається, завмирає або панікує в кабінеті для огляду. Привчання до туалету в домі/лотка або не прогресує, або регресує

Таблицю адаптовано з «Manual of clinical behavioral medicine for dogs and cats».

Літні собаки та коти

Поведінкові зміни у собак і котів можуть бути фізіологічними або когнітивними, і обидва типи можуть піддаватися лікуванню та втручанню.¹³ Моніторинг як вік-асоційованих когнітивних, так і фізіологічних змін слід проводити щонайменше щорічно у собак (починаючи з 5–8 років для великих порід і 8–10 років для дрібних порід) та котів (починаючи з 10–12 років). Ці оцінювання можна поєднувати з щорічними профілактичними оглядами (Таблиця 4). Власники зазвичай чудово справляються з моніторингом старших тварин, якщо їм пояснити, на що слід звертати увагу. Надання власникам старших тварин інструменту оцінювання для заповнення кожні 2–3 міс дає орієнтир щодо потенційної швидкості поведінкових змін, демонструє емпатію та спонукає власника втрутитися в інтересах своєї тварини.

Клінічні ознаки поведінкових аномалій у старечих домашніх тварин можуть включати забруднення приміщення, зміни у патернах сечовиділення та дефекації, зменшення/зміни у взаємодії з іншими домашніми тваринами або людьми, появу агресії у зазвичай неагресивного собаки, дезорієнтацію, погане розв'язання задач

ТАБЛИЦЯ 5

Поведінкові прояви у котів і собак, що виникають під час соціальної зрілості та мають спонукати до ветеринарної оцінки

Страх перед людьми або іншими собаками/котами / уникнення їх

Агресія до людей/інших собак або котів

Стереотипна/повторювана/ритуальна поведінка (наприклад, кружляння, надмірне вилизування, вилизування, ссання)

Зміни виділення та виділення в непридатних місцях

Розвиток страхів/фобій, пов'язаних із середовищем/стимулами (наприклад, фобії грози, страх поїздок у машині, прогулянок на повідку, нових місць/іграшок)

Дистрес при залишенні наодинці

Підвищена реактивність у будь-якій ситуації

Глибокі зміни рівня активності (як зниження, так і підвищення) та реактивності під час відпочинку чи сну (наприклад, застрягання за дверима), зміни режиму сну, зміни вокалізації та нещодавній початок нових фобій. Існують лікарські засоби, дієти, добавки та поведінкові чи середовищні втручання, які можуть допомогти старіючим собакам і котам та покращити їхню якість життя і якість життя їхніх власників. Усі втручання працюють найкраще, якщо їх можна застосувати якомога швидше після початку проблеми.

Багато ранніх змін у реактивності та поведінці під час розв'язування задач пов'язані з втратою або гостроти зору, або слуху, а також фізичної гнучкості. Приглушене освітлення, чіткі вербальні сигнали, підсилені або візуальними, або тактильними підказками, та вправи на обсяг рухів — усе це може допомогти й має бути частиною будь-якого втручання для старих собак і котів у стані дистресу.

Формування команди підтримки

Робота з кваліфікованим інструктором

Кваліфіковані тренери можуть бути цінними партнерами у складі ветеринарної команди з управління поведінкою.²⁸ ''Дресирування'' є нерегульованою сферою, і некваліфіковані, погано навчені тренери можуть завдати шкоди. Варто встановити співпрацю з кваліфікованим, сертифікованим та застрахованим тренером домашніх тварин. Досвідчений тренер може безперешкодно працювати з ветеринарною командою, допомагаючи клієнтам впроваджувати поведінкові втручання, надавати зворотний зв'язок та підвищувати рівень поведінкової допомоги в практиці. Діагностика та медичне втручання залишаються прерогативою ветеринара.

Тренери повинні мати сертифікацію від надійної організації, основою якої є виключне використання позитивних методів. Сертифікація для тренерів повинна вимагати щорічного підвищення кваліфікації, страхування відповідальності та перевірених знань з поведінки й теорії навчання. На жаль, наявність сертифікатів не гарантує використання гуманних методів або чесного маркетингу. Важливо, щоб клієнти запитували тренерів про конкретні інструменти та методи, які вони використовують. Якщо інструменти або методи включають парфорс-нашийники (prong collars), електрошокові нашийники (shock collars), ривки повідцем/нашийником або якщо тренер пояснює поведінку в термінах «домінування» чи кидає будь-що в собаку, радимо клієнтам змінити тренера. Переконайтеся, що особи, які викладають на заняттях, не змушують полохливих, реактивних собак залишатися на заняттях. Примушування собак залишатися там, де вони відчувають страх, навіть із використанням кліток або дитячих ворітець, посилює страх. Заняття повинні мати високе співвідношення кількості інструкторів до клієнтів і собак.²⁸

Роль техніків

Управління поведінкою у собак і котів — це сертифікована спеціальність ветеринарного техніка, яку здобувають шляхом навчання та тестування. Спеціалісти з ветеринарної техніки з поведінки та Академія ветеринарних техніків з поведінки розуміють цінність командного підходу у впровадженні науково доведених і гуманних методів лікування поведінки в клінічній практиці. Багато техніків цікавляться дресируванням і поведінкою та отримали б користь від приєднання до Товариства ветеринарних техніків з поведінки (www.svbt.org), групи, яка забезпечує якісну безперервну освіту в цій спеціальності.

Фахівці з ветеринарної поведінкової медицини

Випадки поведінкових розладів можуть бути складними, часто зачіпаючи питання громадського здоров'я та безпеки. Сертифіковані радою ветеринарні фахівці з поведінки (дипломанти Американського коледжу ветеринарної поведінки, www.dacvb.org) спеціально навчені та кваліфіковані для лікування клінічних поведінкових проблем у домашніх тварин. Направлення до ветеринарного фахівця з поведінки може бути рекомендовано у випадках, що включають самоушкодження, агресію, множинні супутні поведінкові діагнози, глибокі фобії, або для пацієнтів, які не відповідають на звичайне лікування, незважаючи на найкращі зусилля ветеринарного лікаря первинної ланки. Собак, які завдають глибоких укусів, або тих, що травмують осіб з імунодефіцитом, слід направляти до фахівця. За жодних обставин агресію або будь-який стан, що включає клінічний діагноз, не слід направляти до дресирувальника для первинного лікування. Направлення до дресирувальника собак є доцільним для нормальної, але небажаної поведінки (наприклад, стрибання на людей), неслухняної поведінки (наприклад, натягування повідця) та навчання базових манер.

Зміна поведінки

Модифікація поведінки

Теорія навчання, оперантне зумовлення та класичне павловське зумовлення є зрілими науками і пропонують ветеринарам багатство інформації. Наведені нижче концепції та визначення мають допомогти медичній команді включити базову теорію навчання та модифікацію поведінки в клінічну практику, а також розпізнавати й надавати рекомендації проти недоречних, жорстоких і небезпечних практик корекції поведінки, які часто рекомендують непрофесіонали. Уникнення та безпека є наріжними каменями поведінкового лікування. Комплексні плани поведінкового лікування включають медикаментозну терапію, модифікацію/тренування поведінки та зміну/управління середовищем. Загальноприйняті принципи поведінкового лікування та модифікації є такими:²⁹

• • Коли поведінку винагороджують, вона повторюється і частішає.
• • Нові форми поведінки найкраще засвоюються, якщо їх винагороджують щоразу, коли вони виникають.
• • Після того як поведінка засвоєна, її найкраще підтримувати, якщо винагороджувати її випадково та періодично, що буває частіше, ніж «зрідка».
• • У собак і котів засвоєна поведінка повторюється, якщо її винагороджують, і вони демонструватимуть поведінку, бажану для їхніх власників, якщо цю поведінку винагороджують.

Модифікацію поведінки часто описують за допомогою такої термінології:

• • Позитивне: тварині щось дають (наприклад, винагорода є позитивним підкріпленням, що надається за бажану поведінку).
• • Негативне: у тварини щось забирають (наприклад, увага не надається собаці як негативне підкріплення за небажану поведінку — собаку, що стрибає, не гладять).
• • Підкріплення: наслідок, який збільшує ймовірність виникнення поведінки в майбутньому.
• • Покарання: наслідок, який зменшує ймовірність виникнення поведінки в майбутньому.

Термін «модифікація поведінки» стосується методів, які або підвищують, або знижують частоту та вираженість поведінкових реакцій. Основні методи, розглянуті тут, є частиною комплексного підходу до лікування проблемної поведінки:

• • Десенсибілізація: процес, під час якого стимул, пов'язаний з небажаною поведінкою, пред'являється особині на рівні, нижчому за той, що викликає реакцію, з подальшим поступовим підвищенням рівня стимулу. Якщо десенсибілізація проведена правильно, особини не збуджуються після впливу стимулу.
• • Контркондиціонування: процес, у якому тварина, що реагує, відчуває страх або агресію до певного стимулу (наприклад, дзвінок у двері, собака, що наближається), навчається ставати щасливою та приймати цей стимул. Це досягається шляхом поєднання стимулу з чимось, що собака або кіт любить і хоче. Контркондиціонування та десенсибілізацію часто поєднують, щоб винагороди надавалися, коли собака або кіт не реагує на стимул, на який вони раніше реагували, навіть коли стимул поступово посилюється. Наприклад, якщо собака боїться пилососа, поступовий вплив пилососа поєднується з чимось, що тварина любить і на чому собака може зосередитися (наприклад, дуже бажаний корм), що дає собаці змогу

асоціювати пилосос із чимось приємним. Ця техніка не те саме, що затоплення, якого слід уникати.

• • Затоплення (flooding): тривала експозиція до тривожного стимулу на рівні, що викликає тривожну, агресивну або страхітливу реакцію, у надії, що просто безперервне пред'явлення стимулу припинить небажану поведінку. На відміну від десенсибілізації (де мета полягає в експозиції собаки або кота до тривожного стимулу на рівні нижче того, який запускає реакцію), затоплення піддає тварину впливу стимулу на рівні, що запускає реакцію. У випадку пацієнтів у стані дистресу затоплення фактично сенсибілізує пацієнта до стимулу та погіршує його стан, спричиняючи відключення або колапс пацієнта. Собаки та коти, які неодноразово зазнають впливу невідворотних неприємних або больових стимулів, можуть розвинути навчену безпорадність, тобто вони припиняють демонструвати будь-яку поведінку, оскільки засвоюють, що не мають контролю над результатами. Затоплення ніколи не рекомендується.
• • Навчання альтернативної поведінки (training an alternate behavior): процес, у якому відповідну поведінку, несумісну з проблемною поведінкою, навчають як альтернативну реакцію з використанням позитивного підкріплення. Наприклад, якщо кіт звично полює за ногами людини, кота навчають іти на високий сідало за ласощі у відповідь на сигнал, у цьому випадку — на появу людини. Сигнал вказує, що ласощі будуть надані, якщо кіт піде на сідало, коли хтось входить до кімнати.
• • Відволікання та перенаправлення (distraction and redirection): процес, у якому їжу або іншу винагороду використовують, щоб відвернути увагу особини від стимулу та попередити реакцію, зменшуючи страх або агресію. Наприклад, кіт, який звично полює за ногами людини, відволікається (перенаправляється), коли перед його мордою махають іграшкою, тож кіт грає з іграшкою замість того, щоб зосереджуватися на ногах людини.
• • Збагачення середовища (environmental enrichment): додавання одного або більше зовнішніх чинників з метою зменшення частоти аномальної або небажаної поведінки при одночасному збільшенні частоти нормальної, бажаної поведінки. Наприклад, якщо собаці, який ходить туди-сюди, коли залишається на самоті, надати харчову іграшку, собака буде займатися іграшкою замість того, щоб ходити туди-сюди. Багато собак із поведінковими проблемами перебувають у надто сильному дистресі, щоб просте збагачення середовища саме по собі мало ефект.
• • Уникнення (avoidance): дія, спрямована на запобігання залученню особини до небажаної поведінки. Ця техніка захищає собак і котів у стані дистресу від експозиції до несприятливих поведінкових стимулів, які погіршать їхній стан. Захист є першим кроком лікування. Наприклад, собака гавкає на людей, яких бачить за вікном. Закриття жалюзі або ізоляція собаки в задній частині будинку дозволяє уникнути стимулу, що запускає реакцію гавкання.

Аверзивні методи

Цільова група виступає проти методів дресирування, що використовують аверзивні техніки. Аверзивне дресирування пов'язують із негативним впливом на зв'язок між людиною та твариною, здатність до розв'язання проблем, а також фізичне та поведінкове здоров'я пацієнта.29–32 Воно спричиняє проблемну поведінку в нормальних тварин і прискорює прогресування поведінкових розладів у тварин у стані стресу.³³ Аверзивні техніки особливо шкідливі для полохливих і агресивних пацієнтів і часто пригнічують сигнали неминучої агресії, роблячи будь-якого агресивного собаку небезпечнішим.34–36

До аверзивних методів належать парфорсні (зашморгні) або задушливі нашийники, електропогони для худоби, перевертання на спину (альфа-рол), притискання до землі у позі підкорення (dominance down), електрошокові нашийники, батоги, голодування або позбавлення їжі, утримування в пастці та побиття. Жоден із цих інструментів і методів не повинен використовуватися ні для навчання, ні для зміни поведінки. Неаверзивні методи ґрунтуються на виявленні та винагородженні бажаної поведінки, а також на належному використанні головних нашийників, шлеїв, іграшок, пристроїв для дистанційної подачі ласощів, бандажів та інших методів фіксації без застосування сили. Ця робоча група рішуче підтримує методи, зосереджені на винагородженні правильної поведінки та позбавленні винагороди за небажану поведінку.33–35,37

Фармакологічне втручання

Ліки, які зазвичай використовують для лікування поведінкових розладів у собак і котів, включають такі:

• • Бензодіазепіни (BZDs): alprazolam, diazepam, midazolam, clonazepam та споріднені препарати, як-от gabapentin.
• • Трициклічні антидепресанти (TCAs): amitriptyline, nortriptyline, clomipramine, imipramine та doxepin.
• • Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs): fluoxetine, paroxetine, sertraline, fluvoxamine, citalopram та escitalopram.
• • Подвійні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну: venlafaxine та duloxetine.
• • Подвійні антагоністи серотоніну 2A/інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SARIs): trazadone та nefazodone.
• • Інгібітори моноаміноксидази (MAOIs): selegiline.
• • Азапірони: buspirone.
• • Центрально діючі агоністи 2A, що можуть діяти як гіпотензивні засоби (зниження серцевого викиду та периферичного судинного опору): clonidine, guanfacine, medetomidine та dexmedetomidine.
• • Місцеві анестетики (наприклад, гель з лідокаїном): застосовуються перед венепункцією, вакцинацією або вираженням анальних залоз, особливо в пацієнтів, які зазнали страху або болю, пов'язаних із процедурою.

З цих препаратів лише кломіпрамін^a та флуоксетин (для тривоги розлуки у собак) і селегілін^b (для синдрому когнітивної дисфункції у собак) схвалені для застосування у собак у Сполучених Штатах. Контрольовані дослідження продемонстрували ефективність кломіпраміну та флуоксетину в поєднанні з модифікацією поведінки для лікування тривоги розлуки.38–44 Оскільки контрольованих досліджень щодо інших препаратів або показань мало, більшість препаратів застосовують поза інструкцією. Застосування фармацевтичних препаратів поза інструкцією має відбуватися в контексті діагнозу, комплексного плану лікування, обговорення механізму дії та очікуваних змін, а також повного розкриття інформації про те, що застосування є несхваленим.

Деякі лікарські засоби можна застосовувати за потреби (наприклад, BZDs, 2A-агоністи, деякі SARIs, габапентин) при страхах, фобіях і паніці. Щоденні лікарські засоби також можуть включати TCAs, SSRIs, SARIs, BZDs, 2A-агоністи та габапентин при загальних страхах і тривогах. Початок дії може залежати від біотрансформації та подальших регіональних змін молекулярних рецепторів головного мозку; тому терапевтичні ефекти деяких лікарських засобів можуть не з'являтися протягом 5–8 тижнів. Рекомендації щодо дозування доступні в інших джерелах.¹⁴ Слід пам'ятати, що при комбінуванні лікарських засобів дозування може змінюватися, а також можуть виникати взаємодії.

Лікарські засоби слід застосовувати лише як частину комплексної програми лікування. Мета такого підходу — захистити пацієнта та його власників, забезпечити належні умови для покращення стану та впровадити відповідну модифікацію поведінки, зокрема використання гуманних інструментів позитивного підкріплення.

Оцінка ризику є важливою для застосування лікарських засобів. Наприклад, BZDs можуть спричиняти спорадичні побічні ефекти, які призводять до надзвичайної седації деяких тварин і ризику самотравмування. Інші тварини стають надзвичайно збудженими і також мають ризик самоушкодження. Неможливо заздалегідь знати, чи зазнає конкретна тварина небажаних ефектів; тому командний підхід до лікування, спостереження, звітування та реєстрації результатів є важливим. Моніторинг з боку ветеринарного лікаря та власника тварини має включати спостереження за частотою серцевих скорочень, збудженням або седацією, значними змінами апетиту, блюванням, діареєю, що не є транзиторною, та будь-якими новими проблемними формами поведінки або змінами поведінки.

Нутрицевтики та спеціалізовані дієти доступні й можуть як допомагати, так і не допомагати в лікуванні поведінкових проблем. Дослідження нутрицевтиків тривають, і рекомендації щодо їх застосування на цей час не мають доказової бази.

Ця Робоча група визнає, що існує багато альтернативних методів терапії, які застосовуються для корекції поведінкових проблем. Як загальне правило, такі методи лікування не були належним чином досліджені, щоб виправдати конкретні рекомендації Робочої групи щодо їх застосування або користі на цей час. Наприклад, хоча феромональні продукти зазвичай використовуються для зміни поведінки у собак і котів, серед експертів немає консенсусу щодо їхньої цінності, а переконливих доказів клінічних досліджень їхньої ефективності бракує.

Поширені поведінкові проблеми

Агресія

Агресія виникає щоразу, коли тварина гарчить, скалиться, клацає зубами або кусає. Страх є однією з найпоширеніших причин агресії. Покарання не слід застосовувати у випадках агресії, оскільки воно підвищує ризик укусів і посилює агресивну поведінку. Лікування основної причини є ключовим. Такий підхід зазвичай включає уникнення, захист (собаки та людей), модифікацію поведінки, застосування лікарських засобів поза інструкцією [TCAs, SSRIs, а іноді габапентин або певні BZDs (наприклад, alprazolam)], а також різні засоби обмеження руху, такі як головні нашийники та шлеї. Контроль небажаної агресії може тривати протягом усього життя.

Використання форми звільнення від відповідальності, що містить такі застереження, рекомендується при лікуванні агресії:

• • Будь-яка тварина, яка виявляє агресію з будь-якої причини, потенційно здатна завдати серйозної шкоди та травм собі, іншим домашнім тваринам і людям.
• • Під час взаємодії з агресивними собаками необхідно вживати спеціальних запобіжних заходів для забезпечення безпеки всіх присутніх. Ці заходи можуть включати певну форму обмеження (наприклад, ворота, клітки) або використання повідців, шлеїв, недоуздків і намордників.
• • Довідку про чинну вакцинацію проти сказу слід надати всім особам, залученим до лікування агресії.
• • Лікування проблеми поведінкової агресії не замінює дотримання місцевих законів.
• • Володіння агресивним собакою або котом тягне за собою відповідальність і потенційну юридичну відповідальність за будь-яку шкоду, завдану людям або майну. Ця відповідальність не змінюється і не передається внаслідок звернення по поведінкову допомогу.
• • Проблеми, пов'язані з патологічною поведінкою, зокрема агресією, ніколи не виліковуються повністю, але їх можна лікувати та контролювати. Нездатність зробити це може призвести до евтаназії тварини.

Порушення сечовипускання

Порушення виділення у котів характеризуються сечовипусканням або дефекацією поза межами бажаної зони. Діагностичні ознаки включають мічення сечею (що також може бути нормальною поведінкою) та справляння потреби поза лотком (litter box). Перед початком поведінкової терапії обов'язковим є лікування будь-яких основних медичних станів, які можуть сприяти виникненню проблеми.

Зміни довкілля є першою лінією лікування і часто бувають ефективними. Приклади включають забезпечення додаткових лотків для посліду, частіше очищення лотків для посліду та зміну типу наповнювача/стилю лотка для посліду для покращення доступу.⁴⁵ Поведінкові методи лікування також можуть мати позитивний вплив на тварин, яких лікують від первинних медичних розладів, оскільки медичні та поведінкові стани можуть існувати одночасно і посилювати один одного.

Сепараційна тривога

Тривога розлуки може виникати, коли домашнього улюбленця або залишають самого вдома, або розлучають із його власником. Тривога розлуки зазвичай проявляється ознаками клінічного дистресу, такими як метушіння, часте дихання, вокалізація, сечовипускання, руйнування майна та слинотеча. Цей стан слід розглядати як поведінкову невідкладність. Лікарські засоби, зокрема кломіпрамін і флуоксетин, схвалені для застосування в собак і мають використовуватися як терапія першої лінії за найраніших ознак клінічного дистресу. Комплексний план лікування включає модифікацію поведінки, збагачення середовища та мінімізацію розлуки настільки, наскільки це можливо. Ознаки тривоги розлуки можуть бути непомітними для власника. Ця робоча група заохочує всіх клієнтів щорічно знімати відео своїх улюбленців, коли їх немає вдома, як спосіб виявлення поведінкових відхилень, зокрема менш очевидних форм тривоги розлуки. Лікарські засоби мають вищу ймовірність успіху лікування, якщо їх застосовувати рано в розвитку спостережуваної тривоги. Тривалість лікування залежить від тяжкості тривоги та відповіді на лікування.

Фобія шуму

Фобія шуму під час грому, феєрверків або бур є глибоким страхом, що проявляється хованням, тремтінням, руйнуванням майна, слинотечею або задишкою. Ці поведінкові реакції виникають у відповідь на конкретний звук або обставини, пов'язані з цим звуком. Анксіолітичні препарати (наприклад, alprazolam і clonazepam для собак та oxazepam для котів) застосовуються за потреби як перша лінія лікування і мають бути введені за 1–2 год до очікуваної тригерної події.¹⁴ Деяким пацієнтам також може знадобитися щоденне медикаментозне лікування, і всі пацієнти повинні отримувати супутнє нефармакологічне лікування для довгострокової терапії.⁴⁶ Інші тривожні діагнози часто співіснують із фобією шуму. Скринінг на потенційні коморбідні стани є важливим, оскільки коморбідність погіршує перебіг кожного зі станів.¹⁵

Агресія між котами

Агресія між котами проявляється такими поведінковими реакціями, як пильний погляд, шипіння, удари лапою, дряпання, гарчання або укуси інших котів у домашньому середовищі. Плани лікування включають медикаментозну терапію (зазвичай починають з флуоксетину), збагачення середовища, тренування, ігрову терапію та засоби безпеки. Незалежно від основної причини агресії між котами, критично важливим кроком у лікуванні є розділення котів до завершення курсу медикаментозної терапії та модифікації поведінки. Після цього котів можна поступово знову знайомити. Випадки агресії в межах соціальної групи котів можуть вимагати від 2 до 12 місяців для вирішення, що потребує терпіння. Постійне розділення котів завжди залишається варіантом.

Використання кейс-підходу

Увесь ветеринарний персонал повинен уміти користуватися стандартизованими інструментами оцінювання поведінки та надавати загальні рекомендації щодо управління проблемами поведінки у собак і котів. Рекомендований підхід до випадку включає такі кроки:

• 1. Виявити поведінкову проблему під час профілактичного прийому після того, як власник або заповнить короткий скринінговий опитувальник, або звернеться по допомогу щодо конкретної поведінкової проблеми.
• 2. Відстежувати рівень стресу пацієнта, коли він потрапляє до клініки та переміщується до оглядової кімнати (див. розділ «Мінімізація страху пацієнта у ветеринарній клініці»).
• 3. Надати власнику освітні матеріали про поширені поведінкові розлади, їх профілактику та лікування.
• 4. Поки пацієнт перебуває в оглядовій кімнаті, зібрати анамнез щодо поведінки, ставлячи загальні запитання, як-от вік початку та прогресування будь-яких поведінкових проблем, а також ситуації, що провокують проблемну поведінку. Слід провести оцінку ризиків, зокрема ймовірності травмування домашньої тварини та людей, які з нею поводяться, а також будь-якого ризику відмови від тварини.
• 5. Провести повне фізикальне обстеження, включно з діагностичними дослідженнями.
• 6. Скласти перелік проблемних форм поведінки та попередній діагноз на основі конкретних описів поведінки (наприклад, собака кусає дитину лише за наявності їжі).
• 7. Розробити план менеджменту, покликаний зменшити стрес у будь-якій клінічній ситуації.
• 8. Скласти перелік диференційних діагнозів на основі сучасної літератури та наявності можливих супутніх захворювань.
• 9. Порадити власникам негайно впровадити перший крок лікування — уникнення та захист. Наприклад, коли дитина перебуває поблизу їжі, обмежити доступ собаки до дитини. І навпаки, обмежити доступ дитини до собаки, коли собака їсть. Така стратегія запобігає прояву проблемної поведінки та захищає як собаку, так і дитину.
• 10. Поставити остаточний діагноз на основі загального аналізу, консультацій із фахівцями з ветеринарної поведінки та довідкових матеріалів.
• 11. Розробити письмовий план лікування на основі найкращих практик.
• 12. Здійснити подальший зв'язок із власником телефоном або через текстові повідомлення.
• 13. Призначити регулярні повторні огляди.

Зразок клінічного випадку: сепараційна тривога в собак

Прийом 1: План лікування

Уникнення

Уникайте залишення собаки на самоті або без нагляду вдома. Визначте, чи можна безпечно утримувати собаку в клітці (crate), розпитавши власника та/або зробивши відеозапис того, як собака заходить у клітку та залишається в ній за відсутності власника. Якщо собака панікує в клітці або чинить опір входженню до неї (наприклад, завмирає, руйнує клітку або травмує себе), розгляньте варіанти догляду на дому (pet sitters), денного перебування вдома (home day care) або стаціонарного утримання у ветеринарній лікарні, щоб собаку можна було спостерігати та захистити. Заохочуйте власників зберігати спокій під час виходу з дому та або уникати, або мінімізувати сигнали, пов'язані з дистресом, спричиненим розлукою.

Фармакологія

Розпочніть препарати швидкої дії (наприклад, BZDs, SARIs, агоністи 2A) одразу після базової поведінкової оцінки. За потреби дозування можна скоригувати після отримання результатів лабораторних досліджень. Проведіть лабораторне обстеження [загальний аналіз крові, біохімічний аналіз сироватки, дослідження функції щитоподібної залози (тироксин, вільний тироксин) та аналіз сечі], щоб виключити будь-які медичні ускладнення перед початком тривалого застосування препаратів (тобто TCAs, SSRIs). Забезпечте стабільні умови догляду за собакою на період щонайменше 5 днів під час початку тривалого застосування препаратів і спостереження за побічними ефектами.

Лікування

Мінімізуйте розлуку з собакою. Нехай власник пропонує собаці іграшки з кормом, коли перебуває вдома. Якщо собака користується ними, пропонуйте такі типи іграшок, коли собака залишається на самоті. Якщо собака здатна з'їсти корм, отриманий з іграшки, це ознака того, що тривожність собаки зменшується. Собаки, які перебувають у надзвичайному стресі, не можуть їсти.

Модифікація поведінки

Заохочуйте власника практикувати пасивну модифікацію поведінки, хвалячи собаку за спокійну поведінку та ігноруючи поведінку, яка не є спокійною. Власники можуть записати на відео свою взаємодію з собакою, щоб визначити поведінку, яку слід ігнорувати, та ту, яку слід винагороджувати.

Збір даних, подальше спостереження та додаткові рекомендації

Рекомендуйте проводити відеозапис протягом 7 днів, коли собаку залишають наодинці, і подати його для оцінювання. Призначте зустріч через 2 тижні для початку активної модифікації поведінки.

Прийом 2: План лікування

Уникнення

Оцініть здатність клієнта уникати запуску реакції дистресу в собаки.

Фармакологія

Розпитайте власника про суб'єктивні зміни в поведінці, яку демонструє собака, та об'єктивні зміни (тобто частоту, тривалість або інтенсивність проблемної поведінки, будь-які помічені зміни) з моменту останнього візиту. Оцініть, чи слід лікувати будь-які поведінкові зміни додатковими препаратами. Наприклад, чи є паніка складовою проблеми? Якщо так, слід запропонувати паніколітичний препарат (alprazolam).

Лікування

Вирішіть, чи є іграшки для їжі корисними, і які безпечні тактики утримання потрібні.

Модифікація поведінки

Навчіть собаку розслаблятися, використовуючи кроки позитивного підкріплення (наприклад, команди «сидіти» та «дивись», пропонування ласощів) як підготовку до активної модифікації поведінки, включаючи десенсибілізацію та контркондиціонування до аспектів залишення наодинці. Попросіть клієнта вести журнал поведінки собаки. Щойно собака набуде спокійних вивчених моделей поведінки, кваліфікований фахівець може навчати клієнтів і собаку через десенсибілізацію та контркондиціонування за допомогою поетапної програми. Попросіть клієнта надавати короткі відеозаписи кожні кілька днів, щоб медична команда могла визначити, чи модифікація поведінки прогресує задовільно. Відеозаписи клієнтів також є чудовим джерелом безперервної освіти для ветеринарного персоналу.

Збір даних, подальше спостереження та додаткові рекомендації

Повторні огляди, які проводять ветеринарні медичні працівники, слід виконувати кожні 2–4 тижні, доки поведінка собаки не стабілізується, а згодом — кожні 3–6 місяців. Електронний моніторинг із використанням відеозаписів і журналів поведінки є корисним.

Мінімізація страху пацієнта у ветеринарній клініці

Побічні ефекти стресової реакції

В одному дослідженні повідомлялося, що 106 із 135 пацієнтів-собак (78,5%) виявляли страх на оглядовому столі.⁴⁷ Вісімнадцять собак (13,3%) довелося або затягувати, або заносити до клініки, і менш ніж 50% собак заходили до клініки спокійно. Собаки віком до 2 років — популяція пацієнтів, яку відносно часто привозять до ветеринарних лікарень, — виявляли більший страх, ніж старші собаки, яких ветеринари оглядають рідше, що свідчить про те, що нещодавній повторюваний вплив лікарняного середовища може посилювати страх. Hernander (2008) зазначив, що собаки, які нещодавно відвідували ветеринарну лікарню, мали вищий рівень стресу, ніж ті, які її не відвідували.⁴⁸ Собаки, які мали певний контроль над своїм оглядом, були менш стресованими, а собаки, які мали лише позитивний досвід, виявляли менший страх, ніж інші, що свідчить про те, що собаки навчаються під час взаємодії з чуйним ветеринарним персоналом.⁴⁷

Страх і стрес також впливають на госпіталізованих пацієнтів. Післяопераційні пацієнти, які не відчували страху й стресу, мали менше фізіологічних показників стресу, рідше зазнавали нозокоміальних інфекцій, швидше одужували та потребували меншої кількості післяопераційних візитів.⁴⁹ За анекдотичними даними, пацієнти, які перенесли анестезію, часто згодом ставали більш полохливими або реактивними, що свідчить про те, що післяопераційна поведінка дистресу може виправдовувати медикаментозне та поведінкове втручання для заспокоєння пацієнта. Ці висновки мають глибокі наслідки для того, як доглядають за госпіталізованими пацієнтами. Дотримання рекомендацій і частота оглядів знижуються, коли власники вважають, що неминучим результатом візиту до ветеринара є тривога в їхніх улюбленців.48,50

Ручна фіксація та силове поводження з тваринами у ветеринарній лікарні можуть перешкоджати успішному результату лікування. Грубий підхід може вплинути на здатність отримати точні фізикальні та лабораторні дані й може підвищити рівень фізіологічного стресу. Ручна фіксація також збільшує ймовірність боротьби та ризик травмування персоналу й пацієнтів.16,51,52 Фізіологічні наслідки фізичної фіксації можуть знижувати ефективність подальшого введення седативних препаратів або інших форм хімічної фіксації. Ця Робоча група рекомендує спочатку застосовувати найменш стресові, найбільш гуманні методи фіксації — підхід, який дозволяє реакції пацієнта на лікування та поводження визначати ступінь і тривалість фармакологічного втручання. Приклади неприйнятної фізичної фіксації включають обрізання нігтів, яке вимагає кількох людей для утримання тварини; взяття крові, яке вимагає повної фізичної іммобілізації; «захоплення за шкіру холки» котів, які не виявляють ознак збудження; «розтягування» котів, яким краще підійшло б загортання; та притискання собак до стін або між воротами, у вольєрах чи до огорож для ін'єкцій. Усі ці методики роблять спокійних тварин полохливими, а полохливих тварин — гіршими, менш надійними з точки зору безпеки та менш здатними до спокійного огляду в майбутньому. Для гуманного огляду з низьким рівнем стресу менше — це справді більше.

Переваги обробки з низьким рівнем стресу

Ветеринари, які розуміють, що досвід огляду може бути стресовим для їхніх пацієнтів, і які натомість наголошують на маніпуляціях із низьким рівнем стресу, підвищать свою довіру в очах клієнтів. Використання методів поводження з пацієнтами, орієнтованих на поведінку, підвищить ефективність, посилить сприйняття клієнтами співчуття, збільшить утримання клієнтів і значно покращить якість догляду за пацієнтами. Спокійніші пацієнти становлять менший ризик для себе та людей, які з ними працюють. Менш стресове робоче середовище — найкраще для всіх. Зменшення страху в пацієнтів ветеринарної практики вимагає, щоб керівництво практики зробило цей підхід пріоритетом. Найпрогресивніший персонал у світі не зможе здійснити зміни, якщо керівництво їх не підтримує.

Поради щодо зменшення страху пацієнтів у ветеринарній клініці

• 1. Зменште стрес, створивши окремі зони очікування для собак і котів з окремими системами вентиляції, якщо це можливо.
• 2. Забезпечте, щоб усі собаки мали щонайменше 1–1,5 довжини тіла між собою та іншими собаками. Бар'єри можуть допомогти утримувати тварин роздільно.
• 3. Інвестуйте в неслизькі підлоги, які є щадними для спини та забезпечують надійне зчеплення для собак і котів.
• 4. Створіть протокол для реактивних пацієнтів. Це може включати або телефонний дзвінок, або текстове повідомлення клієнтам, коли вони можуть пройти безпосередньо до кабінету для огляду, перебування ветеринара вже в кабінеті для огляду, використання ширми або заведення реактивної собаки до лікарні через бічні чи задні двері. Реактивні собаки можуть почуватися найкраще як перший або останній пацієнт дня. Зазвичай їм гірше в завантаженій практиці, де затримки прийому є частими. Введення преанестетичних препаратів у присутності клієнта може полегшити догляд.
• 5. Рухайтеся в темпі тварини. Поспіх може спричинити затримки або неконтрольованість під час наступного візиту.
• 6. Навчіть персонал використовувати стандартизовані опитувальники для оцінки стресу в лікарні та інвестуйте в те, щоб кожен міг точно розпізнавати нормальну та пов'язану зі стресом поведінку й мову тіла в собак і котів (Таблиці 1, 4).

Робота з тривожними або реактивними пацієнтами

Для створення менш стресового середовища в лікарні для пацієнтів-собак підходять такі засоби:

• • Протиковзкі килимки, гумові підкладки для полиць або килимки для йоги на горизонтальних поверхнях.
  • * Синій колір є кращим, оскільки він добре видно собакам.
  • * Собаки мають кращий контроль і відчуття безпеки від падіння, коли стоять на протиковзких килимках, які також зігрівають оглядовий стіл.
• • Рушники для обгортання та валиків.
  • * Чисті рушникові обгортки забезпечують безпечну фіксацію кінцівок і голови.⁵³ Вони прості у використанні, не викликають неприйняття у власників, забезпечують кращий контроль і покриття площі поверхні без контакту з людиною, а також можуть викликати відчуття захищеності та розслаблення м'язів.
  • * Якщо окремий пацієнт сприймає обгортання в рушник як стрес, просто не використовуйте обгортку.

* Практикуйте використання рушників і обгорток на спокійних тваринах, перш ніж застосовувати їх до пацієнтів у стані дистресу.

- Ласощі.

• * Ласощі можуть включати закуски зі смаком риби (наприклад, сушені/консервовані креветки/анчоуси), препарати зі смаком для виведення трихобезоарів, дріжджові пасти, вершковий сир, сирні пасти та подрібнене варене куряче м'ясо. Ласощі повинні бути смачними, мати нюховий компонент за кімнатної температури та бути достатньо дрібними, щоб собаки й коти могли з'їсти кілька штук без помітного споживання калорій.
• * Ласощі можна використовувати для відволікання, перенаправлення, контркондиціонування та як винагороду.
• * Слід бути обережними з пацієнтами/власниками, які мають харчову алергію (наприклад, на арахісову пасту), та із собаками, які стають агресивнішими за наявності будь-якої їжі.

- Іграшки.

• * Іграшки можна використовувати для відволікання, перенаправлення уваги, контркондиціонування та зниження страху й стресу в пацієнта.
• * Іграшки слід або тримати чистими й мити між пацієнтами, або віддавати додому разом із пацієнтом.

- Кошикові намордники.

• * Добре підігнані кошикові намордники запобігають укусам персоналу та клієнтам, які мають справу з тривожними тваринами. Інші види намордників можуть не запобігати укусам.
• * Персонал може менше боятися та використовувати менше фіксації, якщо складного пацієнта надіто намордник і він звик до намордника.
• * Кошикові намордники становлять менший ризик для здоров'я собак порівняно з некошиковими намордниками (наприклад, блювання), їх можна легко надіти, і вони дозволяють собакам приймати ласощі та пити.
• * Щоб мінімізувати ризик, собак потрібно навчати добровільно вкладати морду в намордник за допомогою тренування на основі винагороди.
• * Намордники можуть стати зброєю, що спричиняє травми людям та іншим тваринам, якщо собака в наморднику перебуває у стані стресу. Обережне, спокійне поводження застосовується і до собак у намордниках.
• * Для безпеки персоналу та пацієнта всі буйні тварини під хімічною фіксацією або седацією повинні носити добре підігнаний кошиковий намордник протягом усієї процедури, якщо це не протипоказано з медичних причин.

- Дистанційно керовані дозатори ласощів.

• * Пристрої для роздачі ласощів можна використовувати з техніками, що включають відволікання, перенаправлення та контркондиціонування, і вони можуть знижувати страх і стрес.
• * Пристрої для роздачі ласощів, розташовані на деякій відстані від персоналу, спрямовують увагу собаки вбік від власників.

• * Собаки, які виявляють агресію в присутності їжі/ласощів, можуть або охороняти пристрої для роздачі ласощів, або ставати агресивними в їхній присутності.
• * Деякі пристрої для роздачі ласощів можуть вимагати конкретного типу ласощів, які можуть бути не смачними для всіх собак.
• • Ласощі, що намазуються, та їжа, що видавлюється з тюбика.
  • * Ласощі, що намазуються (наприклад, вершковий сир, сир у спреї, паштети, дріжджові пасти, деякі консервовані корми), можна давати на відстані, а не з рук.
  • * Ласощі можна розміщувати на столах, доріжках, довгих ложках, іграшках із довгими ручками або піцерських дошках, спонукаючи собаку відійти від власника, щоб отримати ласощі.
  • * Ласощі можна розподіляти на великій площі, створюючи широку зону уваги та зацікавленості пацієнта.
  • * Ласощі, що намазуються, можна використовувати для відволікання, перенаправлення, контркондиціонування та для зменшення страху й стресу.
  • * Ласощі, що намазуються, та їжу, що видавлюється з тюбика, не слід використовувати із собаками, які стають реактивними або агресивними поруч із їжею.
  • * Коли використовуються харчові ласощі, ветеринарний персонал і клієнтів слід перевіряти або попереджати про можливі харчові алергії.
• • Головні нашийники та недоуздки.
  • * Головні нашийники та недоуздки забезпечують кращий контроль, ніж стандартні нашийники, дозволяючи власнику повернути голову собаки або закрити її пащу без застосування сили.
  • * Головні нашийники та недоуздки повинні бути добре підігнані.
  • * Собаки повинні звикнути до цих пристроїв.
  • * Негайно припиніть використання головного нашийника або недоуздка, якщо собака відчуває себе загнаною в пастку або панікує.
  • * Через ризик травмування або задушення повідці, нашийники, головні нашийники, шлеї та недоуздки не слід залишати на собаках без нагляду.

Для мінімізації стресу в клініці для пацієнтів-котів корисною є така апаратура:

• • Ящики-фіксатори для котів (cat squeeze boxes) і мішки для котів (cat bags).⁵³
  • * Внутрішньом'язова седація агресивних котів є ідеальним випадком для застосування ящика-фіксатора для котів.
  • * Ящики-фіксатори можуть справляти заспокійливий вплив на кота.
  • * Ящик-фіксатор дозволяє застосовувати менший рівень фіксації та найкраще використовується досвідченим оператором.
  • * Деякі коти можуть ставати тривожними або завмирати, коли їхні рухи обмежені; тому використання ящиків-фіксаторів або мішків для котів не підходить для таких котів.
  • * Травмування оператора або кота все ще можливе при використанні мішків для котів.
• -Кошик-переноска або контейнер для котів, щоб ховатися.

• * Коти ховаються як нормальна поведінка подолання у відповідь на стресову ситуацію.
• * Забезпечення пацієнтів-котів коробкою, кошиком або переноскою як місцем, де можна сховатися, має заспокійливий ефект для багатьох котів.

Препарати для собак і котів зі страхом

Анксіолітичні препарати або седативні засоби можуть зробити візити до ветеринара менш стресовими для пацієнтів у собак і котів. Деякі препарати також можуть забезпечити хімічне утримання за потреби. Наступні препарати підходять для введення власником за день до та в день огляду: BZD (наприклад, alprazolam, midazolam, lorazepam), gabapentin, SARI (наприклад, trazodone) та clonidine. Усі ці препарати можна застосовувати разом із dexmedetomidine^c (седативний засіб класу агоністів 2A) та atipamezole^d (реверсивний агент — антагоніст 2A). Усі ці препарати можна давати q 12–24 год або за потреби для ветеринарних візитів.

Дозування бензодіазепінів (BZD) є високоіндивідуалізованим, і для підбору найкращої дози для кожного пацієнта потрібен метод проб і помилок. BZD дають за 1–2 год до обстеження та повторюють за 30 хв до обстеження. Для досягнення оптимальних доз можна застосовувати прирости цілої або половинної дози. Більшість BZD мають риски й легко розрізаються. Пацієнтам, які погано приймають таблетки, BZD можна перетворити на пасту з невеликою кількістю рідини та негайно нанести на ясна або язик. Щойно пацієнт злизує або проковтне її, ліки потрапляють у системний кровотік.

Мароpітанту цитрат^e схвалений для застосування у собак і може пригнічувати нудоту, пов'язану з поїздкою до ветеринарного огляду. Мароpітанту цитрат у дозі, скоригованій за масою тіла, можна давати у формі таблеток за 1–2 год до прийому. Для легкої седації котів відповідними препаратами є пероральний хлорфенірамін, що дається q 12–24 год, або фенобарбітал, що дається за 1 год до поїздки (і повторюється під час поїздки за потреби). Рекомендовані дози препаратів для собак і котів детально описані в іншому місці.¹⁴

Час запобігати труднощам із введенням ліків — це коли пацієнт ще цуценя або кошеня. Усіх пацієнтів слід з раннього віку привчати приймати таблетки або рідкі ліки у справжній формі чи формі плацебо.

Формування управління поведінкою як ключової компетенції

Ветеринарні практики для домашніх тварин, які розвивають управління поведінкою як ключову компетенцію, зробили важливий крок до забезпечення того, щоб їхні пацієнти підтримували безпечні, щасливі стосунки зі своїми власниками та жили в середовищі з низьким рівнем стресу. Щоб ці зусилля були успішними, вся команда охорони здоров'я має бути віддана науковому підходу до оцінки поведінки та діагностики/лікування поведінкових проблем. Корисно визначити лідера в практиці, який очолить ці зусилля, але має бути відданість з боку керівництва практики щодо підтримки впровадження гуманних методів поводження та профілактичної й інтервенційної поведінкової медицини.

Це зусилля вимагає відданості навчанню персоналу. Кожен член медичної команди, включно з працівниками розплідника, повинен уміти читати базову мову тіла тварин і бути здатним розпізнавати поведінку, що сигналізує про ризик — стрес, страх, агресію чи замкнутість. Усі члени персоналу мають бути обізнані з гуманними техніками поводження та типами фіксації (restraint) і розуміти, що фіксація сама по собі є процедурою, а не лише засобом для виконання процедури. Використання такого підходу означатиме, що ручну фіксацію застосовуватимуть рідше і лише за потреби.

Коли управління поведінкою є ключовою компетенцією, практика цінуватиме культуру доброзичливості до своїх пацієнтів та емпатії до їхніх власників. Науково обґрунтований підхід до управління поведінкою домашніх тварин є інвестицією в довгострокові відносини між ветеринаром, твариною та власником, які зосереджені на результатах лікування, а не на швидкоплинності. Гуманні, делікатні методи фіксації допомагають забезпечити мінімальний стрес пацієнтів під час візиту на огляд та їхню керованість під час наступного візиту.

Ветеринарні лікарі первинної ланки не повинні вагатися звертатися за спеціалізованою експертизою з поведінки тварин поза межами своєї практики, коли це необхідно. Ветеринарна поведінкова медицина — це спеціальність, що вимагає навчання, тестування та сертифікації. Направлення клієнтів до кваліфікованого фахівця з ветеринарної поведінки розширює послуги практики первинної ланки для забезпечення добробуту їхніх пацієнтів.

Усі члени команди повинні бути віддані програмі «поведінкової профілактики», за якої з цуценятами та кошенятами поводяться не загрозливо з першого візиту. У рамках такого підходу члени команди повинні навчати всіх клієнтів нормальної та аномальної поведінки домашніх тварин і важливості уникати ситуацій, що створюють проблеми поведінкового здоров'я. Клієнтам, які рятують або розводять тварин, слід окремо роз'яснювати важливість впливу та поводження в перші 2 міс життя. Клієнтів слід поінформувати, що розвиток мозку та поведінки відбувається найшвидше між 5 і 24 тиж, і що тварини не є соціально зрілими принаймні до 1–1,5 року. Протягом цього 18-місячного періоду команда практики повинна виступати освітнім ресурсом для поведінкового догляду за цуценятами та кошенятами. Оскільки поведінкова медицина є галуззю, що швидко розвивається, численні освітні можливості доступні всім членам команди в цій важливій спеціальності практики.

Висновок

Поведінкові відхилення у собак і котів включають тривожність, стрес, депресію, агресію та невідповідне сечовиділення/дефекацію. Поведінкові проблеми вражають більше собак і котів, ніж будь-який інший медичний стан, і є однією з найпоширеніших причин евтаназії, передачі або залишення домашніх тварин. З цієї причини поведінковий менеджмент собак і котів наразі визнається невід'ємним компонентом первинної практики супроводу домашніх тварин. Кожен медичний огляд повинен включати оцінку поведінки тварини. Основний принцип поведінкового менеджменту полягає в тому, що патерни соціальної та іншої поведінки, як нормальної, так і аномальної, закладаються на ранніх етапах розвитку. Корекція проблемної поведінки є найефективнішою, якщо її здійснити незабаром після виникнення, особливо якщо вони виникають у період цуценяти або кошеняти.

Лікування соціальних або поведінкових проблем є багатофакторним. Поведінку можна змінити за допомогою перевірених методик, які власник може застосовувати під ветеринарним керівництвом. Основна роль фармакологічного втручання в управлінні поведінкою домашніх тварин полягає у зменшенні тривожності та забезпеченні дружнього до пацієнта фізичного поводження в клінічних умовах.

Практики, які прагнуть зробити поведінковий менеджмент основною компетенцією, повинні залучати кожного члена ветеринарної команди до комплексного підходу щодо розпізнавання, оцінки, корекції проблемної поведінки та консультування. Екстремальні або неконтрольовані проблеми поведінки у собак і котів можуть перевищувати можливості навіть досвідченого лікаря первинної ланки; тому направлення до ветеринарного фахівця з поведінки є важливим і цілком реальним варіантом.

Розвиваючи експертизу з управління поведінкою домашніх тварин у межах усієї команди охорони здоров'я, ветеринарні практики забезпечують додатковий вимір цінності, який підвищує якість життя своїх пацієнтів і клієнтів та зміцнює взаємини між домашньою твариною, ветеринаром і клієнтом протягом усього життя пацієнта.

ВИНОСКИ

• a Clomicalm; Novartis Animal Health US, Inc., Greensboro, NC
• b Anipryl; Zoetis, Inc., Florham Park, NJ
• ^c Dexdomitor; Zoetis, Inc., Florham Park, NJ
• d Antisedan; Zoetis, Inc., Florham Park, NJ
• e Cerenia; Zoetis, Inc., Florham Park, NJ

• 1. Salman MD, Hutchison J, Ruch-Gallie R, et al. Поведінкові причини передачі собак і котів до 12 притулків. J Appl Anim Welf Sci 2000;3(2):93–106.
• 2. Shore ER, Peterse CL, Douglas DK. Переїзд як причина передачі домашніх тварин: ближчий погляд. J Appl Anim Welf Sci 2003;6(1):39–52.
• 3. Marston LC, Bennett PC, Coleman GJ. Що відбувається з собаками з притулків? Частина 2. Порівняння трьох мельбурнських притулків для тварин. J Appl Anim Welf Sci 2005;8(1):25–45.
• 4. Shore ER. Повернення нещодавно усиновленої тварини-компаньйона: причини та реакції усиновлювачів на досвід невдалого усиновлення. J Appl Anim Welf Sci 2005;8(3):187–98.

• 5. Casey RA, Vandenbussche S, Bradshaw JWS, et al. Reasons for relinquishment and return of domestic cats (Felis silvestris catus) to rescue shelters in the UK. Anthrozoo¨s 2009;22(4):347–58.
• 6. Roshier, AL, McBride, EA. Canine behaviour problems: discussions between veterinarians and dog owners during annual booster consultations. Vet Rec 2013;179(9):235.
• 7. Roshier, AL, McBride, EA. Veterinarians' perception of behaviour support in small animal practice. Vet Rec 2013;172(10):267.
• 8. Strickler BL, Shull EA. Returning a recently adopted companion animal: adopters' reasons for and reactions to the failed adoption experience. J Vet Behav 2014;9(5):207–14.
• 9. Godbout M, Palestrini C, Beauchamp G, et al. Puppy behavior at the veterinary clinic: a pilot study. J Vet Behav 2007;2(4):126–35.
• 10. Godbout M, Frank D. Persistence of puppy behaviors and signs of anxiety during adulthood. J Vet Behav 2011;6(1):92.
• 11. Mariti C, Gazzano A, Moore JL, et al. Perception of dogs' stress by their owners. J Vet Behav 2012;7(4):213–9.
• 12. Scarlett JM, Salman MD, New J, et al. Reasons for relinquishment of companion animals in U.S. animal shelters: selected health and personal issues. J Appl Anim Welf Sci 1999;2(1):41–57.
• 13. Vite CH, Head E. Aging in the canine and feline brain. Vet Clin North Am Small Anim Pract 2014;44(6):1113–29.
• 14. Overall KL. Manual of clinical behavioral medicine for dogs and cats. St. Louis (MO): Elsevier; 2013.
• 15. Overall KL, Dunham AE, Frank D. Frequency of nonspecific clinical signs in dogs with separation anxiety, thunderstorm phobia, and noise phobia, alone or in combination. J Am Vet Med Assoc 2001;219(4):467– 73.
• 16. Beerda B, Schilder MHB, Van Hooff JA, de Vries HW, et al. Behavioural, saliva cortisol and heart rate responses to different types of stimuli in dogs. Appl Anim Behav Sci 1998;58(3):365–81.
• 17. Yin S, McCowan B. Barking in domestic dogs: context specificity and individual identification. Anim Behav 2004;68(2):343–55.
• 18. Beerda B, Schilder MBH, van Hooff JA, et al Manifestations of chronic and acute stress in dogs. Appl Anim Behav Sci 1997;52(3):307–19.
• 19. Overall KL. Clinical behavioral medicine for small animals. St. Louis (MO): Mosby; 1997.
• 20. Rooney NJ, Gaines SA, Bradshaw JWS. Behavioural and glucocorticoid responses of dogs (Canis familiaris) to kenneling: investigating mitigation of stress by prior habituation. Physiol Behav 2007;92(5): 847–54.
• 21. Rooney N, Gaines S, Hiby E. A practitioner's guide to working dog welfare. J Vet Behav 2009;4(3):127–34.
• 22. Tod E, Brander D, Waran N. Efficacy of dog appeasing pheromone in reducing stress and fear related behaviour in shelter dogs. Appl Anim Behav Sci 2005;93(3–4):295–308.
• 23. De Cramer KGM, Stylianides E, van Vuuren M. Efficacy of vaccination at 4 and 6 weeks in the control of canine parvovirus. Vet Microbio 2011; 149(1–2):126–32.
• 24. Stepita M, Bain MJ, Kass PH. Frequency of CPV infection in vaccinated puppies that attended puppy socialization classes. J Am Anim Hosp Assoc 2013;49:95–100.
• 25. Zicker SC, Jewell DE, Yamka RM, et al. Evaluation of cognitive learning, memory, psychomotor, immunologic, and retinal functions in healthy puppies fed foods fortified with docosahexaenoic acid–rich fish oil from 8 to 52 weeks of age. J Am Vet Med Assoc 2012;241(5):583–94.
• 26. Pierantoni L, Albertini M*,* Pirrone F. Prevalence of owner-reported behaviours in dogs separated from the litter at two different ages. Vet Rec 2011;169(18);468.
• 27. Salman MD, New J, Scarlett JM, et al. Human and animal factors related to relinquishment of dogs and cats in 12 selected animal shelters in the United States. J Appl Anim Welf Sci 1998;1(3):207–26.

• 28. Brammeier S, Brennan J, Brown S, et al. Good trainers: how to identify one and why this is important to your practice of veterinary medicine. J Vet Behav 2006;1(1):47–52.
• 29. Horwitz DF, Pike AL. Common sense behavior modification: a guide for practitioners. Vet Clin North Am Sm Anim Pract 2014;44(3):401–26.
• 30. Schilder MB, van der Borg JA. Training dogs with help of the shock collar: short and long term behavioural effects. Appl Anim Behav Sci 2004;85(3):319–34.
• 31. Schalke E, Stichnoth J, Ott S, et al. Clinical signs caused by the use of electric training collars on dogs in everyday life situation. Appl Anim Behav Sci 2007;105(4):369–80.
• 32. Grohmann K, Dickomeit MJ, Schmidt MJ, et al. Severe brain damage after punitive training technique with a choke chain collar in a German shepherd dog. J Vet Behav 2013;8(3):180–4.
• 33. Rooney NJ, Cowan S. Training methods and owner-dog interactions: links with dog behaviour and learning ability. Appl Anim Behav Sci 2011;132(3–4):169–77.
• 34. Hiby EF, Rooney NJ, Bradshaw JWS. Dog training methods: their use, effectiveness and interaction with behavior and welfare. Anim Welfare 2004;13(1):63–9.
• 35. Blackwell EJ, Twells C, Seawright A, et al. The relationship between training methods and the occurrence of behavior problems, as reported by owners, in a population of domestic dogs. J Vet Behav 2008;3(5): 201–17.
• 36. Herron ME, Shofer FS, Reisner IR. Survey of the use and outcome of confrontational and non-confrontational training methods in clientowned dogs showing undesired behaviors. Appl Anim Behav Sci 2009; 117(1):47–54.
• 37. Feuerbacher EN, Wynne CDL. Shut up and pet me! Domestic dogs (Canis lupus familiaris) prefer petting to vocal praise in concurrent and single-alternative choice procedures. Behav Processes 2015;110:47–59.
• 38. King J, Simpson B, Overall KL, et al. Treatment of separation anxiety in dogs with clomipramine: results from a prospective, randomized, double-blinded, placebo-controlled clinical trial. J Appl Anim Behav Sci 2000;67(4):255–75.
• 39. King JN, Maurer MP, Altman B, et al. Pharmacokinetics of clomipramine in dogs following single-dose and repeated-dose oral administration. Am J Vet Res 2000;61(1):80–5.

• 40. King JN, Steffan J, Heath SE, et al. Визначення дозування кломіпраміну для лікування спрею сечі в котів. J Am Vet Med Assoc 2004;225(6):881–7.
• 41. King JN, Overall KL, Appleby D, et al. Результати подальшого дослідження клінічного випробування ефективності кломіпраміну в лікуванні сепараційної тривоги в собак. Appl Anim Behav Sci 2004; 89(3–4):233–42.
• 42. Lainesse C, Frank D, Meucci V, et al. Фармакокінетика кломіпраміну та десметилкломіпраміну після одноразового внутрішньовенного та перорального введення котам. J Vet Pharmacol Ther 2006;29(4):271–8.
• 43. Simpson BS, Landsberg GM, Reisner IR, et al. Ефекти жувальних таблеток Reconcile (флуоксетин) у поєднанні з поведінковою терапією при сепараційній тривозі в собак. Vet Ther 2007;8(1):18–31.
• 44. Landsberg GM, Melese P, Sherman BL, et al. Ефективність жувальних таблеток флуоксетину в лікуванні сепараційної тривоги в собак. J Vet Behav 2008;3(1):12–9.
• 45. Carney HC, Sadek TP, Curtis TM, et al. Настанови AAFP та ISFM щодо діагностики та вирішення проблеми забруднення оселі сечею в котів. J Fel Med Surg 2014;16(7):579–98.
• 46. Crowell-Davis SL, Seibert LM, Sung W, et al. Застосування кломіпраміну, алпразоламу та модифікації поведінки для лікування фобії грози в собак. J Am Vet Med Assoc 2003;222(6):744–8.
• 47. Do¨ring D, Roscher A, Scheipl F, et al. Пов'язана зі страхом поведінка собак у ветеринарній практиці. Vet J 2009;182(1):38–43.
• 48. Hernander L. Чинники, що впливають на рівень стресу в собак у залі очікування ветеринарної клініки. Звіт студента Шведського університету сільськогосподарських наук; 2008:190. Доступно за адресою: http://ex-epsilon.slu.se:8080/ archive/00003006/01/huvudversion_klar_lollo.pdf.
• 49. Roddenberry A, Renk K. Локус контролю та самоефективність: потенційні медіатори стресу, захворюваності та використання медичних послуг у студентів коледжів. Child Psychiatry Hum Dev 2010;41(4):353–70.
• 50. Rodan I, Sundahl E, Carney H, et al. Настанови AAFP та ISFM щодо дружнього до котів поводження. J Feline Med Surg 2011;13(5):364–75.
• 51. Carlstead K, Brown JL, Strawn W. Поведінкові та фізіологічні кореляти стресу в лабораторних котів. Appl Anim Behav Sci 1993; 38(2):143–58.
• 52. Kuhne F, Ho¨bler JC, Struwe R. Поведінкова та серцева реакція собак на фізичний контакт людини з собакою. J Vet Behav 2014;9(5):93–7.
• 53. Yin S. Низькостресове поводження, фіксація та модифікація поведінки собак і котів. (Davis, CA): CattleDog Publishing; 2009.