Настанови 2024 року щодо вакцинації собак і котів – укладені Групою з настанов щодо вакцинації (Vaccination Guidelines Group, VGG) Всесвітньої асоціації ветеринарії дрібних тварин (World Small Animal Veterinary Association, WSAVA)

АВТОРИ:

Р. А. Сквайрс * ,1, К. Кроуфорд† , М. Маркондес‡ та Н. Вітлі§

*Раніше — дисципліна ветеринарної науки, Університет Джеймса Кука, Таунсвілл, QLD 4814, Австралія †Коледж ветеринарної медицини, Університет Флориди, 2015 SW 16th Avenue, Гейнсвілл, FL 32608, США

^‡Кафедра клінічної медицини, хірургії та репродукції тварин, Університет штату Сан-Паулу, Rua Sergipe 575, ap. 32, Сан-Паулу, 01243-001, SP, Бразилія

Зміст

СТИСЛИЙ ВИКЛАД

Група з розробки настанов щодо вакцинації (Vaccination Guidelines Group, VGG) Всесвітньої асоціації ветеринарів дрібних тварин (World Small Animal Veterinary Association, WSAVA) була скликана для розробки настанов щодо вакцинації собак і котів, покликаних бути корисними для ветеринарних лікарів у всьому світі. Попередні настанови, опубліковані у 2007, 2010 та 2016 роках, були цитовані в рецензованій науковій літературі кілька сотень разів і завантажені десятки тисяч разів. Цей документ є оновленою версією зазначених настанов. VGG визнає, що її рекомендації мають бути широкими та ґрунтуватися на фундаментальних імунологічних принципах, оскільки детальні рекомендації щодо вакцин і вакцинації собак і котів, які можуть бути придатними для одних країн або регіонів, можуть бути значно менш застосовними в інших.

Настанови мають на меті надати загальні рекомендації для ветеринарних лікарів у процесі прийняття рішень. Вони не описують обов'язкових або мінімальних стандартів надання допомоги. Ці настанови можуть використовувати національні та регіональні ветеринарні асоціації, а також окремі ветеринарні лікарі чи ветеринарні практики для розробки власних схем вакцинації, придатних до їхніх місцевих умов. Незважаючи на це, VGG наполегливо рекомендує, щоб УСІ собаки та коти отримували користь від вакцинації. Це не лише захистить окремих тварин, але й покращить «колективний імунітет», щоб допомогти мінімізувати ризик спалахів заразних захворювань.

З огляду на це, VGG визначила основні вакцини як такі, які мають отримувати ВСІ собаки та коти, після врахування їхнього способу життя та географічних регіонів, у яких вони живуть або до яких подорожують. Деякі основні вакцини захищають тварин від потенційно небезпечних для життя захворювань, що мають глобальне поширення, тоді як інші захищають від небезпечних для життя захворювань, поширених лише в окремих країнах або регіонах. Основними вакцинами для собак в усіх частинах світу є ті, що захищають від вірусу чуми м'ясоїдних (canine distemper virus, CDV), аденовірусу собак типу 1 (canine adenovirus type 1, CAV) та парвовірусу собак типу 2 (canine parvovirus type 2, CPV). Основними вакцинами для котів в усіх частинах світу є ті, що захищають від парвовірусу котів (feline parvovirus, FPV), каліцивірусу котів (feline calicivirus, FCV) та герпесвірусу котів типу 1 (feline herpesvirus-1, FHV). У регіонах світу, де сказ є ендемічним, вакцинацію проти вірусу сказу слід вважати обов'язковою як для собак, так і для котів (тобто вакцини проти сказу є основними в тих місцях), навіть якщо немає законодавчої вимоги щодо цього. Лептоспіроз у собак — ще одне небезпечне для життя зоонозне захворювання, широко поширене у світі. У країнах або регіонах, де лептоспіроз у собак є ендемічним, де відомі причетні серогрупи та де доступні відповідні вакцини, вакцинація всіх собак проти лептоспірозу настійно рекомендується, і вакцини слід вважати основними в тих місцях. У багатьох частинах світу захворювання, пов'язані з вірусом лейкозу котів (feline leukaemia virus, FeLV), є ендемічними. У цих місцях вакцини проти FeLV слід вважати основними для молодих котів (<1 року) та для дорослих котів з доступом на вулицю або тих, що живуть з іншими котами, які мають доступ на вулицю.

VGG визнає, що материнські антитіла (maternally derived antibodies, MDA) суттєво перешкоджають ефективності більшості наявних на сьогодні основних вакцин, які вводять цуценятам і кошенятам у ранньому віці (захист від CDV, CAV і CPV у цуценят, FPV, FCV і FHV у кошенят). Оскільки рівень MDA суттєво варіює як у межах одного посліду, так і між послідами, VGG рекомендує введення кількох доз основних вакцин цуценятам і кошенятам кожні 2–4 тижні, причому останню дозу слід вводити у віці 16 тижнів або старше. У ситуаціях, коли цуценя або кошеня може отримати лише одну вакцинацію (наприклад, через обмеження витрат), вакцинацію слід проводити основними вакцинами у віці 16+ тижнів. Ревакцинацію у віці 26 тижнів або пізніше (а не очікування до 12–16 місяців) рекомендовано для імунізації без зайвої затримки тієї меншості тварин, у яких на момент вакцинації у віці 16+ тижнів могли все ще бути присутні інтерферуючі MDA.

VGG підтримує використання серологічного тестування з 20-тижневого віку для виявлення сероконверсії (до CDV, CAV і CPV у собак та FPV у котів) після вакцинації. Це може допомогти підтвердити активний імунний захист у молодих та молодих дорослих тварин, допомогти оптимізувати інтервали ревакцинації у зрілих дорослих тварин, а в деяких ситуаціях — допомогти в управлінні спалахами заразних захворювань у притулках.

Вакцини не слід застосовувати без потреби. Основні вакцини не слід вводити дорослим тваринам частіше, ніж це необхідно. Існує безліч рецензованих опублікованих доказів того, що тривалість імунітету (duration of immunity, DOI), яку забезпечують більшість сучасних основних вакцин із модифікованим живим вірусом (modified live virus, MLV), становить багато років.

VGG визначила неосновні вакцини як такі, що їх слід наполегливо рекомендувати тваринам, чиє географічне розташування та/або спосіб життя (наприклад, доступ у приміщенні та на вулиці, утримання кількох тварин у домогосподарстві) ставить їх під ризик зараження певними інфекціями, не віднесеними до основних. Необхідна ретельна розмова між ветеринаром і власником, щоб поінформувати рішення про те, які неосновні вакцини рекомендувати кожному пацієнту. VGG класифікувала деякі вакцини як не рекомендовані, коли недостатньо наукових доказів, щоб обґрунтувати рекомендацію їх застосування будь-де. VGG не розглядала кілька «другорядних» вакцинних продуктів, які мають дуже обмежену географічну доступність або застосовність.

VGG наполегливо рекомендує ветеринарним лікарям інформувати своїх клієнтів про цінність регулярних перевірок здоров'я (зазвичай щорічних, іноді частіших) на противагу розмові про «консультації щодо вакцинації». Щорічна перевірка здоров'я — це набагато більше, ніж просто консультація щодо вакцинації, хоча вона часто включатиме введення окремих вакцин, які потрібно вводити щорічно. DOI, який забезпечують більшість неосновних вакцин, становить близько 1 року.

Ветеринарів також заохочують проходити навчання, покликане покращити досвід домашніх тварин, власників і ветеринарного персоналу до та під час візитів для перевірки здоров'я домашніх тварин. Прикладами є навчальна програма Free Fear (https://fearfreepets.com/fear-free-certification-overview/) та програма Cat Friendly Certificate (https://catvets.com/cfp/cat-friendly-certificate-program/).

VGG розглянула використання вакцин у притулках і санктуаріях, знову визнаючи фінансові обмеження, в умовах яких функціонують деякі з цих установ. Мінімальні настанови VGG для притулків зазначають, що всіх собак і котів, які надходять до таких установ, слід вакцинувати перед їхнім надходженням або під час нього основними вакцинами MLV. Якщо дозволяють фінанси, ці вакцини слід вводити кожні 2–3 тижні, починаючи з 4-тижневого віку й продовжуючи до 5-місячного віку. Вакцини проти респіраторних захворювань вважаються неосновними для домашніх собак, які живуть у типових оселях, але мають вважатися основними для собак, що утримуються в притулках.

VGG визнає важливість схем звітування про побічні реакції, але розуміє, що вони розвинені неоднаково в різних країнах. Ветеринарів наполегливо заохочують повідомляти про всі можливі побічні явища виробнику та регуляторному органу, щоб розширювати базу знань, яка рухає розробку вдосконалених, безпечніших вакцин.

Найфундаментальніші концепції, запропоновані VGG, викладено в такому короткому твердженні:

Ми повинні прагнути вакцинувати кожного собаку та кота основними вакцинами.

Вибрані неосновні вакцини можуть бути рекомендовані після ретельного врахування способу життя кожної тварини та місцевої поширеності захворювань, які можна контролювати за допомогою вакцинації.

Основні та неосновні вакцини слід зберігати й застосовувати правильно та використовувати лише так часто, як це необхідно для забезпечення довічної (пожиттєвої) захисту від хвороб, які загрожують нашим собакам і котам, де б вони не жили чи не подорожували.

ВСТУП

Група з розробки настанов з вакцинації (VGG) Всесвітньої асоціації ветеринарії дрібних тварин (WSAVA) була скликана у 2006 році для розробки настанов з вакцинації собак і котів, покликаних бути корисними для ветеринарних лікарів у всьому світі. Попередні настанови були опубліковані у 2007 році (Day, Horzinek & Schultz 2007a), 2010 році (Day et al., 2010) та 2016 році (Day et al., 2016). Попередні версії настанов цитувалися в рецензованій науковій літературі кілька сотень разів і завантажувалися з вебсайтів видавців десятки тисяч разів. Цей документ є оновленою версією настанов. VGG визнає, що з огляду на її прагнення створити настанови із глобальною застосовністю, її рекомендації мають бути широкими та ґрунтуватися на фундаментальних імунологічних принципах. Детальні рекомендації щодо вакцин і вакцинації собак і котів, які можуть бути придатними для одних регіонів, можуть бути значно менш застосовними в інших. У деяких країнах, де вже опубліковано відмінні національні або регіональні настанови з вакцинації, ці настанови WSAVA можуть бути менш доречними, ніж те, що вже доступне. Наприклад, для ізраїльських ветеринарних лікарів було розроблено настанови, які стосуються вакцинації як собак (Harrus, 2020), так і котів (Baneth, 2020) у цій країні. Настанови з вакцинації собак доступні для шрі-ланкійських ветеринарних практиків (Silva, 2016). Американська асоціація лікарень для тварин (AAHA) та Американська асоціація фахівців із котів (AAFP) розробили настанови з вакцинації котів, особливо актуальні для Північної Америки (Stone et al., 2020). AAHA також розробила настанови з вакцинації собак, особливо актуальні для Північної Америки (Ellis et al., 2022). Консультативна рада з хвороб котів (ABCD) розробила настанови з вакцинації котів, найбільш доречні для Європи (ABCD, 2020a, 2020b, 2022; Hosie et al., 2015).

Ключовою особливістю цих та інших настанов є категоризація вакцин як основних, неосновних або нерекомендованих. У цій найновішій версії настанов визначення основних вакцин було дещо скориговано, щоб уникнути самосуперечностей і підвищити ясність. Це також призвело до перекатегоризації деяких вакцин. Основними вакцинами є ті, які ПОВИННІ отримувати УСІ собаки та коти, після врахування їхнього способу життя та географічних локацій, де вони живуть або куди подорожують. Основними вакцинами для собак в усіх країнах світу є ті, що захищають проти варіантів CDV, CAV та CPV. Основними вакцинами для котів в усіх країнах світу є ті, що захищають проти FPV, FCV та FHV. Як для котів, так і для собак вакцини проти вірусу сказу слід вважати основними в усіх країнах або регіонах, де захворювання є ендемічним.

Лептоспіроз у собак — ще одне небезпечне для життя зоонозне захворювання, широко поширене в усьому світі. Вакцини для захисту собак від лептоспірозу в попередніх версіях цих настанов були віднесені до неосновних. У країнах або регіонах, де трапляється лептоспіроз у собак, де відомі причетні серогрупи та де доступні відповідні вакцини, вакцинація всіх собак проти лептоспірозу настійно рекомендується, і такі вакцини слід вважати основними в цих місцях. Вірус лейкемії котів (FeLV) залишається важливою причиною захворюваності та смертності котів у багатьох, але не всіх частинах світу. У місцях, де FeLV поширений або залишається предметом занепокоєння, вакцини проти FeLV слід вважати основними для котів віком до 1 року та для дорослих котів, які мають доступ на вулицю або живуть з іншими котами, що мають доступ на вулицю.

Неосновні вакцини настійно рекомендовані лише тим тваринам, чиє географічне розташування та/або спосіб життя (напр., доступ до приміщення та надвору, утримання кількох тварин у домогосподарстві) ставлять їх під ризик зараження специфічними інфекціями, не віднесеними до основних. Вакцини, застосування яких не рекомендується, — це ті, для яких недостатньо наукових доказів, щоб обґрунтувати рекомендацію їх використання будь-де.

Базова структура цієї останньої редакції настанови подібна до тієї, що була в найновішій попередній версії (Day et al., 2016). Однак цей документ було ґрунтовно оновлено, і він містить численні нові посилання на джерела.

Конкретні зміни в поточному документі включають:

• 1. Переглянуте визначення «основних» вакцин із поясненням того, чому цю зміну було визнано корисною.
• 2. Новий розділ, присвячений безпосередньо MDA.
• 3. Оновлений розділ про актуальні та новітні теми клінічної вакцинології у собак і котів.
• 4. Оновлений розділ «типи вакцин».
• 5. Переписаний розділ «вакцини в притулках і притулках-заповідниках».

• 6. Видалення раніше включеного розділу про «пасивну імунізацію» з метою загострення уваги на профілактичних вакцинах.
• 7. Включення багатьох нових посилань і вилучення деяких старіших посилань.
• 8. Припинення використання позначень доказової бази (evidence base, EB) від EB1 до EB4 у всьому тексті настанов (Day et al., 2016). Докази рівня EB2 раніше стосувалися неопублікованих, комерційно чутливих досліджень, поданих у складі регуляторних пакетів для ліцензування ветеринарних вакцин. Докази рівня EB3 стосувалися подібних досліджень, не поданих у складі регуляторних пакетів. Дуже мало джерел посилань рівнів EB2 та EB3 будь-коли цитувалося в попередніх редакціях цих настанов WSAVA.
• 9. Додаткове обговорення рекомендації вакцинувати цуценят і кошенят вибраними основними вакцинами у віці 26+ тижнів, а не чекати до віку 12–16 місяців.
• 10. Включення деякої інформації про вакцини, випущені після написання останньої версії цих настанов.
• 11. Додатковий розгляд анатомічних ділянок (anatomical sites) для вакцинації котів.
• 12. Новий перелік поширених запитань (frequently asked questions, FAQs).

МЕТА НАСТАНОВ WSAVA ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ

Ці настанови покликані надати національним асоціаціям ветеринарної медицини дрібних тварин, ветеринарним клінікам та окремим ветеринарним лікарям широкі, актуальні, науково обґрунтовані рекомендації щодо вакцинації собак і котів. У деяких аспектах вони містять категоричні рекомендації, але не є набором правил. Було б неможливо створити корисний набір керівних правил, який можна було б застосувати до понад 100 асоціацій-членів у стількох же країнах і до понад 200 000 окремих ветеринарних лікарів, які входять до WSAVA. Серед асоціацій-членів WSAVA існують величезні відмінності між країнами та географічними регіонами щодо поширеності інфекційних хвороб, обсягу знань про поширеність хвороб, доступних вакцинних продуктів, чисельності популяцій собак і котів, що утримуються власниками, порівняно з вільно переміщуваними, економіки практики та клієнтів, а також суспільних уявлень про домашніх тварин. Вакцина, яку ветеринарні лікарі в одній країні чи регіоні вважають критично важливою, в іншому місці може цілком обґрунтовано вважатися непотрібною та зайвою. Або ж вона може бути просто недоступною. Національним асоціаціям, місцевим академічним лідерам та окремим ветеринарним лікарям належить прочитати, обговорити й адаптувати ці широкі настанови з урахуванням місцевої поширеності інфекційних хвороб та інших чинників для своїх членів-ветеринарних лікарів і клінік. У деяких країнах і регіонах це вже було зроблено останніми роками.

Практикуючі лікарі іноді стурбовані тим, що деякі рекомендації настанов суперечать інформації в листівці-вкладиші продукту або технічному паспорті (в Європі це називається «Коротка характеристика продукту» [SPC]). Деякі з них тому побоюються, що якщо вони дотримуватимуться рекомендацій настанов, наприклад, якщо вони ревакцинуватимуть дорослих тварин рідше, ніж зазначено в листівці-вкладиші продукту, або якщо вони вводитимуть додаткові дози вакцини тваринам віком від 12 до 20 тижнів, вони можуть наразитися на серйозну критику. Зазвичай це не так (Thiry & Horzinek, 2007); однак практикуючі лікарі повинні бути впевнені, що вони залишаються обізнаними щодо будь-яких місцевих або національних нормативних актів, які можуть перешкоджати їм дотримуватися настанов. Якщо такі нормативні акти суперечать настановам, заснованим на поточних наукових доказах і розумінні, місцеві або національні ветеринарні організації могли б розглянути можливість лобіювання органів влади з метою внесення змін до цих нормативних актів.

Інструкція/листок-вкладка/коротка характеристика продукту (SPC) є юридичним документом, що становить частину реєстраційного пакета вакцини. Цей документ надає детальну інформацію про безпечність та ефективність продукту і зазначає мінімальну тривалість імунітету (DOI), яку можна очікувати після належної вакцинації. Настанови базуються на всіх наявних доказах щодо тривалості імунітету, індукованого вакцинами для собак і котів, а не лише на даних про мінімальну тривалість імунітету, отриманих виробниками. Тому настанови можуть рекомендувати трирічну або рідшу ревакцинацію основними вакцинними продуктами, які в деяких країнах усе ще можуть мати заявлену тривалість імунітету 1 рік. Хоча рекомендації настанов іноді відрізняються від інформації в листку-вкладці продукту, ветеринарні лікарі загалом можуть застосовувати вакцину відповідно до настанов (а отже, відповідно до сучасного наукового мислення), отримавши поінформовану згоду власника на таке відхилення від рекомендацій листка-вкладки продукту («застосування поза інструкцією»). Документування поінформованої згоди в медичній карті є доцільним. Можливим рідкісним винятком є країни, де ветеринарні лікарі можуть бути зобов'язані державними нормативними актами дотримуватися рекомендацій, зазначених на етикетці. Тому важливим є знання будь-яких місцевих нормативних актів, що обмежують свободу ветеринарних лікарів відхилятися від інструкцій листка-вкладки продукту. Ветеринарні лікарі також повинні пам'ятати, що представники компаній загалом і надалі радитимуть ветеринарному лікарю дотримуватися інструкцій, наведених у їхніх листках-вкладках. Вони зобов'язані це робити, іноді за законом, навіть якби вони воліли підтримувати рекомендації настанов.

Ці настанови ґрунтуються на опублікованих, рецензованих доказах, де це можливо, але також, неминуче, на неопублікованих або нерецензованих наукових доказах та на думках експертів. З огляду на надзвичайну широту матеріалу, який потрібно охопити в одному документі, формат наративного огляду знову було обрано як єдиний, придатний для цього завдання (Baethge et al., 2019). Той самий формат обрали всі інші міжнародні авторські колективи настанов із вакцинації компаньйонних тварин (Ellis et al., 2022; Hosie et al., 2015; Stone et al., 2020). Використання формату систематичного огляду або формального, структурованого підходу для досягнення консенсусних рекомендацій на основі процесу Дельфі розглядалося VGG під час планування цього оновлення (Gattrell et al., 2022). Ці підходи було швидко визнано незастосовними з огляду на широту матеріалу, який передбачалося охопити в одному документі, та розмір авторського колективу. Тим не менш, ці рекомендації ґрунтуються на найсильніших наукових доказах, які було знайдено.

Цей документ має на меті висвітлити актуальні питання вакцинології у собак і котів та запропонувати практичні кроки, які допоможуть ветеринарним лікарям і ветеринарним організаціям удосконалити раціональне використання вакцин у цих видів. Найважливіші положення VGG викладено в наступному короткому твердженні:

Ми повинні прагнути вакцинувати кожного собаку та кота основними вакцинами.

Вибрані неосновні вакцини можуть бути рекомендовані після ретельного врахування способу життя кожної тварини та місцевої поширеності захворювань, які можна контролювати за допомогою вакцинації. Основні та неосновні вакцини слід зберігати й вводити правильно, а також застосовувати лише так часто, як це необхідно для забезпечення довічної захисту від захворювань, що загрожують собакам і котам, де б вони не жили чи не подорожували.

ВАКЦИНИ ЯК СКЛАДОВА КОМПЛЕКСНОЇ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Регулярна оцінка потреби у вакцинації є лише одним із компонентів комплексного плану довічної охорони здоров'я. Індивідуалізований догляд за пацієнтом вимагає регулярних (зазвичай щорічних) перевірок стану здоров'я, причому план профілактичної охорони здоров'я розробляється з урахуванням віку, породи, способу життя, умов утримання та подорожей домашнього улюбленця й власника. Обговорення вакцинації є важливою частиною такого візиту, поряд із розглядом питань виявлення, лікування та профілактики ектопаразитів і ендопаразитів, профілактики трансмісивних та зоонозних захворювань, догляду за зубами, консультацій щодо харчування, оцінки поведінки та рекомендацій, а також необхідності будь-яких частіших, адаптованих обстежень тварини.

У дорослих тварин рішення щодо ревакцинації деякими з основних препаратів (захист проти CDV, CAV і CPV у собак та FPV у котів) можуть ґрунтуватися на серологічному тестуванні (Burr, 2006). Деякі практикуючі лікарі, які пропонують цю альтернативу вакцинації, повідомляють, що вона дуже цінується деякими власниками (Killey et al., 2018). Це буде розглянуто детальніше в наступному розділі.

Мало доказів того, що старі собаки та коти, яких вакцинували відповідно до цих настанов протягом усього життя, потребують спеціалізованої або посиленої програми основної ревакцинації в пізньому віці (Day, 2010; Horzinek, 2010; Schultz et al., 2010). Є докази того, що більшість старих собак і котів мають стійку імунологічну пам'ять до основних MLV-вакцин (Dall'Ara et al., 2023; Day, 2010; HogenEsch et al., 2004; Schultz et al., 2010), причому захист швидко відновлюється після введення однієї дози вакцини (Mouzin et al., 2004a, 2004b). На противагу цьому, старі тварини можуть бути не настільки ефективними у формуванні первинних імунних відповідей на нові агенти або антигени, з якими вони раніше не стикалися (Day, 2010). В одному недавньому дослідженні (Dall'Ara et al., 2023) геріатричні собаки, вакциновані >3 роки тому, мали меншу ймовірність наявності захисних титрів антитіл проти CDV та CAV, ніж геріатричні собаки, вакциновані 1–3 роки тому. Серологічні відповіді цих геріатричних собак на ревакцинацію не вивчалися. Тим не менш, на основі цих даних можна рекомендувати ревакцинацію старих домашніх тварин раз на три роки або, можливо, частіше.

Дослідження собак і котів у Великій Британії, вакцинованих уперше проти сказу для подорожей із домашніми тваринами, чітко показали, що багато тварин старшого віку не досягають юридично необхідного титру антитіл (Kennedy et al., 2007; Mansfield et al., 2004). Молодші тварини мали вищу ймовірність успішної імунізації.

Медична документація

На момент введення вакцини в постійній медичній картці пацієнта слід зафіксувати таку інформацію:

• Дата введення вакцини;
• Дані особи (ім'я, ініціали або код), яка вводила вакцину;
• Назва вакцини, номер серії або серійний номер, термін придатності та виробник;
• Анатомічне місце та шлях введення вакцини.

Використання відривних етикеток вакцин та штампів, які відтискають у медичній карті контур тварини, полегшує такий спосіб ведення записів, який є обов'язковим у деяких країнах.

Будь-які небажані явища слід реєструвати у спосіб, який привертатиме увагу всіх співробітників під час наступних візитів. Інформовану згоду слід задокументувати в медичній карті, щоб продемонструвати, що відповідну інформацію було надано власнику тварини і що власник авторизував процедуру (напр., для «позаінструкційного» застосування вакцин, як обговорювалося вище). Принаймні цей запис має засвідчувати, що обговорення ризиків і переваг відбулося до вакцинації.

VGG рекомендує, щоб сертифікати про вакцинацію були розроблені таким чином, аби включати не лише дати, коли були введені вакцини, але й поле для ветеринара, де він міг би зазначити, протягом якого часу в майбутньому очікується, що тварина буде захищена завдяки вакцинації. Це допоможе зменшити плутанину в уявленнях власників домашніх тварин та власників розплідників/притулків.

РІЗНІ ТИПИ ВАКЦИН

Від часу публікації останніх настанов WSAVA щодо вакцинації (Day et al., 2016) було розроблено та виведено на ринок нові види вакцин. Однак у глобальному масштабі добре усталені типи вакцин залишаються переважальними та важливими, особливо модифіковані живі та інактивовані види.

Модифіковані живі або живі атенуйовані вакцини містять живі, але атенуйовані (тобто ослаблені) цілісні віруси або бактеріальні організми, які здатні прикріплюватися до клітин, інфікувати їх та реплікуватися в них, спричиняючи низькорівневу та транзиторну інфекцію, що викликає сильну імунну відповідь, не спричиняючи явного захворювання. Модифіковані живі вакцини зазвичай більш імуногенні, ніж більшість інших видів. Багато вакцин MLV є особливо потужними. Вони зазвичай потребують меншої кількості доз для досягнення сильної імунної відповіді. Деякі модифіковані живі вакцини генерують стійку та тривалу імунну відповідь (протягом багатьох років) після одноразової дози, коли вводяться тварині за відсутності інтерференції MDA. Вакцини MLV мають перевагу в більш ефективній індукції імунітету в релевантних анатомічних ділянках при парентеральному введенні (зазвичай підшкірно) і з більшою ймовірністю, ніж більшість інших видів, індукують потужний клітинний, а також гуморальний (опосередкований антитілами) імунітет. Деякі модифіковані живі вакцини вводяться безпосередньо в слизові ділянки (наприклад, інтраназальні або оральні вакцини), де вони індукують місцевий, захисний слизовий імунітет.

Інактивовані (або вбиті) вакцини містять цілісні, інактивовані, антигенно повні мікроорганізми, які не здатні інфікувати або реплікуватися, але здатні стимулювати імунну відповідь. Оскільки вони не імітують природну інфекцію, вони зазвичай викликають менш потужні імунні відповіді, можуть не забезпечувати адекватний мукозальний або клітинний імунітет і, як правило, потребують багаторазових доз та ад'юванту для стимуляції адекватної імунної відповіді. Однак деякі інактивовані вакцини є надзвичайно потужними, наприклад, вакцини проти вбитого вірусу сказу. Деякі з них є високоімуногенними та здатні індукувати тривалий захист після одноразової дози. Сероконверсія кошенят після одноразової дози інактивованої вакцини також була показана для вакцин проти FHV та FPV у кошенят (Lappin, 2012). У подальшому дослідженні з контрольним зараженням FHV (Summers et al., 2017) інактивована вакцина забезпечила подібний захист до MLV-вакцини після контрольного зараження на 7-й день після вакцинації.

Однак вважається, що більшість інактивованих вакцин потребують щонайменше двох початкових доз для імунізації, незалежно від віку тварини. Перша доза зазвичай праймує імунну відповідь, а друга (а іноді й третя) доза, яку зазвичай вводять з інтервалом 2–4 тижні, забезпечує захисну імунну відповідь. Повна захисна імунна відповідь може не розвинутися доти, доки не мине 2 тижні після введення другої або останньої дози. Інактивовані вакцини зазвичай зумовлюють коротший DOI (тривалість імунітету) порівняно з MLV-вакцинами, і для підтримання захисту потрібна частіша ревакцинація (тобто бустерне введення).

Субодиничні вакцини складаються з антигенних субкомпонентів патогенних мікроорганізмів, які були екстраговані та очищені з культур або синтезовані за допомогою технології рекомбінантної ДНК (тобто сплайсингу генів і експресії білків). Ці вакцини, як правило, менш імуногенні, ніж MLV-вакцини, тому зазвичай містять ад'ювант і забезпечують коротший DOI, як і більшість інактивованих вакцин. Існують субодиничні вакцини проти хвороби Лайма (Eschner & Mugnai, 2015; Grosenbaugh et al., 2018) і, останнім часом, проти Bordetella bronchiseptica (що містять фімбріальні антигени), призначені для застосування у собак (HPRA, 2024; MSD Animal Health, 2024).

Технологія рекомбінантної ДНК нещодавно була використана для створення нової живої рекомбінантної вакцини проти CPV (Pearce et al., 2023). Новий компонент проти CPV поєднано з більш традиційним компонентом MLV CDV (European Medicines Agency, 2021). Ця вакцина призначена для захисту цуценят від інфекції CPV у дуже ранньому віці (4 тижні) шляхом більш ефективного подолання перешкоджання MDA, ніж вакцини попереднього покоління. Ця вакцина містить рекомбінантний химерний парвовірусний геном, частково CPV-2c і частково CPV-2. Під час виробництва рекомбінантний геном використовується для отримання живого парвовірусу, який здатен інфікувати клітини та розмножуватися у вакцинованих цуценят, так само як і жива атенуйована вакцина, виготовлена традиційним способом.

Векторні вакцини — це ще один різновид рекомбінантних вакцин, у яких один або кілька генів, що кодують імуногенні білки одного або кількох патогенів, клонують безпосередньо в геном вірусу-вектора або організму-вектора (наприклад, атенуйований вектор вірусу канарокпу з вставленим на своє місце геном поверхневого глікопротеїну вірусу сказу). Цей рекомбінантний химерний вірус птахів здатен реплікуватися лише дуже обмеженою мірою в організмі ссавця-хазяїна, але при цьому експресує введений ген(и) на поверхні клітин хазяїна, імітуючи природну інфекцію. Векторні вакцини не можуть повертатися до вірулентності, а вектор обирають таким, щоб він був непатогенним, а іноді й імуностимулювальним. Ці вакцини здатні індукувати як гуморальну, так і клітинну імунну відповідь, зазвичай без потреби в ад'юванті. Атенуйований вірус канарокпу використовували у векторних вакцинах проти сказу, чуми м'ясоїдних у собак та інфекції FeLV.

Вакцини на основі нуклеїнових кислот (ДНК- та РНК-вакцини) є відносно новими формами вакцин, створеними шляхом маніпуляції нуклеїновими кислотами для продукування копій вірусних антигенних цільових білків після імунізації. Вакцини на основі матричної РНК (мРНК) стали знайомими багатьом людям під час поточної пандемії COVID-19. Вони, як правило, потребують дуже холодного транспортування та зберігання. Вакцини на основі матричної РНК використовують системи доставки, такі як ліпідні наночастинки, що захищають нуклеїнову кислоту від деградації та забезпечують клітинне поглинання й вивільнення мРНК. ДНК є значно менш крихкою, ніж мРНК, тому вакцини на основі «голої» ДНК є більш стійкими. Наразі жодних мРНК-вакцин, як і вакцин на основі «голої» ДНК, немає у доступі для застосування у собак і котів.

ВПЛИВ МАТЕРИНСЬКИХ АНТИТІЛ НА ІМУНІЗАЦІЮ

МДА здебільшого набувають новонароджені цуценята та кошенята шляхом споживання молозива в перші години після народження (Chastant & Mila, 2019; Rossi et al., 2021). МДА забезпечує пасивний імунітет. Хоча МДА важливі для захисту цуценят і кошенят у перші тижні життя, вони також можуть перешкоджати здатності молодої тварини формувати власну активну імунну відповідь на більшість вакцин (DiGangi, Levy, et al., 2011b; Friedrich & Truyen, 2000). Сироваткові МДА пригнічують продукцію імуноглобуліну G (IgG) в організмі молодої тварини та перешкоджають стимуляції активної імунної відповіді вакцинними антигенами. У більшості цуценят і кошенят МДА знижуються до рівнів, які дозволяють активну імунну відповідь на вакцинацію, приблизно у віці 8–12 тижнів. Цуценята з низькою кількістю МДА можуть бути вразливими (і здатними реагувати на вакцинацію) у більш ранньому віці, тоді як інші

РИС. 1. Як материнські антитіла (MDA) перешкоджають здатності ветеринара імунізувати цуценят або кошенят шляхом ранньої вакцинації. На цьому графіку показано концентрацію антитіл (Ab) у сироватці цуценяти, або «титр», на вертикальній осі та вік у тижнях на горизонтальній осі. Показані антитіла випадково виявилися проти парвовірусу собак, але ті самі принципи застосовуються як до цуценят, так і до кошенят щодо різноманітних патогенних агентів. Невдовзі після народження це цуценя отримало значну кількість антипарвовірусних антитіл від своєї матері через молозиво. Це так звані «материнські антитіла», або MDA (червона лінія). MDA знижуються експоненційно з періодом напіврозпаду приблизно 9–10 днів. Значки шприців позначають повторні вакцинації, перша з яких була проведена у віці 6 тижнів. Ця перша вакцинація не імунізувала цуценя через перешкоджаючу дію MDA, які нейтралізували вакцину. Те саме стосується наступних двох вакцинацій. У віці 8 тижнів це цуценя стало сприйнятливим до парвовірусного ентериту, оскільки концентрація MDA впала нижче рівня, необхідного для захисту від помірного зараження парвовірусом собак. Однак воно не могло бути імунізоване в цьому віці, оскільки рівень MDA все ще був достатнім, щоб перешкоджати вакцині та запобігти активній імунізації. Приблизно у віці 13,5 тижнів рівень MDA в цього цуценяти впав достатньо низько, щоб дозволити імунізацію. У віці 16 тижнів цуценя було ревакциновано, і воно швидко виробило власну активну імунну відповідь (синя крива лінія). Рожевий затінений прямокутник між пунктирними лініями представляє «вікно (або період) сприйнятливості» для цього цуценяти, протягом якого воно було сприйнятливим до парвовірусної хвороби. Не рекомендується рутинно вимірювати MDA в дуже молодих цуценят. Деякі цуценята можуть отримати більше або значно менше, ніж це цуценя. Ось чому повторні вакцинації проводять кожні 2–4 тижні, щоб максимально практично звузити «вікно сприйнятливості» для цуценят і кошенят. Ab — антитіло, MDA — материнські антитіла; значок шприца — вакцинація.

можуть мати MDA на такому високому рівні, що вони не здатні відповідати на вакцинацію до ≥12 тижнів віку (Friedrich & Truyen, 2000; Thibault et al., 2016). Період, коли MDA недостатньо для забезпечення повного імунологічного захисту, але все ще достатньо, щоб перешкоджати активній імунній відповіді, відомий як «вікно сприйнятливості» для цуценяти або кошеняти. Протягом цього «вікна» цуценя або кошеня не може бути імунізоване звичайними вакцинами, але є сприйнятливим до захворювання при контакті з «вуличним» або вірулентним збудником. Без серологічного тестування неможливо передбачити, коли це «вікно» відкриється або закриється (тобто почнеться або закінчиться), оскільки кількість MDA, переданого окремим цуценятам або кошенятам, варіює між послідами та всередині посліду. Оскільки без аналізу крові неможливо передбачити, коли відбудеться достатнє зниження MDA, початкова серія основних вакцинацій зазвичай передбачає введення кількох послідовних доз. Повторні дози не є бустерними дозами. Вони застосовуються з метою запуску активної імунної відповіді якомога швидше після достатнього зниження MDA (див. Рис. 1). MDA може перешкоджати імунним відповідям як на модифіковані живі, так і на інактивовані вакцини. Якщо при введенні першої дози інактивованої вакцини є достатньо MDA, щоб заблокувати активну імунну відповідь, імунне праймування не відбудеться. Друга доза інактивованої вакцини тоді не зможе імунізувати тварину. І навпаки, одноразова доза MLV-вакцини, введена після достатнього зниження MDA, зазвичай є достатньою для імунізації.

СЕРОЛОГІЧНЕ ТЕСТУВАННЯ СОБАК І КОТІВ ДЛЯ СПРИЯННЯ ПРИЙНЯТТЮ РІШЕНЬ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ

Досягненням у практиці дрібних домашніх тварин є комерційна доступність наборів для діагностичного тестування безпосередньо в практиці, які здатні виявляти антитіла проти CDV, CPV та CAV у собак і FPV у котів. Деякі з цих тестових наборів були валідовані для використання в умовах практики та притулків і є простими у застосуванні (Egerer et al., 2022; Gray et al., 2012; Litster et al., 2012; Meazzi et al., 2022). Вони забезпечують швидкий результат (позитивний або негативний) протягом 20–30 хвилин. Деякі з цих тестових наборів можуть корисно доповнювати традиційні лабораторні методи (напр., реакцію нейтралізації вірусу та реакцію гальмування гемаглютинації), які залишаються «золотим стандартом» для серологічного тестування (Jenkins et al., 2020).

Щодо CDV, CPV та CAV у дорослих собак і FPV у дорослих котів, наявність сироваткових антитіл є свідченням активної гуморальної імунної відповіді, що з дуже високою ймовірністю вказує на захист від захворювання. У деяких домашніх тварин ці антитіла зберігаються значно довше 3 років. Вакциновані собаки можуть підтримувати захисний імунітет проти CDV, CPV та CAV протягом багатьох років (Bohm et al., 2004; Jensen et al., 2015; Mitchell et al., 2012; Mouzin et al., 2004a, 2004b; Schultz, 2006; Schultz et al., 2010). Те саме стосується FPV у котів.

Натомість наявність антитіл проти FHV або FCV наразі не вважається надійним предиктором імунного захисту проти будь-якого з цих вірусів (Egberink et al., 2022; Stone et al., 2020), хоча раніше проведене дослідження надало підтверджувальні результати в собак (DiGangi et al., 2011a). Вакцини, призначені для захисту проти FHV і FCV, спричиняють сероконверсію, але можуть забезпечувати лише частковий захист від захворювання та не захищають ефективно від інфекції або розвитку стану носійства. У собак тести на антитіла проти FPV вважаються надійнішими індикаторами захисту, ніж тести, що виявляють антитіла проти FHV та проти FCV (Mende et al., 2014).

На відміну від наявності антитіл, відсутність виявлюваних антитіл не дає надійного прогнозу щодо сприйнятливості до інфекції та захворювання. Це пояснюється тим, що клітинний та вроджений імунітет не оцінюються під час тестування на виявлення антитіл, і багато тварин, як вважають, надійно захищені імунологічною пам'яттю за відсутності виявлюваних сироваткових антитіл (Killey et al., 2018). На підтримку цього було продемонстровано швидкі, сильні анамнестичні гуморальні відповіді у раніше вакцинованих серонегативних домашніх тварин невдовзі після ревакцинації, що вказує на те, що вони, ймовірно, були б надійно захищені від зараження (Mitchell et al., 2012; Mouzin et al., 2004a, 2004b). Незважаючи на ці дані, відсутність антитіл зазвичай розглядалася як клінічне показання до ревакцинації. Це ґрунтується на принципі обережності, оскільки підтвердження наявності пам'яті (інакше як ретроспективно шляхом ревакцинації та повторного тестування) не може бути легко досягнуте в більшості клінічних умов.

Власник може побажати підтвердити, що цуценя або кошеня сформувало активну імунну відповідь після завершення курсу первинної вакцинації. У такому разі можна дослідити зразок сироватки, взятий у віці 20 тижнів або пізніше та щонайменше через 4 тижні після останньої дози вакцини. Тварин, у яких виявлено серонегативність (імовірно, лише невеликий відсоток), слід ревакцинувати та повторно дослідити через кілька тижнів. Якщо тварина знову дає негативний результат, її попередньо слід вважати невідповідачем (non-responder), який може бути нездатним розвинути захисний імунітет проти збудника(-ів), щодо якого(-их) отримано серонегативний результат. Проведення серологічного тесту золотого стандарту на цьому етапі може спростувати попередні результати, отримані в умовах практики, або показати низький чи невизначуваний титр антитіл, типовий для собаки-невідповідача (див. Рис. 2).

Серологічні тест-набори для застосування в практиці здобули прихильність у деяких ветеринарних лікарів, які бажають запропонувати своїм клієнтам зручну альтернативу рутинній ревакцинації з інтервалами (наприклад) у 3 роки. Однак було показано, що серологічні тест-набори для застосування в практиці варіюють за чутливістю, специфічністю, позитивною та негативною прогностичною цінністю (PPV та NPV) і загальною точністю (OA) порівняно з референтними, золотими стандартними тестами (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b; Dall'Ara et al., 2021; DiGangi, Gray, et al., 2011a; Egerer et al., 2022; Meazzi et al., 2022; Mende et al., 2014).

Специфічність серологічних тест-наборів для застосування в практиці має бути високою, щоб на них можна було покладатися (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Хибнопозитивний результат свідчив би про те, що тварина має антитіла й захищена. Насправді, оскільки результат є хибнопозитивним, чинні настанови рекомендують ревакцинувати тварину. Нещодавно кілька різних діагностичних тест-наборів для застосування в практиці було порівняно з еталонним тестуванням у Німеччині (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Набори різнилися за простотою використання та за ефективністю порівняно з еталонними тестами. Деякі з протестованих наборів показали дуже добрі результати для виявлення антитіл до CPV-2 у сироватці собак (Bergmann et al., 2020), але набори для виявлення антитіл до CDV та набір для виявлення антитіл до CAV показали значно гірші результати (Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Чотири різні набори для застосування в практиці для виявлення антитіл до CDV було порівняно з еталонним стандартом. Порівняно з еталонним стандартом вони були ненадійними при використанні для тестування собак із гострим захворюванням або здорових на вигляд собак із хронічною хворобою (Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Надійність еталонного тесту вірусної нейтралізації для CDV при використанні в собак із гострим захворюванням або хронічною хворобою також була поставлена під сумнів у цій статті. Загалом, корисність серологічного тестування в практиці для виявлення антитіл до CDV із використанням цих тест-наборів, безумовно, у собак із гострим захворюванням або в собак із хронічною хворобою, не була підтверджена цією роботою (Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Єдиний тест-набір для виявлення антитіл до CAV мав низьку специфічність (Bergmann, Holzheu, et al., 2021a). Потрібні подальші дослідження, щоб прискорити прогрес у цій важливій галузі.

Розуміння користі та обмежень серологічного тестування як допоміжного засобу для ухвалення рішень, пов'язаних із вакцинацією, є складним завданням. Ветеринарні лікарі не повинні відчувати обов'язку починати використовувати серологічне тестування або тестування «титрів» у своїй практиці, якщо вони не мають такого бажання. До цієї останньої версії настанов включено кілька поширених запитань (FAQ), що стосуються серологічного тестування. Вони призначені для тих ветеринарних лікарів, які можуть бути зацікавлені в подальшому вивченні цієї теми.

АКТУАЛЬНІ ТА НОВІТНІ ТЕМИ КЛІНІЧНОЇ ВАКЦИНОЛОГІЇ У СОБАК І КОТІВ

Більшість сучасних питань, обговорюваних у версії цих настанов 2016 року (Day et al., 2016), залишаються актуальними й нині, хоча відтоді виникло багато подальших тем і питань. З 2016 року в деяких країнах зросла занепокоєність низькою часткою всіх домашніх тварин, які отримують користь від вакцинації (Malter et al., 2022; Taylor et al., 2022). Низька частка вакцинованих домашніх тварин негативно впливає на «колективний імунітет» (Datta & Roy, 2022). Концепцію колективного імунітету необхідно зрозуміти та впроваджувати

РИС. 2. Алгоритм, що показує рекомендований підхід до інтерпретації та дій за результатами серологічних тестів, отриманих через >4 тижні після останньої вакцинації цуценяти або кошеняти у віці 16 тижнів або старше. В ідеалі серологічне тестування, особливо тестування на антитіла до CDV, слід проводити в референс-лабораторії, а не з використанням тестування в місці надання допомоги. CAV — аденовірус собак (Canine adenovirus), CDV — вірус чуми м'ясоїдних (Canine distemper virus), CPV — парвовірус собак (Canine parvovirus), MLV — модифікований живий вірус (Modified live virus), який застосовують ветеринарні лікарі з домашніх тварин. Часта ревакцинація невеликої частки домашніх тварин у популяції мало сприятиме покращенню колективного імунітету. І навпаки, збільшення частки вакцинованих домашніх тварин у популяції, навіть якщо кожна з цих тварин отримає лише одну своєчасно проведену вакцинацію основними вакцинами, дасть значно більший результат.

Надмірне, необґрунтоване «вакцинне навантаження» залишається предметом занепокоєння, і, більше того, у деяких країнах ситуація погіршилася. Багатокомпонентні вакцини, що містять суміш основних і неосновних компонентів, залишаються поширеними. Принаймні в одній країні вибір моновалентних вакцин зменшився, а не розширився, як було б бажано.

Концепція «Єдине здоров'я» (One Health) ніколи ще не була такою актуальною для практики дрібних домашніх тварин, як сьогодні. Страждання людей та страждання їхніх домашніх котів і собак були взаємопов'язані під час пандемії COVID-19 (Baptista et al., 2020). Так само як пандемія відтермінувала планові хірургічні та медичні процедури у незліченної кількості людей, вона перешкодила власникам тварин отримати своєчасну ветеринарну допомогу для своїх улюбленців, особливо вакцинацію (Owczarczak-Garstecka et al., 2022). На щастя, ця ситуація покращилася в багатьох країнах від початку пандемії. COVID-19 мав багато інших наслідків у контексті «Єдиного здоров'я». Відновлена глобальна увага до готовності до пандемій є можливістю для ініціативи «Єдине здоров'я», оскільки багато потенційних патогенів людини або мають тваринні резервуари, або мають еквівалентні тваринні патогени. Крім того, нові технології вакцинних платформ, що використовуються для патогенів людини, можуть каталізувати інноваційну розробку ветеринарних вакцин.

«Вакцинальна нерішучість» (vaccination hesitancy) — ще одна проблема значної сучасної ваги. Занепокоєння щодо посилення вакцинальної нерішучості висловлювали представники як ветеринарних, так і медичних організацій (Lee et al., 2022; Mattson, 2020). Вакцинальну нерішучість або нерішучість щодо вакцинації описують як «…затримку прийняття або відмову від вакцинації попри наявність послуг з вакцинації» (MacDonald, 2015). Вакцинальна нерішучість викликає величезне й дедалі зростаюче занепокоєння органів охорони громадського здоров'я в усьому світі, зокрема Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Справді, у 2019 році вакцинальну нерішучість було внесено до переліку 10 найбільших загроз глобальному здоров'ю людини (WHO, 2019). Фраза «вакцинальна нерішучість» уперше з'явилася в Web of Science Core Collection у 2010 році. Відтоді використання цієї фрази суттєво зросло: лише у 2020 році було опубліковано понад 350 праць із цієї теми (Squires, 2021a). Наведене вище визначення недостатньо повно охоплює практику дрібних домашніх тварин. Це пояснюється тим, що багато людей, які вирішують не вакцинувати своїх улюбленців, роблять це, жодного разу не порадившись із ветеринарним лікарем. Вони не затримують прийняття і не відмовляються — вони просто уникають будь-якого обговорення (Squires, 2021b).

Даних щодо вагань стосовно вакцинації у практиці дрібних домашніх тварин обмаль, проте понад 2500 ветеринарних практиків у багатьох країнах відповіли на неформальне опитування, і результати показали, що багато ветеринарів сприймають це як зростаючу проблему (Squires, 2021b). На підтвердження цього дані щодо багатьох аспектів добробуту домашніх тварин, зібрані у Сполученому Королівстві з 2011 по 2022 рік (PDSA, 2022), почали виявляти тривожне зниження (вперше помічене у 2017 році) частки домашніх тварин у Великій Британії, яких власники повідомляли як вакцинованих. У звіті PDSA PAW Report за 2019 рік лише 72% власників повідомили, що їхнє цуценя отримало первинний курс вакцин (порівняно з приблизно 88% у 2016 році). Для кошенят цей показник був нижчим: 61%, порівняно з приблизно 82% у 2016 році. Частка дорослих собак і котів, які отримували регулярні ревакцинації, була ще нижчою. У 2020–2022 роках (PDSA, 2022) ситуація, здавалося, стабілізувалася або покращилася, з дещо більшою часткою тварин, які отримували вакцини, але змішувальні ефекти пандемії COVID-19 ускладнюють інтерпретацію цих нещодавно повідомлених показників.

У звіті PAW за 2019 рік «Це занадто дорого» було однією з головних причин відмови від вакцинації (17% усіх власників домашніх тварин). Для власників дорослих котів небажання стресувати кота через візит до ветеринарної клініки було потужним стримувальним чинником щодо ревакцинації, дещо потужнішим за вартість (впливав на 22% власників проти 21%, на яких впливала вартість). Таким чином, Fear Free Pets® та інші подібні організації можуть відігравати важливу роль у покращенні дотримання рекомендацій щодо вакцинації. Цікаво, що занепокоєння щодо безпеки вакцин не згадувалося як причина невакцинації домашніх собак чи котів у звіті PAW за 2019 рік.

У нещодавньому дослідженні майже 1 мільйона собак у Великій Британії Taylor et al. (2022) показали, що лише 49% отримали принаймні одну вакцину проти лептоспірозу протягом 12-місячного періоду дослідження. У цьому дослідженні собаки віком понад 8 років мали у 12,5 раза меншу ймовірність отримати користь від вакцинації проти лептоспірозу, ніж собаки віком до 1 року.

Ще одне нещодавнє дослідження вивчало варіабельність показників неосновної вакцинації собак і котів у ветеринарних клініках по всій території США (Malter et al., 2022). Усі ці тварини мали актуальний статус щеплень щодо основних вакцин. У національному масштабі в цьому дослідженні медіанні показники вакцинації в клініках для собак становили 70,5% проти лептоспірозу та 68,7% проти Bordetella bronchiseptica. У котів медіанні показники вакцинації в клініках проти FeLV, за повідомленнями, були низькими для дорослих котів (34,6%) і лише трохи вищими для кошенят і котів віком 1 рік (36,8%).

Очевидно, що для ветеринарів і ветеринарних асоціацій залишається чималий простір для роботи над підвищенням рівня вакцинації дрібних домашніх тварин-компаньйонів, зокрема й у деяких досить заможних країнах.

Щодо надмірного «вакцинного навантаження» викликає розчарування той факт, що, наприклад, в Австралії більше неможливо придбати моновалентну вакцину проти FeLV. Ситуація погіршилася від часу останнього перегляду цих настанов. Єдиним варіантом наразі є ін'єкція пентавалентної інактивованої вакцини, що містить FeLV. Раніше існувало кілька моновалентних варіантів. Імовірно, комерційні імперативи на відносно невеликому ринку призвели до такої ситуації.

НАСТАНОВИ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ У СОБАК

Обов'язкові вакцини для собак-компаньйонів

Узагальнювальна інформація про основні вакцини для собак, які не утримуються в притулках, наведена в таблиці 1.. Інформація про різні види вакцин (напр., MLV, інактивовані, рекомбінантні) наведена в попередньому розділі цих настанов.

Основні вакцини для собак, що мають значення в усьому світі, захищають від захворювань, спричинених CDV, CAV та CPV. Крім того, ветеринарні лікарі, які працюють у певних місцевостях, визначають як основні й інші вакцини, наприклад ті, що захищають від сказу та лептоспірозу. У будь-якому місці, де сказ є ендемічним, усіх собак і котів слід вакцинувати для захисту як домашніх тварин, так і людей, навіть якщо законодавство цього не вимагає. Показано, що масова вакцинація собак значно зменшує або усуває випадки сказу (Zimmer et al., 2018). Лептоспіроз — ще одне небезпечне для життя зоонозне захворювання, широко поширене у світі. У країнах або регіонах, де лептоспіроз у собак є ендемічним, відомі причетні серогрупи, і де доступні придатні для використання вакцини, вакцинація всіх собак проти лептоспірозу є настійно рекомендованою, і ці вакцини слід вважати основними в таких місцях.

VGG рекомендує початкову вакцинацію цуценят проти CDV, CAV і CPV у віці від 6 до 8 тижнів, а потім кожні 2–4 тижні до досягнення віку 16 тижнів або старше. Чим частіше проводяться ці вакцинації, тим вужчим (або коротшим) буде «вікно сприйнятливості» для цуценяти. Вакцинувати частіше, ніж кожні 2 тижні, не рекомендується. З цього випливає, що кількість цих первинних основних вакцинацій дещо варіюватиметься і залежатиме від віку, у якому розпочато вакцинацію, та обраних інтервалів між вакцинаціями. Найважливішою з цих ранніх доз вакцини є та, що введена у віці 16 тижнів або старше. Очікується, що MDA суттєво знизиться до цього віку у переважної більшості цуценят, тому майже всі цуценята повинні бути здатні відреагувати на вакцинацію тоді, якщо не раніше.

Навіть коли останню дозу вакцини для цуценят вводять у віці 16 тижнів або трохи пізніше, невеликий відсоток цуценят може не відреагувати адекватно на вакцинацію через персистувальні MDA (Friedrich & Truyen, 2000; Thibault et al., 2016). З цієї причини VGG рекомендує або серологічне тестування щонайменше через 4 тижні після останньої вакцинації цуценяти (тобто у віці 20 тижнів або пізніше, якщо дотримуватися цих настанов), або, як альтернативу, додаткову вакцинацію у віці 26 тижнів або невдовзі після цього. Ця рекомендація, вперше надана та пояснена в попередній редакції цих настанов (Day et al., 2016), замінює попередню рекомендацію щодо «першої щорічної ревакцинації» основними вакцинами у віці від 12 до 16 місяців. Вакцинація цуценят у віці 26+ тижнів, а не очікування до 52 тижнів або пізніше, не збільшує кількість доз основних вакцин, введених тварині, але суттєво скоротить період сприйнятливості для тих небагатьох, які ще не виробили активної імунної відповіді. Попередня рекомендація VGG (Day et al., 2016) полягала в тому, щоб цю вакцинацію проводити у віці від 26 до 52 тижнів. У цих останніх настановах переглянута рекомендація полягає в тому, щоб цю вакцинацію проводити у віці 26 тижнів або невдовзі після цього. Цуценята, у яких серологічне тестування у віці 20+ тижнів виявляє захист проти CPV, CDV та CAV, не потребують вакцинації у віці 26+ тижнів.

Ця рекомендація щодо більш ранньої ревакцинації, безумовно, не є взаємовиключною з першим щорічним клінічним оглядом приблизно у віці 1 року з введенням вакцини проти сказу (за потреби) та будь-яких неосновних вакцин, визнаних необхідними, і не повинна його виключати. Цілком зрозуміло, що багато ветеринарів прагнуть повторно оглянути собак під своїм наглядом, коли вони досягають або наближаються до скелетної та поведінкової зрілості.

Деякі ліцензовані вакцини мають у листках-вкладеннях рекомендації щодо завершення серії вакцинації цуценят у 10- або 12-тижневому віці. Невеликі експериментальні дослідження (напр., Bergman et al., 2006) підтримували цю рекомендацію. Однак інші експериментальні та польові дослідження дали протилежні результати, а частина підтверджувальних експериментальних даних була скомпрометована так званим «ефектом вольєра» (Ellis, 2015). «Ефект вольєра» описує ситуацію, за якої експериментальні цуценята утримуються групами й мають можливість обмінюватися вакцинним вірусом, що виділяється мукозально, у межах кожної групи. Це суттєво й штучно збільшувало б їхні можливості набути імунітет, що призводило б до потенційного завищення оцінки переваг вакцинації. Тому VGG продовжує рекомендувати завершувати вакцинацію не раніше 16 тижнів і бажано після цього проводити серологічне тестування або ревакцинацію у 26+ тижнів.

Частина обґрунтування протоколів «раннього завершення» полягала в тому, щоб дозволити ранню соціалізацію цуценят. VGG рішуче підтримує ранню соціалізацію як необхідну умову для здорового розвитку поведінки та майбутнього добробуту собак (Korbelik et al., 2011). Ранньої соціалізації можна досягти, дотримуючись цих настанов WSAVA щодо вакцинації. Дослідження показали, що ризик для цуценят, які перебувають на проміжному етапі початкової серії вакцинації, розвинути захворювання, пов'язане з CPV, відвідувачі заняття з ранньої соціалізації, є низьким (Stepita et al., 2013). Те саме, ймовірно, стосується CDV та CAV.

Собаки, які оптимально відреагували на вакцинацію MLV-вакцинами з основних хвороб, зберігають стійкий імунітет протягом багатьох років за відсутності повторних вакцинацій (Bohm et al., 2004; Jensen et al., 2015; Mitchell et al., 2012; Mouzin et al., 2004a; Schultz, 2006; Schultz et al., 2010). Після того як у цуценят сформувалася активна імунна відповідь, подальшу ревакцинацію потрібно проводити не частіше ніж раз на три роки. Якщо основну вакцину введено у віці 26+ тижнів, то для синхронізації вакцинацій з основних хвороб із щорічними профілактичними оглядами, просто для зручності власника, наступну дозу можна ввести у віці 3 років (а не чекати до 3,5 років).

Слід наголосити, що інактивовані основні вірусні вакцини для собак не забезпечують такої тривалої протекції, як MLV-вакцини. Рекомбінантні основні вакцини для собак забезпечують протекцію, подібну до MLV-вакцин. Детальне порівняння виходить за межі цього документа.

Дорослих собак із невідомим або неповним вакцинальним анамнезом часто приводять на вакцинацію. Одноразова доза MLV-вакцини з основних захворювань, найімовірніше, буде достатньою для індукції імунітету у собак віком понад 26 тижнів і забезпечить тривалий захист. У ситуаціях високого ризику (наприклад, спалахи) було б розважливо розглянути введення другої дози через 2–4 тижні.

У регіонах, ендемічних щодо сказу, слід також застосовувати вакцини проти сказу. Більшість вакцин проти сказу є інактивованими, але вони надзвичайно імуногенні. Одна доза може імунізувати, на відміну від багатьох інших інактивованих вакцин. У деяких частинах світу рекомендується вводити першу дозу вакцини проти сказу у віці 12 тижнів, а другу дозу — через один рік, хоча рекомендовані схеми дозування для вакцин місцевого виробництва в деяких країнах можуть відрізнятися від цієї, і слід дотримуватися їх (Pimburage et al., 2017). Інтервали ревакцинації для вакцин проти сказу у собак часто встановлюються законодавчо. Вакцини проти сказу зазвичай мають ліцензовану тривалість імунітету (DOI) 1 або 3 роки. Інтервали ревакцинації повинні ґрунтуватися насамперед на місцевих нормативних актах, а за їх відсутності — на заявленій у листку-вкладиші тривалості імунітету. У країнах, де законодавча вимога суперечить листку-вкладишу вакцини, необхідно дотримуватися закону. Не слід припускати, що вакцини проти сказу місцевого виробництва з тривалістю імунітету 1 рік є безпечними та ефективними для трирічного застосування. Ветеринарні лікарі повинні пам'ятати про закон, але там, де вони мають доступ до продукту, який, як було показано, забезпечує мінімум 3 роки імунітету, національні ветеринарні асоціації можуть розглянути можливість лобіювання зміни місцевих нормативних актів відповідно до сучасних наукових даних.

Вакцини для захисту від лептоспірозу у собак (leptospirosis) наразі вважаються основними в цих настановах, якщо в регіонах, де собака проживає або куди подорожує, лептоспіроз у собак є поширеним, відомі залучені серогрупи та комерційно доступні відповідні вакцини. Це означає, що, згідно з цими настановами, вакцини для захисту від лептоспірозу у собак будуть визначені як основні в багатьох, але не в усіх частинах світу. У кількох частинах світу, які були ретельно досліджені, наприклад у Південній Австралії, є мало або зовсім немає доказів того, що лептоспіроз у собак виникає (Zwijnenberg et al., 2008). На жаль, у багатьох частинах світу залишається невизначеним, які серогрупи потрібно було б включити до вакцин для місцевого використання для захисту собак від лептоспірозу. Вакцина не може бути позначена як «основна», якщо невизначено, яку вакцину слід вводити. Наразі це залишається справедливим, незважаючи на деякі цікаві французькі роботи, що кидають виклик парадигмі та припускають, що може існувати певний ступінь перехресного захисту між представниками різних серогруп (André- Fontaine & Triger, 2018). Комерційну розробку «пан-протективних» вакцин (Chaurasia et al., 2022), які можуть бути здатні захистити собак від лептоспірозу, спричиненого великою більшістю відомих патогенних варіантів, слід з нетерпінням очікувати, і, якщо такі вакцини будуть успішно розроблені, це суттєво розширить регіони світу, в яких вакцини проти лептоспірозу можна вважати «основними».

На сьогодні у світі існують моновалентні, бівалентні, тривалентні та чотиривалентні вакцини для захисту собак від лептоспірозу. Вони містять різні серовари, що належать до серогруп Icterohaemorrhagiae, Canicola, Grippotyphosa, Pomona та Australis (Francey et al., 2020; Klaasen et al., 2012, 2014; Schuller et al., 2015; Sykes et al., 2023; Wilson et al., 2013). Чотиривалентні вакцини забезпечують ширший захист. Загалом ці вакцини спричиняють сильну, але транзиторну сероконверсію (Martin et al., 2014). Імунітет (захист проти вірулентного зараження) триває значно довше, ніж період серопозитивності (до 15 місяців; Grosenbaugh & Pardo, 2018). Для імунізації потрібні дві дози інактивованих вакцин, як-от ті, що захищають від лептоспірозу.

Неосновні вакцини для собак-компаньйонів

Узагальнювальна інформація про неосновні вакцини для собак наведена в таблиці 1.

Найбільш широко використовуваними неосновними вакцинами для собак є вакцини проти Bordetella bronchiseptica та вірусу парагрипу в собак (CPiV). Інші неосновні вакцини з більш обмеженою географічною доступністю включають вакцини проти Borrelia burgdorferi, вірусу грипу в собак (CIV) та Leishmania infantum.

Існує також субодинична вакцина проти герпесвірусу собак типу 1, призначена спеціально для застосування в сук під час вагітності. Було показано, що ця вакцина індукує підвищення рівня материнських сироваткових нейтралізувальних антитіл у серонегативних сук. Ці антитіла пасивно передаються з молозивом і, як було показано, захищають цуценят у ранній період життя (<3 тижнів), коли інфекція може бути летальною (Poulet et al., 2001; Rota et al., 2020). Цуценята, які погано смокчуть одразу після народження, не будуть добре захищені (Larsen et al., 2015).

Неосновні вакцини, як правило, потрібно вводити щорічно для забезпечення надійного захисту. Тому, згідно з цими настановами, дорослу собаку можна вакцинувати щорічно, але компоненти, які вона отримує, відрізнятимуться з року в рік. Вакцини, що забезпечують особливо тривалий захист, як-от ті, що захищають від CPV, CDV та CAV, можна вводити значно рідше, ніж інші. У багатьох собак вакцини, що захищають від CPV, CDV та CAV, вводять не частіше ніж раз на три роки, тоді як інші потрібні препарати вводять щорічно. Щодо неосновних вакцин і вакцин проти лептоспірозу, якщо захист дозволено «перервати» (тобто собаку раніше належно імунізували, але відтоді, як вона востаннє отримала цю вакцину, минув тривалий інтервал), то як запобіжний захід рекомендується «почати знову» і ввести дві дози з інтервалом 2–4 тижні.

Неосновні вакцини проти збудників респіраторних інфекцій не здатні запобігти інфекції, але можуть зменшити тяжкість захворювання. Вакцини для захисту від CPiV, B. bronchiseptica та аденовірусу собак типу 2 (CAV-2) доступні в різних комбінаціях цих трьох антигенів — як парентеральні (субодинична B. bronchiseptica; інактивована B. bronchiseptica; MLV CPiV), інтраназальні (атенуйована B. bronchiseptica з CPiV та CAV-2 або без них) або пероральні (атенуйована Bordetella bronchiseptica з CPiV або без неї) препарати. Парентерально введені вакцини проти CPiV та B. bronchiseptica можуть забезпечувати рівень захисту, що відрізняється від такого при мукозальних вакцинах (Ellis, 2015), і є деякі дані, що інтраназальний шлях забезпечує кращі клінічні результати порівняно з пероральним шляхом (Ellis et al., 2016). Транзиторний кашель, чхання та очні або носові виділення можуть виникати у невеликого відсотка собак, вакцинованих інтраназальними або пероральними вакцинами (Ellis et al., 2016; Scott-Garrard et al., 2018).

Вірус грипу А у собак (canine influenza A virus, CIV) підтипів H3N8 та H3N2 задокументовано як збудників захворювання у собак у Північній Америці та країнах Південно-Східної Азії (Crawford et al., 2005; Klivleyeva et al., 2022; Payungporn et al., 2008; Song et al., 2008; Voorhees et al., 2017). Ці віруси грипу спричиняють респіраторне захворювання, подібне до того, яке викликають інші респіраторні вірусні патогени, і більшість собак сприйнятливі до інфекції через відсутність попереднього імунітету. CIV спричиняє спорадичні спалахи в громадах, особливо в установах, де собак утримують разом, таких як притулки, пансіонати для тварин, центри денного догляду за собаками, виставки собак і собачі ферми (Anderson et al., 2013; Lee et al., 2009; Parrish & Voorhees, 2019). Тому інактивовані вакцини проти CIV підтипів H3N8 та H3N2 рекомендовані для собак, які з більшою ймовірністю зазнають впливу через спільне утримання з іншими собаками. Подібно до вакцин проти інших респіраторних патогенів, вакцини проти CIV не запобігають інфекції, але можуть зменшити тяжкість і тривалість клінічних ознак (Deshpande et al., 2009). Вакцини проти CIV наразі доступні лише в США.

У деяких країнах Європи та Латинської Америки доступні вакцини проти лейшманіозу в собак (CanL). Вакцини проти CanL не можуть надійно запобігти інфекції, і тому навіть вакциновані собаки можуть бути резервуаром L. infantum та продовжувати передавати захворювання іншим собакам і людям (Fernandez Cotrina et al., 2018; Regina-Silva et al., 2016; Velez et al., 2020). Вакцинація може запобігти клінічним ознакам захворювання в деяких собак (Fernandez Cotrina et al., 2018; Regina-Silva et al., 2016; Velez et al., 2020). Вакцини проти CanL є додатковим інструментом, який може допомогти захистити собак, що зазнають впливу та вже отримують лікування надзвичайно важливими топічними репелентами й інсектицидами (такими як нашийники).

Використання вакцин проти Borrelia burgdorferi є суперечливим (Littman et al., 2018). Контроль кліщів вважається набагато важливішим. У регіонах, ендемічних щодо хвороби Лайма, профілактика інших захворювань, що передаються кліщами, є надзвичайно важливою і ґрунтується на застосуванні швидкодіючих ектопаразитицидів та регулярному огляді собак на наявність кліщів. Це також допомагає запобігти хворобі Лайма. Жодна вакцина проти хвороби Лайма не забезпечує повного захисту. Ефективність цих вакцин є невизначеною, і нез'ясовано, чи захищають ці вакцини від лаймського нефриту — найтяжчої форми захворювання (O'Bier et al., 2021; Vogt et al., 2019; Vogt & Stevens, 2021). Залежно від регіону для профілактики хвороби Лайма в собак доступні кілька бактерінів (моновалентний, бівалентний і тривалентний) та субодиничних вакцин (рекомбінантна, моновалентна, без ад'юванту, ліпідована вакцина на основі OspA та інша химерна рекомбінантна вакцина, що складається з OspA і семи типів OspC) (Grosenbaugh et al., 2018; Izac & Marconi, 2019; Littman et al., 2018; Marconi, Garcia- Tapia, et al., 2020a; Marconi, Honsberger, et al., 2020b; Vogt et al., 2019; Vogt & Stevens, 2021). Систематичний огляд ефективності вакцин проти B. burgdorferi в собак у Північній Америці свідчить, що вакциновані собаки мають нижчу ймовірність розвитку клінічних ознак, ніж невакциновані (Vogt et al., 2019). Автори оновленого консенсусу ACVIM щодо лаймського бореліозу в собак і котів (Littman et al., 2018) не дійшли згоди щодо того, чи рекомендувати використання вакцини в собак в ендемічних щодо B. burgdorferi регіонах. Вони погодилися, що хворих собак або собак із протеїнурією вакцинувати не слід.

Не рекомендовані вакцини для собак

Узагальнювальна інформація про вакцини, комерційно доступні в деяких країнах, але не рекомендовані для застосування в собак, наведена в таблиці 1.

Вакцини проти ентеритного коронавірусу собак (CCoV) та Giardia duodenalis не рекомендовані. Докази того, що CCoV є первинним патогеном, який призводить до кишкового захворювання в дорослих собак, слабкі, діарея, пов'язана з інфекцією, у цуценят зазвичай легка, а інфекція зазвичай виникає в молодих цуценят. Тому вакцинація у віці від 6 до 12 тижнів була б занадто пізньою, щоб запобігти багатьом інфекціям. Більше того, захист проти CCoV залежить від наявності секреторного IgA в кишечнику, і в собак, вакцинованих парентерально, не розвивається захисна відповідь кишкових IgA-антитіл (Decaro et al., 2004) Немає доказів того, що наявні на цей час вакцини захищатимуть проти мутантних патогенних форм вірусу (пантропних штамів), які іноді з'являються.

Вакцини проти Giardia у собак були вилучені з більшості світових ринків, але зберігаються в деяких країнах. Інфекція Giardia duodenalis не становить загрози для життя, піддається терапії та рідко передається від цуценят або собак до людей (de Lucio et al., 2017; McDowall et al., 2011). Недостатньо доказів того, що вакцини проти Giardia здатні запобігти виділенню ооцист. Вакцини не запобігають інфекції, і вакциновані собаки можуть мати клінічні ознаки.

НАСТАНОВИ ЩОДО ВАКЦИНАЦІЇ КОТІВ

Обов'язкові вакцини для домашніх котів

Узагальнювальна інформація про основні вакцини для котів, які не утримуються в притулках, наведена в таблиці 2.

Основними вакцинами для котів, актуальними в усіх частинах світу, є ті, що захищають від вірусу панлейкопенії котів (feline panleukopenia virus, FPV), FHV та FCV. VGG рекомендує початкову тривалентну основну вакцинацію кошенят у віці 6–8 тижнів, потім кожні 2–4 тижні до досягнення віку 16 тижнів або старше, з наступною дозою у віці 26 тижнів або старше, коли MDA, ймовірно, вже достатньо знизився, щоб усі кошенята могли відповісти на вакцинацію. Ці рекомендації ґрунтуються на доказах того, що інтерференція MDA є важливою та тривалою у деяких кошенят (DiGangi, Levy, et al., 2011b; Jakel et al., 2012). Кількість первинних основних вакцинацій залежатиме від віку, у якому розпочато вакцинацію, та обраного інтервалу між вакцинаціями. Рекомендація щодо вакцинації у віці 26 тижнів або старше як альтернативи вакцинації приблизно у віці 1 року, безумовно, не є взаємовиключною з першим щорічним клінічним оглядом приблизно у віці 1 року і не виключає його.

У регіонах, де сказ є ендемічним, VGG рекомендує вакцинувати всіх котів проти сказу для захисту як домашніх тварин, так і людей, навіть якщо законодавство не вимагає цього для котів. Ліцензовані вакцини проти сказу для котів зазвичай мають заявлений термін імунітету (DOI) 1 або 3 роки. Частота ревакцинації має базуватися насамперед на місцевих нормативних актах, а за їх відсутності — на заявлених у листку-вкладці термінах імунітету (DOI).

Тоді як усі три глобально значущі компоненти основних вакцин для собак (CPV, CDV і CAV) забезпечують сильний і тривалий захист за умови належного застосування (Schultz et al., 2010), захист, який забезпечують основні компоненти вакцин проти FCV і FHV, не дорівнюватиме тому, що його забезпечують вакцини проти FPV. Вакцини проти FCV виробляють певний ступінь перехресного захисного імунітету проти множинних штамів FCV. Однак інфекція та захворювання все ще можливі в повністю вакцинованих дорослих тварин (Pedersen et al., 2000; Schorr- Evans et al., 2003). Не існує вакцини проти FHV, яка може запобігти інфекції. Інфекція часто призводить до того, що вірус стає латентним у нервовій тканині (neural tissue) з можливістю реактивації в періоди стресу (Maes, 2012; Richter et al., 2009). Реактивований вірус може спричиняти клінічні ознаки у вакцинованих тварин, або вірус може виділятися до сприйнятливих тварин і спричиняти захворювання в них.

Коти, які відреагували на вакцинацію MLV-вакцинами ядра, зберігають стійкий імунітет проти FPV протягом багатьох років за відсутності повторної вакцинації. Імунітет проти FCV та FHV є лише частковим (Jas et al., 2015) і може послаблюватися через стрес від перебування в розпліднику (Gourkow et al., 2014; Gourkow & Phillips, 2015). Рекомендація VGG для дорослих котів «низького ризику» (одиночні, домашні тварини, які не відвідують розплідники) полягає у ревакцинації MLV-вакцинами ядра з інтервалом 3 роки або довше. Для котів «вищого ризику» може бути виправданою частіша ревакцинація для захисту від FCV та FHV (до щорічної). Це стосується котів, які регулярно відвідують розплідники або мають інший контакт з потенційно інфікованими котами. Котам, які перебувають у розпліднику, вакцину проти FCV/FHV можна вводити за 1–2 тижні до основного щорічного візиту до розплідника (Gaskell et al., 2007; Stone et al., 2020). У деяких країнах комерційно доступні бівалентні вакцини проти FCV/FHV поряд із більш типовими тривалентними вакцинами FPV/FCV/FHV. Ці бівалентні вакцини дають ветеринарам змогу вакцинувати котів вищого ризику проти FCV/FHV щорічно, а проти FPV — раз на три роки або рідше. Інтраназальні MLV-вакцини FPV/FHV/FCV та FHV/FCV доступні в деяких країнах (Lappin, Sebring, et al., 2006b; Reagan et al., 2014).

Ці рекомендації щодо частоти ревакцинації стосуються MLV-вакцин. Інактивовані вакцини проти FPV зазвичай не забезпечують такої тривалої протекції, як MLV-вакцини проти FPV. Експериментально показано, що інактивовані вакцини проти FCV та FHV забезпечують тривалий частковий захист (Scott & Geissinger, 1997, 1999). Однак умови, використані в цьому дослідженні, були надзвичайно стабільними, і, найімовірніше, коти сприймали їх як «низький стрес». Вони відрізнялися від типової ситуації в розпліднику чи готелі для тварин.

У цій останній редакції настанов VGG вирішила визначити вакцини проти FeLV як основні в тих частинах світу, де відомо про виникнення захворювань, пов'язаних із FeLV. У цих частинах світу це визначення застосовується до молодих котів (<1 року) та до старших котів із доступом на вулицю або тих, що живуть з іншими котами, які мають доступ на вулицю. Існують деякі регіони світу, де інфекції FeLV, як відомо, є рідкісними і де захворювання, пов'язані з FeLV, діагностують лише дуже рідко в імпортованих котів (Westman, Paul, et al., 2016b. Контакт із FeLV та інфекції FeLV наразі помітно знижені в багатьох частинах світу завдяки успішним програмам контролю (Studer et al., 2019). Це не повинно бути причиною для самозаспокоєння, оскільки темпи покращення могли досягти плато. VGG повністю підтримує використання вакцин проти FeLV з огляду на спосіб життя та передбачуваний ризик контакту окремих котів. У багатьох регіонах, де інфекції FeLV залишаються поширеними, будь-який кіт віком до 1 року повинен отримати користь від захисту шляхом рутинної вакцинації. У цих місцях вакцини проти FeLV слід розглядати як основні для молодих котів, а також для старших котів із доступом на вулицю. Старші коти потребують захисту, якщо їм дозволено виходити на вулицю без нагляду: укуси є дедалі більш визнаним шляхом передачі FeLV у дорослих котів (Little et al., 2020). Потрібні подальші дослідження, щоб визначити, як часто дорослих котів із ризиком бути покусаними на вулиці слід ревакцинувати проти FeLV. Дослідження з контрольним зараженням, що підтримують дворічну або трирічну ревакцинацію дорослих котів проти FeLV, не були розроблені для надання прямого доказу тривалого захисту проти FeLV, що передається через укуси.

Витрати, ризики та потенційні переваги вакцинації проти FeLV слід розглядати під час кожного щорічного клінічного огляду, за винятком регіонів, де інфекції FeLV, як відомо, є надзвичайно рідкісними. Вакцинувати слід лише FeLV-негативних котів. Доступний широкий спектр вакцин проти FeLV, зокрема інактивовані цільновірусні та субодиничні вакцини, обидві з ад'ювантами, а також рекомбінантний, вірус-векторний (атенуйований вірус канарокпу, canarypoxvirus), неад'ювантний продукт. Ці вакцини забезпечують захист від прогресуючої інфекції FeLV та пов'язаних захворювань, але можуть не захищати від усіх наслідків інфекції FeLV (Little et al., 2020).

Дорослих котів із невідомим або неповним вакцинальним анамнезом часто приводять на вакцинацію. Одноразової дози MLV-вакцини проти FPV було б достатньо для індукції тривалого імунітету у великої більшості домашніх котів віком понад 26 тижнів. Однак більшість виробників MLV-вакцин, що містять FPV, FHV і FCV, рекомендують дві дози з інтервалом 2–4 тижні. З огляду на те, що MLV-вакцини проти FHV і FCV менш potentні, ніж MLV-вакцини проти FPV, VGG підтримує цю рекомендацію. Важливо, що якщо використовуються інактивовані основні вакцини (FPV, FHV, FCV, FeLV), рекомендується ввести дві дози для імунізації.

Неосновні вакцини для домашніх котів

Узагальнювальна інформація про неосновні вакцини для котів наведена в таблиці 2.

До неосновних вакцин для котів належать ті, що захищають проти Chlamydia felis, Bordetella bronchiseptica та вірусу імунодефіциту котів (FIV).

Вакцини проти C. felis забезпечують неповний захист від інфекції та захворювання. Їх можна рекомендувати для застосування у котів, які живуть у багатокотних домогосподарствах, де відомо, що цей збудник раніше спричиняв захворювання. Доступні живі атенуйовані та інактивовані ад'ювантні парентеральні вакцини. Їх можна застосовувати у кошенят віком від 8 до 9 тижнів із другою дозою через 2–4 тижні та щорічним бустером для дорослих котів із постійним ризиком експозиції.

Доступна в деяких країнах вакцина проти B. bronchiseptica для котів може бути розглянута для застосування у котів, які перебувають у ситуаціях високого ризику, наприклад, у котів, що утримуються у великих колоніях. Ця вакцина є атенуйованим інтраназальним продуктом, який можна застосовувати як одноразову дозу кошенятам віком понад 4 тижні, зі щорічними бустерними щепленнями.

Лише одна вакцина проти FIV (вірусу імунодефіциту котів) будь-коли була ліцензована. Вона ніколи не була ліцензована в Європі, а у 2017 році її зняли з ринку в США та Канаді. Ця вакцина залишається доступною в Японії, Австралії та Новій Зеландії. Хоча ефективність цієї вакцини проти експериментального гетерологічного зараження FIV була показана, тривалий час точаться дебати щодо того, чи може вона ефективно забезпечувати перехресний захист проти багатьох різних підтипів FIV, виявлених у різних географічних регіонах (Beczkowski et al., 2015; Coleman et al., 2014; Dunham et al., 2006; Hosie et al., 1995; Stickney et al., 2020; Westman et al., 2022; Yamamoto et al., 2007). Експериментальні дослідження показали суперечливі результати: в одних було продемонстровано сильний захист, який забезпечує ця вакцина, а в інших — відсутність захисту. В Австралії було проведено чудово сплановане ретроспективне польове дослідження (Westman, Malik, et al., 2016a). У результуючій науковій статті повідомлялося про рівень захисту 56% у вакцинованих котів. Однак дослідження мало недостатню статистичну потужність. Довірчий інтервал у дослідженні був дуже широким (від 20 до 84%), а різниця в показниках інфікування між вакцинованими та невакцинованими котами не була статистично значущою. Пізніше польове дослідження показало відсутність індукованого вакциною захисту в умовах Нової Зеландії (Stickney et al., 2020). Жодне з цих досліджень не надало переконливих доказів ефективності або відсутності ефективності цієї вакцини у двох різних польових контекстах. Потрібні подальші дослідження.

Тим часом VGG вирішила продовжувати класифікувати єдину комерційно доступну вакцину проти FIV як «неосновну». Найефективніший спосіб захистити котів від інфекції FIV — обмежити їхній доступ на відкритий простір без нагляду, де вони можуть зазнати ризику бути покусаними котами, інфікованими FIV. Однак деяких власників неможливо переконати захистити своїх котів шляхом обмеження їх перебуванням у приміщенні або в захищених зовнішніх вольєрах.

Донедавна використання цієї вакцини проти FIV ускладнювало діагностику інфекції FIV. Вакцинація призводить до утворення антитіл, наявність яких зазвичай використовується для встановлення діагнозу інфекції FIV (Westman et al., 2022). На щастя, існують комерційно доступні набори для виявлення антитіл, призначені для використання в умовах клінічної практики, які здатні розрізняти інфікованих та неінфікованих FIV котів, за умови, що тестування не проводиться незабаром після вакцинації (Westman et al., 2017). Тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для діагностики інфекції FIV також стало більш надійним і більш широко доступним (Nichols et al., 2017).

Вакцина проти FIV — це інактивований ад'ювантний препарат, який можна вводити кошенятам з 8-тижневого віку, з двома подальшими ін'єкціями з інтервалом 2–3 тижні, після чого — ін'єкція через 12 місяців. Надалі рекомендується щорічна ревакцинація для котів із постійним ризиком експозиції. З огляду на високу ймовірність неповного захисту, який забезпечує вакцина, щорічне повторне тестування є виправданим. Вакцинувати слід лише неінфікованих котів.

VGG усвідомлює, що в деяких країнах для котів доступні лише багатокомпонентні продукти, які містять комбінації основних і неосновних вакцин, і заохочувала б виробників забезпечити доступність повного спектра вакцин усюди, де це можливо, або, принаймні, зробити доступною комбінацію лише з основними вакцинами для використання в ситуаціях, коли застосування неосновних вакцин не виправдане.

Рекомендації щодо вакцинації імунокомпрометованих котів нещодавно були надані в чудовому огляді (Hartmann et al., 2022).

Не рекомендовані вакцини для котів

Узагальнювальна інформація про вакцини, комерційно доступні, але не рекомендовані для застосування в котів, наведена в таблиці 2.

Вакцина проти інфекційного перитоніту котів (FIP) не рекомендована для котів. Недостатньо доказів того, що ця вакцина проти FIP індукує клінічно значущий захист. Лише коти, які на момент вакцинації є серонегативними за антитілами до коронавірусу котів, імовірно, розвинуть певний рівень захисту. Ця вакцина має показання до застосування з 16-тижневого віку, але багато кошенят інфікуються коронавірусами до цього віку. Більше того, ця вакцина містить штам FIP-вірусу серотипу II, який не індукує перехресно-реактивного захисту проти серотипу I — штаму, що переважає в Америці та Європі.

Вакцини для котів, призначені для захисту проти Giardia spp. та Microsporum canis, які доступні в деяких частинах світу, також не рекомендуються, оскільки недостатньо наукових доказів того, що вони забезпечують користь.

ВАКЦИНАЦІЯ СОБАК І КОТІВ У ПРИТУЛКАХ ТА ЗООЗАХИСНИХ ЦЕНТРАХ

Існують два основних типи притулків для утримання безпритульних тварин: традиційні притулки, які забезпечують тимчасове утримання до передачі тварин у нові домівки, та притулки постійного утримання, де тварини залишаються на все життя. Популяція традиційних притулків характеризується вищою плинністю та короткими періодами перебування з постійним прибуттям і вибуттям тварин. Притулки постійного утримання мають стабільнішу популяцію, що зумовлено тривалим перебуванням і низькою плинністю. Середня чисельність популяції в обох типах притулків може коливатися від кількох десятків до сотень тварин. Обидва типи приймають тварин із випадкових джерел у громаді, більшість з яких не отримували попередньої ветеринарної допомоги, що суттєво підвищує ризик занесення та поширення контагіозних захворювань і формування ендемічного захворювання.

Високий ризик експозиції до захворювань у притулках вимагає надійної програми вакцинації, яка захищає не лише кожну окрему тварину, а й популяцію загалом. Те, що найкраще слугує окремим тваринам у домашніх умовах із нижчим ризиком експозиції, не є оптимальним для середовища притулку з високим ризиком. Відповідно до Настанов Асоціації ветеринарів притулків щодо стандартів догляду в притулках для тварин, 2-ге видання (The Association of Shelter Veterinarians, 2022), «протоколи вакцинації в притулках відрізняються від протоколів, що застосовуються в приватній практиці, оскільки тварини в притулках зазнають підвищеного ризику інфекційних захворювань… Ключові відмінності в [протоколах вакцинації притулків] порівняно з тими, що рекомендовані в приватній практиці, включають раніший і триваліший віковий діапазон для молодняку, коротший проміжок часу між вакцинаціями та різні основні й неосновні продукти».

Для притулків оцінку ризику для визначення того, які вакцини вводити, яким тваринам їх вводити та коли їх отримувати, проводять для всієї популяції, а не лише для кожної окремої тварини. Існують три компоненти програми вакцинації притулку, що відповідає найкращим практикам, які є критично важливими для захисту як окремих особин, так і всієї популяції:

• 1. Вакцинувати всіх тварин під час приймання основними вакцинами;
• 2. Використовувати вакцини, які забезпечують швидкий захист; та
• 3. Розпочинати первинну вакцинацію молодих тварин у віці 1 місяця та повторювати кожні 2–3 тижні, поки вони перебувають у притулку, до досягнення 5-місячного віку.

CDV, CPV та FPV зазвичай спричиняють небезпечні для життя захворювання у собак і котів у притулках. Кожен притулок є середовищем високого ризику щодо експозиції до цих збудників, і більшість із них зазнавали значних спалахів, що супроводжувалися стражданням і загибеллю тварин. Хоча інфекції CDV, CPV та FPV спричиняють найвищу смертність, контагіозні респіраторні інфекції є найчастіше виникаючою формою захворювання в притулках. B. bronchiseptica, CAV-2, CPiV та CDV є поширеними респіраторними збудниками у собак у притулках (Day et al., 2020; Lavan & Knesl, 2015; Monteiro et al., 2016; Schulz et al., 2014; Sowman et al., 2018). FHV та FCV є найпоширенішими респіраторними збудниками, виявленими у котів у притулках (Bannasch & Foley, 2005; McManus et al., 2014).

Більшість цуценят і кошенят віком до 6 місяців, а також 30–50% дорослих собак і котів мають мало або взагалі не мають виявлюваних антитіл до CDV, CPV, FPV, FHV і FCV при надходженні до притулків у США (DiGangi et al., 2012; Fischer et al., 2007; Lechner et al., 2010; Litster et al., 2012). Це свідчить про те, що багато тварин потрапляють до притулків із недостатнім захистом проти найпоширеніших захворювань. З цієї причини рання імунізація якомога більшої кількості особин є першочерговою для контролю захворювань у притулках. Наріжним каменем є вакцинація усіх собак і котів негайно після надходження. Затримка навіть на 1 день може суттєво підвищити ризик інфікування та поширення захворювання в популяції (Bannasch & Foley, 2005). Затримки з вакцинацією мають більші наслідки для тварин у притулках, ніж у типових домашніх умовах.

Основні вакцини для собак і котів у притулках

Узагальнювальна інформація про основні вакцини для застосування в собак і котів, які перебувають у притулках, наведена відповідно в Таблиці 3 та Таблиці 4. Вакцини з живими ослабленими збудниками вважаються вакцинами вибору для притулків, оскільки, як вважають, вони загалом забезпечують швидший початок формування імунітету та долають перешкоджання з боку MDA (материнських антитіл) раніше, ніж інактивовані вакцини, — важливі чинники, коли ймовірність контакту зі збудником виникає незабаром після надходження тварини (DiGangi et al., 2012; Fischer et al., 2007; Jas et al., 2009; Lappin, 2012; Lappin et al., 2009; Patterson et al., 2007). Основні вакцини для собак у притулках включають вакцини з живими ослабленими збудниками проти CDV, CPV, CAV-2, CPiV та Bordetella bronchiseptica. Основними вакцинами для котів у притулках є вакцини з живими ослабленими збудниками проти FPV, FHV та FCV.

Вакцинація всіх собак і котів під час приймання до притулку з використанням модифікованих живих основних вакцин має бути комплексною. Це стосується безпритульних тварин, тварин, залишених власниками, тварин, поміщених на карантин щодо сказу, випадків жорстокого поводження, вагітних або лактуючих тварин, тварин із легким захворюванням або травмою, а також безпритульних собак і котів, прийнятих за програмами «відловлювання–стерилізація–повернення» (trap-neuter-release, TNR) або «повернення до місця перебування» (return-to-field, RTF). Хоча вакцинація вагітних, хворих або травмованих домашніх тварин, які живуть у звичайних умовах, певними модифікованими живими вакцинами не рекомендується, швидкий захист, який забезпечують ці вакцини в умовах притулку, переважує ризик шкоди для плодів або самої тварини. Коротко кажучи, якщо собаку або кота неможливо безпечно вакцинувати під час приймання модифікованими живими основними вакцинами, ризик інфікування є занадто високим, щоб ця тварина могла залишатися в притулку. З фінансових міркувань притулки можуть бути схильні вакцинувати лише тих собак і котів, яких, імовірно, усиновлять, і не вакцинувати тих, кому загрожує евтаназія. Обмеження вакцинації лише тваринами, придатними для усиновлення, створює великий резервуар сприйнятливих тварин із подальшим розвитком ендемічного захворювання та спалахами хвороб, які є дорожчими, ніж вакцини.

Вакцинація цуценят і кошенят в домашніх умовах зазвичай починається у віці від 6 до 8 тижнів із повторними вакцинаціями з інтервалом 3–4 тижні до досягнення щонайменше 4-місячного віку. На відміну від цього, вакцинація цуценят і кошенят, які потрапляють до притулків, починається у віці 1 місяця з повторною вакцинацією кожні 2–3 тижні, щоб якомога швидше подолати перешкоджаючий вплив материнських антитіл. Було показано, що до 37% кошенят і менш визначена частка цуценят мають стійкий перешкоджаючий вплив материнських антитіл на відповідь на одну або більше основних вакцин після 4-місячного віку (Carmichael, 1983; Dawson et al., 2001; DiGangi et al., 2012; Jakel et al., 2012; Johnson & Povey, 1985; Kruse et al., 2010; Pollock & Carmichael, 1982; Reese et al., 2008). Тому, виходячи з принципу обачності, ветеринарні лікарі притулків рекомендують продовжувати вакцинацію цуценят і кошенят у притулках основними вакцинами до 5-місячного віку. Принцип обачності також є основою для рекомендації вводити собакам віком понад 5 місяців, які утримуються в притулках, дві дози живої атенуйованої основної вакцини з інтервалом 2–3 тижні.

Хоча вакцина проти B. bronchiseptica ± CPiV є неосновною вакциною для собак, які утримуються в домашніх умовах, вона є основною вакциною для собак у притулках через високий ризик експозиції та передачі з подальшою широкою захворюваністю. Усіх дорослих собак і цуценят віком щонайменше 3 тижні слід вакцинувати при надходженні інтраназальною вакциною з живими атенуйованими B. bronchiseptica, яка також містить живі атенуйовані CPiV. Ці вакцини індукують швидку мукозальну імунну відповідь проти обох збудників протягом 3–7 днів і значно зменшують клінічне захворювання та виділення збудника (Ellis et al., 2016, 2017; Jacobs et al., 2007; Kontor et al., 1981; Larson et al., 2013). Коли введення інтраназальної вакцини неможливе, дорослим собакам і цуценятам віком щонайменше 7 або 8 тижнів (залежно від обраної вакцини) можна вводити оральну вакцину проти B. bronchiseptica. Ця оральна вакцина також містить CPiV у деяких країнах. Дослідження показали, що оральна вакцина майже така ж ефективна, як інтраназальна, і обидві перевершують парентеральні інактивовані вакцини проти B. bronchiseptica, що містять екстракти клітинних антигенів (Ellis et al., 2016, 2017; Jacobs et al., 2007; Kontor et al., 1981; Larson et al., 2013; Scott-Garrard et al., 2018). Інтраназальні та оральні вакцини потрібно вводити лише один раз при надходженні, оскільки вони не інактивуються материнськими антитілами та забезпечують тривалість імунітету (DOI) 13 місяців (Jacobs et al., 2005; Scott-Garrard et al., 2020). Вакцинація всіх собак у притулку при надходженні парентеральною вакциною, що містить живі атенуйовані CDV, CAV-2 та CPiV, у поєднанні з інтраназальною вакциною з живими атенуйованими B. bronchiseptica та CPiV, пов'язана зі зниженням частоти виникнення респіраторних захворювань (Andrukonis et al., 2021).

Для котів у притулках необхідно використовувати парентеральні вакцини, що містять живий атенуйований FPV, щоб індукувати швидкий і надійний імунітет до цього збудника. У деяких країнах доступні інтраназальні вакцини з живими атенуйованими збудниками, що містять FHV і FCV. Вони індукують швидкий захист протягом 4–6 днів, що є перевагою для котів у притулках (Edinboro et al., 1999; Lappin, Sebring, et al., 2006b).

Вірус сказу є основною вакциною для собак і котів у притулках у регіонах, ендемічних щодо сказу. Для притулків, де тварини перебувають протягом короткого періоду часу, вакцинація під час усиновлення є доцільною, щоб допомогти забезпечити дотримання місцевих вимог щодо вакцинації проти сказу. Усіх собак і котів, які живуть у притулках-санктуаріях або, за прогнозами, перебуватимуть у притулку протягом багатьох місяців, слід вакцинувати проти сказу під час прийняття відповідно до місцевих законів. Ревакцинація собак і котів у довготривалих притулках і санктуаріях повинна проводитися відповідно до місцевих законів.

Неосновні вакцини для собак і котів у притулках

Вакцина проти Borrelia burgdorferi (хвороба Лайма), вакцини проти лептоспірозу та вакцини проти грипу собак H3N8/H3N2 є неосновними вакцинами з обмеженим застосуванням для собак у притулках. Якщо ризик експозиції є високим на підставі задокументованих випадків у місцевій громаді або навіть у популяції притулку, первинну серію вакцинації слід розпочати для кожної собаки в притулку та кожної нової собаки при надходженні згідно з інструкціями виробника. У притулках для короткострокового перебування багато собак залишають притулок до завершення первинної серії вакцинації, і нових власників слід заохочувати продовжити вакцинацію у свого ветеринарного лікаря. Там, де це показано через суттєвий ризик експозиції, вакцини проти Borrelia, лептоспірозу або CIV слід включити до програми вакцинації для собак у притулку довгострокового утримання, такому як притулок-прихисток, де вони залишаються на все життя, або коли передбачається довгострокове перебування в притулку протягом багатьох місяців.

Вакцина проти FeLV є неосновною вакциною для котів у притулках. Згідно з Настановою з тестування та менеджменту ретровірусних інфекцій у котів AAFP 2020 року (Little et al., 2020), усіх котів слід тестувати на інфекцію FeLV перед вакцинацією проти FeLV: "Якщо статус вакцинованого кота невідомий і згодом у кота виявляють інфекцію FeLV, ефективність вакцини буде поставлена під сумнів, а також виникне підозра щодо невдачі вакцинації. Котів слід тестувати на інфекцію FeLV перед початковою вакцинацією." Притулки з достатніми ресурсами можуть обрати тестування та вакцинацію кожного неінфікованого кота, але тестування та вакцинація проти FeLV не є необхідними для котів, яких утримують поодиноко, у притулках з обмеженими ресурсами через низький ризик вірусної передачі (Little et al., 2020). Для таких притулків слід радити майбутнім власникам обговорити тестування та вакцинацію зі своїм ветеринарним лікарем. У притулках, де котів утримують групами, тестування на FeLV є важливим для виявлення неінфікованих котів, яких можна розмістити в групі. Вакцинація проти FeLV котів, яких утримують групами, залежить від тривалості перебування. Цю вакцину рекомендують для котів, яких утримують групами, у притулках або санктуаріях із тривалим перебуванням, але не рекомендують для котів, яких утримують групами, у притулках із короткочасним перебуванням (Little et al., 2020). Майбутні власники невакцинованих котів із таких притулків можуть обговорити зі своїм ветеринарним лікарем, чи вакцинувати, виходячи зі способу життя кота в новому домі (Little et al., 2020).

Вакцини проти Bordetella bronchiseptica та C. felis є неосновними вакцинами для котів у притулках, оскільки ці бактеріальні інфекції є менш поширеними причинами респіраторних інфекцій. Інтраназальна вакцина з модифікованим живим збудником B. bronchiseptica для котів є виправданою, коли в притулках є коти з кашлем та пневмонією внаслідок підтвердженої інфекції B. bronchiseptica (Williams et al., 2002). За таких обставин інтраназальну вакцину з модифікованим живим збудником слід вводити всім котам віком від 1 місяця при надходженні протягом кількох місяців для формування популяційного імунітету та припинення передачі збудника. Аналогічно, вакцина проти C. felis може бути частиною програми контролю інфекцій у притулках, де підтверджено захворювання, спричинене інфекцією C. felis. Міжвидова передача між собаками та котами може відбуватися у разі B. bronchiseptica. Притулки, які мають проблеми з B. bronchiseptica у котів, повинні розглянути можливість міжвидової передачі, якщо притулок також утримує собак або якщо персонал працює як із собаками, так і з котами.

Практика одночасної вакцинації та стерилізації собак і котів у притулках, а також у програмах TNR або RTF є широко поширеною. Хоча вакцинацію в ідеалі слід відокремлювати від таких процедур, як стерилізація, кілька досліджень продемонстрували, що анестезія та хірургічне втручання суттєво не порушують утворення антитіл у відповідь на вакцинацію (Fischer et al., 2007; Kelly, 1980; Miyamoto et al., 1995; Reese et al., 2008).

НЕСПРИЯТЛИВІ ЯВИЩА ПІСЛЯ ВАКЦИНАЦІЇ (НЯПВ)

Небажані явища — це шкідливі, ненавмисні наслідки, що виникають після введення вакцини (включаючи відсутність захисту). Вони охоплюють будь-яку реакцію гіперчутливості, захворювання, травму або очевидний токсичний ефект. Місцеві реакції, такі як біль і набряк у місці ін'єкції, та системні реакції, такі як летаргія, анорексія, гарячка й блювання, спостерігаються часто (Miyaji et al., 2012; Moore et al., 2005, 2007; Yoshida et al., 2021, 2022). Кропив'янка та анафілаксія трапляються рідше (Tizard, 2021). Про небажані явища після вакцинації (НЯПВ) слід повідомляти навіть тоді, коли їхній зв'язок із вакцинацією лише підозрюється. Кожне повідомлення про небажане явище після вакцинації має містити ідентифікацію відповідного вакцинного продукту (включаючи номер партії), відомості про тварину, якої це стосується, деталі небажаного явища та контактні дані ветеринарного лікаря, який подає повідомлення.

Повідомлення ветеринарів про підозрювані небажані явища після вакцинації (AEFVs) є найважливішим способом, за допомогою якого виробники та регуляторні органи можуть бути поінформовані про потенційні проблеми безпеки або ефективності вакцин. Дослідження безпеки до ліцензування виявлять лише відносно поширені небажані явища. Рідші небажані явища виявляються за допомогою постмаркетингового нагляду та аналізу повідомлених небажаних явищ. Повідомлення слід надсилати виробнику та місцевому регуляторному органу. У деяких країнах державні схеми нагляду ще не існують, і тому про AEFVs можна повідомляти лише виробнику. VGG визнає, що існує значне заниження звітності про AEFVs. Це перешкоджає зростанню знань про безпеку та ефективність вакцинних продуктів. VGG активно заохочує всіх ветеринарів брати енергійну участь у повідомленні про підозрювані небажані явища, пов'язані з вакцинами.

Відсутність очікуваної ефективності вакцини є небажаним явищем. Як пояснювалося раніше, дуже поширеною причиною в молодих тварин є інтерференція, спричинена материнськими колостральними антитілами. Однак існують й інші важливі причини. Неправильне поводження з вакцинами — напрочуд поширена проблема — може бути відповідальним за це. Практикуючі лікарі повинні розглянути можливість призначення конкретних співробітників, відповідальних за нагляд, моніторинг та звітування щодо поводження з вакцинами. Вакцини, які розчиняють із вмістом усього флакона та залишають стояти годинами перед набором у шприц та ін'єкцією, можуть втрачати свою активність. Це особливо стосується більш крихких компонентів вакцини, таких як CDV. Вакцини, розміщені в холодильнику занадто близько до морозильної камери, можуть замерзнути, втрачаючи активність. Старі холодильники особливо схильні до цього, а також можуть мати дефектні ущільнювачі, через що вакцини не зберігаються за достатньо низької температури (зазвичай від 2 до 8°C). Використання флаконів для багаторазового дозування (напр., 10 доз вакцини проти сказу в одному флаконі) може бути пов'язане з відсутністю ефективності, якщо суспензію вакцини не змішують належним чином перед кожним набором кожної дози. Це також може спричинити передозування в деяких реципієнтів, підвищуючи ймовірність інших видів небажаних явищ, таких як реакції гіперчутливості або біль під час ін'єкції та післявакцинальні набряки.

З огляду на унікальну, величезну, майже 100-кратну варіацію розмірів і маси тіла дорослих домашніх собак, цікаво, що виробники вакцин продовжують рекомендувати, щоб дорослі собаки всіх розмірів отримували однакову дозу вакцини (Tizard, 2021). Крім того, для більшості вакцин доза, що постачається для молодих цуценят, ідентична тій, що постачається для значно більших і більш зрілих дорослих собак. І навпаки, для людей нещодавно було вирішено, що менші дози вакцини проти COVID-19 слід постачати для маленьких дітей порівняно з дорослими. Люди похилого віку отримують вищі дози вакцин проти грипу.

Забезпечення ідентичних доз для собак усіх розмірів і віку залишається поточною стандартною практикою, і VGG не заохочує ветеринарів відхилятися від рекомендацій виробників у цьому відношенні. Однак варто зазначити, що саме маленькі собаки більш схильні до виникнення поствакцинальних небажаних явищ (Moore et al., 2005; Yao et al., 2015). Частота небажаних реакцій також зростала, коли за один візит вводили більше окремих вакцин. Великі та гігантські собаки менш імовірно здатні сформувати достатню імунну відповідь на вакцинацію проти сказу, ніж маленькі собаки (Jakel et al., 2008; Tizard, 2021). В одному дослідженні маса тіла була обернено корельована з величиною відповіді антитіл проти CPV та проти CDV; тобто маленькі собаки формували сильніші гуморальні відповіді, ніж великі та гігантські, хоча адекватні, захисні відповіді вироблялися у собак усіх розмірів (Taguchi et al., 2012). Нещодавня робота, виконана в США на дуже великій популяції собак (майже 5 мільйонів), показала, що порода, схоже, є визначальним чинником імовірності AEFVs, незалежно від маси тіла (Moore et al., 2023). Деякі породи собак мають значно вищий ризик виникнення гострих AEFVs, ніж загальна популяція. Французькі бульдоги, такси та бостон-тер'єри мали найвищий ризик. Маленькі собаки (<5 кг маси тіла), які отримували кілька вакцин за один візит, мали особливий ризик. Потрібні додаткові дослідження щодо відповідних доз вакцин для окремих собак, зважаючи на величезні варіації розмірів і порід серед свійських собак.

Надалі визначення AEFVs може бути розширено, щоб більш експліцитно охопити деякі рідкісні, потенційні або фактичні несприятливі наслідки для здоров'я внаслідок вакцинації домашніх тварин у власників з імунодефіцитом. Наприклад, нещодавно було висловлено припущення, що мукозально введені живі атенуйовані бактеріальні вакцини (такі як деякі з вакцин проти B. bronchiseptica) становлять загрозу для здоров'я деяких людей, зокрема тих, хто має кістозний фіброз (Moore, Rendall & Millar, 2022). Хоча ризик видається незначним, було висловлено думку, що було б розважливо просити власників домашніх тварин з імунодефіцитом вийти з кабінету під час введення мукозальних вакцин із живими атенуйованими B. bronchiseptica (Weese, 2021). Це порушує питання: як ветеринарний лікар дізнається, кого з клієнтів просити вийти з кабінету? Розпитування клієнтів про стан їхнього імунітету поки що не є поширеною практикою у ветеринарній медицині дрібних домашніх тварин (хоча іноді клієнти самі повідомляють таку інформацію). Використання субодиничних або інактивованих вакцин проти B. bronchiseptica, імовірно, було б безпечнішим для власників домашніх тварин з імунодефіцитом, за умови, що ці вакцини забезпечують еквівалентний захист (Ellis, 2015).

Вакцини та інші ін'єкційні продукти були залучені до патогенезу сарком у місці ін'єкції у котів (FISS; Carminato et al., 2011; Srivastav et al., 2012). FISS була предметом численних досліджень із багатьма оглядами на цю тему (Hartmann et al., 2015; Kass, 2018; Stone et al., 2020; Zabielska-Koczywas et al., 2017). Спочатку особлива увага була зосереджена на нових на той час ад'ювантних вакцинах проти FeLV та сказу. Основоположна робота показала, що ці вакцини були пов'язані з розвитком FISS (Kass et al., 1993). Хоча етіопатогенез FISS залишається невизначеним, є деякі докази того, що ад'ювантні вакцини можуть бути більш причетними, ніж неад'ювантні (Hartmann, 2021; Srivastav et al., 2012; Stone et al., 2020), хоча деякі експерти стверджують, що ці докази не є переконливими (Kass, 2018; Stone et al., 2020). Деякі ад'юванти вакцин спричиняють запалення. Тому було зроблено припущення, що мезенхімальні клітини в межах локалізованої, хронічної, запальної реакції зазнають злоякісної неопластичної трансформації (Day, Schoon, et al., 2007b; Stone et al., 2020). Посттравматичні саркоми ока у котів, які зазвичай розвиваються після травми голови, часто через багато років потому, можуть мати порівнянний етіопатогенез (Wood & Scott, 2019). Коти особливо схильні до цих форм неоплазії (порівняно з собаками та людьми).

Більшість підшкірних ін'єкцій (зокрема вакцин) традиційно виконували в міжлопаткову борозну (interscapular furrow) у котів. Це залишається складною анатомічною локацією для розвитку FISS. Інфільтративна природа цих пухлин означає, що часто вдаються до радикального хірургічного висічення. Коли пухлина виникає в міжлопатковому просторі (interscapular space), це часто буває безуспішним (Muller & Kessler, 2018). Щоб підвищити шанси на одужання, разом із хірургічним втручанням часто застосовують ад'ювантні методи лікування (імунотерапію, протипухлинну хіміотерапію, променеву терапію; Zabielska-Koczywas et al., 2017). Це дорого й часто безуспішно. Новоутворення, що ростуть у міжлопатковій борозні (interscapular furrow), можуть залишатися невиявленими, доки не стануть досить великими. Рекомендується не робити підшкірних ін'єкцій у цій анатомічній локації в котів.

У Північній Америці, у відповідь на визнання FISS та думку, що деякі вакцини причетні більшою мірою, ніж інші, було зроблено й широко впроваджено рекомендацію «лейкемія — ліва лапа» (тобто вакцини проти FeLV) та «сказ — права лапа» (тобто вакцини проти сказу). Спочатку було обрано задні кінцівки, і рекомендувалося вводити ін'єкцію якомога дистальніше, бажано на рівні або нижче колінного суглоба (stifle). Багато американських ветеринарів за останні три десятиліття набули досвіду підшкірної вакцинації котів у цих анатомічних ділянках. Це залишається рекомендованою анатомічною ділянкою для ін'єкції вакцин у поточних настановах AAHA/AAFP щодо вакцинації котів (Stone et al., 2020). VGG рішуче підтримує цей підхід. Підшкірна ін'єкція вакцин є кращою за внутрішньом'язовий шлях, оскільки внутрішньом'язовий FISS зазвичай важче виявити, ніж підшкірний FISS.

Однак у деяких країнах, де FISS сприймається або відомо, що він значно менш поширений, ніж у Північній Америці, ветеринарні лікарі неохоче виконують ін'єкції вакцин у собак у дистальні ділянки кінцівок. В одній країні місцева група з розробки настанов нещодавно рекомендувала вакцинувати на 4 см латеральніше від дорсальної серединної лінії, над опуклістю мускулатури плеча, із залученням практикуючих лікарів (Westman et al., 2022). Ця пропозиція не ґрунтувалася на хибному переконанні, що хірургічне видалення запущеного FISS із цієї анатомічної ділянки, ймовірно, буде виліковним. Логіка полягала в тому, щоб забезпечити, аби будь-які новоутворення після вакцинації, що ростуть, були більш помітними і, отже, ймовірно, виявлялися значно раніше, ніж вони виявлялися б у міжлопатковій борозні, що дало б змогу набагато раніше провести обстеження та терапію з, імовірно, більшою ймовірністю терапевтичного успіху. Ін'єкція вакцин у дистальні ділянки кінцівок залишається золотим стандартом підходу, і його впровадження слід наполегливо заохочувати.

VGG всіляко підтримує та рекомендує правило або підхід «3-2-1», представлений у Настанові з вакцинації котів AAHA/AAFP 2020 року (Stone et al., 2020). Будь-яке післявакцинальне новоутворення, яке (1) залишається наявним через 3 місяці після вакцинації; або (2) перевищує 2 см у діаметрі в будь-який момент часу; або (3) продовжує збільшуватися в розмірі через 1 місяць після вакцинації, підлягає інцізійній біопсії. Рекомендується інцізійна, а не ексцизійна біопсія, оскільки якщо діагноз — FISS, хірургічне видалення цієї пухлини має бути радикальним і, ймовірно, вимагатиме обширного хірургічного втручання, що значно менш доцільно для діагностичної біопсії.

У 2014 році дослідження показало ефективність введення вакцин проти FPV та сказу в хвіст у котів (Hendricks et al., 2014). Дорослим котам із програми TNR для місцевих популяцій вводили тривалентну MLV-вакцину (FPV, FHV, FCV) у дистальну третину дорсальної частини хвоста, а інактивовану вакцину проти сказу вводили на 2 см дистальніше від місця введення тривалентної вакцини. Сероконверсія відбулася в усіх котів щодо FPV та в усіх, крім одного кота, щодо вірусу сказу. Повідомлялося, що вакцинація в ділянку хвоста добре переносилася котами в цьому невеликому дослідженні. Ін'єкція в хвіст у майбутньому може виявитися альтернативою ін'єкціям у дистальні відділи кінцівок, але знадобляться подальші дослідження вакцинації в ділянку хвоста.

VGG надає такі коментарі та рекомендації щодо FISS та анатомічних ділянок для ін'єкцій у котів:

• Підшкірні ін'єкції не слід робити в міжлопаткову борозну в котів.
• Вакцини не слід вводити внутрішньом'язово, якщо підшкірна ін'єкція є законною альтернативою.
• Вакцини слід вводити в різні анатомічні ділянки при кожному випадку застосування.
• Немає чітких даних, що будь-які види вакцин є повністю безпечними.
• Будь-який ризик FISS значно переважається користю захисного імунітету, який забезпечують вакцини.
• FISS розвивається рідко і може бути значно менш поширеним у деяких країнах і регіонах, ніж в інших (Dean et al., 2013).
• Хоча роль ад'ювантів і хронічного запалення в етіопатогенезі FISS залишається нез'ясованою, є деякі дані, які вказують на причетність ад'ювантних вакцин порівняно з неад'ювантними (Hartmann, 2021; Srivastav et al., 2012). Експерти розходяться в думках щодо інтерпретації цих даних. Деякі експерти вважають ці дані настільки слабкими, що не віддають перевагу жодному виду вакцин для котів над іншим (Stone et al., 2020). Однак VGG погоджується з іншими експертами (Hartmann, 2021) і рекомендує віддавати перевагу використанню неад'ювантних вакцин для котів над ад'ювантними вакцинами в країнах, де відомо про виникнення FISS і де доступні альтернативні варіанти вакцин. Якщо прийнятних альтернатив немає, набагато краще вакцинувати ад'ювантним продуктом, ніж не вакцинувати взагалі.
• Анатомічну ділянку ін'єкцій слід записувати в медичній карті пацієнта або у вакцинаційному паспорті, зокрема з використанням схеми, із зазначенням, які продукти були введені в кожному окремому випадку. Ділянки слід «чергувати» при кожному випадку. Альтер-

• природним чином у практиці може сформуватися групова політика, згідно з якою всі вакцинації котів протягом одного календарного року вводяться в конкретне місце, а потім це місце змінюється на наступний рік.
• VGG заохочує повідомляти про всі випадки підозри на FISS через відповідні національні канали звітності щодо підозрюваних небажаних реакцій або безпосередньо виробнику вакцини.

ЧАСТІ ЗАПИТАННЯ (FAQ)

Питання про вакцини та їх застосування

З. Як довго можна очікувати, що собака буде захищений від захворювання, якщо я використовую MLV-вакцини з основного комплексу для захисту від CDV, CAV та CPV, як рекомендовано в цих настановах?

A. Існують переконливі докази того, що вакцини MLV проти основних збудників у собак із забезпеченням якості, які були належним чином транспортовані та зберігалися, забезпечуватимуть надійний захист щонайменше протягом 3–4 років. Крім того, повідомлялося, що дослідження з контрольним зараженням, які не були описані детально, вказують на те, що імунітет зберігається щонайменше 7 років (Schultz, 2006; Schultz et al., 2010).

Q. Як довго можна очікувати, що кіт буде захищений від захворювання, якщо я використовую MLV-вакцини з основного комплексу для захисту від FPV, FCV та FHV відповідно до рекомендацій цих настанов?

A. Є вагомі докази того, що вакцини проти каліцивірусу (FCV) та герпесвірусу (FHV) котів, які пройшли контроль якості, правильно транспортувалися та зберігалися, забезпечують надійний захист проти вірусу панлейкопенії котів (FPV) щонайменше протягом 3–4 років. Частковий, але клінічно значущий захист проти контрольного зараження був забезпечений для FCV та FHV інактивованою вакциною протягом до 7,5 років (Scott & Geissinger, 1999). Однак ці коти перебували в умовах утримання без стресу на момент контрольного зараження. Загалом вважається, що вакцини проти FCV та FHV не забезпечують такого потужного, тривалого захисту, як вакцини проти FPV.

• З. Чи забезпечують наявні на цей час вакцини проти Leptospira тривалий імунітет, подібно до основних MLV-вакцин для собак? В. Не тією ж мірою. Наявні на цей час вакцини проти Leptospira (бактеріни) забезпечують відносно короткочасний імунітет, який, як вважають, становить менше 18 місяців. Кілька досліджень із контрольним зараженням продемонстрували захист, що триває щонайменше 12–14 місяців (Klaasen et al., 2003, 2014; Minke et al., 2009).
• З. Чи можу я ввести всі необхідні вакцини одночасно дорослому собаці або коту без попереднього анамнезу вакцинації? В. Так, здоровий собака або кіт повинен бути здатен відповісти на кілька вакцинних антигенів, уведених одночасно. Справді, урядові органи в деяких регіонах вимагали від виробників довести, що одночасне застосування двох або більше вакцинних продуктів є безпечним та ефективним. Це підтвердження може бути зазначене в листівці-вкладиші продукту. Важливо, що ніколи не слід змішувати різні вакцини в одному шприці, якщо це не підтверджено в листівках-вкладишах продуктів. Рекомендується вводити різні вакцини в різні анатомічні ділянки.
• З. Чи можуть деякі вакцини успішно імунізувати цуценят у молодшому віці, ніж інші? Я стурбований цуценятами, які, ймовірно, все ще мають певний рівень MDA проти CDV, CAV або CPV, що може перешкоджати вакцинації.
• В. Так, вакцини дійсно відрізняються в цьому відношенні. Деякі MLV та рекомбінантні вакцини є більш імуногенними, ніж інші, і тому здатні подолати материнський інтерферуючий імунітет раніше. Це може бути зумовлено тим, що до складу вакцини включено особливо імуногенний вірусний штам та/або тому, що в кожну ампулу вакцини включено більшу, ніж зазвичай, масу вірусу.
• З. Мені сказали, що певні основні MLV-вакцинні продукти для собак потрібно вводити лише двічі, причому другу дозу вводять уже у віці 10 тижнів. Чи це те, що рекомендують ваші настанови?
• В. Ні, це не так. Хоча деякі вакцини дійсно можуть долати MDA в більш ранньому віці, ніж інші, рутинне завершення у 10 тижнів не рекомендується. VGG обізнана, що певні вакцини для цуценят у деяких країнах ліцензовані для такого «раннього завершення», імовірно, щоб полегшити ранню соціалізацію. Соціалізація цуценят має велике значення і загалом може бути розпочата до завершення серії вакцинації цуценяти. Це було показано як безпечне для CPV за умови належного виконання (Stepita et al., 2013). VGG радить, коли це можливо, вводити останню дозу в серії вакцинації цуценяти у віці 16 тижнів або старше, незалежно від кількості доз, уведених раніше. Власники цуценят, які не завершили повну серію вакцинації цуценяти, повинні соціалізувати їх у контрольованих умовах (Stepita et al., 2013), але ретельно запобігати контакту своїх цуценят із потенційно контамінованим середовищем поза домом і дозволяти контакт лише зі здоровими цуценятами та повністю вакцинованими дорослими собаками.
• З. У якому віці слід вводити останню основну MLV-вакцинацію кошеняті/цуценяті?
• В. VGG рекомендує не раніше 16 тижнів віку; 18–20 тижнів може бути більш доцільним у регіонах, де існує особливо високий ризик експозиції. Після цього VGG рекомендує ревакцинацію основною MLV-вакциною у віці 26+ тижнів.
• З. Чи забезпечують наявні на цей час вакцини проти CPV захист від захворювання, спричиненого CPV-2c, у собак?

• A. Так, наявні на цей час MLV- та рекомбінантні вакцини проти CPV здатні стимулювати активну імунну відповідь, яка забезпечує довготривалий захист проти варіантів CPV, що циркулюють нині (2a, 2b та 2c). Це за умови, що вакцину застосовували відповідно до цих настанов.
• Q. Холодильник, у якому я зберігаю свої вакцини, стає досить старим. Чи варто мені хвилюватися?
• A. Не обов'язково, але вам слід регулярно перевіряти, чи ваш старий холодильник усе ще надійно підтримує свою внутрішню температуру. У деяких частинах світу такі перевірки є вимогою акредитації ветеринарної лікарні: температуру потрібно вимірювати щодня та записувати в журнал. Важливо, щоб вакцини зберігалися за температури від 2 до 8°C. Їх не можна заморожувати. У деяких холодильниках предмети, що зберігаються на полицях безпосередньо під морозильною камерою або поруч із нею, можуть ставати занадто холодними й навіть замерзати. Якщо цей старий холодильник більше не є надійним і не здатен підтримувати внутрішню температуру в межах від 2 до 8°C, його слід відремонтувати або замінити.
• Q. У клініці, де я щойно почав працювати, медсестри рутинно розчиняють кілька доз вакцини перед початком кожного періоду консультацій. Чи це добра ідея? Як довго розчинена MLV-вакцина може перебувати за кімнатної температури, не втрачаючи частину активності? A. Це не добра ідея. За кімнатної температури деякі з більш чутливих компонентів вакцини (напр. CDV, FHV) можуть втратити здатність імунізувати через кілька годин, тоді як інші компоненти, ймовірно, залишатимуться імуногенними протягом кількох днів (напр. CPV, FPV). VGG радить розчиняти MLV-вакцини безпосередньо або незадовго перед застосуванням.
• Q. Чи слід давати вакцину проти Leptospira кожному собаці кожні 6 місяців? Я працюю в зоні високого ризику й час від часу бачу такі випадки. A. З огляду на ліцензовані вакцини проти Leptospira з гарантованою якістю, немає чітких доказів того, що ревакцинація кожні 6 місяців забезпечує більший захист, ніж щорічна ревакцинація, навіть у зонах високого ризику. І навпаки, є докази надійного захисту протягом 12–14 місяців і, можливо, довше.
• Q. Як мені вирішити, яку вакцину проти Leptospira використовувати в регіоні, де я живу й працюю?
• A. Якщо ви працюєте в одній із багатьох частин світу, де лептоспіроз у собак є ендемічним, VGG рекомендує розглядати вакцини проти Leptospira як «основні». Сподіваємося, що в регіоні, де ви працюєте, буде вивчено причетні серогрупи Leptospira і стануть комерційно доступними відповідні вакцини, здатні захищати проти представників цих серогруп. Між серогрупами може існувати певний перехресний захист, але це детально не вивчалося. Перевагу слід віддати ліцензованій вакцині, яка містить представника якомога більшої кількості найчастіше причетних серогруп, актуальних у вашому конкретному регіоні. На жаль, у занадто багатьох країнах і регіонах знань про те, які серовари та серогрупи є локально важливими й спричиняють захворювання в собак у цих місцях, недостатньо. VGG заохочувала б збирання таких даних, оскільки це має допомогти в розробці оптимізованих вакцин.
• Q. Для дорослого собаки з невідомою історією вакцинації проти Leptospira, який рекомендований протокол вакцинації? Чи це все ще дві дози з інтервалом 2–4 тижні, як у цуценят?
• A. Так, цьому собаці знадобляться дві дози вакцини з інтервалом 2–4 тижні, а потім щорічна ревакцинація.
• Q. Якщо собака отримала свою останню вакцину проти Leptospira 18 або більше місяців тому, чи потрібно мені рекомендувати почати серію вакцинацій знову (тобто дві дози з інтервалом 2–4 тижні)?
• A. Хоча доказів на підтримку цієї рекомендації мало, відповідь — «так», виходячи з принципу обачності.
• Q. Чи не було б краще використовувати основні вакцини, що містять локально важливі штами, замість вакцин, оптимізованих для домашніх тварин в інших країнах?
• A. Це, безумовно, слушно для вакцин проти Leptospira, але не слушно для вакцин для захисту проти CDV, CAV, CPV, FPV, FHV, FeLV та вірусу сказу. Щодо цих вірусів, схоже, що вакцини, виготовлені в одній частині світу, можуть задовільно захищати домашніх тварин у всьому світі. У випадку FCV існує величезна генетична варіабельність, навіть у межах однієї країни. Немає доступної вакцини проти FCV, яка могла б захистити проти всіх штамів FCV. Якщо в повністю вакцинованого кота розвивається захворювання, пов'язане з FCV, було запропоновано перейти на інший бренд вакцини, який містить інші штам(и) (Hofmann-Lehmann et al., 2022), і це може бути корисним.
• Q. Чи вплине кількість різних антигенів у полівалентній вакцині негативно на ефективність цієї вакцини?
• A. Ні. Імунна система типового здорового собаки чи кота щодня зазнає впливу великої кількості різних антигенів і добре з цим справляється. Щоб полівалентну вакцину було ліцензовано, виробник повинен довести, що кожен компонент вакцини здатен індукувати захисний імунітет, зазвичай у дослідженнях із контрольним зараженням.
• Q. Чому вакцини проти коронавірусу собак (CCoV) позначені як «не рекомендовані» в цих настановах?
• A. VGG не рекомендує використання вакцин проти CCoV, оскільки недостатньо доказів того, що ці вакцини забезпечують корисний захист (Pratelli et al., 2003). Інфекція CCoV у цуценят часто виникає рано в житті, іноді до початку рутинної вакцинації. Діарея, пов'язана з інфекцією CCoV у цуценят, зазвичай легка. Собаки, вакциновані парентерально, схоже, не

розвивають захисну імунну відповідь з утворенням IgA-антитіл у кишечнику. Недостатньо доказів того, що CCoV є поширеною причиною тяжкого захворювання кишечнику в дорослих собак. Коінфекції CCoV/CPV трапляються, але їх можна запобігти шляхом належної вакцинації проти CPV. Повідомлялося, що варіантні штами CCoV зрідка спричиняють тяжке блювання або системне захворювання в дорослих собак і цуценят (Decaro & Buonavoglia, 2011; Radford et al., 2021), але доказів того, що наявні вакцини проти CCoV захищатимуть від таких варіантних штамів, обмаль.

Q. Чи суттєво впливає лікування глюкокортикоїдами у котів чи собак на розвиток вакциноіндукованого імунітету? A. Дослідження на обох видах показали, що протизапальне і навіть імуносупресивне лікування глюкокортикоїдами до або одночасно з вакцинацією не має суттєвого пригнічувального впливу на продукцію антитіл у відповідь на вакцини (навіть на перші вакцини у цуценят; Nara et al., 1979). Однак ревакцинація рекомендується після завершення терапії глюкокортикоїдами, особливо якщо глюкокортикоїд вводили під час початкової серії основних вакцин. Рекомендації щодо дозування глюкокортикоїдів, поступового зниження дози та тривалості лікування варіюються залежно від показань і клінічного судження. Для коротких курсів глюкокортикоїдів ревакцинацію слід проводити щонайменше через 2 тижні після припинення. Для триваліших курсів цей інтервал слід подовжити до 3 місяців. Якщо глюкокортикоїди застосовуються для лікування значного захворювання, вакцинацію слід відкласти до повернення тварини до нормального стану здоров'я. Якщо припинення терапії неможливе, вакцинацію слід проводити лише тоді, коли захворювання добре контролюється стабільною дозою глюкокортикоїдів протягом кількох тижнів. Хвора тварина

Q. Чи слід вакцинувати домашнього улюбленця, який отримує потужну імуносупресивну або протипухлинну терапію (іншу, ніж глюкокортикоїди, або на додаток до них)? Основне захворювання, з приводу якого лікують цього улюбленця, добре контрольоване (можливо, у повній ремісії), і тварина виглядає здоровою.

слід керувати так, щоб уникати ризику експозиції, поки він залишається незахищеним. Серологічне тестування із використанням золотостандартних методик (для CPV, CDV, CAV та FPV за потреби) можна застосовувати в реципієнтів глюкокортикоїдів, і воно часто дає впевненість у тому, що тварини не залишаються незахищеними проти основних захворювань під час терапії глюкокортикоїдами, або що ревакцинація не потрібна після

A. Це ситуація, за якої слід звернутися за порадою до клінічного спеціаліста. Клінічний онколог або імунолог могли б бути корисними. У минулому могла надаватися загальна рекомендація не вакцинувати таку тварину, навіть попри те, що повідомлення про несприятливі явища, пов'язані з вакцинацією, у цій підгрупі пацієнтів є нечисленними. Рівень доказовості (EB), що лежить в основі цих пропозицій, є незначним, але ця тема також була всебічно розглянута, включно з порівняльними даними з моделей на мишах і людях, щоб доповнити дані, отримані у собак і котів (Hartmann et al., 2022). Відповідно до цих настанов пропонується до розгляду більш нюансований, індивідуалізований підхід, щоб урахувати численні препарати, задіяні в таких схемах, які впливають на різні компоненти імунної відповіді. Наприклад, деякі традиційно «мієлосупресивні» (цитотоксичні) препарати в окремих контекстах можуть навіть бути імуностимулювальними, а не імуносупресивними.

Щодо основних вакцин MLV, і якщо припустити, що тварину було повністю вакциновано в цуценячому/кошенячому віці, найкраще зачекати. Вакцин MLV зазвичай уникають у людей-пацієнтів, які отримують потужні імуносупресивні препарати. Ця тварина, ймовірно, вже захищена завдяки попереднім щепленням основними вакцинами MLV. В одному дослідженні після хіміотерапії в собак із пухлинами не було виявлено значущих змін титрів вірусу CDV, CPV та вірусу сказу (Henry et al., 2001). У цьому контексті рекомендується використання серологічного тестування із застосуванням методів золотого стандарту, яке часто дасть запевнення, що імунітет до деяких або всіх антигенів основних вакцин залишається незмінним, зменшуючи кількість захворювань, які розглядаються для ревакцинації. За потреби ревакцинацію основною вакциною MLV можна проводити не раніше ніж через 3 місяці після завершення потужної імуносупресивної або протипухлинної терапії.

Дослідження котів, яких лікували високими дозами циклоспорину, продемонструвало нормальні серологічні відповіді на вакцини проти FPV та FCV, введені під час лікування, але затримку відповідей на FHV, FeLV та сказ. На відміну від цього, у пролікованих котів не вироблялися антитіла після первинного курсу вакцинації проти FIV, що свідчить про те, що лікування циклоспорином може порушувати первинну, але не вторинну (імунологічну пам'ять), вакцинальну імунну відповідь (Roberts et al., 2015).

Щодо вакцинації проти лептоспірозу в собак, власник може прагнути максимізувати якість життя собаки, продовжуючи насолоджуватися деякими видами активності, пов'язаними з водою. Лептоспіроз у собак є ендемічним у багатьох частинах світу. Імуносупресивна терапія може знизити ефективність вакцини проти лептоспірозу, але не обов'язково, особливо якщо собаку було вакциновано проти лептоспірозу рік тому. Собака може зберегти імунологічну пам'ять. Бактерінова вакцина (bacterin vaccine) менш імовірно завдасть шкоди, ніж MLV-вакцина. Інактивовані вакцини використовуються в людей з тяжким імунодефіцитом (Ljungman, 2012).

Q. Чи слід вакцинувати кота з персистентною інфекцією FeLV або FIV (чи обома), який виглядає клінічно здоровим?

А. Котів, інфікованих FeLV, не слід вакцинувати проти FeLV, а котів, інфікованих FIV, не слід вакцинувати проти FIV, оскільки вакцинація не приносить користі котам, які вже інфіковані. У зовні здоров'ях котів, інфікованих ретровірусами, всі інші рішення щодо вакцинації (тобто які вакцини та як часто) повинні ґрунтуватися на індивідуалізованій оцінці співвідношення ризику та користі. Вакцинації не слід уникати в котів, інфікованих ретровірусами. Може бути розважливим вибрати використання інактивованих або рекомбінантних вакцин замість MLV-вакцин (Hartmann et al., 2022), хоча докази шкоди, спричиненої MLV-вакцинами в котів, інфікованих ретровірусами, є дуже обмеженими. В ідеалі котів, інфікованих ретровірусами, слід утримувати в приміщенні або в захищених вольєрах на відкритому повітрі, щоб мінімізувати ризик, який вони становлять для інших котів на відкритому повітрі, та мінімізувати їхній контакт з іншими інфекційними агентами. У котів, інфікованих ретровірусами, може розвинутися особливо припинення терапії.

тяжкий перебіг хвороби, якщо вони зазнають ко-інфекції FPV, FCV та/або FHV, тому захист від цих вірусів є важливим. Загалом FeLV є більш патогенним, ніж FIV. Було висловлено припущення, що навіть 100% котів, які перебувають у приміщенні та інфіковані FeLV, потребують щорічної ревакцинації проти FHV, FCV та FPV (Hartmann et al., 2022). Котам, інфікованим FIV, яких випускають на вулицю, також потрібна щорічна ревакцинація проти цих основних збудників. Котів, інфікованих FIV, які живуть 100% у приміщенні, можна вакцинувати рідше проти цих основних збудників (напр., раз на три роки). У регіонах, де сказ є ендемічним, вакцинація проти сказу має проводитися відповідно до місцевих нормативних вимог, як зазвичай. Вакцинація проти «іншого» ретровірусу в котів, які мають доступ до вулиці та інфіковані лише FIV або FeLV, також може бути розглянута. Ведення інших котів, які живуть у домогосподарствах з кількома котами разом з одним або кількома котами, інфікованими ретровірусами, було розглянуто в інших джерелах (Little et al., 2020).

З. Чи слід вакцинувати щотижня, якщо тварина має дуже високий ризик захворювання (наприклад, у притулку)?

A. Це не рекомендовано ні в цих настановах, ні в інших, хоча опублікованих даних доказової бази (EB) бракує. Висловлювані занепокоєння полягають у тому, що занадто часта ревакцинація цуценят може не залишати достатньо часу для належного розвитку імунологічних реакцій, а також у тому, що вакцинний антиген може зв'язуватися з материнськими антитілами (MDA), знижуючи захист у молодих цуценят і кошенят. Хоча доказів бракує, також висловлювалися занепокоєння щодо потенційного розвитку імунологічної толерантності (тобто гіпосенсибілізації), що було б протилежним до бажаного.

Q. Чи слід вакцинувати цуценят віком до 4 тижнів?

A. Загалом, ні. Більшість цуценят цього віку матимуть MDA, які можуть блокувати здатність вакцин імунізувати. Більше того, листки-вкладки вакцинних препаратів не підтримують цю практику, а парентеральні MLV-вакцини можуть завдати шкоди таким молодим тваринам. Одним винятком є використання інтраназальних вакцин проти CIRDC. Їх можна безпечно застосовувати з 3-тижневого віку.

З. Чи можна агресивним собакам вводити модифіковану живу інтраназальну вакцину проти Bordetella підшкірно й очікувати доброго результату? В. Аж ніяк ні. Модифікована жива інтраназальна вакцина проти Bordetella може спричинити тяжку місцеву реакцію в разі підшкірного введення. Вона може навіть спричинити тяжке системне захворювання (напр. гепатопатію) і призвести до загибелі тварини. З. Чи можна вводити інтраназально вбиту вакцину проти Bordetella, призначену для підшкірної ін'єкції?

A. Ні. Це не стимулюватиме ефективну імунну відповідь і може спричинити непотрібний дискомфорт.

З. Якщо цуценя чхає після інтраназальної вакцинації, чи потрібно вакцинувати знову?

A. Чхання із втратою частини вакцини часто спостерігається після застосування інтраназальних препаратів. Ці вакцини розроблені з урахуванням можливої часткової втрати препарату, тому повторна вакцинація не потрібна, якщо тільки не очевидно, що препарат не був уведений зовсім або був уведений у дуже малій кількості.

З. Яких запобіжних заходів необхідно вживати при застосуванні ін'єкційних вакцин MLV FHV/FCV у котів?

A. Уникайте розпилення будь-яких модифікованих живих вакцин FHV/FCV, призначених для підшкірної або внутрішньом'язової ін'єкції. Наприклад, не струшуйте шприц і не намагайтеся випустити найдрібніші бульбашки повітря — це цілком зайве. Розпилена вакцина в кабінеті для прийому може контактувати зі слизовими оболонками кота (наприклад, кон'юнктивальною та ороназальною), і це може спричинити захворювання. Ці живі вакцини розроблені бути безпечними при парентеральному введенні, а не через слизові оболонки. Якщо частина вакцини витікає з місця ін'єкції на шерсть кота, слід видалити якомога більше (наприклад, за допомогою сухого паперового рушника), а потім нанести антисептик на уражену ділянку шкіри та шерсті перед завершальним етапом очищення.

З. Якщо тварина отримує першу дозу вакцини, для імунізації якої потрібні дві дози (напр. бактеріальна вакцина проти Leptospira або вакцина проти FeLV), і не повертається для другої дози протягом 6 тижнів, чи є якийсь імунітет?

A. Найбезпечніше припускати, що ні. Щодо одноразової дози дводозової вакцини слід припускати, що вона не забезпечує жодного імунітету. Перша доза призначена для праймування імунної системи, друга — для імунізації. Якщо другу дозу не введено протягом 6 тижнів після першої, схему потрібно розпочати заново, подбавши про те, щоб обидві дози були введені з інтервалом від 2 до 4 тижнів одна від одної, згідно з листком-вкладишем препарату. Після цих двох доз ревакцинацію одноразовою дозою можна проводити з інтервалом у рік або більше (згідно з листком-вкладишем препарату) для посилення відповіді.

З. Якщо собака або кіт отримали останню основну вакцину MLV понад 3 роки тому, чи потрібно рекомендувати розпочати серію вакцинацій знову (тобто дві дози з інтервалом 2–4 тижні)?

A. Ні, це не повинно бути необхідним. Для основних вакцин MLV кілька доз потрібні лише для цуценят або кошенят, оскільки вони мають MDA. VGG усвідомлює, що багато листків-вкладишів до продуктів дійсно радять розпочати курс вакцинації заново з двох доз, але доказів того, що це необхідно, майже немає або вони відсутні. Для вакцин MLV однієї дози має бути достатньо.

З. Якщо цуценя або кошеня не отримає жодної порції молозива, чи матиме воно пасивний антитільний захист від матері?

A. Залежно від титру антитіл у матері вони матимуть незначний захист або, що більш імовірно, не матимуть його зовсім. Приблизно 95% або більше MDA в крові новонародженого цуценя чи кошеняти, яке нормально ссало, надходить із молозива. Воно всмоктується через кишечник у системний кровообіг протягом до 24 годин після народження, але особливо в перші 4 години. Важливо, щоб цуценята та кошенята успішно ссали в перші кілька годин після народження.

З. У якому віці можна безпечно припинити вакцинацію старих собак?

A. Недоцільно припиняти вакцинацію собак, які досягли певного похилого віку. Для основних живих атенуйованих вакцин (MLV) поточна рекомендація полягає у довічній ревакцинації не частіше ніж кожні 3 роки. Якщо для застосування обрано вакцину проти Leptospira або одну чи більше неосновних вакцин, їх, як правило, потрібно вводити щорічно.

З. Який протокол вакцинації рекомендовано для невакцинованого дорослого собаки?

A. Основна вакцина MLV для захисту від CDV, CAV-1 та CPV, а також вакцинація для захисту від сказу та лептоспірозу в ендемічних районах. Одноразової дози вакцини проти сказу та основної вакцини MLV достатньо, але для імунізації необхідно ввести дві дози вакцини проти Leptospira. Ревакцинацію проти CDV, CAV-1 та CPV слід повторювати не частіше ніж кожні 3 роки в подальшому. Необхідна щорічна ревакцинація проти лептоспірозу. Ревакцинація проти сказу має проводитися відповідно до місцевих нормативних вимог або інструкції до препарату. Неосновні вакцини (наприклад, вірус парагрипу, Bordetella та інші) слід обирати на основі аналізу співвідношення ризику та користі для кожної окремої тварини. Інактивовані неосновні вакцини вимагають двох доз з інтервалом 2–4 тижні з подальшими щорічними бустерними введеннями.

З. Який протокол вакцинації рекомендовано для невакцинованого дорослого кота?

A. Для дорослого кота, який, можливо, ніколи не був вакцинований, VGG рекомендує вакцинацію двома дозами основних MLV-вакцин (FPV, FCV, FHV) з інтервалом 2–4 тижні, а також одну дозу вакцини проти сказу в ендемічних районах. Молодих котів віком до 1 року, або старших котів, які мають доступ на вулицю, або живуть у приміщенні з іншими котами, що мають доступ на вулицю, слід також вакцинувати проти FeLV (дві початкові дози з подальшою ревакцинацією кожні 2–3 роки, згідно з інструкцією до препарату). Для котів із низьким ризиком способу життя ревакцинація основною тривалентною MLV-вакциною має проводитися не частіше ніж кожні 3 роки. Для котів із високим ризиком способу життя рекомендується ревакцинація не частіше ніж кожні 3 роки для FPV та щорічно для FHV і FCV. Однак у деяких країнах бівалентні вакцини, що містять лише FHV і FCV, недоступні. У цих країнах котам із високим ризиком способу життя потрібно було б отримувати тривалентну вакцину (FPV, FCV, FHV) щорічно. Неосновні вакцини (наприклад, Chlamydia) слід обирати на основі аналізу співвідношення ризик–користь для кожної окремої тварини. Неосновні вакцини зазвичай вимагають двох доз з інтервалом 2–4 тижні з подальшими щорічними бустерними введеннями.

З. Чому основні MLV-вакцини для собак містять CAV-2, а не CAV-1? Хіба CAV-1 не є важливішим і більш патогенним? В. У минулому основні MLV-вакцини для собак справді містили CAV-1 і іноді спричиняли транзиторний «блакитний глаз» або набряк рогівки (corneal oedema) — нечастий і тяжкий небажаний ефект. Сучасні основні MLV-вакцини для собак, що містять CAV-2, забезпечують сильний перехресний захист проти CAV-1 і не спричиняють набряку рогівки. Отже, CAV-2 замінив CAV-1 в основних MLV-вакцинах для собак.

З. Як слід підходити до вакцинації племінних сук і кішок?

A. Хоча є мало доказів того, що вакцинація під час вагітності завдає шкоди, загалом рекомендується, за можливості, уникати вакцинації племінних сук і кішок під час їхньої вагітності. Натомість їх ідеально слід запланувати на будь-яку необхідну вакцинацію до того, як вони завагітніють. Якщо основні вакцини потрібні під час вагітності, історично рекомендували інактивовані вакцини, а не MLV-вакцини, хоча дедалі більше MLV-вакцин для собак нині схвалено для застосування під час вагітності, якщо це визнано за необхідне. Племінні суки та кішки потребують основних вакцин, як і всі інші коти та собаки. Неосновні вакцини слід застосовувати на основі аналізу співвідношення ризику та користі. Деякі експерти рекомендують щорічну, а не трирічну ревакцинацію племінних сук MLV-вакцинами основних груп, щоб максимізувати концентрації антитіл у їхньому колострумі. Однак уведення додаткових доз MLV-вакцин основних груп уже імунним сукам під час вагітності лише підвищить рівні сироваткових антитіл у меншості з них. Може існувати більший ризик застосування MLV-вакцин основних груп у вагітних кішок порівняно із суками (FPV є головним занепокоєнням). Жодна MLV-вакцина основних груп не схвалена для такого застосування в кішок. Деякі MLV-вакцини зазначають конкретне протипоказання до застосування під час вагітності в інструкціях до продукту. Це, найімовірніше, тому, що відповідні дослідження безпеки не були проведені на вагітних суках або кішках, а не тому, що було задокументовано шкоду. Для отримання додаткових деталей потрібно було б проконсультуватися з виробником вакцини.

Q. Яка поточна ситуація щодо вірусів грипу в собак у світі? Чи потрібно вакцинувати?

A. На вебсайті Центрів з контролю та профілактики захворювань є чудова сторінка про грип у собак: https:// www. cdc. gov/ flu/ other/ canine- flu/ keyfa cts. html.

Вірус грипу A H3N8 у собак поширився від коней до собак, а потім адаптувався до нового хазяїна і зміг поширюватися між собаками, спричиняючи респіраторне захворювання, особливо в собак, які утримуються групами. Згодом цей вірус було виявлено в собак на більшій частині території США. Було розроблено вакцину для захисту собак від цього вірусу, яка залишається комерційно доступною. Однак вважається, що цей вірус може більше не циркулювати серед собак у США і може бути екстинктованим.

Віруси грипу A H3N2 у собак спочатку поширилися від птахів до собак, адаптувалися до нового хазяїна та набули здатності поширюватися серед собак, спричиняючи респіраторне захворювання. Віруси H3N2 у собак також передавалися від інфікованих собак до свійських котів. Вірус H3N2 у собак був уперше виявлений у собак у Південній Кореї у 2007 році та є ендемічним у кількох країнах Південно-Східної Азії. Згодом цей вірус був завезений до США та Канади через імпорт інфікованих собак із країн, де цей вірус був ендемічним, і спорадично циркулює у США. Вакцини, розроблені для захисту собак від вірусів грипу A H3N2 у собак, доступні на комерційній основі.

Q. Чи є хорошою ідеєю вводити вакцину MLV дикому або екзотичному виду чи свійському виду, іншому, ніж той, для захисту якого вакцина ліцензована?

A. Ні, ніколи не застосовуйте MLV-вакцину, якщо не доведено її безпечність для виду, який ви маєте на меті захистити. Багато MLV-вакцин спричиняли захворювання та загибель при застосуванні тваринам інших видів, ніж ті, для яких вони були початково ліцензовані. Що ще гірше, вакцина може виділятися від диких тварин, поширюватися серед них і відновлювати вірулентність через численні пасажі. Це може спричинити захворювання навіть у цільового виду, для якого вакцина була початково розроблена.

Безпечна та ефективна рекомбінантна вакцина проти CDV на основі вірусу віспи канарок, ліцензована для застосування у тхорів, доступна в окремих країнах. Цю вакцину також пропонували як вакцину проти чуми м'ясоїдних вибору для застосування поза інструкцією (off-label) у багатьох диких та екзотичних видів, оскільки вона не містить живого вірусу чуми м'ясоїдних.

Q. Чи можуть гомеопатичні «нозоди» успішно імунізувати домашніх тварин?

A. Ні. Носоди не можна очікувати, що вони запобігатимуть будь-якому інфекційному захворюванню. Є дуже мало доказів безпечності та ефективності. У невеликій кількості публікацій було показано, що носоди не мають ефективності (Rieder & Robinson, 2015).

Питання щодо несприятливих явищ після вакцинації

З. Що таке «несприятлива подія після вакцинації» (НППВ)?

A. Небажана подія — це будь-який шкідливий, ненавмисний наслідок, що виникає після введення вакцини (включаючи відсутність захисту). Місцеві реакції, такі як біль і набряк у місці ін'єкції, та незначні системні реакції, такі як летаргія, анорексія, гарячка та епізоди блювання, спостерігаються часто (Miyaji et al., 2012; Moore et al., 2005, 2007; Yoshida et al., 2021, 2022). Кропив'янка та анафілаксія трапляються рідше (Tizard, 2021). Серйозніші наслідки (напр. саркоми в місці ін'єкції у котів, FISS) є рідкісними.

З. Наскільки поширеними є небажані явища після вакцинації (НЯПВ)?

A. Побічні явища після вакцинації (AEFVs) є нечастими, але, безсумнівно, недостатньо повідомлюваними, тому важко бути впевненим. Змінені підходи до виробництва вакцин були спрямовані на зниження частоти виникнення побічних явищ після вакцинації (AEFVs).

Японське дослідження побічних реакцій на комбіновані вакцини для собак без сказу, які застосовували у 2006–2007 роках (Miyaji et al., 2012), повідомило про 57 300 вакцинацій, проведених у 573 ветеринарних лікарнях (останні 100 щеплених собак у кожній лікарні). Загалом у 359 собак виникли AEFVs, тобто 62,7 на 10 000 щеплених собак. Смерть спостерігали в 1 собаки, анафілаксію — у 41, шлунково-кишкові ознаки — у 160, дерматологічні ознаки — у 244 та інші клінічні ознаки — у 106. Загалом 83,3% AEFVs були помічені протягом 12 годин після вакцинації. У собак, у яких розвинулася анафілаксія, вона починалася протягом 60 хвилин після вакцинації в усіх них і протягом 5 хвилин — майже в половини з них (46,3%).

В інших дослідженнях, проведених раніше в США, ПНПВ спостерігали дещо рідше. Небажані явища будь-якого типу (включно з дуже незначними реакціями) були задокументовані протягом перших 3 днів після вакцинації у 38 з 10 000 вакцинованих собак (Moore et al., 2005). Небажані реакції будь-якого типу (включно з дуже незначними реакціями) були задокументовані протягом перших 30 днів після вакцинації у 52 з 10 000 вакцинованих котів (Moore et al., 2007). Однак у деяких тварин могли бути реакції, про які не повідомляли у цю практику, але повідомляли в інші практики або практики невідкладної допомоги, де тварину оглядали.

Нещодавні дослідження у США на значно більшій популяції собак (майже 5 мільйонів) показали, що представники деяких порід мають значно вищий ризик гострих AEFVs, ніж загальна популяція собак (Moore et al., 2023). Такси, бостонські тер'єри, мініатюрні пінчери, французькі бульдоги та гаванці мали вищий ризик. Дрібні собаки, які отримують кілька вакцин за один візит, перебувають в особливому ризику.

Запитання. Чи слід ревакцинувати собаку середнього віку з попереднім анамнезом серйозної небажаної реакції після вакцинації? Мене турбують виражена кропив'янка або набряк обличчя, анафілаксія чи імуноопосередковане захворювання.

A. Не обов'язково. Якщо вакцина, яка, за припущенням, спричинила побічну реакцію, була живою атенуйованою (MLV) основною вакциною, і собаку раніше вакцинували відповідно до цих настанов, то собака, найімовірніше, залишається захищеною, і ревакцинація, ймовірно, не потрібна. Якщо власник особливо стурбований, можна розглянути золотий стандарт серологічного тестування. Щодо вакцин проти сказу необхідно проконсультуватися з місцевими органами влади на випадок, якщо вимірювання титру антитіл або якийсь інший підхід до уникнення використання цієї вакцини може бути дозволений. Якщо причетною є ін'єкційна вакцина проти Bordetella, можна рекомендувати альтернативну вакцину (наприклад, інтраназальну або оральну). Якщо причетною є вакцина проти Leptospira, і спосіб життя та географічне розташування собаки зумовлюють особливо високий ризик, тоді можна розглянути ревакцинацію однією з новіших вакцин, доведено з низьким вмістом допоміжних речовин, таких як бичачий сироватковий альбумін.

Якщо буде вирішено, що вакцинація є абсолютно необхідною, то перехід на інший продукт може бути корисним, хоча доказів на підтримку цієї пропозиції мало. Ця стратегія може бути невдалою частково тому, що реакції гіперчутливості, як відомо, пов'язані з допоміжними речовинами, що містяться у вакцині (наприклад, сліди бичачого сироваткового альбуміну, який використовується в процесі культивування). Вони є спільними для багатьох різних продуктів, хоча деякі продукти містять набагато менше, ніж інші. Використання антигістамінних препаратів або протизапальних доз глюкокортикоїдів перед ревакцинацією є прийнятним і не повинно перешкоджати вакцинальній імунній відповіді. Ревакциновані сприйнятливі тварини повинні перебувати під ретельним наглядом протягом до 24 годин після вакцинації, хоча такі реакції (гіперчутливість I типу) зазвичай виникають протягом хвилин до 1 години після впливу. Інші типи гіперчутливості (II, III або IV) можуть виникати значно пізніше (наприклад, від годин до місяців).

Q Чи слід дорослому собаці з історією імуноопосередкованого захворювання, навіть якщо не було підозри, що воно було спровоковане вакциною (так зване «неасоційоване захворювання»), вводити бустерну вакцину, коли настає її термін?

A. Проблема полягає в тому, що вакцини за своїм призначенням є антигенним стимулом і, як такі, можуть порушити баланс імунного гомеостазу (immune homeostasis) у схильного пацієнта в напрямку рецидиву автоімунітету (наприклад, імуноопосередкована гемолітична анемія, IMHA, тромбоцитопенія, ITP або поліартрит). Серологічне тестування можна використовувати для CPV, CDV та CAV, а також потенційно для сказу (але потрібно уточнити в регуляторних органах щодо сказу). Якщо ревакцинація запланована, під час проведення аналізу співвідношення ризику та користі, а також під час інтерпретації будь-яких несприятливих наслідків після ревакцинації слід враховувати таку інформацію: усі імуноопосередковані захворювання мають потенціал до спонтанного рецидиву, незалежно від того, чи було введено бустерну дозу. Для 3 імуноопосередкованих захворювань, згаданих вище, показники рецидивів помітно вищі в перші кілька місяців після встановлення діагнозу. Зазвичай це період, коли собака отримує вищі дози імуносупресивних препаратів із поступовим зниженням дози. Протягом цього періоду вакцини не слід вводити, щоб уникнути подальшого підвищення ризику рецидиву захворювання в цей уразливий час. Після 12 місяців довгостроковий показник спонтанного рецидиву значно знижується (зазвичай 10–15% пацієнтів). У нещодавньому огляді щодо IMHA 22 з 44 собак, які одужали від IMHA, згодом отримали бустерні дози, причому 4 собаки отримали більше однієї бустерної дози. В однієї з 22 собак стався рецидив IMHA незабаром після бустерної дози (Weingart et al., 2019). Щодо ITP, в одному науковому рефераті було описано дослідження бустерних вакцинацій як потенційної причини рецидивного імуноопосередкованого захворювання (Ellis, 2016). Двадцять дві собаки в ремісії (які більше не отримували імуносупресивних препаратів) перебували під довгостроковим спостереженням. Дев'ять із цих собак не отримували бустерних вакцин. Інші 12 отримували бустерні дози, у деяких випадках кілька бустерних доз протягом кількох років. У жодної собаки в обох групах не стався рецидив (Ellis, 2016). Якщо рецидив виникає протягом 4 тижнів після бустерної вакцинації, слід пам'ятати, що часова асоціація не доводить причинно-наслідкового зв'язку, але це, безумовно, вказувало б на необхідність ретельнішого контролю за введенням подальших вакцин і має бути повідомлено відповідним органам як AEFV.

Q. Чи варто давати половинну або ¼ дозу вакцини маленьким чи крихітним собакам, щоб знизити ризик виникнення в них побічної реакції? A. Це не рекомендується, попри деякі нові дані, що маленькі собаки більш схильні до побічних реакцій і, схоже, розвивають вищі титри антитіл у відповідь на стандартні дози вакцин, ніж великі та гігантські собаки. Серйозні побічні реакції трапляються нечасто, навіть у маленьких і крихітних собак, а ризик побічних реакцій був сильніше пов'язаний з породою, ніж з розміром тіла, в одному нещодавньому дослідженні, опублікованому як тези (Moore et al., 2023). Деякі вакцини зазнали подальшої розробки та вдосконалення з помітним зниженням концентрацій компонентів-наповнювачів, які, як вважають, пов'язані з багатьма побічними реакціями (наприклад, бичачий сироватковий альбумін). Інші були переформульовані так, щоб містити ту саму кількість антигену в меншому об'ємі (наприклад, 0,5 мл), більш придатному для крихітних собак. Потрібне подальше вивчення потреб крихітних собак порівняно з гігантськими собаками. Тим часом VGG не рекомендує давати маленьким або крихітним собакам менше повної дози.

З. Я розумію, що недостатня ефективність є важливою формою НЯПВ. Чому в деяких розплідниках собак постійно виникають проблеми із загибеллю собак від інфекцій CDV та CPV-2?

A. Найімовірнішою причиною такого сценарію є недостатня вакцинація племінного поголів'я. Спалахи можуть виникати серед цуценят, які не отримали достатньої кількості материнських антитіл (MDA), оскільки суку не було належно вакциновано. І навпаки, якщо вакцинація цуценят не проводиться згідно з цими настановами (ці настанови рекомендують останню вакцинацію цуценяти у віці 16 тижнів або старше), існує ризик, що деякі цуценята можуть залишитися незахищеними через тривале збереження інтерферуючих материнських антитіл (MDA) після 12–14 тижнів віку. Належне утримання, гігієна, харчування, уникнення перенаселення та зменшення стресу — усе це відіграє роль у мінімізації спалахів захворювань у розплідниках.

З. Деяких цуценят вакцинували у віці 9 тижнів проти CPV, і все ж у них розвинувся парвовірусний ентерит у віці 10 тижнів. Чому це могло статися? Чи спричинила захворювання вакцина?

A. Найпоширеніша причина розвитку захворювання, яке можна попередити вакцинацією, у молодого вакцинованого цуценя незабаром після вакцинації полягає в тому, що тварина вже перебувала в інкубаційному періоді захворювання до моменту вакцинації. Також можливо, що ці цуценята могли бути інфіковані протягом свого «вікна сприйнятливості», коли вони вже не мали достатньої кількості материнських антитіл (MDA) для повного захисту проти вірулентного польового вірусу, але концентрація або титр MDA все ще були достатніми, щоб перешкодити їхній імунній відповіді на нещодавно введену вакцину.

З. Я чув, що «надмірна вакцинація» котів іноді спричиняє хронічну хворобу нирок (ХХН). Чи це правда?

A. ХХН є поширеним і важливим захворюванням у старших котів, проте лише кілька досліджень вивчали фактори ризику. Дослідження на основі опитувальника, опубліковане у 2016 році, показало зв'язок між повідомленою власниками щорічною/частою ревакцинацією котів (>9 років) і розвитком азотемічної ХХН (Finch et al., 2016). Вік і тяжке пародонтальне захворювання були іншими незалежними факторами ризику розвитку азотемічної ХХН. Це дослідження, яке повідомило про 27 котів, у яких розвинулася азотемічна ХХН із популяції 148 тварин, не довело причинно-наслідкового зв'язку, а радше надало докази асоціації.

Кілька опублікованих лабораторних досліджень певною мірою стосуються питання можливості причинно-наслідкового зв'язку між щорічною/частою ревакцинацією котів і розвитком азотемічної хронічної хвороби нирок (CKD) (Lappin et al., 2005; Lappin, Basaraba & Jensen, 2006a; Summers et al., 2022; Whittemore et al., 2010). Деякі вакцини для котів, що містять FPV, FCV та FHV, вирощуються в клітинній культурі на котячих клітинах, початково ізольованих з ниркової тканини котів (так звані клітини нирки кота Crandell-Rees, CRFK). Котячі білки, ймовірно, присутні в цих вакцинах. Повідомлялося, що парентеральна ін'єкція лізатів клітин CRFK або вакцин, імовірно вирощених на клітинах CRFK, експериментальним котам індукує продукцію антитіл, здатних зв'язуватися з екстрактами ниркових клітин котів, різними нирковими білками котів та клітинами CRFK (Lappin et al., 2005; Lappin, Basaraba & Jensen, 2006a; Summers et al., 2022; Whittemore et al., 2010). Експериментальна гіперінокуляція котів лізатом клітин CRFK (12 разів протягом перших 50 тижнів, потім ще раз через рік) призвела до лімфоплазмоцитарного інтерстиціального нефриту в трьох із шести котів (Lappin, Basaraba & Jensen, 2006a). Однак у пізнішому дослідженні гіперінокуляції, в якому використовувалася вакцина FPV/FCV/FHV, а не клітинний лізат (вісім вакцинацій протягом 14-тижневого періоду), гіпервакцинація не індукувала CKD, ані інтерстиціального нефриту (Summers et al., 2022).

Щорічна/часта ревакцинація дорослих котів не доведено спричинює ХХН. Тим не менш, доцільно уникати невиправданого надмірного застосування вакцин, як це підкреслюється впродовж цих настанов.

Питання щодо використання серологічного тестування або тестування «титрів» для визначення, чи захищена тварина від захворювання

Q. Чи повинен я вважати за необхідне почати рутинно використовувати серологічне або «титрове» тестування у своїй практиці?

A. Ні. Це особистий вибір. Сучасні вакцини з гарантованою якістю є безпечними. Деякі експерти рекомендують планову ревакцинацію за графіком (напр., раз на три роки для MLV-вакцин у собак) з незначним або взагалі без рутинного використання серологічного тестування (Ellis et al., 2022). Ви можете вперше замислитися про серологічне тестування, коли маєте справу з пацієнтом, якому належить вакцинація, але який отримує потужні імуносупресивні або протипухлинні препарати. Або ж ви можете мати справу з пацієнтом, в анамнезі якого є серйозний небажаний явище після вакцинації.

Q. Для яких збудників інфекційних захворювань я можу використовувати серологічне тестування, щоб спробувати передбачити, чи захищена тварина?

A. У собак — CDV, CAV і CPV. У котів — FPV. Тестування на антитіла до CDV і CAV із використанням еталонного діагностичного лабораторного тесту, ймовірно, є надійнішим, ніж тестування в умовах практики. Тестування на антитіла проти інших інфекційних агентів (наприклад, Leptospira) є значно менш надійним як предиктор захисту.

Загалом, що означає позитивний результат серологічного тесту в дорослої тварини для цих чотирьох вірусів (CDV, CAV і CPV у собак, FPV у котів)?

A. Це означає, що антитіла було виявлено шляхом тестування. Імунна відповідь після природного контакту або вакцинації є надзвичайно складною і включає значно більше, ніж просте утворення антитіл. Тим не менш, для цих чотирьох вірусів наявність антитіл широко вважається ознакою захисту в тварини, яка сформувала власну активну імунну відповідь. Антитіла не є єдиним медіатором захисту, але їхня наявність у сироватці крові тварини віком понад 20 тижнів вважається ознакою захисту проти цих вірусів. Це також справедливо для вірусу сказу, але не справедливо для багатьох інших вірусів.

З. Якщо результат серологічного тесту негативний щодо антитіл до будь-якого з цих збудників інфекційних захворювань (CDV, CAV і CPV у собак, FPV у котів), що мені робити?

A. Повідомте власнику, що тест вказує на те, що тварина може бути незахищеною, і рекомендуйте негайну ревакцинацію.

Q. Наскільки надійним є серологічне тестування?

A. Розгляньмо лише CDV, CAV і CPV у собак та FPV у котів. Існують золотостандартні серологічні тести, які потрібно виконувати в діагностичних лабораторіях. Їх не можна виконувати в умовах практики. Існують також комерційно доступні набори для діагностичних тестів у практиці, що випускаються низкою виробників. Вони, очевидно, значно зручніші.

Вважається, що «золоті стандартні» тести дають надійніші результати, ніж практичні діагностичні тест-набори (хоча навіть це іноді ставилося під сумнів). Це особливо стосується виявлення антитіл проти CDV та проти CAV. Отже, якщо у вас є швидкий доступ до «золотого стандартного» тестування в діагностичній лабораторії, воно забезпечить вам найнадійніші результати, клінічно доступні.

Найбільше занепокоєння щодо серологічного тестування в умовах практики, як зазначається, стосується специфічності цих тестів (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Хибнопозитивний результат свідчив би про те, що тварина має антитіла та є захищеною, а отже, не потребує вакцинації, тоді як насправді, згідно з чинними настановами, її слід вакцинувати, оскільки результат був хибнопозитивним. Нещодавно в Німеччині було порівняно кілька різних наборів діагностичних тестів для застосування в умовах практики з еталонними тестами (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Результати викликали занепокоєння щодо надійності деяких наборів діагностичних тестів для застосування в умовах практики для деяких вірусів (див. розділ «Серологічне тестування» цих настанов).

Q. Чи надійність і зручність у використанні наявних у практиці наборів для серологічного тестування приблизно однакові, чи мені потрібно уважно обирати, який (які) з них вибрати?

A. Варто добре ознайомитися з відмінностями. Ці набори нещодавно були ретельно досліджені та порівняні (Bergmann et al., 2020; Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Існують відмінності у зручності використання та в ефективності порівняно з еталонними тестами. Найкращі з цих тестів показали дуже добрі результати порівняно з еталонними тестами для виявлення антитіл проти CPV.

Q. Чи є ці серологічні тест-набори для застосування в практиці надійнішими щодо виявлення антитіл проти одних вірусів порівняно з іншими? А як щодо CPV?

A. Так. Це ключовий момент. Почнімо з розгляду виявлення антитіл до CPV у собак-компаньйонів, оскільки деякі тест-набори для застосування в практиці демонструють особливо високу ефективність у цьому контексті. Найкращий набір для виявлення антитіл до CPV використали для тестування 198 собак, що належали клієнтам (Bergmann et al., 2020). Він дав 154 істинно позитивні результати і лише один хибнопозитивний. Цей тест-набір не дав жодного хибнопозитивного результату при застосуванні до 43 собак, вільних від специфічних патогенів (негативних за антитілами до CPV). Однак він дав багато хибнонегативних результатів у собак, що належали клієнтам. Нагадаємо, що негативні результати тестування зазвичай мають слугувати підставою для рекомендації ревакцинації. Хибнонегативні результати тестування призводять до ревакцинації тварин, які насправді мають протективні антитіла. Це може бути марнотратним, але зазвичай не є шкідливим. І навпаки, хибнопозитивні результати тестування залишать потенційно сприйнятливу тварину незахищеною. Це значно серйозніша ситуація, тому чудово, що в цьому дослідженні було виявлено так мало хибнопозитивних результатів (Bergmann et al., 2020). Інші три тест-набори для застосування в практиці для виявлення антитіл до CPV дали результати PPV та специфічності, майже такі самі добрі, як найкращий набір, але є важливіший момент, який слід врахувати. Найважливішою перевагою найефективнішого тест-набору була не його дещо вища PPV, а його переважна здатність надавати надійні результати навіть за низької серопревалентності. Навіть якби цей набір використали для тестування популяції, в якій лише 10% собак були серопозитивними до CPV, він усе одно дав би надзвичайно вражаючу PPV.

Q. Для порівняння, наскільки добре працюють практичні серологічні тест-набори для виявлення антитіл проти CDV та проти CAV? A. Значно менш надійно, згідно з деякими нещодавніми роботами (Bergmann, Halzheu, et al., 2021a; Bergmann, Zablotski, et al., 2021b). Специфічність одного практичного набору для виявлення антитіл проти CAV була низькою. Кілька практичних наборів для виявлення антитіл проти CDV були ненадійними, особливо при тестуванні собак із хронічними захворюваннями, які виглядали здоровими, та собак із гострими захворюваннями.

З. Я заплутався, що таке так званий «захисний титр»?

A. Ви не самотні у своєму збентеженні. Це складна тема.

«Захисний титр» — це кількість або концентрація антитіл проти захворювання X у крові, достатня для захисту тварини від захворювання X. Цей термін є найбільш релевантним і найпростішим для розуміння у молодих цуценят і кошенят, які ще не виробили власної активної імунної відповіді проти збудника інфекційного захворювання X. У цих цуценят і кошенят материнські колостральні антитіла є особливо важливими. Якщо вони мають достатній рівень MDA (тобто «захисний титр»), вони повинні бути захищені від помірно вірулентного зараження. Однак золотостандартні аналізи для MDA є складними біоаналізами, тому результати дещо відрізнятимуться від лабораторії до лабораторії. Дози вірусного зараження варіюють за своєю природою. Тому тварини, щодо яких прогнозують захист (але лише ледве) згідно з однією лабораторією, можуть вважатися сприйнятливими або (як альтернатива) достатньо добре захищеними іншими лабораторіями.

Складнішою стає ситуація у старших тварин, які вже сформували власну активну імунну відповідь проти збудника інфекційної хвороби X. Ці тварини повинні були розвинути клітинний імунітет, а також власні антитіла та клітини пам'яті. У великих дослідженнях із контрольним зараженням, проведених протягом багатьох років, які не були опубліковані в деталях (Schultz, 2006; Schultz et al., 2010), було встановлено, що сама лише наявність антитіл (а не певний титр) була достатньою для вказівки на надійний імунітет до таких вірусів: CDV, CAV, CPV у собак; FPV у котів. Для цих вірусів (але не для інших) було виявлено, що наявність навіть низьких кількостей антитіл передбачала імунітет до контрольного зараження. Прикро, що цей великий масив цікавої роботи не був опублікований у повних деталях. Подальші дослідження подібного масштабу не проводилися.

Q. Через який час після вакцинації проти CPV/CDV слід зачекати, перш ніж вимірювати концентрації захисних антитіл за допомогою тестів у клініці? A. Це питання найбільш актуальне для цуценят, оскільки у дорослих собак більша ймовірність того, що сироваткові антитіла вже присутні на момент бустерної вакцинації, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту їхньої останньої вакцинації. Якщо цуценя отримує свою останню первинну вакцину у віці 16 тижнів, то тестування можна проводити з 20-тижневого віку. Тестування слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після останньої вакцинації. Будь-які антитіла, наявні на цьому етапі, дуже малоймовірно мають пасивне, материнське походження, і тому це вказує на те, що цуценя активно захищене.

Подяки

Робота Групи з розробки настанов щодо вакцинації (VGG) WSAVA над розробкою цих настанов була щедро підтримана компанією MSD Animal Health. Чотири члени VGG працювали як робоча група, щоб підготувати ці настанови. Представники компанії-спонсора не відвідували засідання VGG, і компанія не має права вето на рекомендації VGG. VGG визнає важливу роботу, виконану Робочою групою з настанов щодо вакцинації собак AAHA та Робочою групою з настанов щодо вакцинації котів AAHA/AAFP у розробці рекомендацій щодо вакцинації собак і котів (відповідно), які особливо застосовні до Північної Америки. VGG також визнає роботу європейського ABCD у розробці рекомендацій щодо вакцинації котів, особливо застосовних до Європи. VGG також цінує роботу колег у багатьох інших країнах, які підготували національні настанови, деякі з яких ґрунтувалися на раніше опублікованих настановах WSAVA. VGG також з вдячністю визнає професора Michael Lappin, який люб'язно переглянув рукопис і надав корисні зауваження.

Внесок авторів

Richard Adrian Squires: концептуалізація (рівною мірою); формальний аналіз (рівною мірою); дослідження (рівною мірою); методологія (рівною мірою); адміністрування проєкту (провідна роль); ресурси (рівною мірою); написання – первинний чернетковий варіант (рівною мірою); написання – рецензування та редагування (рівною мірою). Cynda Crawford: концептуалізація (рівною мірою); формальний аналіз (рівною мірою); дослідження (рівною мірою); методологія (рівною мірою); адміністрування проєкту (допоміжна роль); ресурси (рівною мірою); написання – первинний чернетковий варіант (рівною мірою); написання – рецензування та редагування (рівною мірою). Mary Marcondes: концептуалізація (рівною мірою); формальний аналіз (рівною мірою); дослідження (рівною мірою); методологія (рівною мірою); адміністрування проєкту (допоміжна роль); ресурси (рівною мірою); написання – первинний чернетковий варіант (рівною мірою); написання – рецензування та редагування (рівною мірою). Nathaniel Whitley: концептуалізація (рівною мірою); формальний аналіз (рівною мірою); дослідження (рівною мірою); методологія (рівною мірою); адміністрування проєкту (допоміжна роль); ресурси (рівною мірою); написання – первинний чернетковий варіант (рівною мірою); написання – рецензування та редагування (рівною мірою).

Конфлікт інтересів

Кожен із чотирьох авторів цих настанов раніше отримував принаймні певну фінансову підтримку від одного або кількох виробників ветеринарних вакцин. Ці кошти надавалися як гонорари за виступи, оплата за експертні консультації, відшкодування витрат на відрядження або для покриття витрат на академічні дослідження. Повні подробиці будуть надані на запит.

Скорочення

AAFP e Американська асоціація практикуючих лікарів із котячими (American Association of Feline Practitioners) AAHA e Американська асоціація лікарень для тварин (American Animal Hospital Association)

ABCD та Консультативна рада з хвороб котів (Advisory Board on Cat Diseases) AEFV небажана подія після вакцинації (adverse event following vaccination)

CanL лейшманіоз у собак CAV аденовірус у собак CCoV коронавірус у собак CDV вірус чуми м'ясоїдних CIV вірус грипу у собак CKD хронічна хвороба нирок CPiV вірус парагрипу у собак

CPV — парвовірус собак типу 2 та його варіанти

DOI тривалість імунітету

FAQ — поширене запитання

FCV — кошачий каліцівірус FeLV — вірус лейкемії котів FHV — кошачий герпесвірус-1 FIP — інфекційний перитоніт котів FIV — вірус імунодефіциту котів FISS — саркома в місці ін'єкції у котів

FPV вірус панлейкопенії котів/парвовірус котів

IMHA імуноопосередкована гемолітична анемія ITP імуноопосередкована тромбоцитопенія

LiESP — екскреторно-секреторні білки Leishmania infantum

MDA материнсько похідні антитіла mRNA матрична РНК MLV модифікований живий вірус NPV негативна прогностична цінність

загальна точність (overall accuracy, OA) зовнішній поверхневий білок (outer surface protein, Osp) добробут домашніх тварин (pet animal welfare, PAW) прогностична цінність позитивного результату (positive predictive value, PPV)

SPC — стислий опис характеристик продукту (summary of product characteristics) VGG — Група з розробки настанов щодо вакцинації (Vaccination Guidelines Group) WHO — Всесвітня організація охорони здоров'я (World Health Organization)

WSAVA Всесвітня ветеринарна асоціація дрібних тварин

Література

ABCD. (2020a) Настанова щодо побічних реакцій на вакцинацію. Доступно з: https:// www. abcdc atsve ts. org/ guide line- for- adver se- react ions- to- vacci nation/[Дата звернення: 22 січня 2024].

ABCD. (2020b) Настанова щодо вакцинації імунокомпрометованих котів. Доступно з: https:// www. abcdc atsve ts. org/ guide line- for- vacci nation- of- immun ocomp romis ed- cats/[Дата звернення: 22 січня 2024].

ABCD. (2022) Настанова з належної практики вакцинації. Доступно за посиланням: https:// www. abcdc atsve ts. org/ guide line- for- good- vacci nation- pract ices/[Дата звернення: 22 січня 2024].

Anderson, T.C., Crawford, P.C., Dubovi, E.J., Gibbs, E.P.J. & Hernandez, J.A. (2013) Поширеність та фактори експозиції щодо серопозитивності до вірусу грипу собак H3N8 у собак із грипоподібним захворюванням у Сполучених Штатах. Journal of the American Veterinary Medical Association, 242, 209–216. André-Fontaine, G. & Triger, L. (2018) Перехресні реакції MAT або перехресний захист вакциною: ретроспективне дослідження 863 випадків лептоспірозу в собак. Heliyon, 4, e00869.

Андруконіс, А., Браун, К.М., Голл, Н.Дж. і Протопопова, А. (2021) Вакцинація під час надходження зменшила ознаки респіраторного захворювання у собак під час спалаху в притулку для тварин. Frontiers in Veterinary Science, 8, 627580.

Baethge, C., Goldbeck-Wood, S. & Mertens, S. (2019) SANRA — шкала для оцінювання якості оглядових статей наративного типу. Research Integrity and Peer Review, 4, 5.

Baneth, G. (2020) Настанови щодо вакцинації котів в Ізраїлі. Israel Journal of Veterinary Medicine, 75, 122–132.

Bannasch, M.J. & Foley, J.E. (2005) Епідеміологічна оцінка множинних респіраторних патогенів у котів у притулках для тварин. Journal of Feline Medicine and Surgery, 7, 109–119.

Baptista, J., Blache, D., Cox-Witton, K., Craddock, N., Dalziel, T., de Graaff, N. та ін. (2020) Вплив пандемії COVID-19 на добробут тварин в Австралії. Frontiers in Veterinary Science, 7, 621843.

Beczkowski, P.M., Harris, M., Techakriengkrai, N., Beatty, J.A., Willett, B.J. & Hosie, M.J. (2015) Нейтралізувальна відповідь антитіл у свійських котів, імунізованих комерційною вакциною проти вірусу імунодефіциту котів (FIV). Vaccine, 33, 977–984.

Bergman, J.G.H.E., Muniz, M., Sutton, D., Fensome, R., Ling, F. & Paul, G. (2006) Порівняльне дослідження фракцій парвовірусу собак, вірусу чуми собак та аденовірусу собак типу 2 двох комерційно доступних живих модифікованих вакцин. Veterinary Record, 159, 733–736. Доступно з:

Bergmann, M., Holzheu, M., Zablotski, Y., Speck, S., Truyen, U., Straubinger, R.K. та ін. (2020) Порівняння чотирьох комерційно доступних тестів у місці надання допомоги для виявлення антитіл проти парвовірусу у собак. Viruses, 13, 18–30.

Bergmann, M., Holzheu, M., Zablotski, Y., Speck, S., Truyen, U. & Hartmann, K. (2021a) Оцінка тесту для застосування в місці надання медичної допомоги для передвакцинального тестування з метою виявлення антитіл проти аденовірусів у собак. Viruses, 13, 183–191.

Bergmann, M., Zablotski, Y., Rieger, A., Speck, S., Truyen, U. & Hartmann, K. (2021b) Comparison of four commercially available point-of-care tests to detect antibodies against canine distemper virus in dogs. Veterinary Journal, 273, 105693.

Bohm, M., Thompson, H., Weir, A., Hasted, A.M., Maxwell, N.S. & Herrtage, M.E. (2004) Сироваткові титри антитіл до парвовірусу, аденовірусу та вірусу чуми у собак у Великій Британії, яких не вакцинували щонайменше три роки. Veterinary Record, 154, 457–463.

Burr, P. (2006) Серологічне тестування — альтернатива бустерним щепленням? Veterinary Microbiology, 117, 39–42.

Carmichael, L.E. (1983) Стратегії імунізації у цуценят — чому невдачі? Compendium on Continuing Education for the Practicing Veterinarian, 5, 1043–1051.

Carminato, A., Vascellari, M., Marchioro, W., Melchiotti, E. & Mutinelli, F. (2011) Фібросаркома, асоційована з мікрочипом, у кота. Veterinary Dermatology, 22, 565–569. Chastant, S. & Mila, H. (2019) Пасивна передача імунітету у цуценят. Animal Reproduction Science, 207, 162–170.

Chaurasia, R., Salovey, A., Guo, X., Desir, G. & Vinetz, J.M. (2022) Вакцинація білками, що модифікують вірулентність і кодуються родиною генів PF07598 Leptospira interrogans, захищає мишей від тяжкого лептоспірозу та знижує бактеріальне навантаження в печінці й нирках. Frontiers in Cellular and Infection Microbiology, 12, 926994.

Coleman, J.K., Pu, R., Martin, M.M., Noon-Song, E.N., Zwijnenberg, R. & Yamamoto, J.K. (2014) Ефективність вакцини проти вірусу імунодефіциту котів (FIV) та нейтралізувальні антитіла до FIV. Vaccine, 32, 746–754.

Crawford, P.C., Dubovi, E.J., Castleman, W.L., Stephenson, I., Gibbs, E.P.J., Chen, L. et al. (2005) Передача вірусу грипу коней собакам. Science, 310, 482–485.

Dall'Ara, P., Lauzi, S., Filipe, J., Caseri, R., Beccaglia, M., Desario, C. та ін. (2021) Розбіжність між клінічними тестами та тестами гальмування гемаглютинації у виявленні материнських антитіл проти парвовірусу у собак у цуценят. Frontiers in Veterinary Science, 8, 630809.

Dall'Ara, P., Lauzi, S., Turin, L., Castaldelli, G., Servida, F. & Filipe, J. (2023) Вплив старіння на імунну відповідь на основні вакцини у літніх собак та собак похилого віку. Veterinary Sciences, 10, 412–428.

Datta, S. & Roy, A. (2022) Колективний імунітет проти коронавірусу: огляд. Recent Patents on Biotechnology, 16, 256–265.

Dawson, S., Willoughby, K., Gaskell, R.M., Wood, G. & Chalmers, W.S.K. (2001) A field trial to assess the effect of vaccination against feline herpesvirus, feline calicivirus and feline panleucopenia virus in 6- week- old kittens. Journal of Feline Medicine and Surgery, 3, 17–22.

Day, M.J. (2010) Старіння, імуносенescence та запальне старіння у собак і котів. Journal of Comparative Pathology, 142, S60–S69.

Day, M.J., Horzinek, M. & Schultz, R.D. (2007a) Настанови щодо вакцинації собак і котів. Journal of Small Animal Practice, 48, 528–541.

Day, M.J., Schoon, H.- A., Magnol, J.- P., Saik, J., Devauchelle, P., Truyen, U. et al. (2007b) Кінетичне дослідження гістопатологічних змін у підшкірній клітковині (subcutis) котів після ін'єкції неад'ювантних та ад'ювантних багатокомпонентних вакцин. Vaccine, 25, 4073–4084.

Day, M.J., Horzinek, M. & Schultz, R.D. (2010) Настанови щодо вакцинації собак і котів. Journal of Small Animal Practice, 51, 338–356.

Day, M.J., Horzinek, M.C., Schultz, R.D., Squires, R.A. & Vaccination Guidelines Group (VGG) of the World Small Animal Veterinary Association (WSAVA). (2016) WSAVA guidelines for the vaccination of dogs and cats. Journal of Small Animal Practice, 57, E1–E45.

Day, M.J., Carey, S., Clercx, C., Kohn, B., MarsilIo, F., Thiry, E. et al. (2020) Етіологія комплексу інфекційних респіраторних захворювань у собак та поширеність його збудників у Європі. Journal of Comparative Pathology, 176, 86–108.

Dean, R.S., Pfeiffer, D.U. & Adams, V.J. (2013) Захворюваність на саркоми в місцях ін'єкцій у котів у Сполученому Королівстві. BMC Veterinary Research, 9, 17.

Decaro, N. & Buonavoglia, C. (2011) Коронавірус у собак: не лише ентеральний патоген. Veterinary Clinics of North America: Small Animal Practice, 41, 1121–1132.

Decaro, N., Pratelli, A., Tinelli, A., Martella, V., Camero, M., Buonavoglia, D. та ін. (2004) Фекальні антитіла імуноглобуліну A у собак, інфікованих або вакцинованих проти коронавірусу собак. Clinical and Diagnostic Laboratory Immunology, 11, 102–105.

Deshpande, M.S., Jirjis, F.F., Tubbs, A.L., Jayappa, H., Sweeney, D., Spencer, S.J. та ін. (2009) Оцінка ефективності вакцини проти вірусу грипу в собак (H3N8) у собак після експериментального зараження. Veterinary Therapeutics, 10, 103–112.

• DiGangi, B.A., Gray, L.K., Levy, J.K., Dubovi, E.J. & Tucker, S.J. (2011a) Виявлення захисних титрів антитіл проти вірусу панлейкопенії котів, герпесвірусу котів 1 та каліцивірусу котів у котів у притулках за допомогою ELISA у місці надання допомоги. Journal of Feline Medicine and Surgery, 13, 912–918.
• DiGangi, B.A., Levy, J.K., Griffin, B., Reese, M.J., Dingman, P.A., Tucker, S.J. et al. (2011b) Вплив материнських антитіл на серологічні відповіді на вакцинацію у кошенят. Journal of Feline Medicine and Surgery, 14, 118–123.
• DiGangi, B.A., Levy, J.K., Griffin, B., McGorray, S.P., Dubovi, E.J., Dingman, P.A. et al. (2012) Поширеність титрів сироваткових антитіл проти вірусу панлейкопенії котів, герпесвірусу котів 1 та каліцивірусу котів у котів, які надходять до притулку для тварин у Флориді. Journal of the American Veterinary Medical Association, 241, 1320–1325.
• Dunham, S.P., Bruce, J., MacKay, S., Golder, M., Jarrett, O. & Neil, J.C. (2006) Обмежена ефективність інактивованої вакцини проти вірусу імунодефіциту котів. Veterinary Record, 158, 561–562.
• Edinboro, C.H., Janowitz, L.K. & Guptill-Yoram, L. (1999) Клінічне дослідження інтраназальних та підшкірних вакцин для запобігання інфекціям верхніх дихальних шляхів у котів у притулках для тварин. Feline Practice, 27, 7–13.
• Egberink, H., Frymus, T., Hartmann, K., Möstl, K., Addie, D.D., Belák, S. et al. (2022) Вакцинація та тестування антитіл у котів. Viruses, 14, 1602.
• Egerer, A., Schaefer, Z. & Larson, L. (2022) Дот-блот ELISA-аналіз у місці надання допомоги для виявлення захисних антитіл проти аденовірусу собак, парвовірусу собак та вірусу чуми м'ясоїдних є діагностично точним. Journal of the American Veterinary Medical Association, 260, 1928–1933.
• Ellis, J.A. (2015) Наскільки добре працюють вакцини проти Bordetella bronchiseptica у собак? Критичний огляд літератури 1977–2014. Veterinary Journal, 204, 5–16.
• Ellis, J. (2016) Оцінка ризику рецидиву імуноопосередкованої тромбоцитопенії у собак після рутинної вакцинації. Journal of Veterinary Internal Medicine, 30, 1467 (Abstract).
• Ellis, J.A., Gow, S.P., Waldner, C.L., Shields, S., Wappel, S., Bowers, A. et al. (2016) Порівняльна ефективність інтраназальних та пероральних вакцин проти Bordetella bronchiseptica у собак. Veterinary Journal, 212, 71–77.
• Ellis, J.A., Gow, S.P., Lee, L.B., Lacoste, S. & Ball, E.C. (2017) Порівняльна ефективність інтраназальних та ін'єкційних вакцин у стимулюванні анамнестичних реакцій антитіл, реактивних до Bordetella bronchiseptica, у домашніх собак. Canadian Veterinary Journal, 58, 809–815.
• Ellis, J., Marziani, E., Aziz, C., Brown, C.M., Cohn, L.A., Lea, C. et al. (2022) Настанови AAHA щодо вакцинації собак 2022. Journal of the American Animal Hospital Association, 58, 213–230.
• Eschner, A.K. & Mugnai, K. (2015) Імунізація рекомбінантною субодиничною вакциною OspA суттєво впливає на частоту нових випадків інфікування Borrelia burgdorferi у собак, що належать власникам і проживають у прибережній громаді в штаті Мен, США. Parasites & Vectors, 8, 92–98.
• European Medicines Agency. (2021) Nobivac DP Plus. Доступно з: https:// www. ema. europa. eu/ en/ medic ines/ veter inary/ EPAR/ nobiv ac- dp- plus [Дата звернення 22 січня 2024].
• Fernandez Cotrina, J., Iniesta, V., Monroy, I., Baz, V., Hugnet, C., Marañon, F. et al. (2018) Великомасштабне польове рандомізоване дослідження демонструє безпечність та ефективність вакцини LetiFend® проти лейшманіозу собак. Vaccine, 36, 1972–1982.
• Finch, N.C., Syme, H.M. & Elliott, J. (2016) Фактори ризику розвитку хронічної хвороби нирок у котів. Journal of Veterinary Internal Medicine, 30, 602–610.
• Fischer, S.M., Quest, C.M., Dubovi, E.J., Davis, R.D., Tucker, S.J., Friary, J.A. et al. (2007) Відповідь безпритульних котів на вакцинацію під час стерилізації. Journal of the American Veterinary Medical Association, 230, 52–58.
• Francey, T., Schweighauser, A., Reber, A. & Schuller, S. (2020) Оцінка змін в епідеміології лептоспірозу у собак після впровадження чотиривалентної антилептоспірозної вакцини у високоендемічному регіоні. Journal of Veterinary Internal Medicine, 34, 2405–2417.
• Friedrich, K. & Truyen, U. (2000) Untersuchung der wirksamkeit von parvovirussimpfstoffen und der effektivitat zweier impfschemata. Praktischer Tierarzt, 81, 988–994. Gaskell, R., Dawson, S., Radford, A. & Thiry, E. (2007) Герпесвірус котів. Veterinary Research, 38, 337–354.
• Gattrell, W.T., Hungin, A.P., Price, A., Winchester, C.C., Tovey, D., Hughes, E.L. et al. (2022) Настанова ACCORD щодо звітування про методи досягнення консенсусу в біомедичних дослідженнях та клінічній практиці: протокол дослідження. Research Integrity and Peer Review, 7, 3.
• Gourkow, N. & Phillips, C.J. (2015) Вплив взаємодії з людьми на поведінку, мукозальний імунітет та захворювання верхніх дихальних шляхів у котів у притулку, оцінених як задоволені при надходженні. Preventive Veterinary Medicine, 121, 288–296.
• Gourkow, N., Hamon, S.C. & Phillips, C.J. (2014) Вплив ніжного погладжування та вокалізації на поведінку, мукозальний імунітет та захворювання верхніх дихальних шляхів у тривожних котів у притулку. Preventive Veterinary Medicine, 117, 266–275.
• Gray, L.K., Crawford, P.C., Levy, J.K. & Dubovi, E.J. (2012) Порівняння двох аналізів для виявлення антитіл проти парвовірусу собак та вірусу чуми м'ясоїдних у собак, прийнятих до притулку для тварин у Флориді. Journal of the American Veterinary Medical Association, 240, 1084–1087.
• Grosenbaugh, D.A. & Pardo, M.C. (2018) П'ятнадцятимісячна тривалість імунітету для фракції серовару Grippotyphosa чотиривалентної вакцини проти лептоспірозу собак. Veterinary Record, 182, 665.
• Grosenbaugh, D.A., De Luca, K., Durand, P.Y., Feilmeier, B., DeWitt, K., Sigoillot-Claude, C. et al. (2018) Характеристика рекомбінантного OspA у двох різних вакцинах проти Borrelia щодо імунологічної відповіді та її зв'язку з функціональними параметрами. BMC Veterinary Research, 14, 312.
• Harrus, S. (2020) Настанови щодо вакцинації собак в Ізраїлі. Israel Journal of Veterinary Medicine, 75, 111–121. Hartmann, K. (2021) Настанова щодо саркоми котів у місці ін'єкції. Доступно з: https:// www. abcdc atsve ts. org/ guide line- for- feline- injec tion- site- sarco ma/ [Дата звернення 22 січня 2024].
• Hartmann, K., Day, M.J., Thiry, E., Lloret, A., Frymus, T., Addie, D. et al. (2015) Саркома котів у місці ін'єкції: настанови ABCD щодо профілактики та лікування. Journal of Feline Medicine and Surgery, 17, 606–613.
• Hartmann, K., Möstl, K., Lloret, A., Thiry, E., Addie, D.D., Belák, S. et al. (2022) Вакцинація котів з імунодефіцитом. Viruses, 14, 923.
• Hendricks, C.G., Levy, J.K., Tucker, S.J., Olmstead, S.M., Crawford, P.C., Dubovi, E.J. et al. (2014) Вакцинація в ділянці хвоста у котів: пілотне дослідження. Journal of Feline Medicine and Surgery, 16, 275–280.
• Henry, C.J., McCaw, D.L., Brock, K.V., Stoker, A.M., Tyler, J.W., Tate, D.J. et al. (2001) Зв'язок між хіміотерапією раку та титрами антитіл проти вірусу чуми м'ясоїдних, парвовірусу собак та вірусу сказу у собак з пухлинами. Journal of the American Veterinary Medical Association, 219, 1238–1241.
• Hofmann-Lehmann, R., Hosie, M.J., Hartmann, K., Egberink, H., Truyen, U., Tasker, S. et al. (2022) Каліцивірусна інфекція у котів. Viruses, 14, 937. Доступно з:
• HogenEsch, H., Thompson, S., Dunham, A., Ceddia, M. & Hayek, M. (2004) Вплив віку на імунні параметри та імунну відповідь собак на вакцини: крос-секційне дослідження. Veterinary Immunology and Immunopathology, 97, 77–85.
• Horzinek, M.C. (2010) Протоколи вакцинації для домашніх тварин: погляд ветеринарного лікаря. Journal of Comparative Pathology, 142(Supplement 1), S129–S132. Hosie, M.J., Osborne, R., Yamamoto, J.K., Neil, J.C. & Jarrett, O. (1995) Захист проти гомологічного, але не гетерологічного зараження, індукований інактивованими вакцинами проти вірусу імунодефіциту котів. Journal of Virology, 69, 1253–1255. Hosie, M.J., Addie, D.D., Boucraut-Baralon, C., Egberink, H., Frymus, T., Gruffydd-Jones, T. et al. (2015) Матричні настанови щодо вакцинації: рекомендації ABCD 2015 для котів, які живуть у приміщенні/на вулиці, котів у притулках та розплідниках. Journal of Feline Medicine and Surgery, 17, 583–587. HPRA. (2024) Nobivac Respira Bb суспензія для ін'єкцій у попередньо наповненому шприці для собак. Доступно з: [https:// www. hpra. ie/ img/ uploa ded/ swedo cumen ts/ VPA10 996_](https://www.hpra.ie/img/uploaded/swedocuments/VPA10996_277_001 - CRN00CZS7 - 21-12-2022 - spc_09012023171452.pdf)
• [277_ 001% 20- % 20CRN 00CZS7% 20- % 2021- 12- 2022% 20- % 20spc_ 09012 02317 1452. pdf](https://www.hpra.ie/img/uploaded/swedocuments/VPA10996_277_001 - CRN00CZS7 - 21-12-2022 - spc_09012023171452.pdf) [Дата звернення 15 січня 2024] Izac, J.R. & Marconi, R.T. (2019) Різноманітність спірохет хвороби Лайма та її вплив на імунні відповіді на інфекцію та вакцинацію. The Veterinary Clinics of North America. Small Animal Practice, 49, 671–686. Jacobs, A.A., Theelen, R.P., Jaspers, R., Horspool, L.J.I., Sutton, D., Bergman, J.G.H.E. et al. (2005) Захист собак протягом 13 місяців проти Bordetella bronchiseptica та вірусу парагрипу собак за допомогою живої атенуйованої вакцини. Veterinary Record, 157, 19–23. Jacobs, A.A., Bergman, J.G., Theelen, R.P., Jaspers, R., Helps, J.M., Horspool, L.J.I. et al. (2007) Сумісність бівалентної живої атенуйованої вакцини проти Bordetella bronchiseptica та CPiV і тривалентної живої атенуйованої вакцини проти CPV, CDV та CAV-2. Veterinary Record, 160, 41–45. Jakel, V., König, M., Cussler, K., Hanschmann, K. & Thiel, H.-J. (2008) Фактори, що впливають на відповідь антитіл на вакцинацію проти сказу. Developmental Biology (Basel), 131, 431–437. Jakel, V., Cussler, K., Hanschmann, K.M., Truyen, U., König, M., Kamphuis, E. et al. (2012) Вакцинація проти панлейкопенії котів: висновки з польового дослідження у кошенят. BMC Veterinary Research, 8, 62–70.
• Jas, D., Aeberle, C., Lacombe, V., Guiot, A.L. & Poulet, H. (2009) Початок імунітету у кошенят після вакцинації неад'ювантною вакциною проти панлейкопенії котів, каліцивірусу котів та герпесвірусу котів. Veterinary Journal, 182, 86–93.
• Jas, D., Frances-Duvert, V., Vernes, D., Guigal, P.M. & Poulet, H. (2015) Трирічна тривалість імунітету проти герпесвірусу та каліцивірусу котів, оцінена в контрольованому лабораторному дослідженні вакцинації та зараження. Veterinary Microbiology, 177, 123–131.

• Jenkins, E., Davis, C., Carrai, M., Ward, M.P., O'Keeffe, S., van Boeijen, M. et al. (2020) Серопревалентність парвовірусу котів висока у домашніх котів із регіонів спалахів захворювання та без спалахів в Австралії. Viruses, 12, 320.
• Jensen, W.A., Totten, J.S., Lappin, M.R. & Schultz, R.D. (2015) Використання серологічних тестів для прогнозування резистентності до захворювання, спричиненого вірусом чуми м'ясоїдних, у вакцинованих собак. Journal of Veterinary Diagnostic Investigation, 27, 576–580.
• Johnson, R.P. & Povey, R.C. (1985) Вакцинація проти вірусного ринотрахеїту котів у кошенят із материнськими антитілами до вірусу вірусного ринотрахеїту котів. Journal of the American Veterinary Medical Association, 186, 149–152.
• Kass, P.H. (2018) Профілактика сарком у місцях ін'єкцій у котів: чи існує наукове підґрунтя для рекомендацій щодо вакцинації на цей час? The Veterinary Clinics of North America. Small Animal Practice, 48, 301–306.
• Kass, P.H., Barnes, W.G., Jr., Spangler, W.L., Chomel, B.B. & Culbertson, M.R. (1993) Епідеміологічні докази причинно-наслідкового зв'язку між вакцинацією та пухлиногенезом фібросаркоми у котів. Journal of the American Veterinary Medical Association, 203, 396–405.
• Kelly, G.E. (1980) Вплив хірургічного втручання у собак на відповідь до супутньої вакцинації проти чуми. Australian Veterinary Journal, 56, 556–557.
• Kennedy, L.J., Lunt, M., Barnes, A., McElhinney, L., Fooks, A.R., Baxter, D.N. et al. (2007) Чинники, що впливають на антитільну відповідь у собак, вакцинованих проти сказу. Vaccine, 25, 8500–8507.
• Killey, R., Mynors, C., Pearce, R., Nell, A., Prentis, A. & Day, M.J. (2018) Тривалий імунітет до антигенів основних вакцин для собак у собак у Великій Британії за оцінкою тест-набору для застосування в практиці. Journal of Small Animal Practice, 59, 27–31.
• Klaasen, H.L., Molkenboer, M.J., Vrijenhoek, M.P. & Kaashoek, M.J. (2003) Тривалість імунітету у собак, вакцинованих проти лептоспірозу бівалентною інактивованою вакциною. Veterinary Microbiology, 95, 121–132.
• Klaasen, H.L.B.M., van der Veen, M., Molkenboer, M.J.C.H. & Sutton, D. (2012) Нова тетравалентна бактерінова вакцина проти Leptospira захищає від інфекції та виділення збудника після контрольного зараження у собак. Veterinary Record, 172, 181.
• Klaasen, H.L.B.M., van der Veen, M., Sutton, D. & Molkenboer, M.J.C.H. (2014) Нова тетравалентна вакцина проти лептоспірозу собак забезпечує щонайменше 12 місяців імунітету проти інфекції. Veterinary Immunology and Immunopathology, 158, 26–29.
• Klivleyeva, N.G., Glebova, T.I., Shamenova, M.G. & Saktaganov, N.T. (2022) Віруси грипу А, що циркулюють у собак: огляд наукової літератури. Open Veterinary Journal, 12, 676–687.
• Kontor, E.J., Wegrzyn, R.J. & Goodnow, R.A. (1981) Інфекційний трахеобронхіт собак: вплив інтраназальної живої вакцини проти парагрипу собак та Bordetella bronchiseptica на виділення вірусу та клінічний трахеобронхіт (вільний кашель). American Journal of Veterinary Research, 42, 694–1698.
• Korbelik, J., Rand, J.S. & Morton, J.M. (2011) Порівняння практик ранньої соціалізації, застосовуваних для послідів дрібних зареєстрованих заводчиків собак та незареєстрованих заводчиків собак. Journal of the American Veterinary Medical Association, 239, 1090–1097.
• Kruse, B.D., Unterer, S., Horlacher, K., Sauter-Louis, C. & Hartmann, K. (2010) Прогностичні чинники у котів із панлейкопенією котів. Journal of Veterinary Internal Medicine, 24, 1271–1276.
• Lappin, M.R. (2012) Антитільні відповіді до вірусу панлейкопенії котів, герпесвірусу котів-1 та каліцивірусу котів у серонегативних кошенят, вільних від специфічних патогенів, після парентерального введення інактивованої вакцини FVRCP або живої атенуйованої вакцини FVRCP. Journal of Feline Medicine and Surgery, 14, 161–164.
• Lappin, M.R., Jensen, W.A., Jensen, T.D., Basaraba, R.J., Brown, C.A., Radecki, S.V. et al. (2005) Дослідження індукції антитіл проти лізатів клітин нирок котів Crandell-Rees та лізатів клітин нирок котів після парентерального введення вакцин проти вірусного ринотрахеїту, каліцивірусу та панлейкопенії котів. American Journal of Veterinary Research, 66, 506–511.
• Lappin, M.R., Basaraba, R.J. & Jensen, W.A. (2006a) Інтерстиціальний нефрит у котів, інокульованих лізатами клітин нирок котів Crandell Rees. Journal of Feline Medicine and Surgery, 8, 353–356.
• Lappin, M.R., Sebring, R.W., Porter, M., Radecki, S.J. & Veir, J. (2006b) Вплив одноразової дози інтраназальної вакцини проти герпесвірусу котів 1, каліцивірусу та панлейкопенії на клінічні ознаки та виділення вірусу після контрольного зараження вірулентним герпесвірусом котів 1. Journal of Feline Medicine and Surgery, 8, 158–163.
• Lappin, M.R., Veir, J. & Hawley, J. (2009) Антитільні відповіді до вірусу панлейкопенії котів, герпесвірусу котів-1 та каліцивірусу котів у серонегативних котів, вільних від специфічних патогенів, після одноразового введення двох різних живих атенуйованих вакцин FVRCP. Journal of Feline Medicine and Surgery, 11, 159–162.
• Larsen, R.W., Kiupel, M., Balzer, H.J. & Agerholm, J.S. (2015) Поширеність інфекції герпесвірусом-1 собак у мертвонароджених та загиблих новонароджених цуценят у Данії. Acta Veterinaria Scandinavica, 57, 1–7.
• Larson, L.J., Thiel, B.E. & Sharp, P. (2013) Порівняльне дослідження протективного імунітету, забезпечуваного пероральними, інтраназальними та парентеральними вакцинами проти Bordetella bronchiseptica для собак. Journal of Applied Research in Veterinary Medicine, 11, 153–160.
• Lavan, R. & Knesl, O. (2015) Поширеність збудників інфекційних респіраторних захворювань собак у безсимптомних собак, представлених у притулках для тварин США. Journal of Small Animal Practice, 56, 572–576.
• Lechner, E.S., Crawford, P.C., Levy, J.K., Edinboro, C.H., Dubovi, E.J. & Caligiuri, R. (2010) Поширеність протективних титрів антитіл до вірусу чуми м'ясоїдних та парвовірусу собак у собак, які надходять до притулку для тварин у Флориді. Journal of the American Veterinary Medical Association, 236, 1317–1321.
• Lee, C., Song, D., Kang, B., Kang, D., Yoo, J., Jung, K. et al. (2009) Серологічне обстеження вірусу грипу H3N2 собак пташиного походження у собак у Кореї. Veterinary Microbiology, 137, 359–362.
• Lee, S.K., Sun, J., Jang, S. & Connelly, S. (2022) Дезінформація щодо вакцин проти COVID-19 та вагання щодо вакцинації. Scientific Reports, 12, 13681.
• Litster, A., Nichols, J. & Volpe, A. (2012) Поширеність позитивних результатів антитільних тестів на парвовірус собак (CPV) та вірус чуми м'ясоїдних (CDV) і відповідь на живу атенуйовану вакцинацію проти CPV та CDV у собак, які надходять до притулків для тварин. Veterinary Microbiology, 157, 86–90.
• Little, S., Levy, J., Hartmann, K., Hofmann-Lehmann, R., Hosie, M., Olah, G. et al. (2020) Настанови AAFP 2020 щодо тестування та менеджменту ретровірусних інфекцій котів. Journal of Feline Medicine and Surgery, 22, 5–30.
• Littman, M.P., Gerber, B., Goldstein, R.E., Labato, M.A., Lappin, M.R. & Moore, G.E. (2018) Оновлений консенсус ACVIM щодо хвороби Лайма у собак і котів. Journal of Veterinary Internal Medicine, 32, 887–903.
• Ljungman, P. (2012) Вакцинація пацієнтів з імунодефіцитом. Clinical Microbiology and Infection, 18(Supplement 5), 93–99.
• de Lucio, A., Bailo, B., Aguilera, M., Cardona, G.A., Fernández-Crespo, J.C. & Carmena, D. (2017) Відсутність молекулярно-епідеміологічних доказів на підтримку побутової передачі зоонозних giardia duodenalis та cryptosporidium spp. від домашніх собак і котів у провінції Алава, Північна Іспанія. Acta Tropica, 170, 48–56.
• MacDonald, N.E. (2015) Вагання щодо вакцинації: визначення, обсяг та детермінанти. Vaccine, 33, 4161–4164.

kopenia virus. Journal of Feline Medicine and Surgery, 16, 805–811.

• Maes, R. (2012) Felid herpesvirus type 1 infection in cats: a natural host model for alphaherpesvirus pathogenesis. ISRN Veterinary Science, 2012, 495830.
• Malter, K.B., Tugel, M.E., Gil-Rodriguez, M., Guardia, G., Jackson, S.W., Ryan, W.G. et al. (2022) Variability in non-core vaccination rates of dogs and cats in veterinary clinics across the United States. Vaccine, 40, 1001–1009.
• Mansfield, K.L., Burr, P.D., Snodgrass, D.R., Sayers, R. & Fooks, A.R. (2004) Factors affecting the serological response of dogs and cats to rabies vaccination. Veterinary Record, 154, 423–426.
• Marconi, R.T., Garcia-Tapia, D., Hoevers, J., Honsberger, N., King, V.L., Ritter, D. et al. (2020a) VANGUARD®crLyme: a next generation Lyme disease vaccine that prevents B. burgdorferi infection in dogs. Vaccine X, 6, 100079.
• Marconi, R.T., Honsberger, N., Teresa Winkler, M., Sobell, N., King, V.L., Wappel, S. et al. (2020b) Field safety study of VANGUARD®crLyme: a vaccine for the prevention of Lyme disease in dogs. Vaccine X, 6, 100080.
• Martin, L.E.R., Wiggans, K.T., Wennogle, S.A., Curtis, K., Chandrashekar, R. & Lappin, M.R. (2014) Vaccine-associated Leptospira antibodies in client-owned dogs. Journal of Veterinary Internal Medicine, 28, 789–792. Mattson, K. (2020) Vaccine hesitancy: veterinary professionals face challenges surrounding vaccinations. Journal of the American Veterinary Medical Association, 256,
• 531–535. McDowall, R.M., Peregrine, A.S., Leonard, E.K., Lacombe, C., Lake, M., Rebelo, A.R. et al. (2011) Evaluation of the zoonotic potential of Giardia duodenalis in fecal
• samples from dogs and cats in Ontario. Canadian Veterinary Journal, 52, 1329–1333. McManus, C.M., Levy, J.K., Andersen, L.A., McGorray, S.P., Leutenegger, C.M., Gray, L.K. et al. (2014) Prevalence of upper respiratory pathogens in four management
• models for unowned cats in the Southeast United States. Veterinary Journal, 201, 196–201. Meazzi, S., Filipe, J., Fiore, A., di Bella, S., Mira, F. & Dall'Ara, P. (2022) Agreement between in-clinics and virus neutralization tests in detecting antibodies against canine
• distemper virus (CDV). Viruses, 14, 517–527. Mende, K., Stuetzer, B., Truyen, U. & Hartmann, K. (2014) Evaluation of an in-house dot enzyme-linked immunosorbent assay to detect antibodies against feline panleu-

• Minke, J.M., Bey, R., Tronel, J.P., Latour, S., Colombet, G., Yvorel, J. et al. (2009) Початок і тривалість захисного імунітету проти клінічного захворювання та ниркового носійства у собак, забезпеченого бівалентною інактивованою вакциною проти лептоспірозу. Veterinary Microbiology, 137, 137–145.
• Mitchell, S.A., Zwijnenberg, R.J., Huang, J., Hodge, A. & Day, M.J. (2012) Тривалість серологічної відповіді на парвовірус собак типу 2, вірус чуми собак, аденовірус собак типу 1 та вірус парагрипу собак у собак приватних власників в Австралії. Australian Veterinary Journal, 90, 468–473.
• Miyaji, K., Suzuki, A., Shimakura, H., Takase, Y., Kiuchi, A., Fujimura, M. et al. (2012) Масштабне дослідження побічних реакцій на комбіновані вакцини для собак без антирабічного компонента в Японії. Veterinary Immunology and Immunopathology, 145, 447–452.
• Miyamoto, T., Taura, Y., Une, S., Yoshitake, M., Nakama, S. & Watanabe, S. (1995) Імунологічні відповіді після вакцинації до та після хірургічного втручання у собак. Journal of Veterinary Medical Science, 57, 29–32.
• Monteiro, F.L., Cargnelutti, J.F., Martins, M., Anziliero, D., Erhardt, M.M., Weiblen, R. et al. (2016) Виявлення респіраторних вірусів у собак із притулків, яких утримували за різних умов довкілля. Brazilian Journal of Microbiology, 47, 876–881.
• Moore, G.E., Guptill, L.F., Ward, M.P., Glickman, N.W., Faunt, K.K., Lewis, H.B. et al. (2005) Побічні явища, діагностовані протягом трьох днів після введення вакцини у собак. Journal of the American Veterinary Medical Association, 227, 1102–1108.
• Moore, G.E., DeSantis-Kerr, A.C., Guptill, L.F., Glickman, N.W., Lewis, H.B. & Glickman, L.T. (2007) Побічні явища після введення вакцини у котів: 2560 випадків (2002–2005). Journal of the American Veterinary Medical Association, 231, 94–100.
• Moore, J.E., Rendall, J.C. & Millar, B.C. (2022) Собача історія: ризик зоонозної інфекції Bordetella bronchiseptica для пацієнтів із кістозним фіброзом (CF) від живих ліцензованих бактеріальних ветеринарних вакцин для котів і собак. Journal of Clinical Pharmacy and Therapeutics, 47, 139–145.
• Moore, G.E., Morrison, J., Saito, E.K., Spofford, N. & Yang, M. (2023) Порода, менша маса тіла та множинні ін'єкції пов'язані зі збільшенням повідомлень про побічні явища протягом трьох днів після введення вакцини собакам. Journal of the American Veterinary Medical Association, 261, 1653–1659.
• Mouzin, D.E., Lorenzen, M.J., Haworth, J.D. & King, V.L. (2004a) Тривалість серологічної відповіді на п'ять вірусних антигенів у собак. Journal of the American Veterinary Medical Association, 224, 55–60.
• Mouzin, D.E., Lorenzen, M.J., Haworth, J.D. & King, V.L. (2004b) Тривалість серологічної відповіді на три вірусні антигени у котів. Journal of the American Veterinary Medical Association, 224, 61–66.
• MSD Animal Health. (2024) Nobivac® Respira Bb. Доступно з: https:// www. msd- animal- health- hub. co. uk/ produ cts/ Nobiv ac- Respi raBb [Дата звернення: 15 січня 2024].
• Muller, N. & Kessler, M. (2018) Радикальна резекція en bloc з лікувальною метою із використанням мінімального відступу 3 см при саркомах у місцях ін'єкцій у котів: ретроспективне (аналіз уже наявних даних) дослідження 131 випадку. Journal of Feline Medicine and Surgery, 20, 509–519.
• Nara, P.L., Krakowka, S. & Powers, T.E. (1979) Вплив преднізолону на розвиток імунних відповідей на вірус чуми собак у цуценят бігль. American Journal of Veterinary Research, 40, 1742–1747.
• Nichols, J., Weng, H.Y., Litster, A., Leutenegger, C. & Guptill, L. (2017) Комерційно доступні імуноферментний аналіз та тести полімеразної ланцюгової реакції для виявлення інфекції вірусу імунодефіциту котів. Journal of Veterinary Internal Medicine, 31, 55–59.
• O'Bier, N.S., Hatke, A.L., Camire, A.C. & Marconi, R.T. (2021) Вакцини проти хвороби Лайма для людей і тварин. Current Issues in Molecular Biology, 42, 191–222.
• Owczarczak-Garstecka, S.C., Furtado, T., Graham, T.M., Lloyd, I., Singleton, D.A., Wallis, L. et al. (2022) Вплив COVID-19 на поведінку власників щодо звернення по ветеринарну допомогу для собак із хронічними захворюваннями: пошукове дослідження зі змішаними методами на зручній вибірці. Frontiers in Veterinary Science, 9, 902219.
• Parrish, C.R. & Voorhees, I.E.H. (2019) Віруси грипу собак H3N8 та H3N2: розуміння цих нових вірусів у собак. The Veterinary Clinics of North America. Small Animal Practice, 49, 643–649.
• Patterson, E.V., Reese, M.J., Tucker, S.J., Dubovi, E.J., Crawford, P.C. & Levy, J.K. (2007) Вплив вакцинації на тестування на антиген парвовірусу у кошенят. Journal of the American Veterinary Medical Association, 230, 359–363.
• Payungporn, S., Crawford, P.C., Kouo, T.S., Chen, L.M., Pompey, J., Castleman, W.L. et al. (2008) Вірус грипу A (H3N8) у собак із респіраторним захворюванням, Флорида. Emerging Infectious Diseases, 14, 902–908.
• PDSA. (2022) Звіт PDSA про добробут тварин. Доступно з: https:// www. pdsa. org. uk/ what- we- do/ pdsa- animal- wellb eing- report/ past- reports [Дата звернення: 22 січня 2024]. Pearce, J., Spibey, N., Sutton, D. & Tarpey, I. (2023) Розробка нової вакцини проти парвовірусу собак, здатної стимулювати захисний імунітет у чотиритижневих цуценят за наявності високих рівнів материнських антитіл. Vaccines (Basel), 11, 1499. Доступно з:
• Pedersen, N.C., Elliott, J.B., Glasgow, A., Poland, A. & Keel, K. (2000) Ізольована епізоотія геморагічної гарячки у котів, спричинена новим і високовірулентним штамом каліцивірусу котів. Veterinary Microbiology, 73, 281–300.
• Pimburage, R.M.S., Gunatilake, M., Wimalaratne, O., Balasuriya, A. & Perera, K.A.D.N. (2017) Серопоширеність віруснейтралізувальних антитіл до сказу в різних групах собак після вакцинації. BMC Veterinary Research, 13, 133. Доступно з:
• Pollock, R.V. & Carmichael, L.E. (1982) Материнсько-похідний імунітет до інфекції парвовірусу собак: передача, зниження та перешкоджання вакцинації. Journal of the American Veterinary Medical Association, 180, 37–42.
• Poulet, H., Guigal, P.M., Soulier, M., Leroy, V., Fayet, G., Minke, J. et al. (2001) Захист цуценят проти герпесвірусу собак шляхом вакцинації матерів. Veterinary Record, 148, 691–695.
• Pratelli, A., Tinelli, A., Decaro, N., Cirone, F., Elia, G., Roperto, S. et al. (2003) Ефективність інактивованої вакцини проти коронавірусу собак у цуценят. New Microbiologica, 26, 151–155. Radford, A.D., Singleton, D.A., Jewell, C., Appleton, C., Rowlingson, B., Hale, A.C. et al. (2021) Спалах тяжкого блювання у собак, пов'язаний з ентеричним коронавірусом собак, Сполучене Королівство. Emerging Infectious Diseases, 27, 517–528.
• Reagan, K.L., Hawley, J.R. & Lappin, M.R. (2014) Одночасне введення інтраназальної вакцини, що містить герпесвірус котів типу 1 (FHV), з парентеральною вакциною, що містить FHV-1, перевершує лише парентеральну вакцинацію в моделі гострого зараження FHV-1. Veterinary Journal, 201, 202–206.
• Reese, M.J., Patterson, E.V., Tucker, S.J., Dubovi, E.J., Davis, R.D., Crawford, P.C. et al. (2008) Вплив анестезії та хірургічного втручання на серологічні відповіді на вакцинацію у кошенят. Journal of the American Veterinary Medical Association, 233, 116–121.
• Regina-Silva, S., Feres, A.M., França-Silva, J.C., Dias, E.S., Michalsky, É.M., de Andrade, H.M. et al. (2016) Польове рандомізоване дослідження (розподіл між групами випадковий) для оцінки ефективності вакцини Leish-Tec® проти вісцерального лейшманіозу собак в ендемічному районі Бразилії. Vaccine, 34, 2233–2239.
• Richter, M., Schudel, L., Tobler, K., Matheis, F., Vögtlin, A., Vanderplasschen, A. et al. (2009) Клінічні, вірусологічні та імунологічні параметри, пов'язані з суперінфекцією латентно інфікованих FeHV-1 котів. Veterinary Microbiology, 138, 205–216.
• Rieder, M.J. & Robinson, J.L. (2015) «Нозоди» не є заміною вакцин. Paediatrics & Child Health, 20, 219–222.
• Roberts, E.S., VanLare, K.A., Roycroft, L.M. & King, S. (2015) Вплив високодозового циклоспорину на імунну відповідь на первинну та бустерну вакцинацію в імунокомпетентних котів. Journal of Feline Medicine and Surgery, 17, 101–109.
• Rossi, L., Lumbreras, A., Vagni, S., Dell'Anno, M. & Bontempo, V. (2021) Поживні та функціональні властивості молозива у цуценят і кошенят. Animals (Basel), 11, 3260. Доступно з:
• Rota, A., Dogliero, A., Biosa, T., Messina, M., Pregel, P. & Masoero, L. (2020) Серопоширеність герпесвірусу собак типу 1 у племінних собак із вакцинацією або без неї в Північно-Західній Італії. Animals (Basel), 10, 1116.
• Schorr-Evans, E.M., Poland, A., Johnson, W.E. & Pedersen, N.C. (2003) Епізоотія захворювання, спричиненого високовірулентним каліцивірусом котів, у лікарняних умовах у Новій Англії. Journal of Feline Medicine and Surgery, 5, 217–226.
• Schuller, S., Francey, T., Hartmann, K., Hugonnard, M., Kohn, B., Nally, J.E. et al. (2015) Європейська консенсусна заява щодо лептоспірозу у собак і котів. Journal of Small Animal Practice, 56, 159–179.
• Schultz, R.D. (2006) Тривалість імунітету для вакцин собак і котів: огляд. Veterinary Microbiology, 117, 75–79.
• Schultz, R.D., Thiel, B., Mukhtar, E., Sharp, P. & Larson, L.J. (2010) Вік і довготривалий захисний імунітет у собак і котів. Journal of Comparative Pathology, 142(Supplement 1), S102–S108.
• Schulz, B.S., Kurz, S., Weber, K., Balzer, H.J. & Hartmann, K. (2014) Виявлення респіраторних вірусів і Bordetella bronchiseptica у собак із гострими інфекціями респіраторного тракту. Veterinary Journal, 201, 365–369.
• Scott, F.W. & Geissinger, C.M. (1997) Тривалість імунітету у котів, вакцинованих інактивованою вакциною проти панлейкопенії, герпесвірусу та каліцивірусу котів. Feline Practice, 25, 12–19.
• Scott, F.W. & Geissinger, C.M. (1999) Довготривалий імунітет у котів, вакцинованих інактивованою тривалентною вакциною. American Journal of Veterinary Research, 60, 652–658.
• Scott-Garrard, M.M., Chiang, Y.-W. & David, F. (2018) Порівняльний початок імунітету оральних та інтраназальних вакцин проти зараження Bordetella bronchiseptica. Veterinary Record Open, 5, e000285. Доступно з:

• Scott-Garrard, M.M., Chiang, Y.-W. & David, F. (2020) Тринадцятимісячна тривалість імунітету пероральної вакцини для собак проти зараження Bordetella bronchiseptica. Veterinary Record Open, 7, e000423. Доступно з:
• Silva, I. (2016) Настанови щодо вакцинації собак у Шрі-Ланці. Sri Lanka Veterinary Journal, 63, 33–39.
• Song, D., Kang, B., Lee, C., Jung, K., Ha, G., Kang, D. et al. (2008) Передача вірусу пташиного грипу (H3N2) собакам. Emerging Infectious Diseases, 14, 741–746. Sowman, H.R., Cave, N.J. & Dunowska, M. (2018) Огляд збудників респіраторних захворювань у собак у Новій Зеландії. New Zealand Veterinary Journal, 66, 236–242.
• Squires, R.A. (2021a) Що таке «вакцинальна нерішучість» і звідки вона взялася? Матеріали 45-го Всесвітнього конгресу Всесвітньої асоціації ветеринарної медицини дрібних тварин та 26-го Євроконгресу FECAVA, 21–24 березня 2021 р., віртуальний формат.
• Squires, R.A. (2021b) Глобальне опитування WSAVA щодо «вакцинальної нерішучості». Що означають ці дані для моєї практики? Матеріали 45-го Всесвітнього конгресу Всесвітньої асоціації ветеринарної медицини дрібних тварин та 26-го Євроконгресу FECAVA, 21–24 березня 2021 р., віртуальний формат.
• Srivastav, A., Kass, P.H., McGill, L.D., Farver, T.B. & Kent, M.S. (2012) Порівняльні ризики виникнення сарком у місці ін'єкції, специфічні для вакцин та інших ін'єкційних препаратів, у котів. Journal of the American Veterinary Medical Association, 241, 595–602.
• Stepita, M.E., Bain, M.J. & Kass, P.H. (2013) Частота інфекції CPV у вакцинованих цуценят, які відвідували заняття з соціалізації цуценят. Journal of the American Animal Hospital Association, 49, 95–100.
• Stickney, A., Ghosh, S., Cave, N.J. & Dunowska, M. (2020) Відсутність захисту проти інфекції вірусу імунодефіциту котів серед домашніх котів у Новій Зеландії, вакцинованих вакциною Fel-O-Vax® FIV. Veterinary Microbiology, 250, 108865.
• Stone, A.E., Brummet, G.O., Carozza, E.M., Kass, P.H., Petersen, E.P., Sykes, J. et al. (2020) Настанови щодо вакцинації котів AAHA/AAFP 2020. Journal of Feline Medicine and Surgery, 22, 813–830.
• Studer, N., Lutz, H., Saegerman, C., Gönczi, E., Meli, M.L., Boo, G. et al. (2019) Пан'європейське дослідження поширеності інфекції вірусу лейкемії котів – звіт Європейської консультативної ради з хвороб котів (ABCD Europe). Viruses, 11, 993.
• Summers, S.C., Ruch-Gallie, R., Hawley, J.R. & Lappin, M.R. (2017) Вплив модифікованих живих або інактивованих парентеральних вакцин проти герпесвірусу котів 1 на клінічні та лабораторні показники після вірусного зараження. Journal of Feline Medicine and Surgery, 19, 824–830.
• Summers, S.C., McLeland, S.M., Hawley, J.R., Quimby, J.M. & Lappin, M.R. (2022) Вплив повторного введення парентеральної вакцини проти герпесвірусу котів 1, каліцивірусу та вірусу панлейкопенії на окремі клініко-патологічні, імунологічні, гістологічні та імуногістохімічні показники нирок у здорових дорослих котів. American Journal of Veterinary Research, 83, 0087. Доступно з:
• Sykes, J.E., Francey, T., Schuller, S., Stoddard, R.A., Cowgill, L.D. & Moore, G.E. (2023) Оновлена консенсусна заява ACVIM щодо лептоспірозу в собак. Journal of Veterinary Internal Medicine, 37, 1966–1982.
• Taguchi, M., Namikawa, K., Maruo, T., Saito, M., Lynch, J. & Sahara, H. (2012) Вплив маси тіла на титри антитіл проти парвовірусу собак типу 2, вірусу чуми собак та аденовірусу собак типу 1 у вакцинованих домашніх дорослих собак. Canadian Journal of Veterinary Research, 76, 317–319.
• Taylor, C., O'Neill, D.G., Catchpole, B. & Brodbelt, D.C. (2022) Вакцинація проти лептоспірозу в собак, які відвідують практики первинної ланки у Великій Британії: охоплення вакцинацією та фактори, пов'язані з її проведенням. BMC Veterinary Research, 18, 285.
• The Association of Shelter Veterinarians. (2022) Настанови Асоціації ветеринарів притулків щодо стандартів догляду в притулках для тварин, друге видання. Journal of Shelter Medicine and Community Animal Health, 1, 1–76.
• Thibault, J.C., Bouvet, J., Cupillard, L. & Guigal, P.M. (2016) Оцінка впливу залишкових материнських антитіл проти парвовірусу собак на ефективність стандартного протоколу первинної вакцинації. Research communications of the 25th ECVIM-CA congress. Journal of Veterinary Internal Medicine, 30, 438.
• Thiry, E. & Horzinek, M.C. (2007) Настанови щодо вакцинації: міст між офіційними вимогами та щоденним використанням вакцин. Revue Scientifique et Technique de l'Office International des Épizooties, 26, 511–517.
• Tizard, I. (2021) Вакцини для собак. У: Tizard, I. (Ред.) Vaccines for veterinarians, 1-ше видання. St Louis, MO: Elsevier, с. 153–165.
• Velez, R., Domenech, E., Rodríguez-Cortés, A., Barrios, D., Tebar, S., Fernández-Arévalo, A. et al. (2020) Оцінка вакцини проти лейшманіозу собак CaniLeish® у польових умовах у місцевих популяціях собак з ендемічного середземноморського регіону – рандомізоване контрольоване дослідження. Acta Tropica, 205, 105387.
• Vogt, N.A. & Stevens, C.P.G. (2021) Чому обґрунтування вакцинації собак проти Borrelia burgdorferi є непереконливим. Frontiers in Veterinary Science, 8, 719060.
• Vogt, N.A., Sargeant, J.M., MacKinnon, M.C. & Versluis, A.M. (2019) Ефективність вакцини проти Borrelia burgdorferi у собак у Північній Америці: систематичний огляд та метааналіз. Journal of Veterinary Internal Medicine, 33, 23–36.
• Voorhees, I.E.H., Glaser, A.L., Toohey-Kurth, K., Newbury, S., Dalziel, B.D., Dubovi, E.J. et al. (2017) Поширення вірусу грипу собак A (H3N2), Сполучені Штати. Emerging Infectious Diseases, 23, 1950–1957.
• Weese, S. (2021) Вакцинація проти Bordetella bronchiseptica (розплідниковий кашель) у собак: ризик для здоров'я людини? Доступно з: https:// www. worms andge rmsbl og. com/ 2021/ 08/ artic les/ anima ls/ dogs/ borde tella- bronc hisep tica- kennel- cough- vacci nation- in- dogs- human- health- risk/[Дата звернення 22 січня 2024].
• Weingart, C., Thielemann, D. & Kohn, B. (2019) Первинна імуноопосередкована гемолітична анемія: ретроспективне довгострокове дослідження 61 собаки. Australian Veterinary Journal, 97, 483–489.
• Westman, M.E., Malik, R., Hall, E., Harris, M. & Norris, J.M. (2016a) Рівень захисту вакцини проти вірусу імунодефіциту котів: австралійське польове дослідження. Vaccine, 34, 4752–4758.
• Westman, M.E., Paul, A., Malik, R., McDonagh, P., Ward, M.P., Hall, E. et al. (2016b) Серопревалентність вірусу імунодефіциту котів та вірусу лейкемії котів в Австралії: фактори ризику інфікування та географічні впливи (2011–2013). JFMS Open Reports, 2, 2055116916646388.
• Westman, M.E., Malik, R., Hall, E., Harris, M., Hosie, M.J. & Norris, J.M. (2017) Тривалість гуморальної відповіді після вакцинації проти вірусу імунодефіциту котів. Journal of Feline Medicine and Surgery, 19, 1055–1064.
• Westman, M.E., Coggins, S.J., van Dorsselaer, M., Norris, J.M., Squires, R.A., Thompson, M. et al. (2022) Інфекція вірусу імунодефіциту котів (FIV) у домашніх котів в Австралії та Новій Зеландії: настанови щодо діагностики, профілактики та лікування. Australian Veterinary Journal, 100, 345–359.
• Whittemore, J.C., Hawley, J.R., Jensen, W.A. & Lappin, M.R. (2010) Антитіла проти антигенів клітинної лінії нирок котів Crandell Rees (CRFK), альфа-енолази та аннексину A2 у вакцинованих та гіперіноукульованих CRFK котів. Journal of Veterinary Internal Medicine, 24, 306–313.
• WHO. (2019) Десять загроз глобальному здоров'ю у 2019 році. Доступно з: https:// www. who. int/ news- room/ spotl ight/ ten- threa ts- to- global- health- in- 2019 [Дата звернення 22 січня 2024].
• Williams, J., Laris, R., Gray, A.W. & Jacobs, A.A.C. (2002) Дослідження ефективності нової інтраназальної вакцини проти боретеліозу котів. Veterinary Record, 150, 439–442. Wilson, S., Stirling, C., Thomas, A., King, V., Plevová, E., Chromá, L. et al. (2013) Тривалість імунітету полівалентної (DHPPi/L4R) вакцини для собак проти чотирьох сероварів Lepto-
• spira. Vaccine, 31, 3126–3130. Wood, C. & Scott, E.M. (2019) Посттравматичні саркоми ока котів: сучасне розуміння, лікування та моніторинг. Journal of Feline Medicine and Surgery, 21,
• 835–842. Yamamoto, J.K., Pu, R., Sato, E. & Hohdatsu, T. (2007) Патогенез вірусу імунодефіциту котів та розробка двопідтипної вакцини проти вірусу імунодефіциту котів. AIDS, 21, 547–563. Yao, P.J., Stephenson, N., Foley, J.E., Toussieng, C.R., Farver, T.B., Sykes, J.E. et al. (2015) Показники захворюваності та фактори ризику небажаних явищ, про які повідомляють власники, після вакцинації собак, які отримували або не отримували вакцину проти Leptospira. Journal of the American Veterinary Medical Association, 247, 1139–1145. Yoshida, M., Mizukami, K., Hisasue, M., Imanishi, I., Kurata, K., Ochiai, M. et al. (2021) Анафілаксія після вакцинації проти сказу в собак у Японії. Journal of Veterinary
• Medical Science, 83, 1202–1205. Yoshida, M., Mizukami, K., Hisasue, M., Imanishi, I., Kurata, K., Ochiai, M. et al. (2022) Анафілаксія після вакцинації котів у Японії. Journal of Veterinary Medical Science, 84, 149–152.
• Zabielska-Koczywas, K., Wojtalewicz, A. & Lechowski, R. (2017) Сучасні знання про лікування саркоми в місці ін'єкції у котів. Acta Veterinaria Scandinavica, 59, 47. Zimmer, B.L., Gamble, L., Mayer, D., Foster, R. & Langton, J. (2018) Вакцинація собак проти сказу зменшує випадки сказу серед дітей у Малаві. Lancet, 392, 1115–1116.
• Zwijnenberg, R.J., Smythe, L.D., Symonds, M.I., Dohnt, M.F. & Toribio, J.-A.L.M.L. (2008) Поперечне дослідження лептоспірозу собак у популяціях притулків для тварин на материковій частині Австралії. Australian Veterinary Journal, 86, 317–323.