Настанови 2024 року щодо вакцинації собак і котів – укладені Групою з настанов щодо вакцинації (Vaccination Guidelines Group, VGG) Всесвітньої асоціації ветеринарії дрібних тварин (World Small Animal Veterinary Association, WSAVA)

АВТОРИ:

Р. А. Сквайрс * ,1, К. Кроуфорд† , М. Маркондес‡ та Н. Вітлі§

*Раніше — дисципліна ветеринарної науки, Університет Джеймса Кука, Таунсвілл, QLD 4814, Австралія †Коледж ветеринарної медицини, Університет Флориди, 2015 SW 16th Avenue, Гейнсвілл, FL 32608, США

^‡Кафедра клінічної медицини, хірургії та репродукції тварин, Університет штату Сан-Паулу, Rua Sergipe 575, ap. 32, Сан-Паулу, 01243-001, SP, Бразилія

Зміст

СТИСЛИЙ ВИКЛАД

Група з розробки настанов щодо вакцинації (Vaccination Guidelines Group, VGG) Всесвітньої асоціації ветеринарів дрібних тварин (World Small Animal Veterinary Association, WSAVA) була скликана для розробки настанов щодо вакцинації собак і котів, покликаних бути корисними для ветеринарних лікарів у всьому світі. Попередні настанови, опубліковані у 2007, 2010 та 2016 роках, були цитовані в рецензованій науковій літературі кілька сотень разів і завантажені десятки тисяч разів. Цей документ є оновленою версією зазначених настанов. VGG визнає, що її рекомендації мають бути широкими та ґрунтуватися на фундаментальних імунологічних принципах, оскільки детальні рекомендації щодо вакцин і вакцинації собак і котів, які можуть бути придатними для одних країн або регіонів, можуть бути значно менш застосовними в інших.

Настанови мають на меті надати загальні рекомендації для ветеринарних лікарів у процесі прийняття рішень. Вони не описують обов'язкових або мінімальних стандартів надання допомоги. Ці настанови можуть використовувати національні та регіональні ветеринарні асоціації, а також окремі ветеринарні лікарі чи ветеринарні практики для розробки власних схем вакцинації, придатних до їхніх місцевих умов. Незважаючи на це, VGG наполегливо рекомендує, щоб УСІ собаки та коти отримували користь від вакцинації. Це не лише захистить окремих тварин, але й покращить «колективний імунітет», щоб допомогти мінімізувати ризик спалахів заразних захворювань.

З огляду на це, VGG визначила основні вакцини як такі, які мають отримувати ВСІ собаки та коти, після врахування їхнього способу життя та географічних регіонів, у яких вони живуть або до яких подорожують. Деякі основні вакцини захищають тварин від потенційно небезпечних для життя захворювань, що мають глобальне поширення, тоді як інші захищають від небезпечних для життя захворювань, поширених лише в окремих країнах або регіонах. Основними вакцинами для собак в усіх частинах світу є ті, що захищають від вірусу чуми м'ясоїдних (canine distemper virus, CDV), аденовірусу собак типу 1 (canine adenovirus type 1, CAV) та парвовірусу собак типу 2 (canine parvovirus type 2, CPV). Основними вакцинами для котів в усіх частинах світу є ті, що захищають від парвовірусу котів (feline parvovirus, FPV), каліцивірусу котів (feline calicivirus, FCV) та герпесвірусу котів типу 1 (feline herpesvirus-1, FHV). У регіонах світу, де сказ є ендемічним, вакцинацію проти вірусу сказу слід вважати обов'язковою як для собак, так і для котів (тобто вакцини проти сказу є основними в тих місцях), навіть якщо немає законодавчої вимоги щодо цього. Лептоспіроз у собак — ще одне небезпечне для життя зоонозне захворювання, широко поширене у світі. У країнах або регіонах, де лептоспіроз у собак є ендемічним, де відомі причетні серогрупи та де доступні відповідні вакцини, вакцинація всіх собак проти лептоспірозу настійно рекомендується, і вакцини слід вважати основними в тих місцях. У багатьох частинах світу захворювання, пов'язані з вірусом лейкозу котів (feline leukaemia virus, FeLV), є ендемічними. У цих місцях вакцини проти FeLV слід вважати основними для молодих котів (<1 року) та для дорослих котів з доступом на вулицю або тих, що живуть з іншими котами, які мають доступ на вулицю.

VGG визнає, що материнські антитіла (maternally derived antibodies, MDA) суттєво перешкоджають ефективності більшості наявних на сьогодні основних вакцин, які вводять цуценятам і кошенятам у ранньому віці (захист від CDV, CAV і CPV у цуценят, FPV, FCV і FHV у кошенят). Оскільки рівень MDA суттєво варіює як у межах одного посліду, так і між послідами, VGG рекомендує введення кількох доз основних вакцин цуценятам і кошенятам кожні 2–4 тижні, причому останню дозу слід вводити у віці 16 тижнів або старше. У ситуаціях, коли цуценя або кошеня може отримати лише одну вакцинацію (наприклад, через обмеження витрат), вакцинацію слід проводити основними вакцинами у віці 16+ тижнів. Ревакцинацію у віці 26 тижнів або пізніше (а не очікування до 12–16 місяців) рекомендовано для імунізації без зайвої затримки тієї меншості тварин, у яких на момент вакцинації у віці 16+ тижнів могли все ще бути присутні інтерферуючі MDA.

VGG підтримує використання серологічного тестування з 20-тижневого віку для виявлення сероконверсії (до CDV, CAV і CPV у собак та FPV у котів) після вакцинації. Це може допомогти підтвердити активний імунний захист у молодих та молодих дорослих тварин, допомогти оптимізувати інтервали ревакцинації у зрілих дорослих тварин, а в деяких ситуаціях — допомогти в управлінні спалахами заразних захворювань у притулках.

Вакцини не слід застосовувати без потреби. Основні вакцини не слід вводити дорослим тваринам частіше, ніж це необхідно. Існує безліч рецензованих опублікованих доказів того, що тривалість імунітету (duration of immunity, DOI), яку забезпечують більшість сучасних основних вакцин із модифікованим живим вірусом (modified live virus, MLV), становить багато років.

VGG визначила неосновні вакцини як такі, що їх слід наполегливо рекомендувати тваринам, чиє географічне розташування та/або спосіб життя (наприклад, доступ у приміщенні та на вулиці, утримання кількох тварин у домогосподарстві) ставить їх під ризик зараження певними інфекціями, не віднесеними до основних. Необхідна ретельна розмова між ветеринаром і власником, щоб поінформувати рішення про те, які неосновні вакцини рекомендувати кожному пацієнту. VGG класифікувала деякі вакцини як не рекомендовані, коли недостатньо наукових доказів, щоб обґрунтувати рекомендацію їх застосування будь-де. VGG не розглядала кілька «другорядних» вакцинних продуктів, які мають дуже обмежену географічну доступність або застосовність.

VGG наполегливо рекомендує ветеринарним лікарям інформувати своїх клієнтів про цінність регулярних перевірок здоров'я (зазвичай щорічних, іноді частіших) на противагу розмові про «консультації щодо вакцинації». Щорічна перевірка здоров'я — це набагато більше, ніж просто консультація щодо вакцинації, хоча вона часто включатиме введення окремих вакцин, які потрібно вводити щорічно. DOI, який забезпечують більшість неосновних вакцин, становить близько 1 року.

Ветеринарів також заохочують проходити навчання, покликане покращити досвід домашніх тварин, власників і ветеринарного персоналу до та під час візитів для перевірки здоров'я домашніх тварин. Прикладами є навчальна програма Free Fear (https://fearfreepets.com/fear-free-certification-overview/) та програма Cat Friendly Certificate (https://catvets.com/cfp/cat-friendly-certificate-program/).

VGG розглянула використання вакцин у притулках і санктуаріях, знову визнаючи фінансові обмеження, в умовах яких функціонують деякі з цих установ. Мінімальні настанови VGG для притулків зазначають, що всіх собак і котів, які надходять до таких установ, слід вакцинувати перед їхнім надходженням або під час нього основними вакцинами MLV. Якщо дозволяють фінанси, ці вакцини слід вводити кожні 2–3 тижні, починаючи з 4-тижневого віку й продовжуючи до 5-місячного віку. Вакцини проти респіраторних захворювань вважаються неосновними для домашніх собак, які живуть у типових оселях, але мають вважатися основними для собак, що утримуються в притулках.

VGG визнає важливість схем звітування про побічні реакції, але розуміє, що вони розвинені неоднаково в різних країнах. Ветеринарів наполегливо заохочують повідомляти про всі можливі побічні явища виробнику та регуляторному органу, щоб розширювати базу знань, яка рухає розробку вдосконалених, безпечніших вакцин.

Найфундаментальніші концепції, запропоновані VGG, викладено в такому короткому твердженні:

Ми повинні прагнути вакцинувати кожного собаку та кота основними вакцинами.

Вибрані неосновні вакцини можуть бути рекомендовані після ретельного врахування способу життя кожної тварини та місцевої поширеності захворювань, які можна контролювати за допомогою вакцинації.

Основні та неосновні вакцини слід зберігати й застосовувати правильно та використовувати лише так часто, як це необхідно для забезпечення довічної (пожиттєвої) захисту від хвороб, які загрожують нашим собакам і котам, де б вони не жили чи не подорожували.