Звіт про клінічний випадок (Case Report) Звіт про випадок (Rapport de cas)

Пероральне трансмукозальне введення dexmedetomidine для седації у 4 собак

Енн Е. Коен (Anne E. Cohen), Сара Л. Беннетт (Sara L. Bennett)

Анотація — Ін'єкційний дексмедетомідин (ДМ) широко використовується для седації, фіксації, анксіолізису та аналгезії у ветеринарній медицині. Пероральний трансмукозальний дексмедетомідин (ПТМ ДМ) оцінювали у коней, котів та людей, але не у собак. У цій серії випадків ПТМ ДМ (середня доза 32,6 мг/кг маси тіла) вводили у защічний мішок 4 агресивним собакам в умовах стаціонару. Двох собак згодом піддали евтаназії, а в інших 2 седацію реверсували атипамезолом. Задовільну седацію було досягнуто в усіх випадках.

Резюме — Трансмукозальне оральне введення дексмедетомідину для седації у 4 собак. Ін'єкційний дексмедетомідин (ДМ) широко використовується для седації, фіксації, анксіолізису та аналгезії у ветеринарній медицині. Трансмукозальний оральний дексмедетомідин (ТО ДМ) оцінювали у коней, котів та людей, але не у собак. У цій серії випадків ТО ДМ (середня доза 32,6 мг/кг маси тіла) вводили через оральну слизову оболонку в умовах стаціонару 4 агресивним собакам. Двох собак згодом піддали евтаназії, а у 2 інших пробудження проводили за допомогою атипамезолу. Задовільна седація була досягнута в усіх випадках.

(Перекладено Ізабель Валльєр)

Can Vet J 2015;56:1144–1148

Альфа-2 адренергічні агоністи широко використовуються у ветеринарній медицині для індукції седації, анксіолізису та аналгезії. Поширені альфа-2 адренергічні агоністи, що застосовуються у ветеринарній медицині, включають дексмедетомідин (ДМ), медетомідин, ксилазин та детомідин. Дексмедетомідин зазвичай вводять внутрішньом'язово (IM) та внутрішньовенно (IV) дрібним тваринам. Багато досліджень спостерігали безпечне та ефективне пероральне трансмукозальне введення (OTM) ДМ у котів, коней та людей (1–7).

Альфа-2 адренергічні агоністи активують альфа-2 рецептори в центральній нервовій системі, що призводить до ослаблення впливу норадреналіну, зниження збудження та пригнічення аферентних больових шляхів (8,9). Центральна та периферична активація альфа-рецепторів спричиняє серцево-судинні, шлунково-кишкові та інші ефекти (9,10). Окрім забезпечення потужної седативної та аналгетичної дії, альфа-2 адренергічні агоністи також можуть бути оборотними за допомогою альфа-2 адренергічних

Відділення невідкладної допомоги ветеринарної лікарні (Cohen), Відділення поведінки тварин ветеринарної лікарні (Bennett), VCA Berwyn Animal Hospital, 2845 S. Harlem Ave, Berwyn, Illinois 60402, USA.

Для листування звертайтеся до д-ра Anne E. Cohen; електронна пошта: anne.cohendvm@gmail.com

Поточна адреса д-ра Коена (Dr. Cohen): Chicago Veterinary Emergency and Specialty Center, 3123 N. Clybourn Avenue, Chicago, Illinois 60618, USA.

Використання цієї статті обмежене одним примірником для особистого вивчення. Особи, зацікавлені в отриманні відбитків, мають звертатися до офісу CVMA (hbroughton@cvma-acmv.org) щодо додаткових примірників або дозволу на використання цього матеріалу в іншому місці.

антагоністів, таких як атипамезол, що додає цінності для коротких процедур, фіксації та пацієнтів, які виявляють небажані або шкідливі побічні ефекти (8,9).

За даними, до 78,5% собак виявляють страх під час відвідування ветеринарної клініки (10). Научіння може підкріплювати страх під час ветеринарних візитів і призводити до подальшого посилення страху, підвищених поведінкових і фізіологічних реакцій у пацієнтів, а також може спричиняти стрес у власника, паніку пацієнта та агресивну реакцію (11). Страх і, зокрема, агресія можуть ускладнювати або робити небезпечним введення хімічної іммобілізації шляхом внутрішньом'язової (IM) або внутрішньовенної (IV) ін'єкції ветеринарним персоналом. Пероральне введення лікарського засобу перед ветеринарним візитом може бути неможливим через недотримання рекомендацій власником та непостійність бажаного ефекту.

У ветеринарній медицині не існує стандартизованої шкали седації, але в гуманній медицині існує кілька шкал седації, зокрема Шкала седації Мічиганського університету (University of Michigan Sedation Scale, UMSS), візуальна аналогова шкала (visual analogue scale, VAS) та Шкала оцінки пильності/седації спостерігачем (Observer's Assessment of Alertness/Sedation Scale, OAAS) (12). Одна шкала використовувалася у ветеринарній медицині разом із подібними модифікованими версіями (13–15). Ця шкала оцінювала седативні ефекти шляхом оцінки спонтанної пози (бали 0–4), пальпебрального рефлексу (0–3), положення ока (0–2), розслаблення язика та нижньої щелепи (0–4), реакції на звуки (плескання в долоні) (0–2), опору фізичному утриманню в положенні лежачи на боці (0–3) та загального вигляду (0–4) (Таблиця 1). Бал 0 означає відсутність реакції, а бал 3 або 4 означає виражену реакцію. Сума цих параметрів давала загальний бал седації від 0 до 22.

За відомостями авторів, немає опублікованих повідомлень про використання або ефективність ін'єкційної рідини DM hydrochloride, введеної оральним трансмукозальним (oral transmucosal, OTM) шляхом для сприяння

1144 CVJ / ТОМ 56 / ЛИСТОПАД 2015

Таблиця 1. Опис системи оцінювання седації. Показник седації являв собою суму всіх підпоказників

Описи клінічних випадків

Випадок 1

Пацієнт: 2-річний кастрований самець метиса, масою 21,8 кг, звернувся до сервісу поведінкової медицини в VCA Berwyn Animal Hospital (BAH) для оцінки агресії щодо власників. В анамнезі — глухота та анізокорія з цуценячого віку, а також otitis externa auris sinistra. Власники не могли лікувати отит через агресію під час спроби маніпуляцій із собакою. Протягом попередніх 3 міс. собака тричі вкусив власників — включно з одним епізодом уранці в день звернення. Тригерами його агресії, що проявлялася гарчанням, повторними випадами та укусами, були: наявність їжі поблизу, спроби власників дотягнутися до повідця, прикріпленого до його звичайного нашийника (flat collar), підведення когось у тій самій кімнаті, де перебував собака, доторкання до його лап або вух, а також нанесення краплинних препаратів від бліх і кліщів чи вушних ліків. Пацієнту сертифікований ветеринарний спеціаліст із поведінки поставив діагноз: генералізована тривога, тяжка власницька агресія (possessive aggression), страхова агресія з маніпуляціями та конфліктно-зумовлена агресія, спрямована на власників. Через наявність вроджених неврологічних відхилень неврологічну етіологію агресивної поведінки не можна було виключити. Було запропоновано направлення до неврологічної служби, але власники від нього відмовилися. Поведінковий менеджмент і поведінково-модифікувальні препарати були запропоновані, але власники не вдалися до них через ризик можливого посилення агресії та неможливість безпечно утримувати тварину вдома. Було обрано гуманну евтаназію з відбором зразків для дослідження на сказ через високий ризик подальших агресивних епізодів під час карантинного періоду.

Перед введенням будь-якого препарату оцінка седації становила 0 (Таблиця 2). Дексмедетомідин (Dexdomitor HCl; Orion Corporation; Zoetis, Kalamazoo, Michigan, USA) та метадон (Methadone HCl; Mylan, Rockford, Illinois, USA) вводили внутрішньом'язово (IM) у дозах 13,76 мг/кг маси тіла (BW) та 0,1 мг/кг BW відповідно. Для пацієнта було підготовлено загалом 27,5 мг/кг BW DM та 0,2 мг/кг BW метадону, але весь об'єм ввести не вдалося через агресію пацієнта, що проявлялася обертанням, кидками та спробами вкусити шприц і персонал, незважаючи на фіксацію двома повідцями. Через десять хвилин після першої внутрішньом'язової ін'єкції оцінка седації становила 0. DM, 34,4 мг/кг BW, було розпилено в ротову порожнину за допомогою шприца об'ємом 3 мл з гіподермічною голкою 22G із сильним тиском на поршень шприца з відстані 0,6 м. Невеликий об'єм DM було введено в правий кон'юнктивальний мішок, коли пацієнт кинувся вперед. Через одну хвилину оцінка седації становила 8–9. Оскільки ми не були впевнені, чи весь цей об'єм всмоктався, додатково 13,76 мг/кг BW DM було введено внутрішньом'язово (загальна доза 34,4 мг/кг BW, OTM та 27,5 мг/кг BW, IM) для забезпечення ефективної седації та безпечного поводження з результуючою оцінкою седації 16 (Таблиця 2), і було безпечно надіто намордник-кошик. Для гуманної евтаназії використовували метеликовий катетер для введення пентобарбіталу натрію (Euthasol; Virbac, Fort Worth, Texas, USA), 304,2 мг/кг BW, у латеральну підшкірну вену. Тест на сказ був негативним, як повідомив Департамент громадського здоров'я штату Іллінойс.

CVJ / VOL 56 / NOVEMBER 2015 1145

Таблиця 2. Загальна оцінка седації за випадком

Клінічний випадок 2

Пацієнт: 5-річний кастрований самець пітбультер'єра, масою 34,1 кг, звернувся до BAH для 10-денного карантину зі спостереження щодо сказу після того, як раніше того дня вкусив людину. До звернення пацієнта оглядали в установі, що направила його, де було введено вакцини проти сказу, Bordetella bronchiseptica, а також чуми/парвовірусу/аденовірусу/парагрипу (виробники невідомі). Деталі інциденту з укусом не було отримано. Значущий попередній медичний анамнез був відсутній. Під час первинного огляду власники наділи на пацієнта намордник через те, що він кидався на ветеринарний персонал в оглядовій кімнаті. Під час огляду його зіниці були розширені (мідріаз). Інших відхилень під час огляду або протягом 10-денного карантину не спостерігалося. Огляд для зняття зі спостереження щодо сказу було проведено на 10-й день.

До обстеження оцінка седації пацієнта становила 0 (Таблиця 2). Через наявність агресії та історію укусів собаку спостерігали щодо неврологічних дефіцитів під час ходьби на відстані без фізичного стримування. Безпечне застосування намордника було неможливим без седації через гарчання та кидки. Дексмедетомідин, 16,1 мг/кг маси тіла, був розпилений у ротову порожнину за допомогою шприца об'ємом 3 мл з гіподермічною голкою 22G із сильним тиском на поршень шприца з відстані 0,6 м. Загальна оцінка седації через 15 хв після введення DM становила 5 (Таблиця 2), при цьому пацієнт все ще перебував у стоячому положенні. Кошиковий намордник був безпечно надітий, оскільки пацієнт більше не кидався та не гарчав. Обстеження під седацією не виявило відхилень. Частота серцевих скорочень під час обстеження становила 100–120 ударів/хв, а частота дихання — 18 вдихів/хв. Іншого моніторингу не проводилося. Реверсію DM було досягнуто внутрішньом'язовою ін'єкцією 0,16 мг/кг маси тіла атипамезолу гідрохлориду (Antisedan, Orion; Pfizer) у ліві епаксіальні м'язи. Побічних ефектів не спостерігалося ні під час седації, ні після реверсії.

Випадок 3

Пацієнт: 8,5-річний некастрований самець німецької вівчарки масою 38,7 кг був доставлений до BAH для евтаназії через побоювання щодо якості життя, що, як підозрювалося, виникли внаслідок швидкого прогресування дегенеративної мієлопатії. Він був високоефективним поліцейським собакою, якого було виведено зі служби 7 днів тому через прогресуючу мієлопатію T3-L3. Попередній медичний анамнез включав геміламінектомію, остеоартрит, алергічний дерматит, зовнішній отит та лікування кореневого каналу 4 роки тому. У день евтаназії та під час попередніх візитів пацієнт виявляв ознаки надмірної тривоги з частим диханням, метушливістю та гіперпильністю. Перед евтаназією DM було введено OTM для зменшення тривоги та пов'язаного з нею ризику агресії під час встановлення внутрішньовенного катетера.

Загальну дозу 40 мг/кг маси тіла розчину DM вводили безпосередньо в ліву щічну кишеню шприцом для дозування об'ємом 6 мл. До введення DM пацієнт мав оцінку седації 2 (Таблиця 2). На той момент він лежав на грудях (sternal recumbency) через нездатність ходити внаслідок парапарезу (non-ambulatory paraparesis), але мав нормальну психічну діяльність і був дуже уважним до свого провідника (handler), що відповідало рівню його роботи та підготовки. Протягом 3 хв колір слизової оболонки та язика змінився з рожевого на блідо-рожевий. Через 8 хв слизові оболонки були білими. У нього почалася слинотеча, і через 10 хв після введення оцінка седації становила 6. Через тридцять чотири хвилини після введення DM оцінка седації становила 12–13 (Таблиця 2), при цьому пацієнт постійно перебував у бічному положенні (lateral recumbency). Катетер було встановлено внутрішньовенно з мінімальною фіксацією, і пацієнта піддали евтаназії за допомогою 120 мг/кг маси тіла пентобарбіталу натрію.

Випадок 4

Дворічний самець інтактний пітбуль-тер'єр вагою 33,2 кг був представлений до BAH для визначення загального аналізу крові, біохімічного аналізу крові, визначення загального тироксину, скринінгу на трансмісивні хвороби та загального аналізу сечі. Лікування флуоксетином було розпочато за 1 міс до цього сертифікованим ветеринарним поведінковим спеціалістом після діагностування тяжкого генералізованого тривожного розладу, глобального страху та страху/територіальної агресії. Він не мав відповідної попередньої медичної історії. Пацієнт гарчав, гавкав і кидався на ветеринарний персонал. Нашийник-поводок Gentle Leader (Petsafe, Ноксвілл, Теннессі, США) та намордник-кошик були надіті власником для фіксації та поводження, але до собаки все ще не можна було безпечно наблизитися.

Перед введенням показник седації пацієнта становив 0 (Таблиця 2). Початкову дозу 15 мг/кг маси тіла власник ввів за допомогою дозувального шприца об'ємом 3 мл у праву щоку

1146 CVJ / VOL 56 / NOVEMBER 2015 через кошик намордника. Дексмедетомідин був уведений власником через недостатню податливість пацієнта до маніпуляцій та ризик агресії щодо ветеринарного персоналу. Через чотири хвилини у пацієнта почався зворотний чхальний рефлекс. Пацієнт був дещо менш реактивним до ветеринарного персоналу та шумів за межами оглядової кімнати, але продовжував гарчати, гавкати та кидатися, якщо до нього наближалися. Оцінка седації становила 0. Через десять хвилин після першої дози власник увів додатково 25 мг/кг маси тіла у праву щічну кишеню (загальна доза 40 мг/кг маси тіла, OTM). Протягом 1 хв очі пацієнта розслабилися у вентральному положенні, і пацієнт добровільно перейшов у груднинне лежання. На 16-й хвилині у пацієнта виник проривний гавкіт у відповідь на шум за межами кімнати, а після 18 хв подальших епізодів не спостерігалося, незважаючи на шуми або ветеринарний персонал, що проходив повз оглядову кімнату. Оцінка седації становила 12. Власник перевірив пальпебральний рефлекс і визначив рівень розслаблення язика та нижньої щелепи за вказівками ветеринарного лікаря (AC). Фізикальне обстеження було проведене під седацією DM, яке показало частоту дихання 18 дихань/хв, частоту серцевих скорочень 50 до 60 ударів/хв, решта обстеження була в нормі. Кров було зібрано голкою 22G, приєднаною до шприца об'ємом 3 мл. Через дві хвилини атипамезол, 0,04 мг/кг маси тіла, був уведений внутрішньом'язово у праві епаксіальні м'язи. Протягом 9 хв пацієнт був бадьорим, уважним і реактивним та їв невеликі ласощі. Пацієнта вивели з лікарні пішки. Телефонний дзвінок власнику наступного дня підтвердив, що пацієнт не виявляв побічних ефектів удома. Усі лабораторні показники були в межах норми.

Обговорення

У цьому звіті описано безпечне та ефективне застосування розчину для ін'єкцій дексмедетомідину гідрохлориду, введеного орально-трансмукозально здоровим та агресивним або з вираженою тривожністю собакам для седації з метою обстеження, взяття крові або встановлення внутрішньовенного катетера для гуманної евтаназії. Початкові дози OTM були екстрапольовані з попередніх досліджень таким чином, щоб загалом не перевищувати 40 мг/кг маси тіла (1,7). Середня загальна доза OTM, використана в 4 випадках у цьому звіті, становила 32,6 мг/кг маси тіла з діапазоном від 16,1 до 40 мг/кг маси тіла. Орально-трансмукозальне введення DM собакам у цьому дослідженні забезпечило надійну седацію, за якої було можливе безпечне утримання тварини. Доза дексмедетомідину для ін'єкцій становить 500 мг/м² внутрішньом'язово або 375 мг/кг внутрішньовенно для седації (16).

Дексмедетомідин є активним правовертальним енантіомером рацемічної суміші медетомідину, агоністом альфа-2 адренергічних рецепторів. Стимуляція пресинаптичних альфа-2 адренорецепторів спричиняє зниження вивільнення норадреналіну як центрально, так і периферично, що призводить до зменшення як симпатичного відтоку від ЦНС, так і циркулюючих катехоламінів (9,17). Серцево-судинні ефекти альфа-2 адренергічних агоністів включають брадикардію з супутніми брадиаритміями (атріовентрикулярна блокада серця 1-го та 2-го ступеня), зниження серцевого викиду до 50%, підвищення системного судинного опору та гіпертензію або гіпотензію. Побічні ефекти включають пригнічення дихання, гіпотермію, м'язові посмикування, блювання, ціаноз, м'язову релаксацію, пригнічення моторики товстої кишки, мідріаз або міоз та зниження мозкового кровотоку, що зменшує внутрішньочерепний тиск (18). Ці побічні ефекти були зареєстровані при внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введенні DM. Дексмедетомідин та інші альфа-2 адренергічні агоністи слід застосовувати лише у кардіоваскулярно стабільних, в іншому здорових тварин через їхні потенційні побічні ефекти. У собак, яким раніше вводили гель детомідину OTM, спостерігалися брадикардія, транзиторна атріовентрикулярна блокада другого ступеня, пригнічення дихання, локальна вазоконстрикція, що проявлялася блідістю слизових оболонок ротової порожнини, та енурез (7). У котів, яким вводили DM OTM, спостерігалися блювання, слинотеча та опір введенню (1,19,20). У цій серії випадків у собаки з випадку 3 розвинувся птіалізм, блідість аж до білого забарвлення слизових оболонок та язика, найімовірніше внаслідок локальної вазоконстрикції від DM OTM, що також може спостерігатися при ін'єкційному DM.

Гемодинамічні та серцево-судинні вимірювання не проводилися в цій серії випадків. Однак не спостерігалося жодних небажаних явищ, що потребували б медичного втручання. Двом із 4 пацієнтів у цьому дослідженні було введено DM перед гуманною евтаназією, і небажані ефекти DM не вплинули б на результат. З огляду на потенційні небажані побічні ефекти, автори цього звіту рекомендують застосовувати DM, введений OTM, лише в серцево-судинно стабільних, здорових собак із ретельним моніторингом.

Альфа-2 адренергічні агоністи (alpha-2 adrenergic-agonists), введені OTM, довели свою безпечність та ефективність для седації у людей, коней і котів. Перевагами у людей та тварин, яким вводили DM OTM, є неінвазивний підхід до введення та знижена фізіологічна відповідь (2–4), а в деяких випадках — вищі седативний та антиноцицептивний ефекти (2). Дексмедетомідин (dexmedetomidine) не має смаку, запаху та є неболючим, і, схоже, добре всмоктується системно через слизову оболонку ротової порожнини з біодоступністю при буккальному (buccal) введенні до 82% у дорослих людей (4,21). Седація була значно вищою у людей, яким DM вводили перорально, ніж у людей, яким вводили супозиторій діазепаму (3). В іншому ретроспективному дослідженні у людей адекватна седація була досягнута для процедурної та анестезіологічної премедикації при буккальному введенні DM (22). У дослідженні 75 дорослих, які проходили артроскопічну операцію на коліні, буккально введений DM для премедикації забезпечив рівні седації та анксіолізу, рівні таким при внутрішньом'язовому (IM) введенні, та виразнішу аналгезію порівняно з внутрішньом'язовим введенням (2). Сублінгвальне введення оро mucosal гелю детомідину (detomidine oromucosal gel) забезпечило безпечну седацію у коней з меншими та менш вираженими побічними ефектами, ніж внутрішньом'язове введення (6). У котів DM добре всмоктувався через слизову оболонку ротової порожнини, і як OTM, так і внутрішньом'язове введення спричиняли подібні загальні седативний та антиноцицептивний ефекти (1). Гель детомідину гідрохлориду (detomidine hydrochloride gel) безпечно вводили 6 собакам, що спричинило вимірювані ознаки седації, анксіолізу та полегшення поводження (7).

Седація через трансмукозальний (OTM) або буккальний шлях може бути більш варіабельною, ніж внутрішньовенне або внутрішньом'язове введення, через ковтання перорально введеної дози, втрату препарату поза межами ротової порожнини, виштовхування ліків кашлем або спльовуванням, або блювання чи птіалізм, що зменшують або розводять кількість препарату для всмоктування. Всмоктування через слизові оболонки ротової порожнини залежить від pKa та ліпофільності препарату, перфузії тканин і захоплення. Дексмедетомідин має відносно низьку молекулярну масу, що також полегшує всмоктування (1,21). Коли блювання та слинотеча мінімальні або відсутні, системна біодоступність дексмедетомідину, введеного трансмукозальним (OTM) шляхом, за повідомленнями, подібна до такої при внутрішньом'язовому шляху у котів (23).

CVJ / VOL 56 / NOVEMBER 2015 1147

Дослідники обрали поточну шкалу седації, оскільки вона була зручною у використанні та оцінювала багато показників пильності чи збудження особини. Ця шкала раніше застосовувалася для оцінки седативного та кардіореспіраторного впливу acepromazine та atropine, введених перед DM собакам, а також в інших дослідженнях (13–15). Більшість параметрів цієї шкали можна було спостерігати з відстані, що робило оцінку агресивних собак здійсненною. Для таких параметрів оцінки, як рефлекс повіки та розслаблення язика й нижньої щелепи, де необхідна мануальна оцінка, у деяких випадках оцінювання не проводилося через міркування безпеки під час обстеження. Розслаблення язика та нижньої щелепи припускали рівним 0 за відсутності седації та документували відповідно. Виходячи з малої кількості собак у цій серії випадків, ми не змогли визначити бал седації, необхідний для безпечної фіксації та поводження. Хоча метою седації в цьому дослідженні була безпечна фіксація, було виявлено, що бал седації, необхідний для безпечного поводження, варіював від собаки до собаки — залежно від рівня збудження та виявленої агресії. Однак спостерігалася чітка зміна від вихідного балу до седації до балу седації після OTM DM в усіх 4 собак.

У цьому звіті встановлено, що середній час до настання седації становив 19,5 хв (діапазон: від 11 до 34 хв), достатній для того, щоб можна було надіти намордник-кошик або безпечно зафіксувати тварину. Час до настання седації не був перешкодою для OTM-введення DM собакам у клінічних умовах. Собака, у якого ознаки седації з'явилися найпізніше, був службовим собакою; це могло бути зумовлено високим рівнем ендогенних катехоламінів, що спостерігається у стресових або збуджених тварин (9), або ж його підвищеною збудливістю та пильністю, що є типовим і бажаним для високоенергійного робочого собаки. Через підвищений рівень ендогенних катехоламінів може виникати конкурентна блокада щодо DM на адренорецепторах, що негативно впливає на седативний ефект (24). Внаслідок можливого конкурентного інгібування катехоламінами дії DM може виникнути потреба скоригувати дозу або ж час досягнення бажаного ефекту може відрізнятися.

Пероральне трансмукозальне введення DM має унікальне застосування в агресивних, полохливих та важкоприборкуваних собак для забезпечення седації з метою підвищення безпеки поводження з ними. Цей новий шлях введення DM у собак може бути корисним як хімічне приборкування, седативний засіб, премедикація для загальної анестезії або інших клінічних процедур. Для вивчення ефективності, безпеки та дозування, а також коротко- та довгострокових ефектів необхідні проспективні рандомізовані контрольовані дослідження. CVJ

Посилання

• 1. Slingsby LS, Taylor PM, Monroe T. Термічна антиноцицепція після введення дексмедетомідину котам: порівняння внутрішньом'язового та перорального трансмукозального введення. J Feline Med Surg 2009;11:829–834.
• 2. Karaaslan D, Peker TT, Alaca A, et al. Порівняння буккальної та внутрішньом'язової премедикації дексмедетомідином для артроскопічної операції на колінному суглобі. J Clin Anesth 2006;18:589–593.

• 3. Sakurai Y, Obata T, Odaka A, Terui K, Tamura M, Miyao H. Букальне застосування дексмедетомідину як засобу переднаркозного обстеження в дітей. J Anesth 2010;24:49–53.
• 4. Cimen ZS, Hanci A, Sivrikaya GU, Kilinc LT, Erol MK. Порівняння букальної та назальної премедикації дексмедетомідином у педіатричних пацієнтів. Ped Anesth 2013;23:134–138.
• 5. DiMaio Knych HK, Stanley SD. Фармакокінетика та фармакодинаміка детомідину після сублінгвального застосування коням. Am J Vet Res 2011;72:1378–1385.
• 6. Kaukinen H, Aspergren J, Hyyppa S, Tamm L, Salonen JS. Біодоступність детомідину, застосованого сублінгвально коням у вигляді оромукозального гелю. J Vet Pharmacol Therap 2010;34:76–81.
• 7. Hopfensperger MJ, Messenger KM, Papich MG, Sherman BL. Застосування гелю детомідину гідрохлориду для перорального трансмукозального введення з метою полегшення поводження з собаками. J Vet Behav 2013;8:114–123.
• 8. Posner LP, Burns P. Седативні засоби: транквілізатори, альфа-2 агоністи та споріднені засоби. У: Riviere JE, Papich MG, ред. Veterinary Pharmacology and Therapeutics. 9-те вид. Ames, Iowa: Wiley-Blackwell, 2009:337–366.
• 9. Martinez EA. Анестетичні засоби. У: Boothe DM, ред. Small Animal Clinical Pharmacology and Therapeutics. 2-ге вид. St. Louis, Missouri: Elsevier, 2012:887–893.
• 10. Doring D, Roscher A, Scheipl F, Kuchenhoff H, Erhard MH. Пов'язана зі страхом поведінка собак у ветеринарній практиці. Vet J 2009;182:38–43.
• 11. Stanford TL. Поведінка собак при вході до ветеринарної клініки. Appl Anim Ethol 1981;7:271–279.
• 12. Malviya S, Voepel-Lewis T, Tait AR, Merkel S, Tremper K, Naughton N. Глибина седації в дітей під час комп'ютерної томографії: валідність і надійність Мічиганської шкали седації (UMSS). Br J Anaesth 2002;88:241–245.
• 13. Anash OB, Vainio O, Hellsten C, Raekallio M. Післяопераційний контроль болю в котів: клінічні дослідження з медетомідином і буторфанолом. Vet Surg 2002;31:99–103.
• 14. Alvaides RK, Teixeira FJ, Aguiar AJA, Campognol D, Steagall PVM. Седативний та кардіореспіраторний вплив ацепромазину або атропіну, введених перед дексмедетомідином, у собак. Vet Rec 2008;162:852–856.
• 15. Vainio O, Vähä-Vahe T, Palmu L. Седативний та аналгетичний ефекти медетомідину в собак. J Vet Pharmacol Ther 1989;12:225–231.
• 16. Plumb DC. Veterinary Drug Handbook. 5-те вид. Ames, Iowa: Blackwell, 2005.
• 17. Muir WW, Hubbell JAE. Handbook of Veterinary Anesthesia. 4-те вид. St. Louis, Missouri: Mosby, 2007.
• 18. Sinclair MD. Огляд фізіологічних ефектів a2-агоністів у зв'язку з клінічним застосуванням медетомідину в практиці дрібних тварин. Can Vet J 2003;44:885–897.
• 19. Porters N, Bosmans T, Debille M, de Rooster H, Duchateau L, Polis I. Седативний та антиноцицептивний ефекти дексмедетомідину і бупренорфіну після перорального трансмукозального або внутрішньом'язового введення котам. Vet Anesth Analg 2014;41:90–96.
• 20. Santos LCP, Ludders JW, Erb HN, Basher KL, Kirch KL. Седативний та кардіореспіраторний ефекти дексмедетомідину і бупренорфіну, введених котам пероральним трансмукозальним або внутрішньом'язовим шляхами. Vet Anesth Analg 2010;37:417–424.
• 21. Anttila M, Penttilä J, Helminen A, Vuorilehtol L, Scheinin H. Біодоступність дексмедетомідину після екстраваскулярних доз у здорових суб'єктів. Br J Clin Pharmacol 2003;56:691–693.
• 22. Zub D, Berkenbosch JW, Tobias JD. Попередній досвід застосування перорального дексмедетомідину для процедурної та анестетичної премедикації. Ped Anesth 2005;15:932–938.
• 23. Kuusela E, Raekallio M, Vaisanen M, Mykkanen K, Ropponen H, Vainio O. Порівняння медетомідину та дексмедетомідину як премедикаційних засобів у собак під час анестезії пропофолом-ізофлураном. Am J Vet Res 2001;62:1073–1080.
• 24. Gint NJ, Burford J, Dugdale AH. Дослідження медетомідину-бупренорфіну як премедикації в котів. J Small Anim Pract 2009;50:73–81.

1148 CVJ / VOL 56 / NOVEMBER 2015