Визначення та класифікація
Даних у джерелах недостатньо.
Початкова оцінка і стабілізація
Початкова оцінка тварини з підозрою на гостру спінальну травму починається зі швидкого тріажу та клінічного огляду, при цьому для пацієнтів із переломами та вивихами хребців достатньо саме швидкого скринінгу, а повне неврологічне обстеження може бути відкладене, оскільки маніпуляції під час тестування постуральних реакцій здатні спричинити ятрогенне пошкодження спинного мозку [2]. Невідкладна системна стабілізація має бути спрямована на підтримання адекватного кровотоку та оксигенації шляхом внутрішньовенної інфузійної терапії та оксигенотерапії з метою запобігання вторинному пошкодженню спинного мозку після первинної травми [2]. Для запобігання подальшому пошкодженню спинного мозку та погіршенню неврологічного статусу слід негайно застосувати щадні маніпуляції або методи іммобілізації, такі як накладання бандажу чи шини [2]. Пацієнтам із переломами та вивихами хребців показані невідкладний первинний тріаж, ретельне клінічне й неврологічне обстеження, заходи щодо підтримання артеріального тиску та оксигенації, іммобілізація та діагностична візуалізація, в ідеалі методом комп'ютерної томографії [2].
Ключовою прогностичною ознакою при первинній оцінці є наявність або відсутність свідомого сприйняття больового подразника, прикладеного до уражених кінцівок [3]. Тривала втрата ноцицепції, особливо понад 48 годин, є додатковою ознакою того, що лікування з меншою ймовірністю буде успішним [2]. У собак із травматичними тораколюмбальними ушкодженнями спинного мозку та відсутністю ноцицепції лише незначна частка тварин відновлює здатність до амбіляції, причому зі стійкою відсутністю ноцицепції [2]. У собак із параплегією та втратою ноцицепції внаслідок спінальної травми ноцицепція не відновлювалася в жодному випадку, тоді як при міжхребцевій грижі диска ноцицепція та здатність ходити відновлювалися у 58% собак [2][3]. Пацієнти з переломами та вивихами хребців мають гірший прогноз за відсутності ноцицепції, особливо якщо вона відсутня понад 48 годин [2].
Під час первинної оцінки слід враховувати локалізацію ушкодження: травма ділянок спинномозкових потовщень (хребці C4–T3 та L3–L5) несе вищий ризик незворотного паралічу [2], а ураження ділянок потовщень (C4–T3 та L3–L5) погіршує прогноз при переломах і вивихах хребців [2]. Ушкодження спинного мозку на рівні C2–C4 особливо схильні супроводжуватися дихальною недостатністю [2], а тяжкі ураження хребця L5 особливо асоційовані з поганим прогнозом щодо відновлення функції сечового міхура [2]. Поширені ушкодження спинного мозку, що охоплюють понад два хребці, негативно впливають на прогноз [2], і пацієнти з переломами та вивихами хребців мають гірший прогноз, якщо уражено більше двох хребців [2]. Залучення потовщення корелює з поганим клінічним результатом [3].
Окремої уваги потребує ризик прогресуючої мієломаляції: її початок може варіювати від менш ніж 48 годин до 5 діб після ушкодження спинного мозку [2], вона частіше виникає в ділянці поперекового потовщення (сегменти L4–S3) [2], а у французьких бульдогів із втратою ноцицепції при первинному огляді поширеність прогресуючої мієломаляції сягає 33% [2]. Пацієнти з переломами та вивихами хребців мають гірший прогноз за наявності ознак прогресуючої мієломаляції [2]. Неспецифічні клінічні ознаки, такі як дифузна гіперестезія, гіпотермія та/або гіпертермія, наявні у 59% уражених собак [2].
Щодо методів візуалізації на етапі стабілізації: рентгенографія має лише помірну чутливість щодо переломів (72%) та підвивихів (77,5%) і не дозволяє надійно виключити потенційно нестабільні ушкодження хребетного стовпа у собак і котів [2]. Комп'ютерна томографія є методом вибору для оцінки кісткових ушкоджень із чутливістю до переломів і вивихів хребців до 100% [2], а остаточний діагноз покладається на комп'ютерну томографію, оскільки такі зміни, як переломи суглобових відростків, можуть бути пропущені при рентгенографії [2]. Магнітно-резонансна томографія є найдоцільнішим методом оцінки тяжкості ушкодження спинного мозку [2] та методом вибору для діагностики ушкодження спинного мозку, оцінки міжхребцевих дисків і зв'язок, а також виявлення судинних або м'якотканинних ушкоджень [2]. МРТ є єдиним методом, здатним диференціювати крововилив у спинний мозок від набряку, що може мати прогностичне значення та впливати на лікування [2]. Водночас МРТ може виявляти переломи хребців завдяки супутнім змінам м'яких тканин, але не може замінити КТ для повної оцінки травмованого хребта та документування морфології перелому [2]. МРТ є єдиним способом прямої візуалізації спинного мозку та дисків [1], тоді як КТ-мієлографія та рентген-мієлографія також можуть дозволити хірургу побачити місце здавлення спинного мозку та визначити, чи допоможе операція [1]. При виконанні рентгенографії хребта для досягнення діагностичної якості зазвичай потрібна седація, яка спричиняє релаксацію м'язів і маніпуляції, що потенційно можуть призвести до ятрогенної травми спинного мозку [2].
Щодо прогностичних ознак за даними візуалізації: відсутність змін інтенсивності сигналу в спинному мозку після травми зазвичай асоціюється з добрим результатом [2], тоді як виявлення ділянки гіперінтенсивності спинного мозку корелює з поганим результатом [3], а поширена інтрамедулярна гіперінтенсивність на T2-зважених зображеннях асоціюється з гіршими результатами при ушкодженнях спинного мозку внаслідок гриж міжхребцевих дисків і фіброкартила гінозної емболії [2]. Виявлення несприятливого основного патологічного процесу вказує на поганий прогноз [3].
П'ятибальна система оцінювання є корисною для прогнозування результату після міжхребцевої грижі диска [3]. Для ступенів 1–4 результат дуже добрий, більшість собак досягають прийнятного відновлення [3], а успішність хірургічного лікування зазвичай становить 85–90% [1]. Для собак 5-го ступеня потрібна негайна невідкладна операція, щоб дати їм 50/50 шанс знову ходити [1]. Після декомпресивної операції при міжхребцевій грижі диска 5-го ступеня ймовірність успішного відновлення протягом перших 3 місяців становить 50–60%, а ще 10% демонструють відстрочене повернення до амбіляції протягом наступних 18 місяців [3]. Приблизно половина собак, які ніколи не відновлюють глибоку больову чутливість, демонструють амбіляцію через 18 місяців (так звана «спінальна хода»), однак у таких випадках хода очевидно ненормальна і тварини ніколи не відновлюють довільне сечовипускання [3]. Прогноз при поширених ураженнях внаслідок крововиливу, вторинного до пролапсу міжхребцевого диска, виявився прийнятним із поверненням до амбіляції у 21 з 23 собак з ураженнями, що поширювалися на 3–7 хребців [3].
Медикаментозне лікування передбачає потужні знеболювальні препарати та абсолютний, суворий режим утримання в клітці протягом 4–6 тижнів [1]. Швидкість декомпресії прямо корелює з клінічним результатом в експериментальній моделі ушкодження спинного мозку в собаки [3]: собаки зі здавленням спинного мозку лише протягом 90 хвилин мали нижчий бал тяжкості та краще функціональне відновлення, ніж собаки зі здавленням тривалістю 180 хвилин [3]. У собак із менш тяжким ураженням результат був добрим незалежно від тривалості клінічних ознак, хоча більша тривалість корелювала з довшим періодом відновлення [3]. Швидкість виникнення клінічних ознак корелювала з гіршим результатом [3], тоді як в ретроспективному дослідженні тораколюмбальної екструзії диска кореляції між тривалістю клінічних ознак і результатом не виявлено [3][2]. Стосовно кореляції між ступенем здавлення спинного мозку та результатом при грижі диска типу Hansen 1 у собаки — вона не видається доброю, найімовірніше через дизайн досліджень і відсутність детальної системи оцінювання тяжкості, тому здавлення спинного мозку та стеноз хребетного каналу не виключені як фактор у собак [3].
Прогноз для еквівалентних ушкоджень у молодої собаки кращий порівняно зі старшими тваринами [3], а молоді тварини (до 12 місяців) більш схильні до переломів і вивихів хребців, але мають кращий прогноз щодо відновлення [2]. Швидкість відновлення амбіляції значущо корелювала як з віком, так і з масою тіла [3]. Пацієнти з переломами та вивихами хребців мають гірший прогноз, якщо вони старші або належать до великих/гігантських порід [2], а також за наявності супутнього захворювання чи травми в анамнезі [2]. Розмір собаки був потенційним вирішальним фактором при виборі евтаназії [3].