Дисплазія кульшового суглоба: орієнтування в хірургічних варіантах і термінах виконання

Clara S. S. Goh, BVsc, MS, DACVS-SA, ACVS Founding Fellow—Surgical Oncology Colorado State University College of Veterinary Medicine and Biomedical Sciences

Ветеринарні лікарі добре знайомі з болем і порушенням функції, пов'язаними з нестабільністю кульшового суглоба та подальшим остеоартритом при дисплазії кульшового суглоба (ДКС) у собак у ювенільній та зрілій фазі. Для оптимізації комфорту та функції цих пацієнтів можна застосовувати кілька хірургічних варіантів у поєднанні з медикаментозною терапією, проте ідеальні терміни виконання та оптимальна стадія ДКС для різних процедур можуть бути складними для орієнтування.

При спробі порівняти хірургічні втручання за результатами лікування ви виявите, що ветеринарна література бракує довгострокових, високоякісних, рецензованих досліджень. Систематичний огляд виявив недостатньо доказів на підтримку твердження про повне відновлення нормальної функції за будь-якої хірургічної процедури при дисплазії кульшового суглоба (hip dysplasia, HD) через відсутність довгострокових показників результатів або малу кількість випадків.¹ Тим не менш, хірургічні показання, специфічні для кожної операції при HD, можуть оптимізувати успіх для пацієнта. У цій статті висвітлено ключові клінічні та діагностичні особливості, які можуть допомогти у відборі пацієнтів та прийнятті рішень щодо лікування.

Ювенільний пубічний симфізіодез (JPS) використовує електрохірургію (найчастіше) або скоби для припинення поточного ендохондрального росту кістки в лобковому симфізі. Через анатомічне розташування цього симфізу вентрально до ацетабулумів, у міру того як решта таза продовжує рости, відбувається прогресивна вентроверсія ацетабулумів. Вважається, що це збільшене дорсальне покриття ацетабулумами головок стегнових кісток зменшує підвивих, відновлює або покращує біомеханіку кульшового суглоба та в ідеалі нормалізує поточну конфігурацію і функцію кульшового суглоба в міру досягнення собакою скелетної зрілості.

Терміни виконання

Ступінь вентроверсії ацетабулярної западини (acetabular ventroversion) передбачувано корелює з віком, у якому виконують JPS. Оскільки 80% росту таза завершується до 17 тижнів життя,² JPS необхідно виконувати рано, щоб він був ефективним. Dueland et al. започаткували JPS у собак у 2001 році та спочатку визначили дозування електрокаутеризації й оптимальні терміни виконання методики.3-5 Ідеальний вік для JPS — від 12 до 18 тижнів,3,6-8 хоча автор рекомендує проводити JPS до 16 тижнів для більш передбачуваного результату в більшості пацієнтів. Вікно можливостей може бути ширшим для гігантських порід і описане аж до 22 тижнів.7,8

РОЗГЛЯНЬТЕ ВАРІАНТИ

Існує кілька клінічних і діагностичних ознак, які слід враховувати при виборі хірургічного варіанта лікування дисплазії кульшового суглоба у собак.

Відбір пацієнтів

Вираженість дисплазії кульшового суглоба також впливає на успішність і відбір пацієнтів для JPS. Клінічні показники болю в кульшовому суглобі та кульгавості є варіабельними й важко піддаються об'єктивній оцінці в кандидатів на JPS. У деяких дослідженнях більшість пацієнтів після JPS (85%) не мали ознак болю в кульшовому суглобі під час передопераційного обстеження3,8, а наявність болю в кульшовому суглобі при 2-річному спостереженні була неоднорідною.⁹ Аналіз ходи на силовій платформі з порівнянням собак після JPS і контрольних собак у віці 1 або 2 років показав нормальні результати в обох групах.3,5

Індекс дистракції (DI), виміряний під час рентгенографічних досліджень за методом PennHIP (Блок 1), є поширеним показником нестабільності кульшового суглоба та предиктором дегенеративного захворювання суглобів (DJD) кульшового суглоба.¹⁰ Було встановлено, що JPS є найефективнішим для відновлення нормальної конгруентності кульшового суглоба у цуценят із передопераційним DI від 0,4 до 0,6 (і найкраще — за DI <0,5).7,11 Коли в цуценят початковий DI перевищував 0,6, помірні та тяжкі дегенеративні зміни в кульшових суглобах, імовірно, прогресували з дорослішанням.7,9,11 Клінічно DI рекомендовано як предиктор майбутнього DJD для собак віком понад 16 тижнів.¹⁰ Оскільки JPS видається найефективнішим при виконанні раніше (12–16 тижнів), неофіційний звіт PennHIP із DI може бути

Блок 1 Дослідження PennHIP\*

Це рентгенологічне дослідження виконують сертифіковані екзаменатори за умов глибокої седації або анестезії пацієнта. Слід уникати попередніх маніпуляцій із кульшовими суглобами, оскільки може виникнути кавітація (бульбашки азоту в суглобі), що унеможливлює точну інтерпретацію зображень. Отримують три рентгенологічні проєкції.

Кульшовий суглоб у розігнутому положенні, вентродорсальна проєкція таза (Рисунок A). Ця проєкція така сама, як та, що отримується для сертифікації кульшових суглобів Orthopedic Foundation for Animals, і використовується для оцінки суглобів щодо наявності ознак остеоартриту.

Дистракційна проєкція (Рисунок B). Для отримання цієї рентгенограми між проксимальними відділами стегнових кісток використовують стандартний опорний пристрій. Це дозволяє розрахувати індекс дистракції (DI). DI, що дорівнює 0, означає відсутність підвивиху; 1 вказує на повністю вивихнутий суглоб.

Компресійна проєкція (Рисунок C). Ця проєкція найкраще підходить для оцінки конгруентності суглоба, оскільки неможливість повністю стиснути суглоби та досягти повної конгруентності може вказувати на раннє ремоделювання суглоба.

*Щодо найкращих практик укладання для рентгенограм PennHIP відвідайте antechimagingservices.com/antechweb/about-ais-pennhip-onlinetraining

отримані до 16 тижнів для ухвалення рішення щодо JPS. У таких випадках дані пацієнта не включатимуться до ширшої бази даних PennHIP для собак і можуть не відображати справжню нестабільність кульшового суглоба в подальшому житті.¹²

Ортопедичне обстеження з виявленням симптому Ортолані (Блок 2), який являє собою пальповане вправлення та підвивих кульшового суглоба, можна співвіднести зі ступенем тяжкості дисплазії кульшового суглоба та DI.¹³ Вимірювання кута вправлення (AR) та кута підвивиху (AS) може бути корисним для виявлення собак, які отримають користь від JPS: AR від 15° до 25° вважається легким, від 26° до 35° — середнім, а понад 36° — тяжким ступенем дисплазії кульшового суглоба.⁷ Симптом Ортолані, схоже, зникає принаймні у половини собак, яким проводили JPS, порівняно з собаками, яких лікували консервативно.3,5,14 Також повідомлялося про тенденцію до зменшення AR із передопераційного середнього кута 32°–34° до середнього кута 4°–6° через 2 роки, порівняно з відсутністю значущих змін кута в контрольних кульшових суглобах.3,5,9

Підсумовуючи, JPS найкраще розглядати у цуценят із легкою та помірною дисплазією кульшового суглоба віком від 12 до 18 тижнів (потенційно до 22 тижнів у гігантських порід). Породи з підвищеним ризиком або родичів, у яких відома дисплазія кульшового суглоба, слід обстежувати на позитивний симптом Ортолані віком від 12 до 16 тижнів, а також слід розглянути подальше оцінювання за допомогою рентгенографії PennHIP для кращого визначення ідеальних кандидатів. Важливо зазначити, що багато цуценят можуть не виявляти жодних клінічних ознак, і тому JPS можна розглядати як превентивне, а не терапевтичне втручання.

Блок 2 Симптом Ортолані

Цю процедуру найкраще виконувати під седацією або загальною анестезією.

Крок 1. Позиціонування (Рисунок A). Пацієнт лежить у бічному положенні. Дослідник однією рукою підтримує дорсальну частину таза, розмістивши великий палець над великим вертлюгом, а дистальну руку — над колінним суглобом, утримуючи стегнову кістку паралельно до столу.

Крок 2. Підвивих кульшового суглоба (Рисунок A). Проксимальний тиск прикладають через стегнову кістку, спричиняючи дорсальний підвивих за наявності нестабільності. Примітка: цей підвивих на цей момент може не пальпуватися.

Крок 3. Вправлення кульшового суглоба (Рисунок B). Стегнову кістку повільно відводять (синя стрілка). Пальпаторне вправлення кульшового суглоба вказує на вправлення суглоба та позитивний симптом Ортолані. Кут відведення від паралелі до столу — це кут вправлення (AR).

Крок 4. Підвивих кульшового суглоба (Рисунок C). Якщо виявлено позитивний симптом Ортолані, кінцівку повільно приводять (синя стрілка). Можна пропальпувати більш тонкий підвивих кульшового суглоба. Кут підвивиху від паралелі до столу — це кут підвивиху (AS).

Маніпуляцію слід повторити кілька разів, особливо якщо вимірюються AR та AS, і записати середнє значення вимірювань.

ПОТРІЙНА АБО ПОДВІЙНА ОСТЕОТОМІЯ ТАЗА

Остеотомічні втручання на тазі вперше були описані 1969 року з механічною метою збільшення дорсального покриття головки стегнової кістки вертлюговою западиною, зменшення нестабільності кульшового суглоба та підвивиху, а також покращення конгруентності суглоба й навантаження суглобового хряща.15,16 У клінічно уражених пацієнтів метою є покращення функції та зменшення кульгавості й обмеження прогресування остеоартриту (ОА).16,17 Коли втручання виконують у субклінічних молодих пацієнтів до появи ОА, метою є відновлення нормальної механіки суглоба та запобігання виникненню або прогресуванню ОА.¹⁶

Потрійна остеотомія таза (TPO) передбачає остеотомії клубової, лобкової та сідничної кісток. Потім клубова кістка зазвичай стабілізується кістковою пластиною та гвинтами, попередньо виготовленими з ротацією від 20° до 40°, що визначає вентроверсію ацетабулярної западини.16,18 Нещодавно впроваджена подвійна остеотомія таза (DPO) уникає остеотомії сідничної кістки та була запропонована для покращення негайної післяопераційної стабільності зі зменшенням розхитування імплантатів і меншою кількістю ускладнень,¹⁷ хоча ці переваги можуть бути зумовлені новішими блокувальними імплантатами.¹⁹ Збереження сідничної кістки інтактною може ускладнити досягнення вентроверсії ацетабулярної западини (приблизно на 5° менше, ніж при TPO)²⁰ і може бути зарезервовано для молодших пацієнтів із більш податливою кісткою або випадків, коли виконується двостороння одночасна операція.

Терміни виконання

Ідентифікація ідеального пацієнта для TPO або DPO є складним завданням, оскільки ідеальний кандидат має значну нестабільність кульшового суглоба, але водночас добру конфігурацію кісток без вторинного ремоделювання чи остеоартриту (OA). Таким чином, подібно до JPS, багато ідеальних кандидатів мають мінімальні або відсутні клінічні ознаки на тій стадії, коли процедуру ідеально виконувати.

Вибір на користь хірургічного втручання за відсутності кульгавості та пов'язаних клінічних ознак безпосередньо корелює з тим, наскільки проактивними бажають бути власник тварини та хірург. Якщо метою є оптимізація функції кульшового суглоба та мінімізація прогресування або формування OA, хірургічне втручання може бути обґрунтованим рішенням. Якщо цілі щодо функції менш амбітні, більш консервативний підхід може полягати в тому, щоб спостерігати, як клінічне захворювання проявляється у пацієнта в міру його переходу з ювенільної у зрілу фазу хвороби, та розглянути лікування (хірургічне або нехірургічне, за показаннями) в майбутньому. І навпаки, у пацієнта з кульгавістю або клінічно вираженою HD хірургічні показання залежать від виключення поганої конфігурації кісток, вторинного ремоделювання або значного OA для забезпечення успішного результату.

Найпоширеніший сигнамент для пацієнтів із TPO/DPO — це собака великої або гігантської породи віком від 5 до 12 місяців. Це відображає той факт, що в старших пацієнтів із HD часто спостерігаються ремоделювання кістки та OA після досягнення ними скелетної зрілості, а не у певному конкретному віці. Хоча у літературі великі породи зазвичай представлені непропорційно більше, повідомлялося про успішні результати після TPO і в менших порід.²¹

Відбір пацієнтів

Раннє виявлення та кількісна оцінка нестабільності кульшового суглоба є ключовим фактором у відборі пацієнтів. Позитивний симптом Ортолані найбільш корисний для характеристики ступеня нестабільності та також може бути використаний для раннього розуміння конфігурації кульшового суглоба. Пальпація крепітації та нечітке вправлення під час тестування за Ортолані, як було запропоновано, корелюють із зношуванням, ремоделюванням та формуванням остеоартриту (OA) дорсальної частини ацетабулуму,²² хоча це дуже суб'єктивна оцінка.²³ Виміряні кут підвивиху (AS) та кут вправлення (AR) використовувалися як орієнтири для оцінки ступеня вентроверсії ацетабулуму, необхідного для запобігання підвивиху головки стегнової кістки.17,18 Якщо виміряні кути є високими (>36°), малоймовірно, що TPO/DPO успішно запобігатимуть подальшому підвивиху кульшового суглоба. Деякі хірурги використовують AS плюс 5° як ідеальний ступінь вентроверсії ацетабулуму під час операції.¹⁷ Хоча симптом Ортолані найбільш корисний для суб'єктивної оцінки кульшового суглоба, справжня кореляція симптому Ортолані зі ступенем вентроверсії та післяопераційними результатами, на жаль, відсутня; таким чином, цей симптом часто є першим кроком у ініціюванні більш об'єктивного тестування.²³

Для вимірювання нестабільності кульшового суглоба, оцінки конгруентності суглоба та виявлення вторинного ремоделювання й ОА використовувалися різні рентгенографічні дослідження таза. Серія PennHIP, мабуть, є найбільш комплексною щодо надання прогностичної інформації про ймовірність майбутнього розвитку ОА на основі DI та статистики за породами. Вона також включає вентродорсальні проєкції таза з розгинанням кульшового суглоба та компресією, які є найбільш корисними для оцінки вторинного ремоделювання й ОА, а також конгруентності суглоба.24,25 Якщо присутні будь-які рентгенографічні ознаки ОА, прогресування ОА є ймовірним і може унеможливити хірургічне втручання. Оцінка дорсальної ацетабулярної губи, критично важлива для успіху операції, є складнішою. Проєкція дорсального краю ацетабулярної западини історично використовувалася для цієї мети,26 хоча доступність і легкість

комп'ютерна томографія (КТ) в останні часи зменшили популярність цього рентгенологічного дослідження.6,27

На жаль, відсутність рентгенографічних ознак остеоартриту кульшового суглоба не є чутливим критерієм для виключення пошкодження суглобового хряща.²⁸ Хоча КТ визнано кращим інструментом оцінки порівняно з рентгенографією,²⁹ деякі хірурги рекомендують артроскопію кульшового суглоба для підтвердження стану хряща перед TPO/DPO.²⁸

ТОТАЛЬНЕ ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА

Тотальне ендопротезування кульшового суглоба (THR) у собак виконують з 1970-х років. Оригінальні імпланти Richards складалися з цементованих систем із фіксованою головкою, що мали стегнові ніжки з нержавіючої сталі та ацетабулярні компоненти з поліетилену.³⁰ У 1990 році компанія BioMedtrix представила модульну цементовану систему THR (CFX), яка дозволила краще адаптувати імпланти до індивідуального пацієнта.³¹ Основна перевага протезів CFX полягає у негайній післяопераційній стабілізації імплантів у кістці, що забезпечує швидке відновлення пацієнта та усунення клінічних ознак.³⁰ На жаль, асептичне розхитування імплантів стало загальновизнаним ускладненням у пацієнтів із CFX через руйнування цементної мантії на межі кістка–цемент або цемент–імплант.³²

У 2003 році була випущена безцементна система THR BioMedtrix BFX, а в 2007 році системи THR CFX і BFX були об'єднані у взаємозамінну універсальну систему THR. Інша найбільш широко використовувана безцементна система THR (Zurich; Kyon, kyon.ch) була випущена в кінці 1990-х років.³³ На сьогодні більшість операцій THR у собак є безцементними. Безцементні системи THR забезпечують короткострокову стабільність за допомогою прес-фіксації, фіксації блокувальними гвинтами або вкручуваних імплантатів, а довгострокову стабільність — за допомогою проростання кістки в імплантати.³⁴ Системи THR BioMedtrix і Kyon продовжують розвиватися з часом завдяки змінам у дизайні імплантатів, матеріалах, поверхневих покриттях і кастомізації різних компонентів у спробах зменшити частоту розхитування імплантатів, зношування продуктів зносу та втомного руйнування, а також покращити біосумісність.³⁴

Терміни виконання

Багато хірургів вважають, що тотальне ендопротезування кульшового суглоба (THR) забезпечує найкращий функціональний результат для собак із дисплазією кульшового суглоба (HD) з клінічно значущим остеоартритом (OA), при цьому загальна середня цитована частота успіху становить від 90% до 95%.³⁴ Повідомлені показники ускладнень дуже варіабельні (від 5% до 22%), і більшість досліджень повідомляють про подібно варіабельні показники ревізій, що ускладнює використання цієї інформації для хірургічного порівняння. Ця варіабельність, імовірно, пов'язана з відмінностями у використовуваній системі імплантатів, поколінні системи імплантатів, хірургічній техніці, тривалості спостереження та досвіді хірурга.³⁴

Операцію THR зазвичай рекомендують, коли біль і втрата функції стають рефрактерними до медикаментозного лікування, контролю ваги та фізичної терапії. Більшість хірургів віддають перевагу пацієнтам зі сформованим скелетом; однак раннє хірургічне втручання може бути рекомендоване за наявності вираженого підвивиху кульшових суглобів, що може підвищити частоту післяопераційного вивиху імпланта.³⁴ Успішне тотальне ендопротезування кульшового суглоба (THR) із системою BFX було описано в ювенільних собак віком від 6 до 10 місяців.³⁵ Повідомлений віковий діапазон застосування Zurich THR становить від 4,5 місяця до 12,6 року, причому в молодшій групі пацієнтів були виявлені деякі фактори ризику, пов'язані з імплантами недостатнього розміру та значним зношуванням ацетабулярної чашки.33,36,37

Відбір пацієнтів

Розмір пацієнта для THR спочатку був обмежений собаками масою понад 15–20 кг, щоб відповідати стандартним протезам. Впровадження цементованих систем THR BioMedtrix Micro та Nano у 2005 та 2010 роках, а також нещодавній випуск міні-розмірів безцементного THR Zurich шостого покоління тепер дозволяє імплантацію систем THR пацієнтам масою всього від 2 кг. Хоча системи THR Micro та Nano менш широко доступні й на сьогодні мають більш обмежені опубліковані дані, вони, схоже, демонструють подібний успіх і дещо вищу частоту ускладнень порівняно зі своїми стандартними аналогами CFX.38-40 Вища частота ускладнень, ймовірно, пов'язана з кривою навчання для цих відносно нових систем.

Рекомендується ретельний скринінг пацієнтів на супутні ортопедичні або неврологічні захворювання, особливо якщо погіршення клінічних ознак було гострим. В одному дослідженні 32% собак, яких представили з приводу HD, мали кульгавість, зумовлену захворюванням краніальної хрестоподібної зв'язки (cranial cruciate ligament).⁴¹ Супутнє ураження попереково-крижового відділу та HD також є доволі частим клінічним явищем. Зазвичай рекомендується лікування цих супутніх станів перед повторним оцінюванням щодо кандидатності на THR.³⁴

Резекція головки та шийки стегнової кістки (FHO) виконується за різних станів і травм, що уражують кульшовий суглоб. Хоча найпоширенішою методикою FHO є краніолатеральний доступ, автор віддає перевагу виконанню FHO через вентральний доступ до кульшового суглоба.42,43

суглоба, включно з прогресуючим HD. Хірургічне видалення головки та шийки стегнової кістки усуває біль, пов'язаний із нерівномірним контактом кістка-до-кістки в дегенеративному суглобі, та дозволяє утворення псевдоартрозу, що складається з щільної фіброзної тканини.³⁴

Хоча найпоширенішою методикою FHO є краніолатеральний доступ, автор віддає перевагу виконанню FHO через вентральний доступ до кульшового суглоба.42,43 Клінічні дослідження результатів цієї методики відсутні, але передбачувані переваги включають збереження сідничних м'язів і дорсальної капсули суглоба, що може покращити стабільність і забезпечити швидше відновлення функції кінцівки в післяопераційному періоді.

Терміни виконання

Часто називають «рятівною» процедурою, FHO нерідко є процедурою за замовчуванням для пацієнтів із HD, які не є добрими кандидатами для інших ювенільних хірургічних варіантів або THR і в яких медичне лікування виявилося неефективним. Автор не погоджується з розглядом FHO лише як «останнього засобу», оскільки це може спонукати до очікування, поки в пацієнта розвинеться значна атрофія м'язів та ожиріння, що робить післяопераційну реабілітацію та відновлення менш успішними. Натомість хірургічні показання до FHO дуже подібні до таких для THR. Основна відмінність полягає у пацієнта зі скелетом, що не завершив ріст, для якого немає великої шкоди зачекати, щоб побачити, як HD клінічно проявиться, перш ніж виконувати FHO. Винятки для ранішого виконання FHO можуть розглядатися для пацієнтів із дуже тяжким HD із повним підвивихом головки стегнової кістки, рефрактерним до медичного лікування.

Відбір пацієнтів

Історично результати в пацієнтів з масою тіла понад 20 кг вважалися нестабільними, і тому FHO раніше не рекомендували для великих порід.44,45 У новішій літературі повідомляється про подібні результати незалежно від розміру пацієнта,⁴⁶ хоча більші пацієнти з вищими спортивними цілями, ймовірно, потребують більш цілеспрямованої післяопераційної реабілітації. Оцінювана власниками задоволеність FHO зазвичай висока (>90%), незважаючи на те, що порушення функції кінцівки, оцінене клінічними та об'єктивними методами, виявляється лише задовільним (20%) і незадовільним (42%) у значної частини тієї самої популяції пацієнтів.⁴⁶ Ця розбіжність, імовірно, зумовлена функціональним укороченням кінцівки та втратою нормальної кінематики суглоба внаслідок псевдоартрозу, які спостерігаються під час оцінювання ходи та кінетики, але в більшості випадків, схоже, не викликають больової реакції під час маніпуляцій з кінцівкою.⁴⁶

Зрештою, коли допомагаєте клієнту зробити вибір між тотальним ендопротезуванням кульшового суглоба (THR) та резекцією головки стегнової кістки (FHO), основними чинниками, які слід враховувати, є фінансові обмеження, спортивні цілі, початкові післяопераційні аспекти (більше обмеження активності для THR, менше обмежень, але інтенсивніша реабілітація для FHO) та прийняття клієнтом можливих ускладнень (вищий ризик для THR, ніж для FHO). Хоча повідомлялося про хірургічну ревізію пацієнтів із поганою відповіддю на FHO шляхом виконання THR, ця практика не рекомендується через вищий ризик подальших ускладнень THR, таких як складнощі інтраопераційного позиціонування та вправлення імпланта, а також підвищений післяопераційний вивих імпланта.

Література

• 1. Bergh MS, Budsberg SC. Систематичний огляд літератури, що описує ефективність хірургічних методів лікування дисплазії кульшового суглоба в собак (1948-2012). Vet Surg. 2014;43(5):501-506. doi:
• 2. Riser WH. Собака як модель для вивчення дисплазії кульшового суглоба. Ріст, форма та розвиток нормального і диспластичного кульшового суглоба. Vet Pathol. 1975;12(4):229-334.
• 3. Dueland RT, Adams WM, Fialkowski JP, et al. Ефекти пубічного симфізіодезу в диспластичних цуценят. Vet Surg. 2001;30(3):201-217. doi:
• 4. Patricelli AJ, Dueland RT, Lu Y, et al. Пубічний симфізіодез у собак: дослідження дозозалежної відповіді на електрокаутеризацію шляхом гістологічного дослідження та вимірювання температури. Vet Surg. 2001;30(3):261-268. doi:
• 5. Patricelli AJ, Dueland RT, Adams WM, et al. Ювенільний пубічний симфізіодез у диспластичних цуценят віком 15 і 20 тижнів. Vet Surg. 2002;31(5):435-444. doi:
• 6. Dueland RT, Adams WM, Patricelli AJ, et al. Дисплазія кульшового суглоба в собак, пролікована ювенільним пубічним симфізіодезом. Частина I: дворічні результати комп'ютерної томографії та індексу дистракції. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(5):306-317. doi:
• 7. Vezzoni A, Dravelli G, Vezzoni L, et al. Порівняння консервативного лікування та ювенільного пубічного симфізіодезу в ранньому лікуванні дисплазії кульшового суглоба в собак. Vet Comp Orthop Traumatol. 2008;21(3):267-279.
• 8. Bernardé A. Ювенільний пубічний симфізіодез та ювенільний пубічний симфізіодез у поєднанні з міотомією гребінного м'яза: короткострокові результати в 56 диспластичних цуценят. Vet Surg. 2010;39(2):158-164. doi:

• 9. Dueland RT, Patricelli AJ, Adams WM, et al. Canine hip dysplasia treated by juvenile pubic symphysiodesis. Part II: two year clinical results. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(5):318-325. doi: 10.3415/ VCOT-09-04-0040
• 10. Smith GK, Gregor TP, Rhodes WH, Biery DN. Coxofemoral joint laxity from distraction radiography and its contemporaneous and prospective correlation with laxity, subjective score, and evidence of degenerative joint disease from conventional hip-extended radiography in dogs. Am J Vet Res. 1993;54(7):1021-1042.
• 11. Vezzoni A, Magni G, Lorenzi MD, Pisani G. Pubic symphysiodesis clinical experiences. In: Vezzoni A, Houlton J, Schramme M, Beale B, eds. 1st World Orthopaedic Veterinary Congress Proceedings, Munich, Germany, 5-8 September 2002. 2002:204-207.
• 12. Smith GK, Hill CM, Gregor TP, Olson K. Reliability of the hip distraction index in two-month-old German shepherd dogs. JAVMA. 1998;212(10):1560-1563.
• 13. Adams WM, Dueland RT, Meinen J, et al. Early detection of canine hip dysplasia: comparison of two palpation and five radiographic methods. JAAHA. 1998;34(4):339-347. doi:
• 14. Manley PA, Adams WM, Danielson KC, et al. Long-term outcome of juvenile pubic symphysiodesis and triple pelvic osteotomy in dogs with hip dysplasia. JAVMA. 2007;230(2):206-210. doi: 10.2460/ javma.230.2.206
• 15. Hohn RB, Janes JM. Pelvic osteotomy in the treatment of canine hip dysplasia. Clin Orthop Relat Res. 1969;62:70-78.
• 16. Slocum B, Devine T. Pelvic osteotomy technique for axial rotation of the acetabular segment in dogs. JAAHA. 1986;22:331-338.
• 17. Vezzoni A, Boiocchi S, Vezzoni L, et al. Double pelvic osteotomy for the treatment of hip dysplasia in young dogs. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(6):444-452. doi:
• 18. Slocum B, Slocum TD. Pelvic osteotomy for axial rotation of the acetabular segment in dogs with hip dysplasia. Vet Clin North Am Small Anim Pract. 1992;22(3):645-682. doi: 5616(92)50061-4
• 19. Rose SA, Peck JN, Tano CA, et al. Effect of a locking triple pelvic osteotomy plate on screw loosening in 26 dogs. Vet Surg. 2012;41(1):156-162. doi:
• 20. Punke JP, Fox DB, Tomlinson JL, et al. Acetabular ventroversion with double pelvic osteotomy versus triple pelvic osteotomy: a cadaveric study in dogs. Vet Surg. 2011;40(5):555-562. doi: 950X.2011.00802.x
• 21. Janssens LA, Béosier YM, Daems R. Triple pelvic osteotomy in dogs less than 12 kg in weight. Technical feasibility and short-term radiographic and clinical complications in fourteen hips. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(6):453-458. doi: 0085
• 22. Chalman JA, Butler HC. Coxofemoral joint laxity and the Ortolani sign. JAAHA. 1985;21:671-676.
• 23. Puerto DA, Smith GK, Gregor TP, et al. Relationships between results of the Ortolani method of hip joint palpation and distraction index, Norberg angle, and hip score in dogs. JAVMA. 1999;214(4):497-501.
• 24. Gold RM, Gregor TP, Huck JL, et al. Effects of osteoarthritis on radiographic measures of laxity and congruence in hip joints of Labrador retrievers. JAVMA. 2009;234(12):1549-1554. doi: 10.2460/ javma.234.12.1549
• 25. Szabo SD, Biery DN, Lawler DF, et al. Evaluation of a circumferential femoral head osteophyte as an early indicator of osteoarthritis characteristic of canine hip dysplasia in dogs. JAVMA. 2007;231(6):889-892. doi:
• 26. Trumpatori BJ, Mathews KG, Roe SR, Robertson ID. Radiographic anatomy of the canine coxofemoral joint using the dorsal acetabular rim (DAR) view. Vet Radiol Ultrasound. 2003;44(5):526-532. doi:
• 27. Wang SI, Mathews KG, Robertson ID, et al. The effects of patient positioning and slice selection on canine acetabular angle assessment with computed tomography. Vet Radiol Ultrasound. 2005;46(1):39-43. doi:
• 28. Holsworth IG, Schulz KS, Kass PH, et al. Comparison of arthroscopic and radiographic abnormalities in the hip joints of juvenile dogs with hip dysplasia. JAVMA. 2005;227(7):1087-1094. doi: 10.2460/ javma.2005.227.1091
• 29. Lopez MJ, Lewis BP, Swaab ME, Markel MD. Relationships among measurements obtained by use of computed tomography and radiography and scores of cartilage microdamage in hip joints

• із помірною та тяжкою нестабільністю суглобів у дорослих собак. Am J Vet Res. 2008;69(3):362-370. doi:
• 30. Olmstead ML, Hohn RB, Turner TM. A five-year study of 221 total hip replacements in the dog. JAVMA. 1983;183(2):191-194.
• 31. Olmstead ML. The canine cemented modular total hip prosthesis. JAAHA. 1995;31(2):109-124. doi:
• 32. Edwards MR, Egger EL, Schwarz PD. Aseptic loosening of the femoral implant after cemented total hip arthroplasty in dogs: 11 cases in 10 dogs (1991-1995). JAVMA. 1997;211(5):580-586.
• 33. Vezzoni L, Vezzoni A, Boudrieau RJ. Long-term outcome of zürich cementless total hip arthroplasty in 439 cases. Vet Surg. 2015;44(8):921-929. doi:
• 34. Johnston SA, Tobias KM. In: Veterinary Surgery. Philadelphia, PA: Elsevier; 2017.
• 35. Fitzpatrick N, Law AY, Bielecki M, Girling S. Cementless total hip replacement in 20 juveniles using BFX™ arthroplasty. Vet Surg. 2014;43(6):715-725. doi:
• 36. Hummel DW, Lanz OI, Werre SR. Complications of cementless total hip replacement. A retrospective study of 163 cases. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(6):424-432. doi:
• 37. Nesser VE, Kowaleski MP, Boudrieau RJ. Severe polyethylene wear requiring revision total hip arthroplasty in three dogs. Vet Surg. 2016;45(5):664-671. doi:
• 38. Marino DJ, Ireifej SJ, Loughin CA. Micro total hip replacement in dogs and cats. Vet Surg. 2012;41(1):121-129. doi: 950X.2011.00933.x
• 39. Ireifej S, Marino D, Loughin C. Nano total hip replacement in 12 dogs. Vet Surg. 2012;41(1):130-135. doi:
• 40. Liska WD. Micro total hip replacement for dogs and cats: surgical technique and outcomes. Vet Surg. 2010;39(7):797-810. doi:
• 41. Powers MY, Martinez SA, Lincoln JD, et al. Prevalence of cranial cruciate ligament rupture in a population of dogs with lameness previously attributed to hip dysplasia: 369 cases (1994-2003). JAVMA. 2005;227(7):1109-1111. doi:
• 42. Johnson KA. Approach to the ventral aspect of the hip joint or the ramus of the pubis. In: Piermattei's Atlas of Surgical Approaches to the Bones and Joints of the Dog and Cat. 5th ed. Philadelphia: Saunders; 2014:356-359.
• 43. Sapora JA, Palmer RH, Goh CSS. Ventral femoral head and neck ostectomy: Standard versus novel K-wire guided technique using a premeasured ostectomy angle in canine cadavers. Vet Surg. 2021;50(6):1201-1208. doi:
• 44. Duff R, Campbell JR. Long term results of excision arthroplasty of the canine hip. Vet Rec. 1977;101(10):181-184. doi:
• 45. Berzon JL, Howard PE, Covell SJ, et al. A retrospective study of the efficacy of femoral head and neck excisions in 94 dogs and cats. Vet Surg. 1980;9(3):88-92. doi:
• 46. Off W, Matis U. Excision arthroplasty of the hip joint in dogs and cats. Clinical, radiographic, and gait analysis findings from the Department of Surgery, Veterinary Faculty of the Ludwig-Maximilians-University of Munich, Germany. 1997. Vet Comp Orthop Traumatol. 2010;23(5):297-305.

Д-р Гоу здобула ступінь BVSc в Університеті Сіднея та ступінь магістра наук (MS) в Університеті штату Колорадо, де також завершила fellowship з хірургічної онкології та наразі є асистентом професора з ортопедичної хірургії дрібних тварин. Вона є частим спікером на міжнародних конференціях і членом Редакційно-дорадчої ради Today's Veterinary Practice.