Періанестезійна смертність у англійських бульдогів: ретроспективний аналіз 2010–2017

Передумови

Багато собак брахіцефальних порід мають анатомічні аномалії, такі як стеноз ніздрів (stenotic nares), подовжене м'яке піднебіння (elongated soft palate), вивернуті гортанні мішечки (everted laryngeal saccules) та гіпопластична трахея (hypoplastic trachea), які разом називають брахіцефальним обструктивним синдромом дихальних шляхів (brachycephalic obstructive airway syndrome, BOAS). Через ці аномалії брахіцефальні собаки довгий час вважалися такими, що мають вищий ризик перианестезіологічної смертності [1]. Нещодавно Gruenheid et al. [2] повідомили, що брахіцефальні собаки частіше зазнають перианестезіологічних ускладнень порівняно з небрахіцефальними собаками, однак брахіцефалія не є зареєстрованим фактором ризику перианестезіологічної смертності [3–12].

Заплутано, але узагальнювальний термін «брахіцефальна порода» не є стандартизованим, і кожне дослідження включає різні породи, такі як: англійський бульдог (English Bulldog, EB), французький бульдог, мопс, бостон-тер'єр, ши-тцу, кавалер-кінг-чарльз-спанієль, чіхуахуа та боксер. За досвідом авторів, EB має вищий ризик перианестезіологічних ускладнень, включаючи смерть, порівняно з іншими брахіцефальними породами.

Отже, метою цього дослідження було: 1) визначити рівень перианестезіологічної смертності у EB, 2) визначити різницю в рівнях перианестезіологічної смертності між EB, іншими брахіцефальними породами (OB) та небрахіцефальними породами (NB), і 3) виявити фактори ризику, пов'язані зі смертністю у EB. Було висунуто гіпотезу, що EB мають вищий рівень перианестезіологічної смертності порівняно з рівнем в інших брахіцефальних породах або небрахіцефальних породах.

Результати

Тварини ідентифіковані

Дані було зібрано від 229 EB з відповідниками пацієнтів для 218 OB та 229 NB. Породи, включені до OB: французький бульдог (n = 44), мопс (n = 39), ші-тцу (n = 35), боксер (n = 35), бостон-тер'єр (n = 31), кавалер-кінг-чарльз-спанієль (n = 19) та пекінес (n = 15). Ці породи були включені на основі їхньої брахіцефальної конфігурації голови [13]. Небрахіцефальні породи узагальнено в Таблиці 1.

Демографічні характеристики групи

Медіанний (діапазон) вік EB, OB та NB становив 3 (0,25 – 14), 5 (0,17 – 16) та 5 (0,2 – 13) років відповідно. EB були значно молодшими за OB (p = 0,0064) або NB (p = 0,0025).

Загальний рівень смертності в межах EB (без урахування множинних анестезіологічних епізодів) становив 6,6% з 95% довірчим інтервалом (3,3%, 9,8%). Рівень у межах епізоду (без урахування пацієнтів, які отримували множинні анестезіологічні епізоди) становив 4,4% з 95% довірчим інтервалом (2,2%, 6,5%).

Показники перианестезіологічної летальності для EB, OB та NB наведено в таблиці 2. Через відсутність випадків смерті, пов'язаних з анестезією, у групі NB неможливо оцінити точну різницю (відношення шансів (OR) недоступне).

Ті, хто вижив, і ті, хто не вижив, серед англійських бульдогів

Демографічні дані виживших і загиблих при EB наведено в таблиці 3. Серед тих, хто вижив при EB, було 43 некастровані самці, 74 кастровані самці, 24 нестерилізовані самки, 71 стерилізована самка та один гермафродит. Серед загиблих при EB було 5 некастрованих самців, 4 кастровані самці, 2 нестерилізовані самки та 4 стерилізовані самки.

Фактори ризику, що оцінювалися, наведено в таблиці 4. Для результату 1 (ті, що вижили, проти тих, що не вижили), фактори ризику, пов'язані зі зниженням відношення шансів (OR) смерті, включали премедикацію повними µ-опіоїдами (PM full μ opioids) (OR = 0.333, p = 0.114). Фактори ризику, пов'язані з підвищенням OR смерті, включали безперервну інфузію кетаміну (CRI) протягом періоду відновлення (RM Keta CRI) (OR = 13.775, p = 0.013) або введення ацепромазину протягом періоду відновлення (RM Ace) (OR = 7.274, p = 0.004).

Для Результату 2 (EB-AD — смерті, пов'язані з анестезією, у групі EB проти EB-ND — смерті, не пов'язані з анестезією, у групі EB) виявленими потенційними факторами ризику були: чи була процедура за своєю природою інтервенційною, чи застосовувався ацепромазин у період відновлення (RM Ace), або шлунково-кишкова (GI) супутня патологія. Значення p для кожного з них у цій моделі дорівнює 1, а відношення шансів (OR) є неоцінюваними через повне розділення, зумовлене комбінаціями цих факторів.

Через малу кількість EB у кожній категорії для Результату 3 (евтаназія (n = 6) проти кардіопульмонального аресту (CPA) (n = 9)), подібно до Результату 2, статистичний аналіз для Результату 3 не проводився.

Кількість анестезіологічних епізодів і типів процедур

Загальна кількість епізодів анестезії для EB (n = 229) становила 344 епізоди. З них 53 EB (50 тих, що вижили, і 3 тих, що не вижили) перенесли більше одного епізоду анестезії протягом періоду дослідження. Загалом було виконано 441 тип процедур для EB у таких категоріях: респіраторні (n = 78), абдомінальні (n = 55), інтервенційні (n = 140), кісткові (n = 45) та малі процедури (n = 123). Типи процедур, виконаних для EB, які не вижили (на момент смерті, якщо було кілька епізодів анестезії), були: респіраторні (n = 5), абдомінальні (n = 3), інтервенційні (n = 5), малі (n = 5) та кісткові процедури (n = 0). Кількість епізодів анестезії або типів процедур не була фактором ризику перианестетичної смертності в EB.

Смертність у англійських бульдогів, інших брахіцефальних порід та небрахіцефальних порід

Смерті, пов'язані з анестезією, у EB (n = 9) узагальнено в Таблиці 5. Шістьох EB-AD було госпіталізовано через службу екстреної допомоги. EB-AD 2, 3, 5, 8 і 9 не отримували премедикацію перед індукцією анестезії з огляду на різні клінічні рішення, зокрема уникнення зменшення рухливості гортані (laryngeal motion), спричиненого препаратом під час функціонального обстеження гортані. EB-AD 4 і 8 були анестезовані раніше (під час тієї ж госпіталізації) для лапаротомії та хірургічної корекції BOAS і тимчасової установки трахеостомічної трубки відповідно. Шістьох із семи EB-AD було седовано ацепромазином під час госпіталізації. Серед EB-ND (n = 6) 1 (16,7%) загинув інтраопераційно внаслідок фатального крововиливу внаслідок хірургічного ускладнення, а 5 (83,3%) було евтаназовано з огляду на якість життя після завершення діагностичних процедур.

Було зафіксовано два випадки смерті, пов'язані з анестезією, у групі OB (один випадок післяанестезійної зупинки серця (CPA) та один випадок евтаназії через аспіраційну пневмонію). Одну тварину з групи OB було піддано евтаназії з причини, не пов'язаної з анестезією, інтраопераційно. Жоден із випадків смерті у групі NB не був пов'язаний з анестезією. Усіх тварин групи NB було піддано евтаназії через несприятливий прогноз їхніх захворювань.

Обговорення

Загальний показник перианестезіологічної летальності у групі EB у цьому дослідженні становив 6,6% (15/229), з яких показник летальності, пов'язаної з анестезією, становив 3,9% (9/229). Хоча між групами не було статистичної різниці щодо показників летальності, пов'язаної з анестезією, — EB (3,9%) та OB (0,92%) або NB (0%), — автори вважають ці відсоткові відмінності клінічно значущими. Подібним чином, загальні показники перианестезіологічної летальності між групами (EB: 6,6%, OB: 1,4%, NB: 1,8%) виявили статистичну різницю лише між EB та OB, проте автори вважають відсоткові відмінності переконливими. Імовірно, що це дослідження має недостатню статистичну потужність.

Брахіцефальні породи давно підозрюються у підвищеному анестезіологічному ризику через брахіцефалію, яка схиляє їх до розвитку BOAS. BOAS може призводити до респіраторних (колапс гортані) та шлунково-кишкових ускладнень (гастроезофагеальна регургітація, GER) через більший суб-атмосферний тиск під час вдиху для подолання прогресуючої та хронічної обструкції верхніх дихальних шляхів [14]. Проспективне дослідження, у якому виконували ендоскопічне обстеження брахіцефальних собак із BOAS, виявило, що 97,3% (71/73) мали відхилення стравоходу, шлунка та/або дванадцятипалої кишки [15]. У свідомих, не підданих медикаментозному впливу брахіцефальних порід собак, включаючи EB, нижчий артеріальний парціальний тиск кисню та вищий артеріальний парціальний тиск вуглекислого газу, ніж у небрахіцефальних порід, за даними аналізу артеріальної крові у стані спокою в кімнатному повітрі [16]. Не дивно, що багато досліджень показали, що клінічні ознаки та якість життя покращуються після хірургічної корекції BOAS; однак повного усунення клінічних ознак може не відбутися [17–21]. Постулюється, що превентивна корекція стенозу ніздрів (та подовженого м'якого піднебіння за потреби) у молодших EB може затримати розвиток і прогресування BOAS з розумінням того, що назальний опір значною мірою впливає на загальний опір дихальних шляхів [22]. Усі ці анатомічні та фізіологічні відмінності, ймовірно, зумовлюють відмінності в показниках смертності, виявлені в цьому дослідженні.

Для Результату 1 — чи вижила собака до виписки, чи загинула — було виявлено три фактори ризику. Премедикація повним μ-опіоїдом була пов'язана зі зниженим співвідношенням шансів (OR) смерті. Було несподіваним, що застосування повного μ-опіоїду як премедикації було пов'язане зі зниженим ризиком смерті при БС, оскільки повні μ-опіоїди знижують тиск нижнього стравохідного сфінктера (lower esophageal sphincter pressure) [23], підвищують частоту гастроезофагеального рефлюксу (GER) у собак [24] та спричиняють нудоту й блювання [25], усе з чого може призводити до аспірації. Можливо, що цей зв'язок може бути зміщеним, оскільки п'ять із восьми англійських бульдогів, які загинули, навмисно не отримували жодної премедикації для полегшення виконання хірургічної процедури (наприклад, обстеження функції гортані та кесарів розтин). Тому невідомо, чи знизив би смертність протокол з «обмеженням опіоїдів».

Кетамін у вигляді CRI у період відновлення було визначено як позитивний фактор ризику смертності з OR 13,8. Діапазон дозування кетаміну CRI для собак у цьому дослідженні становив (2 мкг кг−1 хв−1—10 мкг кг−1 хв−1). За таких субанестетичних доз не слід очікувати пригнічення дихання, шлунково-кишкових ефектів або пригнічення центральної нервової системи. Додавання кетаміну як CRI у період відновлення може бути застосоване; як частина мультимодальної аналгетичної стратегії, коли опіоїдна аналгезія сама по собі вважається недостатньою, або коли введення опіоїдів обмежене (наприклад, на вимогу хірурга). Таким чином, можливо, що собака, яка отримує кетамін, може мати дуже високі аналгетичні потреби, що могло б призвести до інтенсивного дозування препаратів, яке могло б спричинити надмірну седацію. З іншого боку, якщо надійшов запит обмежити використання опіоїдів, анестезіолог може вибрати застосування кетаміну CRI для допомоги в лікуванні болю. На жаль, ретроспективний дизайн цього проєкту унеможливлює з'ясування причин введення кетаміну CRI, і тому це дослідження не може визначити, як додавання кетаміну CRI було пов'язане з підвищеною перианестетичною смертністю в EB.

Введення ацепромазину під час відновлення також було пов'язане з підвищеним ризиком смертності, зі співвідношенням шансів (OR) 7,3. Ацепромазин є антагоністом дофамінових рецепторів, який використовується для седації. Він має тривалий період напіввиведення (7,1 год) у собак [26] і зазвичай використовується у ветеринарній медицині для пацієнтів, які потребують тривалої седації. Ацепромазин часто рекомендується пацієнтам із респіраторним дистресом [27]. Як альтернатива, ацепромазин вводиться разом із повними μ-опіоїдами для досягнення нейролептаналгезії, що підсилює аналгезію, спричинену опіоїдом. Як і у випадку з постійною інфузією (CRI) кетаміну, неможливо ретроспективно оцінити рішення про введення цього препарату. Хоча ацепромазин не спричиняє значної респіраторної депресії або шлунково-кишкових ускладнень [26], можливо, що підвищена релаксація м'язів гортані у собак із гастроезофагеальним рефлюксом (GER) збільшувала ризики аспірації.

Результат 2 оцінював ризик смерті в EB від причин, пов'язаних з анестезією, порівняно з причинами, не пов'язаними з анестезією. Хоча фактори ризику були ідентифіковані (шлунково-кишкова супутня патологія, інтервенційні процедури та ацепромазин, введений під час відновлення), модель не змогла надати OR. Статистично це свідчить про те, що розмір вибірки в кожній групі був занадто малим (недостатня потужність) для оцінки відносної ймовірності з упевненістю. На додаток до виявлених факторів ризику, всі EB-AD у цьому дослідженні мали попередньо існуючу респіраторну супутню патологію (BOAS, непереносимість навантаження, респіраторний дистрес або історія аспіраційної пневмонії). За знанням авторів, жодне дослідження на сьогодні не оцінювало це питання.

Окрім факторів ризику, оцінених у цьому дослідженні, існують інші чинники, які можуть сприяти анестезіологічному ризику, але які неможливо було оцінити за допомогою ретроспективного дослідження. Імовірно, що тяжкість BOAS є фактором ризику, але лише у 27% собак було проведено повне обстеження верхніх дихальних шляхів. Порівняння тяжкості BOAS із захворюваністю та смертністю, пов'язаними з анестезією, ймовірно, було б інформативним. Подібним чином, інші анатомічні аномалії, описані в EB, такі як протрузія носоглоткової раковини (nasopharyngeal turbinate) [28], колапс бронхів (bronchial collapse) [20], або частота виникнення GER, були невідомі у більшості EB у цьому дослідженні.

Іншим фактором ризику, який не оцінювали в цьому дослідженні, є фарингеальна міопатія. Англійських бульдогів вивчали як природну модель обструктивного апное сну в людей, а структурні та функціональні зміни в м'язах-дилататорах верхніх дихальних шляхів внаслідок хронічного обструктивного дихання були задокументовані за допомогою гістопатології [29], магнітно-резонансної томографії [30] та електроміографії [31]. Наслідком міопатії є зниження активності м'язів-дилататорів верхніх дихальних шляхів під час сну, особливо під час сну зі швидкими рухами очей (REM-сну), і це сприяє обструкції верхніх дихальних шляхів та гіпоксемії. Вплив загальної анестезії або поширених препаратів, які застосовують у перианестезійний період, на активність цих м'язів неясний. Наявність і тяжкість фарингеальної міопатії в інших брахіцефальних собак не вивчали. Нарешті, можливо, що це складна тема із залученням багатьох факторів, тож даних від 229 EB може бути замало для визначення множинних факторів ризику вищої перианестезійної смертності.

Результат цього дослідження свідчить, що фізичний статус за класифікацією Американського товариства анестезіологів (American Society of Anesthesiologists, ASA) не є добрим предиктором перианестезіологічного виживання у французьких бульдогів (EB). При порівнянні тих, хто вижив, і тих, хто загинув, серед французьких бульдогів було виявлено, що фізичний статус за ASA у тих, хто вижив, був нижчим. Підвищення фізичного статусу за ASA неодноразово асоціювалося з летальністю [3, 4, 7–10, 12], включаючи одне дослідження, яке спеціально вивчало брахіцефальні породи [2]. Однією з можливих причин вищої летальності у французьких бульдогів із нижчим статусом за ASA є те, що багато французьких бульдогів із помірним або тяжким синдромом брахіцефальної обструкції дихальних шляхів (BOAS) переносять хірургічне втручання для корекції дефектів дихальних шляхів у ранньому віці. Ці собаки зазвичай молоді та метаболічно здорові, тому їм часто присвоюють низький бал за ASA, навіть попри те, що ризики, пов'язані з їхніми дихальними шляхами та гастроезофагеальним рефлюксом (GER), імовірно, ставлять їх у вищу групу ризику, ніж це зафіксовано. При присвоєнні фізичного статусу за ASA існує значна варіабельність між спостерігачами [32].

Більшість EB, у яких були анестезіологічні смерті, 7/8 були спричинені наслідками респіраторних ускладнень протягом 48 год післяопераційного періоду. Хоча ці результати не були статистично значущими, автори вважають їх клінічно релевантними. Виражену регургітацію спостерігали у 4 з EB-AD, але можливо, що також виникав безсимптомний GER. Існує зв'язок між обструкцією верхніх дихальних шляхів і GER [33], і нещодавнє дослідження повідомило, що поширеність анестезіологічного GER, виявленого за допомогою стравохідного pH-зонда, становила 60% (12/20) у брахіцефальних собак [34]. Введення прокінетичних препаратів у 7/9 EB, схоже, не запобігало смертності, також воно не було визначене як фактор ризику. Також можливо, що гостра обструкція верхніх дихальних шляхів призвела до GER і спричинила аспіраційну пневмонію під час госпіталізації.

Вік собак порід EB та NB відрізнявся, навіть попри зусилля щодо підбору відповідних випадків. Оскільки процедуру вважали першочерговим критерієм при підборі випадків (наприклад, хірургія дихальних шляхів), це, ймовірно, пояснює різницю. Хірургію з підтягування гортані (laryngeal tieback surgery) частіше виконують у старших собак породи NB, тоді як хірургічну корекцію BOAS проводять у молодших собак породи EB.

У цьому дослідженні існує низка обмежень. По-перше, оскільки це було ретроспективне дослідження, перианестезіологічне ведення не контролювалося, і рішення щодо ведення, ухвалені різними клініцистами, могли вплинути на дані. Рішення, засновані на думці клініциста, включають: місце відновлення (тобто деякі клініцисти утримують EB у кисневій камері під час відновлення незалежно від клінічної потреби), прокінетичні препарати, повні чи часткові мю-опіоїди тощо). Як і в усіх ретроспективних клінічних дослідженнях, частина даних була відсутня, і валідність дослідження залежить від точності інформації в записах (наприклад, причина смерті, тяжкість захворювання тощо). По-друге, понад 20% (53/229) EB мали кілька анестезіологічних епізодів протягом періоду дослідження, і дані були об'єднані так, щоб включити одного вихідного собаку для статистичного аналізу. Крім того, деякі фактори, такі як процедури та супутні захворювання, були категоризовані з тієї ж причини. Таке поводження з даними ускладнило інтерпретацію результатів. Цікаво, однак, що кількість анестезіологічних епізодів не була визначена як фактор ризику. По-третє, оскільки багатьом EB виконували кілька процедур протягом одного анестезіологічного епізоду, для зіставлення з NB з метою порівняння показників перианестезіологічної смертності було обрано респіраторну процедуру як пріоритетну. Це могло спричинити упередження, оскільки EB вже мають порушення верхніх дихальних шляхів порівняно з NB. Крім того, зіставлені NB та OB могли мати інші виконані процедури або мати кілька анестезіологічних епізодів протягом періоду дослідження. По-четверте, оскільки більше EB мали хірургічну корекцію BAOS, для зіставлення були обрані інші операції на верхніх дихальних шляхах. Ці процедури, ймовірно, не є еквівалентними. По-п'яте, дані були зібрані лише з однієї ветеринарної навчальної лікарні у Сполучених Штатах. Клінічні підходи формуються в установах щодо анестезії, хірургії, відновлення, відділення інтенсивної терапії (ICU) тощо. Невідомо, чи відображають ці результати ризик анестезії для EB в інших місцях. Нарешті, хоча було зібрано дані приблизно за 7 років, розмір вибірки може бути занадто малим для виявлення фактора ризику (помилка II типу).

На завершення, загальний та пов'язаний з анестезією перианестетичний рівень смертності в англійських бульдогів у ветеринарній навчальній лікарні становив 6,6% та 3,9% відповідно. Однак пов'язані з анестезією перианестетичні рівні смертності між англійськими бульдогами та іншими брахіцефальними собаками або небрахіцефальними собаками статистично не відрізнялися. Майже всі англійські бульдоги, які зазнали пов'язаних з анестезією смертей, мали респіраторні ускладнення в післяопераційний період. Лише фізичний статус за ASA виявився відмінним між тими, хто вижив, та тими, хто не вижив, серед англійських бульдогів. Повні мю-опіоїди були пов'язані з меншою смертністю в EB, тоді як постійна швидкість інфузії кетаміну або введення ацепромазину протягом періоду відновлення були пов'язані з підвищеною смертністю в EB.

Матеріали та методи

Тварини

Медичні записи у Ветеринарному навчальному госпіталі Університету штату Північна Кароліна з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2017 року були досліджені за допомогою інтегрованої комп'ютерної пошукової програми для виявлення будь-якого собаки, позначеного як чистопородний EB. Усіх EB було включено, якщо їх піддавали анестезії протягом періоду дослідження. Для порівняння було створено небрахіцефальну групу (NB) та іншу брахіцефальну групу (OB) шляхом залучення тварин з того самого періоду дослідження та підбору відповідності кожному EB за процедурою (перший пріоритет) та віком (другий пріоритет). Якщо EB піддавали кільком процедурам протягом одного епізоду анестезії, будь-яку процедуру на дихальних шляхах вважали першим пріоритетом для підбору відповідності. Оскільки багато випадків хірургічної корекції BOAS було виконано в EB, інші процедури на верхніх дихальних шляхах, такі як латералізація перснеподібного хряща (tieback), корекція розщеплення піднебіння, тонзилектомія та видалення новоутворень м'якого піднебіння або гортані, використовували як відповідники процедур до хірургічної корекції BOAS у NB та OB. Якщо жодна респіраторна процедура не була задіяна, NB та OB підбирали відповідність до EB на основі найбільш інвазивної виконаної процедури. Якщо точну процедуру не вдалося підібрати, обирали процедуру з подібним ступенем інвазивності. Як NB, так і OB могли мати інші процедури, виконані протягом того самого епізоду анестезії.

Збір даних

З кожного ЕБ (епізоду анестезії) було зібрано такі дані шляхом перегляду електронних та рукописних записів: вік, стать, маса тіла, фізичний статус за ASA, статус невідкладності при надходженні, тривалість анестезії, кількість анестезіологічних епізодів протягом періоду збору даних, процедури, супутні захворювання, статус вагітності, анестезіологічні препарати, введені протягом анестезіологічного епізоду та в період відновлення, препарати для ШКТ, втручання при гіпотензії, місце відновлення після анестезії, використання кисневої камери під час госпіталізації, реєстрація регургітації вдома або під час госпіталізації, використання аспірації у верхніх відділах ШКТ та використання кортикостероїдів. Для статистичного аналізу процедури було розподілено на 5 категорій (респіраторні, абдомінальні, інтервенційні, кісткові та малі), і додатковий файл показує категоризацію більш детально [див. Додатковий файл 1: Додаток 1]. Категоризацію також було проведено щодо супутніх захворювань (респіраторні, серцево-судинні, ШКТ та неврологічні), типу опіоїдів (повні µ-опіоїди проти неповних µ-опіоїдів), використання препаратів для ШКТ (протинудотні, прокінетики та антациди), втручань при гіпотензії (інфузійна терапія, антихолінергічні засоби, інотропні засоби та вазопресори) та місця відновлення. Місце відновлення після анестезії було категоризовано за рівнем відділення догляду: безперервний моніторинг (ВІТ, відділення проміжної інтенсивної терапії та служба невідкладної допомоги) та періодичний моніторинг (загальні палати).

Оцінювали три наслідки щодо смертності. Наслідок 1 оцінював, чи пацієнта з EB виписали з лікарні (той, хто вижив), чи він помер під час госпіталізації (той, хто не вижив), незалежно від причини смерті. Наслідок 2 оцінював, чи пацієнт з EB помер від причини, пов'язаної з анестезією (EB-AD), чи помер від причини, не пов'язаної з анестезією (EB-ND). Смерть, пов'язану з анестезією, розглядали як смерть протягом 48 год після анестезіологічної події, якщо не було зазначено конкретної причини смерті, не пов'язаної з анестезією. Наслідок 3 оцінював, чи пацієнта з EB піддали евтаназії, чи він зазнав CPA. Якщо у собаки було більше ніж один епізод анестезії, дані об'єднували та подавали як одного собаку. Для кожної числової змінної, як-от вік і маса тіла, визначали середнє значення. Якщо застосовували різні анестезіологічні протоколи або виконували різні процедури в того самого EB, усі втручання та процедури включали, навіть якщо їх не виконували під час одного й того самого епізоду анестезії.

Для кожної собаки в групах NB та OB було визначено вік і результати 1 та 2.

Статистичний аналіз

Статистичний аналіз виконували за допомогою двох різних комерційно доступних програм статистичного програмного забезпечення (GraphPad Prism 8, GraphPad Software Inc., CA, USA; R version 4.0.2, R Foundation for Statistical Computing, Vienna, Austria). Значення p встановлювали на рівні 0,05 або менше, якщо не зазначено інше. Числові дані перевіряли на нормальність за допомогою тесту нормальності Д'Агостіно-Пірсона, причому параметричні дані подавали як середнє ± стандартне відхилення (SD), тоді як непараметричні дані подавали як медіану (діапазон). U-тест Манна–Вітні використовували для порівняння характеристик тих, хто вижив, і тих, хто не вижив, при EB.

Для оцінки показника перианестезіологічної смертності навколо точкової оцінки було побудовано звичайний довірчий інтервал. Для вивчення потенційних факторів ризику вибрані змінні досліджували по одній за допомогою логістичної регресії, після чого всі змінні з p-значенням менше 0,10 були включені до повної моделі для виживаності, а p-значення менше 0,20 вважалося достатнім при аналізі смерті, пов'язаної з анестезією. Повну модель було скорочено за допомогою Байєсівського інформаційного критерію. Для порівняння показників смертності між EB, NB та OB використовували точний тест Фішера, а p-значення було встановлено на рівні 0,01 для корекції на множинне тестування та збереження рівня α на рівні 0,05.

Додаткова інформація

Подяки

Автори висловлюють подяку співробітникам служби медичних записів Коледжу ветеринарної медицини Університету штату Північна Кароліна за підтримку у зборі медичних записів пацієнтів для формування бази даних.

Скорочення

Внесок авторів

AO та LPP розробили дизайн дослідження. AO, WHW і AKH зібрали та впорядкували дані. AO, WHW, AKH і LPP проаналізували дані, а JBR виконав статистичний аналіз. AO написав основний текст рукопису, а також таблиці. LPP керував дослідженням і брав участь у редагуванні рукопису. Усі автори ознайомилися з рукописом. Автор(и) прочитали та схвалили остаточний рукопис.

Фінансування

Фінансування цього дослідження не надавалося.

Доступність даних і матеріалів

Набори даних, використані та/або проаналізовані під час цього дослідження, доступні у відповідного автора за обґрунтованим запитом.

Декларації

Схвалення етичного комітету та згода на участь

Згода на публікацію

Конфлікт інтересів

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Виноски

Література

Пов'язані дані

Додаткові матеріали

Заява про доступність даних

Набори даних, використані та/або проаналізовані під час цього дослідження, доступні у відповідного автора за обґрунтованим запитом.