Introduction
Оцінка болю у ветеринарній медицині потребує мультимодального підходу, який враховує параметри, що виходять за межі фізіологічних та ендокринних біомаркерів, через суб'єктивну та багатовимірну природу болю (1–4). Деякі тварини, такі як коні та гризуни, приховують ознаки болю через свою природу жертви, що змушує їх не виглядати вразливими перед іншими особинами (5–9). Крім того, нелюдські тварини не можуть самостійно повідомити про наявність або інтенсивність болю (1). Таким чином, врахування невербальних комунікативних сигналів тварини є важливим для точної оцінки болю (10). Невербальна комунікація включає зміни поведінки та модифікації мови тіла (8, 11). Поведінка стосується рухів та дій, що виконуються у відповідь на стимули (наприклад, реакція відсмикування, захист ураженої ділянки або вокалізація) (12). З іншого боку, мова тіла стосується змін у позі тіла тварини, а також рухів кінцівок, жестів та виразу морди (13, 14). Зміни поведінки та мови тіла є видоспецифічними та були зафіксовані у тварин, які зазнавали впливу ноцицептивних стимулів (15–17).
Згідно з нейробіологією болю, активація периферичних ноцицепторів (нервових волокон, спеціалізованих на виявленні шкідливих стимулів) та їх проекція до головного мозку призводить до свідомого сприйняття болю соматосенсорною корою (somatosensory cortex) (Рисунок 1), що також відоме як афективний компонент болю (18–21). Біль вимагає від тварин уважності. Як наслідок, це запускає низку активних або пасивних, захисних або реактивних змін у поведінці та положенні тіла, спрямованих на запобігання подальшому пошкодженню та сприяння одужанню (6, 22, 23). Завдяки нейробіологічному зв'язку між обробкою болю та змінами як у поведінці, так і в положенні тіла, ці аспекти були інтегровані в шкали оцінки болю для домашніх ссавців, які класифікують біль за його інтенсивністю та тривалістю (24–26). Крім того, характеристика болю вимагає врахування медичного стану (наприклад, хірургічного, травматичного, патологічного, фізіологічного) та анатомічної ділянки (наприклад, поперекової, черевної, кінцівок) для об'єктивного пов'язування певної поведінки з болем (27).
Больовий шлях та його зв'язок з поведінковими реакціями.
Незалежно від відмінностей між видами, у таких тварин, як собаки, коти, коні, свині, велика рогата худоба, вівці та кози, зміна положення вух або хвоста вважається однією з головних змін у мові тіла, пов'язаних зі сприйняттям болю (28–30). Однак через варіабельність прояву асоційованих з болем реакцій у домашніх ссавців оцінка за допомогою шкал болю потребує навчання специфічному поведінковому репертуару для виявлення змін (31, 32). Складність розпізнавання поведінки та поз, пов'язаних із болем у тварин, підкреслює роль ветеринарів у своєчасному виявленні болю та навчанні власників виявляти його вдома (33).
Через розпізнавання анатомічних ділянок, залучених до обробки болю, та того, як біль проявляється у вигляді змін пози та поведінки, можна отримати клінічну та неінвазивну оцінку болю. Таким чином, цей огляд має на меті критично проаналізувати та обговорити поведінкові модифікації та вирази мови тіла, пов'язані з болем у домашніх тварин, з особливим акцентом на зміни положення хвоста, постави вух та загальної постуральної динаміки. Цей огляд також має на меті підкреслити важливу роль ветеринарного лікаря у розпізнаванні цих тонких невербальних індикаторів під час клінічної оцінки, тим самим сприяючи ранньому виявленню та ефективному лікуванню болю за допомогою більш точного спостережного оцінювання. Крім того, цей огляд надає практичну інформацію, яку практикуючі ветеринарні лікарі можуть використовувати для оцінки болю у різних домашніх ссавців. На рисунку 2 схематично зображено загальну структуру огляду.
Загальна структура огляду, де поведінкові реакції та мова тіла будуть обговорюватися як методи оцінки болю.
Поведінкові реакції, пов'язані з болем
Оцінка поведінкових реакцій тварин при відчутті болю вважається одним із основних неінвазивних методів визначення його афективного компонента (34). Як зазначалося раніше, больова поведінка у домашніх ссавців охоплює широкий спектр дій, спрямованих на зменшення дискомфорту, спричиненого болем, наприклад, захист травмованої ділянки (35). Як зазначають Camps та ін. (36), як втрата нормальної поведінки, так і розвиток аномальної вважаються ознаками болю. Серед основних зареєстрованих ознак у тварин, які відчувають біль, виділяють: небажання рухатися, пригнічення, порушення сну, втрату апетиту, неспокій, часту вокалізацію, облизування, кусання, чухання, самоушкодження, тривожність, дратівливість та агресивність (Рисунок 3) (25, 26, 37–43).
Поведінкові реакції на біль у різних видів тварин.
Поведінкова реакція та інтенсивність змін залежать від виду тварини та больового стану. Наприклад, поведінкові зміни у домашніх видів, таких як собаки та коти, є основою для оцінки гострого болю (як спостерігається у відповідних шкалах оцінки болю) (25, 44). Firth та Haldane (45) були одними з перших дослідників, які підкреслили важливість поведінки, пов'язаної з болем, у собак, розробивши шкалу на основі поведінки для оцінки болю. У цій шкалі неспокій, вокалізація та небажання вставати або сидіти присутні у тварин із сильним хірургічним болем після оваріогістеректомії (OVH) або кастрації. Подібним чином, у дослідженні Reid та ін. (44) стогін або крик, гарчання та клацання у відповідь на дотик, а також тривожність, боязкість або відсутність реакції на стимуляцію вважаються ознаками сильного болю в післяопераційний період. Ці результати узгоджуються з дослідженнями, які повідомляють, що після OVH та кастрацій реакція на пальпацію, зниження рухливості та підвищення частоти вокалізацій є ознаками болю незалежно від аналгетичного лікування (46).
Коли собаки відчувають м'язово-скелетний біль, особливо в суглобах (кульшовому, колінному) або грудних/тазових кінцівках, що є дуже поширеними (29–71%) джерелами болю (47), основними змінами поведінки є зниження загальної активності та опір/скупість під час ходьби (48, 49). Ці зміни можуть супроводжуватися агресією, пов'язаною з болем, як спостерігається у собак (66,7%) з дисплазією кульшового суглоба (36). Stevens та ін. (50) зазначають, що шкали оцінки болю в суглобах кінцівок (у зап'ястках, зап'ястних суглобах, ліктях, плечах, стопах, заплеснах, колінах, кульшах) вважають агресію або намір вкусити при спробі маніпулювати травмованою ділянкою ознакою сильного болю.
Крім того, цей тип болю також пов'язаний із небажанням навчатися або брати участь у тренуваннях, проблемами з випорожненням у домі та надмірною прив'язаністю до власника (47). Прикладом є дослідження Додда та ін. (51), присвячене службовим собакам із попереково-крижовим стенозом (lumbosacral stenosis). У 21 собаки (32,8%) спостерігалися зміни поведінки, такі як небажання або неохота стрибати (38%), самоушкодження ураженої ділянки (25%), тривожність (25%), анорексія (25%) та небажання сидіти (25%). На рисунку 4 наведено приклади змін поведінки у собак-компаньйонів та те, як вони можуть змінюватися залежно від етіології болю (наприклад, панкреатит, трансмісивна венерична пухлина носа, гастроентерит та післяопераційний біль) (47, 52–56).
Поведінкові зміни, що спостерігаються у собак під час госпіталізації. (A) Пацієнт, який одужує після панкреатиту. Ця патологія пов'язана з неспокоєм та підвищеною складністю прийняття зручного положення для відпочинку. Також можна спостерігати сповільнені рефлекси, скутість тіла, зміни апетиту та вокалізацію, якщо біль є сильним. (B) Собака з діагнозом назальної трансмісивної венеричної пухлини. Ця клінічна картина пов'язана з носовими виділеннями, чханням, носовими кровотечами, утрудненим диханням та деформацією носа, що може призвести до змін пози у пацієнтів через відчуття болю. (C) Пацієнт із гастроентеритом. Серед поведінкових змін часто спостерігаються млявість, апатія, утруднення при стоянні та ходьбі. Крім того, собаки можуть відмовлятися від пальпації живота. Зміни пози можуть включати вигинання спини та ортопноеїчне положення шиї. (D) Спостерігається пацієнт із надмірною салівацією після планової ОВГ. Собаки, які відчувають післяопераційний біль, можуть демонструвати прискорене або черевне дихання, небажання рухатися, ненормальні пози під час сидіння або лежання (наприклад, згорблена поза з напруженим животом) та зниження апетиту. Фотографії зроблені авторами у приватній клініці.
У собак шлунково-кишковий біль асоціюється з поведінкою компульсивного типу, такою як споглядання зірок, надмірне вилизування поверхонь та піка (47). Bécuwe-Bonnet та ін. (57) спостерігали рясне вилизування поверхонь (підлоги, стін, килимів та меблів) у 59% собак із діагностованою еозинофільною та/або лімфоплазмоцитарною інфільтрацією шлунково-кишкового тракту, зниженим спорожненням шлунка, синдромом подразненого кишечника, панкреатитом та лямбліозом. Надмірне вилизування також може прогресувати до самоушкодження у випадках акрального дерматиту (58). Загальне зниження активності та рухливості, що спостерігається у тварин, які відчувають будь-який тип болю, пов'язане із захисною природою болю, тобто його функцією запобігати подальшому пошкодженню, уникати дій, які можуть затримати загоєння, та зменшувати запальну відповідь, яка часто посилюється до гіперактивації периферичних рецепторів, сенситизації та хронічного болю (23).
У випадку котів, на відміну від собак, оцінка болю та розпізнавання поведінкових проявів, пов'язаних із болем, є складним завданням через їхню схильність приховувати будь-які ознаки дискомфорту, окрім виражених (59). З огляду на цю особливість, зміни поведінки, що спостерігаються у собак, не завжди можуть бути присутніми у котів (або бути менш помітними). Наприклад, Monteiro та Steagall (60) зазначають, що зміни рухливості менш поширені у домашніх котів через їхній видоспецифічний поведінковий репертуар та схильність відступати і ховатися при загрозі. Однак серед основних поведінкових змін, пов'язаних з абдомінальним болем, виділяють реакцію на пальпацію, зниження апетиту, гарчання, стогін та зменшення грумінгу (61).